Forwarded from mat_yar
Як воно буде потім - безвідносно до результату?
Слухай - я розповім - бо це все вже якось проходив.
Розповім - чесно, яскраво, з цінниками і цитатами,
З метафорами, алегоріями і каменями підводними.
Отже брате. Ти, щасливцю, приїдеш-таки додому -
Живий-здоровий - голова, руки-ноги - усе на місці,
Трохи сивий, звичайно, - ну, така вже у нас робота...
І - ймовірно цілком - трохи "поплавлений" мізками.
І все буде добре, наче - тепла їжа і чиста постіль.
Турбота родини. Вірні друзі. Красиві дівчата.
Лиш зрідка - мертві ночами будуть заходити в гості -
І ти будеш спітніло скидатися в ліжку. І кричати.
Ще будуть вдови. І кладовища. Багато і часто.
І діти твоїх загиблих - і очі їх. День у день.
І сидітимеш біля могил - сигаретами пригощаючи
Тих, хто вже точно не лякається раку легень.
А потім - ти сам це помітиш - як твої сусіди -
Спершу стиха, а далі - відрито, голосно, "в очі",
З презирством кривлячи губи, про тебе почнуть говорити:
"А, ну так це той дебіл, що тоді не виїхав в Польщу..."
І у брудній маршрутці - неголений та похмільний -
Водій тобі гаркне - ніби бродячому псу кине кістку:
"Що ти той папірець мені пхаєш?! Плати - або вільний!"
(Ще півроку тому він "вірив у ППО" і сцявся при слові "повістка".)
І так буде - всюди. В усьому. Можеш мені повірити -
Як тільки замовкнуть стволи - і нікому ти на хер не здався -
Усі подвиги і поранення, усі "гарантовані" пільги...
У Кіплінга вірш є такий. Почитай. Називається "Томмі Аткінс".
І "ряжені" розплодяться - без ліку, без жодної совісті -
У телевізорі, у кабінетах, у переходах підземних.
І всі твої бойові нагороди - не матимуть жодної користі -
Хіба, для онуків - як іграшки (це якщо вони будуть у тебе).
Багато хто з нас - тоді заглядатиме в пляшку,
Від ранку до ночі, щодня - заливаючись "вчорно".
Інші - їх буде немало - голову сунуть у зашморг -
Аби тільки не бачити більше цього блювотного сорому.
А буде й такий, що врешті - дійшовши до сказу -
Десь у селі, на горищі, розгорне промаслене покривало,
У якому смиренно і тихо чекатиме свого часу
Трофейний, взятий із мертвого ворога "Вал".
"Джихад" його буде коротким та, звісно, швидко скінчиться -
"Народному меснику" - смерть чи тюрма довіку...
Та все-таки - десь в кабінеті теплими бризками розлетиться
Нахабна, зажерта й масна чиновницька пика.
#мулікпише
Слухай - я розповім - бо це все вже якось проходив.
Розповім - чесно, яскраво, з цінниками і цитатами,
З метафорами, алегоріями і каменями підводними.
Отже брате. Ти, щасливцю, приїдеш-таки додому -
Живий-здоровий - голова, руки-ноги - усе на місці,
Трохи сивий, звичайно, - ну, така вже у нас робота...
І - ймовірно цілком - трохи "поплавлений" мізками.
І все буде добре, наче - тепла їжа і чиста постіль.
Турбота родини. Вірні друзі. Красиві дівчата.
Лиш зрідка - мертві ночами будуть заходити в гості -
І ти будеш спітніло скидатися в ліжку. І кричати.
Ще будуть вдови. І кладовища. Багато і часто.
І діти твоїх загиблих - і очі їх. День у день.
І сидітимеш біля могил - сигаретами пригощаючи
Тих, хто вже точно не лякається раку легень.
А потім - ти сам це помітиш - як твої сусіди -
Спершу стиха, а далі - відрито, голосно, "в очі",
З презирством кривлячи губи, про тебе почнуть говорити:
"А, ну так це той дебіл, що тоді не виїхав в Польщу..."
І у брудній маршрутці - неголений та похмільний -
Водій тобі гаркне - ніби бродячому псу кине кістку:
"Що ти той папірець мені пхаєш?! Плати - або вільний!"
(Ще півроку тому він "вірив у ППО" і сцявся при слові "повістка".)
І так буде - всюди. В усьому. Можеш мені повірити -
Як тільки замовкнуть стволи - і нікому ти на хер не здався -
Усі подвиги і поранення, усі "гарантовані" пільги...
У Кіплінга вірш є такий. Почитай. Називається "Томмі Аткінс".
І "ряжені" розплодяться - без ліку, без жодної совісті -
У телевізорі, у кабінетах, у переходах підземних.
І всі твої бойові нагороди - не матимуть жодної користі -
Хіба, для онуків - як іграшки (це якщо вони будуть у тебе).
Багато хто з нас - тоді заглядатиме в пляшку,
Від ранку до ночі, щодня - заливаючись "вчорно".
Інші - їх буде немало - голову сунуть у зашморг -
Аби тільки не бачити більше цього блювотного сорому.
А буде й такий, що врешті - дійшовши до сказу -
Десь у селі, на горищі, розгорне промаслене покривало,
У якому смиренно і тихо чекатиме свого часу
Трофейний, взятий із мертвого ворога "Вал".
"Джихад" його буде коротким та, звісно, швидко скінчиться -
"Народному меснику" - смерть чи тюрма довіку...
Та все-таки - десь в кабінеті теплими бризками розлетиться
Нахабна, зажерта й масна чиновницька пика.
#мулікпише