сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова з часослова 1300-х років, яка дуже перепрошує, але просить бодай кілька годин ніякого нового лайна їй не показувати.

#совоньки

турнір між мавпою й котом на маргінесі юридичного трактату з 1429 року.

цікава дрібниця: у цьому рукописі збереглися імена скриптора (маркус каліхштайн) і мініатюриста (а тут без прізвища, просто майстер міхаель). то ми навіть знаємо, хто намалював цю котомавподраківку.

#котики #маргіналії

триптих зі страстями христовими з кінця xv століття. фігурки в ньому зроблені з перламутру; висота всієї структури — 21 сантиметр, тобто виміри сценок у дверцятах — це неповні 4*4 сантиметри. на сайті музею пишуть, що більше таких перламутрових триптихів не збереглося — чи принаймні ми про них поки що не знаємо.

#манюнє #новозавітне

святий леобін за роботою і його книжки в дуже гарних палітурках із рукопису 1470-х років. подивіться, який у нього зручний ослінчик під ногою.

а навпроти леобіна висить святий лик із лукки — ісус у сукенці, який, припускають, став натхненням для образу чарівної бородатої святої вільгефортіс, про яку в нас тут колись був лонгрід. я вам тоді обіцяла розказати додаткову легенду про її черевичок і скрипаля, а зараз знайшла дуже цікаву (хай і не середньовічну) ілюстрацію до тої легенди, то приходьте завтра дивитися й читати.

#куточокбібліофіла #робочібудні

історія святої вільгефортіс, бородатої діви і мучениці, схожа на багато інших: народжена в язичницькій сім’ї, вона навернулася на християнство й відмовилася виходити заміж за короля, якого їй надибав у наречені батько, теж король; довго молилася, щоби бог урятував її від заміжжя, й отримала в дар чудову м’якеньку бороду; батько розсердився і наказав її розіпнути, раз вона вже так любить христа. образ цієї святої, якої ніколи не існувало (але вона від того не менш чудова), імовірно, пов’язаний із європейськими гастролями святого лику з лукки — розп’яття, на якому ісус одягнений у пишні королівські шати. тим більше, що їх пов’язує ціла побічна легенда про скрипаля й винагороду для нього.

отже, поки вільгефортіс висіла на хресті (чи поки святий лик висів у храмі), до неї підійшов скрипаль, який фактові розп’яття, звісно, ніяк зарадити не міг, але принаймні міг прикрасити останні хвилини її життя музикою (в історії про святий лик він просто вбогий і нічого не може пожертвувати, крім своєї гри). на подяку за це свята, вмираючи, скинула один золотий черевичок. хтось це, вочевидь, помітив і доніс батькові вільгефортіс (чи то пак місцевому єпископові), який наказав схопити музиканта й обшукати; черевичок знайшли, скрипаля звинуватили в крадіжці, а що він був чужинцем і волоцюгою, то вирішили одразу і стратити. та дорогою до шибениці бідолаха попросив іще раз заграти біля святої — і вона, хоч уже й мертва, скинула йому другий черевичок. усі зрозуміли, що тут коїться чудо, музиканта відпустили, а художники потім не раз малювали цей сюжет.

культ вільгефортіс, схоже, був найпоширеніший в австрії та баварії, але далі на схід теж мандрував — скажімо, у польщі збереглося кілька її зображень, і на деяких навіть є скрипаль; у гданську археологи знайшли два паломницькі значки xv століття з бородатою жінкою на хресті, і це щось унікальне, я про такі раніше не чула. але ще одне унікальне — то зображення, з якого починається цей допис і яке може вам здатися стилістично знайомим, ніби щось у цьому скрипалі є таке… нехай і не зовсім козацьке, але козакувате.

виявляється, воно справді так: цю вільгефортіс, яка нині живе в національному музеї в познані, у хіх столітті привезли туди з берестечка. у підписі під хрестом зазначений 1743 рік (картина написана на честь докторського захисту брата альбіна, який того року відбувся в луцьку), але чарівна знайома мистецтвознавиця сказала мені, що то скоріш друга половина хіх століття — імовірно, хтось, перемальовуючи, трохи осучаснив образи. у кожному разі, це найсхідніша вільгефортіс, яка мені траплялася (та ще й майже землячка!), і тепер хоч їдь у познань із нею знайомитися.

#тяжкобутисвятим

равлика з часослова початку xvi століття розбудили в суботу сильно рано, то він тепер злий, накручений.

#маргіналії

іноді нам просто треба хтось, хто нас вислухає, навіть якщо цей хтось — суцільна мавпа.

мініатюра з фламандського псалтиря 1320-х років.

#маргіналії

янголи з емальованої таблички 1170-х років кадять із такими виразами облич, неначе намагаються терміново позбутися якогось запаху.

#янголи #требабільшезолота