Французька піхота відпрацьовує атаку людською хвилею. Grande Guerre.

#ПСВ #Франція

Зібрав для вас в одному місці роботи Уільяма Орпена, художника Британської армії часів Великої війни.

#Art #ПСВ

"1 червня 1918

[Сьогодні почув] дефетистські висловлювання одного сержанта: а) За вісімнадцять місяців американці не змогли нічого підготувати і не змогли нічого зробити проти німців; б) Нехай німці швидше захоплять Париж і війна закінчиться. Він висловлює спрощену, примітивну думку багатьох людей, солдат і цивільних, зневірених успіхами німців. Нещасні уявляють, що мир, досягнений за рахунок поразки, визволить їх від нинішніх проблем. Вони не розуміють, що кожен успіх німців відтерміновує мир. Навіть якщо Париж буде захоплений, війна продовжиться. Париж — це не вся Франція. Я відповів:
— Саме так, ухилянти завжди найбільш втомлені."

//Edouard Cœurdevey, "Carnets de Guerre 1914-1918" [Військові щоденники]//

#ПСВ #Франція

​​"Чоловік, який хотів бути царем"

Фільм The Man Who Would Be King (1975) - ще один скарб із серії "таких більше не знімуть", заснований на однойменному оповіданню Кіплінга.

19 століття, Британська Індія. Двоє британських солдат дезертують з армії, щоб відправитись в таємничу країну в пошуках багатств. Тропа авантюристів приводить їх в Кафірістан - важкодоступну область Афганістану, де досі живе плем'я язичників, які вважають себе нащадками македонців і поклоняються Олександру Македонському як богу. Британцям вдається переконати наївних аборигенів, що один із них є ніким іншим, як нащадком самого Олександра, тобто живим богом. Доказом цього стає амулет з "Оком Гора" - символом, який нібито носив сам Олександр, який за життя був проголошений живим втіленням бога Ра.

Жерці передають британцям скарби Олександра, але для Денні, який став богом-царем для цілого народу, скарби здались нічим в порівнянні з необмеженою владою. Він почав муштрувати воїнів племені на британський манер, готуючись до підкорення сусідів, та задумав одружитись на місцевій красуні Роксані, щоб започаткувати власну династію. Але є нюанс - за місцевими легендами той, хто доторкнеться до бога моментально згорає у вогні. Під час весілля Роксана з переляку кусає Денні до крові, але у бога не може текти кров.

#кіно

​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайківців, дорошенківців, полуботківців, богданівців, республіканців, бо- гунців, кармелюків, георгіївців, Курінь Смерти Міляшкевича, 1-у Київську ім. Богдана Хмельницького юнацьку школу, Кінний Вільної України полк, 1-у Сердюцьку ім. М. Грушевського гарматну бригаду, яка з жовтня все формувалася, 2-й Запорізький полк, Січових Стрільців, Телеграфний Курінь, Понтонний Курінь, Вільне Козацтво, Курінь моряків, Курінь залізничників, заходили і від Коша Слобідської України, забігали і гайдамаки чорні і червоні. Вже і з перелічених видно, що в Київі було чимало війська. Та чи воно було чогось варто?

Найбільша небезпека грозила Київу зі сторони Бахмачського залізничного вузла як головної залізничої артерії з Півночі на Київ, і тому командування старалося забезпечити цей відтинок певними і у відповідній кількості нашими військами. Як там проводилися операції, як провадилися бої, — я не знаю, бо там не був, але, що я напевно знаю по Київу, що звідси посилався «Георгіївський полк», хоч чомусь георгіївці себе називали «Георгіївський батальйон», 600—700 багнетів, але, пробувши в бойовій обстановці лише повних яких два дні, а на третій вже день весь «батальйон» знявся з позицій, не попередивши решти наших же військ, повернувся до Київа... <...> Або такий відділ з такою знаменною назвою, як «Курінь смерти» виїхав з Київа до Бахмача по обіді, а на другий день, перед вечором був уже знову в Київі... Командиром його був такий оригінал поручник, років 40, Міляшкевич. Він мав гарні, довгі козацькі вуса, голену голову з оселедцем, носив жупана, криву шаблю... Цей курінь тільки подивився на пляц майбутніх боїв і, не займаючи позицій, не попрощавшись із тими старшинами, що там були, — повернувся до Київа...

Взагалі, мушу зазначити небойовість, театральність і авантюрність усіх тих «отаманів», що своїми оселедцями, кривими шаблями, страшними назвами частин хотіли демонструвати свою відданість матері-Україні, свою хоробрість, одвагу і жертвеність. <...> Власне, цілі частини дезертували з фронту і в Київі їм волос з голови за такий злочин не впав. Чому ж не оголошувати нейтралітету, коли за це жодної кари, жодної відповідальности?

<...>

З повідомлень із Бахмача ми в Київі знали про наступ большевицьких військ на чолі з полковником Муравйовим і спочатку відбувалися бої з авангардними відділами протягом декількох днів. Це свідчило, що головні його сили ще не були приготовані до наступу. До мого виїзду з Київа бої вже були пожвавлені. Я цілком припадково мав розмову з тими молодиками, українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом, — не забава, дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям, бо ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави. Коли б то ми мали таку молодь по всій Україні, а принаймні в самому Київі, але не сотку, а тисячі, коли б... Уся та сотня нараховувала у своєму складі 110 —120 людей. Ці — ще юнаки — створили легенду Крут. Що юнаки так хотіли йти на фронт, рвалися до бою, — нічого в тому не було дивного, але як наше командування могло допустити це? Все тоді в Київі йшло стихійно, без жодної керми, чи то військової, чи політичної. Ось захотілося, власне, дітям погратися в солдатиків, і ніхто з начальства не вмішався в цю справу і відповідно не поставився. Вмішатися і не пустити дітваків, то тоді треба йти по касарнях і одважно гнати нейтральних на фронт, а цього нашому начальству і не хотілося робити, і було боязно за своє життя."

//Микола Чеботарів, "Визвольні змагання очима контррозвідника"//

#історія #Визвольні_змагання

Frank Dadd, "Recruiting officer" (1915).

#Art #Rule_Britannia

Frank Dadd, "Follow the Drum" (1914).

#Art #Rule_Britannia