Бешкетування тривало весь грудень. Кожні два дні хлопці виходили з сидячих позицій, щоб прийняти душ, покурити або погуляти, а потім знову зачинялися всередині. Ростика неодноразово саджали в ізолятор, за цей час Сергій проносив йому другий телефон і печиво через заґратовані вікна камери.

Влад і його друзі забарикадувалися на останньому поверсі, заваливши сходові клітки меблями та ліжками, і навіть за допомогою скотчу та клею зачинили психологів у своїх кімнатах.

Протести припинилися лише тоді, коли було оголошено, що "Дружба" закривається і об'єднується з іншим табором "Лучистий", розташованим приблизно за 45 хвилин їзди. 22 грудня, замість того, щоб готуватися до поїздки додому на Різдво, Влада, Сергія, Ростика, Дениса та ще близько 200 дітей з Херсона перевели до іншого табору.

Незабаром заворушення відновилися і посилилися. Денис спав у ванній, щоб уникнути ранкової зарядки. Діти ховали алкоголь у вентиляційних системах. А напередодні Нового року вихованці табору влаштували акцію протесту. Опівночі Сергій з групою дітей був у табірному театрі, коли почалася новорічна промова путіна. Вони вийшли з театру і повернулися до своїх кімнат, де Сергій і ще кілька дітей встановили колонки на балконах і увімкнули гімн України та звернення Президента України Зеленського до народу.

Дениса не було вже три місяці, і він відчайдушно хотів повернутися додому до батьків. Він почав обмірковувати плани втечі: зв'язатися з Червоним Хрестом, найняти приватне авто чи просто втекти.

Але навіть якби йому якимось чином вдалося втекти, його б оголосили в розшук. Українські документи не визнаються в Росії, тому він не зміг би купити навіть квиток на поїзд. Навіть якби він знайшов гроші на приватний автомобіль, він не зміг би перетнути російський кордон без уповноваженого супроводу. Усі дороги майже напевно вели назад до Астахова.

Проте Денис не втрачав рішучості. "Якби я збожеволів, то спробував би знайти спосіб повернутися додому", - сказав він. Він вигадував плани, але тримав їх при собі. Існував лише один спосіб, як Астахов дізнався про Влада: інформатори. У таборі вожаті винагороджували донощиків додатковими порціями їжі або поїздками до міста. Для чималої групи проросійськи налаштованих дітей серед відпочивальників це була легка справа.

Тому Денис не наважувався ділитися своїми ідеями ні з ким, навіть з друзями. "Занадто багато щурів", - сказав Денис.

Єдині люди, яким він довіряв, були його батьки. Вдома в Херсоні мобільний зв'язок у них був поганий, але щоразу, коли Денис міг до них додзвонитися, він плакав. Під час відеодзвінків батьки могли бачити його змарнілі та почервонілі щоки. Тим часом вони страждали від високого кров'яного тиску, псоріазу та носових кровотеч.

Російська влада чітко дала зрозуміти: якщо батьки хочуть повернути своїх дітей, вони повинні самі забрати їх. Але для них це було майже так само малоймовірно, як і для Дениса.

Оскільки весь південний схід України охоплений війною, єдиний спосіб потрапити до Криму з Херсона - це їхати через Білорусь, а потім через материкову частину Росії - шлях у 4 000 кілометрів.

Батьки Дениса висилали йому гроші зі своїх пенсій, щоб він міг купити їжу та інсулін, але вартість поїздки була непомірно високою. А головне, вона була небезпечною. Для батьків Дениса, обоє з яких глухі, ризик непорозуміння з озброєними російськими солдатами на кордоні був надто високим.

Був кінець зими. Дні були короткими і холодними, і хлопцям знову сказали збирати речі: їх забирали на навчання до коледжу. Для Сергія це здавалося позитивною подією. Принаймні, вони матимуть трохи свободи, щоб гуляти за межами табору. "А якби не вийшло, то можна було б розробити план втечі", - сказав Сергій.

