🇲🇬🇺🇦 Деякі моряки-українці залишили спогади про свою участь у Цусімській битві, де згадали зокрема і стоянку на Мадагаскарі.

Уродженець Херсонської губернії Володимир Кравченко служив лікарем на крейсерах Изумруд та Аврора (тому самому). Він першим у світі застосував рентгенівське обстеження поранених прямо на борту корабля — для виявлення переломів і уражень осколками. Написав мемуари під назвою «Через три океана» (1-6). Його шлях пролягав червоним маршрутом — через Середземне море та Суецький канал.

Володимир Костенко, народжений в селі Великі Будища (нині Диканського району Полтавської області), служив інженером на броненосці Орёл, провів 9 місяців у японському полоні, а в радянські часи — 4 роки у тюрмах, таборах і шарашках. Написав спогади «На "Орле" в Цусиме» (7-10). Він дістався Нусі Бе синім шляхом, обійшовши всю Африку вздовж західного узбережжя.

🇮🇷 Іран знову в центрі уваги, і це хороший привід подивитися меми про Персію (так, тепер це канал з мемами).

Окрім картинок про Іран до революції та трансгендерів в інтернетах також глузують з фотографій так званої “принцеси Каджар”, що ніби-то була ідеалом краси та довела до самогубства кількох своїх залицяльників. Світлини можуть бути різними [1,2] але завжди на них є жінка, що максимально не відповідає сучасним західним стандартам краси. Кількість закоханих самогубців також може відрізнятись, проте завжди згадується вбивча силу шарму красуні.

Але ніякої “принцеси Каджар” ніколи не існувало. Жінку на фото 1 звати Фатіма Ханум Ісмат ад-Доуле. На фото 2 – взагалі дві різні людини. Справа – Ісмат ад-Доуле, зліва – Тадж ас-Салтане. Обидві вони жили у другій половині XIX – на початку XX ст. і були дочками шаха Насер ад-Діна з династії Каджарів. Про жодне самогубство через нещасне кохання історія також не знає.

Тадж ас-Салтане була однією з перших іранських феміністок. Вона першою з монаршої родини добровільно зняла хіджаб і вдягнула європейську сукню – під час правління Пехлеві це стане трендом, а для каджарського Ірану це було більше ніж сміливо. Бувши одруженою в 9 років, вона добилась розлучення, що для тієї епохи також було непересічною подією. Ісмат ад-Доуле не може похвалитись такою ж активною громадянською позицією, але саме її фотографії активно гуляють мережею століття по тому.

Батько жінок, шах Насер ад-Дін, як можна бачити на фото 3, був доволі імпозантною людиною. Він цікавився мистецтвом, подорожував Європою і намагався започаткувати на перському ґрунті речі, які бачив під час своїх поїздок. Однією з пристрастей шаха була фотографія. Він не тільки мав придворних фотографів, а й знімав сам. Завдяки цьому його хобі ми маємо багато документів тієї доби. На фото 4 – шах із дружинами. Взагалі, зовнішній вигляд що самого шаха, що його гарему зараз обігрують карикатуристи навіть в самому Ірані [5].

Цікавий аутфіт персіянок зазвичай пояснюють такою гіпотезою. Шах під час своїх поїздок в Росію відвідав балет. Там його настільки вразили балерини в пачках, що повернувшись додому, він зобов'язав всіх своїх жінок носити таки ж спідниці. Проте шах вперше побачив Росію у свідомому віці лише в 1873 році, а зображення жінок в таких сукнях з’являлись і раніше [6].

Іноземці, що відвідували Персію, зазначають, що такий одяг носять всі персіянки, а не лише жінки з шахського оточення. Ось що згадує російський сходознавець Євґєній Бєлозєрскій про свою подорож у 1885-86 роках:

Сколько разъ мнѣ ни приходилось въ городахъ или деревняхъ видѣть персидскихъ женщинъ близко, всѣ онѣ бывали всегда въ одномъ и томъ же костюмѣ: прямо на голое тѣло надѣта ситцевая кофточка, застегнутая рѣдко насаженными пуговицами; подъ ней коротенькая, еле покрывающая колѣна юбка, собранная въ складки на таліи и имѣющая видъ колпака отъ лампы. Ноги съ колѣнъ голыя, на ступняхъ маленькія безпятыя туфли. Такъ обыкновенно одѣты и молодыя, и старыя. Благодаря подобному костюму, при каждомъ движеніи женщины обнажается ея тѣло, что производитъ очень непріятное впечатлѣніе. Такъ какъ она всегда выходитъ подъ покрываломъ, то не особенно и заботится о своемъ костюмѣ.

Стандарти жіночої краси в каджарському Ірані дуже відрізнялись від сучасних європейських. Моноброва була окрасою, її часто домальовували нітратом срібла. Ця деталь завжди присутня на жіночих портретах того періоду [7]. Волосся над верхньою губою вважалось якщо і не привабливим, то абсолютно прийнятним, хоча його і не акцентували. У 20-х роках наступного століття модні тенденції кардинально зміняться.

Бельгійська дослідниця Карла Серена згадує, як гостила в Ісмат ад-Доуле у 1877 році:

Принцеса зацікавилась тим, щоб нафарбувати мене… Спочатку вона нанесла туш на мої брови через все чоло і зробила їх дугоподібними, потім вона пофарбувала мені вії, вкрила щоки білою пудрою та червоними рум’янами, і нарешті нафарбувала мені губи, не забувши намалювати тонкий відтінок вусів над моїми губами, що, мабуть, вважається однією з ознак краси для обличчя іранської жінки.

📷 Women's Worlds in Qajar Iran