Історія Лютневої Революції вчить, що найбільшою загрозою для держави в момент стихійних подій є двовладдя.

У випадку революційної Росії того часу акторами двовладдя були:

- Тимчасовий уряд, який складався частково із залишків старого державного апарату, частково із політичних авантюристів, який взяв на себе задачу адміністрування державою до моменту, коли буде виграна війна;

- стихійно обрані Ради (селянські, робітничі, солдатські), які були голосом народної болі та намагались досягти утопічного покращення для всіх і кожного вже зараз.

По мірі часу Ради брали на себе більше і більше повноважень і на побутовому рівні мали набагато більший вплив, ніж офіційний уряд. В конкретних історичних обставинах Росії, Тимчасовий уряд не проявив бажаної єдності та компетенції, не зумівши ні синхронізуватись із волею народних мас, ні впровадити жодної прагматичної реформи.

В цих конкретних історичних умовах у тодішньої російської держави було два шляхи: військова диктатура та диктатура Рад.

Обидва сценарії були в очах сучасників як спасінням, так і карою. Військова диктатура єдиною була здатна довести війну до переможного кінця, але це означало повернення всіх елементів військового божевілля імператорської армії. Влада Рад у свою чергу була єдиним провідником саме народної волі, але в умовах відсутності в суспільстві загальновизнаних твердих ідеалів, ціла держава перетворювалась на політичну прірву, в якій мали шанс взяти владу будь-які маргінали.

Обидва сценарії були однаково ймовірні, і фактичний хід речей визначив випадок - в момент подій заколот генерала Корнілова мав усі шанси на успіх.

Наш "Тимчасовий уряд" весь час свого існування намагається балансувати між прагматичною державною політикою і задоволенням хотілок народних мас, і, не маючи твердої волі і компетенції довести жоден задум до кінця, так само як і Тимчасовий уряд свого часу отримує заслужену зневагу як від воюючого полюсу суспільства, так і не воюючого.

На сьогоднішній день в Україні нема інституційного двовладдя, але є всі підстави настання двовладдя побутового.

Потенційна відставка ГК під тиском "суспільної думки" буде першим поштовхом до тріумфу "влади Рад", яка в нашому випадку розчинена в середовищі активних інтернет-юзерів. Формально в цьому нема нічого поганого, але, як і у всі часи, суспільний гнів будуть спрямовувати та монетизувати люди сумнівного минулого та розмитих ідеалів.

Такі соціальні явища як "Тимчасовий уряд" чи "влада Рад" не були ручним творінням якоїсь конкретної людини, а були в однаковій мірі результатом стихійної діяльності мільйонів людей, втягнутих у важкі випробування. Тим не менш, у кожної людини, що жила в той час, був дуже просторий вибір в яку сторону застосувати свої здібності та енергію і з якими людьми бути поруч.

Наша історія багато в чому несвідомо повторює чуже минуле, але наші конкретні обставини дають більшу та інакшу варіативність.

Як витягнути державу з кризи я не знаю, але знаю до чого прагнути у власному житті. Чим би все не закінчилось в нашій історії, які б події не відбувались навколо, для кожної чесної людини головним житттєвим завданням є не втратити себе.

Окрема людина не може упередити ні "диктатуру сильної руки", ні "диктатуру шарікових", оскільки обидва явища по своїй суті стихійні. Але кожен здатен упередити диктатуру над собою, зберігши контроль над своїми думками і здатність тверезо мислити. Для цього важливо вже зараз не створювати у своїй власній голові культ "великої особистості", якою б симпатичною вона не здавалась на картинках. Добре, якщо її діяльність піде на спільну користь, але життєвий досвід показує, що всіх великих людей епохи краще любити здалеку, якщо ви не близькі до них особисто. Ще краще - триматись далі від всіх, хто голосно проповідує популярні на сьогоднішній день ідеї. Найгірші тиранії в історії були створені людьми, що палкіше інших проповідували свободу.

#думка

Командував у найважчій оборонній битві війни.

Активно насичував війська вогневими засобами.

Добросовісно виконував накази держави.

Кинув усі сили на битву, що мала закінчити війну.

Повісили всіх собак.

Епохальний труд наближається до фіналу.

Завтра, о 18:00, вийде Третя частина статті про "Кайзершлахт".

Об'єм заключної частини вийшов таким, що її саму доведеться ділити на три частини, які будуть публікуватись планомірно.

Щоб бути в контексті, рекомендую освіжити в пам'яті події перших частин "Кайзершлахту" та попередніх статей циклу. Їх ви можете знайти в закріплених повідомленнях каналу або за тегом #статті

https://youtu.be/Y27GrEjtRvM?si=Nv-SR89foY13qFap

27 травня 1918 року, після більше ніж місяця оперативної паузи, німецька армія несподіваним та руйнівним ударом прорвала французький фронт під Chemin des Dames. Французька армія на напрямку була розбита і німецькі дивізії вперше за всю кампанію по-справжньому вийшли на оперативний простір. Всі жертви, які принесла Франція за чотири роки війни, здавались даремними - німецька армія знову опинилась на рубежах, на яких була в 1914 році, і знову загрожувала Парижу. Але на відміну від перших місяців війни, обороняти столицю тепер мала втомлена, знекровлена та зневірена армія. Суспільна думка шукала винних, військове керівництво шукало шляхи зупинити німецький прорив, але мало хто здогадувався, що головний удар німецької армії в цей час готується зовсім в іншому місці.

Чи зможе французьке командування знайти резерви для оборони столиці? Чи зможе генерал Фош розгадати справжній замисел Людендорфа? Чи вистачить у німецького Верховного командування сил та твердості довести задум до кінця?

Чиї нерви виявляться міцніше і хто вистоїть в переломний момент війни - в новій статті заключного циклу про Кайзершлахт.

Кайзершлахт. Частина Третя.

#статті #ПСВ #історія

Паралельно з німецькою кампанією на Заході, свій власний "Кайзершлахт" в Італії здійснила Австро-Угорщина, яку так само штовхали на генеральну битву голод та політичний відчай. Але реалізація цього наступу виявилась ускладненою деякими неочевидними внутрішніми обставинами австро-угорської армії.

Про останній наступ в історії Двуєдиної монархії - в другій статті заключного циклу про "Кайзершлахт".

Голодний наступ

#ПСВ #статті #історія

Станом на червень 1918 року німецька армія на Західному фронті опинилась в глухому куті, вийти з якого було можливим або через відступ і визнання поразки, або через новий наступ, в якому категорично не можна було програвати.

Генерал Фош зробив висновок, що наближається переломний момент війни, яким армії Антанти мають скористатись для проведення власного наступу, якщо німці не атакують, а якщо атакують - поєднати оборону із рішучим контрударом.

У німецької армії залишались два основних напрямки, де вона могла досягти успіху. Для сторони оборони було критично важливим визначити де німці нанесуть перший удар, оскільки контрнаступ мали здійснити останні живі резерви Франції, і помилитись з їх застосуванням було неприпустимо.

До останнього моменту ніхто із учасників війни не знав і не міг передбачити чим вона закінчиться, але перш ніж наступив остаточний перелом, обом сторонам довелось пройти через тотальне військове божевілля.

Якою була вирішальна кампанія Великої війни - у фінальній частині циклу про Кайзершлахт.

Кайзершлахт. Фінал.

#статті #історія #ПСВ

"- Як ви гадаєте, Швейку, ця війна ще довго триватиме?

- П'ятнадцять років, - відповів Швейк. - Це очевидна річ, бо вже одного разу була Тридцятилітня війна, але тепер ми вдвічі мудріші, ніж раніше, отже, тридцять поділити на два - буде п'ятнадцять.

- Денщик нашого капітана, - озвався Юрайда, - розповідав, буцімто він чув, що ми дійдемо до кордону Галичини й далі вже не рушимо ані кроку. Після цього росіяни почнуть переговори про мир.