У лютому 2023 року Сергія, Ростика та Дениса відвезли до Керченського морського технічного коледжу, військово-морської академії, розташованої за три години на схід від Євпаторії. Ростик і Сергій були розміщені в одному корпусі в якості сусідів по кімнаті. Дениса поселили в іншому корпусі, а Влада забрали в зовсім інший військовий коледж.

У Керчі ситуація не стала кращою.

👇👇👇👇👇

Принаймні в таборі хлопці були оточені іншими українцями. В училищі ж вони були самі. Формувати опір стало набагато важче, особливо після того, як на хлопців почали тиснути, щоб вони подали заяви на отримання російських паспортів. Протягом першого місяця російська влада викликала хлопців до себе в офіс і пропонувала їм 100 000 рублів (1000 доларів), квартири та російські паспорти.

"Ви ж розумієте, що ви тепер в росії, ви повинні поважати цю країну, - сказали вони Ростику. "Оскільки ти тут живеш, ти повинен отримати цей паспорт". Коли Ростик чинив опір, влада погрожувала скоротити йому стипендію.

"Давайте, - сказав їм Ростик. "Зменшуйте".
За це Сергія та Ростика замкнули в гуртожитку на два тижні у квітні. На щастя, вони подружилися із співчутливими російськими дітьми на першому поверсі, які дозволяли хлопцям через вікно виходити в місто, ходити по магазинах і курити.

Коли вони вийшли з ув'язнення, тиск відновився.

Роздавання паспортів є поширеною тактикою, яку росіяни застосовують на окупованих територіях, коли доступ до нормального життя, від соціальних виплат до купівлі нерухомості, стає майже неможливим без прийняття російського громадянства.

Це поставило хлопців у скрутне становище. Після стількох місяців життя в невизначеності, це був шлях до безпеки. Але якби вони здалися, паспорт дав би їм право на усиновлення в росії, зміну імен і військовий призов, який після досягнення 18 років міг би відправити їх на фронт воювати проти їх рідної країни.

Хлопці залишалися непокірними, але через шість місяців перебування в полоні у них закінчилися надія і можливості. "На той час я вже скоріше змирився, ніж шукав виходу", - каже Денис.

Однак, повернувшись в Україну, їх сім'ї виношували план втечі. Мати Сергія зв'язалася з благодійною організацією Save Ukraine, яка займається порятунком викрадених росією українських дітей. У нині видаленому звіті Уповноважений з прав дитини в росії назвав цю групу терористичною організацією.

Рятувальні операції "Врятувати Україну" - це не драматичні операції, які проводяться серед ночі. Це скоріше місія через підземний світ російської бюрократії. Випадок кожної дитини індивідуальний. Save Ukraine розробила план для Сергія, Ростика та Дениса:

Мати Сергія, Ірина, поїде до Криму, щоб забрати всіх трьох хлопців з Керчі. Але для цього Ірині довелося б фактично стати законним опікуном друзів Сергія, оскільки батьки Дениса були живі, але недієздатні, а мати Ростика перебувала в невідомій психіатричній лікарні. Два місяці "Save Ukraine" збирала необхідні документи. На початку червня 2023 року Ірина вирушила до Керчі.

Хлопці не дуже добре розуміли, що відбувається. Сергій сховав свій паспорт у місцевого друга, щоб росіяни не змогли його вкрасти.

Він не даремно хвилювався. Напередодні приїзду Ірини Сергію, Ростику та Денису заборонили виходити з гуртожитку, хоча керівництво коледжу вже затвердило всі документи Ірини. Вони залишалися замкненими у своїх кімнатах протягом тижня, поки не приїхала Ірина, після чого Сергія та Дениса викликали до кабінету директора.

Сергій розплакався, побачивши матір. Вони з Денисом були вільні. Але Ростик не міг. Російська влада стверджувала, що його мати перебуває в психіатричній лікарні в Криму, і якщо Ростик хоче виїхати, вона повинна приїхати за ним сама.

Справа Ростика мала дійти до суду, який би визначив, чи має право Ірина забрати його. Ірина покинула кампус разом із Сергієм та Денисом, але вони сховалися в Криму з вимкненими телефонами, щоб дочекатися результату. Тим часом росіяни замкнули Ростика в його кімнаті, щоб він не втік. Однак через два тижні суд відклали. У Ірини та хлопців не було іншого вибору, окрім як вибратися на волю.

Ростик знайшов свій шлях назад через кілька місяців, але Сергій, який не міг цього знати, був спустошений. "У нас було стільки планів!" - сказав Сергій. "Ми хотіли покататися [на моєму мотоциклі], погуляти. Я вже сказав дівчатам [вдома], що прийду з подругою. А потім я приїхав один, і вони місяць питали: "А де твій друг?".

Наступні кілька днів у дорозі були довгими, виснажливими, як у тумані.

👇👇👇👇👇👇

Save Ukraine попросила не розголошувати подробиці подорожі додому, щоб не ставити під загрозу майбутні порятунки, але дорога на північний захід через росію, а потім до Білорусі зайняла близько п'яти днів. На кордоні хлопців допитували. Коли вони вже думали, що їх випустили, агенти попросили ще один документ, якого у них не було. Вони були за 2 кілометри від білоруського кордону.
Після кількох довгих хвилин їм дозволили пройти. "Гаразд", - сказав агент. "Проходьте".
"От дурні", - подумав Сергій.

Денис і Сергій продовжили рух через Білорусь до кордону з Україною. Перед перетином кордону вони зупинилися покурити і подивилися на свої російські міграційні карти. "Треба спалити це лайно", - сказав Сергій.
Стоячи посеред дороги в оточенні камер спостереження, Денис і Сергій піднесли запальнички до своїх міграційних карток. Близько п'яти хвилин полум'я лизало ламінацію, повільно поглинаючи пластик і випускаючи синій дим. Вони докурили сигарети, а рештки карток викинули через огорожу в зону, де було повно мін.

Вони пішли далі, і за поворотом побачили український прапор. Вздовж дороги були розкидані металеві протитанкові їжаки. Навколо нікого не було. Коли вони наблизилися до кордону, з'явився солдат і запитав: "Громадяни України?". "Так", - відповіли хлопці.

Він перевірив їхні документи, запропонував хлопцям тачку для їхніх сумок, і вони увійшли в Україну».

Мораль проста. Подобається комусь чи ні, але в нас майбутнє з такими дітьми

Світ змінюється. Якщо мене в 2014 році вважали до вторгнення радикалом, то я розумію, що, в порівнянні з людьми з Харкова чи Маріуполя, з Херсону чи Нової Каховки, з Вовчанська або з Бахмуту, з Волновахи та Вугледару, я лагідне кошеня. Росіяни мають молитися всім богам і чортам, щоб ніколи не зустрітися з вимушеними переселенцями вищезгаданих і не згаданих міст

Як би не звучало цинічно, проте рф своїми діями зробила все, щоб діти України з самого дитинства ненавиділи рф. Це не забудеться. Про це вони розкажуть своїм дітям

Бо в них це дитинство спиздили. І вони знають те, хто це зробив

А за тих, кого росіяни викрали, але які втекли чи просто пережили те, шо пережили, я взагалі мовчу - в цих малих величезне майбутнє, якшо їх спрямувати чи хоча б дати шанс себе реалізувати в тих же спецслужбах України.

Питання не в тому шо кацапи підараси. Питання в тому, що діти не здалися і не захотіли стати хохлами (позиція автора - холод є приниженням). Тому вони пішли на жертви і виграли бій, можливо найважливіший в їх житті

Колись про цих дітей знімуть фільми - про те, як формувався їх світогляд, чому вони стали такими і чому не сприймають росіян за людей

Але це все буде потім. Зараз же наша задача, шоб діти ніколи не пошкодували через свій вибір. Залишилось цей шанс не проїбати

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

Драсьте

Біндєри, чьто с ліцамі???

Вата, говно будешь?

Ситуація наступна

https://www.patreon.com/posts/125434161?utm_campaign=postshare_creator

Емоційна стаття від чеха

https://www.patreon.com/posts/125454326?utm_campaign=postshare_creator

Пентагон, 2026 рік:

— Чому ми програємО?

— Бо той офіс, що знав відповідь, ми закрили рік тому

https://www.patreon.com/posts/125502987?utm_campaign=postshare_creator

These historic animosities, the decades long freeze in relations prior to the collapse of the Soviet Union, punctuated by military clashes in the 1960s along their 4,300-kilometre-long border, encourages those in the Trump administration who believe that Russia can be somehow ‘peeled away’ from China. ‘Having to do whatever China says they need to do because of their dependence on them – I don’t think that’s a good outcome for Russia,’ said Secretary of State Marco Rubio in an interview with Breitbart News.

Others close to Trump have described his grand geopolitical aim in cosying up to Putin as trying to pull off a ‘reverse Nixon’, sacrificing Ukraine in a bid to drive a wedge between China and Russia in the same manner that President Richard Nixon’s famous 1972 trip to China was aimed at undermining the Soviet Union and creating distance between Beijing and Moscow.

This is almost certainly delusional, and the blow to American credibility would be costly in multiple other ways. The Soviet Union and China at the time of the Nixon visit had no relations, with the Sino-Soviet split still in full force; their border was heavily fortified, and the two communist giants loathed each other. Today’s relations between China and Russia is a marriage of convenience, and Russia is the junior partner. There is fear in Russia that Beijing will someday transform its economic dominance into political control, and the Russian Far East, where the population is continuing to shrink, will simply be subsumed by a voracious China. But for the moment their interests are too closely aligned. They increasingly define their relationship in terms of opposition to Western democracies – and to the US in particular. China is keeping Russia’s economy afloat, underwriting its aggression, and Beijing is mostly getting what it needs from Russia without having to further modify that standard map. It can afford to ignore the fireworks in Haishenwai. At least for the moment».

What they didn't write but wanted to say

Behind all the fireworks, parades, and solemn speeches about the "glorious history of Vladivostok", the most important truth was not heard - something that no one in Russia dares to say out loud, but every strategist in the general staff is well aware of: The Far East no longer belongs to Russia in the full sense of the word.

Yes, it is de jure on the map. But de facto, it has long been dominated by China: its goods, its money, its investments, its labour force, its business, its influence. China is not invading - it is infiltrating, buying, taking tidbits of the country. It is like a sea cucumber that is in no hurry, but slowly, silently, and irreversibly absorbing the space around it.

When Beijing updates the "standard map" with Chinese names of Russian cities, it is not a mistake. It is a warning. It is a formalisation of intent. And the fact that Russia silently swallows such "updates" is already a signal. China is testing the boundaries, and it sees that there are no more boundaries.

The article diplomatically left out a simple point: Russia is becoming a vassal. And all this imperial rhetoric is just a scenery that hides fear. Fear not of NATO. And not before Ukraine. Fear that one day China will no longer ask for permission. It will simply say: "Vladivostok? It has always been Haishenwai. We are just correcting a mistake of history." And Russia will not be able to answer or deny this, because for years it has been building this dependence on its own.

