До ліквідаційної маси банкрута фізичної особи – підприємця не входять квартири, які перебувають в обтяженні на підставі договорів іпотеки, що були укладені між банком та фізичною особою, а не ФОП.
У справі № 922/4404/15 про банкрутство ФОП Довгаль В.В. ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна (квартири) банкрута і договору купівлі-продажу цього майна.
Справа розглядалася неодноразово.
За результатами нового розгляду справи місцевий господарський суд ухвалою від 8 листопада 2018 року задовольнив заяву банку, мотивуючи своє рішення тим, що ліквідатором з порушенням вимог статей 49, 90 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство) передано на продаж у межах справи про банкрутство майно фізичної особи Довгаль В.В., яке є предметом забезпечення зобов’язань за договором споживчого кредитування на придбання житлової нерухомості і, відповідно, не пов’язане зі здійсненням боржником підприємницької діяльності.
❌Постановою апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви банку з посиланням на те, що матеріалами справи підтверджується обставина використання придбаного Довгаль В.В. нерухомого майна (квартири) у підприємницькій діяльності боржника (з метою отримання прибутку).
✅З таким висновком суду апеляційної інстанції КГС ВС не погодився з огляду на таке.
☝️Системний аналіз положень статей 90, 91 Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем унеможливлюється задоволення вимог кредитора-заставодержателя за вимогами, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю, та включення до ліквідаційної маси і реалізація ліквідатором предметів застави (іпотеки) за зобов’язаннями, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/458/14.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ «УкрСиббанк» та фізичною особою Довгаль В.В. було укладено договір споживчого кредитування, цільовим призначенням якого є особисті потреби позичальника, а саме кредит на придбання житлової нерухомості, який згодом був забезпечений іпотекою нерухомого майна – спірною квартирою.
Надавши оцінку укладеному кредитному договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що громадянка Довгаль В.В. такий договір уклала саме як фізична особа для задоволення власних потреб (споживчий кредит), а не як ФОП для здійснення підприємницької діяльності.
☝️Отже, оскільки передана в іпотеку квартира перебуває під обтяженням для забезпечення виконання зобов'язань Довгаль В.В. як фізичної особи перед банком, то зазначене нерухоме майно не може бути використане для погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку з господарською діяльністю ФОП, і на це майно не може бути звернуто стягнення на погашення будь-якої іншої заборгованості, крім тієї, яке воно забезпечує.
Тобто до ліквідаційної маси банкрута ФОП не входять спірні квартири, які перебувають під обтяженням на підставі договорів іпотеки згідно з договорами, що були укладені між банком та фізичною особою, а не ФОП. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-210цс14 від 21 січня 2015 року.
✅З огляду на викладене КГС ВС погодився з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про незаконне включення ліквідатором ФОП Довгаль В.В. спірної квартири до ліквідаційної маси банкрута та продажу її на аукціоні всупереч положенням ч. 8 ст. 90 Закону про банкрутство, у зв’язку з чим постановою від 4 червня 2019 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задовольнив, постанову апеляційного господарського суду скасував, а ухвалу місцевого господарського суду залишив у силі.
У справі № 922/4404/15 про банкрутство ФОП Довгаль В.В. ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна (квартири) банкрута і договору купівлі-продажу цього майна.
Справа розглядалася неодноразово.
За результатами нового розгляду справи місцевий господарський суд ухвалою від 8 листопада 2018 року задовольнив заяву банку, мотивуючи своє рішення тим, що ліквідатором з порушенням вимог статей 49, 90 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство) передано на продаж у межах справи про банкрутство майно фізичної особи Довгаль В.В., яке є предметом забезпечення зобов’язань за договором споживчого кредитування на придбання житлової нерухомості і, відповідно, не пов’язане зі здійсненням боржником підприємницької діяльності.
❌Постановою апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви банку з посиланням на те, що матеріалами справи підтверджується обставина використання придбаного Довгаль В.В. нерухомого майна (квартири) у підприємницькій діяльності боржника (з метою отримання прибутку).
✅З таким висновком суду апеляційної інстанції КГС ВС не погодився з огляду на таке.
☝️Системний аналіз положень статей 90, 91 Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем унеможливлюється задоволення вимог кредитора-заставодержателя за вимогами, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю, та включення до ліквідаційної маси і реалізація ліквідатором предметів застави (іпотеки) за зобов’язаннями, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/458/14.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ «УкрСиббанк» та фізичною особою Довгаль В.В. було укладено договір споживчого кредитування, цільовим призначенням якого є особисті потреби позичальника, а саме кредит на придбання житлової нерухомості, який згодом був забезпечений іпотекою нерухомого майна – спірною квартирою.
