бог із янголами лізуть по драбині на небо після відвідин землі, і бог наостанок іще щось янголам показує — але що саме, ми не знаємо, бо хтось відірвав кутик сторінки. (може, там були наслідки затяжної новорічної гулянки 😟).

усе, пора повертатися до нормального буденного життя.

мініатюра з книги буття в картинках, виготовленої в xiv столітті (f. 15r).

#зненацькабог #янголи

а зараз буде ностальгійна мандрівка в часи, коли страшно середньовічне було зовсім юне і зелене.

на другий день існування цього каналу, у 2021 році й у попередньому житті, я опублікувала знайдену абсолютно без контексту ілюстрацію, на якій дві голі діви цідять кров з єдинорога — проте (так я тоді припустила) не собі на сніданок, а людям на користь. і не те щоб мені всі ці роки муляв брак контексту до тієї мініатюри, але схожих на неї я більше не знаходила, то було цікаво, чому дів там аж дві.

і оце вчора вночі, читаючи про єдинорогів (не просто так читаючи, до речі, а для доброго діла — чекайте анонсів 🐈‍⬛), я нарешті натрапила на історію, яку ця мініатюра ілюструє. походить вона з «gesta romanorum», тобто «знаменитих оповідок з діянь римських», але у виданні, яке в нас недавно вийшло в чудовому перекладі ростислава паранька, ви її не знайдете, бо воно перекладене з латини, а конкретно ця оповідка з'являється в xiv столітті в німецькій версії твору.

текст розповідає про королівство, у якому жили дві діви, що дуже гарно вміли співати. а ще там ріс густий ліс, де бродив прекрасний і лютий звір єдиноріг. багато хто намагався його схопити, та нікому не вдавалося, бо єдиноріг миттю вбивав усіх, хто до нього підходив. почувши це, діви й собі пішли до лісу, познімавши із себе весь одяг, але прихопивши одна меч, а друга миску. увійшовши в хащі, вони заспівали, і був цей спів таким гарним, що єдиноріг сам вийшов із гущини, підійшов до них і став лизати їм груди. а тоді, заколисаний, заснув, поклавши голову на коліна тої діви, що тримала миску. щойно єдиноріг втратив пильність, діва з мечем проколола йому серце, а діва з мискою зібрала його кров, яку вони вдвох і принесли до міста, щоб зробити для короля вишукану пурпурову фарбу (а не ліки, як можна було би припустити).

якщо вам цей сюжет здається, емм, не ідеально логічним, то не страшно: як і решта історійок зі «знаменитих оповідок», він цінний не сам собою, а мораллю (чи, по-сковородинськи, силою) наприкінці тексту, яка пояснює все через християнські постаті.

отже, король — це бог-отець; діва з мечем — це єва, людська прамати; діва з мискою, на колінах якої ліг єдиноріг, — це марія, вона ж божа мама; сам єдиноріг, як ви, мабуть, здогадалися, — це ісус; а кров його — це таки кров, із якої видобувається спасіння.

тобто того першого разу я трошечки промахнулася в буквальній інтерпретації (хто ж його знав, що кров використають не на корисне, а на красиве), але цілком упоралася з алегоричною. тільки участь єви мені не думку не спала.

на ілюстрації зі швабського рукопису 1450-х років розташування персонажів не зовсім таке, як в оповідці, але й нехай, загальну ідею вона цілком передає.

#голілюди #свояатмосфера