🇪🇹🇺🇦 Минулого тижня Ефіопія відзначала 90-річчя своїх військово-повітряних сил. У цій визначній даті нас цікавить те, що батько одного з піонерів ефіопської авіації був уродженцем Полтавщини.

Іван Бабічєв народився в Полтавській губернії 1872 року. Освіту здобував у Ромнах та Єлисаветграді (нині Кропивницький), а у 18 років вступив на військову службу.

Не до кінця зрозуміло яким чином, але, ймовірно з власної ініціативи, 1896 року він опиняється в Джибуті. Там знайомиться з Ніколаєм Лєонтьєвим, одним із ключових дослідників Ефіопії того часу та засновників ефіопсько-російських дипломатичних контактів. Згодом Лєонтьєв привезе до свого маєтку в Україні кілька дітей із півдня Ефіопії. Їхні нащадки і нині можуть жити на Кіровоградщині — я писав про це раніше.

Бабічєв відвідує султана Рагейти (це на кордоні сучасних Еритреї й Джибуті), що перебуває у зоні перетину інтересів Франції та Італії, і натякає тому, що непогано було б його володіння передати під протекторат Росії. В Аддис-Абебі Бабічєв установлює контакти з імператором Менеліком II.

Така ініціативність Івана не до вподоби російській владі. Можливо, в Петербурзі остерігалися конфліктів із європейськими державами — як це сталося в Таджурській затоці з поселенцями Ніколая Ашинова. А може Бабічєв просто перейшов дорогу комусь із урядовців. Так чи інакше, після повернення додому йому забороняють виїзд за межі Російської імперії.

Іван переїжджає до Одеси і починає працювати на Лєонтьєва, який постачає з Росії до Ефіопії зброю та боєприпаси. Бабічєв засновує агентство, що займатиметься торгівлею між двома державами. За кілька місяців йому повертають закордонний паспорт, однак беруть письмове зобов’язання не в’їжджати до Абіссинії.

Не надто переймаючись цим, він вже в 1899 році знов опиняється в Аддис-Абебі. Та на вимогу російського посольства майже відразу залишає Абіссинію й оселяється в Джибуті. За кілька місяців Бабічєв повертається і навіть вступає на службу до імператора. Менелік II дарує йому маєток і призначає відповідальним за будівництво доріг та інших технічних споруд.

За Бабічєва клопочуть Лєонтьєв, голова російського посольства Лішин (представник чернігівського дворянства) і навіть сам Менелік II. Зрештою, 1904 року Ніколай II знімає заборону. Наступного року Бабічєв прибуває на батьківщину вже не як порушник, а як представник імператора Менеліка II. У Росії він намагається організувати продаж гвинтівок до Ефіопії, аби та могла чинити опір майбутній італійській агресії, однак ці зусилля виявляються марними.

Бабічєв повертається до Абіссинії, одружується зі знатною жінкою й оселяється на південний схід від Аддис-Абеби — там, де нині розташоване місто Бішофту. У подружжя народжується п’ятеро дітей: Єлєна, Соня, Маруся, Віктор та Михаіл. Останній — якого називатимуть Мішкою — згодом стане одним із перших ефіопських авіаторів. Сам Іван Бабічєв до Совєтської Росії не повернеться: він помре 1952 року і буде похований в Ефіопії.

Поки читав про Бабічєвих, трохи занурився в лор італо-ефіопської війни. Тому наступні кілька днів ми з вами будемо насолоджуватись — виключно естетично — непересічними зразками фашистської пропаганди.

Почнемо з творчості ілюстратора Ауреліо Бертілья. В його доробку більше десяти тисяч листівок, і ви, напевне, бачили деякі з них. Фірмовий стиль Бертільї — це головаті малюки, які займаються зовсім не дитячими справами.

Під час Першої світової війни Ауреліо робив антигерманські малюнки. В 1930-х славив вторгнення Італії в Ефіопію і робив компліментарні листівки про країни Осі. Але після того, як Італія скинула фашистський режим і перейшла на бік союзників, якось відсторонився від геополітики і повернувся до побутових замальовок.

Деякі діти на малюнках вдягнені у "дорослу" військову форму, інші — в уніформу Opera Nazionale Balilla, фашистської молодіжної організації в тогочасній Італії.

Мал. 1. Італійські діти разом маленьким ефіопом замальовують карту окупованої Ефіопії, приєднуючи її до сусідніх італійських колоній: Еритреї та Сомалі. Після перемоги Італія об'єднає всі ці територіє у єдину адміністративну одиницю — Італійську Східну Африку.

Мал. 2. Італійські хлопчики з ефіопською дівчинкою співають "Faccetta Nera" (Чорне личко), фашистський марш 1935-го року. В пісні йдеться про те, як героїчні фашисти прийдуть в Ефіопію, звільнять нещасну ефіопську дівчину з рабства і заберуть її до Риму, де вона зможе вільно носити чорну сорочку та славити Дуче й італійського монарха.

Мал. 3. Італійці проганяють співробітників Червоного Хреста, які прикриваючись гуманітарною місією постачають боєприпаси з Британії. Дум-дум — це експансивні куль, які розкриваються в тілі та завдають страшніших поранень. Вони були заборонені декларацією, яку на початок війни ратифікували й Ефіопія, й Італія. Ефіопи в теорії могли ситуативно використовувати ці кулі, проте зовсім не факт, що це було систематично та цілеспрямовано. В той час як Італія неодноразово систематично та успішно застосовувала заборонений іприт.

Мал. 8. Італійці звільняють рабів у регіонах Тиграй і Текезе на півночі сучасної Ефіопії — про це оголошує плакат на стіні. Рабство в тогочасній Ефіопії було однією з улюблених тем італійської пропаганди, яка дозволяла зображати окупантів як визволителів. До початку війни було принято кілька законів, що обмежували рабовласництво. Але остаточно де-юре його скасували лише 1942 року після звільнення від окупації.

Ще трохи дитячої окупації від художника Джованні Бонори. Італійські хлопчики в ОНБ-шних капелюхах звільняють, миють, вдягають, годують, вчать та розважають ефіопських дітей, здебільшого дівчат.