В этот видеообзор вошли постановления обнародованные Большой палатой с 11 по 17 мая 2019 года касающиеся подведомственности споров при снятии ареста в уголовном деле по УПК 1960 года, прекращении ипотеки в связи со смертью заемщика, исковой давности, порядке признания права собственности после расторжения договора о совместной деятельности, решения КСУ об авансировании исполнительного производства, отмене внесудебной перегистрации квартиры, практики ЕСПЧ и много другого.
https://youtu.be/mf2-kh9cWP4
https://youtu.be/mf2-kh9cWP4
YouTube
Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 11 по 17 мая 2019 года
Записаться на консультацию: https://wa.me/380442296950 В этот видеообзор вошли постановления обнародованные Большой палатой с 11 по 17 мая 2019 года касающие...
"🤔😡ЯК ТАМ ВАША ЗАРПЛАТНЯ ШАНОВНІ ВИКОНАВЦІ ?" АБО ДЕМБЕЛЬСЬКИЙ АКОРД ПІДЛЕГЛИХ МІНІСТРА ЮСТИЦІЇ
Доки громадськість обговорює зміни зірок на владному олімпі - ймовірність відставок генпрокурора, силовиків і інших урядовців, якось у тіні залишається Міністерство юстиції України. Чи може очільник Мін‘юсту вважає свою роботу не менш успішною, ніж у Юрія Луценка? Мабуть, так! Судячи з надбавок до посадових окладів, які встановили собі підлеглі пана Петренка.
360 відсотків за інтенсивність праці для начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області та по 310% - заступникам... це майже на рівні "Нафтогаз Україна".
Злі язики пліткують, що колосальні виплати собі коханим керівники терпідрозділу Мін‘юсту встановили на тлі... жорсткого урізання виплат, включно, з соціальними для підлеглих працівників. 👉ДЖЕРЕЛО
Автор: Олена МельникЖурналіст, юрист, Резонанс
Доки громадськість обговорює зміни зірок на владному олімпі - ймовірність відставок генпрокурора, силовиків і інших урядовців, якось у тіні залишається Міністерство юстиції України. Чи може очільник Мін‘юсту вважає свою роботу не менш успішною, ніж у Юрія Луценка? Мабуть, так! Судячи з надбавок до посадових окладів, які встановили собі підлеглі пана Петренка.
360 відсотків за інтенсивність праці для начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області та по 310% - заступникам... це майже на рівні "Нафтогаз Україна".
Злі язики пліткують, що колосальні виплати собі коханим керівники терпідрозділу Мін‘юсту встановили на тлі... жорсткого урізання виплат, включно, з соціальними для підлеглих працівників. 👉ДЖЕРЕЛО
Автор: Олена МельникЖурналіст, юрист, Резонанс
Учасники виконавчого провадження мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
👇Обставини справи:
Приватний виконавець виніс постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості арештованого майна. Відповідно до звіту залученого спеціаліста, ймовірна вартість нерухомості склала 1 254 000 грн без ПДВ. Натомість експертиза, проведена спеціалістами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, дала інший результат — 2 200 660 грн без ПДВ. Повторну оцінку майна приватний виконавець не призначав.
Власник арештованого майна звернувся до суду зі скаргою, в якій стверджував, що дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки результати оцінки майна є заниженими та такими, що не відповідають реальному стану нерухомого майна та об’єктивним цінам, що склалися на ринку нерухомості.
Тож заявник просив суд визнати такі дії виконавця неправомірними, а результат оцінки майна — недійсним.
👇Рішення судів першої та апеляційної інстанцій:
⛔️Суд першої інстанції у задоволенні зазначених у скарзі вимог відмовив, виходячи, зокрема, з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
✅Апеляційний суд скасував це рішення в частині відмови у визнанні неправомірними дій приватного виконавця. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі виконавець посилався на те, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані іншими нормативно-правовими актами, що регулюють процедуру звернення стягнення на майно, не передбачено призначення приватним виконавцем повторної оцінки майна боржника.
☝️🧐Правова позиція Верховного Суду:
Ухвалюючи рішення про залишення в силі ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив із того, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії субєкта оціночної діяльності — субєкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обовязків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18).Аналіз ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України № 2658-ІІІ», — зазначається у постанові КЦС від 8 травня 2019 року.
Таким чином, залучивши суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до положень цього ж Закону має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
Тож, встановивши відсутність доказів протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд першої інстанції, на думку колегії суддів КЦС ВС, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
⬇️РІШЕННЯ СУДУ
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
👇Обставини справи:
Приватний виконавець виніс постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості арештованого майна. Відповідно до звіту залученого спеціаліста, ймовірна вартість нерухомості склала 1 254 000 грн без ПДВ. Натомість експертиза, проведена спеціалістами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, дала інший результат — 2 200 660 грн без ПДВ. Повторну оцінку майна приватний виконавець не призначав.
Власник арештованого майна звернувся до суду зі скаргою, в якій стверджував, що дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки результати оцінки майна є заниженими та такими, що не відповідають реальному стану нерухомого майна та об’єктивним цінам, що склалися на ринку нерухомості.
Тож заявник просив суд визнати такі дії виконавця неправомірними, а результат оцінки майна — недійсним.
👇Рішення судів першої та апеляційної інстанцій:
⛔️Суд першої інстанції у задоволенні зазначених у скарзі вимог відмовив, виходячи, зокрема, з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
✅Апеляційний суд скасував це рішення в частині відмови у визнанні неправомірними дій приватного виконавця. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі виконавець посилався на те, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані іншими нормативно-правовими актами, що регулюють процедуру звернення стягнення на майно, не передбачено призначення приватним виконавцем повторної оцінки майна боржника.
☝️🧐Правова позиція Верховного Суду:
Ухвалюючи рішення про залишення в силі ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив із того, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії субєкта оціночної діяльності — субєкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обовязків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18).Аналіз ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України № 2658-ІІІ», — зазначається у постанові КЦС від 8 травня 2019 року.
Таким чином, залучивши суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до положень цього ж Закону має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
Тож, встановивши відсутність доказів протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд першої інстанції, на думку колегії суддів КЦС ВС, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
⬇️РІШЕННЯ СУДУ
ДО ВІДОМА ОСІБ, ЯКІ ВИЯВИЛИ НАМІР ЗДІЙСНЮВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ
Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі – Комісія) повідомляє, що 27.05.2019 відповідно до вимог статей 19, 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.10.2016 № 3053/5, проведено кваліфікаційний іспит осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та затверджені його результати.
Згідно протоколу засідання Комісії від 27.05.2019 № 40 за результатами проведення кваліфікаційного іспиту прийнято рішення видати посвідчення приватного виконавця 5 особам, які склали іспит, та відмовити у видачі відповідних посвідчень 7 особам, які іспит не склали (інформація про результати кваліфікаційного іспиту та список осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу/відмову у видачі посвідчення приватного виконавця, додається).
Одночасно Комісія повідомляє, що особам, які успішно склали кваліфікаційний іспит, та відносно яких Комісією прийнято рішення про видачу посвідчення приватного виконавця, Міністерством юстиції України будуть видані відповідні посвідчення протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту.
Результати кваліфікаційного іспиту осіб, які виявили намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця.
Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі – Комісія) повідомляє, що 27.05.2019 відповідно до вимог статей 19, 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.10.2016 № 3053/5, проведено кваліфікаційний іспит осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та затверджені його результати.
Згідно протоколу засідання Комісії від 27.05.2019 № 40 за результатами проведення кваліфікаційного іспиту прийнято рішення видати посвідчення приватного виконавця 5 особам, які склали іспит, та відмовити у видачі відповідних посвідчень 7 особам, які іспит не склали (інформація про результати кваліфікаційного іспиту та список осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу/відмову у видачі посвідчення приватного виконавця, додається).
Одночасно Комісія повідомляє, що особам, які успішно склали кваліфікаційний іспит, та відносно яких Комісією прийнято рішення про видачу посвідчення приватного виконавця, Міністерством юстиції України будуть видані відповідні посвідчення протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту.
Результати кваліфікаційного іспиту осіб, які виявили намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця.
Чи повинен правонаступник або спадкоємець нести тягар попередника-іпотекодавця?
Уявіть: ви набули у спадок нерухомість, але й гадки не мали, що вона обтяжена іпотекою. Чи не порушують законодавчі положення про автоматичне набуття статусу іпотекодавця вашого права власності? Нині це питання аналізує Конституційний Суд.
Чи є підстава для неконституційності?
Іпотечні правовідносини виникають між іпотекодавцем та іпотекоодержувачем за взаємним вільним волевиявленням для забезпечення іншого (основного) зобов’язання. Що стосується набувача іпотечного майна (в тому числі правонаступника чи спадкоємця), то в нього завжди є вибір — набувати таке майно чи відмовитися від цього. Набувач іпотечного майна основне зобов’язання не створював, але, набуваючи іпотечне майно у власність, новий іпотекодавець тим самим висловлює своє волевиявлення щодо ризиків, пов’язаних з новим статусом.
Тож немає підстав вважати, що зазначені норми порушують ст.41 Конституції, відповідно до якої право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Так само не має підстав вважати, що право приватної власності в цьому випадку порушується.
З огляду на аналіз чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» набувач іпотечного майна має або прийняти статус іпотекодавця набутого майна, або відмовитися від цього.
Якщо ж мова йде про порушення вимог законодавства під час укладення договору відчуження майна, яке перебуває в іпотеці, то набувач іпотечного майна має обрати відповідний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений ст.16 ЦК та іншими законами України. Зокрема, у разі набуття права власності на іпотечне майно без проведення визначених чинним законодавством перевірок стану майна під час укладення угоди відчуження майна або введення сторони в оману це є підставою для визнання правочину недійсним. Але ст.41 Конституції не порушуватиметься, оскільки не буде дотримана процедура набуття права власності на іпотечне майно, передбачена законом «Про іпотеку» та ЦК.
