автори низки текстів, написаних від дванадцятого до п'ятнадцятого століття, використовують образ цвяхів як пера, крові як чорнила, а христа — як рукопису (іноді навіть хартії), говорячи про страсті або розп'яття. генрі сузо, як ми добре знаємо, видряпав христове ім'я собі на грудях стилосом, перетворивши свою шкіру на живий пергамент,

— пише керолайн вокер байнам у «християнських матеріальностях». (вочевидь, у підліткового видряпування на собі логотипів улюблених гуртів та іншого фігурного шрамування є давня і славетна традиція).

#вечірнінотатки

керолайн вокер байнам переповідає за часом барокову, а за настроєм навіть дуже середньовічну історію про зображення святого франциска в перуанському храмі та про чоловіка, якому не сподобалося, що на тому зображенні у франциска є стигмати, тож він сколупав їх ножем в акті мистецького спротиву. прийшов наступного дня — а стигмати на місці. що робити, знов довелося діставати ніж і наводити лад. невідомо, скільки тривало б це протистояння намальованого святого і живого вандала, аж одного разу франциск не витримав і, коли знову відчув на собі ніж, із усіх п'яти стигматів випустив струмені крові — та ще й такі потужні, що вони збили чоловіка з ніг. (хто потім відмивав підлогу і стіни, легенда не розповідає).

#вечірнінотатки #святітакісвяті

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова з британської бібліотеки (bl yates thompson ms 8, f. 307v), яка вже стільки набачилася, що їй тепер усе норм і нічо не страшно. (а от іншим трошки страшно).

#совоньки

керолайн вокер байнам пише про колетту корбійську, французьку черницю з xv століття, яка, молячись до божої мами, отримала видіння «тарелі, наповненої нарізаною плоттю, наче дитячою». вона, звісно, трохи здивувалася, але божа мама пояснила, що це причастя, яке вона просить у свого сина заради людського спасіння.

пізнє середньовіччя таки було часом євхаристійних чудес, то це видіння ще доволі м'яке. але мене не відпускає питання, звідки колетта знала, як виглядає нарізана дитяча плоть. (котик теж у задумі).

#вечірнінотатки

якщо ви читаєте цей канал бодай місяць, то вже бачили божу маму з книжкою. у її іконографії загалом багато книжок:
• зовсім маленьку марію вчить читати свята анна,
• юна марія читає під час благовіщення,
• трошки зріліша марія читає (або ні) разом із маленьким ісусиком,
• втомлена клопотами марія відпочиває за читанням, поки йосип бавить дитину,
• марія з книжкою сидить серед численних родичок,
• марія веде до школи ісусика, який несе книжку.

а оця мініатюра з французького часослова 1480-х років нагадує про те, що любов до читання — то штука міжпоколіннєва: свята анна (бо це саме вона сидить у ліжку) тут теж зображена людиною, яка береться за книжку, щойно випаде нагода, — наприклад, поки відпочиває після народження (майбутньої) божої мами, над головою в якої вже просвічує манюній німбик. тяжко в таких умовах не вирости бібліофілкою.

#куточокбібліофіла

лисик прийшов із вечірнім нагадуванням про книжковий арсенал: приходьте завтра о 19:30 в локацію «майстерні» слухати, як ми з чарівними істориками говоримо про те, нащо весь час писати якісь нові книжки про минуле (і ще про всіляке).

йосип із мечем, божа мама з косою, психоделічні звірі й обрамлення з двоголового дракона в нормандському рукописі початку хіі століття.

#дитятковяслах

дракон із леопардом усвідомлюють, що усамітнитися їм цієї ночі не дадуть, у рукописі про мерліна з xv століття.

#бісючілюди #бестіарії