‼️"ЖЕСТЬ КАК ОНА ЕСТЬ"‼️ ПРИ ВІДКРИТТІ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ БЕЗ СПЛАТИ АВАНСОВОГО ВНЕСКУ ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ ПОВИНЕН ДІЯТИ ОБҐРУНТОВАНО ТА ПРОПОРЦІЙНО
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Частина 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок стягувача додати до заяви про примусове виконання рішення квитанцію про сплату авансового внеску та визначає категорії осіб, які від сплати авансового внеску звільняються.
Позивач звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи відмову Управління державної виконавчої служби (далі – УДВС) відкрити виконавче провадження за його заявою.
Суд встановив, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС було надіслано позивачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, у зв’язку з ненаданням стягувачем документів на підтвердження сплати авансового внеску.
Позивач не заперечував, що він не належить до осіб, які звільнені від сплати авансового внеску. Проте у своїй заяві до УДВС позивач, зокрема, зазначав про те, що на даний час він не працює, кошти на життя він змушений позичати, причому розмір отримуваних позик є навіть меншим за прожитковий мінімум. Заявник вимушено не працює з 2005 року з причин, які пов'язані із захистом ним і його сім'єю своїх прав і свобод.
Суд першої інстанції вирішив позов задовольнити частково, визнав протиправними дії УДВС в частині надіслання повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Також суд зобов'язав Управління ДВС вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вказав на те, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають сенс‼️
Суд дійшов висновку, що дії щодо надіслання відповідачем повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав несплати останнім авансового внеску є такими, що не відповідають критеріям, закріпленим у п.3 і п.8 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправними.
З рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, який зазначив, що державний виконавець жодним чином не відреагував на доводи заявника (стягувача) і не вчинив дій щодо з'ясування і врахування наведених ним обставин несплати авансового внеску (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі № 857/2052/18).
Слід зазначити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядались в касаційному порядку, оскільки Касаційний адміністративний суд Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
Частина 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок стягувача додати до заяви про примусове виконання рішення квитанцію про сплату авансового внеску та визначає категорії осіб, які від сплати авансового внеску звільняються.
Позивач звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи відмову Управління державної виконавчої служби (далі – УДВС) відкрити виконавче провадження за його заявою.
Суд встановив, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС було надіслано позивачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, у зв’язку з ненаданням стягувачем документів на підтвердження сплати авансового внеску.
Позивач не заперечував, що він не належить до осіб, які звільнені від сплати авансового внеску. Проте у своїй заяві до УДВС позивач, зокрема, зазначав про те, що на даний час він не працює, кошти на життя він змушений позичати, причому розмір отримуваних позик є навіть меншим за прожитковий мінімум. Заявник вимушено не працює з 2005 року з причин, які пов'язані із захистом ним і його сім'єю своїх прав і свобод.
Суд першої інстанції вирішив позов задовольнити частково, визнав протиправними дії УДВС в частині надіслання повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Також суд зобов'язав Управління ДВС вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вказав на те, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають сенс‼️
Суд дійшов висновку, що дії щодо надіслання відповідачем повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав несплати останнім авансового внеску є такими, що не відповідають критеріям, закріпленим у п.3 і п.8 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправними.
З рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, який зазначив, що державний виконавець жодним чином не відреагував на доводи заявника (стягувача) і не вчинив дій щодо з'ясування і врахування наведених ним обставин несплати авансового внеску (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі № 857/2052/18).
Слід зазначити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядались в касаційному порядку, оскільки Касаційний адміністративний суд Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЗАТВЕРДИЛО ЗМІНИ ДО НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ З ПИТАНЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ ТА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
14.05.2019 набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 06.05.2019 № 1385/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», яким внесено зміни до нормативно-правових актів з питань діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.
Ці зміни направлені на вдосконалення діяльності приватних виконавців та органів державної виконавчої служби, порядку формування та ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, забезпечення права приватних виконавців мати найманих працівників тощо.
Так, Міністерством юстиції України підтримані пропозиції Асоціації приватних виконавців України та надано можливість помічникам приватного виконавця та особам, які працюють з приватним виконавцем на умовах цивільно-правового чи трудового договору, забезпечувати ведення діловодства та архіву приватного виконавця, а також здійснювати облік сум за рахунками приватного виконавця.
Відповідні зміни внесені до Інструкції з організації примусового виконання рішень, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження та Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
14.05.2019 набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 06.05.2019 № 1385/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», яким внесено зміни до нормативно-правових актів з питань діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.
Ці зміни направлені на вдосконалення діяльності приватних виконавців та органів державної виконавчої служби, порядку формування та ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, забезпечення права приватних виконавців мати найманих працівників тощо.
Так, Міністерством юстиції України підтримані пропозиції Асоціації приватних виконавців України та надано можливість помічникам приватного виконавця та особам, які працюють з приватним виконавцем на умовах цивільно-правового чи трудового договору, забезпечувати ведення діловодства та архіву приватного виконавця, а також здійснювати облік сум за рахунками приватного виконавця.
Відповідні зміни внесені до Інструкції з організації примусового виконання рішень, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження та Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
"Сушіть весла"🔥🔥🔥
Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII зі змінами (далі - Закон) ЩОДО СПЛАТИ АВАНСОВИХ ВНЕСКІВ ЗА ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
РІШЕННЯ СУДУ 👇👇👇
Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII зі змінами (далі - Закон) ЩОДО СПЛАТИ АВАНСОВИХ ВНЕСКІВ ЗА ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
РІШЕННЯ СУДУ 👇👇👇
2_p2_2019.pdf
278.1 KB
СПЛАТА АВАНСОВИХ ВНЕСКІВ ЗА ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПОЗА ЗАКОНОМ (ТЕКСТ РІШЕННЯ)
Суд вказав, як можна забезпечити докази, що знаходяться на веб-сторінках.
"Суд здійснює забезпечення доказів, лише якщо учасник справи не може самостійно їх забезпечити".
Суть справи: разом із пред'явленням позову про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, позивач подав заяву про забезпечення доказів шляхом проведення огляду особистої сторінки відповідача в Facebook. В заяві вказано, що такий огляд може підтвердити зміст поширеної інформації, яку заявник просить спростувати. Також він зазначив, що оскільки відповідач може безперешкодно вилучити відповідні дописи, то засіб доказування може бути втрачений.
Місцевий суд відмовив у задоволенні цієї заяви, вказавши на її необґрунтованість.
Він зазначив, що в заяві не наведено обставин та фактів, підтверджених належними доказами, про необхідність саме такого способу забезпечення доказів та про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.
Апеляційний суд також відмовив у задоволенні заяви, однак частково погодився із доводами позивача про ризик втрати засобів доказування.
Суд вказав, що відповідно до ст. 116 Цивільного процесуального кодексу, суд зобов'язаний забезпечити докази за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача. Однак таке забезпечення здійснюється лише щодо тих доказів, в силу специфіки яких, учасник справи позбавлений можливості самостійно здійснити таке забезпечення.
Колегія суддів зазначила, що позивач мав технічну можливість самостійно зафіксувати зміст відеозаписів, шляхом їх збереження на відповідних носіях, його представник також не був позбавлений можливості провести огляд веб-сторінки з наступним складанням протоколу на підставі професійного права на збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази відповідно до п. 7. ч. 1 ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Крім того, вона зазначила, що як позивач, так і його представник мають право скористатися послугами «Центру компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», який проводить фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок з видачею експертних висновків, на підставі звернень громадян. Висновки даного Центру, як вбачається з судової практики, суди приймають як допустимі докази.
Відповідну постанову № 583/792/19 Сумський апеляційний суд прийняв 15.04.2019. Постанова не підлягає касаційному оскарженню.
"Суд здійснює забезпечення доказів, лише якщо учасник справи не може самостійно їх забезпечити".
Суть справи: разом із пред'явленням позову про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, позивач подав заяву про забезпечення доказів шляхом проведення огляду особистої сторінки відповідача в Facebook. В заяві вказано, що такий огляд може підтвердити зміст поширеної інформації, яку заявник просить спростувати. Також він зазначив, що оскільки відповідач може безперешкодно вилучити відповідні дописи, то засіб доказування може бути втрачений.
Місцевий суд відмовив у задоволенні цієї заяви, вказавши на її необґрунтованість.
Він зазначив, що в заяві не наведено обставин та фактів, підтверджених належними доказами, про необхідність саме такого способу забезпечення доказів та про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.
Апеляційний суд також відмовив у задоволенні заяви, однак частково погодився із доводами позивача про ризик втрати засобів доказування.
Суд вказав, що відповідно до ст. 116 Цивільного процесуального кодексу, суд зобов'язаний забезпечити докази за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача. Однак таке забезпечення здійснюється лише щодо тих доказів, в силу специфіки яких, учасник справи позбавлений можливості самостійно здійснити таке забезпечення.
Колегія суддів зазначила, що позивач мав технічну можливість самостійно зафіксувати зміст відеозаписів, шляхом їх збереження на відповідних носіях, його представник також не був позбавлений можливості провести огляд веб-сторінки з наступним складанням протоколу на підставі професійного права на збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази відповідно до п. 7. ч. 1 ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Крім того, вона зазначила, що як позивач, так і його представник мають право скористатися послугами «Центру компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», який проводить фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок з видачею експертних висновків, на підставі звернень громадян. Висновки даного Центру, як вбачається з судової практики, суди приймають як допустимі докази.
Відповідну постанову № 583/792/19 Сумський апеляційний суд прийняв 15.04.2019. Постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Продажу имущества должников нужно перевести в систему ProZorro, – Нефьодов
Реализация имущества должника в соответствии с требованиями нового Кодекса по процедурам банкротства должна осуществляться через систему "ProZorro.Продажи".
Об этом заявил первый заместитель министра экономического развития и торговли Украины Максим Нефьодов на пресс-конференции, передает БизнесЦензор со ссылкой на Интерфакс-Украина.
"Очень важно имплементировать этот процесс реализации имущества должника именно через систему "ProZorro.Продажи" в качественный и прозрачный механизм", - сказал Нефьодов.
Как отметил Нефьодов, через систему "ProZorro.Продажи" реализуются аналогичные активы Фонда гарантирования вкладов физических лиц на миллиард гривен каждый месяц.
"Мы построили качественный процесс, к которому нет ни одной претензии ни от украинских игроков, ни от иностранных, ни от украинских банков, ни от международных партнеров. Поэтому такой же процесс имплементировали и для малой приватизации, для продажи избыточного имущества госпредприятий и коммунальных предприятий, для выдачи спецпразрешений на недропользование", - добавил Нефьодов, отметив, что "ProZorro.Продажи" объединяет более 50 бирж и торгових площадок.
Как сообщалось, Верховная Рада 18 октября 2018 года приняла Кодекс по процедурам банкротства (№8060), а президент Украины в апреле 2019 года подписал Кодекс по процедурам банкротства, в котором прописаны принципиально новые подходы к банкротству, в том числе банкротство физических лиц и электронные аукционы для продажи имущества должников через электронную систему. Электронная торговая система должна быть двухуровневая, состоять из центральной базы данных с модулем аукциона и электронных площадок. В Министерстве юстиции Украины начата разработка процедуры проведения электронных аукционов для продажи имущества банкротов.
Реализация имущества должника в соответствии с требованиями нового Кодекса по процедурам банкротства должна осуществляться через систему "ProZorro.Продажи".
Об этом заявил первый заместитель министра экономического развития и торговли Украины Максим Нефьодов на пресс-конференции, передает БизнесЦензор со ссылкой на Интерфакс-Украина.
"Очень важно имплементировать этот процесс реализации имущества должника именно через систему "ProZorro.Продажи" в качественный и прозрачный механизм", - сказал Нефьодов.
Как отметил Нефьодов, через систему "ProZorro.Продажи" реализуются аналогичные активы Фонда гарантирования вкладов физических лиц на миллиард гривен каждый месяц.
"Мы построили качественный процесс, к которому нет ни одной претензии ни от украинских игроков, ни от иностранных, ни от украинских банков, ни от международных партнеров. Поэтому такой же процесс имплементировали и для малой приватизации, для продажи избыточного имущества госпредприятий и коммунальных предприятий, для выдачи спецпразрешений на недропользование", - добавил Нефьодов, отметив, что "ProZorro.Продажи" объединяет более 50 бирж и торгових площадок.
Как сообщалось, Верховная Рада 18 октября 2018 года приняла Кодекс по процедурам банкротства (№8060), а президент Украины в апреле 2019 года подписал Кодекс по процедурам банкротства, в котором прописаны принципиально новые подходы к банкротству, в том числе банкротство физических лиц и электронные аукционы для продажи имущества должников через электронную систему. Электронная торговая система должна быть двухуровневая, состоять из центральной базы данных с модулем аукциона и электронных площадок. В Министерстве юстиции Украины начата разработка процедуры проведения электронных аукционов для продажи имущества банкротов.
ДАТИШО😆‼️
Зупинення продажу арештованого нерухомого майна порушує права стягувача у виконавчому провадженні.
✅Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
✅Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
✅Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. 👉Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на тривале невиконання боржником рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня
"Зупинення продажу арештованого нерухомого майна порушує права ПАТ АБ «Укргазбанк», як стягувача у виконавчому провадженні, а тому оскаржувані судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими."
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ по справі № 755/1357/18 від 13 березня 2019 року
Зупинення продажу арештованого нерухомого майна порушує права стягувача у виконавчому провадженні.
✅Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
✅Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
✅Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. 👉Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на тривале невиконання боржником рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня
"Зупинення продажу арештованого нерухомого майна порушує права ПАТ АБ «Укргазбанк», як стягувача у виконавчому провадженні, а тому оскаржувані судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими."
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ по справі № 755/1357/18 від 13 березня 2019 року
Зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
❗️Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.
❗️Зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб`єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб`єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.
❗️Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
❗️Отже, вимога скарги про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі № 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню.
❗️За таких обставин Господарський суд суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця ВДВС щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду від 07 травня 2015 року у справі № 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
👉З повним текстом постанови ВП ВС від 24.04.2019 № 914/3587/14 можна ознайомитись за посиланням.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ
❗️Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.
❗️Зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб`єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб`єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.
❗️Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
❗️Отже, вимога скарги про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі № 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню.
❗️За таких обставин Господарський суд суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця ВДВС щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду від 07 травня 2015 року у справі № 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
👉З повним текстом постанови ВП ВС від 24.04.2019 № 914/3587/14 можна ознайомитись за посиланням.
Авансовый взнос 🔥🔥🔥- обеспечение или препятствие иcполнения: последствия решения КСУ Стаття публікується українською - мовою оригіналу.
Конституційний Суд України 15 травня 2019 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII.
Частный исполнитель Андрей Авторгов анализирует последствия признания неконституционной нормы о подтверждении уплаты авансового взноса для открытия осуществления 👉 ПОВНА СТАТТЯ
Конституційний Суд України 15 травня 2019 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII.
Частный исполнитель Андрей Авторгов анализирует последствия признания неконституционной нормы о подтверждении уплаты авансового взноса для открытия осуществления 👉 ПОВНА СТАТТЯ
Telegraph
Авансовый взнос - обеспечение или препятствие иcполнения: последствия решения КСУ
Стаття публікується українською - мовою оригіналу. Конституційний Суд України 15 травня 2019 року у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону…
ВС/КЦС: Згода органу опіки на продаж житла у якому зареєстрована дитина, але яке не належить її батькам, НЕ ПОТРІБНА ‼️
(ВС/КЦС № 1612/2343/12 від 20.03.2019)
Цікаве судове рішення у якому Касаційним цивільним судом проаналізовано повноваження органів опіки та піклування в частині надання згоди на відчуження майна, у якому проживає неповнолітня особа, але при цьому ані неповнолітня особа ані її батьки не є власниками такого житла.
👉Слід звернути увагу читача, що сам по собі цей спір було ініційовано батьками дитини з метою уникнення від виконання кредитних зобов’язань за досить цікавою схемою…
У даній справі мати надала своєму сину довіреність на продаж належної ї квартири на підставі якої останній продав вказану нерухомість своїй колишній дружині.
У подальшому продавець (син колишньої власниці житла – своєї матері) уклав договір банківського кредиту при цьому засобом забезпечення за договором іпотеки стала саме квартира, яка була продана ним раніше своїй колишній дружині.
У зв’язку із невиконанням умов кредитного договору банком у судовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки – згадану вище квартиру.
Колишнею власницею квартири було подано позов про визнання договору-купівлі продажу квартири, укладеного між сином власниці та його колишнею дружиною нікчемним оскільки на момент продажу у квартирі проживала та була зареєстрована її малолітня онука. Проте органом опіки та піклування попередньої згоди на таку продаж надано не було внаслідок чого було порушено права неповнолітньої дитини, що згідно положень норм статей 71, 215, 224 ЦК України тягне за собою нікчемність договору.
Вказана справа розглядалась судами неодноразово проходячи усі інстанції.
Слід зазначити, що суди в цілому погоджувались із доводами позивача.
На такі судові рішення банком було подано касаційну скаргу, яка Касаційним цивільним судом була задоволена та у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи своє рішення КЦС послався на таке.
За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
З аналізу вказаних норм випливає, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
⬇️ПОВНИЙ ТЕКСТ РІШЕННЯ СУДУ
(ВС/КЦС № 1612/2343/12 від 20.03.2019)
Цікаве судове рішення у якому Касаційним цивільним судом проаналізовано повноваження органів опіки та піклування в частині надання згоди на відчуження майна, у якому проживає неповнолітня особа, але при цьому ані неповнолітня особа ані її батьки не є власниками такого житла.
👉Слід звернути увагу читача, що сам по собі цей спір було ініційовано батьками дитини з метою уникнення від виконання кредитних зобов’язань за досить цікавою схемою…
У даній справі мати надала своєму сину довіреність на продаж належної ї квартири на підставі якої останній продав вказану нерухомість своїй колишній дружині.
У подальшому продавець (син колишньої власниці житла – своєї матері) уклав договір банківського кредиту при цьому засобом забезпечення за договором іпотеки стала саме квартира, яка була продана ним раніше своїй колишній дружині.
У зв’язку із невиконанням умов кредитного договору банком у судовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки – згадану вище квартиру.
Колишнею власницею квартири було подано позов про визнання договору-купівлі продажу квартири, укладеного між сином власниці та його колишнею дружиною нікчемним оскільки на момент продажу у квартирі проживала та була зареєстрована її малолітня онука. Проте органом опіки та піклування попередньої згоди на таку продаж надано не було внаслідок чого було порушено права неповнолітньої дитини, що згідно положень норм статей 71, 215, 224 ЦК України тягне за собою нікчемність договору.
Вказана справа розглядалась судами неодноразово проходячи усі інстанції.
Слід зазначити, що суди в цілому погоджувались із доводами позивача.
На такі судові рішення банком було подано касаційну скаргу, яка Касаційним цивільним судом була задоволена та у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи своє рішення КЦС послався на таке.
За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
З аналізу вказаних норм випливає, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
⬇️ПОВНИЙ ТЕКСТ РІШЕННЯ СУДУ
В этот видеообзор вошли постановления обнародованные Большой палатой с 11 по 17 мая 2019 года касающиеся подведомственности споров при снятии ареста в уголовном деле по УПК 1960 года, прекращении ипотеки в связи со смертью заемщика, исковой давности, порядке признания права собственности после расторжения договора о совместной деятельности, решения КСУ об авансировании исполнительного производства, отмене внесудебной перегистрации квартиры, практики ЕСПЧ и много другого.
https://youtu.be/mf2-kh9cWP4
https://youtu.be/mf2-kh9cWP4
YouTube
Обзор практики ВС от Ростислава Кравца, опубликованной с 11 по 17 мая 2019 года
Записаться на консультацию: https://wa.me/380442296950 В этот видеообзор вошли постановления обнародованные Большой палатой с 11 по 17 мая 2019 года касающие...
"🤔😡ЯК ТАМ ВАША ЗАРПЛАТНЯ ШАНОВНІ ВИКОНАВЦІ ?" АБО ДЕМБЕЛЬСЬКИЙ АКОРД ПІДЛЕГЛИХ МІНІСТРА ЮСТИЦІЇ
Доки громадськість обговорює зміни зірок на владному олімпі - ймовірність відставок генпрокурора, силовиків і інших урядовців, якось у тіні залишається Міністерство юстиції України. Чи може очільник Мін‘юсту вважає свою роботу не менш успішною, ніж у Юрія Луценка? Мабуть, так! Судячи з надбавок до посадових окладів, які встановили собі підлеглі пана Петренка.
360 відсотків за інтенсивність праці для начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області та по 310% - заступникам... це майже на рівні "Нафтогаз Україна".
Злі язики пліткують, що колосальні виплати собі коханим керівники терпідрозділу Мін‘юсту встановили на тлі... жорсткого урізання виплат, включно, з соціальними для підлеглих працівників. 👉ДЖЕРЕЛО
Автор: Олена МельникЖурналіст, юрист, Резонанс
Доки громадськість обговорює зміни зірок на владному олімпі - ймовірність відставок генпрокурора, силовиків і інших урядовців, якось у тіні залишається Міністерство юстиції України. Чи може очільник Мін‘юсту вважає свою роботу не менш успішною, ніж у Юрія Луценка? Мабуть, так! Судячи з надбавок до посадових окладів, які встановили собі підлеглі пана Петренка.
360 відсотків за інтенсивність праці для начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області та по 310% - заступникам... це майже на рівні "Нафтогаз Україна".
Злі язики пліткують, що колосальні виплати собі коханим керівники терпідрозділу Мін‘юсту встановили на тлі... жорсткого урізання виплат, включно, з соціальними для підлеглих працівників. 👉ДЖЕРЕЛО
Автор: Олена МельникЖурналіст, юрист, Резонанс
Учасники виконавчого провадження мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця.
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
👇Обставини справи:
Приватний виконавець виніс постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості арештованого майна. Відповідно до звіту залученого спеціаліста, ймовірна вартість нерухомості склала 1 254 000 грн без ПДВ. Натомість експертиза, проведена спеціалістами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, дала інший результат — 2 200 660 грн без ПДВ. Повторну оцінку майна приватний виконавець не призначав.
Власник арештованого майна звернувся до суду зі скаргою, в якій стверджував, що дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки результати оцінки майна є заниженими та такими, що не відповідають реальному стану нерухомого майна та об’єктивним цінам, що склалися на ринку нерухомості.
Тож заявник просив суд визнати такі дії виконавця неправомірними, а результат оцінки майна — недійсним.
👇Рішення судів першої та апеляційної інстанцій:
⛔️Суд першої інстанції у задоволенні зазначених у скарзі вимог відмовив, виходячи, зокрема, з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
✅Апеляційний суд скасував це рішення в частині відмови у визнанні неправомірними дій приватного виконавця. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі виконавець посилався на те, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані іншими нормативно-правовими актами, що регулюють процедуру звернення стягнення на майно, не передбачено призначення приватним виконавцем повторної оцінки майна боржника.
☝️🧐Правова позиція Верховного Суду:
Ухвалюючи рішення про залишення в силі ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив із того, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії субєкта оціночної діяльності — субєкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обовязків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18).Аналіз ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України № 2658-ІІІ», — зазначається у постанові КЦС від 8 травня 2019 року.
Таким чином, залучивши суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до положень цього ж Закону має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
Тож, встановивши відсутність доказів протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд першої інстанції, на думку колегії суддів КЦС ВС, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
⬇️РІШЕННЯ СУДУ
#ДІЇ_БЕЗДІЇ #РЕАЛІЗАЦІЯ_МАЙНА
👇Обставини справи:
Приватний виконавець виніс постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості арештованого майна. Відповідно до звіту залученого спеціаліста, ймовірна вартість нерухомості склала 1 254 000 грн без ПДВ. Натомість експертиза, проведена спеціалістами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, дала інший результат — 2 200 660 грн без ПДВ. Повторну оцінку майна приватний виконавець не призначав.
