🇵🇰🇮🇳 Усі знають про церемонію на кордоні між Пакистаном та Індією на переході Ваґа — Аттарі. Там спеціально навчені солдати з обох боків бадьоро марширують біля воріт, демонструючи військову звитягу та свої обличчя, осяяні любов'ю до батьківщини та праведним гнівом. У цей час глядачі на трибунах їх усіляко підтримують. Виглядає наскільки патріотично, настільки й кринжово.

Це найвідоміша і найстаріша прикордонна церемонія. Вона проводиться з 1959 року. А сам перехід розташований неподалік від Лахора та Амрітсара — великих міст, куди їде багато туристів. Та й взагалі саме тут – найкраще місце, щоб потрапити з Пакистану в Індію чи навпаки.

Церемонія відбувається навіть зараз, на тлі чергового напруження між двома державами. Сам перехід зараз зачинений. Під час параду ворота між країнами не відкриваються, а пакистанський та індійський солдати не тиснуть одне одному руки.

На цьому кордоні схоже шоу відбувається і біля інших переходів. Наприклад, на пунктах пропуску Ґанда Сінґх Вала — Хуссеінвала та Сулеманкі — Фазілка. Аналогічно їх проводять навіть коли самі переходи закрито.

А потім індійці вирішили, що треба поширити цю веселу традицію і на інші свої кордони. З 2013 року подібне шоу проводиться на кордоні з Бангладеш. Там, щоправда, все виглядає не настільки войовничо, як із Пакистаном.

📷 Ваґа, Пакистан, 2021 рік

🇵🇰🇺🇦 Якщо ви теж любите форсити меми російсько-української війни на інші конфлікти на планеті, то ось вам пара шаблонів із Пакистану

🇵🇰🇮🇳 Так буває в інтернеті. Два тижні тому закрили дамбу на річці Інд, а сьогодні відкрили вже на річці Чинад. Хоча сама гребля розташована на річці з назвою Ченаб

🇲🇬🇺🇦🇷🇺🇯🇵 120 років тому, в травні 1905 року відбулася Цусімська битва, що визначила результат російсько-японської війни. Це був наймасштабніший морський бій свого часу й одна з найганебніших поразок російського флоту.

На північному заході Мадагаскару є великий острів Нусі Бе, що у перекладі з мальгаської означає "великий острів". На цьому острові в місті Ельвілль розташована невелика пам'ятна стела з якорем (фото 1,2). На постаменті, викладеному плитками із зірками і якорями, вечорами сидить і жувє кат місцева молодь. На самому пам'ятнику встановлено дві таблички "Доблестным российским морякам эскадры адмирала Рождественского 1904 г. Благодарные потомки" і "Памяти русских моряков 2 Тихоокеанской эскадры". Напис на першій — набагато коректніший, бо далеко не всі серед зазначених моряків були росіянами.

Згадана Друга Тихоокеанська ескадра була створена в 1904 році з кораблів Балтійського і частково Чорноморського флотів на допомогу вже наявній Першій Тихоокеанській ескадрі, яка на той потерпала від японського флоту в рамках розпочатої Російсько-японської війни. У грудні 1904 року частина Другої ескадри прибула до цього самого острова Нусі Бе, де зупинилася, чекаючи на решту кораблів, які йшли на схід іншими маршрутами (карта 6). Флот стоятиме тут кілька місяців. Бухта, де він зупинився, досі називається Російською.

Скільки ж українців було у Другій Тихоокеанський ескадрі? Історик Владлен Мараєв пише, що точну відповідь на це запитання дати неможливо, оскільки немає поіменного списку учасників битви із зазначенням їхньої національності або місця народження: у послужних списках часів Російської імперії такої інформації не містилося взагалі. Але якщо екстраполювати обмежені дані, то можна припустити, що не менше 20% особового складу становили українці й вихідці з України — а це понад 3200 осіб, з них щонайменше шестеро командирів кораблів. Дехто з учасників цієї битви пізніше керуватиме флотом новоствореної української держави.

На міському цвинтарі Ельвілля теж є монумент зі стелою та якорем (фото 3). За ним — православний хрест без розпізнавальних знаків. Якщо перший монумент стоїть у центрі міста і виглядає досить охайно, то другий повністю поріс кущами та завалений сміттям. За метри двадцять — ще дві могили з православними хрестами без імен (фото 4, 5). На фотографіях 2013 року на хрестах ще можна було побачити таблички з іменами "Анатолий Попов" та "Алексей Лубошников". Ланцюги навколо могил зроблені із пластику — металеві довго там би не провисіли.

Раніше монументи доглядало російське посольство і щороку до дня ВМФ РФ платило місцевим мешканцям, щоб ті трохи прибирали могили. Але потім у посольстві змінився колектив, і на мертвих моряків забили.

"Смерть на ескадрі стала до такої міри звичайним явищем, що нікого не чіпає", — писав у своїх мемуарах прапорщик Алєксєй Чєґодаєв-Саконскій. Нижчих чинів ховали в морі, але "земляних" могил тут теж достатньо: окрім мінімум трьох в Ельвіллі, є ще кілька безіменних у Російській бухті і, ймовірно, на сусідніх островах.

На Мадагаскарі ескадра простояла до весни 1905 року, потім вирушила до Японського моря, де й припинила своє існування під час Цусімської битви.

Фото: Ельвілль, Мадагаскар, листопад 2019 р.

🇲🇬🇺🇦 Деякі моряки-українці залишили спогади про свою участь у Цусімській битві, де згадали зокрема і стоянку на Мадагаскарі.

Уродженець Херсонської губернії Володимир Кравченко служив лікарем на крейсерах Изумруд та Аврора (тому самому). Він першим у світі застосував рентгенівське обстеження поранених прямо на борту корабля — для виявлення переломів і уражень осколками. Написав мемуари під назвою «Через три океана» (1-6). Його шлях пролягав червоним маршрутом — через Середземне море та Суецький канал.

Володимир Костенко, народжений в селі Великі Будища (нині Диканського району Полтавської області), служив інженером на броненосці Орёл, провів 9 місяців у японському полоні, а в радянські часи — 4 роки у тюрмах, таборах і шарашках. Написав спогади «На "Орле" в Цусиме» (7-10). Він дістався Нусі Бе синім шляхом, обійшовши всю Африку вздовж західного узбережжя.