Вже довгий час стрічка новин у мене не викликає ні емоцій, ні порівнянь, лише відчуття, що ми живемо в гіпертрофованій серії South Park.
https://youtu.be/kkyFzll6M10?si=CCyaVfEMa9fd69WB
https://youtu.be/kkyFzll6M10?si=CCyaVfEMa9fd69WB
YouTube
Orchestral Rendition of the South Park Theme Song - SOUTH PARK
The iconic South Park theme song gets a new rendition with a 30-piece orchestra. The 25th season of South Park premieres on Feb 2 at 8/7c on Comedy Central.
Subscribe to South Park: https://www.youtube.com/channel/UC7R27sAWc_DqOldtI1JcYhQ?sub_confirmation=1…
Subscribe to South Park: https://www.youtube.com/channel/UC7R27sAWc_DqOldtI1JcYhQ?sub_confirmation=1…
За майбутнє я теж спокійний - воно вже давно з документальною точністю показане в фільмі "Ідіократія".
https://youtu.be/HoxUP54xviQ?si=DoTa15xLN34ts7Ef
#кіно
https://youtu.be/HoxUP54xviQ?si=DoTa15xLN34ts7Ef
#кіно
YouTube
Президент Камачо
Идиократия, Idiocracy, 2006.
"На экзамене по тактике на мою долю достался билет о наступательном бое. Не дав мне возможности развить красноречие для определения каждой из трех главных частей боевого порядка - боевой части, частного резерва и общего резерва, Колюбакин спросил:
- Для чего назначается общий резерв?
Как ни странно, но четкого ответа на этот вопрос в учебнике Дуропа не было. Автор как бы стремился сохранить за общим резервом значение некоего запаса боевых сил на всякий неопределенный случай. Пока я размышлял, Колюбакин снова спросил:
- А помните Бауцен? Какая часть представляла у Наполеона в этом сражении общий резерв?
Я помнил обстоятельства сражения при Бауцене и сразу назвал имя прославленного маршала: Ней.
- Ну, так что же? - допытывался Колюбакин.
Догадка мелькнула в моей голове: Ней, находившийся в начале сражения вне поля действий, был введен со своим корпусом в нужную минуту, и это решило победу.
- Общий резерв,- ответил я,- предназначается для нанесения главного удара.
Колюбакин просиял и отпустил меня без дальнейших вопросов, поставив двенадцать."
//Алексей Игнатьев, "50 лет в строю", из главы "Академия Генерального штаба (1899-1902)"//
#історія #книги
- Для чего назначается общий резерв?
Как ни странно, но четкого ответа на этот вопрос в учебнике Дуропа не было. Автор как бы стремился сохранить за общим резервом значение некоего запаса боевых сил на всякий неопределенный случай. Пока я размышлял, Колюбакин снова спросил:
- А помните Бауцен? Какая часть представляла у Наполеона в этом сражении общий резерв?
Я помнил обстоятельства сражения при Бауцене и сразу назвал имя прославленного маршала: Ней.
- Ну, так что же? - допытывался Колюбакин.
Догадка мелькнула в моей голове: Ней, находившийся в начале сражения вне поля действий, был введен со своим корпусом в нужную минуту, и это решило победу.
- Общий резерв,- ответил я,- предназначается для нанесения главного удара.
Колюбакин просиял и отпустил меня без дальнейших вопросов, поставив двенадцать."
//Алексей Игнатьев, "50 лет в строю", из главы "Академия Генерального штаба (1899-1902)"//
#історія #книги
Forwarded from Авангард (АКС)
Арджуна - присутній!
На Куп‘янському напрямку загинув організаційний старшина Авангарду, бойовий товариш, вірний друг Сергій «Арджуна».
Сергій загинув рятуючи поранених побратимів. Останній бій він прийняв командуючи групою, яка штурмовала ворожі позиції під Кругляківкою.
Сергій був досвідченим, вмотивованим воїном та світлою людиною. В нього залишились дружина та донька.