Власник арештованого майна звернувся до суду зі скаргою, в якій стверджував, що дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки результати оцінки майна є заниженими та такими, що не відповідають реальному стану нерухомого майна та об’єктивним цінам, що склалися на ринку нерухомості.
Тож заявник просив суд визнати такі дії виконавця неправомірними, а результат оцінки майна — недійсним.
👇Рішення судів першої та апеляційної інстанцій:
⛔️Суд першої інстанції у задоволенні зазначених у скарзі вимог відмовив, виходячи, зокрема, з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
✅Апеляційний суд скасував це рішення в частині відмови у визнанні неправомірними дій приватного виконавця. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі виконавець посилався на те, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані іншими нормативно-правовими актами, що регулюють процедуру звернення стягнення на майно, не передбачено призначення приватним виконавцем повторної оцінки майна боржника.
☝️🧐Правова позиція Верховного Суду:
Ухвалюючи рішення про залишення в силі ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив із того, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії субєкта оціночної діяльності — субєкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обовязків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18).Аналіз ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України № 2658-ІІІ», — зазначається у постанові КЦС від 8 травня 2019 року.
Таким чином, залучивши суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до положень цього ж Закону має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.
Тож, встановивши відсутність доказів протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд першої інстанції, на думку колегії суддів КЦС ВС, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
⬇️РІШЕННЯ СУДУ
ДО ВІДОМА ОСІБ, ЯКІ ВИЯВИЛИ НАМІР ЗДІЙСНЮВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ
Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі – Комісія) повідомляє, що 27.05.2019 відповідно до вимог статей 19, 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.10.2016 № 3053/5, проведено кваліфікаційний іспит осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та затверджені його результати.
Згідно протоколу засідання Комісії від 27.05.2019 № 40 за результатами проведення кваліфікаційного іспиту прийнято рішення видати посвідчення приватного виконавця 5 особам, які склали іспит, та відмовити у видачі відповідних посвідчень 7 особам, які іспит не склали (інформація про результати кваліфікаційного іспиту та список осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу/відмову у видачі посвідчення приватного виконавця, додається).
Одночасно Комісія повідомляє, що особам, які успішно склали кваліфікаційний іспит, та відносно яких Комісією прийнято рішення про видачу посвідчення приватного виконавця, Міністерством юстиції України будуть видані відповідні посвідчення протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту.
Результати кваліфікаційного іспиту осіб, які виявили намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця.
Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі – Комісія) повідомляє, що 27.05.2019 відповідно до вимог статей 19, 21 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.10.2016 № 3053/5, проведено кваліфікаційний іспит осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та затверджені його результати.
Згідно протоколу засідання Комісії від 27.05.2019 № 40 за результатами проведення кваліфікаційного іспиту прийнято рішення видати посвідчення приватного виконавця 5 особам, які склали іспит, та відмовити у видачі відповідних посвідчень 7 особам, які іспит не склали (інформація про результати кваліфікаційного іспиту та список осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу/відмову у видачі посвідчення приватного виконавця, додається).
Одночасно Комісія повідомляє, що особам, які успішно склали кваліфікаційний іспит, та відносно яких Комісією прийнято рішення про видачу посвідчення приватного виконавця, Міністерством юстиції України будуть видані відповідні посвідчення протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту.
Результати кваліфікаційного іспиту осіб, які виявили намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця.
Чи повинен правонаступник або спадкоємець нести тягар попередника-іпотекодавця?
Уявіть: ви набули у спадок нерухомість, але й гадки не мали, що вона обтяжена іпотекою. Чи не порушують законодавчі положення про автоматичне набуття статусу іпотекодавця вашого права власності? Нині це питання аналізує Конституційний Суд.
Чи є підстава для неконституційності?
Іпотечні правовідносини виникають між іпотекодавцем та іпотекоодержувачем за взаємним вільним волевиявленням для забезпечення іншого (основного) зобов’язання. Що стосується набувача іпотечного майна (в тому числі правонаступника чи спадкоємця), то в нього завжди є вибір — набувати таке майно чи відмовитися від цього. Набувач іпотечного майна основне зобов’язання не створював, але, набуваючи іпотечне майно у власність, новий іпотекодавець тим самим висловлює своє волевиявлення щодо ризиків, пов’язаних з новим статусом.
Тож немає підстав вважати, що зазначені норми порушують ст.41 Конституції, відповідно до якої право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Так само не має підстав вважати, що право приватної власності в цьому випадку порушується.
З огляду на аналіз чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» набувач іпотечного майна має або прийняти статус іпотекодавця набутого майна, або відмовитися від цього.
Якщо ж мова йде про порушення вимог законодавства під час укладення договору відчуження майна, яке перебуває в іпотеці, то набувач іпотечного майна має обрати відповідний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений ст.16 ЦК та іншими законами України. Зокрема, у разі набуття права власності на іпотечне майно без проведення визначених чинним законодавством перевірок стану майна під час укладення угоди відчуження майна або введення сторони в оману це є підставою для визнання правочину недійсним. Але ст.41 Конституції не порушуватиметься, оскільки не буде дотримана процедура набуття права власності на іпотечне майно, передбачена законом «Про іпотеку» та ЦК.
Звичайно, остаточне рішення у цій справі винесе єдиний орган конституційної юрисдикції. Причому КС буде звертати увагу не тільки на відповідність чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» ст.41 Конституції, а й на тлумачення зазначених положень, застосованих касаційною інстанцією — Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ — для постановлення остаточного рішення.
У випадку визнання норм закону неконституційними необхідно буде змінювати практику укладення договорів іпотеки та повернутися до моделі законодавчого регулювання відносин з набувачами іпотечного майна.
📌ПОВНА СТАТТЯ на zib.com.ua
Уявіть: ви набули у спадок нерухомість, але й гадки не мали, що вона обтяжена іпотекою. Чи не порушують законодавчі положення про автоматичне набуття статусу іпотекодавця вашого права власності? Нині це питання аналізує Конституційний Суд.
Чи є підстава для неконституційності?
Іпотечні правовідносини виникають між іпотекодавцем та іпотекоодержувачем за взаємним вільним волевиявленням для забезпечення іншого (основного) зобов’язання. Що стосується набувача іпотечного майна (в тому числі правонаступника чи спадкоємця), то в нього завжди є вибір — набувати таке майно чи відмовитися від цього. Набувач іпотечного майна основне зобов’язання не створював, але, набуваючи іпотечне майно у власність, новий іпотекодавець тим самим висловлює своє волевиявлення щодо ризиків, пов’язаних з новим статусом.
Тож немає підстав вважати, що зазначені норми порушують ст.41 Конституції, відповідно до якої право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Так само не має підстав вважати, що право приватної власності в цьому випадку порушується.
З огляду на аналіз чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» набувач іпотечного майна має або прийняти статус іпотекодавця набутого майна, або відмовитися від цього.
Якщо ж мова йде про порушення вимог законодавства під час укладення договору відчуження майна, яке перебуває в іпотеці, то набувач іпотечного майна має обрати відповідний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений ст.16 ЦК та іншими законами України. Зокрема, у разі набуття права власності на іпотечне майно без проведення визначених чинним законодавством перевірок стану майна під час укладення угоди відчуження майна або введення сторони в оману це є підставою для визнання правочину недійсним. Але ст.41 Конституції не порушуватиметься, оскільки не буде дотримана процедура набуття права власності на іпотечне майно, передбачена законом «Про іпотеку» та ЦК.
Звичайно, остаточне рішення у цій справі винесе єдиний орган конституційної юрисдикції. Причому КС буде звертати увагу не тільки на відповідність чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» ст.41 Конституції, а й на тлумачення зазначених положень, застосованих касаційною інстанцією — Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ — для постановлення остаточного рішення.
У випадку визнання норм закону неконституційними необхідно буде змінювати практику укладення договорів іпотеки та повернутися до моделі законодавчого регулювання відносин з набувачами іпотечного майна.
📌ПОВНА СТАТТЯ на zib.com.ua