ПЕРШИЙ ПРОМО-ЗАХІД З ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ПРОФЕСІЇ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ НА ТЕМУ: «ПРОФЕСІЯ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ: ДОСТУП ТА ПЕРЕВАГИ». КИЇВ. 17 КВІТНЯ 2019 РОКУ
ПЕРШОДЖЕРЕЛО📌
ПЕРШОДЖЕРЕЛО📌
Часто в суді розгляд справи відбувається 5 хвилин лише формально без дотримання гарантованих Конституцією України прав учасників у справі.
Нажаль трапляються головуючі судді, які ведучи судовий процес замість права на вступне слово, надають почергово адвокатам сторін лише право одним словом відповісти на запитання: "Скаргу підтримуєте?, Проти скарги заперечуєте?
Далі, як правило, слідує репліка: "Ми, суд скаргу прочитали, відзив прочитали"..., то що Ви просите...
А далі, суд видаляється у нарадчу кімнату для прийняння рішення.
Відповідь на запитання "Чи можна так розглядати справу" та "Як повинен діяти адвокат при розгляді справи судом?" надав Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 року у справі №489/2741/17. Це постанова у кримінальній справі, однак принципи здійснення судочинства для судів усіх юрисдикцій є однаковими, а тому вважаю, що вказану постанову можна брати на озброєння проти поведінки будь-якого судді, який не бажає слухати адвоката більше 2-х хвилин.
"З огляду на практику Європейського суду застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право на ефективну правову допомогу захисника, у тому числі безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну правову допомогу захисника, який, у разі необхідності, залучається офіційно, не є абсолютним, але воно є однією з основоположних ознак справедливого судового розгляду. Адекватний захист обвинуваченого, як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Саме призначення захисника не забезпечує ефективного захисту, оскільки такому захиснику можуть перешкоджати у виконанні його обов'язків, або він може ухилятися від їх належного виконання.
Матеріали справи свідчать про те, що адвокат Жосан В.М. на виконання своїх обов'язків як захисника не вжила жодних заходів, направлених на захист обвинуваченого. Як для ознайомлення з матеріалами справи, так і в судове засідання для участі в апеляційному розгляді захисник не з'явилась, обмежившись лише формальною вказівкою у направленій апеляційному суду заяві про те, що підтримує апеляційну скаргу свого підзахисного.
Наведені обставини свідчать, що під час апеляційного розгляду було порушене право ОСОБА_1 на ефективний захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону."
Постанова іменем України 31 січня 2019 року м. Київ справа №489/2741/17 провадження № 51-5254км18
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79616457
Автор: Адвокат Николай Паламарчук
Нажаль трапляються головуючі судді, які ведучи судовий процес замість права на вступне слово, надають почергово адвокатам сторін лише право одним словом відповісти на запитання: "Скаргу підтримуєте?, Проти скарги заперечуєте?
Далі, як правило, слідує репліка: "Ми, суд скаргу прочитали, відзив прочитали"..., то що Ви просите...
А далі, суд видаляється у нарадчу кімнату для прийняння рішення.
Відповідь на запитання "Чи можна так розглядати справу" та "Як повинен діяти адвокат при розгляді справи судом?" надав Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 року у справі №489/2741/17. Це постанова у кримінальній справі, однак принципи здійснення судочинства для судів усіх юрисдикцій є однаковими, а тому вважаю, що вказану постанову можна брати на озброєння проти поведінки будь-якого судді, який не бажає слухати адвоката більше 2-х хвилин.
"З огляду на практику Європейського суду застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право на ефективну правову допомогу захисника, у тому числі безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну правову допомогу захисника, який, у разі необхідності, залучається офіційно, не є абсолютним, але воно є однією з основоположних ознак справедливого судового розгляду. Адекватний захист обвинуваченого, як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Саме призначення захисника не забезпечує ефективного захисту, оскільки такому захиснику можуть перешкоджати у виконанні його обов'язків, або він може ухилятися від їх належного виконання.
Матеріали справи свідчать про те, що адвокат Жосан В.М. на виконання своїх обов'язків як захисника не вжила жодних заходів, направлених на захист обвинуваченого. Як для ознайомлення з матеріалами справи, так і в судове засідання для участі в апеляційному розгляді захисник не з'явилась, обмежившись лише формальною вказівкою у направленій апеляційному суду заяві про те, що підтримує апеляційну скаргу свого підзахисного.
Наведені обставини свідчать, що під час апеляційного розгляду було порушене право ОСОБА_1 на ефективний захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону."
Постанова іменем України 31 січня 2019 року м. Київ справа №489/2741/17 провадження № 51-5254км18
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79616457
Автор: Адвокат Николай Паламарчук
Договор дарения спорного имущества, заключенный во время судебного рассмотрения, — недействительный ( ВС/КЦС: у справі № 646/3972/16-ц від 28 лютого 2019р.)
В деле, №646/3972/16-ц Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда установил, что заключая оспариваемый договор дарения, даритель и одариваемый были осведомлены о наличии спора о квартире и о существовании решения суда, которым было прекращено право собственности дарителя на 1/6 часть спорного имущества, следовательно, могли предвидеть негативные последствия для себя в случае вступления этого решения в законную силу.
Согласно прецедентной практике Европейского суда по правам человека, которая является источником права (статья 17 Закона Украины «О выполнении решений и применении практики ЕСПЧ»), статья 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод подлежит применению для защиты правомерных ожиданий в отношении определенного положения вещей (в будущем), поскольку их можно считать составной частью имущества.
Законные ожидания рассматриваются как элемент правовой определенности, в том числе и тогда, когда речь идет о защите законных ожиданий относительно осуществления права собственности. Характеристика ожиданий как легитимных сочетает в себе их законность, которая обусловлена реализацией лицом надлежащему лицу субъективного права, а также их обоснованность, то есть обусловленную законом рациональность ожиданий участников общественных отношений.
В соответствии с частями второй-четвертой статьи 13 ГК Украины при осуществлении своих прав лицо обязано воздерживаться от действий, которые могли бы нарушить права других лиц. Не допускаются действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах. При осуществлении гражданских прав лицо должно придерживаться моральных основ общества.
Следовательно, заключение договора, по своему содержанию противоречит требованиям закона, поскольку он не направлен на реальное наступление обусловленных им правовых последствий, что является нарушением части первой и пятой статьи 203 ГК Украины, и по правилам статьи 215 настоящего Кодекса является основанием для признания его недействительным.
Источник: Я и Закон
В деле, №646/3972/16-ц Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда установил, что заключая оспариваемый договор дарения, даритель и одариваемый были осведомлены о наличии спора о квартире и о существовании решения суда, которым было прекращено право собственности дарителя на 1/6 часть спорного имущества, следовательно, могли предвидеть негативные последствия для себя в случае вступления этого решения в законную силу.
Согласно прецедентной практике Европейского суда по правам человека, которая является источником права (статья 17 Закона Украины «О выполнении решений и применении практики ЕСПЧ»), статья 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод подлежит применению для защиты правомерных ожиданий в отношении определенного положения вещей (в будущем), поскольку их можно считать составной частью имущества.
Законные ожидания рассматриваются как элемент правовой определенности, в том числе и тогда, когда речь идет о защите законных ожиданий относительно осуществления права собственности. Характеристика ожиданий как легитимных сочетает в себе их законность, которая обусловлена реализацией лицом надлежащему лицу субъективного права, а также их обоснованность, то есть обусловленную законом рациональность ожиданий участников общественных отношений.
В соответствии с частями второй-четвертой статьи 13 ГК Украины при осуществлении своих прав лицо обязано воздерживаться от действий, которые могли бы нарушить права других лиц. Не допускаются действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах. При осуществлении гражданских прав лицо должно придерживаться моральных основ общества.
Следовательно, заключение договора, по своему содержанию противоречит требованиям закона, поскольку он не направлен на реальное наступление обусловленных им правовых последствий, что является нарушением части первой и пятой статьи 203 ГК Украины, и по правилам статьи 215 настоящего Кодекса является основанием для признания его недействительным.
Источник: Я и Закон
Особа звернулася до суду зі скаргою, в якій використала нецензурну лексику, лайливо охарактеризувала державного виконавця, бездіяльність якого оскаржувала, та стверджувала, що звернулася до суду за захистом своїх прав саме тому, що державний виконавець має такі характеристики.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Цю скаргу Велика Палата Верховного Суду залишила без розгляду, мотивуючи це тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства.
Ухвалюючи постанову ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їхніх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Натомість зловживання процесуальними правами не допускається.
Перелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.
Використання одними учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) можна ознайомитися за посиланням:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854817
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Цю скаргу Велика Палата Верховного Суду залишила без розгляду, мотивуючи це тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства.
Ухвалюючи постанову ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їхніх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Натомість зловживання процесуальними правами не допускається.
Перелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.
Використання одними учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) можна ознайомитися за посиланням:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854817
Звернення стягнення на предмет іпотеки двічі — недопустимо: позиція ВП ВС
Постанова ВП ВС про недопущення позасудового стягнення іпотеки вже після рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та належного відповідача у справі.
#ІПОТЕКА
У справі, що розглядалась, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій банку і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком на підставі договору про іпотечний кредит.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову у частині вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог позивача до приватного нотаріуса закрито. Апеляційний суд керувався тим, що банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
ВС вказав, що приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит — нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду. Тобто банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит. Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивачки. Зазначена категорія справ належить до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто має приватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Крім того, Суд зазначив, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачем та банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, і безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними. У зв'язку з цим помилковим є також висновок апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову до банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли з цивільного договору, укладеного між позивачкою та банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі банк є належним відповідачем.
Ознайомитись з постановою можна за посиланням.
Автор: Ольга Соколовская
Постанова ВП ВС про недопущення позасудового стягнення іпотеки вже після рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та належного відповідача у справі.
#ІПОТЕКА
У справі, що розглядалась, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій банку і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком на підставі договору про іпотечний кредит.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову у частині вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог позивача до приватного нотаріуса закрито. Апеляційний суд керувався тим, що банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
ВС вказав, що приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит — нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду. Тобто банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит. Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивачки. Зазначена категорія справ належить до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто має приватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Крім того, Суд зазначив, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачем та банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, і безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними. У зв'язку з цим помилковим є також висновок апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову до банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли з цивільного договору, укладеного між позивачкою та банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі банк є належним відповідачем.
Ознайомитись з постановою можна за посиланням.
Автор: Ольга Соколовская
Судебно-юридическая газета
Ольга Соколовская / Блоги / Судебно-юридическая газета
Судебно-юридическая газета: все свежие новости и события украинского и мирового законодательства и судов. Судебная практика и полезные статьи в помощь юристам, база досье судей.
Боржник не відкриє рахунок без відома виконавчої служби
#СТОРОНИ_ВП #АРЕШТ_КОШТІВ
Національний банк постановою від 18.04.2019 № 60 затвердив Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців. Положенням визначено механізм повідомлення банками органу державної виконавчої служби або приватного виконавця про рахунки фізичних осіб, внесених до Єдиного реєстру .
Так, банк зобов'язаний перевірити наявність інформації про клієнта-фізособу у день відкриття або закриття її рахунку у реєстрі боржників. Якщо рахунок відкривається на ім'я фізособи, внесеної до реєстру, зокрема через відокремлені підрозділи банку, або здійснюється закриття рахунка такою особою, банк зобов'язаний у день відкриття або закриття рахунка повідомити про це зазначених у реєстрі боржників виконавців.
Повідомляти банк повинен через електронний сервіс, а до його запровадження -у паперовій формі не пізніше робочого дня, наступного за днем відкриття/закриття рахунку.
Постанова набрала чинності з 19 квітня 2019 року.
Вам також може бути цікавим, за яких умов і на який термін банк може призупинити проведення фінансових операцій фізособами, а також, чи можна обмежити виїзд за кордон керівника юрособи-боржника.
#СТОРОНИ_ВП #АРЕШТ_КОШТІВ
Національний банк постановою від 18.04.2019 № 60 затвердив Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців. Положенням визначено механізм повідомлення банками органу державної виконавчої служби або приватного виконавця про рахунки фізичних осіб, внесених до Єдиного реєстру .
Так, банк зобов'язаний перевірити наявність інформації про клієнта-фізособу у день відкриття або закриття її рахунку у реєстрі боржників. Якщо рахунок відкривається на ім'я фізособи, внесеної до реєстру, зокрема через відокремлені підрозділи банку, або здійснюється закриття рахунка такою особою, банк зобов'язаний у день відкриття або закриття рахунка повідомити про це зазначених у реєстрі боржників виконавців.
Повідомляти банк повинен через електронний сервіс, а до його запровадження -у паперовій формі не пізніше робочого дня, наступного за днем відкриття/закриття рахунку.
Постанова набрала чинності з 19 квітня 2019 року.
Вам також може бути цікавим, за яких умов і на який термін банк може призупинити проведення фінансових операцій фізособами, а також, чи можна обмежити виїзд за кордон керівника юрособи-боржника.
Окрема думка суддів ВП ВС, частина якої присвячена виконавчому провадженню...
#ДІЇ_БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ
"Чи є оскарження рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування у земельних правовідносинах та зобов'язання цих органів вчинити дії ефективним способом захисту права?
Дійсно, рішення про зобов'язання вчинити певні дії підлягають примусовому виконанню.
Разом з тим порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачений у статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). У цій статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Тобто, у разі ухвалення рішення про зобов'язання вчинити дії колегіальним органом, ефективний спосіб примусового виконання вказаного рішення Законом № 1404-VIII не передбачено. Оскільки як сплата штрафу, так і притягнення до кримінальної відповідальності колегіального органу є сумнівним і не поновлює право стягувача у виконавчому провадженні."
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79250491
Автор: Андрей Авторгов
#ДІЇ_БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ
"Чи є оскарження рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування у земельних правовідносинах та зобов'язання цих органів вчинити дії ефективним способом захисту права?
Дійсно, рішення про зобов'язання вчинити певні дії підлягають примусовому виконанню.
Разом з тим порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачений у статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). У цій статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Тобто, у разі ухвалення рішення про зобов'язання вчинити дії колегіальним органом, ефективний спосіб примусового виконання вказаного рішення Законом № 1404-VIII не передбачено. Оскільки як сплата штрафу, так і притягнення до кримінальної відповідальності колегіального органу є сумнівним і не поновлює право стягувача у виконавчому провадженні."
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79250491
Автор: Андрей Авторгов
ВС/КЦС: Звернення зі скаргами до органів державної влади НЕ є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 727/5418/17 від 21.03.2019)
Нормами статті 40 Конституції України, які кореспондуються з положеннями статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадянину надано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
При цьому таке право є абсолютним, що у рішенні, яке пропонується до уваги, підтвердив Касаційний цивільний суд.
У даній справі орган Держказначейства звернувся до суду із позовом про захист ділової репутації вмотивувавши свої вимоги тим, що громадянин звернувся зі скаргою до Комітету Верховної Ради України у якій вказав на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ в частині тривале невиконання ГУ ДКСУ платіжного доручення в рамках виконавчого провадження. Одночасно у вказаному зверненні було порушено питання про проведення службового розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів в рамках виконавчого провадження відповідальною особою ГУ ДКСУ та звільнення останньої із займаної посади; оголошення догани начальнику ГУ ДКСУ.
На думку органу Держказначейства вказані факти факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв'язку з цим виникла затримка з перерахування відповідних коштів на користь скаржника.
Отже, відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ та викликала підозру щодо неналежного виконання обов'язків посадовими особами зазначеного органу.
Судом першої інстанції з яким погодилися апеляційний та касаційний суди у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суди, зокрема Касаційний цивільний суд, зазначили, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Установлено, що зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, відповідно до статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
Нормами статті 40 Конституції України, які кореспондуються з положеннями статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадянину надано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
При цьому таке право є абсолютним, що у рішенні, яке пропонується до уваги, підтвердив Касаційний цивільний суд.
У даній справі орган Держказначейства звернувся до суду із позовом про захист ділової репутації вмотивувавши свої вимоги тим, що громадянин звернувся зі скаргою до Комітету Верховної Ради України у якій вказав на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ в частині тривале невиконання ГУ ДКСУ платіжного доручення в рамках виконавчого провадження. Одночасно у вказаному зверненні було порушено питання про проведення службового розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів в рамках виконавчого провадження відповідальною особою ГУ ДКСУ та звільнення останньої із займаної посади; оголошення догани начальнику ГУ ДКСУ.
На думку органу Держказначейства вказані факти факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв'язку з цим виникла затримка з перерахування відповідних коштів на користь скаржника.
Отже, відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ та викликала підозру щодо неналежного виконання обов'язків посадовими особами зазначеного органу.
Судом першої інстанції з яким погодилися апеляційний та касаційний суди у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суди, зокрема Касаційний цивільний суд, зазначили, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Установлено, що зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, відповідно до статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
ВИКОНАВЧА СЛУЖБА ЗААРЕШТУВАЛА МАЙНО ЖИТОМИРСЬКОГО БРОНЕТАНКОВОГО
Державна виконавча служба заарештувала за борги перед Держрезервом майно ДП «Житомирський бронетанковий завод». Про це повідомила прес-служба Державного резерву.
“Житомирським відділом ДВС накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно ДП «Житомирський бронетанковий завод» та відкрито виконавче провадження на загальну суму майже 7,5 млн грн», – заявили у відомстві.
За інформацією з Держрезерву, вони провели позапланову перевірку наявності, умов зберігання, обліку і звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходяться на зберіганні підприємства.
При цьому результати проведеної перевірки зафіксували факт самовільного використання нерозброннированных матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та складено відповідний акт.
На заводі визнали факт відчуження матеріальних цінностей резерву без отримання належного дозволу і добровільно їх повернули.
Державна виконавча служба заарештувала за борги перед Держрезервом майно ДП «Житомирський бронетанковий завод». Про це повідомила прес-служба Державного резерву.
“Житомирським відділом ДВС накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно ДП «Житомирський бронетанковий завод» та відкрито виконавче провадження на загальну суму майже 7,5 млн грн», – заявили у відомстві.
За інформацією з Держрезерву, вони провели позапланову перевірку наявності, умов зберігання, обліку і звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходяться на зберіганні підприємства.
При цьому результати проведеної перевірки зафіксували факт самовільного використання нерозброннированных матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та складено відповідний акт.
На заводі визнали факт відчуження матеріальних цінностей резерву без отримання належного дозволу і добровільно їх повернули.
Підсудність спору щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору
#ВИКОНАВЧИЙ_ЗБІР
Адвокат Морозов (судовий захист)
3 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 370/1034/15-ц, провадження № 14-103цс19 (ЄДРСРУ № 81139248) в черговий раз підтвердила, що оскарження постанови Державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
(!!!) Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року в рамках справи № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021), справи № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526), від 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17) та інших.
ВИСНОВОК: Оскарження постанови Державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
#ВИКОНАВЧИЙ_ЗБІР
Адвокат Морозов (судовий захист)
3 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 370/1034/15-ц, провадження № 14-103цс19 (ЄДРСРУ № 81139248) в черговий раз підтвердила, що оскарження постанови Державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
(!!!) Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року в рамках справи № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021), справи № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526), від 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17) та інших.
ВИСНОВОК: Оскарження постанови Державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання: Велика Палата
#ЗАСТАВА #ІПОТЕКА #МОРАТОРІЙ
Велика Палата нагадала, що мораторій лише тимчасово забороняє примусове стягнення майна.
Велика Палата у справі №726/1538/16-ц сформулювала позицію щодо дії мораторію на заставлене майно.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, мораторій, встановлений Законом №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з п. 4 Закону №1304-VII, протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.
#ЗАСТАВА #ІПОТЕКА #МОРАТОРІЙ
Велика Палата нагадала, що мораторій лише тимчасово забороняє примусове стягнення майна.
Велика Палата у справі №726/1538/16-ц сформулювала позицію щодо дії мораторію на заставлене майно.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, мораторій, встановлений Законом №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з п. 4 Закону №1304-VII, протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.
Встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади під час розгляду справ про відшкодування шкоди – позиція ВП ВС
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Питання наявності між сторонами деліктних зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Сумській області: збитків, понесених у зв’язку із втратою майна; упущеної вигоди; збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. Мотивуючи позов тим, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у зв’язку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов’язок повернути майно не виконаний і держава у спірних правовідносинах не надала жодних гарантій повернення майна, не встановила строку повернення такого майна, у зв’язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
ВП ВС зазначила, що представник прокуратури не врахував того, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв’язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України, та помилково стверджував про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження як підставу для відшкодування шкоди.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013412.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Питання наявності між сторонами деліктних зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Сумській області: збитків, понесених у зв’язку із втратою майна; упущеної вигоди; збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. Мотивуючи позов тим, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у зв’язку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов’язок повернути майно не виконаний і держава у спірних правовідносинах не надала жодних гарантій повернення майна, не встановила строку повернення такого майна, у зв’язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
ВП ВС зазначила, що представник прокуратури не врахував того, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв’язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України, та помилково стверджував про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження як підставу для відшкодування шкоди.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013412.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сотрудницы отделения федеральной службы судебных приставов по Иркутской области записали песню «Плати», адресованную должникам. За основу была взята популярная композиция украинской группа KAZKA «Плакала».😆😆😆
Чекаємо відповідь від Мінюсту України!!!
Чекаємо відповідь від Мінюсту України!!!
Не проведення суб'єктом оцінювання огляду об'єкта оцінки є підставою для визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку та - незаконними дій державного виконавця.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
ТОВ звернулось до господарського суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби, в якій просило: - визнати неправомірними дії державного виконавця по визначенню вартості майна відповідно до звіту про оцінку майна, що належить позивачеві.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2016, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, дії державного виконавця по визначенню вартості майна цього товариства визнано неправомірними.ВГСУ вказані судові рішення залишив без змін, виходячи з наступних міркувань.
Оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" (затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442) з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 (затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440), яким визначено загальні засади.
Згідно з приписами п. 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
Частиною 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Ст. 11 Закону України цього ж Закону визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.
Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об'єкта оцінки (готельно-ресторанний комплекс), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без обстеження приміщень на дату оцінки та відповідно потребує доступу до них, який має забезпечити боржник.
Між тим, судами було встановлено, що належних та допустимих доказів проведення особистого огляду суб'єктом оціночної діяльності об'єкта оцінки матеріали звіту не містять, зокрема відсутні фотографії об'єкта оцінки.
Таким чином, не проведення суб'єктом оцінювання огляду (обстеження) об'єкта оцінки створює підстави для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
ТОВ звернулось до господарського суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби, в якій просило: - визнати неправомірними дії державного виконавця по визначенню вартості майна відповідно до звіту про оцінку майна, що належить позивачеві.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2016, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, дії державного виконавця по визначенню вартості майна цього товариства визнано неправомірними.ВГСУ вказані судові рішення залишив без змін, виходячи з наступних міркувань.
Оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" (затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442) з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 (затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440), яким визначено загальні засади.
Згідно з приписами п. 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
Частиною 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Ст. 11 Закону України цього ж Закону визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.
Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об'єкта оцінки (готельно-ресторанний комплекс), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без обстеження приміщень на дату оцінки та відповідно потребує доступу до них, який має забезпечити боржник.
Між тим, судами було встановлено, що належних та допустимих доказів проведення особистого огляду суб'єктом оціночної діяльності об'єкта оцінки матеріали звіту не містять, зокрема відсутні фотографії об'єкта оцінки.
Таким чином, не проведення суб'єктом оцінювання огляду (обстеження) об'єкта оцінки створює підстави для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку.
Звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником #АРЕШТ_КОШТІВ
15 грудня цього року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ГПК України), Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Статтею 440 ЦПК України та статтею 336 ГПК України введено нову процедуру звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка покликана сприяти стягненню присуджених грошових коштів.
Відтепер Стягувач або державний/приватний виконавець в разі не достатності майна може звернутися з заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником. Однак, законом встановленні деякі обмеження щодо строку звернення з такою заявою, які слід врахувати при поданні.
Заява Стягувачем подається до суду, що розглядав справу як суд першої інстанції.
Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи
З метою забезпечення виконання майбутнього рішення суду останній за заявою Стягувача може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
Умовою для такого забезпечення є наявність судового рішення або відсутність заперень існування боргу особи, яка має заборгованість перед боржником.
Таким чином, законодавець обмежив перелік майна на яке може бути накладений арешт, а саме не можливість накласти арешт на майно, майнові права, цінні папери тощо.
Одночасно, суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.
Задовольняючи відповідну заяву Боржника суд поставляє ухвалу та одночасно визнає виконавчий документ, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З повагою,Керуючий партнер Адвокатського об'єднання"Єфремов і Донець"адвокат Єфремов Вадим Валерійович
15 грудня цього року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ГПК України), Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Статтею 440 ЦПК України та статтею 336 ГПК України введено нову процедуру звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка покликана сприяти стягненню присуджених грошових коштів.
Відтепер Стягувач або державний/приватний виконавець в разі не достатності майна може звернутися з заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником. Однак, законом встановленні деякі обмеження щодо строку звернення з такою заявою, які слід врахувати при поданні.
Заява Стягувачем подається до суду, що розглядав справу як суд першої інстанції.
Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи
З метою забезпечення виконання майбутнього рішення суду останній за заявою Стягувача може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
Умовою для такого забезпечення є наявність судового рішення або відсутність заперень існування боргу особи, яка має заборгованість перед боржником.
Таким чином, законодавець обмежив перелік майна на яке може бути накладений арешт, а саме не можливість накласти арешт на майно, майнові права, цінні папери тощо.
Одночасно, суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.
Задовольняючи відповідну заяву Боржника суд поставляє ухвалу та одночасно визнає виконавчий документ, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З повагою,Керуючий партнер Адвокатського об'єднання"Єфремов і Донець"адвокат Єфремов Вадим Валерійович
Невиправдані очікування: боржники не бажають — банки не можуть
#ІПОТЕКА
Офіційною підставою для ухвалення закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014 №1304-VII стала втрата значних коштів громадянами внаслідок різких коливань курсу на валютному ринку та знецінення гривні. Можновладці розуміли, що Україну очікує падіння національної валюти, й у такий спосіб, заперечуючи проблему, ігноруючи об’єктивні економічні процеси, поглибили кризу, аби уникнути масових протестів боржників. Минуло майже 5 років, а мораторій досі діє та дозволяє багатьом недобросовісним позичальникам не платити за рахунками. Як наслідок, значно погіршилися показники банківського сектору, оскільки виплати на обслуговування кредитів у валютних позичальників знизилися до мінімуму, що не може не впливати на економіку України.
Станом на квітень 2019 р. в нашій країні більшість нерухомості, наданої як забезпечення кредитів у валюті, підпадає під дію закону №1304-VII. Більшість таких забезпечень оформлювали до 2012 р. На той момент банки пропонували вигідні умови кредитування саме під валюту, тому поточний стан унеможливлює стягнення на «мораторну» іпотеку шляхом проведення конкретних виконавчих дій, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цих положень на період чинності закону про мораторій. Проте тодішніх ставок в Україні більше немає, і головними причинами цього стало падіння економіки, ринкові фактори, девальвація гривні, зовнішні борги, дефіцит бюджету, відсутність валютних резервів Національного банку.
Із самого початку закон №1304-VII мав виключно соціальну спрямованість, адже зупиняв примусове відчуження майна власників. Передусім це стосувалося нерухомості, яка мала оформлені кредити у валюті. Відповідно до акта мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів у валюті, діє, якщо:
✅ боржник є громадянином України;
✅ боржник постійно проживає в помешканні, яке стало іпотечним, і не має іншої житлової нерухомості;
✅ нерухомість відповідає обмеженням за площею: 140 м2 для квартири та 250 м2 — для житлового будинку.
Проте є кілька нюансів. Скажімо, важливо брати до уваги також інші норми закону, які на практиці органи примусового виконання або боржники часто ігнорують. Незважаючи на те що мораторій поширюється тільки на громадян України, як зазначалося вище, існує невеликий відсоток справ, за якими іпотека, надана як забезпечення кредитів у валюті, оформлювалася нерезидентами України.
⏬ПОВНА СТАТТЯ З ПРОТОКОЛУ
#ІПОТЕКА
Офіційною підставою для ухвалення закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014 №1304-VII стала втрата значних коштів громадянами внаслідок різких коливань курсу на валютному ринку та знецінення гривні. Можновладці розуміли, що Україну очікує падіння національної валюти, й у такий спосіб, заперечуючи проблему, ігноруючи об’єктивні економічні процеси, поглибили кризу, аби уникнути масових протестів боржників. Минуло майже 5 років, а мораторій досі діє та дозволяє багатьом недобросовісним позичальникам не платити за рахунками. Як наслідок, значно погіршилися показники банківського сектору, оскільки виплати на обслуговування кредитів у валютних позичальників знизилися до мінімуму, що не може не впливати на економіку України.
Станом на квітень 2019 р. в нашій країні більшість нерухомості, наданої як забезпечення кредитів у валюті, підпадає під дію закону №1304-VII. Більшість таких забезпечень оформлювали до 2012 р. На той момент банки пропонували вигідні умови кредитування саме під валюту, тому поточний стан унеможливлює стягнення на «мораторну» іпотеку шляхом проведення конкретних виконавчих дій, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цих положень на період чинності закону про мораторій. Проте тодішніх ставок в Україні більше немає, і головними причинами цього стало падіння економіки, ринкові фактори, девальвація гривні, зовнішні борги, дефіцит бюджету, відсутність валютних резервів Національного банку.
Із самого початку закон №1304-VII мав виключно соціальну спрямованість, адже зупиняв примусове відчуження майна власників. Передусім це стосувалося нерухомості, яка мала оформлені кредити у валюті. Відповідно до акта мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів у валюті, діє, якщо:
✅ боржник є громадянином України;
✅ боржник постійно проживає в помешканні, яке стало іпотечним, і не має іншої житлової нерухомості;
✅ нерухомість відповідає обмеженням за площею: 140 м2 для квартири та 250 м2 — для житлового будинку.
Проте є кілька нюансів. Скажімо, важливо брати до уваги також інші норми закону, які на практиці органи примусового виконання або боржники часто ігнорують. Незважаючи на те що мораторій поширюється тільки на громадян України, як зазначалося вище, існує невеликий відсоток справ, за якими іпотека, надана як забезпечення кредитів у валюті, оформлювалася нерезидентами України.
⏬ПОВНА СТАТТЯ З ПРОТОКОЛУ
protocol.ua
Чому мораторій на стягнення іпотечної нерухомості необхідно змінювати
Юридическая дискуссия - Статьи - Чому мораторій на стягнення іпотечної нерухомості необхідно змінювати - бесплатный юридический портал №1 в Украине - Протокол
ПОСТАНОВА
18.04.2019 № 60
Про затвердження Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців
Відповідно до статей 7, 15, 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 62-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Затвердити Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців, що додається.
2. Банки надсилають повідомлення про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців у паперовому вигляді до отримання повідомлення Національного банку України про початок роботи електронного сервісу інформаційної взаємодії, що запроваджується адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження, визначеним Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256.
3. Департаменту платіжних систем та інноваційного розвитку (Олександр Яблунівський):
1) після офіційного опублікування довести до відома банків України інформацію про прийняття цієї постанови;
2) проінформувати банки про початок роботи електронного сервісу інформаційної взаємодії після його запровадження.
4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови Національного банку України Сергія Холода.
5. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її офіційного опублікування.
⬇️ПЕРШОДЖЕРЕЛО
18.04.2019 № 60
Про затвердження Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців
Відповідно до статей 7, 15, 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 62-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Затвердити Положення про порядок надання банками інформації про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців, що додається.
2. Банки надсилають повідомлення про відкриття/закриття рахунків фізичних осіб, унесених до Єдиного реєстру боржників, до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців у паперовому вигляді до отримання повідомлення Національного банку України про початок роботи електронного сервісу інформаційної взаємодії, що запроваджується адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження, визначеним Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256.
3. Департаменту платіжних систем та інноваційного розвитку (Олександр Яблунівський):
1) після офіційного опублікування довести до відома банків України інформацію про прийняття цієї постанови;
2) проінформувати банки про початок роботи електронного сервісу інформаційної взаємодії після його запровадження.
4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови Національного банку України Сергія Холода.
5. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її офіційного опублікування.
⬇️ПЕРШОДЖЕРЕЛО
ВС/КАС: Відсутність печатки органу ДФС на запиті про надання інформації є підставою не надавати запитувану інформацію (ВС/КАС № 826/9082/15 від 26.02.2019)
Нормами пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
При цьому цією ж нормою визначено, що такі запити підписуються керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати та печатку контролюючого органу.
У даній справі на адресу підприємства надійшов запит органу ДФС про надання інформації щодо його господарської діяльності.
Однак підприємство повідомило податковий орган про неможливість надати затребувані інформацію та документи, оскільки запит відповідача оформлено з порушенням пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а саме не містить печатки податкового органу.
Така відмова стала підставою для про проведення документальної позапланової виїзної перевірки згаданого підприємства.
Законність наказу про проведення перевірки став предметом розгляду адміністративного суду, який ініційовано підприємством.
Постановою суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, у задоволенні позову було відмовлено.
Така відмова стала підставою для звернення позивача до Касаційного адміністративного суду зі скаргою.
Переглядаючи вказані рішення КАС погодився з позицією про незаконність наказу про проведення перевірки та скасував його.
Своє рішення суд касаційної інстанції вмотивував тим, що відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Нормами пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
При цьому цією ж нормою визначено, що такі запити підписуються керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати та печатку контролюючого органу.
У даній справі на адресу підприємства надійшов запит органу ДФС про надання інформації щодо його господарської діяльності.
Однак підприємство повідомило податковий орган про неможливість надати затребувані інформацію та документи, оскільки запит відповідача оформлено з порушенням пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а саме не містить печатки податкового органу.
Така відмова стала підставою для про проведення документальної позапланової виїзної перевірки згаданого підприємства.
Законність наказу про проведення перевірки став предметом розгляду адміністративного суду, який ініційовано підприємством.
Постановою суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, у задоволенні позову було відмовлено.
Така відмова стала підставою для звернення позивача до Касаційного адміністративного суду зі скаргою.
Переглядаючи вказані рішення КАС погодився з позицією про незаконність наказу про проведення перевірки та скасував його.
Своє рішення суд касаційної інстанції вмотивував тим, що відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Розпочав роботу Центр технічної підтримки користувачів ЄСІТС‼️
Фактично Центр технічної підтримки користувачів ЄСІТС - це сервіс "допомоги" з актуальними статтями, інструкціями та відповідями на найпоширеніші питання роботи в системі.
Сайт зручний та простий у використанні:
🔹створено окремі блоки «для всіх користувачів» та «для співробітників судів»;
🔹блок щодо створення запиту;
🔹блок власних побажань з приводу додавання статті та ін.
Щоб скористатися перевагами сервісу 👉 https://wiki.court.gov.ua/
Фактично Центр технічної підтримки користувачів ЄСІТС - це сервіс "допомоги" з актуальними статтями, інструкціями та відповідями на найпоширеніші питання роботи в системі.
Сайт зручний та простий у використанні:
🔹створено окремі блоки «для всіх користувачів» та «для співробітників судів»;
🔹блок щодо створення запиту;
🔹блок власних побажань з приводу додавання статті та ін.
Щоб скористатися перевагами сервісу 👉 https://wiki.court.gov.ua/