Надавши оцінку укладеному кредитному договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що громадянка Довгаль В.В. такий договір уклала саме як фізична особа для задоволення власних потреб (споживчий кредит), а не як ФОП для здійснення підприємницької діяльності.
☝️Отже, оскільки передана в іпотеку квартира перебуває під обтяженням для забезпечення виконання зобов'язань Довгаль В.В. як фізичної особи перед банком, то зазначене нерухоме майно не може бути використане для погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку з господарською діяльністю ФОП, і на це майно не може бути звернуто стягнення на погашення будь-якої іншої заборгованості, крім тієї, яке воно забезпечує.
Тобто до ліквідаційної маси банкрута ФОП не входять спірні квартири, які перебувають під обтяженням на підставі договорів іпотеки згідно з договорами, що були укладені між банком та фізичною особою, а не ФОП. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-210цс14 від 21 січня 2015 року.
✅З огляду на викладене КГС ВС погодився з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про незаконне включення ліквідатором ФОП Довгаль В.В. спірної квартири до ліквідаційної маси банкрута та продажу її на аукціоні всупереч положенням ч. 8 ст. 90 Закону про банкрутство, у зв’язку з чим постановою від 4 червня 2019 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задовольнив, постанову апеляційного господарського суду скасував, а ухвалу місцевого господарського суду залишив у силі.
ДО УВАГИ‼️
Витяг з Єдиного державного реєстру МВС.
☝️Запити щодо АВТО. Витяги з Єдиного державного реєстру МВС.
rq.hsc.gov.ua/login
Витяг з Єдиного державного реєстру МВС.
☝️Запити щодо АВТО. Витяги з Єдиного державного реєстру МВС.
rq.hsc.gov.ua/login
СУД: Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено порядку та умов контролю БОРЖНИКОМ механізму розподілу державним виконавцем коштів при примусовому виконанні виконавчих листів❗️
⚠️#БОРЖНИК звернулася до суду із скаргою на #ДІЇ_БЕЗДІЇ, мотивуючи вимоги тим, що на виконанні у виконавця перебувають чотири виконавчі провадження. Вказувала, що відповідно до положень ст. ст. 45-46 Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють порядок розподілу та виплати стягнутих з боржника сум, державним виконавцем грубо порушено вимоги закону щодо нездійснення належного розподілу та перерахування коштів по виконавчих провадженнях, що є підставою для визнання дій державного виконавця протиправними.
Просила зобовязати державного виконавця усунути вказані порушення шляхом повернення на рахунок з обліку депозитних сум всіх протиправно розподілених сум та перерахованих згідно з платіжними дорученнями.
✅Ухвалою районного суду скаргу задоволено. Визнано дії державного виконавця такими, що суперечать вимогам ч. 2 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» при розподілі коштів між стягувачами по виконавчих провадженнях. Зобовязано державного виконавця чи іншу, уповноважену на те посадову особу, невідкладно вжити заходів щодо повернення на депозитний рахунок відділу протиправно розподіленої суми та перерахованої згідно з платіжними дорученнями.
В апеляційній скарзі виконавець, посилаючись неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА5. *При цьому вказує, що особою (боржником) не надано суду доказів на підтвердження того, що діями державного виконавця були допущенні порушення прав саме боржника у межах виконавчого провадження.* Крім того, жодних скарг від стягувачів щодо перерахування коштів та з приводу виконання зведеного виконавчого провадження не надходило.
✅Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що* апеляційна скарга підлягає задоволенню.
*[Статтею 383 ЦПК України](http://search.ligazakon.ua/ldoc2.nsf/link1/an10116/ed20180107/pravo1/T041618.html?pravo=1#10116) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначено, що #СТОРОНИ\ВП мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішеннями, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Аналогічна норма права міститься і в ст. 447 ЦПК України (в редакції ЦПК України від 03.10. 2017 року).
⚠️Отже скаржник не надала і матеріали справи не містять доказів порушення її прав, як боржника, діями державного виконавця. Статтями 45-47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено порядку та умов контролю боржником механізму розподілу державним виконавцем коштів при примусовому виконанні виконавчих листів. Отже, вимоги боржника за виконавчим провадженням не ґрунтуються на законі.
👍Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги.
⚠️#БОРЖНИК звернулася до суду із скаргою на #ДІЇ_БЕЗДІЇ, мотивуючи вимоги тим, що на виконанні у виконавця перебувають чотири виконавчі провадження. Вказувала, що відповідно до положень ст. ст. 45-46 Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють порядок розподілу та виплати стягнутих з боржника сум, державним виконавцем грубо порушено вимоги закону щодо нездійснення належного розподілу та перерахування коштів по виконавчих провадженнях, що є підставою для визнання дій державного виконавця протиправними.
Просила зобовязати державного виконавця усунути вказані порушення шляхом повернення на рахунок з обліку депозитних сум всіх протиправно розподілених сум та перерахованих згідно з платіжними дорученнями.
✅Ухвалою районного суду скаргу задоволено. Визнано дії державного виконавця такими, що суперечать вимогам ч. 2 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» при розподілі коштів між стягувачами по виконавчих провадженнях. Зобовязано державного виконавця чи іншу, уповноважену на те посадову особу, невідкладно вжити заходів щодо повернення на депозитний рахунок відділу протиправно розподіленої суми та перерахованої згідно з платіжними дорученнями.
В апеляційній скарзі виконавець, посилаючись неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА5. *При цьому вказує, що особою (боржником) не надано суду доказів на підтвердження того, що діями державного виконавця були допущенні порушення прав саме боржника у межах виконавчого провадження.* Крім того, жодних скарг від стягувачів щодо перерахування коштів та з приводу виконання зведеного виконавчого провадження не надходило.
✅Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що* апеляційна скарга підлягає задоволенню.
*[Статтею 383 ЦПК України](http://search.ligazakon.ua/ldoc2.nsf/link1/an10116/ed20180107/pravo1/T041618.html?pravo=1#10116) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначено, що #СТОРОНИ\ВП мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішеннями, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Аналогічна норма права міститься і в ст. 447 ЦПК України (в редакції ЦПК України від 03.10. 2017 року).
⚠️Отже скаржник не надала і матеріали справи не містять доказів порушення її прав, як боржника, діями державного виконавця. Статтями 45-47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено порядку та умов контролю боржником механізму розподілу державним виконавцем коштів при примусовому виконанні виконавчих листів. Отже, вимоги боржника за виконавчим провадженням не ґрунтуються на законі.
👍Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги.
Суд: Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.🙈
#СТОРОНИ_ВП #БОРЖНИК
Питання можливості виїзду за кордон "банківських боржників". На прикладі цієї судової справи можна впевнитись, що стати невиїзним за наявності заборгованості перед фінансовою установою не так вже і просто.
Отже, державний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження особи (боржник) у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобовязань, покладених на неї рішенням суду. В обґрунтування подання заявник вказував, що на виконанні у ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа суду у справі про стягнення з цієї особи на користь банку заборгованості по кредиту у сумі 2 729 284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 417 грн. 46 коп. за ставкою НБУ на день подачі позову до суду. Незважаючи на обізнаність боржника як про існуючу в нього заборгованість, так і про наявність виконавчого провадження, він ухиляється від виконання судового рішення, а також вчиняє дії, що ускладнюють та унеможливлюють його виконання.
Ухвалою суду подання державного виконавця задоволено, - тимчасово обмежено зазначену особу у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, покладених на неї рішенням суду. Саме ця ухвала і стала предметом розгляду апеляційного суду, який цю ухвалу скасував і у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - відмовив.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано наступними обставинами, судженнями та приписами чинного законодавства.
Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи, або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та вїзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Отже, вищенаведеними положеннями законодавства передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження». Йдеться, зокрема, про те, що боржник повинен утримуватись від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмове повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Тобто, ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
#СТОРОНИ_ВП #БОРЖНИК
Питання можливості виїзду за кордон "банківських боржників". На прикладі цієї судової справи можна впевнитись, що стати невиїзним за наявності заборгованості перед фінансовою установою не так вже і просто.
Отже, державний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження особи (боржник) у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобовязань, покладених на неї рішенням суду. В обґрунтування подання заявник вказував, що на виконанні у ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа суду у справі про стягнення з цієї особи на користь банку заборгованості по кредиту у сумі 2 729 284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 417 грн. 46 коп. за ставкою НБУ на день подачі позову до суду. Незважаючи на обізнаність боржника як про існуючу в нього заборгованість, так і про наявність виконавчого провадження, він ухиляється від виконання судового рішення, а також вчиняє дії, що ускладнюють та унеможливлюють його виконання.
Ухвалою суду подання державного виконавця задоволено, - тимчасово обмежено зазначену особу у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, покладених на неї рішенням суду. Саме ця ухвала і стала предметом розгляду апеляційного суду, який цю ухвалу скасував і у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - відмовив.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано наступними обставинами, судженнями та приписами чинного законодавства.
Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи, або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та вїзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Отже, вищенаведеними положеннями законодавства передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження». Йдеться, зокрема, про те, що боржник повинен утримуватись від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмове повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Тобто, ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Схеми з переписуванням майна на близьких відтепер безперспективні: рішення ВП ВС 🔥
👍Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц підтримала практику Верховного Суду України щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно.
Мова йде, насамперед, про так звані фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам).
В українському законодавстві такі правочини регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість визнати недійсними договори, що мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
✅Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними.
⚠️Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, і вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що її правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
⚠️Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
ВП ВС також нагадала про неприпустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (зокрема договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
👍Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц підтримала практику Верховного Суду України щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно.
Мова йде, насамперед, про так звані фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам).
В українському законодавстві такі правочини регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість визнати недійсними договори, що мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
✅Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними.
⚠️Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, і вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що її правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
⚠️Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
ВП ВС також нагадала про неприпустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (зокрема договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Світлана Глущенко: Трішки про те, що маємо сьогодні у системі примусового виконання рішень, та чого не мали раніше:
✔️встановлення платіжних терміналів по зарахуванню коштів на депозитні/авансові рахунки в органах ДВС;
✔️прийняття виконавчих документів за принципом екстериторіальності в органах ДВС, які беруть участь в експериментальному проекті (Луганська, Сумська, Одеська, Дніпропетровська області та м. Київ);
✔️ Розширення отриманої інформації Державної фіскальної служби України на запити органів ДВС та приватних виконавців (наявна можливість отримання інформації щодо ІНН боржника);
✔️ Завдяки автоматизації процесу виконавчого провадження та перевірки майнового стану боржника, виконавці мають доступ до таких реєстрів та баз даних:
- Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
- Державний реєстр обтяжень рухомого майна;
- Державний реєстр цивільних повітряних суден України;
- Державного реєстру актів цивільного стану громадян;
- бази даних Державної фіскальної служби України;
- бази даних Пенсійного фонду України;
- бази даних Міністерства внутрішніх справ України;
- бази даних Державної прикордонної служби України.
❗️Запроваджено:
✔️ електронне направлення до Державної прикордонної служби України постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;
✔️ електронний обмін інформацією з Національною поліцією України щодо виконання постанов виконавців про розшук транспортних засобів боржника та постанов про встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та користуванні зброєю.
❗️Затверджено:
✔️ Порядок автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів;
✔️ Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів ДВС або приватних виконавців.
✔️ Забезпечено доступ сторін до виконавчого провадження через особистий кабінет за допомогою ідентифікатора доступу.
✔️ Запроваджена послуга оплати боргів боржниками в он-лайн режимі за допомогою QR-code.
✔️ Створено можливість доступу сторін виконавчого провадження до інформації АСВП через інструменти електронної ідентифікації.
Олексій Воробйов
Державна виконавча служба України
✔️встановлення платіжних терміналів по зарахуванню коштів на депозитні/авансові рахунки в органах ДВС;
✔️прийняття виконавчих документів за принципом екстериторіальності в органах ДВС, які беруть участь в експериментальному проекті (Луганська, Сумська, Одеська, Дніпропетровська області та м. Київ);
✔️ Розширення отриманої інформації Державної фіскальної служби України на запити органів ДВС та приватних виконавців (наявна можливість отримання інформації щодо ІНН боржника);
✔️ Завдяки автоматизації процесу виконавчого провадження та перевірки майнового стану боржника, виконавці мають доступ до таких реєстрів та баз даних:
- Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
- Державний реєстр обтяжень рухомого майна;
- Державний реєстр цивільних повітряних суден України;
- Державного реєстру актів цивільного стану громадян;
- бази даних Державної фіскальної служби України;
- бази даних Пенсійного фонду України;
- бази даних Міністерства внутрішніх справ України;
- бази даних Державної прикордонної служби України.
