This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Біндєри, чьто с ліцамі???
🤮855💊105💩58😁44🤡14🤣13🥴6👍4❤3🖕3🥰1
Forwarded from Добрый Шубин
кацапня проебет для начала 40% рынка газа Армении. Браво, Газпром! Не останавливайтесь!)))
👍624🔥148👏58😁18🖕3❤2
Forwarded from Чёрная Туфелька
Ты донёс сегодня на соседа? Нет? А ведь уже каждый седьмой – sì
Ciao, мои антифашистские amori, у меня для вас свеженькое, как хрустящий круасан в Милане в 6 утра. Россия в 2025 году — это не просто "страна", а такая репрессивная опера, где каждый седьмой готов хлопнуть дверь не ради драмы, а ради доноса.
Фонд Общественного Мнения провёл опрос. Казалось бы, что может быть безобиднее? Ну, опрос, ну особи, отдалённо напоминающие людей, ну ответы. Ma no, дорогие, всё гораздо интересастее.
14% — то есть каждый седьмой представитель бешеного заболотья — честно сказал: "Да, если услышу, что кто-то критикует президента (да-да, того самого, Памперсное Хуйло который), я тут же побегу в органы".
В органы, Карл! Не в спа, не в винный бар, по своим делам куда-то, а в органы.
Это не сюр — это повседневность зетонутоголовых ублюдков. Это не сценарий Федерико Феллини, это скорее Росреестр страха.
Но, как оказывается, это ещё не всё.
Когда речь заходит не о “главном”, а об армии, "святой и непогрешимой" как ризотто с трюфелями на день Конституции, уже 24% говорят: “Если кто-то плохое про войну скажет — я стукану”.
Как вам такая социальная бомба? Каждая четвёртая рюцке головушка — не просто солидарна, а прямо-таки жаждет быть частью министерства доносов и шёпота (при этом заявляя, что "это всё путин").
20% ещё колеблются — мол, не знают, стучать или нет. Что ж, дайте им немного времени и федеральных "новостей", и они тоже дозреют.
Benvenuti nel 1937, только теперь с Wi-Fi, оплатой штрафа и вручения повесток через Госуслуги.
Но есть и луч света, как в соборе Санта-Мария-дель-Фьоре
69% — пока ещё отказываются доносить на соседей за критику власти. И 56% не хотят сдавать людей за нелестные слова об армии. Grazie a Dio, скажем мы, но это не означает, что у них наблюдаются признаки совести.
Но… знаете, как это бывает. Сегодня они не стучат, а завтра — "а чё, я просто хотел, чтобы порядок был".
Ведь стучать на россии — это уже не предательство, а новый стиль жизни. Такой, знаете, denunciare casual. Удобно, не мнётся, и подходит под любые идеологические кроссовки. Как вариант, аргументируют тем, что доносить они начали потому, что не хотели чтобы на них донесли за то, что они не хотят доносить. Угу
А вообще, cari miei, "свободная" россия сегодня выглядит так:
На россии снова боятся говорить. Даже на кухне. Даже шёпотом. Даже коту.
Врагов стало больше, так как сосед — больше не сосед. Это либо потенциальный агент МВД, либо будущая причина твоего административного штрафа на 50 тысяч.
Доносы стали новой (забытой старой) социальной валютой. Чем больше ты сдал, тем чище твой кармический аккаунт перед государством и тем выше ты можешь подняться по карьерной лестнице (всего-то, нужно написать доносы на всех, кто стоит на пути)
И если кто-то из читающих это россиян думает, что его это не коснётся — поверьте, пока они читают это, где-то в Туле бешеного заболотья очередная зетонутоголовая патриотка уже звонит участковому, потому что её золовка сказала, что хлеб дорогой и сын зря на фронт пошёл.
Последний абзац. Самый вкусный, как глоток воды после ristretto
Я получаю удовольствие от происходящего на рф. От того, что вся эта система страха и доносов уже самим россиянам не кажется странной. Она становится привычной. Она держит всех в нервном напряжении и это приводит к срывам, как результат, россияне нападают друг на друга. И это прекрасно.
Зю: таварисчи россияне, benvenuti в реальность с привкусом заложничества, вы это называете "свободной россией".
Вас много, но вы все молчите. И так будет, пока не сдохнете. Ведь вы ничего менять не хотите.
Поддержать унижения рашни можно на
Цьом
Ciao, мои антифашистские amori, у меня для вас свеженькое, как хрустящий круасан в Милане в 6 утра. Россия в 2025 году — это не просто "страна", а такая репрессивная опера, где каждый седьмой готов хлопнуть дверь не ради драмы, а ради доноса.
Фонд Общественного Мнения провёл опрос. Казалось бы, что может быть безобиднее? Ну, опрос, ну особи, отдалённо напоминающие людей, ну ответы. Ma no, дорогие, всё гораздо интересастее.
14% — то есть каждый седьмой представитель бешеного заболотья — честно сказал: "Да, если услышу, что кто-то критикует президента (да-да, того самого, Памперсное Хуйло который), я тут же побегу в органы".
В органы, Карл! Не в спа, не в винный бар, по своим делам куда-то, а в органы.
Это не сюр — это повседневность зетонутоголовых ублюдков. Это не сценарий Федерико Феллини, это скорее Росреестр страха.
Но, как оказывается, это ещё не всё.
Когда речь заходит не о “главном”, а об армии, "святой и непогрешимой" как ризотто с трюфелями на день Конституции, уже 24% говорят: “Если кто-то плохое про войну скажет — я стукану”.
Как вам такая социальная бомба? Каждая четвёртая рюцке головушка — не просто солидарна, а прямо-таки жаждет быть частью министерства доносов и шёпота (при этом заявляя, что "это всё путин").
20% ещё колеблются — мол, не знают, стучать или нет. Что ж, дайте им немного времени и федеральных "новостей", и они тоже дозреют.
Benvenuti nel 1937, только теперь с Wi-Fi, оплатой штрафа и вручения повесток через Госуслуги.
Но есть и луч света, как в соборе Санта-Мария-дель-Фьоре
69% — пока ещё отказываются доносить на соседей за критику власти. И 56% не хотят сдавать людей за нелестные слова об армии. Grazie a Dio, скажем мы, но это не означает, что у них наблюдаются признаки совести.
Но… знаете, как это бывает. Сегодня они не стучат, а завтра — "а чё, я просто хотел, чтобы порядок был".
Ведь стучать на россии — это уже не предательство, а новый стиль жизни. Такой, знаете, denunciare casual. Удобно, не мнётся, и подходит под любые идеологические кроссовки. Как вариант, аргументируют тем, что доносить они начали потому, что не хотели чтобы на них донесли за то, что они не хотят доносить. Угу
А вообще, cari miei, "свободная" россия сегодня выглядит так:
На россии снова боятся говорить. Даже на кухне. Даже шёпотом. Даже коту.
Врагов стало больше, так как сосед — больше не сосед. Это либо потенциальный агент МВД, либо будущая причина твоего административного штрафа на 50 тысяч.
Доносы стали новой (забытой старой) социальной валютой. Чем больше ты сдал, тем чище твой кармический аккаунт перед государством и тем выше ты можешь подняться по карьерной лестнице (всего-то, нужно написать доносы на всех, кто стоит на пути)
И если кто-то из читающих это россиян думает, что его это не коснётся — поверьте, пока они читают это, где-то в Туле бешеного заболотья очередная зетонутоголовая патриотка уже звонит участковому, потому что её золовка сказала, что хлеб дорогой и сын зря на фронт пошёл.
Последний абзац. Самый вкусный, как глоток воды после ristretto
Я получаю удовольствие от происходящего на рф. От того, что вся эта система страха и доносов уже самим россиянам не кажется странной. Она становится привычной. Она держит всех в нервном напряжении и это приводит к срывам, как результат, россияне нападают друг на друга. И это прекрасно.
Зю: таварисчи россияне, benvenuti в реальность с привкусом заложничества, вы это называете "свободной россией".
Вас много, но вы все молчите. И так будет, пока не сдохнете. Ведь вы ничего менять не хотите.
Поддержать унижения рашни можно на
PayPal tufelkablack@protonmail.com Цьом
👍354💯91👏10❤7🖕7🔥4😱3👾2🥱1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Пшукін, ти?
💯389🤣253🤯57🙈43😁12💩7👍6🙉4🔥3🥰3🎉3
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
До речі, канал на Патреон можна підтримати тут https://www.patreon.com/fashdonetsk
😁335😐45👍15🤣14❤3👎3🥰1🤔1💩1🤨1
Це вам за те шо до церкви не ходите
🤮646😁84🤣84🤡13🙉7😱6👍3💯2🔥1
Втеча з російського концтабору. Стаття, яка змусить вас плакати
Неочікувано The Politico написало читаю про втечу українських дітей, яких викрали росіяни
Текст великий, але не пошкодуйте часу на це
«Українські підлітки, які кинули виклик путінському архіпелагу ГУЛАГ - і перемогли
Коли Влад і його друзі зрозуміли, що кремль не поверне їх додому, вони влаштували відкритий бунт.
Коли небо почало темніти, Владислав Руденко засунув пару трусів у капюшон і вдав, що йде на прогулянку. 16-річний український хлопець мусив поспішати. У нього був лише невеликий проміжок часу до того, як ліхтарі освітили табірне містечко виправного табору, потенційно викриваючи його перед російськими вожатими.
Він вийшов зі свого гуртожитку сам близько 18:00 і попрямував через територію табору, огороджену двометровим парканом з колючим дротом. Він опинився на відкритій сцені з видом на площу, де щоранку діти табору повинні були збиратися для виконання російського гімну. Влад піднявся сходами на сцену, ухиляючись від камери спостереження, спрямованої прямо на нього, і повернув праворуч до ряду флагштоків: веселковий прапор табору, ще один - окупованого Криму, а також синьо-червоно-білий прапор росії.
"Чому вони там висять?" - подумав він про себе. Російський прапор дивував його, хлопчика з українського міста Херсон. Російський прапор символізував озброєних людей у балаклавах, які забрали його з дому.
Влад востаннє озирнувся, щоб переконатися, що навколо нікого немає, а потім схопив мотузку на флагштоці. Він розв'язав її і смикнув, спускаючи російський прапор так швидко, як тільки міг. Коли прапор спустився на землю, він відчепив його, застебнув труси і підняв його на 4-метровий стовп. Він відчув, як очі вилазять на лоба, серце падає в живіт - настільки високим був флагшток, - а потім - опір. Влад підняв голову і побачив свої біло-блакитні труси в клітинку, що висіли в сутінках.
"Так, - подумав він. "Це підійде".
Спочатку Влад відчував радість від того, що здійснив найсміливіший трюк, який коли-небудь бачив табір. "Буде що розповісти дітям", - сказав він. Але потім його радість змінилася страхом. В очах російської влади це була не підліткова витівка. Це була державна зрада. Він повинен був негайно позбутися прапора. Він зібрав його в пучок, запхав під капюшон і побіг до найближчого туалету, де зустрів свого друга. Хлопці почали рвати російський прапор на частини, кидати шматки в унітаз і справляти нужду на нього.
Вони зняли це на свої телефони, а потім змили осквернений прапор в унітаз. Вони повернулися до своїх кімнат, де передивлялися відео знову і знову, регочучи до ночі.
О 8 ранку наступного дня біля прапорів зчинилася метушня. Зазвичай Влад і його друзі робили все можливе, щоб уникнути ритуалу виконання гімну. Того ранку він зробив виняток. Він вийшов на вулицю, де до нього підійшли якісь хлопці і схвильовано пояснили, що сталося. "Ого, - сказав Влад. "Ті, хто це зробив, круті!" Він побачив свої труси на землі і з усіх сил намагався зберігати спокій, поки начальник охорони допитував відпочиваючих. "Добре, що ніхто не знає, що це був я", - подумав він.
Наступні кілька днів Влад робив усе можливе, щоб залишитися непоміченим. Табір, в якому проживало близько 600 полонених українських дітей, називався "Дружба". Він є частиною величезного архіпелагу подібних закладів, що простягається від Чорного моря до владивостока, створених кремлем для індоктринації українських дітей.
Україна заявляє, що майже 20 000 українських дітей у віці від 7 до 18 років були незаконно вивезені з їхніх домівок на окуповану територію. Росія, яка виправдовує свої дії як «гуманітарну акцію» з «порятунку дітей» з України, «охопленої нацистами», хвалиться тим, що "прийняла" понад 700 000 дітей. Але ці цифри включають цілі сім'ї і не є специфічними для депортації дітей, а точна кількість зниклих безвісти українських дітей залишається невідомою. З початку конфлікту повернулися щонайменше 1 243 дитини.
👇
Неочікувано The Politico написало читаю про втечу українських дітей, яких викрали росіяни
Текст великий, але не пошкодуйте часу на це
«Українські підлітки, які кинули виклик путінському архіпелагу ГУЛАГ - і перемогли
Коли Влад і його друзі зрозуміли, що кремль не поверне їх додому, вони влаштували відкритий бунт.
Коли небо почало темніти, Владислав Руденко засунув пару трусів у капюшон і вдав, що йде на прогулянку. 16-річний український хлопець мусив поспішати. У нього був лише невеликий проміжок часу до того, як ліхтарі освітили табірне містечко виправного табору, потенційно викриваючи його перед російськими вожатими.
Він вийшов зі свого гуртожитку сам близько 18:00 і попрямував через територію табору, огороджену двометровим парканом з колючим дротом. Він опинився на відкритій сцені з видом на площу, де щоранку діти табору повинні були збиратися для виконання російського гімну. Влад піднявся сходами на сцену, ухиляючись від камери спостереження, спрямованої прямо на нього, і повернув праворуч до ряду флагштоків: веселковий прапор табору, ще один - окупованого Криму, а також синьо-червоно-білий прапор росії.
"Чому вони там висять?" - подумав він про себе. Російський прапор дивував його, хлопчика з українського міста Херсон. Російський прапор символізував озброєних людей у балаклавах, які забрали його з дому.
Влад востаннє озирнувся, щоб переконатися, що навколо нікого немає, а потім схопив мотузку на флагштоці. Він розв'язав її і смикнув, спускаючи російський прапор так швидко, як тільки міг. Коли прапор спустився на землю, він відчепив його, застебнув труси і підняв його на 4-метровий стовп. Він відчув, як очі вилазять на лоба, серце падає в живіт - настільки високим був флагшток, - а потім - опір. Влад підняв голову і побачив свої біло-блакитні труси в клітинку, що висіли в сутінках.
"Так, - подумав він. "Це підійде".
Спочатку Влад відчував радість від того, що здійснив найсміливіший трюк, який коли-небудь бачив табір. "Буде що розповісти дітям", - сказав він. Але потім його радість змінилася страхом. В очах російської влади це була не підліткова витівка. Це була державна зрада. Він повинен був негайно позбутися прапора. Він зібрав його в пучок, запхав під капюшон і побіг до найближчого туалету, де зустрів свого друга. Хлопці почали рвати російський прапор на частини, кидати шматки в унітаз і справляти нужду на нього.
Вони зняли це на свої телефони, а потім змили осквернений прапор в унітаз. Вони повернулися до своїх кімнат, де передивлялися відео знову і знову, регочучи до ночі.
О 8 ранку наступного дня біля прапорів зчинилася метушня. Зазвичай Влад і його друзі робили все можливе, щоб уникнути ритуалу виконання гімну. Того ранку він зробив виняток. Він вийшов на вулицю, де до нього підійшли якісь хлопці і схвильовано пояснили, що сталося. "Ого, - сказав Влад. "Ті, хто це зробив, круті!" Він побачив свої труси на землі і з усіх сил намагався зберігати спокій, поки начальник охорони допитував відпочиваючих. "Добре, що ніхто не знає, що це був я", - подумав він.
Наступні кілька днів Влад робив усе можливе, щоб залишитися непоміченим. Табір, в якому проживало близько 600 полонених українських дітей, називався "Дружба". Він є частиною величезного архіпелагу подібних закладів, що простягається від Чорного моря до владивостока, створених кремлем для індоктринації українських дітей.
Україна заявляє, що майже 20 000 українських дітей у віці від 7 до 18 років були незаконно вивезені з їхніх домівок на окуповану територію. Росія, яка виправдовує свої дії як «гуманітарну акцію» з «порятунку дітей» з України, «охопленої нацистами», хвалиться тим, що "прийняла" понад 700 000 дітей. Але ці цифри включають цілі сім'ї і не є специфічними для депортації дітей, а точна кількість зниклих безвісти українських дітей залишається невідомою. З початку конфлікту повернулися щонайменше 1 243 дитини.
👇
🤬313😢137👍57❤10💯4👀2🥰1😁1🤡1
Такі табори виникли ще в Радянському Союзі за часів Йосипа Сталіна, який використовував їх для русифікації радянських дітей інших етнічних груп. Сьогодні, намагаючись позбавити українських дітей їхньої національної приналежності, президент путін перерозподілив частину тієї ж інфраструктури, щоб запропонувати те, що російський уряд називає «патріотичним вихованням».
Ці зусилля викликали міжнародний осуд. У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт путіна і його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за насильницьку депортацію дітей, що є воєнним злочином.
У грудні новий звіт Єльської школи громадського здоров'я підняв ставки: він визнав путіна і чиновників кремля винними в керівництві програмою систематичного примусового усиновлення, виховання і натуралізації українських дітей, що може становити злочин проти людяності.
Але нещодавно ініціатива адміністрації Трампа DOGE припинила дослідження Єльського університету, яке фінансувалося Державним департаментом, поставивши ці звинувачення, а також долі викрадених українських дітей під загрозу."Ці табори, час від часу, мали на меті розірвати єдність сім'ї та національну ідентичність, що суперечило тодішній радянській державі, - сказав Натаніель Реймонд, дослідник прав людини, який очолював доповідь.
Але в путінському проекті є фундаментальний недолік: Мабуть, на планеті немає групи людей, які б так зневажали, коли їм вказують, що робити і ким бути, як, скажімо, підлітки.
Як тільки Влад і його друзі зрозуміли, що кремль не поверне їх додому, вони влаштували відкритий бунт.
Поки російська влада перевозила їх з установи в установу, кажучи, що Україна буде частиною росії і що їхні батьки більше не хочуть їх бачити, підлітки робили все можливе, щоб чинити опір. За непокору їх часто жорстоко карали. І все ж вони залишалися зухвалими, свідомо порушуючи правила - заради розваги, заради виживання.
"Вони намагалися нас зламати, - каже Влад. "А ми ламали їх у відповідь".
У жовтні 2022 року місто Херсон опинилося під окупацією. Російські солдати ходили вулицями. Вони влаштовували облави на будинки, катували інакомислячих і захопили всі основні установи, в тому числі ліцей Дениса Бережного, який навчався на механіка. Одного разу Денис був у школі, коли до його класу зайшли шестеро озброєних солдатів і сказали всім збирати речі в табір. "Ми знаємо, де живеш ти і твої батьки", - сказали вони.
Того ж вечора Денис пішов додому, щоб повідомити батькам. Ніяких документів не підписували, ніякої згоди не давали, але вони нічого не могли вдіяти. Наступного дня Денис сів на автобус, а потім на пором через Дніпро до Олешок, міста, що знаходиться ще глибше на окупованій росією території, де на нього чекав ще один автобус з майже 300 іншими дітьми. Незважаючи на раптовий від'їзд, частина дітей з нетерпінням чекала на табір.
Окупаційна російська влада презентувала його як можливість відпочити на прекрасному Кримському півострові протягом двох тижнів, що було бажаною зміною після восьми виснажливих місяців життя в окупації.
"Ми жартували і сміялися, - розповідає Денис. "Але через деякий час стало вже не смішно". Він сів у автобус, який перетворився на жалюгідну восьмигодинну подорож без зупинок. Якщо Денис хотів попісяти, йому доводилося вилазити у вікно автобуса. Коли вони їхали через охоплений війною південний схід, єдиною радістю для Дениса був вид згорілої російської військової техніки. Єдиним знайомим обличчям в автобусі був 17-річний однокласник Сергій Козулін. Родом із села Краснолюбецьк на півночі Херсонщини, яке було зруйноване під час першого російського наступу, Сергій вступив до школи в місті, щоб мати доступ до інтернету. Коли Сергія забрали, він не міг зв'язатися з матір'ю вдома.
Посеред ночі Денис і Сергій прибули до Євпаторії, чорноморського курортного міста на сході Криму, яке росія незаконно анексувала у 2014 році. Автобус під'їхав до єдиного входу в "Дружбу". Наступного ранку вони зустрілися з Валерієм Астаховим, високим лисим чоловіком, відповідальним за безпеку табору.
👇👇
Ці зусилля викликали міжнародний осуд. У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт путіна і його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за насильницьку депортацію дітей, що є воєнним злочином.
У грудні новий звіт Єльської школи громадського здоров'я підняв ставки: він визнав путіна і чиновників кремля винними в керівництві програмою систематичного примусового усиновлення, виховання і натуралізації українських дітей, що може становити злочин проти людяності.
Але нещодавно ініціатива адміністрації Трампа DOGE припинила дослідження Єльського університету, яке фінансувалося Державним департаментом, поставивши ці звинувачення, а також долі викрадених українських дітей під загрозу."Ці табори, час від часу, мали на меті розірвати єдність сім'ї та національну ідентичність, що суперечило тодішній радянській державі, - сказав Натаніель Реймонд, дослідник прав людини, який очолював доповідь.
Але в путінському проекті є фундаментальний недолік: Мабуть, на планеті немає групи людей, які б так зневажали, коли їм вказують, що робити і ким бути, як, скажімо, підлітки.
Як тільки Влад і його друзі зрозуміли, що кремль не поверне їх додому, вони влаштували відкритий бунт.
Поки російська влада перевозила їх з установи в установу, кажучи, що Україна буде частиною росії і що їхні батьки більше не хочуть їх бачити, підлітки робили все можливе, щоб чинити опір. За непокору їх часто жорстоко карали. І все ж вони залишалися зухвалими, свідомо порушуючи правила - заради розваги, заради виживання.
"Вони намагалися нас зламати, - каже Влад. "А ми ламали їх у відповідь".
У жовтні 2022 року місто Херсон опинилося під окупацією. Російські солдати ходили вулицями. Вони влаштовували облави на будинки, катували інакомислячих і захопили всі основні установи, в тому числі ліцей Дениса Бережного, який навчався на механіка. Одного разу Денис був у школі, коли до його класу зайшли шестеро озброєних солдатів і сказали всім збирати речі в табір. "Ми знаємо, де живеш ти і твої батьки", - сказали вони.
Того ж вечора Денис пішов додому, щоб повідомити батькам. Ніяких документів не підписували, ніякої згоди не давали, але вони нічого не могли вдіяти. Наступного дня Денис сів на автобус, а потім на пором через Дніпро до Олешок, міста, що знаходиться ще глибше на окупованій росією території, де на нього чекав ще один автобус з майже 300 іншими дітьми. Незважаючи на раптовий від'їзд, частина дітей з нетерпінням чекала на табір.
Окупаційна російська влада презентувала його як можливість відпочити на прекрасному Кримському півострові протягом двох тижнів, що було бажаною зміною після восьми виснажливих місяців життя в окупації.
"Ми жартували і сміялися, - розповідає Денис. "Але через деякий час стало вже не смішно". Він сів у автобус, який перетворився на жалюгідну восьмигодинну подорож без зупинок. Якщо Денис хотів попісяти, йому доводилося вилазити у вікно автобуса. Коли вони їхали через охоплений війною південний схід, єдиною радістю для Дениса був вид згорілої російської військової техніки. Єдиним знайомим обличчям в автобусі був 17-річний однокласник Сергій Козулін. Родом із села Краснолюбецьк на півночі Херсонщини, яке було зруйноване під час першого російського наступу, Сергій вступив до школи в місті, щоб мати доступ до інтернету. Коли Сергія забрали, він не міг зв'язатися з матір'ю вдома.
Посеред ночі Денис і Сергій прибули до Євпаторії, чорноморського курортного міста на сході Криму, яке росія незаконно анексувала у 2014 році. Автобус під'їхав до єдиного входу в "Дружбу". Наступного ранку вони зустрілися з Валерієм Астаховим, високим лисим чоловіком, відповідальним за безпеку табору.
👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
👍182🤬112😢35💯8👀3❤1
Колись Астахов був офіцером "Беркуту", сумнозвісного українського спецпідрозділу, який жорстоко розганяв проєвропейських протестувальників на Майдані у 2014 році. Пізніше він перейшов на бік росії і брав участь у примусовій депортації українських дітей з окупованої Донецької області в 2014 році - розминки до масової депортації. Хлопці також познайомилися з вожатими табору, когортою російських 20-річних, яких відправили до "Дружби" для практичних занять з дітьми.
Астахов виклав правила. Виходити за територію табору було заборонено. Не курити, не пити, нічого українського. Будь-які прапори чи футболки будуть порвані. "Ніяких каструль тут не буде", - сказав він, зневажливо називаючи українців "каструлями".
Минали дні, і наставала їхня нова реальність. Щодня табірники мали шикуватися під російський гімн о 8 ранку, а о 10 вечора їх замикали в гуртожитках. Їжа була погана: несмачна, без солі, інколи з волоссям у ній. Вони не могли отримувати передачі. Після того, як Денису відмовили в достатньому догляді за його діабетом 1-го типу, він потрапив до лікарні на три тижні. Якщо дітям було потрібно більше одягу, коли ставало холодно, їм казали вибирати з купи вживаного одягу на підлозі.
Їх підлітковий бунт розпочався одразу. Спонукувані голодом, злістю та нудьгою, хлопці знайшли проломи в паркані, через які велося відеоспостереження, і вирвалися на волю. Вони почали прокрадатися до місцевого магазину за ковбасою, хлібом, закусками та квасом, алкогольним напоєм, схожим на пиво. Під час зборів, на яких співали російський гімн, вони відмовилися брати участь.
На чолі з сусідом Сергія по кімнаті, 16-річним Ростиславом Лавровим, якого називають Ростиком, з села Раденськ Херсонської області, троє хлопців сідали на лавку, йшли геть або просто не з'являлися на зборах. За це Ростик був змушений писати доповідні записки про те, чому він так робив. Він потрапив до кабінету Астахова, який погрожував, що якщо Ростик і надалі відмовлятиметься підкорятися, то його відправлять до інтернату або психлікарні.
Двотижневе перебування перетворилося на три, а потім на чотири. Коли жовтень перейшов у листопад, хлопці відчули, що щось пішло дуже і дуже не так. Щотижня Астахов збирав дітей для оголошення: Автобус їде... Автобус запізнюється... Автобус підстрелили. Але у хлопців були телефони і доступ до месенджера Telegram. Вони знали правду: українська армія звільнила Херсон під час контрнаступу 11 листопада 2022 року.
Відчуття було гірко-солодким. З одного боку, їхні домівки та сім'ї були вільні. З іншого боку, росіяни не могли повернути їх на українську територію. Зрештою, Астахов зізнався в цьому. "Він сказав, що ми більше нікому не потрібні, - розповідає Ростик. "І що ще через місяць України більше не буде, що все це буде росія".
Ця новина підняла хвилю заворушень серед підлітків. Вони не хотіли мати нічого спільного з табірними заходами - гімном, дискотеками, заняттями. Наступного дня Сергій і Ростик були у своїй кімнаті, коли Сергій запропонував їм влаштувати сидячий страйк. "Давай зачинимося, щоб вони нас не турбували", - сказав Сергій. Ростик погодився.
Готуючись, вони запаслися їжею з магазину: локшиною, печивом, цукерками, бубликами та водою. Вранці перед сніданком вони зачинили двері, присунули до них шафу і стали чекати
Незабаром вони почули стукіт у двері. Вони вдягли навушники, увімкнули музику і мовчали. "Відчиняйте, ми знаємо, що ви там", - сказав один з вожатих. Тиша. Вихователі погрожували їм карцером. Тиша. Конвоїри пішли, потім повернулися з Астаховим. "Ми не будемо відкривати двері, - сказав Ростик. "Не хочемо".
У коридорі біля кімнати Дениса інший хлопець зібрав дітей з усього гуртожитку. "Приходьте до моєї кімнати, якщо хочете поговорити про те, що ми не йдемо додому", - сказав він. Поговорити зібралося близько 30 осіб. Наступного дня Денис і приблизно половина групи забарикадувалися ще в п'яти-шести кімнатах - інші відмовилися, побоюючись наслідків. Денис запасався їжею, поставив перед дверима шафу і відмовлявся відповідати. Коли вожаті помітили, що діти зникли, вони постукали, а потім спробували вдертися всередину
👇👇👇
Астахов виклав правила. Виходити за територію табору було заборонено. Не курити, не пити, нічого українського. Будь-які прапори чи футболки будуть порвані. "Ніяких каструль тут не буде", - сказав він, зневажливо називаючи українців "каструлями".
Минали дні, і наставала їхня нова реальність. Щодня табірники мали шикуватися під російський гімн о 8 ранку, а о 10 вечора їх замикали в гуртожитках. Їжа була погана: несмачна, без солі, інколи з волоссям у ній. Вони не могли отримувати передачі. Після того, як Денису відмовили в достатньому догляді за його діабетом 1-го типу, він потрапив до лікарні на три тижні. Якщо дітям було потрібно більше одягу, коли ставало холодно, їм казали вибирати з купи вживаного одягу на підлозі.
Їх підлітковий бунт розпочався одразу. Спонукувані голодом, злістю та нудьгою, хлопці знайшли проломи в паркані, через які велося відеоспостереження, і вирвалися на волю. Вони почали прокрадатися до місцевого магазину за ковбасою, хлібом, закусками та квасом, алкогольним напоєм, схожим на пиво. Під час зборів, на яких співали російський гімн, вони відмовилися брати участь.
На чолі з сусідом Сергія по кімнаті, 16-річним Ростиславом Лавровим, якого називають Ростиком, з села Раденськ Херсонської області, троє хлопців сідали на лавку, йшли геть або просто не з'являлися на зборах. За це Ростик був змушений писати доповідні записки про те, чому він так робив. Він потрапив до кабінету Астахова, який погрожував, що якщо Ростик і надалі відмовлятиметься підкорятися, то його відправлять до інтернату або психлікарні.
Двотижневе перебування перетворилося на три, а потім на чотири. Коли жовтень перейшов у листопад, хлопці відчули, що щось пішло дуже і дуже не так. Щотижня Астахов збирав дітей для оголошення: Автобус їде... Автобус запізнюється... Автобус підстрелили. Але у хлопців були телефони і доступ до месенджера Telegram. Вони знали правду: українська армія звільнила Херсон під час контрнаступу 11 листопада 2022 року.
Відчуття було гірко-солодким. З одного боку, їхні домівки та сім'ї були вільні. З іншого боку, росіяни не могли повернути їх на українську територію. Зрештою, Астахов зізнався в цьому. "Він сказав, що ми більше нікому не потрібні, - розповідає Ростик. "І що ще через місяць України більше не буде, що все це буде росія".
Ця новина підняла хвилю заворушень серед підлітків. Вони не хотіли мати нічого спільного з табірними заходами - гімном, дискотеками, заняттями. Наступного дня Сергій і Ростик були у своїй кімнаті, коли Сергій запропонував їм влаштувати сидячий страйк. "Давай зачинимося, щоб вони нас не турбували", - сказав Сергій. Ростик погодився.
Готуючись, вони запаслися їжею з магазину: локшиною, печивом, цукерками, бубликами та водою. Вранці перед сніданком вони зачинили двері, присунули до них шафу і стали чекати
Незабаром вони почули стукіт у двері. Вони вдягли навушники, увімкнули музику і мовчали. "Відчиняйте, ми знаємо, що ви там", - сказав один з вожатих. Тиша. Вихователі погрожували їм карцером. Тиша. Конвоїри пішли, потім повернулися з Астаховим. "Ми не будемо відкривати двері, - сказав Ростик. "Не хочемо".
У коридорі біля кімнати Дениса інший хлопець зібрав дітей з усього гуртожитку. "Приходьте до моєї кімнати, якщо хочете поговорити про те, що ми не йдемо додому", - сказав він. Поговорити зібралося близько 30 осіб. Наступного дня Денис і приблизно половина групи забарикадувалися ще в п'яти-шести кімнатах - інші відмовилися, побоюючись наслідків. Денис запасався їжею, поставив перед дверима шафу і відмовлявся відповідати. Коли вожаті помітили, що діти зникли, вони постукали, а потім спробували вдертися всередину
👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
🔥190👍90❤24😢21🙏7👏5💯4👀3😁1