- Заради такого не варто було й воювати, - сказав твердо Швейк. - Коли вже війна, то хай і буде війна. Щодо мене, то я рішуче заперечую проти миру, аж поки не будемо в Москві й у Петрограді. Інакше яка з цього користь? Іде світова війна, а ми будемо тільки хвостами метляти біля кордонів."

//Ярослав Гашек, "Пригоди бравого вояка Швейка"//

#книги

З недавніх пір один з моїх улюблених творів 😄

#кіно #книги

Приємно коли читають поважні люди.

Перш ніж перейти до нових тем, вирішив зробити добру справу і перенести всі попередні тексти із циклу про Велику війну на Друкарню, щоб все основне було зручно знайти в одному місці.

Перші статті циклу я почав писати ще навесні 2024 року. Найпершим текстом, з якого все почалось, була невелика замітка про Дванадцять битв за Ізонцо.

https://drukarnia.com.ua/articles/dvanadcyat-bitv-za-izonco-7dKf6

#статті #ПСВ

Тепер всі ключові тексти про Велику війну можна знайти і прочитати в одному місці.

У свій час мене вразив сюжет Франції в Першу світову і мені захотілось про нього поділитись, щоб не я один жив із цими знаннями. Крок за кроком виник цілий цикл статей.

Культ Наступу
Дух 14-го
Контрнаступ, що мав закінчити війну
Верден 1916
Бійня Нівеля

Із самого початку весь основний задум будувався навколо "Наступу Нівеля". Над ним я працював уже в умовах обмеженого часу, готуючись до Курської БРки, і на жаль цей сюжет виявився в більшості пророчим.

#ПСВ #статті

"Революция - явление психологическое. Резкие и радикальные изменения в психике людей - это революция. Вызванные этим революционные изменения форм жизни людей являются не более чем внешним проявлением духовного переворота. Психика человека и психика человеческих масс так же различны, как дуб и дубовый лес.

Народ - не люди. Толпа в 1000 человек не есть алгебраическая сумма 1000 эмоциональностей и 1000 интеллектов. Когда в германский парламент избрали 130 профессоров, то говорили: «130 Professoren! Vaterland, du bist verloren», потому что толпа из 130 умов не образует 130-кратный ум, но может образовать нечто неумное и даже безумное. В толпе человек чувствует, мыслит, поступает не так, как ему свойственно чувствовать, мыслить, поступать в одиночестве или в общении с несколькими людьми. В буйной толпе буйствует и кроткий, в воинствен-ной - воинствует и мирный, в безумствующей - безумствует и умный.
Искусство революции заключается в учете, каковы в данный момент отклонения психиче-ского состояния данной массы людей от нормы. Учтя это, революция формулирует притяга-тельные, зажигательные лозунги. А затем из состава аморфной народной массы формирует активную народную толпу, руководимую революционными вожаками. Революция пользуется психическими процессами в аморфном (в массах), чтобы при помощи активных сил (толп) из-менять формы жизни.
Человек-индивидуум бывает порядочным, честным, совестливым, а человеко-толпа духовно слепа. Человек-индивидуум бывает культурным, цивилизованным, политически грамот-ным, а человеко-толпа - варвар и невежда. Индивидуум бывает сдержанным, собою управляющим, а толпа экзальтированна, неуравновешенна, нуждается в руководстве и легче позволяет вести себя по пути ненависти, чем по пути преданности: коленопреклоненная на Дворцовой площади (июль 1914 г.) толпа - редчайшее явление. Народная масса охотнее идет за демагогом Каталиною, нежели за трибуном Цицероном. Она готова обожествлять своих любимцев: от Папы требовали канонизации Евы Перон, про Фиделя Кастро пишут, что он - воплотившийся Христос.