❗️Запроваджено:
✔️ електронне направлення до Державної прикордонної служби України постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;
✔️ електронний обмін інформацією з Національною поліцією України щодо виконання постанов виконавців про розшук транспортних засобів боржника та постанов про встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та користуванні зброєю.
❗️Затверджено:
✔️ Порядок автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів;
✔️ Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів ДВС або приватних виконавців.
✔️ Забезпечено доступ сторін до виконавчого провадження через особистий кабінет за допомогою ідентифікатора доступу.
✔️ Запроваджена послуга оплати боргів боржниками в он-лайн режимі за допомогою QR-code.
✔️ Створено можливість доступу сторін виконавчого провадження до інформації АСВП через інструменти електронної ідентифікації.
Олексій Воробйов
Державна виконавча служба України
Маєш цікаву новину чи судову практику пов'язану з процедурою виконавчого провадження, про яку ми не написали❔ Долучайся до команди виконавця та публікую свої статті на каналі❕@vyconavecb_bot
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").
📝Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.02.2019 скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено у повному обсязі.
Ухвала суду першої інстанції аргументована тим, що аналіз змісту частин другої та третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту неможливості виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" через обмеження встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вуглеводних підприємств" і сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
✅Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виконання рішення суду у цій справі на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
☝️Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обовязковими до виконання на усій території України.
ВС погодився і зазначив, зокрема – О.Б.
⚠️При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
⚠️Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
⚠️Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обовязковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
⚠️У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
⚠️Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобовязана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
⚠️Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невідємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
📝Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.02.2019 скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено у повному обсязі.
Ухвала суду першої інстанції аргументована тим, що аналіз змісту частин другої та третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту неможливості виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" через обмеження встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вуглеводних підприємств" і сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
✅Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виконання рішення суду у цій справі на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
☝️Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обовязковими до виконання на усій території України.
ВС погодився і зазначив, зокрема – О.Б.
⚠️При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
⚠️Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
⚠️Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обовязковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
⚠️У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
⚠️Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобовязана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
⚠️Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невідємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Фактичне проживання дитини разом з батьком, знаходження її на утриманні батька, дають законні підстави для звільнення його від сплати аліментів і для стягнення аліментів з матері дитини☝️
#АЛІМЕНТИ #БОРЖНИК
❌Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові батька малолітньої дитини до її матери, про припинення стягнення аліментів з нього та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з матери, було мотивовано тим, що позивач у квітні 2017 року всупереч судовому рішенню самовільно, без згоди, матері забрав до себе дочку. Будь-якого судового рішення, яким би місце проживання малолітньої доньки було визначено з батьком, не має. Вказана обставина, на думку суду, не є підставою для звільнення позивача від сплати аліментів і стягнення аліментів з матері дочки.
✅Втім, апеляційний суд наведене судове рішення скасував і позов задовольнив частково, - звільнив позивача від аліментів, присуджених з нього раніше на утримання дочки; стягнув з з матери аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Як видно з судового рішення, воно обґрунтовано наступними обставинами, приписами законодавства та судженнями.
Судом було встановлено, що мати дитини ухилялася від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною, у зв'язку з чим батько позивався до неї з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і судовим рішенням від 27 жовтня 2016 року його позов був задоволений. В процесі примусового виконання вказаного судового рішення державним виконавцем було встановлено, що з липня 2016 року малолітня донька позивача за місцем реєстрації не проживала, їх фактичне місце перебування невідоме, про що складався відповідний акт, у зв’язку з чим ухвалою суду за поданням державного виконавця оголошено розшук.
На початку квітня 2017 року позивач відшукав малолітню доньку у її бабусі в місті Одесі і перевіз дитину до Запоріжжя в квартиру за місцем реєстрації. З приводу викрадення дитини мати дитини зверталася до органів поліції, і за даним фактом 15 квітня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, яке в подальшому було закрито.
☝️Суд нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Суд дійшов висновку, - з огляду на те, що з квітня 2017 року дитина фактично проживає разом з батьком у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності і батькові, і матері малолітньої, і яка є зареєстрованим місцем їх постійного проживання, проте фактично остання там не проживає, оголошена у розшук, дитина знаходиться на утриманні батька, вказані обставини, мають істотне значення, які у відповідності до ч.2 ст.197, ст.181 СК України дають підстави для звільнення батька від сплати аліментів і для стягнення таких аліментів з матері дитини.
#АЛІМЕНТИ #БОРЖНИК
❌Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові батька малолітньої дитини до її матери, про припинення стягнення аліментів з нього та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з матери, було мотивовано тим, що позивач у квітні 2017 року всупереч судовому рішенню самовільно, без згоди, матері забрав до себе дочку. Будь-якого судового рішення, яким би місце проживання малолітньої доньки було визначено з батьком, не має. Вказана обставина, на думку суду, не є підставою для звільнення позивача від сплати аліментів і стягнення аліментів з матері дочки.
✅Втім, апеляційний суд наведене судове рішення скасував і позов задовольнив частково, - звільнив позивача від аліментів, присуджених з нього раніше на утримання дочки; стягнув з з матери аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Як видно з судового рішення, воно обґрунтовано наступними обставинами, приписами законодавства та судженнями.
Судом було встановлено, що мати дитини ухилялася від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною, у зв'язку з чим батько позивався до неї з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і судовим рішенням від 27 жовтня 2016 року його позов був задоволений. В процесі примусового виконання вказаного судового рішення державним виконавцем було встановлено, що з липня 2016 року малолітня донька позивача за місцем реєстрації не проживала, їх фактичне місце перебування невідоме, про що складався відповідний акт, у зв’язку з чим ухвалою суду за поданням державного виконавця оголошено розшук.
На початку квітня 2017 року позивач відшукав малолітню доньку у її бабусі в місті Одесі і перевіз дитину до Запоріжжя в квартиру за місцем реєстрації. З приводу викрадення дитини мати дитини зверталася до органів поліції, і за даним фактом 15 квітня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, яке в подальшому було закрито.
☝️Суд нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Суд дійшов висновку, - з огляду на те, що з квітня 2017 року дитина фактично проживає разом з батьком у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності і батькові, і матері малолітньої, і яка є зареєстрованим місцем їх постійного проживання, проте фактично остання там не проживає, оголошена у розшук, дитина знаходиться на утриманні батька, вказані обставини, мають істотне значення, які у відповідності до ч.2 ст.197, ст.181 СК України дають підстави для звільнення батька від сплати аліментів і для стягнення таких аліментів з матері дитини.
02.08.2019 набрав чинності наказ Міністертва юстиції України від 16.07.2019№ 2165/5 «Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.07.2019 за № 33760.
Цим наказом внесено зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за 489/20802, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256 та наказу Міністерства юстиції України від 24.03.2017 № 954/5 «Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.03.2017 за № 406/30274.
🔥Також, 02.08.2019 набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2019 № 2008/5 «Про інформаційну взаємодію автоматизованої системи виконавчого провадження та Державного реєстру актів цивільного стану громадян», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.07.2019 № 737/3370.
Цим наказом затверджено Порядок інформаційної взаємодії автоматизованої системи виконавчого провадження та Державного реєстру цивільного стану громадян, який визначає процедуру доступу до відомостей Державного реєстру цивільного стану громадян про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть боржників – фізичних осіб під час виконання державними та приватними виконавцями судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Цим наказом внесено зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за 489/20802, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256 та наказу Міністерства юстиції України від 24.03.2017 № 954/5 «Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.03.2017 за № 406/30274.
🔥Також, 02.08.2019 набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2019 № 2008/5 «Про інформаційну взаємодію автоматизованої системи виконавчого провадження та Державного реєстру актів цивільного стану громадян», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.07.2019 № 737/3370.
Цим наказом затверджено Порядок інформаційної взаємодії автоматизованої системи виконавчого провадження та Державного реєстру цивільного стану громадян, який визначає процедуру доступу до відомостей Державного реєстру цивільного стану громадян про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть боржників – фізичних осіб під час виконання державними та приватними виконавцями судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
узагальнення_судової_практики_щодо.pdf
15.2 MB
🔥🔥🔥Узагальнення судової практики з питань оскарження дій державних виконавців щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття інших процесуальних рішень, за наявності відстрочки виконання рішення суду
Відділом правового забезпечення виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області проаналізовано існуючу на теперішній час судову практику з питань оскарження #ДІЇ_БЕЗДІЇ державних виконавців щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття інших процесуальних рішень, за наявності відстрочки виконання рішення, наданої судом, яким постановлено рішення.
Відділом правового забезпечення виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області проаналізовано існуючу на теперішній час судову практику з питань оскарження #ДІЇ_БЕЗДІЇ державних виконавців щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття інших процесуальних рішень, за наявності відстрочки виконання рішення, наданої судом, яким постановлено рішення.
Наступним міністром юстиції може стати нинішній голова Львівської ОДА Мальський, – ЗМІ
Голова Львівської ОДА Маркіян Мальський може очолити Міністерство юстиції. Про це повідомляє сайт "Голос" з посиланням на джерела в команді президента Володимира Зеленського.
"Вже на початку вересня він (Маркіян Мальський, - ред.) може переїхати в Київ на Рильський провулок, де розташований центральний офіс Мін'юсту. Для того, щоб зрозуміти цю кадрову логіку Офісу президента, варто нагадати про бекграунді Мальського. До свого призначення він очолював облдержадміністрацію західноукраїнську філію скандальної юридичної компанії "Arzinger", яка відома своєю співпрацею з втекли з України "младоолигархом" Сергієм Курченком і найбільшою компанією країни-агресора "Роснефтью", - йдеться в статті.
Журналісти нагадують, що "Arzinger" вже й раніше заводив своїх людей в Мін'юст. Так, при міністра Павла Петренко його заступником з питань виконавчої служби з 2015 по 2018 рік був Сергій Шкляр – співзасновник і багаторічний директор компанії "Arzinger".
"Він відзначився тим, що виконавча служба України під його керівництвом жорстко зажадавши негайного виконання суду щодо вибитих фірмам одіозного екс-секретаря РНБО часів Януковича Андрія Клюєва коштів з так званого "зеленого тарифу", – пише ЗМІ.
"Ймовірне призначення колишнього компаньйона Шкляра Маркіяна Мальського на пост глави Мін'юсту явно націлений на те, щоб продовжити повернення "чесно зароблених" активів втікачем топ-чиновників часів Януковича, які з 2014 року живуть в Росії. Чи варто говорити, що де-факто призначення Мальського влаштує і нинішнього міністра юстиції Павла Петренка? Адже він дуже конструктивно співпрацював зі Шклярем і дивився крізь пальці на неоднозначні дії виконавчої служби з боку цього представника "Арцингера", - зазначають журналісти.
Голова Львівської ОДА Маркіян Мальський може очолити Міністерство юстиції. Про це повідомляє сайт "Голос" з посиланням на джерела в команді президента Володимира Зеленського.
"Вже на початку вересня він (Маркіян Мальський, - ред.) може переїхати в Київ на Рильський провулок, де розташований центральний офіс Мін'юсту. Для того, щоб зрозуміти цю кадрову логіку Офісу президента, варто нагадати про бекграунді Мальського. До свого призначення він очолював облдержадміністрацію західноукраїнську філію скандальної юридичної компанії "Arzinger", яка відома своєю співпрацею з втекли з України "младоолигархом" Сергієм Курченком і найбільшою компанією країни-агресора "Роснефтью", - йдеться в статті.
Журналісти нагадують, що "Arzinger" вже й раніше заводив своїх людей в Мін'юст. Так, при міністра Павла Петренко його заступником з питань виконавчої служби з 2015 по 2018 рік був Сергій Шкляр – співзасновник і багаторічний директор компанії "Arzinger".
"Він відзначився тим, що виконавча служба України під його керівництвом жорстко зажадавши негайного виконання суду щодо вибитих фірмам одіозного екс-секретаря РНБО часів Януковича Андрія Клюєва коштів з так званого "зеленого тарифу", – пише ЗМІ.
"Ймовірне призначення колишнього компаньйона Шкляра Маркіяна Мальського на пост глави Мін'юсту явно націлений на те, щоб продовжити повернення "чесно зароблених" активів втікачем топ-чиновників часів Януковича, які з 2014 року живуть в Росії. Чи варто говорити, що де-факто призначення Мальського влаштує і нинішнього міністра юстиції Павла Петренка? Адже він дуже конструктивно співпрацював зі Шклярем і дивився крізь пальці на неоднозначні дії виконавчої служби з боку цього представника "Арцингера", - зазначають журналісти.
З заборгованності у виконавчому провадженні при заміні сторін відповідають усі боржники! Такий висновок зробила Велика Палата в постанові від 26 червня 2019 року.
Після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія» звернулося до суду із заявою про заміну у виконавчому провадженні боржника - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» його правонаступником - ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія».
Відмовляючи в задоволенні заяви, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» не є таким, що вибуло зі спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, оскільки відповідно до розподільчого балансу підприємству передано дебіторську заборгованість і поточні зобов'язання, розмір яких значно перевищує розмір активів, які можуть бути спрямовані на погашення переданих новоутвореному товариству кредиторських вимог. Тож заміна боржника за таких обставин призведе до неспроможності реального виконання судового рішення у справі, яке набрало законної сили.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати, зазначивши про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 7 лютого 2019 року у справі № 805/677/17-а стосовно вибуття відповідача з матеріальних правовідносин у зв'язку з реорганізацією боржника шляхом виділу та передачею обов'язку виконання спірних зобов'язань новоствореній юридичній особі.
⚠️За результатами розгляду цієї справи Велика Палата дійшла таких висновків.
Процесуальне законодавство містить норми щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником у випадку, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення.
Проте у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити й інша особа як боржник, хоча первісна сторона виконавчого провадження з цього правовідношення й не вибуває.
Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред'явити до основного боржника регресну вимогу.
⚠️Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
⚠️Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
За аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження основним (первісним) та субсидіарним боржниками.
Після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія» звернулося до суду із заявою про заміну у виконавчому провадженні боржника - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» його правонаступником - ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія».
Відмовляючи в задоволенні заяви, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» не є таким, що вибуло зі спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, оскільки відповідно до розподільчого балансу підприємству передано дебіторську заборгованість і поточні зобов'язання, розмір яких значно перевищує розмір активів, які можуть бути спрямовані на погашення переданих новоутвореному товариству кредиторських вимог. Тож заміна боржника за таких обставин призведе до неспроможності реального виконання судового рішення у справі, яке набрало законної сили.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати, зазначивши про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 7 лютого 2019 року у справі № 805/677/17-а стосовно вибуття відповідача з матеріальних правовідносин у зв'язку з реорганізацією боржника шляхом виділу та передачею обов'язку виконання спірних зобов'язань новоствореній юридичній особі.
⚠️За результатами розгляду цієї справи Велика Палата дійшла таких висновків.
Процесуальне законодавство містить норми щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником у випадку, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення.
Проте у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити й інша особа як боржник, хоча первісна сторона виконавчого провадження з цього правовідношення й не вибуває.
Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред'явити до основного боржника регресну вимогу.
⚠️Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
⚠️Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
За аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження основним (первісним) та субсидіарним боржниками.
Оскарження #ДІЇ_БЕЗДІЇ чи виправлення помилки !?
⚠️Аргументи скаржника про те, що у п. 3 постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в порушенням вимог ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" з боржника стягнуто неправильну суму виконавчого збору, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" #ВИКОНАВЧИЙ_ЗБІР стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Натомість, згідно з п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.03.2017 ВП 53637290 ДВС визначено, що з боржника (відповідача) підлягає стягненню 2 246 911,53 грн виконавчого збору, при сумі боргу що стягується - 2 246 911,53 грн. Отже, державним виконавче неправильно визначено суму виконавчого збору.
✅Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
☝️Отже, Верховний Суд вважає, що зазначена обставина не є підставою для визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження, а є підставою для подання боржником заяви про виправлення помилки, допущеної державним виконавцем при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження.
👍Таким чином, аналізуючи норми Закону та висновки суду можливо дійти висновку, що допущені державним виконавче помилки в оскаржуванихпостановах не може бути підставою для визнання її неправомірною, оскільки такі помилки можуть бути усунуті самими державним виконавцем чи керівником виконавчої служби за заявою сторони виконавчого провадження, про що визначено абз. 3 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
⚠️Аргументи скаржника про те, що у п. 3 постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в порушенням вимог ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" з боржника стягнуто неправильну суму виконавчого збору, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" #ВИКОНАВЧИЙ_ЗБІР стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Натомість, згідно з п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.03.2017 ВП 53637290 ДВС визначено, що з боржника (відповідача) підлягає стягненню 2 246 911,53 грн виконавчого збору, при сумі боргу що стягується - 2 246 911,53 грн. Отже, державним виконавче неправильно визначено суму виконавчого збору.
✅Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
☝️Отже, Верховний Суд вважає, що зазначена обставина не є підставою для визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження, а є підставою для подання боржником заяви про виправлення помилки, допущеної державним виконавцем при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження.
👍Таким чином, аналізуючи норми Закону та висновки суду можливо дійти висновку, що допущені державним виконавче помилки в оскаржуванихпостановах не може бути підставою для визнання її неправомірною, оскільки такі помилки можуть бути усунуті самими державним виконавцем чи керівником виконавчої служби за заявою сторони виконавчого провадження, про що визначено абз. 3 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».