Номер карти для допомоги родині:
4441 1144 5381 1331
На Куп‘янському напрямку загинув організаційний старшина Авангарду, бойовий товариш, вірний друг Сергій «Арджуна».
Сергій загинув рятуючи поранених побратимів. Останній бій він прийняв командуючи групою, яка штурмовала ворожі позиції під Кругляківкою.
Сергій був досвідченим, вмотивованим воїном та світлою людиною. В нього залишились дружина та донька.
Номер карти для допомоги родині:
4441 1144 5381 1331
"Якось я спостерігав трагічну демонстрацію близького зв’язку між втратою віри і цією небезпечною відмовою від боротьби за життя. Ф., мій старший наглядач, досить відомий композитор і лібретист, одного дня зізнався:
— Хочу вам дещо розповісти, лікарю. Я бачив дивний сон. Голос сказав мені, що я можу лише побажати чогось або маю сказати, що хочу дізнатися, й отримаю відповіді на всі свої запитання. Що, на вашу думку, я запитав? Я хотів знати, коли для мене закінчиться війна. Ви знаєте, що я маю на думці. Лікарю, для мене! Я хотів знати, коли нас, наш табір, звільнять і настане край нашим стражданням.
— І коли вам це снилося? — запитав я.
— У лютому 1945-го, — відповів він. (Розмова відбувалася на початку березня.)
— І що ж відповів цей голос уві сні?
Він крадькома прошепотів:
— Березень, тридцятого.
Коли Ф. розповів мені про свій сон, його досі сповнювала надія і сподівання, що цей голос має рацію. Та з наближенням обіцяного дня новини про фронт, які досягали табору, зробили передбачення його звільнення нереальним. Двадцять дев’ятого березня Ф. несподівано захворів, у нього сильно піднялася температура. Тридцятого березня, у день, коли згідно з передбаченням війна і страждання повинні були припинитися для нього, він почав марити і знепритомнів. Тридцять першого березня він помер. За всіма зовнішніми ознаками це була смерть від тифу.
* * *
Ті, хто знає, яким щільним є зв’язок між станом свідомості людини — сміливістю і надією або їхньою відсутністю — і станом імунітету, розуміють, що раптова втрата надії й мужності можуть виявитися фатальними. Справжня причина смерті мого товариша полягала в тому, що очікуване звільнення не відбулося і він зазнав прикрого розчарування. Це різко понизило стійкість організму до прихованої тифозної інфекції. Його віру в майбутнє і волю до життя паралізувало, і його тіло стало жертвою хвороби — хоча цей голос зі сну, урешті, мав рацію.
Спостереження за цим випадком і висновки, почерпнуті з нього, збігаються з фактом, до якого привернув мою увагу головний лікар концентраційного табору. Рівень смертності в таборі між Різдвом 1944-го і Новим роком 1945-го перевищив усі попередні показники. На його думку, пояснення цього зростання — не в погіршенні умов праці або харчування, чи зміні погоди, чи епідеміях. Просто більшість в’язнів жили з наївною надією, що вони повернуться додому до Різдва. Коли наблизився святковий час і не з’явилося жодних підбадьорливих новин, в’язні втратили мужність і піддалися розчаруванню. Це мало небезпечний вплив на їхню опірність, і чимало з них померло.
Як ми вже зазначали, будь-яка спроба відновити внутрішні сили людини в таборі мала насамперед полягати в демонстрації їй якоїсь майбутньої мети. Слова Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», — можуть стати провідним гаслом для всіх психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль задля порятунку ув’язнених. Коли б не виникала нагода, їм потрібно усвідомити «навіщо» — мету для їхнього життя, а разом з метою дати їм силу витерпіти страхітливе «як» їхнього існування. Горе тому, хто більше не бачив сенсу свого життя, мети, цілей і жодного сенсу в його продовженні. Він незабаром гинув. Типова відповідь, за допомогою якої така людина відкидала всі підбадьорливі аргументи, звучала так: «Я більше не маю жодних очікувань від життя». Що відповісти на це?
