у ченця робочий день, а його домашній улюбленець біс хоче гратися.

мініатюра з рукопису xiii століття (bl cotton ms cleopatra c xi, f. 25r).

#біси

янголи накручують усесвіт, як годинник, аби й наступного року якось працював.

мініатюра з рукопису кінця xiv століття (f. 45r).

#робочібудні #янголи

несподівано засиділася до ранку з «ритуалом і тілом» марії маєрчик — дослідженням про українські обряди переходу, яке минулого року перевидала «критика». воно взагалі не про середньовіччя, але ритуали там зібрані такі цікаві й дивні, що дуже вже хочеться ділитися.

наприклад, звичаї про немовлят і їжу:
• не дозволяти, щоб до хрещення дитину годувала матір, — для годування запрошували сторонню жінку, і звалося це «заплікувати»;
• перш ніж дати новонародженій дитині груди, запихати їй у рота «смоктунку» — натертого буряка, змішаного з піском;
• або одразу після народження, або вже після відлучення від грудей вливати дитині в рота ложку помиїв, щоб не перебирала їжею.

лисик утішений, що він не людське немовля, і я його розумію. а книжку купіть (чи пошукайте в бібліотеці), вона хороша.

#вечірнінотатки

новорічна вечірка в рукописі з коментарями на арістотеля з кінця xv століття (bl sloane ms 748, f. 82v). схоже, її учасники проводжають старий рік цілковито розкуто й без жалів.

#грайливілюди

персонажі з рукопису xiv століття якраз устигають забігти з іще однією новорічної вечіркою, щоби на останніх хвилинах провести старий рік і зустріти наступний.

вони тримаються — і ми тримаймося (й одне за одного теж). спокійного і милосердного нам усім нового року.

персонаж січневої мініатюри з часослова 1500-х років (f. 2v) знає: тепло чи мороз, будень чи свято, гуляли вчора чи спали, а песика вигулювати все одно треба.

доброго ранку. як вам ведеться у 2026-му?

#песики

знаєте хорошу і практичну біблійну пораду про те, що «коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе»? так от, як розповідає «золота легенда», папа лев її теж знав, і наслідки цього великого знання, яке призвело до великої журби, зображені на мініатюрі з часослова 1330-х років (bl yates thompson ms 13, f. 164v).

одного разу під час причастя вродлива парафіянка поцілувала папі руку — і він, бідолаха, запалав страшною спокусою. і, беручи близько до серця євангельську настанову, справді відрубав собі п'ясть. це, звісно, трошки ускладнило життя не тільки самому левові, який тепер не міг виконувати літургійних жестів, а отже, служити мес, а й цілій церкві, в якої понтифік залишився без руки. (ну й суто фізично це, мабуть, було не дуже приємно). тож папа визнав, що погарячкував, і звернувся з молитвою до божої мами, щоб якось цій ситуації зарадила.

божа мама прийшла, приставила руку на місце — і, хоча минуло вже чимало часу, зап'ясток негайно зрісся, а плоть порожевіла й ожила, наче й не трапилося нічого. (а на прощання божа мама, мабуть, порадила левові наступного разу не квапитися так сильно з виконанням біблійних вказівок, а для початку вмитися холодною водою, чи що).

#святітакісвяті #чудотворення

травоїдна і травовидна химера з маргінесу бельгійського рукопису з межі хііі й xiv століть.

#маргіналії

оце у п'ятницю вночі я показувала тут трошки шок-контенту з «ритуалу і тіла» марії маєрчик, але на немовлятах прикрі звичаї же ж не закінчуються. то дивіться, що могло на вас чекати, якби ви в традиційній спільноті не просто народилися, а ще й дожили до шлюбного віку:

• «виколювання очей» нареченій, у процесі якого свекор тицяє в молоду жердиною, знімаючи з неї фату; щоб ніхто точно не пропустив фалічної символіки, із цим обрядом пов’язані лайливі приспівки;

• «перша робота», коли вранці після шлюбу молода має підмести (а її чоловік і гості розкидають сміття, щоб починала заново), принести води (а свекруха кидає в цеберко жменю сміття, щоб ішла по нову) абощо;

• «вчіння молодої», коли після шлюбу молодиці збираються вчити новеньку, як робити хатні справи, а вона має вдавати, що нічого не вміє (ну гаразд, тут усе залежить від молодиць — цей обряд може перетворитися на веселе дуркування, якщо жінки нормальні);

• харчові кпини під час весілля; узагалі-то ритуальне весільне голодування стосувалося як чоловіка, так і жінки, але знущання з цього приводу в етнографічних нотатках чомусь стосуються саме нареченої: перед нею ставлять чи сирого гарбуза, чи січку (кого ми цим годуємо? правильно, свиней), чи сніг, чи пироги з паперу, приспівуючи, що вона «їсть солому, запиває смолою»;

• віддавання породіллі, якій не можна сідати за стіл із гістьми, «зі столу й підлоги крихт, що залишилися після гостини» (та й загалом у деяких спільнотах вважали, що породілля не має душі).

цей список весільних і післявесільних розваг дублюю зі свого книжкоблогу про @slova_i_rechi, бо ви його все одно здебільшого не читаєте (і це не страшно), а мені таким чогось хочеться ділитися з якомога більшою кількістю людей. хороша книжка, цікава і кошмарна. одне слово, ми з лисиком усіляко радимо.

#вечірнінотатки

троє царів у німецькому псалтирі з кінця хіі століття нарешті добралися привітати маленького ісусика з народженням. добре, що подарунки брали не швидкопсувні.

#дитятковяслах