Для революционного вождизма не требуется большой образованности: уже Гераклит сказал, что многознание не научает иметь ум, а революционный ум и подавно не приобретается многознанием, ибо он эмоционален, а не рационален. В действиях Гитлера было мало логики ума - в них была логика чувств. Народная масса мало восприимчива к логике ума, но легко поддается логике чувств. Масса идет за человеком, чье невежественное самомнение ей кажется уверенным знанием пути; идет за полуинтеллигентом-неудачником в жизни, чья озлобленность ей кажется победоносной убежденностью; идет за политическим шулером, потому что демагогию принимают за народолюбие, а это для массы крайне важно: кого признает за своего, тому дарит свое доверие.

Человек, капелька народного моря, живет чужими мыслями, для него сформулированными.

Народные массы воспринимают идеи только при посредстве лозунгов.

Ни народ в целом, ни часть его, сгрудившаяся в толпу, жаждущую действия, не способны самостоятельно мыслить и действовать и проявлять свои чувства. Народ - пассивная сила: сила сопротивления или сила сочувствия. Толпа - активная сила, это - машина, в которую вложе-на народная энергия; но машина эта не самостоятельна: и автомобиль-самоход не сам ходит - им управляют. Толпами управляют общественные организмы, разного рода сообщества с вожаками во главе. Психологическая база - это народная масса; активность - это психологическая толпа; руководство - это сообщества во главе с их председателями, лидерами, фюрерами. Эти последние - герои, а иногда «герои» в кавычках - делали и делают историю.

//Евгений Месснер, "Мятежвойна"//

#книги

​Епізод із книги французького лейтенанта Рене Арно "Трагікомедія 1914-1918" про відбиття німецького наступу на Ені на початку червня 1918.

Я спустився у підвал, представився командиру батальйону і сказав, що мої провідники скоріш за все збили мене зі шляху і я загубився в секторі не своєї дивізії. Я додав:

"Моя рота знаходиться на околиці села. Думаю, найкраще, що я можу зробити - передати себе під ваше командування."

Майор мені подякував. Несподівано у приміщення влетів із дивовижною спритністю кремезний сержант-майор:

"Пане майор, Боші атакують з танками!"

"Боже правий!" - крикнув майор - "Треба звідси забиратись!". Різким рухом, не дуже героїчним, але цілком природнім, він схопив зі стола свій ремінь з револьвером, і лише тоді згадав про мою присутність:

"А, капітан. Якщо ви вже тут, контратакуйте".

"Але... В якому напрямку, mon commandant?"

"В контратаку, прямо вперед!"

"Так точно, mon commandant!" //Rene Arnaud, "Tragedie Bouffe"//

Рене Арно потрапив на фронт в 21 рік після прискорених офіцерських курсів, брав участь в позиційній війні 1915-го, Другій битві за Шампань, Верденській битві, Наступі Нівеля та командував ротою під час відбиття "Кайзершлахту". У своїй книзі, написаній через багато років після війни, Арно розповідає про численні випадки, які стались із ним на його військовому шляху, які не вписуються в жодне розуміння про правильне і неправильне.

#ПСВ #Франція #війна #книги

Переклав главу із книги "Трагікомедія 1914-1918" французького лейтенанта Рене Арно про атмосферу французької армії в перший період війни.

Взимку 1915 року після прискорених офіцерських курсів Арно зі своїм товаришем вперше прибув на фронт.

Єдиним нашим страхом було те, що війна може закінчитись надто швидко, до того, як ми навіть потрапимо на фронт. Яким приниженням було б пропустити найбільшу пригоду нашого покоління!

Першим, що побачив на війні Арно, було начальство у вигляді командира полку полковника Маньє, який виявився зовсім не схожим на тих великих військових, про яких він читав та дивився на картинках в дитинстві.

У війнах давнини чоловіки хвалились кількістю коней, яких було вбито під ними. Під час війни 1914–1918 років у мене, хоча я цим і не хвалюся, було кілька полковників, яких звільняли з посад, коли вони командували мною. Але я відчуваю симпатію до полковника Маньє — рум’яного, буркотливого, але доброзичливого, який уособлював армію, що, безсумнівно, зникла назавжди.

https://drukarnia.com.ua/articles/mii-pershii-polkovnik-v0BZi

#ПСВ #Франція #війна #книги