Насправді ми потребували фундаментальної зміни у ставленні до життя. Ми мусили навчитися самі і, більш за те, навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.
Наша відповідь має виявлятися не в розмовах і роздумах, але в правильних діях і вчинках. Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною."
//Віктор Франкл, "Психолог в концтаборі"//
#книги #головне
— Хочу вам дещо розповісти, лікарю. Я бачив дивний сон. Голос сказав мені, що я можу лише побажати чогось або маю сказати, що хочу дізнатися, й отримаю відповіді на всі свої запитання. Що, на вашу думку, я запитав? Я хотів знати, коли для мене закінчиться війна. Ви знаєте, що я маю на думці. Лікарю, для мене! Я хотів знати, коли нас, наш табір, звільнять і настане край нашим стражданням.
— І коли вам це снилося? — запитав я.
— У лютому 1945-го, — відповів він. (Розмова відбувалася на початку березня.)
— І що ж відповів цей голос уві сні?
Він крадькома прошепотів:
— Березень, тридцятого.
Коли Ф. розповів мені про свій сон, його досі сповнювала надія і сподівання, що цей голос має рацію. Та з наближенням обіцяного дня новини про фронт, які досягали табору, зробили передбачення його звільнення нереальним. Двадцять дев’ятого березня Ф. несподівано захворів, у нього сильно піднялася температура. Тридцятого березня, у день, коли згідно з передбаченням війна і страждання повинні були припинитися для нього, він почав марити і знепритомнів. Тридцять першого березня він помер. За всіма зовнішніми ознаками це була смерть від тифу.
* * *
Ті, хто знає, яким щільним є зв’язок між станом свідомості людини — сміливістю і надією або їхньою відсутністю — і станом імунітету, розуміють, що раптова втрата надії й мужності можуть виявитися фатальними. Справжня причина смерті мого товариша полягала в тому, що очікуване звільнення не відбулося і він зазнав прикрого розчарування. Це різко понизило стійкість організму до прихованої тифозної інфекції. Його віру в майбутнє і волю до життя паралізувало, і його тіло стало жертвою хвороби — хоча цей голос зі сну, урешті, мав рацію.
Спостереження за цим випадком і висновки, почерпнуті з нього, збігаються з фактом, до якого привернув мою увагу головний лікар концентраційного табору. Рівень смертності в таборі між Різдвом 1944-го і Новим роком 1945-го перевищив усі попередні показники. На його думку, пояснення цього зростання — не в погіршенні умов праці або харчування, чи зміні погоди, чи епідеміях. Просто більшість в’язнів жили з наївною надією, що вони повернуться додому до Різдва. Коли наблизився святковий час і не з’явилося жодних підбадьорливих новин, в’язні втратили мужність і піддалися розчаруванню. Це мало небезпечний вплив на їхню опірність, і чимало з них померло.
Як ми вже зазначали, будь-яка спроба відновити внутрішні сили людини в таборі мала насамперед полягати в демонстрації їй якоїсь майбутньої мети. Слова Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», — можуть стати провідним гаслом для всіх психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль задля порятунку ув’язнених. Коли б не виникала нагода, їм потрібно усвідомити «навіщо» — мету для їхнього життя, а разом з метою дати їм силу витерпіти страхітливе «як» їхнього існування. Горе тому, хто більше не бачив сенсу свого життя, мети, цілей і жодного сенсу в його продовженні. Він незабаром гинув. Типова відповідь, за допомогою якої така людина відкидала всі підбадьорливі аргументи, звучала так: «Я більше не маю жодних очікувань від життя». Що відповісти на це?
Насправді ми потребували фундаментальної зміни у ставленні до життя. Ми мусили навчитися самі і, більш за те, навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.
Наша відповідь має виявлятися не в розмовах і роздумах, але в правильних діях і вчинках. Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною."
//Віктор Франкл, "Психолог в концтаборі"//
#книги #головне
Forwarded from Кирило Макаров ✙△
Рештки цього британського військового було ексгумовано 7 листопада 1920 року у Франції. Всю ніч в церкві міста Булонь біля нього в почесній варті стояли французькі солдати, нагороджені Орденом Почесного Легіону.
Наступного дня його тіло поклали в труну, зроблену з дубів королівського парку Хемптон-корт, зверху якої був прикріплений меч хрестоносців, який обрав особисто британський король Георг V. Почесна варта в супроводі тисяч людей віднесла труну до гавані, де померлому відсалютував Маршал Франції Фердинанд Фош перед тим як завантажити його на борт британського есмінця "Верден".
До берегів Англії труну супроводжувало ще 6 бойових кораблів. Коли "Верден" прибув до Дувру, йому дали фельдмаршальський салют 19 гармат.
Вранці 11 листопада шістка коней повезла труну крізь мовчазний натовп до Вестмінстерського аббатства повз Гайд-парк та Кенотаф - монумент загиблим у Великій війні. Весь час кортеж супроводжували король, королівська сім'я і міністри. Почесними гостями церемонії були близько ста жінок, які втратили чоловіків на війні. Труну поклали в землю, привезену з різних полів битв Великої війни і накрили шовком. 100 військових, нагороджених Хрестом Вікторії, стояли в почесному караулі поки десятки тисяч людей проходили повз померлого в повному мовчанні.
Військовим, якого ховали з такими почестями, був Невідомий солдат.
#ПСВ #історія
Наступного дня його тіло поклали в труну, зроблену з дубів королівського парку Хемптон-корт, зверху якої був прикріплений меч хрестоносців, який обрав особисто британський король Георг V. Почесна варта в супроводі тисяч людей віднесла труну до гавані, де померлому відсалютував Маршал Франції Фердинанд Фош перед тим як завантажити його на борт британського есмінця "Верден".
До берегів Англії труну супроводжувало ще 6 бойових кораблів. Коли "Верден" прибув до Дувру, йому дали фельдмаршальський салют 19 гармат.
Вранці 11 листопада шістка коней повезла труну крізь мовчазний натовп до Вестмінстерського аббатства повз Гайд-парк та Кенотаф - монумент загиблим у Великій війні. Весь час кортеж супроводжували король, королівська сім'я і міністри. Почесними гостями церемонії були близько ста жінок, які втратили чоловіків на війні. Труну поклали в землю, привезену з різних полів битв Великої війни і накрили шовком. 100 військових, нагороджених Хрестом Вікторії, стояли в почесному караулі поки десятки тисяч людей проходили повз померлого в повному мовчанні.
Військовим, якого ховали з такими почестями, був Невідомий солдат.
#ПСВ #історія
Der Tod reit't auf einem kohlschwarzen Rappen
Botho Lukas Chor
Маю для вас новину - наближається Кайзершлахт і Друга битва на Марні.
Добрі люди вмовили продовжити цикл про Першу світову.
Вирішив зібрати в одному місці всі роботи Отто Дікса, присвячені Великій війні. Біографія і твори автора говорять самі за себе і не потребують якихось коментарів, крім найбільш необхідних.
В цьому форматі всі картини і гравюри будуть йти єдиним потоком, але я все-таки рекомендую не спішити і подовше зупинитись на кожній з них окремо.
https://telegra.ph/Vіjna-Otto-Dіksa-11-15
#ПСВ #Art
В цьому форматі всі картини і гравюри будуть йти єдиним потоком, але я все-таки рекомендую не спішити і подовше зупинитись на кожній з них окремо.
https://telegra.ph/Vіjna-Otto-Dіksa-11-15
#ПСВ #Art
Telegraph
Війна Отто Дікса
"Я мусив піти на війну, пережити її особисто і побачити все на власні очі" (с) з одного з інтерв'ю Отто Дікса.
"Ти думаєш, що це з моєї волі розсипаються на дрізки людські континенти? Думаєш, це я хотів такого кінця? Це ж логіка подій; хіба я можу втручатися в неї? Я робив, що міг; я вчасно остерігав людей. Це ж я проповідував: не давайте саламандрам зброї і вибухових речовин, припиніть це огидне торгашество з саламандрами тощо… Та й бачиш, що з того вийшло. Всі знаходили тисячі абсолютно слушних економічних і політичних доказів, доводячи, чому цього не можна зробити. Я не політик і не економіст, тож як я міг їх переконати? Що вдієш; світ, мабуть, загине, його затоплять. Але принаймні це станеться з загальновизнаних політичних та економічних причин, за допомогою науки, техніки й громадської думки, з використанням усієї винахідливості людського розуму. Ніякої всесвітньої катастрофи — самі лише державні, економічні, суверенітетні міркування… Що можна вдіяти проти цього?"
//Карел Чапек, "Війна з саламандрами"//
#книги
//Карел Чапек, "Війна з саламандрами"//
#книги
Фельдмаршала Дугласа Хейга, який командував Британськими експедиційними силами на Західному фронті з 1915 по 1918, хтось із сучасників жартома назвав "кращим шотландським полководцем", адже "він вбив більше англійських солдат, ніж міг уявити Роберт Брюс".
Сер Дуглас Хейг очолив британські експедиційні сили в кінці 1915 року на фоні провалу британського наступу на Лоос, який був частиною грандіозного Контрнаступу 1915 року. Хейг багато інтригував проти свого начальника Джона Френча, зокрема писав напряму у військове міністерство листи, в яких звинувачував Френча у некомпетентності та пасивності. Френч був прихильником оборонної стратегії на Західному фронті і виступав проти великих наступів. Хейг зумів перетворити свої тактичні успіхи, такі як штурм Neuve Chapelle, в медійні і завоював в парламенті репутацію героя, яку намагався підтримувати всю війну.
Стратегічний задум Хейга полягав в тому, щоб виснажити німців постійними атаками з обмеженими цілями при вигідному співвідношенні втрат.
За замислом Хейга відбулись Битва на Соммі та Третя битва на Іпрі, відома як Битва за Пашендейл, кожна з яких коштувала близько 400 тисяч сумарних втрат для англійської сторони.
Британський прем'єр-міністр Девід Ллойд-Джордж називав Хейга м'ясником, але той до кінця війни пробув на своїй посаді.
Хейгу приписують кілька цитат, таких як: "Ціна битви важка, але я вірю, що в кінці ми переможемо. Втрати важкі, але неуникні".
"Нема ніяких альтернатив крім перемоги. Нація має звикнути переносити великі втрати".
Лідерство Хейга і прийняті ним рішення зіграли велику роль в зупинці німецького наступу 1918 року.
В британській історичній літературі написано десятки тисяч сторінок досліджень стосовно сера Дугласа Хейга, але одностайної думки про цю особистість досі немає - масштаб його діяльності не піддається однозначним оцінкам.
#ПСВ #Британія
Сер Дуглас Хейг очолив британські експедиційні сили в кінці 1915 року на фоні провалу британського наступу на Лоос, який був частиною грандіозного Контрнаступу 1915 року. Хейг багато інтригував проти свого начальника Джона Френча, зокрема писав напряму у військове міністерство листи, в яких звинувачував Френча у некомпетентності та пасивності. Френч був прихильником оборонної стратегії на Західному фронті і виступав проти великих наступів. Хейг зумів перетворити свої тактичні успіхи, такі як штурм Neuve Chapelle, в медійні і завоював в парламенті репутацію героя, яку намагався підтримувати всю війну.
Стратегічний задум Хейга полягав в тому, щоб виснажити німців постійними атаками з обмеженими цілями при вигідному співвідношенні втрат.
За замислом Хейга відбулись Битва на Соммі та Третя битва на Іпрі, відома як Битва за Пашендейл, кожна з яких коштувала близько 400 тисяч сумарних втрат для англійської сторони.
Британський прем'єр-міністр Девід Ллойд-Джордж називав Хейга м'ясником, але той до кінця війни пробув на своїй посаді.
Хейгу приписують кілька цитат, таких як: "Ціна битви важка, але я вірю, що в кінці ми переможемо. Втрати важкі, але неуникні".
"Нема ніяких альтернатив крім перемоги. Нація має звикнути переносити великі втрати".
Лідерство Хейга і прийняті ним рішення зіграли велику роль в зупинці німецького наступу 1918 року.
В британській історичній літературі написано десятки тисяч сторінок досліджень стосовно сера Дугласа Хейга, але одностайної думки про цю особистість досі немає - масштаб його діяльності не піддається однозначним оцінкам.
#ПСВ #Британія
Божевілля
Вересень 1915, Французький наступ в Шампані починається з 3 з половиною діб неперервної артпідготовки, за які французька артилерія випускає по німецьким траншеям 3 млн снарядів.
Лютий 1916, початок німецького наступу на Верден: 2 млн снарядів випущено по французьким позиціям за 6 днів і ще стільки ж за наступні 12.
Маршал Петен оцінював сумарний розхід боєприпасів впродовж 140 днів німецького наступу у 21.7 мільйонів снарядів проти 20 млн снарядів, що були в запасі у французів. Сумарно битва тривала ще 160+ днів, тобто сумарний розхід був колосально вище.
Липень 1916, наступ англійців на Соммі: тиждень артпідготовки, 1.5 млн снарядів.
Квітень 1917, наступ англійців під Аррасом: 2.8 млн снарядів за 5 днів артпідготовки.
Квітень 1917, Наступ Нівеля: 9 днів артпідготовки, 3 млн снарядів.
Липень 1917, британський наступ на Іпрі: тиждень артпідготовки, 4.5 мільйонів снарядів.
Серед генералів Антанти панувала доктрина довгих бомбардувань - кожен великий наступ починався з артпідготовки, яка могла тривати тиждень неперервно. Але божевілля в тому, що незважаючи на такі зусилля - роботу заводів в кілька змін, місяці транспортування і зосередження, десятки годин неперервного вогню, під час яких артилеристи втрачали слух, а піхота ворожої першої лінії буквально переживала пекло, оперативні результати зазвичай були мінімальні. Противник встигав зрозуміти, де буде нанесений головний удар, стягував на ділянку фронту резерви, їх контратака зводила нанівець здобутки перших днів і наступаюча сторона починала все заново, з апокаліптичної артпідготовки. За цим сценарієм розвивались більшість битв Західного фронту. На противагу цьому, німецький генерал Георг Брухмюллер розробив на Східному фронті принцип, за яким в операції по прориву фронту артудар не мав тривати більше 5 годин. Дана тактика призводила до численних успіхів проти росіян і в певний момент вона була застосована і на заході
Сумарно розхід боєприпасів на Західному фронті з обох сторін за весь період 1914-1918 оцінюється приблизно у 1 мільярд снарядів всіх калібрів.
#ПСВ #історія
Вересень 1915, Французький наступ в Шампані починається з 3 з половиною діб неперервної артпідготовки, за які французька артилерія випускає по німецьким траншеям 3 млн снарядів.
Лютий 1916, початок німецького наступу на Верден: 2 млн снарядів випущено по французьким позиціям за 6 днів і ще стільки ж за наступні 12.
Маршал Петен оцінював сумарний розхід боєприпасів впродовж 140 днів німецького наступу у 21.7 мільйонів снарядів проти 20 млн снарядів, що були в запасі у французів. Сумарно битва тривала ще 160+ днів, тобто сумарний розхід був колосально вище.
Липень 1916, наступ англійців на Соммі: тиждень артпідготовки, 1.5 млн снарядів.
Квітень 1917, наступ англійців під Аррасом: 2.8 млн снарядів за 5 днів артпідготовки.
Квітень 1917, Наступ Нівеля: 9 днів артпідготовки, 3 млн снарядів.
Липень 1917, британський наступ на Іпрі: тиждень артпідготовки, 4.5 мільйонів снарядів.
Серед генералів Антанти панувала доктрина довгих бомбардувань - кожен великий наступ починався з артпідготовки, яка могла тривати тиждень неперервно. Але божевілля в тому, що незважаючи на такі зусилля - роботу заводів в кілька змін, місяці транспортування і зосередження, десятки годин неперервного вогню, під час яких артилеристи втрачали слух, а піхота ворожої першої лінії буквально переживала пекло, оперативні результати зазвичай були мінімальні. Противник встигав зрозуміти, де буде нанесений головний удар, стягував на ділянку фронту резерви, їх контратака зводила нанівець здобутки перших днів і наступаюча сторона починала все заново, з апокаліптичної артпідготовки. За цим сценарієм розвивались більшість битв Західного фронту. На противагу цьому, німецький генерал Георг Брухмюллер розробив на Східному фронті принцип, за яким в операції по прориву фронту артудар не мав тривати більше 5 годин. Дана тактика призводила до численних успіхів проти росіян і в певний момент вона була застосована і на заході
Сумарно розхід боєприпасів на Західному фронті з обох сторін за весь період 1914-1918 оцінюється приблизно у 1 мільярд снарядів всіх калібрів.
#ПСВ #історія
"— Меня зовут Шарло, — щебечет ребенок. — Мы живем тут рядом. У нас тоже солдаты. У нас всегда солдаты. Мы им продаем все, что они хотят; только вот иногда они напиваются пьяные.
— Малыш, поди-ка сюда! — говорит Кокон и ставит его между своих колен. — Слушай-ка! Твой папаша небось говорит: «Хоть бы война тянулась подольше!» А-а?
— Ну да, — отвечает ребенок, кивая головой, — у нас теперь много-много денег. Папа сказал, что к концу мая мы заработаем пятьдесят тысяч франков.
— Пятьдесят тысяч? Не может быть!
— Правда, правда! — уверяет ребенок. — Он сказал это маме. Папа хочет, чтоб так было всегда. А мама иногда не знает: ведь мой брат Адольф на фронте. Но мы устроим его в тыл, и тогда пусть война продолжается!"
//Анри Барбюс, "Огонь"//
#ПСВ
— Малыш, поди-ка сюда! — говорит Кокон и ставит его между своих колен. — Слушай-ка! Твой папаша небось говорит: «Хоть бы война тянулась подольше!» А-а?
— Ну да, — отвечает ребенок, кивая головой, — у нас теперь много-много денег. Папа сказал, что к концу мая мы заработаем пятьдесят тысяч франков.
— Пятьдесят тысяч? Не может быть!
— Правда, правда! — уверяет ребенок. — Он сказал это маме. Папа хочет, чтоб так было всегда. А мама иногда не знает: ведь мой брат Адольф на фронте. Но мы устроим его в тыл, и тогда пусть война продолжается!"
//Анри Барбюс, "Огонь"//
#ПСВ
Зараз тільки лінивий не написав свою безцінну думку стосовно Сирійської війни. Тема Сирії завжди була магнітом для різного роду експертів, які ніколи не були на Близькому Сході, але готові годинами розповідати чому все так і хто за ким стоїть. Найближчі два тижні інтернет будуть розривати "експертні думки" на тему "Як же так сталось", але послухайте мене.
Воля Аллаха - єдина причина успіху сирійських муджахідів, як, власне, і будь-чого, що відбувається знизу карти.
На початку 2015 ніхто не міг прогнозувати, що режим Асада, який сиплеться на всіх фронтах, зможе встояти. В 2017 ніхто не міг передбачити, що після стількох місяців такої запеклої битви за кожен квартал Алеппо, це місто можливо повернути з меншими зусиллями. Буквально місяць тому ніхто не міг передбачити, що загнані в невеликий анклав муджахіди зможуть щось протиставити військовим машинам Ірану та росії, за рахунок яких тримається Асад. Тим не менш, Аллах надав муджахідам мужність атакувати, а їх ворогам наслав помутніння в голові.
Події внизу карти настільки мінливі і не піддаються розрахункам, що воля Аллаха - єдине розумне пояснення всьому.
Аллах дарував своїм послідовникам блискучу перемогу після більше ніж 10 років боротьби, за які вони за волею Аллаха пройшли через нелюдські випробування і мали б за цей час по-справжньому сформувати себе навколо тих цінностей, які вони декларують, і позбутись тих пороків, за які Аллах їх щоразу карав навалою хрестоносців.
Втім, не треба занадто святкувати перемогу муджахідів, адже лише Аллаху відомо як і чим все закінчиться.
На фото: муджахіди Джебхат-ан-Нусра (майбутня ХТШ) їдять сніг з джемом під час облоги одного з анклавів південніше Дамаска, 2016 рік.
#думка
Воля Аллаха - єдина причина успіху сирійських муджахідів, як, власне, і будь-чого, що відбувається знизу карти.
На початку 2015 ніхто не міг прогнозувати, що режим Асада, який сиплеться на всіх фронтах, зможе встояти. В 2017 ніхто не міг передбачити, що після стількох місяців такої запеклої битви за кожен квартал Алеппо, це місто можливо повернути з меншими зусиллями. Буквально місяць тому ніхто не міг передбачити, що загнані в невеликий анклав муджахіди зможуть щось протиставити військовим машинам Ірану та росії, за рахунок яких тримається Асад. Тим не менш, Аллах надав муджахідам мужність атакувати, а їх ворогам наслав помутніння в голові.
Події внизу карти настільки мінливі і не піддаються розрахункам, що воля Аллаха - єдине розумне пояснення всьому.
Аллах дарував своїм послідовникам блискучу перемогу після більше ніж 10 років боротьби, за які вони за волею Аллаха пройшли через нелюдські випробування і мали б за цей час по-справжньому сформувати себе навколо тих цінностей, які вони декларують, і позбутись тих пороків, за які Аллах їх щоразу карав навалою хрестоносців.
Втім, не треба занадто святкувати перемогу муджахідів, адже лише Аллаху відомо як і чим все закінчиться.
На фото: муджахіди Джебхат-ан-Нусра (майбутня ХТШ) їдять сніг з джемом під час облоги одного з анклавів південніше Дамаска, 2016 рік.
#думка
Кирило Макаров ✙△
Зараз тільки лінивий не написав свою безцінну думку стосовно Сирійської війни. Тема Сирії завжди була магнітом для різного роду експертів, які ніколи не були на Близькому Сході, але готові годинами розповідати чому все так і хто за ким стоїть. Найближчі…
Audio
До вище сказаного додаю русофобський сирійський нашид إلى الروس الذين أتو (To the russians that came), який слухаю кілька років.
#музика
#музика
7 червня 1917 британська армія здійснила підрив 19 підземних мін під німецькими позиціями під Мессіном, що стало одним з найбільших не-ядерних вибухів в історії, звук якого був настільки сильним, що його було чути навіть в Лондоні. Точні втрати німецької сторони встановити неможливо, але порядок цифр вимірюється тисячами. Так розпочався британський наступ на Мессінський хребет - стратегічно важливі висоти південніше Іпра. Щоб ця подія стала можливою, Royal Engineers впродовж 5 місяців вирили 8000 метрів підземних галерей та заклали більше 450 тон вибухівки. За два подальші тижні британська армія продавила німецьку оборону на цій ділянці, що стало важливою умовою для початку великого наступу на півночі Фландрії, відомого як Битва за Пашендейл.
#ПСВ #історія
#ПСВ #історія