Звичайно, остаточне рішення у цій справі винесе єдиний орган конституційної юрисдикції. Причому КС буде звертати увагу не тільки на відповідність чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» ст.41 Конституції, а й на тлумачення зазначених положень, застосованих касаційною інстанцією — Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ — для постановлення остаточного рішення.
У випадку визнання норм закону неконституційними необхідно буде змінювати практику укладення договорів іпотеки та повернутися до моделі законодавчого регулювання відносин з набувачами іпотечного майна.
📌ПОВНА СТАТТЯ на zib.com.ua
Уявіть: ви набули у спадок нерухомість, але й гадки не мали, що вона обтяжена іпотекою. Чи не порушують законодавчі положення про автоматичне набуття статусу іпотекодавця вашого права власності? Нині це питання аналізує Конституційний Суд.
Чи є підстава для неконституційності?
Іпотечні правовідносини виникають між іпотекодавцем та іпотекоодержувачем за взаємним вільним волевиявленням для забезпечення іншого (основного) зобов’язання. Що стосується набувача іпотечного майна (в тому числі правонаступника чи спадкоємця), то в нього завжди є вибір — набувати таке майно чи відмовитися від цього. Набувач іпотечного майна основне зобов’язання не створював, але, набуваючи іпотечне майно у власність, новий іпотекодавець тим самим висловлює своє волевиявлення щодо ризиків, пов’язаних з новим статусом.
Тож немає підстав вважати, що зазначені норми порушують ст.41 Конституції, відповідно до якої право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Так само не має підстав вважати, що право приватної власності в цьому випадку порушується.
З огляду на аналіз чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» набувач іпотечного майна має або прийняти статус іпотекодавця набутого майна, або відмовитися від цього.
Якщо ж мова йде про порушення вимог законодавства під час укладення договору відчуження майна, яке перебуває в іпотеці, то набувач іпотечного майна має обрати відповідний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений ст.16 ЦК та іншими законами України. Зокрема, у разі набуття права власності на іпотечне майно без проведення визначених чинним законодавством перевірок стану майна під час укладення угоди відчуження майна або введення сторони в оману це є підставою для визнання правочину недійсним. Але ст.41 Конституції не порушуватиметься, оскільки не буде дотримана процедура набуття права власності на іпотечне майно, передбачена законом «Про іпотеку» та ЦК.
Звичайно, остаточне рішення у цій справі винесе єдиний орган конституційної юрисдикції. Причому КС буде звертати увагу не тільки на відповідність чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» ст.41 Конституції, а й на тлумачення зазначених положень, застосованих касаційною інстанцією — Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ — для постановлення остаточного рішення.
У випадку визнання норм закону неконституційними необхідно буде змінювати практику укладення договорів іпотеки та повернутися до моделі законодавчого регулювання відносин з набувачами іпотечного майна.
📌ПОВНА СТАТТЯ на zib.com.ua
Неудавшиеся судебное взыскание банка по кредиту или как отменить заочное решение 2014г. Пять лет спустя ‼️+готовый текст апелляционной жалобы (в деле № 200/534/14-ц от 16 января 2019 г.)
Днепровским апелляционным судом полностью отменено заочное решение 2014 г. о взыскании с нашего клиента долга по кредиту в связи с пропуском банком исковой давности (такое основание для удовлетворения апелляции крайне редки, т.к. исковая давность обычно применяется судом в первой инстанции). Также с банка взысканы судебные издержки за подачу клиентом апелляции.
Интересно данное дело тем, что исковую давность применил именно суд апелляционной инстанции, т.к. при принятии заочного решения ответчик не был надлежащим образом проинформирован про рассмотрение дела и поэтому не мог воспользоваться своим правом на подачу заявления о применении исковой давности в суде первой инстанции.
Дело выиграно полностью благодаря многолетнему опыту в кредитных делах юристов Гильдии профессиональных юристов. Хотя дело совсем не простое, что видно из его хронологии:
04.03.2014 г. принято, без уведомления клиента, заочное решения о взыскании долга по кредиту в пользу ПриватБанка.
02.04.2014 г. клиент подал заявление о пересмотре заочного решения, но суд оставил заявление без движения до момента уплаты клиентом судебного сбора за подачу заявления.
18.04.2014 г. суд вернул клиенту заявления о пересмотре заочного решения т.к. так и не был уплачен судебный сбор
В начале августа 2018 г. клиент обратился в Гильдию профессиональных юристов для отмены взыскания исполнительной службой по выданному исполнительному листу на основании заочного решения 2014 г.
22.08.2018 г. Васильевым Павлом Сергеевичем юристом Гильдией профессиональных юристов было подготовлено и поданно повторное Смеюсь заявление о пересмотре заочного решения. Суд отказал в удовлетворении заявления, мол необоснованно
На отказ суда в виде ухвалы, была подана апеляция.
16.01.2019 г. Днепровский апелляционный суд принял постановление которым полностью удовлетворил апелляционную жалобу‼️😂, подготовленную Васильевым Павлом Сергеевичем юристом Гильдией профессиональных юристов, и было отменено заочное решение о взыскании кредита с клиента на основании применения исковой давности в апелляционной инстанции.
👉РІШЕННЯ СУДУ
👍ТЕКСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Днепровским апелляционным судом полностью отменено заочное решение 2014 г. о взыскании с нашего клиента долга по кредиту в связи с пропуском банком исковой давности (такое основание для удовлетворения апелляции крайне редки, т.к. исковая давность обычно применяется судом в первой инстанции). Также с банка взысканы судебные издержки за подачу клиентом апелляции.
Интересно данное дело тем, что исковую давность применил именно суд апелляционной инстанции, т.к. при принятии заочного решения ответчик не был надлежащим образом проинформирован про рассмотрение дела и поэтому не мог воспользоваться своим правом на подачу заявления о применении исковой давности в суде первой инстанции.
Дело выиграно полностью благодаря многолетнему опыту в кредитных делах юристов Гильдии профессиональных юристов. Хотя дело совсем не простое, что видно из его хронологии:
04.03.2014 г. принято, без уведомления клиента, заочное решения о взыскании долга по кредиту в пользу ПриватБанка.
02.04.2014 г. клиент подал заявление о пересмотре заочного решения, но суд оставил заявление без движения до момента уплаты клиентом судебного сбора за подачу заявления.
18.04.2014 г. суд вернул клиенту заявления о пересмотре заочного решения т.к. так и не был уплачен судебный сбор
В начале августа 2018 г. клиент обратился в Гильдию профессиональных юристов для отмены взыскания исполнительной службой по выданному исполнительному листу на основании заочного решения 2014 г.
22.08.2018 г. Васильевым Павлом Сергеевичем юристом Гильдией профессиональных юристов было подготовлено и поданно повторное Смеюсь заявление о пересмотре заочного решения. Суд отказал в удовлетворении заявления, мол необоснованно
На отказ суда в виде ухвалы, была подана апеляция.
16.01.2019 г. Днепровский апелляционный суд принял постановление которым полностью удовлетворил апелляционную жалобу‼️😂, подготовленную Васильевым Павлом Сергеевичем юристом Гильдией профессиональных юристов, и было отменено заочное решение о взыскании кредита с клиента на основании применения исковой давности в апелляционной инстанции.
👉РІШЕННЯ СУДУ
👍ТЕКСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
ТАК ТАК ТАК, ШО ТУТ У НАС!? #АЛІМЕНТИ
НАКАЗ Про затвердження Порядку автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів‼️
НАКАЗ Про затвердження Порядку автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів‼️
Законодавство України
Про затвердження Порядку автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями про стягнення…
Наказ Міністерства юстиції України; Порядок від 16.04.2019 № 1203/5
Участники виконавчого провадження мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця‼️🔥🔥, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України № 2658-ІІІ
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
👉Правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).
☝️У своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Залучаючи суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, державний виконавець діє відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно до положень цього ж Закону, має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
👉Аналогічну правову позицію викладено Касаційним цивільним судом Верховного суду у постанові від 08.05.2019 у справі № 2-79/11 (провадження № 61-831св19).
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
👉Правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).
☝️У своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Залучаючи суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, державний виконавець діє відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно до положень цього ж Закону, має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
👉Аналогічну правову позицію викладено Касаційним цивільним судом Верховного суду у постанові від 08.05.2019 у справі № 2-79/11 (провадження № 61-831св19).
"ПРО НАБОЛІЛЕ" Обмеження у праві виїзду боржника за межі України
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #СТОРОНИ_ВП
Майже рік діє НОВА редакція ст. 441 ЦПК України відповідно до якої тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб).
Окремо необхідно зазначити, що у відповідності до ч. 5, 6 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов’язкової участі державного (приватного) виконавця.
Тобто, боржник звертається до суду, який обмежив виїзд (не до апеляційного суду). У випадку, коли особі відмовлено у скасуванні обмеження виникає необхідність сплатити судовий збір та подати апеляційну скаргу.
На превеликий жаль, багато суддів вважають, що потрібно відмовляти виконавцям у задоволенні подань про обмеження лише тому, що обов’язково суд апеляційної інстанції скасує таке обмеження, що у свою чергу погіршить статистику.
Прикро сприймати формальну відмову у задоволенні подання про обмеження, коли виконавець фактично надав суду ВСІ докази отримання боржником кореспонденції, вжиття всіх можливих заходів примусового виконання, докази активної поведінки боржника з ухилення (наявність майна, його переховування, невиконання вимог, ненадання декларації, несплата боргу, неодноразовий перетин кордону, обізнаність боржника, тощо).
У випадках задоволення моїх подань всі рішення на 100% були виконані у повному обсязі, а ухвали суду не були скасовані.
Розумію, що обмеження у праві виїзду за межі України є суворим заходом, але дуже часто такий захід є ЄДИНИМ механізмом, який забезпечує виконання рішення.
Майже рік діє нова редакція ст. 441 ЦПК України, передбачений новий інститут скасування обмеження судом першої інстанції, а це унеможливлює апеляційне оскарження ухвал, що у свою чергу надає можливість суддям першої інстанції спокійно задовольняти наші подання, не переймаючись апеляційним оскарженням.
Ілля БАРДІН
Заступник начальника міжрайонного відділу ДВС по Основ’янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #СТОРОНИ_ВП
Майже рік діє НОВА редакція ст. 441 ЦПК України відповідно до якої тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб).
Окремо необхідно зазначити, що у відповідності до ч. 5, 6 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов’язкової участі державного (приватного) виконавця.
Тобто, боржник звертається до суду, який обмежив виїзд (не до апеляційного суду). У випадку, коли особі відмовлено у скасуванні обмеження виникає необхідність сплатити судовий збір та подати апеляційну скаргу.
На превеликий жаль, багато суддів вважають, що потрібно відмовляти виконавцям у задоволенні подань про обмеження лише тому, що обов’язково суд апеляційної інстанції скасує таке обмеження, що у свою чергу погіршить статистику.
Прикро сприймати формальну відмову у задоволенні подання про обмеження, коли виконавець фактично надав суду ВСІ докази отримання боржником кореспонденції, вжиття всіх можливих заходів примусового виконання, докази активної поведінки боржника з ухилення (наявність майна, його переховування, невиконання вимог, ненадання декларації, несплата боргу, неодноразовий перетин кордону, обізнаність боржника, тощо).
У випадках задоволення моїх подань всі рішення на 100% були виконані у повному обсязі, а ухвали суду не були скасовані.
Розумію, що обмеження у праві виїзду за межі України є суворим заходом, але дуже часто такий захід є ЄДИНИМ механізмом, який забезпечує виконання рішення.
Майже рік діє нова редакція ст. 441 ЦПК України, передбачений новий інститут скасування обмеження судом першої інстанції, а це унеможливлює апеляційне оскарження ухвал, що у свою чергу надає можливість суддям першої інстанції спокійно задовольняти наші подання, не переймаючись апеляційним оскарженням.
Ілля БАРДІН
Заступник начальника міжрайонного відділу ДВС по Основ’янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області
Розмір відрахувань із доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків... (ч. 1, ст. 70 ЗУ "Про ВП").
Чи уповноважений виконавець здійснювати вирахування податків у випадку нарахування аліментів боржнику як непрацюючому ?
Чи уповноважений виконавець здійснювати вирахування податків у випадку нарахування аліментів боржнику як непрацюючому ?
Anonymous Poll
22%
Так
78%
Ні
ДАРУЄМО "Посібник правових висновків Верховного Суду у справах щодо виконання судових рішень та виконавчого провадження"!
Збірник містить правові висновки Верховного Суду щодо виконання судових рішень та виконавчого провадження. Допомагає узагальнити та проаналізувати судову практику Верховного Суду (господарська юрисдикція). Правові висновки розташовані відповідно до розділів, що зручно для пошуку необхідної інформації. Збірник розрахований на суддів господарських судів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, юристів, викладачів, студентів, наукових працівників та аспірантів.
ПРАВИЛА КОНКУРСУ:
✅- Приєднатись до Телеграм-каналу "ВИКОНАВЕЦЬ": t.me/vyconavec;
✅- Відправити боту @vyconavecb_bot наступне повідомлення:
Я "ВИКОНАВЕЦЬ".
Переможець буде обраний 28.06.2019 14:01 за допомогою сервісу random.org !
Фактичного Вам виконання!
Збірник містить правові висновки Верховного Суду щодо виконання судових рішень та виконавчого провадження. Допомагає узагальнити та проаналізувати судову практику Верховного Суду (господарська юрисдикція). Правові висновки розташовані відповідно до розділів, що зручно для пошуку необхідної інформації. Збірник розрахований на суддів господарських судів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, юристів, викладачів, студентів, наукових працівників та аспірантів.
ПРАВИЛА КОНКУРСУ:
✅- Приєднатись до Телеграм-каналу "ВИКОНАВЕЦЬ": t.me/vyconavec;
✅- Відправити боту @vyconavecb_bot наступне повідомлення:
Я "ВИКОНАВЕЦЬ".
Переможець буде обраний 28.06.2019 14:01 за допомогою сервісу random.org !
Фактичного Вам виконання!
Суть справи: позивач оскаржив дії державного виконавця у адміністративному суді. Оскаржувані дії виконавець вчинив на підставі виконавчого листа, виданого районним судом на рішення про задоволення цивільного позову у кримінальній справі.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний же суд скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Він вказав, що такий спір повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Велика Палата ВС погодилась із висновком апеляційного суду.
Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 181 КАС, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ст. 383 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи.
ВС нагадав, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідну постанову по справі № 806/2886/17 ВС прийняв 10.04.2019.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний же суд скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Він вказав, що такий спір повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Велика Палата ВС погодилась із висновком апеляційного суду.
Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 181 КАС, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ст. 383 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи.
ВС нагадав, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідну постанову по справі № 806/2886/17 ВС прийняв 10.04.2019.
Исполнительная надпись не порождает возникновения права взыскателя на взыскание денежных сумм или истребование от должника имущества. Такое заключение сделал ВС в постановлении №201/11696/16-ц. (ТЕКСТ РІШЕННЯ ПУБЛІКУЄ «Закон и Бизнес».)
Учинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов’язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості боржника, у тому числі й унаслідок цивільно-правової відповідальності, — це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 закону «Про нотаріат»).
Учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів стст.15, 16, 18 ЦК, стст.50, 87, 88 закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Учинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов’язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості боржника, у тому числі й унаслідок цивільно-правової відповідальності, — це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 закону «Про нотаріат»).
Учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів стст.15, 16, 18 ЦК, стст.50, 87, 88 закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Закон и Бизнес
Спорная задолженность
Исполнительная надпись не порождает возникновения права взыскателя на взыскание денежных сумм или истребование от должника имущества. Такое заключение сделал ВС в постановлении №201/11696/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Суд має брати до уваги інтереси й інших осіб, права яких можуть бути порушені. Суд не може заборонити державному виконавцеві вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання рішення.
👉 ПОСТАНОВА ВС reyestr.court.gov.ua/Review/81263950
У ст.124 Конституції визначено принцип обов’язковості судових рішень.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК види забезпечення позову мають бути сумірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Визначений ст.152 ЦПК перелік видів забезпечення позову не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані інші його види.Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову та забороняючи держвиконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо виконання виконавчого напису, суди не звернули уваги на права й обов’язки держвиконавця, визначені в ст.11 закону «Про виконавче провадження». За змістом цієї норми, держвиконавець зобов’язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного й повного виконання рішення, зазначеного в документі на його виконання, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
👉 ПОСТАНОВА ВС reyestr.court.gov.ua/Review/81263950
У ст.124 Конституції визначено принцип обов’язковості судових рішень.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК види забезпечення позову мають бути сумірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Визначений ст.152 ЦПК перелік видів забезпечення позову не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані інші його види.Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову та забороняючи держвиконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо виконання виконавчого напису, суди не звернули уваги на права й обов’язки держвиконавця, визначені в ст.11 закону «Про виконавче провадження». За змістом цієї норми, держвиконавець зобов’язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного й повного виконання рішення, зазначеного в документі на його виконання, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Стягнення коштів в іноземній валюті (поширено з pv.net.ua).
Як відбувається звернення стягнення на кошти боржника, коли рішення винесено в одній валюті, а виконавцем виявлено кошти в іншій валюті?
З таким питанням часто стикаються як державні так і приватні виконавці. Однак, якщо державні виконавці воліють просто не здійснювати списання коштів в іноземній валюті, то приватні виконавці роблять це швидко і просто.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Так визначає частина 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
У випадку, коли стягненню підлягають кошти в національній валюті, а у боржника на рахунку виявлена іноземна валюта, виконавець зобов’язує фінансову установу продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. Кошти, від реалізації валюти надходять на рахунок виконавця (органу ДВС) і тоді вже після розподілу спрямовуються стягувачеві.
Коли стягненню підлягає іноземна валюта, то виявлена валюта списується в звичайному порядку, а виявлена гривня підлягає реалізації на внутрішньому валютному ринку.
При необхідності виконання рішення в іноземній валюті, необхідно мати відкритих валютний рахунок. Частина 2 статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що органи ДВС та приватні виконавці за потреби можуть відкривати рахунки в іноземній валюті. Однак, приватні виконавці можуть відкрити новий рахунок миттєво, не виходячи з кабінету, а на відкриття нового рахунку для органу ДВС піде певний час.
Відповідно, можливі такі варіанти:
✅- За рішенням про стягнення у національній валюті, виявлено національну валюту;
✅- За рішенням про стягнення у національній валюті, виявлено іноземну валюту;
✅- За рішенням про стягнення в іноземній валюті, виявлено національну валюту;
✅- За рішенням про стягнення в іноземній валюті, виявлено іноземну валюту.
👉ПОВНА СТАТТЯ🔥🔥🔥
Як відбувається звернення стягнення на кошти боржника, коли рішення винесено в одній валюті, а виконавцем виявлено кошти в іншій валюті?
З таким питанням часто стикаються як державні так і приватні виконавці. Однак, якщо державні виконавці воліють просто не здійснювати списання коштів в іноземній валюті, то приватні виконавці роблять це швидко і просто.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Так визначає частина 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
У випадку, коли стягненню підлягають кошти в національній валюті, а у боржника на рахунку виявлена іноземна валюта, виконавець зобов’язує фінансову установу продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. Кошти, від реалізації валюти надходять на рахунок виконавця (органу ДВС) і тоді вже після розподілу спрямовуються стягувачеві.
Коли стягненню підлягає іноземна валюта, то виявлена валюта списується в звичайному порядку, а виявлена гривня підлягає реалізації на внутрішньому валютному ринку.
При необхідності виконання рішення в іноземній валюті, необхідно мати відкритих валютний рахунок. Частина 2 статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що органи ДВС та приватні виконавці за потреби можуть відкривати рахунки в іноземній валюті. Однак, приватні виконавці можуть відкрити новий рахунок миттєво, не виходячи з кабінету, а на відкриття нового рахунку для органу ДВС піде певний час.
Відповідно, можливі такі варіанти:
✅- За рішенням про стягнення у національній валюті, виявлено національну валюту;
✅- За рішенням про стягнення у національній валюті, виявлено іноземну валюту;
✅- За рішенням про стягнення в іноземній валюті, виявлено національну валюту;
✅- За рішенням про стягнення в іноземній валюті, виявлено іноземну валюту.
👉ПОВНА СТАТТЯ🔥🔥🔥
6 червня оприлюднено рішення Європейського суду з прав людини у справі «MOLDAVSKA v. UKRAINE» від 15.05.2019 (заява № 43464/18) щодо виключного права адвокатів на представництво в суді.
У зазначеній справі заявниця фактично поставила під сумнів позицію, викладену в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 № 915/579/17 (головуючий – Кушнір І. В., судді – Краснов Є. В., Мачульський Г. М.), згідно з якою фізичній особі – підприємцю Молдавській Катерині Макарівні повернуто касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, оскільки цю скаргу підписав представник за довіреністю, проте матеріали справи і касаційної скарги, зокрема додана довіреність, не містили відомостей про наявність у цієї особи статусу адвоката.
Молдавська К. М. заявила про на незаконне обмеження доступу до суду касаційної інстанції, що суперечить вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначила про наявність винятку із правила щодо представництва адвокатом у разі, якщо справа є малозначною, при цьому на час оскарження законодавчо визначено не було, які саме справи належать до категорії малозначних.
ЄСПЛ нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено, оскільки таке право за своєю природою вимагає державного регулювання відповідно до потреб і ресурсів громади та окремих осіб. Здійснюючи таке регулювання, Договірні Держави користуються певною свободою розсуду.
ЄСПЛ також акцентував, що вимога стосовно представництва скаржника перед судом касаційної інстанції саме адвокатом не може вважатися такою, що суперечить положенням статті 6 Конвенції. Ця вимога цілком відповідає особливостям Верховного Суду як вищого суду, який розглядає апеляції з питань права, що є спільною рисою правових систем для ряду держав-членів Ради Європи.
Саме лише обмеження вільного вибору захисника, що полягає у представництві саме адвокатом, не суперечить змісту статті 6 Конвенції, оскільки забезпечення ефективного захисту особи може вимагати запровадження відповідних юридичних кваліфікаційних вимог.
За обставин цієї справи заявниця та її представник повинні були знати про однозначні вимоги перехідних положень Конституції щодо представництва у Верховному Суді виключно адвокатами з 01.01.2017.
Більше того, відповідні статті Господарського процесуального кодексу України не містять жодного положення, яке могло би ввести заявницю в оману щодо можливості застосування зазначених конституційних положень у цій справі.
Отже, обмеження щодо обов'язкового представництва було передбачуваним та обґрунтованим.
ЄСПЛ не визнав за необхідне взяти до уваги аргумент заявниці, що її справу можна було би вважати малозначною і в такому разі заявниця могла би мати право скористатися винятком із правила про обов'язкове представництво адвокатом, оскільки малозначні справи відповідно до процесуальних положень не підлягають оскарженню.
З огляду на викладене скаргу визнано явно необґрунтованою і відхилено відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції.
У зазначеній справі заявниця фактично поставила під сумнів позицію, викладену в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 № 915/579/17 (головуючий – Кушнір І. В., судді – Краснов Є. В., Мачульський Г. М.), згідно з якою фізичній особі – підприємцю Молдавській Катерині Макарівні повернуто касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, оскільки цю скаргу підписав представник за довіреністю, проте матеріали справи і касаційної скарги, зокрема додана довіреність, не містили відомостей про наявність у цієї особи статусу адвоката.
Молдавська К. М. заявила про на незаконне обмеження доступу до суду касаційної інстанції, що суперечить вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначила про наявність винятку із правила щодо представництва адвокатом у разі, якщо справа є малозначною, при цьому на час оскарження законодавчо визначено не було, які саме справи належать до категорії малозначних.
ЄСПЛ нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено, оскільки таке право за своєю природою вимагає державного регулювання відповідно до потреб і ресурсів громади та окремих осіб. Здійснюючи таке регулювання, Договірні Держави користуються певною свободою розсуду.
ЄСПЛ також акцентував, що вимога стосовно представництва скаржника перед судом касаційної інстанції саме адвокатом не може вважатися такою, що суперечить положенням статті 6 Конвенції. Ця вимога цілком відповідає особливостям Верховного Суду як вищого суду, який розглядає апеляції з питань права, що є спільною рисою правових систем для ряду держав-членів Ради Європи.
Саме лише обмеження вільного вибору захисника, що полягає у представництві саме адвокатом, не суперечить змісту статті 6 Конвенції, оскільки забезпечення ефективного захисту особи може вимагати запровадження відповідних юридичних кваліфікаційних вимог.
За обставин цієї справи заявниця та її представник повинні були знати про однозначні вимоги перехідних положень Конституції щодо представництва у Верховному Суді виключно адвокатами з 01.01.2017.
Більше того, відповідні статті Господарського процесуального кодексу України не містять жодного положення, яке могло би ввести заявницю в оману щодо можливості застосування зазначених конституційних положень у цій справі.
Отже, обмеження щодо обов'язкового представництва було передбачуваним та обґрунтованим.
ЄСПЛ не визнав за необхідне взяти до уваги аргумент заявниці, що її справу можна було би вважати малозначною і в такому разі заявниця могла би мати право скористатися винятком із правила про обов'язкове представництво адвокатом, оскільки малозначні справи відповідно до процесуальних положень не підлягають оскарженню.
З огляду на викладене скаргу визнано явно необґрунтованою і відхилено відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції.
НЕНАЛЕЖНО ОФОРМЛЕНА ПОСТАНОВА ПРО ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ НЕ СТВОРЮЄ ДЛЯ БОРЖНИКА ЮРИДИЧНИХ НАСЛІДКІВ‼️
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
ПОСТАНОВА Верховного Суду від 05.06.2019, справа № 235/4897/14-ц
Заявник просив суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки резолютивна частина виконавчого документа в постанові викладена не у точній відповідності із виконавчим документом, зокрема, скорочено ім`я та по-батькові стягувача та боржника; постанова не містить мотивів, з яких прийнята, а містить лише посилання на норму закону, на підставі якої її винесено; державним виконавцем не зазначено ідентифікатор для доступу, що ставить під сумнів її дійсність. А також постанова не підписана державним виконавцем.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні скарги, проте з різних мотивів.
Суди встановили, що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка ним не підписана та не містить ідентифікатора для доступу. Вказана постанова направлена боржнику.
Після отримання постанови боржник направив заяву на адресу відділу державної виконавчої служби, у якій вказав на ці недоліки постанови.
Державним виконавцем повторно направлено боржнику підписану постанову про відкриття виконавчого провадження, яка містить ідентифікатор доступу, а також має повне найменування стягувача та боржника, зміст резолютивної частини постанови відповідає змісту виконавчого листа.
Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки державним виконавцем усунуто недоліки постанови, вказані у заяві боржника, підстави для задоволення скарги та визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження.
Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні скарги з інших мотивів.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у матеріалах виконавчого провадження міститься дві постанови: одна із вказаними боржником недоліками, інша - належним чином оформлена і підписана.
Представник заявника пояснив, що боржником оскаржується саме постанова, яка не підписана державним виконавцем. Інша постанова, яка також міститься у матеріалах виконавчого провадження, ним не оскаржується.
Апеляційний суд виходив з того, що оскільки наявна у виконавчому провадженні неналежно оформлена постанова про відкриття виконавчого провадження не створює для боржника юридичних наслідків, тому його права нею не порушені, а підстави для її скасування відсутні.
Верховний Суд погодився з позицією суду апеляційної інстанції та зазначив, що, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження, яка не містить підпису державного виконавця, не створює для боржника юридичних наслідків, отже не порушує його права чи свободи, а інша постанова боржником не оскаржується, ВС визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
ПОСТАНОВА Верховного Суду від 05.06.2019, справа № 235/4897/14-ц
Заявник просив суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки резолютивна частина виконавчого документа в постанові викладена не у точній відповідності із виконавчим документом, зокрема, скорочено ім`я та по-батькові стягувача та боржника; постанова не містить мотивів, з яких прийнята, а містить лише посилання на норму закону, на підставі якої її винесено; державним виконавцем не зазначено ідентифікатор для доступу, що ставить під сумнів її дійсність. А також постанова не підписана державним виконавцем.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні скарги, проте з різних мотивів.
Суди встановили, що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка ним не підписана та не містить ідентифікатора для доступу. Вказана постанова направлена боржнику.
Після отримання постанови боржник направив заяву на адресу відділу державної виконавчої служби, у якій вказав на ці недоліки постанови.
Державним виконавцем повторно направлено боржнику підписану постанову про відкриття виконавчого провадження, яка містить ідентифікатор доступу, а також має повне найменування стягувача та боржника, зміст резолютивної частини постанови відповідає змісту виконавчого листа.
Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки державним виконавцем усунуто недоліки постанови, вказані у заяві боржника, підстави для задоволення скарги та визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження.
Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні скарги з інших мотивів.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у матеріалах виконавчого провадження міститься дві постанови: одна із вказаними боржником недоліками, інша - належним чином оформлена і підписана.
Представник заявника пояснив, що боржником оскаржується саме постанова, яка не підписана державним виконавцем. Інша постанова, яка також міститься у матеріалах виконавчого провадження, ним не оскаржується.
Апеляційний суд виходив з того, що оскільки наявна у виконавчому провадженні неналежно оформлена постанова про відкриття виконавчого провадження не створює для боржника юридичних наслідків, тому його права нею не порушені, а підстави для її скасування відсутні.
Верховний Суд погодився з позицією суду апеляційної інстанції та зазначив, що, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження, яка не містить підпису державного виконавця, не створює для боржника юридичних наслідків, отже не порушує його права чи свободи, а інша постанова боржником не оскаржується, ВС визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду.