Складання заповіту: що можна піддати сумніву, оскаржити чи переписати


Справа, що пройшла через Верховний суд порівняно нещодавно. Втім, сама історія почалася ще 2005 року, коли одна бабця з села на Рівненщині склала заповіт, за яким відписала своє майно онукові. Десять років по тому вона померла, і тільки через кілька місяців після її смерті онук дізнався, що незадовго до смерті бабуся склала новий заповіт, за яким все відійшло синові, а не онуку.
Між іншим, це показовий момент: видно, онук, який звик вважати бабусине майно своїм, не надто часто спілкувався з нею, раз дізнався про позбавлення спадщини постфактум. І до речі про спадщину: може, хата в селі й не велике багатство, а от земельний пай... Якщо вірити оголошенням про продаж, то ціна земельного паю в Рівненській області сьогодні коливається від 200 тис. грн до 1,5–2 млн грн.
І онук пішов до суду. Він вимагав визнати новий заповіт бабусі незаконним, тому що вона не підписувала його власноруч, і до того ж державне мито (85 коп.) було сплачено не в день складання заповіту, а на тиждень пізніше. І взагалі його бабуся була неписьменною, а сам заповіт зробили на швидку руку після її смерті.
Звідки взялися ці доводи? Дійсно, як випливає з матеріалів справи, на момент підписання заповіту старенька була вже дуже погана і практично не вставала з ліжка. Вирішивши, що хоче відписати все синові, а не онуку, вона повідомила про це секретаря сільради. Той склав текст заповіту (писав, зрозуміло, в сільраді, а не в будинку жінки, яка помирала). Потім з текстом і зі свідками він прийшов до неї і прочитав заповіт вголос, після чого підпис під документом поставив один з родичів старенької.
В результаті суди всіх інстанцій визнали вимоги онука неспроможними. Щоб довести, що заповіт було складено за життя бабусі, було навіть проведено експертизу документа, яка підтвердила: відбиток печатки відповідає середині жовтня 2015 року (тобто саме тому часу, коли заповіт і було оформлено).
Попри те, що старенька не могла прийти до сільради і була не в змозі розписатися на документі, законної процедури складання заповіту було дотримано (її по пунктах ми розглянемо трохи пізніше).

https://racurs.ua/ua/2236-slyzki-zapovity.html

Законодавство про зброю: що з ним не так

Просте і чітке рішення Верховного (Вищого касаційного кримінального) суду у справі №161/3885/16-к про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка незаконно зберігала вогнепальну зброю, здавалося б, настільки зрозуміло написано, що не могло викликати широкого обговорення.

Суть рішення зводилася до такого: ст. 263 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за зберігання, носіння, купівлю або збут вогнепальної зброї, вибухівки та боєприпасів без передбаченого законом дозволу. Обвинувачений такого дозволу не мав, тому зберігання зброї було незаконним.


https://racurs.ua/ua/2238-zakonodavstvo-pro-zbrou-scho-z-nym-ne-tak.html

Права арестованного. Позвони мне, позвони
В адвокатской работе, пожалуй, самые неприятные моменты связаны с посещением клиента в СИЗО или ИВС. Для адвоката каждый поход в СИЗО — это огромная потеря времени и множество других неудобств. Для клиента, в зависимости от условий договора, это может повлечь финансовые затраты.
Например, если в СИЗО Киева вы еще будете ждать клиента часами в относительно теплом помещении, то тем коллегам, чьи клиенты находятся на ИВС Киева, приходится часами стоять на морозе в ожидании свободных кабинетов.
Вопросы правовой помощи бывают разные. Иногда просто надо увидеть клиента на пять-десять минут, и нет смысла тратить на это целый день.
Очень часто, ожидая своей очереди в СИЗО, можно услышать, как адвокаты говорят контролеру: «Мне можно без кабинета, мне пять минут, мы и в коридоре постоим». Но забежать в СИЗО на пять минут, чтобы увидеть клиента и обсудить с ним пустяковый вопрос, не получится.
В нашем веке новых технологий и развитых средств коммуникаций — это, несомненно, дикость, а запрет лицу, находящемся под стражей, иметь средство связи для общения с адвокатом ничем не объясним. Так что известная всем нам по западным фильмам фраза «Вы имеете право на звонок адвокату» у нас не работает.
Для того, чтобы в целях расследования исключить возможность находящегося под стражей общаться с другими людьми, существует множество технических возможностей, достаточно легко реализуемых. Какая разница, каким способом адвокат будет общаться с клиентом? В любом случае такое общение является конфиденциальным.
Ни для кого не секрет, что адвокат зачастую является единственным звеном в общении между родственниками и арестованным. Именно адвокат передает родственникам информацию: какие вещи нужны арестованному, какие продукты готовить в передачу, какие лекарства необходимы и т. д.
Адвокат поневоле становится хранителем интимных семейных тайн, которые люди вынуждены сообщать ему. От своевременности получения и донесения до адресата данной информации зависят вопросы, совершенно не связанные с расследованием уголовных дел. Это вопросы сохранения семьи, психологической поддержки, сбережения и поддержки отношений.
Почему арестованный не имеет право позвонить своему ребенку и спросить как у него дела?
На сайте официального представительства президента Украины по адресу https://petition.president.gov.ua/petition/46256 уже зарегистрирована электронная петиция о предоставлении разрешения подозреваемым, обвиняемым и осужденным пользоваться мобильными телефонами.
Наверное, пора нашему законодателю всерьез задуматься над этой проблемой и в ближайшее время ее решить. Ведь когда-то о телевизорах в камерах тоже только мечтали.

https://racurs.ua/b65-prava-arestovannogo-pozvoni-mne-pozvoni.html

Чому не можна звернутися до адмінсуду лише тому, що не сподобалося рішення влади?

Розповідає у своєму блозі на "Ракурсі" суддя Верховного суду Володимир БЕВЗЕНКО

Адміністративна юстиція – дієвий інструмент захисту прав, порушених публічною владою, але його слід вміти належно застосовувати. Існують законодавчо передбачені передумови, за яких адміністративне судочинство здійснюється з метою захисту прав людини.



Це не означає, що можливі випадки, коли адміністративне судочинство не запрацює в разі порушення суб’єктивного права. Адміністративні суди зобов’язані захистити людину, поновити її права, та, на жаль, часто позивачі не обізнані з передумовами звернення до суду і не завжди розуміють, де насправді є порушення, а де воно відсутнє. Але сподіваються, чекають на судовий захист, який неможливий, оскільки не були враховані основоположні передумови звернення до адміністративного суду чи задоволення позовних вимог. Тоді суди змушені відмовляти у відкритті провадження.

Передумови звернення до адміністративного суду містяться у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що саме треба врахувати? Насамперед, мають існувати публічно-правові відносини, тобто об’єктивно існуючі суспільні відносини, які врегульовані нормами права між позивачем і відповідачем.

Йдеться не про будь-які правовідносини, а лише про публічно-правові (адміністративно-правові) відносини. Без них звернутися до адміністративного суду неможливо. Саме у цьому виявляється ідея суб’єктивного судового контролю, тобто суд контролює те, що насправді мало місце.

Ще одна з обов’язкових передумов – наявність порушеного права.

За великим рахунком, адміністративний процес і починається із встановлення судом факту порушеного права.

Наприклад, чоловік оспорює рішення ради, вважаючи, що виділена недостатня площа земельної ділянки, тоді як місцева рада виділила цю ділянку його дружині. Адміністративний суд відмовить чоловікові у задоволенні позову, оскільки він помилився, вважаючи, що має певні права на цю ділянку.

До переліку передумов звернення до адміністративного суду слід віднести і суб’єктів владних повноважень. Якщо відносини є, а суб’єкт владних повноважень відсутній, то, ймовірніше, немає й адміністративно-правових відносин. Якщо в таких правовідносинах немає представника публічної влади, адміністративні суди не здійснюватимуть захисної функції.

Часто можна спостерігати, коли суб’єкт владних повноважень реалізує повноваження не публічно-владні, а приватні. Наприклад, у нас є закон про публічні закупівлі. Публічні закупівлі утворюються з двох послідовних правовідносин. Перші – конкурсні правовідносини, коли оголошується і визначається переможець. Це, безумовно, адміністративне право, і такі правовідносини – звичний і постійний об’єкт судового контролю адміністративних судів. Другий вид правовідносин у публічних закупівлях починається з того моменту, коли переможець визначений і з ним укладено договір про надання послуг чи закупівлю товарів. Це вже приватноправові відносини, які є об’єктом перевірки у судах за правилами Цивільного процесуального кодексу України або Господарського процесуального кодексу України.

Дуже багато дискусій виникає щодо природи Громадської ради доброчесності. Коли кажуть, що це суб’єкт владних повноважень, то звертаються до п. 9 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким до справ адміністративної юрисдикції належать спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів. Громадську раду доброчесності відносять саме до «інших подібних органів». Але ж словосполученню «рада доброчесності» передує такий прикметник, як «громадська». Одразу видно, що ця рада належить до громадськості. Громадськість – це публічна влада чи ні? Чи це влада взагалі?

Але це вже тема зовсім іншої розмови, а ми ж сьогодні – про передумови звернення до адміністративних судів. Слід брати до уваги ці передумови – і неодмінно отримаєте гідний судовий захист.

Угода про примирення сторін - це торг

Адвокат Сергей Трофимов в своем блоге на "Ракурсе" пишет о соглашении о примирении сторон. Насколько известно, в США более 90 процентов дел заканчиваются в результате "торга" между сторонами. Мы еще только в начале этого пути.

"Путь к соглашению нелегок для обеих сторон. Мотивы соглашения могут быть абсолютно разные. Стороны устали от длительного рассмотрения уголовного производства и хождения в суды. Потерпевший хочет скорее получить свои деньги, а обвиняемый — минимизировать наказание.

Иногда потерпевшие идут на соглашение сугубо из тактических соображений, чтобы потом использовать приговор на основании соглашения в качестве доказательства вины других соучастников. И хотя у нас прецедентное право отсутствует, но психологически данный приговор, несомненно, будет иметь свое неопределенное место среди доказательств вины других соучастников.

Бывает, что стороны приходят к соглашению сразу, а иногда защите приходится попотеть, заставляя потерпевших думать, что дело рассыпается.

Совершенно определенно сказать можно одно: соглашение о примирении — это торг! Причем по сути своей ничем не отличающийся от торга на восточном базаре. Торг, в котором каждая сторона любой ценой пытается увеличить свои бонусы и минимизировать потери. По сути это аналогия мирового соглашения из гражданско-процессуального процесса".

https://racurs.ua/b66-soglashenie-o-primirenii-storon-eto-torg.html?fbclid=IwAR302O-ts9zyrNOQcfG2Nec32O2VyeXpj_1Ow8t5RjbRZf-CH4ARJyJKlZE

Доследственные проверки: назад в прошлое?

Адвокат Надежда ИВАШКОВА рассказывает в своем блоге на "Ракурсе"

Правоохранители ратуют за возвращение доследственных проверок, забыв, что подлежащие обжалованию постановления о возбуждении уголовного дела были отменены, чтобы облегчить жизнь стороне обвинения.

Руководитель Специализированной антикоррупционной прокуратуры Назар Холодницкий в интервью одному из телеканалов высказался за необходимость отмены обязательной регистрации в Едином реестре досудебных расследований всех заявлений о совершении преступления и возращение в УПК доследственной проверки заявлений. С подобной критикой ст. 214 УПК Украины на практикуме о презумпции невиновности выступил и его «непримиримый друг», руководитель Национального антикоррупционного бюро, Артем Сытник.



https://racurs.ua/b68-dosledstvennye-proverki-nazad-v-proshloe.html?nocache

Адвоката не можна асоціювати з клієнтом, але...

«Я ніколи не вибачався за те, що роблю, Той факт, що я захищаю підозрюваного у вбивстві, не означає, що я підтримую вбивство.

Захист таких одіозних особистостей, як Джон А. Готті, син відомого мафіозі Джона Готті, часто призводить до осуду з боку асоціації адвокатів і суспільства. Адвокат отримував безліч листів з висловленням ненависті — спочатку паперових, а потім і електронних. На нього плювали, коли він йшов до суду, на його адресу звучала лайка».

https://racurs.ua/ua/2246-18-sekretiv-advokativ-u-kryminalnyh-spravah.html

Аваков заперечує свій зв’язок з «бродячими воєнізованими формуваннями»

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заперечив свій зв’язок із «бродячими воєнізованими формуваннями», які, на його думку, вже не загрожують безпеці в державі.



Про боротьбу МВС із прихильниками правих політичних поглядів очільник МВС розповів 2 лютого в інтерв’ю «Лівом берегу».

Відповідаючи на запитання про ймовірні превентивні заходи щодо муніципальних варт, які існують в деяких регіонах України, Аваков відповів, що ці «бродячі воєнізовані формування уже відсутні на вулицях, як і депутати, які брязкають зброєю».

«Я ні з ким з них політично не пов’язаний — ні з Білецьким (з яким мене пов’язує лише спільне бойове минуле), ні з Ківою. А дії радикалів будуть жорстко припинені», — сказав Аваков.


https://racurs.ua/ua/n117646-avakov-zaperechyv-zv-yazok-z-brodyachymy-voienizovanymy-formuvannyamy.html

Як працює поліграф і чому його не визнає більшість судів

Правда про детектори брехні полягає в тому, що всі хочуть, щоб вони працювали. Було б набагато легше, якби поліція, зіткнувшись з двома суперечливими версіями однієї події, могла вдатися до допомоги машини, що визначить, яка зі сторін каже правду.
Саме цього і прагнули творці сучасного поліграфа, але... Наукова спільнота небезпідставно критикує так званий детектор брехні, ефективність якого піддають сумніву в усьому світі.

У 1921 році Джон Ларсон працював поліцейським на півставки в Берклі, штат Каліфорнія. Кримінолог-початківець з докторським ступенем у фізіології Ларсон хотів, щоби поліцейські розслідування стали більш науковими і менше залежали від інтуїтивних здогадок і інформації, отриманої в ході допитів «третього ступеня».
Спираючись на роботу Вільяма Моултона Марстона, Ларсон вважав, що акт обману супроводжується фізіологічними проявами. Брехня, розмірковував він, змушує людей нервувати, і це можна визначити завдяки зміні дихання і артеріального тиску. Вимірювання цих показників у режимі реального часу могло б служити надійним способом виявлення брехні.
Удосконалюючи розроблені раніше технології, Ларсон створив пристрій, який одночасно фіксував зміни дихання, кров'яного тиску і пульсу. Прилад пізніше доопрацював його молодший колега Леонард Кілер, який зробив його швидшим, надійнішим, портативнішим і додав тест на потовиділення.
Кілька місяців по тому місцева газета переконала Ларсона публічно перевірити свій винахід на людині, підозрюваній у вбивстві священика. Апарат Ларсона, який він назвав кардіо-пневмо психограмою, підтвердив провину підозрюваного, після чого преса охрестила прилад детектором брехні.
Попри загальне схвалення Ларсон почав скептично ставитися до здатності своєї машини виявляти обман — особливо це стосувалося методів Кілера, які він вважав «психологічним третім ступенем». Його турбував той факт, що поліграф так і не став чимось більшим, ніж просто прославлений детектор стресу. Ларсон вважав, що американське суспільство надмірно повірило в його пристрій. Під кінець свого життя він називав його «монстром Франкенштейна, на боротьбу з яким я витратив понад 40 років».
Однак Кілер, який запатентував машину, був налаштований значно оптимістичніше і мріяв побачити, як прилад почне широко застосовуватися для боротьби зі злочинністю. У 1935 році результати тесту на детекторі брехні Кілера були вперше визнані доказом у суді за участю присяжних засідателів і стали основою для обвинувального вироку.

https://racurs.ua/ua/2248-yak-pracuie-poligraf-i-chomu-yogo-ne-vyznaie-bilshist-sudiv.html

Батьки та діти

В Україні заговорили про евтаназію. «Хороша смерть» — вбивство, акт милосердя чи право людини?

«Я вважаю, що життя — це право, а не обов'язок. А в моєму випадку я був змушений виконувати цей жахливий обов'язок протягом 28 років, чотирьох місяців і декількох днів. Я згадую ці роки, і, на мою суб'єктивну думку, їх просто неможливо назвати щасливими. Це був час, коли я існував, не бажаючи цього», — це останні слова головного героя фільму «Море всередині», блискуче зіграного Хав'єром Бардемом.

З огляду на тенденцію до поширення легалізації евтаназії на європейських просторах, Україні, що вийшла на міжнародну арену, слід бути готовою до вирішення цього питання. Право на життя людини є однією з основних гарантованих Конституцією цінностей нашого суспільства. Гарантуючи право на життя, про його якість не
заведено замислюватися. Але іноді право на життя трансформується в обов'язок людини жити. Постає питання: життя — це благо чи тягар?..

Тема евтаназії важлива, але водночас неоднозначна, часто і зовсім скандальна, через нестачу правдивої інформації обростає страхами й домислами. Розбиратися в цьому питанні варто з холодною головою, озброївшись досвідом інших країн. Саме таке завдання було поставлене перед експертною науковою спільнотою під час круглого столу «Біоетичні аспекти правового регулювання евтаназії та інших суміжних з нею явищ в Україні».

Пропонуємо читачам «Ракурсу» ознайомитися з основними тезами виступів, що проливають світло на непросту тему.

Гідно піти з життя, використовуючи службове становище
«Світова історія показує, що до евтаназії вдавалися керманичі тих країн, в котрих евтаназія визнавалася злочином, а отже, для пересічного громадянина такий подарунок був недосяжним», — кажеЯна Триньова, адвокат, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Європейського університету.

За її словами, достатньо позитивно була сприйнята евтаназія 37-го президента США Річарда Ніксона, який після першого інсульту написав звернення до лікарів з проханням не вживати штучних заходів для підтримання його життєдіяльності у випадку повторення крововиливу в мозок, коли він не зможе виявити свою волю.
І це в країні, де федеральним судом заборонена евтаназія, а у штаті Каліфорнія, який першим ухвалив закон про право на смерть, всі медичні та психіатричні асоціації заборонили своїм членам-лікарям брати участь у відповідній процедурі під загрозою виключення з товариства та позбавлення ліцензії на право займатися медичною практикою. Звісно, щодо лікарів, які виконали волю Ніксона, навряд чи могли бути застосовані подібні санкції. А от задля пересічного громадянина лікарі не ставили би під загрозу свою кар'єру.

Так само свідомо припинив приймати ліки після консультації з особистим лікарем і складення заповіту президент Франції Ф. Міттеран, що страждав на останню стадію раку. Преса назвала цей вчинок президента мужнім, адже Міттеран до останнього залишався господарем своєї долі. До відома: Франція легалізувала евтаназію приблизно через вісім років — у 2006-му.

Значний резонанс викликав і випадок у Нідерландах з колишнім сенатором від Партії праці Е. Бронсхермою, який вдався до евтаназії у похилому віці, хоча не страждав на жодну важку хворобу. Він просто стомився від життя і бажав прискорити смерть. У цьому йому допоміг його лікар.

https://racurs.ua/ua/2228-v-ukrayini-zagovoryly-pro-evtanaziu-horosha-smert-vbyvstvo-akt-myloserdya-chy-pravo-ludyny.html

Адвокат Олександр Шадрін: Іноді юристи кажуть — ніколи не захищатиму вбивць, але таке звинувачення може впасти на будь-кого

Серію бесід із знаковими українськими адвокатами, які присвятили професії не один десяток років, «Ракурс» вирішив продовжити з представниками нового покоління (і наступного після Києва та Львова регіону). Перший з них — Олександр Шадрін.

Олександр Шадрін: Бійців АТО зазвичай судять в тих самих районах, що й сепаратистів. Ось, наприклад, у Лисичанську є в мене підзахисний, учасник АТО. У нього батько був військовослужбовцем, і сам він пішов по його стопах. У нього виник конфлікт з працівниками СБУ. Одного він поранив, другому пошкодив машину. Йому закидали і замах на вбивство з хуліганських намірів, і хуліганство у стані алкогольного сп'яніння, навіть незаконне зберігання зброї, хоча її було вписано у військовий квиток. Тобто навісили все, що могли придумати.

Тримали в СІЗО і п'ять разів без нього продовжували запобіжний захід. Кажуть, що не вийшло доставити. Приїхавши до Лисичанського суду, кажу: я вже був у клієнта, ось, договір підписаний, дайте ознайомитися зі справою. «Ні, ви не допущені до справи». А в новому КПК взагалі відсутня процедура допуску за договором! Заходить секретар судового засідання, каже, що з'явився прокурор, захист не з'явився. Кажу: я захист, я з'явився... Суд став заручником своєї позиції й навіть не зміг зробити жодних зауважень, що зазвичай відбувається в таких випадках. Лише після внесення відомостей в ЄРДР про злочини проти правосуддя вдалося звільнити клієнта.

Тож буває і така позиція. І вона є показовою, хоча, звісно, зрозуміло, що ситуація ускладнюється конфліктом з представниками спецслужби.

Права можуть порушуватися щодо обвинувачених по обидва боки. Як і в будь-якій іншій справі, не пов'язаній з конфліктом. Часто судді, що потерпіли від конфлікту, заявляють самовідвід у справах про сепаратизм або військові злочини. Перегини бувають всюди.
Щодо «Торнадо», я неодноразово чув відгуки місцевих жителів. Судячи з них, складається враження, що те, що інкримінують, — можливо, одна десята того, що сталося насправді. Скільки людей зникло безвісти. І всі розуміють, що з ними сталося.

В Україну було запрошено і спостережну місію ООН, і ОБСЄ. Встановлено страшні речі. Йдеться про злочини, що скоюються обома сторонами конфлікту. У тому числі й про існування незаконних в'язниць СБУ, де людей тримали по два роки без зв'язку із зовнішнім світом.

Можливість побачень з родичами, отримання передач і ліків — дуже важливий гуманітарний аспект, не кажучи вже про те, що це злочин проти людяності, незаконне позбавлення волі. Виходить, можна взяти будь-яку людину і ось так з нею поводитися.

Докладніше читайте тут: http://bit.ly/2BjQFMW

Адвокат Йосип БУЧИНСЬКИЙ : «Рецензія на висновок експерта — баласт чи рятувальний круг для бізнесу?»

Посадовці і просто юристи, які намагаються заборонити рецензії на висновки експертів і експертних досліджень, тим самим намагаються не допустити, щоб суд побачив і дослідив іншу позицію, ніж та, що викладена зацікавленою стороною в питаннях, які є не юридичними, а потребують спеціальних знань.

Дуже зручно: сторона у кримінальному, цивільному або будь-якому іншому процесі якимось чином отримала конкретний замовний висновок експерта у сфері, від якої юрист-суддя об’єктивно і очевидно далекий. Залишається тільки уберегти суддю у цій справі, щоб не дай боже він не дізнався про слабкість або некоректність такого висновку експерта. Інакше чого ж боятись якоїсь рецензії?

Якщо висновок про належність і допустимість доказів все одно робиться судом, якщо останнє слово в оцінці доказів за судом, то чому окремі посадовці так бояться, щоб інша точка зору у сфері спеціальних знань не потрапила на розгляд суду?

Про що думають і яку мету переслідують адвокати, які займають аналогічну позицію й інколи декларують її під час круглих столів і у ЗМІ? Вони точно на боці клієнта?
Найпершою і найефективнішою «швидкою допомогою» бізнесу, підприємствам реального сектору економіки та їхнім посадовим особам є рецензії незалежних висококваліфікованих фахівців, носіїв спеціальних знань у тих самих сферах на такі хибні висновки експертів.

Вище наведено приклад такого нікчемного висновку експертного дослідження фахівця-економіста приватного експертного підприємства. За нашими спостереженнями, державні експертні установи більшою мірою грішать хибними експертними висновками, що можливо пояснити різними причинами. Насамперед — службовою залежністю експертів у таких установах, їхньою корпоративністю тощо.

https://racurs.ua/ua/2250-recenziya-na-vysnovok-eksperta-balast-chy-ryatuvalnyy-krug-dlya-biznesu.html

Затримання учасників акції «Хто замовив Гандзюк»: поліцейські заявляють про штурм управління, активісти — про побиття

З відео можна зробити щонайменше два попередніх висновки: про надмірне застосування сили поліцією і побиття людей, які вже лежали і не чинили опору.
Правоохоронці повідомили про затримання близько 40 осіб, найбільш активних учасників штурму. При догляді затриманих було виявлено ножі та «наган». За фактом штурму та побиття правоохоронців було відкрито кримінальні провадження. Затриманих підозрюють у вчиненні дій передбачених ч. 2 ст. 345 (насильство щодо працівника правоохоронного органу), ч. 1 ст. 341 (захоплення державних будівель) та ч. 4 ст. 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України.
Водночас учасники акції заперечують штурм поліцейського відділення. Вони зазначають, що лише прийшли під управління підтримати затриманих знайомих. Поліцейські одразу почали затримувати всіх, навіть тих, хто не брав участь у акції на Контрактовій площі. Також учасники акції називають неприпустимою поведінку поліцейських при затриманнях на Подолі. Вони розповідають про використання силових методів щодо активістів.

https://racurs.ua/ua/n117949-shturm-upravlinnya-policiyi-v-kyievi-zatrymano-blyzko-40-osib-troie-policeyskyh-gospitalizovano.html

Флешмоб «Я — Бандера» запустили українські поліцейські після скандального затримання активістів на Подолі
Поліція України почала флешмоб «Я — Бандера» з метою вибачень за слова одного із правоохоронців, який вигукнув «Лягай, Бандеро» під час затримання активістів біля Подільського райвідділку поліції Києва.

https://racurs.ua/ua/n117975-fleshmob-ya-bandera-zapustyly-ukrayinski-policeyski-pislya-skandalnogo-zatrymannya-aktyvistiv.html

ЄСПЛ може забезпечити медичну допомогу затриманому за три дні — адвокат Олександр Шадрін
Мало хто знає, що звертатися до ЄСПЛ можна далеко не тільки після того, як вичерпано всі засоби на національному рівні. Існують чіткі дієві механізми, які дозволяють захистити інтереси клієнта на ранніх стадіях. Про це в інтерв’ю «Ракурсу» розповів адвокат Олександр Шадрін.
За його словами, йдеться про ст. 39 Регламенту ЄСПЛ: «Я вдавався до цієї можливості, коли клієнту, наприклад, не надавали необхідної медичної допомоги в пенітенціарній установі. Є рішення суду про надання медичної допомоги — забезпечити діагностику і лікування. Начальник СІЗО ніяк не хоче виконувати рішення національного суду».
Щойно факсом надсилаєш заяву до ЄСПЛ про те, що людину утримують без надання медичної допомоги, вони реагують миттєво, запитуючи інформацію у нашого уряду, вирішуючи питання про забезпечувальні заходи. Звичайно, на таке звернення є негайна реакція, додав правник.
Розгляд такої заяви у ЄСПЛ займає три дні — тобто значно менше, ніж у нашому суді: «Можуть навіть звернутися по коментар того ж дня. Це ж термінове питання. І тоді клієнта відразу ж вивозять, оскільки це за зверненням ЄСПЛ».
Шадрін також зауважив, що якщо говорити загалом про зміни в роботі судової системи, то судді дедалі частіше цитують рішення ЄСПЛ, Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, це стало модним, позитивним трендом.
«Адвокати теж намагаються не відставати: навіть якщо ти не знаєш рішення, то хоча би згадаєш Конвенцію. Необов’язково знати всі рішення ЄСПЛ. Навіть якщо ти не виграєш в національному суді, через якийсь час можеш виграти в ЄСПЛ», — пояснив Шадрін.



https://racurs.ua/ua/n117805-iespl-moje-zabezpechyty-medychnu-dopomogu-zatrymanomu-za-try-dni-advokat-oleksandr-shadrin.html

Зорислава Ромовська — про історію створення Цивільного кодексу, юридичний плагіат і холуйство в науці

На жаль, у нас не прийнято називати закони за іменами авторів. Хоча немає сумнівів: якби така традиція була, закони були б якіснішими. Адже коли відповідає «колектив авторів», насправді не відповідає ніхто. І тепер чутливі до вимог часу діячі і ті, хто до них прибився, при підготовці законів політкоректно перейшли від бездумного копіювання російського законодавства часто-густо до приблизно такого ж запозичення європейських норм.
Було ще одне запитання, яке залишалося без відповіді тривалий час: корифеї української цивілістики неодноразово перед великими аудиторіями називали себе авторами частин кодексу, що їх, достеменно відомо, готувала професор Ромовська. Виявилося, що переписувати історію добре навчилися не лише політики, а й науковці. Звісно, не прості науковці, а, так би мовити, наукова еліта — принаймні, за посадами.
Зорислава РОМОВСЬКА:
Творити щось нове мали намір не всі. «Зачем выделяться?» — створений під цим гаслом проект ЦК України був дуже схожий спершу на проект ЦК РФ, а згодом — на Цивільний кодекс РФ. Проект ЦК України починався трьома главами, дослівно переписаними з ЦК РФ. Плагіатною, слово до слова, була значна частина книги «Зобов’язальне право», автором якої вважалася Н. Кузнєцова. Сподівалися, певно, на те, що цього «братерського запозичення» ніхто не побачить. Нікому й на думку тоді не могло спасти, що така крадіжка можлива. Запозичувати думки — це нормально. Але щоб переписувати! Це ж яка була б ганьба!
Щоб не дратувати ображених корифеїв, ніхто не обмовився добрим словом щодо книги «Спадкове право», навіть ті, хто на ній побудував свої дисертації та монографії.
У багатьох авторефератах, зокрема, з проблем спадкового та сімейного права, не згадувалося моє ім’я. Якось одна аспірантка з Інституту держави і права розповіла про те, як науковий керівник рекомендувала їй не згадувати про мене в дисертації. Дійшло до того, що асистентка кафедри, якою я завідувала в Академії адвокатури, в авторефераті з проблем спадкового права не згадала мого прізвища. Бо ж вона мала захищати дисертацію у спецраді Київського університету, якою тоді й досі (уже 30 років) керує Н. Кузнєцова.
Залишаюся неугодною для декого з «вінценосних», бо є носієм не вельми приємної їм інформації. Та ще й огризаюся, коли хтось прагне і сьогодні присвоїти собі чуже.
До речі, ніхто не обмовився добрим словом щодо книги «Спадкове право». Навіть ті, хто на ній побудував свої дисертації та монографії. Це також щоб не дратувати ображених корифеїв. Нечуване холуйство в науці. Чи, може, насправді у псевдонауці?
https://racurs.ua/ua/2258-zoryslava-romovska-pro-istoriu-stvorennya-cyvilnogo-kodeksu-urydychnyy-plagiat-i-holuystvo.html