🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Я знаю, что меня читает много людей из РФ. Хочется верить, что вы и без меня всё понимаете, но мало ли.
Раньше мне в шутку казалось, что я умру от действий какого-нибудь маньяка. Сейчас уже не смешно, ведь этот маньяк — ваш президент.
Сегодня в моей стране происходит полный пиздец. Я получаю сообщения держаться и не переживать, ведь все будет хорошо. Не будет, если ваш президент не остановится. И вы в силах его остановить.
Слава Украине.
Я знаю, что меня читает много людей из РФ. Хочется верить, что вы и без меня всё понимаете, но мало ли.
Раньше мне в шутку казалось, что я умру от действий какого-нибудь маньяка. Сейчас уже не смешно, ведь этот маньяк — ваш президент.
Сегодня в моей стране происходит полный пиздец. Я получаю сообщения держаться и не переживать, ведь все будет хорошо. Не будет, если ваш президент не остановится. И вы в силах его остановить.
Слава Украине.
Гучне повернення
За ці майже два роки багато чого відбулося, переповідати не буду, аби ми з вами не вскрилися.
Почну з ключового:
— я жива
— я вдома
— я тілько що сама випила пляшку вина і подумала чи не написати якусь рандомну історію зі свого життя, поки повітряна тривога не синхронізувалась з фоновою і ця думка не вмерла так і не народившись.
Одразу попереджаю, на романтичному фоні все стабільно, хоча у країні і світі пізда повна. Тому на фоні нового законопроєкту про мобілізацію, напишу як ходила на побачення з людиною, яка виїхала з країни в бебі боксі.
Історія минулорічна. На той момент я перебувала в Туреччині, в час, коли землетрус знищив 50К людей. Вся країна була у траурі, нічого не працювало і лише я заздрила, що ці люди можуть собі дозволити страждати в той час як мою країну вже рік обстрілюють і знеструмлюють, а мої люди захищаються, працюють і якось живуть, незважаючи ні на що.
В тіндер я заходити боялась з двох причин: 1. турки мене не лайкали (а ніщо так не знищує і так низьку самооцінку як відсутність уваги від турків); 2. засилля росіян, які навіть за кордоном не могли називати війну війною. Ну але все ж таки переборовши свій страх, я знайшла в тіндері Олексія з українським прапором в описі, трошки графоманським текстом про тугу за батьківщиною і фотками без кальяну.
Олексій написав, що він з Києва, дуже сумує за котом, регулярно донатить на армію і принципово не розмовляє російською. Не повний метч, але на фоні того безриб‘я, я вирішила, що най буде. Зустрітися домовилися біля водоспаду. В голові, звісно ж, програвалися флешбеки, де кілька років тому біля іншого водоспаду мене ледве не задушили. Але мій внутрішній романтик вирішив, що це іронічна відсилка і не треба зациклюватися на минулому. Спойлер: треба.
Олексій з ходу почав питати, що зі мною не так і чому я прийшла до водоспаду в джинсах і пуховику, а не як всі нормальні дівчата у вечірній сукні і шубі. Бо це ж перше романтичне побачення, а я працюю в ай ті і можу собі дозволити нормальний одяг. Я одразу відмітила, що зустрілася з достойним суперником, який мене попередньо загуглив та вивчив профіль на лінкедін, тому замість того, аби піти (а я так і не навчилась цього робити), почала контрнаступ у вигляді питань «як виїхав».
Олексій розповідав явно завчений текст про те як застряг посеред відпустки у середині лютого 2022 року, що дуже хотів повернутися боронити країну, але батьки наказали залишитись. Як чемний син, він не міг піти проти їх волі, тому вирішив тужити на чужині і боротися з росіянами за місця на турецьких пляжах.
Трошечки проникшись болем Олексія, я вирішила не насідати, бо хто яка така, щоб засуджувати військовозобов‘язану
особу, яка переживає за те, що живе своє найкраще життя під час жесті. Тому мовчки слухала напади про те, що моє місце роботи жахливе, я теж жахлива, бо на фотках виглядаю краще, а за ті два тижні, що я в Туреччині, вже могла б записатись на манікюр.
В кінці нашої прогулянки Олексій порадив сходити в хамам, бо виглядаю я так, наче рік жила під обстрілами, і побажав гарного вечора. Весь вечір я проридала, що я така ганчірка, яка не може взяти і не те, щоб піти з поганого фільму, а послати нахуй довбойоба, який сміє мені таке говорити.
На наступний день Олексій покликав мене на каву. Я вирішила, що піду, щоб а) сказати все те, що я про нього думаю; б) навчитися йти, коли мене ображають. Варіант в) заблокувати його навіть не розглядався, бо я не шукаю найлегших і найраціональніших шляхів.
Олексій запитав чому я вся в чорному і чи пов’язаний мій вибір одягу з зайвими кілограмами. Мій відпрацьований текст про те, що мені не подобаються такі випади на мою адресу, одразу забувся, і я почала шифрувати себе, що це якийсь соціальний експеримент, бо не може таке відбуватися в реальному житті. Встати і піти я теж не змогла, бо не знайшла для цього достойної відповіді, а піти без панчлайну в моїй голові було неприйнятно.
Якось віджартувавшись, Олексій почав аналізувати мою поведінку і розпитувати про мої психологічні травми.
За ці майже два роки багато чого відбулося, переповідати не буду, аби ми з вами не вскрилися.
Почну з ключового:
— я жива
— я вдома
— я тілько що сама випила пляшку вина і подумала чи не написати якусь рандомну історію зі свого життя, поки повітряна тривога не синхронізувалась з фоновою і ця думка не вмерла так і не народившись.
Одразу попереджаю, на романтичному фоні все стабільно, хоча у країні і світі пізда повна. Тому на фоні нового законопроєкту про мобілізацію, напишу як ходила на побачення з людиною, яка виїхала з країни в бебі боксі.
Історія минулорічна. На той момент я перебувала в Туреччині, в час, коли землетрус знищив 50К людей. Вся країна була у траурі, нічого не працювало і лише я заздрила, що ці люди можуть собі дозволити страждати в той час як мою країну вже рік обстрілюють і знеструмлюють, а мої люди захищаються, працюють і якось живуть, незважаючи ні на що.
В тіндер я заходити боялась з двох причин: 1. турки мене не лайкали (а ніщо так не знищує і так низьку самооцінку як відсутність уваги від турків); 2. засилля росіян, які навіть за кордоном не могли називати війну війною. Ну але все ж таки переборовши свій страх, я знайшла в тіндері Олексія з українським прапором в описі, трошки графоманським текстом про тугу за батьківщиною і фотками без кальяну.
Олексій написав, що він з Києва, дуже сумує за котом, регулярно донатить на армію і принципово не розмовляє російською. Не повний метч, але на фоні того безриб‘я, я вирішила, що най буде. Зустрітися домовилися біля водоспаду. В голові, звісно ж, програвалися флешбеки, де кілька років тому біля іншого водоспаду мене ледве не задушили. Але мій внутрішній романтик вирішив, що це іронічна відсилка і не треба зациклюватися на минулому. Спойлер: треба.
Олексій з ходу почав питати, що зі мною не так і чому я прийшла до водоспаду в джинсах і пуховику, а не як всі нормальні дівчата у вечірній сукні і шубі. Бо це ж перше романтичне побачення, а я працюю в ай ті і можу собі дозволити нормальний одяг. Я одразу відмітила, що зустрілася з достойним суперником, який мене попередньо загуглив та вивчив профіль на лінкедін, тому замість того, аби піти (а я так і не навчилась цього робити), почала контрнаступ у вигляді питань «як виїхав».
Олексій розповідав явно завчений текст про те як застряг посеред відпустки у середині лютого 2022 року, що дуже хотів повернутися боронити країну, але батьки наказали залишитись. Як чемний син, він не міг піти проти їх волі, тому вирішив тужити на чужині і боротися з росіянами за місця на турецьких пляжах.
Трошечки проникшись болем Олексія, я вирішила не насідати, бо хто яка така, щоб засуджувати військовозобов‘язану
особу, яка переживає за те, що живе своє найкраще життя під час жесті. Тому мовчки слухала напади про те, що моє місце роботи жахливе, я теж жахлива, бо на фотках виглядаю краще, а за ті два тижні, що я в Туреччині, вже могла б записатись на манікюр.
В кінці нашої прогулянки Олексій порадив сходити в хамам, бо виглядаю я так, наче рік жила під обстрілами, і побажав гарного вечора. Весь вечір я проридала, що я така ганчірка, яка не може взяти і не те, щоб піти з поганого фільму, а послати нахуй довбойоба, який сміє мені таке говорити.
На наступний день Олексій покликав мене на каву. Я вирішила, що піду, щоб а) сказати все те, що я про нього думаю; б) навчитися йти, коли мене ображають. Варіант в) заблокувати його навіть не розглядався, бо я не шукаю найлегших і найраціональніших шляхів.
Олексій запитав чому я вся в чорному і чи пов’язаний мій вибір одягу з зайвими кілограмами. Мій відпрацьований текст про те, що мені не подобаються такі випади на мою адресу, одразу забувся, і я почала шифрувати себе, що це якийсь соціальний експеримент, бо не може таке відбуватися в реальному житті. Встати і піти я теж не змогла, бо не знайшла для цього достойної відповіді, а піти без панчлайну в моїй голові було неприйнятно.
Якось віджартувавшись, Олексій почав аналізувати мою поведінку і розпитувати про мої психологічні травми.
Було враження що Олексій це Спартак Суббота і зловивши себе на цій аналогіі я почала розкручувати думку «а що якщо Олексій такий самий піздабол?». Ми почали згадувати 24 лютого і він обмовився як прокинувся від вибуху, подумавши, що це вибух газу. Я ще ніколи так не всміхалася, коли хтось з українців згадував 24 лютого.
Олексій зрозумів, що налажав, тому ми повернулися до питання «як виїхав». Розповів мерзенну та корупційну історію і почав давити на те, що я жінка, і мені не зрозуміти. В принципі, він правий. Але хоча б не пиздів, що хотів би бути героєм, якому не судилося.
Зараз Олексій воює на інформаційному фронті і розповідає про втому від війни і про те, що потрібно домовлятися. Сьогодні я нарешті написала, щоб Олексій йшов нахуй.
Олексій зрозумів, що налажав, тому ми повернулися до питання «як виїхав». Розповів мерзенну та корупційну історію і почав давити на те, що я жінка, і мені не зрозуміти. В принципі, він правий. Але хоча б не пиздів, що хотів би бути героєм, якому не судилося.
Зараз Олексій воює на інформаційному фронті і розповідає про втому від війни і про те, що потрібно домовлятися. Сьогодні я нарешті написала, щоб Олексій йшов нахуй.
Грошовий четвер і кава без кориці
Подібна історія вже була на моєму каналі, тому зізнаюсь одразу: здивована не була. Шокував мене лише той факт, що це не одноразова акція і таке може статися з будь-ким і будь-де.
Історія із Вроцлаву. Тому ті, хто зараз там, будьте обачними. Знайома полька зустрілася з місцевим Мареком, він їй сподобався: виглядав приємно, говорив правильні і гарні речі. На наступному побаченні вирішили не тягнуть і переспати, бо дорослі люди, які одне одному сподобалися, можуть дозволити собі таку розкіш як секс за згодою.
Марек жив у красивій квартирі в старому місті. Висока стеля, дерев’яні ставні, велике і трошки скрипуче ліжко. На ранок Марек приготував каву і запропонував поснідати у місті і попередньо пішов у душ. Полька тим часом вирішила розглянути бібліотеку, яка займала окрему кімнату.
Марека не було 10 хвилин, потім 20. Полька вже встигнула прочитати декілька сторінок рандомної книжки і трошки почала хвилюватись, бо скільки ж можна митися. Коли пройшло 40 хвилин, полька зрозуміла, що дуже хоче в туалет, який все ще зайнятий, а піти через це без сніданку з красивим начитаним хлопцем — якось не дуже.
Марек вийшов через півтори години, вибачившись перед полькою за затримку, але вибачень вона не слухала, бо накипіло. Одразу побігла в туалет і, вибачайте за фізіологічні подробиці, випорожнилася.
В старому будинку, як ми всі розуміємо, старі комунікації, і злив в туалеті не працював. Джерела води так само не працювали, бо, скоріш за все, за 1.5 години перебування в душі, Марек використав усю воду. Полька почала розуміти, що скоріше за все, тому його так довго і не було, бо хлопець стикнувся із схожою проблемою і шукав шляхи як змити наслідки ранкової кави. І, судячи з чистоти унітазу він їх знайшов, на відміну від неї.
Марек почав акуратно стукати, мовляв чи все ок і чи потрібна допомога. Полька зібралася з силами і розповіла правду: так і так, сходила в туалет, а змив не працює. Хлопець трошки помовчав, а потім сказав, що таке буває. Мовляв це старий дім і проблема з каналізацією, пішли снідать, щось потім придумаємо.
Полька зніяковіла. Пропозиція снідать після такої катастрофи здавалась неприйнятною, бо де таке бачили, щоб після першого сексу і сніданку, повертатися змивати унітаз. Почала казать, що це неприйнятно і компромату на неї треба негайно позбутися.
Марек повернувся з чайником і сказав польці, щоб вона збиралася, він як хазяїн квартири візьме питання на себе, бо сам своїм недбальством поставив дівчину у таке незручне положення. Полька подумала, що це все дуже неромантично, але як це ще було сприймати як не стрімкий перехід до стадії серйозних відносин.
Полька вийшла ніяковіти в коридор і почала шукати телефон, аби відписати в чаті подружок чим закінчилась її епічна історія з походом до туалету. Зрозумівши, що забула його в ванній, повернулась аби його забрати, і застала Марека з ложкою над унітазом, який доїдав рештки її вечері і кави.
Полька забрала телефон і вибіжала. Переваривши все що, відбулося, вирішила доповісти в поліцію, бо історія не сильно схожа на прийнятну в суспільстві. У поліції про Марека вже знали. Виявилось за останні роки вже було мінімум 10 подібних звернень (а скільки ще не дійшли до поліції?), але кримінальний кодекс не містить статті, яка б забороняла полякам їсти чужі какашки. Єдине, за що б Марека могли притягнути до відповідальності, якби виявили, що він підсипав у каву сторонні речовини. Але у крові польки їх не знайшли, тому, скоріш за все, він використовує якісь натуральні компоненти для послаблюючого ефекту.
Дуже сподіваюсь ніхто не снідав, читаючи цю прекрасну історію, але, користуючись нагодою, нагадую підсипати в каву виключно корицю, щоб до грошиків, і ходити лише до перевірених туалетів.
Подібна історія вже була на моєму каналі, тому зізнаюсь одразу: здивована не була. Шокував мене лише той факт, що це не одноразова акція і таке може статися з будь-ким і будь-де.
Історія із Вроцлаву. Тому ті, хто зараз там, будьте обачними. Знайома полька зустрілася з місцевим Мареком, він їй сподобався: виглядав приємно, говорив правильні і гарні речі. На наступному побаченні вирішили не тягнуть і переспати, бо дорослі люди, які одне одному сподобалися, можуть дозволити собі таку розкіш як секс за згодою.
Марек жив у красивій квартирі в старому місті. Висока стеля, дерев’яні ставні, велике і трошки скрипуче ліжко. На ранок Марек приготував каву і запропонував поснідати у місті і попередньо пішов у душ. Полька тим часом вирішила розглянути бібліотеку, яка займала окрему кімнату.
Марека не було 10 хвилин, потім 20. Полька вже встигнула прочитати декілька сторінок рандомної книжки і трошки почала хвилюватись, бо скільки ж можна митися. Коли пройшло 40 хвилин, полька зрозуміла, що дуже хоче в туалет, який все ще зайнятий, а піти через це без сніданку з красивим начитаним хлопцем — якось не дуже.
Марек вийшов через півтори години, вибачившись перед полькою за затримку, але вибачень вона не слухала, бо накипіло. Одразу побігла в туалет і, вибачайте за фізіологічні подробиці, випорожнилася.
В старому будинку, як ми всі розуміємо, старі комунікації, і злив в туалеті не працював. Джерела води так само не працювали, бо, скоріш за все, за 1.5 години перебування в душі, Марек використав усю воду. Полька почала розуміти, що скоріше за все, тому його так довго і не було, бо хлопець стикнувся із схожою проблемою і шукав шляхи як змити наслідки ранкової кави. І, судячи з чистоти унітазу він їх знайшов, на відміну від неї.
Марек почав акуратно стукати, мовляв чи все ок і чи потрібна допомога. Полька зібралася з силами і розповіла правду: так і так, сходила в туалет, а змив не працює. Хлопець трошки помовчав, а потім сказав, що таке буває. Мовляв це старий дім і проблема з каналізацією, пішли снідать, щось потім придумаємо.
Полька зніяковіла. Пропозиція снідать після такої катастрофи здавалась неприйнятною, бо де таке бачили, щоб після першого сексу і сніданку, повертатися змивати унітаз. Почала казать, що це неприйнятно і компромату на неї треба негайно позбутися.
Марек повернувся з чайником і сказав польці, щоб вона збиралася, він як хазяїн квартири візьме питання на себе, бо сам своїм недбальством поставив дівчину у таке незручне положення. Полька подумала, що це все дуже неромантично, але як це ще було сприймати як не стрімкий перехід до стадії серйозних відносин.
Полька вийшла ніяковіти в коридор і почала шукати телефон, аби відписати в чаті подружок чим закінчилась її епічна історія з походом до туалету. Зрозумівши, що забула його в ванній, повернулась аби його забрати, і застала Марека з ложкою над унітазом, який доїдав рештки її вечері і кави.
Полька забрала телефон і вибіжала. Переваривши все що, відбулося, вирішила доповісти в поліцію, бо історія не сильно схожа на прийнятну в суспільстві. У поліції про Марека вже знали. Виявилось за останні роки вже було мінімум 10 подібних звернень (а скільки ще не дійшли до поліції?), але кримінальний кодекс не містить статті, яка б забороняла полякам їсти чужі какашки. Єдине, за що б Марека могли притягнути до відповідальності, якби виявили, що він підсипав у каву сторонні речовини. Але у крові польки їх не знайшли, тому, скоріш за все, він використовує якісь натуральні компоненти для послаблюючого ефекту.
Дуже сподіваюсь ніхто не снідав, читаючи цю прекрасну історію, але, користуючись нагодою, нагадую підсипати в каву виключно корицю, щоб до грошиків, і ходити лише до перевірених туалетів.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Вирішила зареєструватися в Pure. Видалилась.
Хоча Фора звучала привабливо…
Хоча Фора звучала привабливо…
Фраголіно з чашки
За ці майже 2 роки повномасштабного вторгнення я чимало разів уявляла себе в новинах, здебільшого з підписом «знайдено тіло 31-річної жінки». Пару тижнів назад ця візуалізація майже справдилася, адже я потрапила в усі локальні пабліки з ДТП, лише з підписом «ЖАХЛИВА АВАРІЯ!!!!!! Є ПОСТРАЖДАЛІ!!!!». І хотілося б написати, що ця історія змінила мене назавжди, навчила цінувати життя та змусила по іншому дивитися на речі, але ні. Змінилося лише те, що я навчилася пристібатися на задньому сидінні і тепер маю цілу колекцію засобів від забоїв.
Ясно, що цим дописом я хочу викликати у вас співчуття і жаль до себе, але привід все-таки стосуватиметься тематики каналу. Пару днів назад у мене співпав метч із Денисом, який знаходився у радіусі 1 км. Враховуючи, що останнім таким сусідом був Віталій Дикий, то мене повинно було б це насторожити. Денис одразу написав детальний запит, що шукає жінку, яка щовівторка з 19:00 до 19:45 зможе задовольняти його фізіологічні потреби протягом 3 місяців. Пропозиція була прикріплена математичними розрахунками, мовляв саме такий графік захистить його від емоційних ризиків. Звісно, що я не могла не запитати, який у Дениса бюджет, бо бриф на перелік активностей він також вислав. Денис образився, сказав, що шукає людину на волонтерських засадах і взагалі я повинна бути вдячною, що він обрав саме мене.
Ближче до вечора Денис скорегував свою пропозицію, мовляв зрозумів, що був занадто прямим. Пояснив це тим, що звик швидко і прозоро вести справи, а оця вся лірика лише тягне час, а час це, як ми знаємо, гроші. Далі Денис прислав фотку біцухи з тренування, аби я зрозуміла всю серйозність його слів. Але єдине, що я зрозуміла, що фото зроблено в спортзалі, який знаходиться в моєму домі. Не дуже обережним шляхом я дізналася, що Денис не лише займається в моєму залі, а ще й живе у моєму під‘їзді. І все було б непогано, якби своїм бажанням обговорити учасників вайбер чату дому, я не видала Денисові своє місце проживання.
Денис запропонував, що заїде за мною на ліфті, а якщо я голодна, то можу щось приготувати і взяти з собою, бо в нього з їжі лише сухофрукти. Ще написав, що має півпляшки фраголіно і якщо я не хочу пити з горла, то можу взяти з собою чашку. Я подумала, що вижила в ДТП не заради того, аби пити фраголіно з чашки, і видалила діалог. Ну і тепер ходжу сходами, аби ненароком не зустріти Дениса в ліфті.
За ці майже 2 роки повномасштабного вторгнення я чимало разів уявляла себе в новинах, здебільшого з підписом «знайдено тіло 31-річної жінки». Пару тижнів назад ця візуалізація майже справдилася, адже я потрапила в усі локальні пабліки з ДТП, лише з підписом «ЖАХЛИВА АВАРІЯ!!!!!! Є ПОСТРАЖДАЛІ!!!!». І хотілося б написати, що ця історія змінила мене назавжди, навчила цінувати життя та змусила по іншому дивитися на речі, але ні. Змінилося лише те, що я навчилася пристібатися на задньому сидінні і тепер маю цілу колекцію засобів від забоїв.
Ясно, що цим дописом я хочу викликати у вас співчуття і жаль до себе, але привід все-таки стосуватиметься тематики каналу. Пару днів назад у мене співпав метч із Денисом, який знаходився у радіусі 1 км. Враховуючи, що останнім таким сусідом був Віталій Дикий, то мене повинно було б це насторожити. Денис одразу написав детальний запит, що шукає жінку, яка щовівторка з 19:00 до 19:45 зможе задовольняти його фізіологічні потреби протягом 3 місяців. Пропозиція була прикріплена математичними розрахунками, мовляв саме такий графік захистить його від емоційних ризиків. Звісно, що я не могла не запитати, який у Дениса бюджет, бо бриф на перелік активностей він також вислав. Денис образився, сказав, що шукає людину на волонтерських засадах і взагалі я повинна бути вдячною, що він обрав саме мене.
Ближче до вечора Денис скорегував свою пропозицію, мовляв зрозумів, що був занадто прямим. Пояснив це тим, що звик швидко і прозоро вести справи, а оця вся лірика лише тягне час, а час це, як ми знаємо, гроші. Далі Денис прислав фотку біцухи з тренування, аби я зрозуміла всю серйозність його слів. Але єдине, що я зрозуміла, що фото зроблено в спортзалі, який знаходиться в моєму домі. Не дуже обережним шляхом я дізналася, що Денис не лише займається в моєму залі, а ще й живе у моєму під‘їзді. І все було б непогано, якби своїм бажанням обговорити учасників вайбер чату дому, я не видала Денисові своє місце проживання.
Денис запропонував, що заїде за мною на ліфті, а якщо я голодна, то можу щось приготувати і взяти з собою, бо в нього з їжі лише сухофрукти. Ще написав, що має півпляшки фраголіно і якщо я не хочу пити з горла, то можу взяти з собою чашку. Я подумала, що вижила в ДТП не заради того, аби пити фраголіно з чашки, і видалила діалог. Ну і тепер ходжу сходами, аби ненароком не зустріти Дениса в ліфті.
Всім прівітик в цьому чаті.
Одночасно декілька моїх подруг вийшли з довгих стосунків і почали пізнавати світ побачень під час війни. Я спочатку зраділа, що нарешті на цьому каналі з’явиться контент, бо особисто я вже не витримую більше години в усіх цих додатках — але ні. Все у моїх подружок добре, наче всі вершки для контенту дістаються мені. Ну що ж.
Список моїх вимог до чоловіків офіційно знизився до «аби не послав мене нахуй». Я відверто не розумію, що роблю не так, але знаючі люди кажуть, що «все». Якщо коротко, то радять мені не жартувати, не зачіпати теми фемінізму, і, що найобразливіше, не цитувати пісні Козловського. Коротше, не бути собою.
Зізнаюсь, я пробувала. Сміялась з несмішних жартів, не виправляла неточності, контролювала свій вираз обличчя, аби виглядати менш невдоволено ніж я є. Мені не сподобалось. Тому де ця середина мені поки що не відомо, а поки я її нащупую, буду ділитися проміжними результатами.
З останніх апдейтів:
1. Переважно всі мої знайомства закінчуються на етапі переписки. Часто (завжди) вони супроводжуються блокуванням. З останнього — запрошення на вино вилилось в перепалку, що всі війни починаються через жінок. Судячи з усього, ця війна почалась через юлю тімошенко, яка відмовила путіну. Ну тепер хоч стало ясніше.
2. Я стала менш асоціальною ніж я є і виходжу далі за периметри дому. А ще працюю з іноземцями, які розказують про свої пригоди в Україні і діляться спостереженнями, що жінки стали вибагливими і вже недостатньо просто зводити їх в ресторан. Оце так вибагливість.
3. Якось я зависла на прямій трансляції поплави наді мейхер грановської про душу-всесвіт-усвідомленість-вдячність-космосу-і-рептілоїдам і якщо прям не сильно висміювати це все, то можу сказати, що можливо (можливо!) ключова проблема криється в негативних вібраціях навколо і всередині. Враховуючи, що моя квартира знаходиться в радіусі трьох прильотів, то негативної енергії придостатньо. Скільки її всередині — хз як вимірювати, навіть я не витримала додивитись той прямий ефір до кінця.
Тож на останок, діліться своїми порадами/лайфхаками/спостереженнями. В тік токах радять спробувати 12 пасок від 12 господинь, мені офіційно залишилось 11. Тож буду вдячна всім господинькам.
Всім хорошого дня, тижня і позитивних вібрацій ✨
Одночасно декілька моїх подруг вийшли з довгих стосунків і почали пізнавати світ побачень під час війни. Я спочатку зраділа, що нарешті на цьому каналі з’явиться контент, бо особисто я вже не витримую більше години в усіх цих додатках — але ні. Все у моїх подружок добре, наче всі вершки для контенту дістаються мені. Ну що ж.
Список моїх вимог до чоловіків офіційно знизився до «аби не послав мене нахуй». Я відверто не розумію, що роблю не так, але знаючі люди кажуть, що «все». Якщо коротко, то радять мені не жартувати, не зачіпати теми фемінізму, і, що найобразливіше, не цитувати пісні Козловського. Коротше, не бути собою.
Зізнаюсь, я пробувала. Сміялась з несмішних жартів, не виправляла неточності, контролювала свій вираз обличчя, аби виглядати менш невдоволено ніж я є. Мені не сподобалось. Тому де ця середина мені поки що не відомо, а поки я її нащупую, буду ділитися проміжними результатами.
З останніх апдейтів:
1. Переважно всі мої знайомства закінчуються на етапі переписки. Часто (завжди) вони супроводжуються блокуванням. З останнього — запрошення на вино вилилось в перепалку, що всі війни починаються через жінок. Судячи з усього, ця війна почалась через юлю тімошенко, яка відмовила путіну. Ну тепер хоч стало ясніше.
2. Я стала менш асоціальною ніж я є і виходжу далі за периметри дому. А ще працюю з іноземцями, які розказують про свої пригоди в Україні і діляться спостереженнями, що жінки стали вибагливими і вже недостатньо просто зводити їх в ресторан. Оце так вибагливість.
3. Якось я зависла на прямій трансляції поплави наді мейхер грановської про душу-всесвіт-усвідомленість-вдячність-космосу-і-рептілоїдам і якщо прям не сильно висміювати це все, то можу сказати, що можливо (можливо!) ключова проблема криється в негативних вібраціях навколо і всередині. Враховуючи, що моя квартира знаходиться в радіусі трьох прильотів, то негативної енергії придостатньо. Скільки її всередині — хз як вимірювати, навіть я не витримала додивитись той прямий ефір до кінця.
Тож на останок, діліться своїми порадами/лайфхаками/спостереженнями. В тік токах радять спробувати 12 пасок від 12 господинь, мені офіційно залишилось 11. Тож буду вдячна всім господинькам.
Всім хорошого дня, тижня і позитивних вібрацій ✨
піздєц свіданка
Фраголіно з чашки За ці майже 2 роки повномасштабного вторгнення я чимало разів уявляла себе в новинах, здебільшого з підписом «знайдено тіло 31-річної жінки». Пару тижнів назад ця візуалізація майже справдилася, адже я потрапила в усі локальні пабліки…
В коментах побачила питання про розвиток стосунків з сусідом.
Я за цей період стала тією людиною, яка спілкується в вайбер чаті дому, обмінюється новинами з консьєржкою, і свариться з сусідами, які голосно слухають музику.
Тому Денис написав мені (в вайбері), що я душна, і у відповідь від мене отримав гіфку з вітанням зі стрітенням господнім.
Коротше не склалось 🥲
Я за цей період стала тією людиною, яка спілкується в вайбер чаті дому, обмінюється новинами з консьєржкою, і свариться з сусідами, які голосно слухають музику.
Тому Денис написав мені (в вайбері), що я душна, і у відповідь від мене отримав гіфку з вітанням зі стрітенням господнім.
Коротше не склалось 🥲
Леон 13 і п’яна вишня
Всі хто добре мене знає і давно читає розуміє, що я людина шугана. Я не люблю коли мене кудись спонтанно запрошують, через що треба змінювати плани з лежання на дивані під СТБ. Зазвичай мене нікуди і не запрошують, тому не то щоб це було аж проблемою. Але в категорії виключення завжди були мої колеги, які чомусь думали, що я компанійська і приємна людина і дуже хочу проводити з ними час. Скоріш за все тому, що через віддалений режим роботи ми з ними ніколи не бачились.
Так мені написав Антон з Дніпра, з яким ми особливо не спілкувались окрім вітань/прощань на спільних зустрічах. Якось я виставила в сторіз приколдес, що знаю всі деталі розлучення леона 13 і Антон у відповідь надіслав запрошення на міт в календар з приміткою «urgent», аби я поділилась цим пізнавальним контентом. Він був на диво активним слухачем, ставив уточнюючі питання, особливо на моменті, коли розповідь дійшла до поліаморних стосунків Леона з двадцятирічними. В кінці лікнепу подякував і сказав, що планує зі своєю дівчиною Інною поїздку на вихідні в Київ і буде радий пересіктись. Додав, що Інна працює в ресторані і запевнив, що вона — унікальна знавчиня історії української кухні. Він попросив згадати її в книжці про українську гастрономію, яку я на той момент писала.
Мене приємно здивувала його винахідливість: він вигадав цілу стратегію заради своєї дівчини. Водночас я відчула себе суддею майстер-шефу, від якої залежить доля чорних фартухів, тому одразу попередила, що впливаю в тій книжці плюс мінус ні на шо, аби не вводити нікого в оману. Але Антон запевнив, що їй все одно буде приємно поділитися своїми знаннями просто так, адже вона фанатка своєї справи. Спойлер: Інна, як виявилось, не тільки не працює в ресторані, але й, здається, не готує зовсім. Причини цієї брехні досі невідомі. Слідство не триває.
Ми зустрілися в кав’ярні і це була одна з найнатягнутіших розмов евер. Я відчувала від обох якусь пасивну агресію і ставлення, наче це я сама до них нав’язалась. Щоб знайти спільні теми, я розповіла Інні про книжку, яку пишу, але вона сказала, що такої інформації купа і нашо писати те, що навряд чи хтось буде читать. Було прям ауч.
В якийсь момент Інна запропонувала переміститись в п’яну вишню, бо там більш підходящий вайб. Якщо нам був потрібен ще гірший вайб, то так і сталось. Бо після наливок Інна і Антон почали себе вести як я після Рево в 15 років — як Халк. Коли Антон вчергове відійшов за наливками, Інна запитала про моє знайомство з Леоном 13, пояснивши, що вже не може терпіть, аби не спитать.
Я почала розказувать про шоу кохання на виживання і оце все, але Інна перебила, мовляв: «Ні, я про твій особистий досвід». В чому саме полягало питання я зрозуміла раз на п’ятий. Виявилось, що Антон переповів їй мою експертизу в трешконтентознавстві, презентуючи мене як фанатку Леона. Інна це сприйняла так, наче я є його клієнткою. А я в цей момент остаточно зрозуміла, шо вони йобнуті.
Коли Антон повернувся з наливками, то вся ця історія набула ще одного додаткового сенсу. Виявилось, що я своєю сторіз про експертизу трешконтентознавстві я дала сигнал, що відкрита до експериментів. А під час urgent дзвінка тільки підтвердила це, погодившись на зустріч втрьох після розмови про поліаморні стосунки Леона.
Тому вся ця зустріч виявилась, по суті, співбесідою для сексу втрьох. Де зв’язок я досі не розумію, але Антон щось почав розповідати про НЛП і підсвідомість, а я вчергове зрозуміла, що давно пора було викликати таксі і розширювати сфери інтересів.
На наступний день Антон запитав чи можемо ми запланувати ретро по цій історії, аби він зрозумів де юзер джорні звернув не туди, бо в них з Інною таке вперше, а їм важливо розібратись в першопричинах і знайти інсайти. Досі захоплююсь майстерністю того повідомлення, бо ейчару на таке не нажалієшся, а на мене можна, мовляв відхиляючи дзвінок я демонструю, шо я не тімплейеркаі не зацікавлена в покращенні процесів. Я відповіла Антону, що для більш продуктивного обговорення варто ще додати на ретро мого менеджера, аби всі були он зи сейм пейдж. Досі чекаю інвайт :(
Всі хто добре мене знає і давно читає розуміє, що я людина шугана. Я не люблю коли мене кудись спонтанно запрошують, через що треба змінювати плани з лежання на дивані під СТБ. Зазвичай мене нікуди і не запрошують, тому не то щоб це було аж проблемою. Але в категорії виключення завжди були мої колеги, які чомусь думали, що я компанійська і приємна людина і дуже хочу проводити з ними час. Скоріш за все тому, що через віддалений режим роботи ми з ними ніколи не бачились.
Так мені написав Антон з Дніпра, з яким ми особливо не спілкувались окрім вітань/прощань на спільних зустрічах. Якось я виставила в сторіз приколдес, що знаю всі деталі розлучення леона 13 і Антон у відповідь надіслав запрошення на міт в календар з приміткою «urgent», аби я поділилась цим пізнавальним контентом. Він був на диво активним слухачем, ставив уточнюючі питання, особливо на моменті, коли розповідь дійшла до поліаморних стосунків Леона з двадцятирічними. В кінці лікнепу подякував і сказав, що планує зі своєю дівчиною Інною поїздку на вихідні в Київ і буде радий пересіктись. Додав, що Інна працює в ресторані і запевнив, що вона — унікальна знавчиня історії української кухні. Він попросив згадати її в книжці про українську гастрономію, яку я на той момент писала.
Мене приємно здивувала його винахідливість: він вигадав цілу стратегію заради своєї дівчини. Водночас я відчула себе суддею майстер-шефу, від якої залежить доля чорних фартухів, тому одразу попередила, що впливаю в тій книжці плюс мінус ні на шо, аби не вводити нікого в оману. Але Антон запевнив, що їй все одно буде приємно поділитися своїми знаннями просто так, адже вона фанатка своєї справи. Спойлер: Інна, як виявилось, не тільки не працює в ресторані, але й, здається, не готує зовсім. Причини цієї брехні досі невідомі. Слідство не триває.
Ми зустрілися в кав’ярні і це була одна з найнатягнутіших розмов евер. Я відчувала від обох якусь пасивну агресію і ставлення, наче це я сама до них нав’язалась. Щоб знайти спільні теми, я розповіла Інні про книжку, яку пишу, але вона сказала, що такої інформації купа і нашо писати те, що навряд чи хтось буде читать. Було прям ауч.
В якийсь момент Інна запропонувала переміститись в п’яну вишню, бо там більш підходящий вайб. Якщо нам був потрібен ще гірший вайб, то так і сталось. Бо після наливок Інна і Антон почали себе вести як я після Рево в 15 років — як Халк. Коли Антон вчергове відійшов за наливками, Інна запитала про моє знайомство з Леоном 13, пояснивши, що вже не може терпіть, аби не спитать.
Я почала розказувать про шоу кохання на виживання і оце все, але Інна перебила, мовляв: «Ні, я про твій особистий досвід». В чому саме полягало питання я зрозуміла раз на п’ятий. Виявилось, що Антон переповів їй мою експертизу в трешконтентознавстві, презентуючи мене як фанатку Леона. Інна це сприйняла так, наче я є його клієнткою. А я в цей момент остаточно зрозуміла, шо вони йобнуті.
Коли Антон повернувся з наливками, то вся ця історія набула ще одного додаткового сенсу. Виявилось, що я своєю сторіз про експертизу трешконтентознавстві я дала сигнал, що відкрита до експериментів. А під час urgent дзвінка тільки підтвердила це, погодившись на зустріч втрьох після розмови про поліаморні стосунки Леона.
Тому вся ця зустріч виявилась, по суті, співбесідою для сексу втрьох. Де зв’язок я досі не розумію, але Антон щось почав розповідати про НЛП і підсвідомість, а я вчергове зрозуміла, що давно пора було викликати таксі і розширювати сфери інтересів.
На наступний день Антон запитав чи можемо ми запланувати ретро по цій історії, аби він зрозумів де юзер джорні звернув не туди, бо в них з Інною таке вперше, а їм важливо розібратись в першопричинах і знайти інсайти. Досі захоплююсь майстерністю того повідомлення, бо ейчару на таке не нажалієшся, а на мене можна, мовляв відхиляючи дзвінок я демонструю, шо я не тімплейеркаі не зацікавлена в покращенні процесів. Я відповіла Антону, що для більш продуктивного обговорення варто ще додати на ретро мого менеджера, аби всі були он зи сейм пейдж. Досі чекаю інвайт :(
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Рандомний тіп написав «прів»
Я:
Я: