Trips and Quips
1.4K subscribers
1.67K photos
119 videos
1 file
422 links
"If you've 'eard the East a-callin', you won't never 'eed naught else."

Довгі та цікаві тексти тут: https://telegra.ph/Trips-and-Quips-Vibrane-01-01
Download Telegram
Trips and Quips
🇵🇰 Молитва за Чарлі Кірка. Десь в Пакистані
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Варто додати трохи контексту.

Люди на фото з Кірком — християни. В Пакистані живе 3,3 мільйони християн, що складає 1,37% населення. Є представники різних конфесій, у тому числі навіть московського православ'я та російського старообрядництва.

Бути пакистанцем взагалі не дуже легко, а пакистанським християнином і поготів.

Державна ідеологія декларує всебічну підтримку меншин. Існувало навіть Міністерство у справах меншин, яке потім об'єднали з іншим органом влади з не менш промовистою назвою — Міністерство у справах релігій та міжконфесійної гармонії. Але на практиці християни часто бувають дискриміновані.

В Пакистані богохульство є кримінальним злочином — цю норму встановили ще колонізатори. Хоча більшість засуджених за цією статтею в Пакистані — мусульмани, цей закон дає ґрунт для позасудових покарань та погромів. Останні часто трапляються на підставі чуток або спрямованої дезінформації. Хтось десь ляпнув, що якийсь християнин розірвав у себе вдома Коран — і ось вже натовп обурених селян біжить громити християнські райони. Як швидко можна накрутити людей через месенджери в умовах обмеженої інформації, ми могли бачити і в Україні під час ковіду.

І до цього всього додамо ще цілеспрямовані атаки радикалів, наприклад, вибухи в церквах.

Невідомо, де саме відбувається молитва за Кірка, але, скоріше за все, це Панджаб. Переважна більшість пакистанських християн живе саме тут. А переважна більшість християн Панджабу — це представники місцевих далітів ("недоторканих"), яки прийняли християнство ще за британських часів. З переходом з індуїзму у християнство вони залишили кастову ціннісну систему, але їхнє життя від цього не дуже покращилось.

Що за двір на фото, теж не зрозуміло. Можливо, це церква в процесі будови, а може й просто приміщення, яке вони знайшли для зібрання. Церкви в Пакистані мають дуже різний вигляд. Католицькі й англіканські храми, зведені за колонізаторів, виглядають помпезно. Маленькі сільські церкви — це зазвичай невеликі будинки з аскетичними декораціями у вигляді хрестів та гасел. Іноді проповіді проводяться і на таких відкритих подвір'ях чи в наметах на вулиці — в Панджабі завжди тепло.

На банері за спиною пастора — назви благодійної організації та імовірно євангельської церкви. Базуються вони в США, але таргетуються на панджабську діаспору і панджабців Індії та Пакистану. Як ми бачимо на банері, відбувається безкоштовна медична допомога та роздача їжі. Інший банер, який складніше розгледіти, пише щось про допомогу постраждалим від повені — Пакистан потерпає від стихії вже кілька тижнів. Ці християнські організації проводять подібні гуманітарні акції регулярно.

Тому навряд чи не тільки прихожани, а й сам пастор в курсі, хто такий Кірк. Можу припустити, що їхнє панджабсько-американське керівництво просто попросили помолитися за вбитого християнина. Вдячні люди погодились — і ось ми маємо такі крінжові фотографії.

І щоб проілюструвати розмаїття пакистанського населення, я прикреплю відео, яке ви навряд чи могли проасоціювати із цією країною
👍24🤯2🤡1
🇰🇪🇺🇦 Мурали на підтримку України від творчого колективу Maasai Mbili у нетрях району Кібера.
Найробі, Кенія, 2022 р.




Ще про нетрі міста Найробі

"Літаючий туалет" в кенійських нетрях

Кенійсько-український мурал в центрі Найробі
32👍9🔥5
Про неочевидні сенси африканських трендів в сучасному інтернеті

Пару років тому в різноманітних тіктоках люди витанцьовували під пісню "Makeba" французької співачки Jain. Виявилось, що присвячена вона була південноафриканській співачці і активістці Міріам Макебі. За свою творчість Макеба отримала премію "Ґреммі", а за політичну діяльність — бан на в'їзд в ПАР. Вона прожила у вигнанні тридцять один рік і змогла повернутись на Батьківщину лише у 1990-му, коли режим апартеїду почав падати.

Втім, попри долю Макеби, пісня вийшла із заводною мелодією і абсолютно невигадливим текстом: "Макеба, від тебе моє тіло танцює. Ти справжня окраса прав людини" — нормальний фон для танків у тіктоці. Інша справа із афро-реміксом пісні "Papaoutai", що завірусилась пару тижнів тому.

Оригінальний трек випустив бельгійський співак Stromae ще в 2013 році, і це дуже сумна історія. У нього взагалі достатньо серйозні тексти, з якими зазвичай контрастують абсолютно не сентиментальна музика. Ви стовідсотково чули його "Alors on danse", але, скоріш за все, не знаєте про що там.

"Papaoutai" — це рефлексії співака щодо свого руандійського тата, який постійно літав між Бельгією та Руандою, майже не приділяв часу дітям і зраджував своїй дружині. Коли майбутньому співаку було дев'ять, його батько загинув під час геноциду в Руанді. І зараз люди в тіктоці блазнюють буквально під рядки "Де ти, тато?"
😢218👍5
🇪🇹🇺🇦 Минулого тижня Ефіопія відзначала 90-річчя своїх військово-повітряних сил. У цій визначній даті нас цікавить те, що батько одного з піонерів ефіопської авіації був уродженцем Полтавщини.

Іван Бабічєв народився в Полтавській губернії 1872 року. Освіту здобував у Ромнах та Єлисаветграді (нині Кропивницький), а у 18 років вступив на військову службу.

Не до кінця зрозуміло яким чином, але, ймовірно з власної ініціативи, 1896 року він опиняється в Джибуті. Там знайомиться з Ніколаєм Лєонтьєвим, одним із ключових дослідників Ефіопії того часу та засновників ефіопсько-російських дипломатичних контактів. Згодом Лєонтьєв привезе до свого маєтку в Україні кілька дітей із півдня Ефіопії. Їхні нащадки і нині можуть жити на Кіровоградщині — я писав про це раніше.

Бабічєв відвідує султана Рагейти (це на кордоні сучасних Еритреї й Джибуті), що перебуває у зоні перетину інтересів Франції та Італії, і натякає тому, що непогано було б його володіння передати під протекторат Росії. В Аддис-Абебі Бабічєв установлює контакти з імператором Менеліком II.

Така ініціативність Івана не до вподоби російській владі. Можливо, в Петербурзі остерігалися конфліктів із європейськими державами — як це сталося в Таджурській затоці з поселенцями Ніколая Ашинова. А може Бабічєв просто перейшов дорогу комусь із урядовців. Так чи інакше, після повернення додому йому забороняють виїзд за межі Російської імперії.

Іван переїжджає до Одеси і починає працювати на Лєонтьєва, який постачає з Росії до Ефіопії зброю та боєприпаси. Бабічєв засновує агентство, що займатиметься торгівлею між двома державами. За кілька місяців йому повертають закордонний паспорт, однак беруть письмове зобов’язання не в’їжджати до Абіссинії.

Не надто переймаючись цим, він вже в 1899 році знов опиняється в Аддис-Абебі. Та на вимогу російського посольства майже відразу залишає Абіссинію й оселяється в Джибуті. За кілька місяців Бабічєв повертається і навіть вступає на службу до імператора. Менелік II дарує йому маєток і призначає відповідальним за будівництво доріг та інших технічних споруд.

За Бабічєва клопочуть Лєонтьєв, голова російського посольства Лішин (представник чернігівського дворянства) і навіть сам Менелік II. Зрештою, 1904 року Ніколай II знімає заборону. Наступного року Бабічєв прибуває на батьківщину вже не як порушник, а як представник імператора Менеліка II. У Росії він намагається організувати продаж гвинтівок до Ефіопії, аби та могла чинити опір майбутній італійській агресії, однак ці зусилля виявляються марними.

Бабічєв повертається до Абіссинії, одружується зі знатною жінкою й оселяється на південний схід від Аддис-Абеби — там, де нині розташоване місто Бішофту. У подружжя народжується п’ятеро дітей: Єлєна, Соня, Маруся, Віктор та Михаіл. Останній — якого називатимуть Мішкою — згодом стане одним із перших ефіопських авіаторів. Сам Іван Бабічєв до Совєтської Росії не повернеться: він помре 1952 року і буде похований в Ефіопії.
23🔥2
Trips and Quips
🇪🇹🇺🇦 Минулого тижня Ефіопія відзначала 90-річчя своїх військово-повітряних сил. У цій визначній даті нас цікавить те, що батько одного з піонерів ефіопської авіації був уродженцем Полтавщини. Іван Бабічєв народився в Полтавській губернії 1872 року. Освіту…
🇪🇹🇷🇺 І трохи про самого Мішку.

Він народився 1908 року і був старшим сином у родині полтавця Івана Бабічєва. Закінчив аддис-абебську школу та вступив до танкового училища.

У 1920-х роках Ефіопія починає закуповувати літаки і створює льотне училище — Мішка вступає туди серед перших курсантів. Він здобуває знання у французьких інструкторів, згодом продовжує навчання вже безпосередньо у Франції, а на початку 1930-х повертається додому.

Під час італо-ефіопської війни 1935–1936 років майор Мішка Бабічєв служить військовим льотчиком. Ефіопська авіація, м’яко кажучи, поступалась італійській якістю і кількістю, тож літаки здебільшого використовували для зв’язку між підрозділами. У 1936-му Італія окупує Ефіопію, Бабічєв емігрує та повертається лише за п’ять років — коли союзники виганяють загарбників.

Після війни за дорученням імператора Хайле Селассіє Бабічєв організовує служби цивільної авіації країни. У 1943 році відновлюються дипломатичні зв’язки між Ефіопією та СССР, перервані після Жовтневої революції. Бабічєв приїздить до Союзу як перший секретар посольства Ефіопії в Москві, а згодом служить тимчасовим повіреним у справах Ефіопії в СССР — фактично керує посольством.

У Москві Мішка одружується, і 1947 року в подружжя народжується син Алєксандр. Проте вже наступного року Бабичєв переживає інсульт, і його паралізує. Через це він повертається додому, в Ефіопію, але совєти не дозволяє дружині та сину виїхати разом із ним.

Мішка пише листи совєтським можновладцям, та його прохання залишаються без відповіді. А на всі особисті листи до дружини він отримує відповідь "сім'я вибула в невідомому напрямку".

Бабічєв більше ніколи не побачить дружину і сина та помре у 1965 році. Його поховають в Аддис-Абебі біля Собору Святої Трійці, де розташовані могили видатних ефіопів. Після державного перевороту комуністи відібрали у ефіопських родичів Бабічєва все майно і змусили їх залишити країну. Дехто повернувся назад лише після падіння комуністичного режиму.

Син Бабічєва Алєксандр Шахназаров (прізвище вітчима) небагато знав про свого батька — мати з очевидних причин не заглиблювалась у деталі. У 2007 році він абсолютно випадково знайомиться з ефіопістом Юрієм Кобищановим (українцем з Харкова). Кобищанов зводить Шахназарова зі своїми колегами, і той нарешті дізнається подробиці долі свого батька. А 2010 року він відвідує могилу Мішкі Бабічєва і зустрічає членів своєї ефіопської родини.

Останнє відео в пості — фрагмент нещодавнього шоу дронів до 90-ї річниці ефіопських ВПС
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥11👍4