This was not written in the article. But this is the subtext in every sentence. It is a whisper to the loud music of the parades. This is the true face of Putin's fear. Not before the West, but before the East, which remembers well who stole from it and how much. And which now comes with a bill. A cold one. In a package of sea cucumbers

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

На росії побоюються, що Пекін трансформує своє економічне домінування в політичний контроль. Ця історична ворожнеча, десятиліттями заморожених відносин до розпаду Радянського Союзу, які переривалися військовими зіткненнями в 1960-х роках уздовж їхнього 4300-кілометрового кордону, заохочує тих в адміністрації Трампа, хто вважає, що Росію можна якимось чином "відшарувати" від Китаю. "Вимушеність робити все, що скаже Китай, через свою залежність від нього - я не думаю, що це хороший результат для росії", - сказав держсекретар Марко Рубіо в інтерв'ю Breitbart News.

Інші наближені до Трампа особи описують його велику геополітичну мету в заграванні з путіним як спробу здійснити "зворотний Ніксон", принесши Україну в жертву, щоб вбити клин між Китаєм і росією так само, як знаменита поїздка президента Річарда Ніксона до Китаю в 1972 році була спрямована на підрив Радянського Союзу і створення дистанції між Пекіном і москвою.

Це майже напевно маячня, і удар по американському авторитету буде дорого коштувати в багатьох інших відношеннях. Радянський Союз і Китай на момент візиту Ніксона не мали жодних відносин, китайсько-радянський розкол все ще був у повній силі; їхні кордони були сильно укріплені, а два комуністичні гіганти ненавиділи один одного. Сьогоднішні відносини між Китаєм і росією - це шлюб за розрахунком, де росія є молодшим партнером.

В Росії побоюються, що Пекін одного дня трансформує своє економічне домінування в політичний контроль, і російський Далекий Схід, де населення продовжує скорочуватися, буде просто поглинутий ненажерливим Китаєм. Але поки що їхні інтереси надто тісно збігаються. Вони все частіше визначають свої відносини з точки зору протистояння західним демократіям - і, зокрема, США. Китай підтримує російську економіку на плаву, підтримуючи її агресію, і Пекін здебільшого отримує від росії те, що йому потрібно, не змінюючи цієї стандартної карти. Він може дозволити собі ігнорувати феєрверки в Хайшенваї. Принаймні на даний момент»

Ремарка або те, чого не написали, але хотіли сказати

За всіма феєрверками, парадами, урочистими промовами про «славну історію Владивостока» не пролунала найважливіша правда — те, що в росії ніхто не наважується сказати вголос, але кожен стратег у генштабі добре усвідомлює:

Далекий Схід більше не належить росії. В повному сенсі цього слова.

Так, де-юре він на карті. Але де-факто — в ньому вже давно прописався Китай: його товари, його гроші, його інвестиції, його робоча сила, його бізнес, його вплив. Китай не вторгається — він просочується, купує, забирає ласий шмат за шматом. Він нікуди не поспішає, але повільно, мовчки поглинає простір навколо себе.

Коли Пекін оновлює «стандартну карту» з китайськими назвами російських міст — це не помилка. Це попередження і формалізація намірів. Ну, а те, що росія мовчки ковтає такі «оновлення», — вже сигнал. Китай тестує межі і бачить, що меж більше немає.

У статті дипломатично оминули просту річ: росія стає васалом. А вся ця імперська риторика — лише декорації, за якими приховано страх. Страх не перед НАТО. І не перед Україною. Страх перед тим, що одного дня Китай більше не питатиме дозволу. Він просто скаже: «Владивосток? Це завжди був Хайшенвай. Ми лише виправляємо помилку історії».

І росія не зможе ні відповісти, ні заперечити, бо роками будувала цю залежність власноруч.

Це не написали в статті. Але саме це — підтекст в кожному реченні. Це — шепіт під гучну музику парадів. Це — справжнє обличчя страху путіна. Не перед Заходом, а перед Сходом, який добре пам’ятає, хто і скільки в нього вкрав. І який тепер приходить з рахунком.

І коли рахунок прийде, він буде не в юанях. Він буде у квадратних кілометрах. За кожен китайський кредит, за кожен “братський жест” — Китай візьме по шматку Примор’я. З усім вмістом. Навіть з флотом.

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq