у ченця робочий день, а його домашній улюбленець біс хоче гратися.
мініатюра з рукопису xiii століття (bl cotton ms cleopatra c xi, f. 25r).
#біси
мініатюра з рукопису xiii століття (bl cotton ms cleopatra c xi, f. 25r).
#біси
🔥53😁46👾12❤10🐳3💔1
янголи накручують усесвіт, як годинник, аби й наступного року якось працював.
мініатюра з рукопису кінця xiv століття (f. 45r).
#робочібудні #янголи
мініатюра з рукопису кінця xiv століття (f. 45r).
#робочібудні #янголи
❤92🦄16😁11❤🔥3
несподівано засиділася до ранку з «ритуалом і тілом» марії маєрчик — дослідженням про українські обряди переходу, яке минулого року перевидала «критика». воно взагалі не про середньовіччя, але ритуали там зібрані такі цікаві й дивні, що дуже вже хочеться ділитися.
наприклад, звичаї про немовлят і їжу:
• не дозволяти, щоб до хрещення дитину годувала матір, — для годування запрошували сторонню жінку, і звалося це «заплікувати»;
• перш ніж дати новонародженій дитині груди, запихати їй у рота «смоктунку» — натертого буряка, змішаного з піском;
• або одразу після народження, або вже після відлучення від грудей вливати дитині в рота ложку помиїв, щоб не перебирала їжею.
лисик утішений, що він не людське немовля, і я його розумію. а книжку купіть (чи пошукайте в бібліотеці), вона хороша.
#вечірнінотатки
наприклад, звичаї про немовлят і їжу:
• не дозволяти, щоб до хрещення дитину годувала матір, — для годування запрошували сторонню жінку, і звалося це «заплікувати»;
• перш ніж дати новонародженій дитині груди, запихати їй у рота «смоктунку» — натертого буряка, змішаного з піском;
• або одразу після народження, або вже після відлучення від грудей вливати дитині в рота ложку помиїв, щоб не перебирала їжею.
лисик утішений, що він не людське немовля, і я його розумію. а книжку купіть (чи пошукайте в бібліотеці), вона хороша.
#вечірнінотатки
🤯103❤15🔥8🌚6😢1
новорічна вечірка в рукописі з коментарями на арістотеля з кінця xv століття (bl sloane ms 748, f. 82v). схоже, її учасники проводжають старий рік цілковито розкуто й без жалів.
#грайливілюди
#грайливілюди
❤52🔥21🦄10😁6❤🔥3
персонажі з рукопису xiv століття якраз устигають забігти з іще однією новорічної вечіркою, щоби на останніх хвилинах провести старий рік і зустріти наступний.
вони тримаються — і ми тримаймося (й одне за одного теж). спокійного і милосердного нам усім нового року.
вони тримаються — і ми тримаймося (й одне за одного теж). спокійного і милосердного нам усім нового року.
❤92🦄5👾5
знаєте хорошу і практичну біблійну пораду про те, що «коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе»? так от, як розповідає «золота легенда», папа лев її теж знав, і наслідки цього великого знання, яке призвело до великої журби, зображені на мініатюрі з часослова 1330-х років (bl yates thompson ms 13, f. 164v).
одного разу під час причастя вродлива парафіянка поцілувала папі руку — і він, бідолаха, запалав страшною спокусою. і, беручи близько до серця євангельську настанову, справді відрубав собі п'ясть. це, звісно, трошки ускладнило життя не тільки самому левові, який тепер не міг виконувати літургійних жестів, а отже, служити мес, а й цілій церкві, в якої понтифік залишився без руки. (ну й суто фізично це, мабуть, було не дуже приємно). тож папа визнав, що погарячкував, і звернувся з молитвою до божої мами, щоб якось цій ситуації зарадила.
божа мама прийшла, приставила руку на місце — і, хоча минуло вже чимало часу, зап'ясток негайно зрісся, а плоть порожевіла й ожила, наче й не трапилося нічого. (а на прощання божа мама, мабуть, порадила левові наступного разу не квапитися так сильно з виконанням біблійних вказівок, а для початку вмитися холодною водою, чи що).
#святітакісвяті #чудотворення
одного разу під час причастя вродлива парафіянка поцілувала папі руку — і він, бідолаха, запалав страшною спокусою. і, беручи близько до серця євангельську настанову, справді відрубав собі п'ясть. це, звісно, трошки ускладнило життя не тільки самому левові, який тепер не міг виконувати літургійних жестів, а отже, служити мес, а й цілій церкві, в якої понтифік залишився без руки. (ну й суто фізично це, мабуть, було не дуже приємно). тож папа визнав, що погарячкував, і звернувся з молитвою до божої мами, щоб якось цій ситуації зарадила.
божа мама прийшла, приставила руку на місце — і, хоча минуло вже чимало часу, зап'ясток негайно зрісся, а плоть порожевіла й ожила, наче й не трапилося нічого. (а на прощання божа мама, мабуть, порадила левові наступного разу не квапитися так сильно з виконанням біблійних вказівок, а для початку вмитися холодною водою, чи що).
#святітакісвяті #чудотворення
😁100❤29
травоїдна і травовидна химера з маргінесу бельгійського рукопису з межі хііі й xiv століть.
#маргіналії
#маргіналії
❤83🦄18
екзотичні вершники (і вершниці) на маргінесах часослова з 1440-х років вирушають на підкорення нового року. нехай у них (і в нас) усе вийде.
#маргіналії
#маргіналії
❤82👾13🔥9🦄6❤🔥3🤗1
бог із янголами лізуть по драбині на небо після відвідин землі, і бог наостанок іще щось янголам показує — але що саме, ми не знаємо, бо хтось відірвав кутик сторінки. (може, там були наслідки затяжної новорічної гулянки 😟 ).
усе, пора повертатися до нормального буденного життя.
мініатюра з книги буття в картинках, виготовленої в xiv столітті (f. 15r).
#зненацькабог #янголи
усе, пора повертатися до нормального буденного життя.
мініатюра з книги буття в картинках, виготовленої в xiv столітті (f. 15r).
#зненацькабог #янголи
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤76❤🔥18🔥16🤯1
оце у п'ятницю вночі я показувала тут трошки шок-контенту з «ритуалу і тіла» марії маєрчик, але на немовлятах прикрі звичаї же ж не закінчуються. то дивіться, що могло на вас чекати, якби ви в традиційній спільноті не просто народилися, а ще й дожили до шлюбного віку:
• «виколювання очей» нареченій, у процесі якого свекор тицяє в молоду жердиною, знімаючи з неї фату; щоб ніхто точно не пропустив фалічної символіки, із цим обрядом пов’язані лайливі приспівки;
• «перша робота», коли вранці після шлюбу молода має підмести (а її чоловік і гості розкидають сміття, щоб починала заново), принести води (а свекруха кидає в цеберко жменю сміття, щоб ішла по нову) абощо;
• «вчіння молодої», коли після шлюбу молодиці збираються вчити новеньку, як робити хатні справи, а вона має вдавати, що нічого не вміє (ну гаразд, тут усе залежить від молодиць — цей обряд може перетворитися на веселе дуркування, якщо жінки нормальні);
• харчові кпини під час весілля; узагалі-то ритуальне весільне голодування стосувалося як чоловіка, так і жінки, але знущання з цього приводу в етнографічних нотатках чомусь стосуються саме нареченої: перед нею ставлять чи сирого гарбуза, чи січку (кого ми цим годуємо? правильно, свиней), чи сніг, чи пироги з паперу, приспівуючи, що вона «їсть солому, запиває смолою»;
• віддавання породіллі, якій не можна сідати за стіл із гістьми, «зі столу й підлоги крихт, що залишилися після гостини» (та й загалом у деяких спільнотах вважали, що породілля не має душі).
цей список весільних і післявесільних розваг дублюю зі свого книжкоблогу про @slova_i_rechi, бо ви його все одно здебільшого не читаєте (і це не страшно), а мені таким чогось хочеться ділитися з якомога більшою кількістю людей. хороша книжка, цікава і кошмарна. одне слово, ми з лисиком усіляко радимо.
#вечірнінотатки
• «виколювання очей» нареченій, у процесі якого свекор тицяє в молоду жердиною, знімаючи з неї фату; щоб ніхто точно не пропустив фалічної символіки, із цим обрядом пов’язані лайливі приспівки;
• «перша робота», коли вранці після шлюбу молода має підмести (а її чоловік і гості розкидають сміття, щоб починала заново), принести води (а свекруха кидає в цеберко жменю сміття, щоб ішла по нову) абощо;
• «вчіння молодої», коли після шлюбу молодиці збираються вчити новеньку, як робити хатні справи, а вона має вдавати, що нічого не вміє (ну гаразд, тут усе залежить від молодиць — цей обряд може перетворитися на веселе дуркування, якщо жінки нормальні);
• харчові кпини під час весілля; узагалі-то ритуальне весільне голодування стосувалося як чоловіка, так і жінки, але знущання з цього приводу в етнографічних нотатках чомусь стосуються саме нареченої: перед нею ставлять чи сирого гарбуза, чи січку (кого ми цим годуємо? правильно, свиней), чи сніг, чи пироги з паперу, приспівуючи, що вона «їсть солому, запиває смолою»;
• віддавання породіллі, якій не можна сідати за стіл із гістьми, «зі столу й підлоги крихт, що залишилися після гостини» (та й загалом у деяких спільнотах вважали, що породілля не має душі).
цей список весільних і післявесільних розваг дублюю зі свого книжкоблогу про @slova_i_rechi, бо ви його все одно здебільшого не читаєте (і це не страшно), а мені таким чогось хочеться ділитися з якомога більшою кількістю людей. хороша книжка, цікава і кошмарна. одне слово, ми з лисиком усіляко радимо.
#вечірнінотатки
😢46😱21❤10🔥7💔6🦄2
троє царів у німецькому псалтирі з кінця хіі століття нарешті добралися привітати маленького ісусика з народженням. добре, що подарунки брали не швидкопсувні.
#дитятковяслах
#дитятковяслах
❤90👾7
а зараз буде ностальгійна мандрівка в часи, коли страшно середньовічне було зовсім юне і зелене.
на другий день існування цього каналу, у 2021 році й у попередньому житті, я опублікувала знайдену абсолютно без контексту ілюстрацію, на якій дві голі діви цідять кров з єдинорога — проте (так я тоді припустила) не собі на сніданок, а людям на користь. і не те щоб мені всі ці роки муляв брак контексту до тієї мініатюри, але схожих на неї я більше не знаходила, то було цікаво, чому дів там аж дві.
і оце вчора вночі, читаючи про єдинорогів (не просто так читаючи, до речі, а для доброго діла — чекайте анонсів🐈⬛ ), я нарешті натрапила на історію, яку ця мініатюра ілюструє. походить вона з «gesta romanorum», тобто «знаменитих оповідок з діянь римських», але у виданні, яке в нас недавно вийшло в чудовому перекладі ростислава паранька, ви її не знайдете, бо воно перекладене з латини, а конкретно ця оповідка з'являється в xiv столітті в німецькій версії твору.
текст розповідає про королівство, у якому жили дві діви, що дуже гарно вміли співати. а ще там ріс густий ліс, де бродив прекрасний і лютий звір єдиноріг. багато хто намагався його схопити, та нікому не вдавалося, бо єдиноріг миттю вбивав усіх, хто до нього підходив. почувши це, діви й собі пішли до лісу, познімавши із себе весь одяг, але прихопивши одна меч, а друга миску. увійшовши в хащі, вони заспівали, і був цей спів таким гарним, що єдиноріг сам вийшов із гущини, підійшов до них і став лизати їм груди. а тоді, заколисаний, заснув, поклавши голову на коліна тої діви, що тримала миску. щойно єдиноріг втратив пильність, діва з мечем проколола йому серце, а діва з мискою зібрала його кров, яку вони вдвох і принесли до міста, щоб зробити для короля вишукану пурпурову фарбу (а не ліки, як можна було би припустити).
якщо вам цей сюжет здається, емм, не ідеально логічним, то не страшно: як і решта історійок зі «знаменитих оповідок», він цінний не сам собою, а мораллю (чи, по-сковородинськи, силою) наприкінці тексту, яка пояснює все через християнські постаті.
отже, король — це бог-отець; діва з мечем — це єва, людська прамати; діва з мискою, на колінах якої ліг єдиноріг, — це марія, вона ж божа мама; сам єдиноріг, як ви, мабуть, здогадалися, — це ісус; а кров його — це таки кров, із якої видобувається спасіння.
тобто того першого разу я трошечки промахнулася в буквальній інтерпретації (хто ж його знав, що кров використають не на корисне, а на красиве), але цілком упоралася з алегоричною. тільки участь єви мені не думку не спала.
на ілюстрації зі швабського рукопису 1450-х років розташування персонажів не зовсім таке, як в оповідці, але й нехай, загальну ідею вона цілком передає.
#голілюди #свояатмосфера
на другий день існування цього каналу, у 2021 році й у попередньому житті, я опублікувала знайдену абсолютно без контексту ілюстрацію, на якій дві голі діви цідять кров з єдинорога — проте (так я тоді припустила) не собі на сніданок, а людям на користь. і не те щоб мені всі ці роки муляв брак контексту до тієї мініатюри, але схожих на неї я більше не знаходила, то було цікаво, чому дів там аж дві.
і оце вчора вночі, читаючи про єдинорогів (не просто так читаючи, до речі, а для доброго діла — чекайте анонсів
текст розповідає про королівство, у якому жили дві діви, що дуже гарно вміли співати. а ще там ріс густий ліс, де бродив прекрасний і лютий звір єдиноріг. багато хто намагався його схопити, та нікому не вдавалося, бо єдиноріг миттю вбивав усіх, хто до нього підходив. почувши це, діви й собі пішли до лісу, познімавши із себе весь одяг, але прихопивши одна меч, а друга миску. увійшовши в хащі, вони заспівали, і був цей спів таким гарним, що єдиноріг сам вийшов із гущини, підійшов до них і став лизати їм груди. а тоді, заколисаний, заснув, поклавши голову на коліна тої діви, що тримала миску. щойно єдиноріг втратив пильність, діва з мечем проколола йому серце, а діва з мискою зібрала його кров, яку вони вдвох і принесли до міста, щоб зробити для короля вишукану пурпурову фарбу (а не ліки, як можна було би припустити).
якщо вам цей сюжет здається, емм, не ідеально логічним, то не страшно: як і решта історійок зі «знаменитих оповідок», він цінний не сам собою, а мораллю (чи, по-сковородинськи, силою) наприкінці тексту, яка пояснює все через християнські постаті.
отже, король — це бог-отець; діва з мечем — це єва, людська прамати; діва з мискою, на колінах якої ліг єдиноріг, — це марія, вона ж божа мама; сам єдиноріг, як ви, мабуть, здогадалися, — це ісус; а кров його — це таки кров, із якої видобувається спасіння.
тобто того першого разу я трошечки промахнулася в буквальній інтерпретації (хто ж його знав, що кров використають не на корисне, а на красиве), але цілком упоралася з алегоричною. тільки участь єви мені не думку не спала.
на ілюстрації зі швабського рукопису 1450-х років розташування персонажів не зовсім таке, як в оповідці, але й нехай, загальну ідею вона цілком передає.
#голілюди #свояатмосфера
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤62🦄41🤯14❤🔥5😢3