🇷🇴Вибори президента у Молдові
Перший тур виборів президента Молдови засвідчив глибоку кризу політичної системи країни, де-актуалізацію національних еліт, а також ерозію усталених взаємовідносин між суспільством і правлячим класом.
Криза політичної системи.
Явка на цих виборах була надзвичайно низькою, відображаючи загальну стомленість населення від політики та недовіру до державних інститутів у цілому. Фактично, нового президента обирало трохи більше третини населення країни, з яких 36% віддали голоси за кандидатку від про-європейських правоцентристських і про-румунських сил Майю Санду, ще 30% підтримали чинного проросійського президента Ігоря Додона, і ще 16% проголосували за не менш проросійського одіозного мера міста Бельці Ренато Усатого.
Де-актуалізація традиційних еліт.
Те, що за основних кандидатів у президенти не прийшло голосувати чимало людей, свідчить про поступову ідеологічну стагнацію та “заболочення” політичного середовища Молдови. Відсутність об’єднавчого фактору, який би мотивував людей брати участь у політичному процесі через вибори, робить будь-якого кандидата, який отримає перемогу у другому турі, нелегітимним у повноцінному розумінні цього слова в очах населення.
Ерозія усталених взаємовідносин.
Суспільний договір у Молдові обвалився ще у 2019 році, коли навесні країну сколихнула потужна політична криза, у результаті якої від управління країною був відсунутий олігарх Володимир Плахотнюк. Жоден політичний лідер не зумів перехопити контроль над політичним процесом, а Демократична партія Плахотнюка все ще лишається серйозним гравцем у Молдові.
Незалежно від того, хто переможе у другому турі президентських виборів, навряд чи це суттєво змінить Молдову. Країна перебуває у сильній залежності від зовнішніх гравців, передусім ЄС, США та РФ. Як показала політична криза у Молдові у 2019 році, жодні суттєві політичні зміни у Молдові неможливі без компромісу зовнішніх сил, або ж сплеску їхнього протистояння.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Перший тур виборів президента Молдови засвідчив глибоку кризу політичної системи країни, де-актуалізацію національних еліт, а також ерозію усталених взаємовідносин між суспільством і правлячим класом.
Криза політичної системи.
Явка на цих виборах була надзвичайно низькою, відображаючи загальну стомленість населення від політики та недовіру до державних інститутів у цілому. Фактично, нового президента обирало трохи більше третини населення країни, з яких 36% віддали голоси за кандидатку від про-європейських правоцентристських і про-румунських сил Майю Санду, ще 30% підтримали чинного проросійського президента Ігоря Додона, і ще 16% проголосували за не менш проросійського одіозного мера міста Бельці Ренато Усатого.
Де-актуалізація традиційних еліт.
Те, що за основних кандидатів у президенти не прийшло голосувати чимало людей, свідчить про поступову ідеологічну стагнацію та “заболочення” політичного середовища Молдови. Відсутність об’єднавчого фактору, який би мотивував людей брати участь у політичному процесі через вибори, робить будь-якого кандидата, який отримає перемогу у другому турі, нелегітимним у повноцінному розумінні цього слова в очах населення.
Ерозія усталених взаємовідносин.
Суспільний договір у Молдові обвалився ще у 2019 році, коли навесні країну сколихнула потужна політична криза, у результаті якої від управління країною був відсунутий олігарх Володимир Плахотнюк. Жоден політичний лідер не зумів перехопити контроль над політичним процесом, а Демократична партія Плахотнюка все ще лишається серйозним гравцем у Молдові.
Незалежно від того, хто переможе у другому турі президентських виборів, навряд чи це суттєво змінить Молдову. Країна перебуває у сильній залежності від зовнішніх гравців, передусім ЄС, США та РФ. Як показала політична криза у Молдові у 2019 році, жодні суттєві політичні зміни у Молдові неможливі без компромісу зовнішніх сил, або ж сплеску їхнього протистояння.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🎓Лист МОН — дистанціювання від проблеми
Лист-роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо застосування нового Положення про дистанційну форму середньої освіти мав би розставити крапки над «і» у питанні які моделі організації освітнього процесу освіти доречніші в умовах пандемії.
⚡️Проте, на практиці лише заплутує учасників освітнього процесу.
Чиновники намагаються дипломатично розвести поняття дистанційного навчання, та дистанційної форми здобуття освіти. Необхідність у першому постає під час карантину та інших надзвичайних обставини, включно з погодними. Відмінність у тому, що перше є ситуативним і потребує лише коригування способу взаємодії з учнями. Нарешті – можна гнучко поєднувати офлайн і онлайн.
Для другого необхідне відповідне рішення закладу, заяви батьків, а головне – «системотехнічне забезпечення для організації саме дистанційної форми здобуття освіти», — як пише МОН.
Або, простіше кажучи, достатньо девайсів, з програмним забезпеченням, а головне – контенту.
Ситуативне використання дистанційного навчання начеб-то цього не вимагає, але як можна в сучасних умовах навчати дистанційно, коли і в учнів, і в педагогів часто бракує елементарних технічних засобів для цього?!
Тож було б доречніше, щоб МОН не писало педагогам те, що вони і так знають, а допомогти отримати необхідну комплект засобів для дистанційного навчання.
А ще потрібно переглянути підхід до програми, зокрема – ініціювати відмову від типових освітніх програм (для цього необхідна зміна в Закони «Про Освіту та «Про повну загальну середню освіту»).
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Лист-роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо застосування нового Положення про дистанційну форму середньої освіти мав би розставити крапки над «і» у питанні які моделі організації освітнього процесу освіти доречніші в умовах пандемії.
⚡️Проте, на практиці лише заплутує учасників освітнього процесу.
Чиновники намагаються дипломатично розвести поняття дистанційного навчання, та дистанційної форми здобуття освіти. Необхідність у першому постає під час карантину та інших надзвичайних обставини, включно з погодними. Відмінність у тому, що перше є ситуативним і потребує лише коригування способу взаємодії з учнями. Нарешті – можна гнучко поєднувати офлайн і онлайн.
Для другого необхідне відповідне рішення закладу, заяви батьків, а головне – «системотехнічне забезпечення для організації саме дистанційної форми здобуття освіти», — як пише МОН.
Або, простіше кажучи, достатньо девайсів, з програмним забезпеченням, а головне – контенту.
Ситуативне використання дистанційного навчання начеб-то цього не вимагає, але як можна в сучасних умовах навчати дистанційно, коли і в учнів, і в педагогів часто бракує елементарних технічних засобів для цього?!
Тож було б доречніше, щоб МОН не писало педагогам те, що вони і так знають, а допомогти отримати необхідну комплект засобів для дистанційного навчання.
А ще потрібно переглянути підхід до програми, зокрема – ініціювати відмову від типових освітніх програм (для цього необхідна зміна в Закони «Про Освіту та «Про повну загальну середню освіту»).
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF