​​ОП КЦС ВС вказала на умови, за яких з арештованого майна подружжя може бути знято арешт

Дружина боржника просила суд визнати за нею право власності на ½ частки арештованого автомобіля та звільнити його з-під арешту, оскільки вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а арешт було накладено через кредитні борги чоловіка.

Суд першої інстанції визнав право власності позивачки на ½ частки автомобіля, у задоволенні інших вимог відмовив, указавши, що спірний автомобіль є неподільною річчю, зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред’явив вимог про визначення розміру компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Апеляційний суд скасував попереднє рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Водночас суд зазначив, що позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Однак позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, про застосування якого заявив банк.

Вирішуючи питання щодо забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб’єктів приватних відносин.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).

Для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Серед прикладів неподільних речей – транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Частина 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б передбачало можливість для одного із співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Також ОП КЦС ВС зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.

Постанова Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107476187.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #зняття_арешту #ефективний_спосіб_захисту #негаторний_позов

​​КЦС ВС роз’яснив порядок звернення виконавця до суду щодо примусового звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти

На виконання виконавчих листів про стягнення боргу у значній сумі державний виконавець звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні подання. Судові рішення мотивовані тим, що в ЦПК України не передбачено можливості звернення державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення, залишив без розгляду подання державного виконавця, зробивши такі правові висновки.

У цій справі перед зверненням до суду відділ примусового виконання звернувся до служби у справах дітей з листом про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна та отримав відповідь, що батьки дітей, зареєстрованих за вказаною адресою, не зверталися до служби з приводу вчинення будь-яких правочинів стосовно цього майна.

З огляду на вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна державний або приватний виконавець зобов’язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право на яке або право користування яким мають діти, отримати згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із цим законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

Законодавство передбачає, що за такою згодою до органу опіки та піклування можуть звертатися батьки дітей або їх законні представники, але вони не зацікавлені в примусовій реалізації майна. Водночас у законодавстві не передбачено механізму зобов’язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати відповідний дозвіл у примусовому порядку.

Згідно із частинами 1–3 ст. 435 ЦПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Підставою для цього є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Тому висновок судів, що виконавець не має такого права, є неправильним.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати крізь призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення в дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дітьми та боржником та інші обставини.

Тому подання державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.

Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109102225.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #звернення_стягнення

​​Передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС не впливає на строк пред’явлення виконавчого листа до виконання — КЦС ВС

У листопаді 2015 року державний виконавець закінчив виконавче провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС), оскільки боржник зареєстрований за іншою адресою, ніж вказана у виконавчому листі. У лютому 2018 року було прийнято рішення про знищення виконавчого провадження через його пошкодження внаслідок затоплення. У липні 2022 року державний виконавець просив суд видати дублікат виконавчого листа.

Суд першої інстанції задовольнив подання державного виконавця, оскільки виконавчий лист втрачено під час його пересилання між підрозділами ДВС, тобто за обставин, які не залежали від дій стягувача.

Апеляційний суд скасував судове рішення районного суду та відмовив у задоволенні подання, вказав, що виконавче провадження було закінчене, на момент звернення державного виконавця з поданням до суду сплив трирічний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Колегія суддів акцентувала на обов'язковості судового рішення (статті 129, 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України) і вказала, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з підпунктом 17.4 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України в разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Суд першої інстанції, встановивши, що виконавчий лист було пред'явлено до примусового виконання стягувачем у січні 2015 року та втрачено під час його пересилання між відділами ДВС, тобто за обставин, які не залежали від волі стягувача, а рішення суду не виконано, дійшов правильного висновку про задоволення подання державного виконавця про видачу дубліката втраченого виконавчого документа.

Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Факт втрати виконавчого листа є свідченням неможливості виконання рішення суду, а обставини, за яких це сталося, не можуть негативно впливати на права стягувача. Відсутність виконавчого листа, своєчасно пред'явленого стягувачам, перешкоджає виконанню рішення суду та порушує його права.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що, на відміну від остаточного закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу, при зміні органу державної виконавчої служби чи його компетенції, передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС стадія виконання судового рішення не припиняється і не переривається. Отже, правила частин 5 та 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 3 ст. 23 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження») не застосовуються.

Постанова Верховного Суду від 8 березня 2023 року у справі № 2-2236/12 (провадження № 61-12778св22) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/109479803.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #дублікат_виконавчого_листа

​​Оскаржуючи рішення суду про поділ майна подружжя, виконавець діє в інтересах стягувача виконавчого провадження – КЦС ВС

Апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця на рішення, яким задоволено позов про поділ спільного майна подружжя. Вказав, що спірні правовідносини виникли між подружжям, вимоги до приватного виконавця не заявлялися. Не було взято до уваги посилання виконавця на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі банк, позбавивши його можливості захистити свої права та законні інтереси стосовно іпотечного майна, яке поділено. Колегія суддів звернула увагу, що виконавець не є представником банку, який не позбавлений права самостійно звернутися до суду з апеляційною скаргою.

КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.

В апеляційній скарзі приватний виконавець зазначив, що спірний будинок з господарчими будівлями та спорудами є предметом договору іпотеки. При укладенні кредитного договору та договору іпотеки перевірявся сімейний стан відповідача і було встановлено, що він не перебуває в шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах. Також відповідач підтвердив, що предмет іпотеки є його особистою приватною власністю.

Суд стягнув із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, судове рішення звернено до примусового виконання. Апеляційний суд за поданням приватного виконавця встановив порядок виконання рішення шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах спірного будинку, право користування яким має малолітня дитина, без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Апеляційний суд не врахував, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), у тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.

Також апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, а не стягувача у виконавчому провадженні – банку, в інтересах якого приватний виконавець звернувся з апеляційною скаргою у цій справі.

Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814031.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #кредитні_спори #іпотека #поділ_майна_подружжя #зловживання_правами