Україна. Прочитай, якшо виживеш

Преамбула. Німецький фонд Маршалла США (GMF) — американський аналітичний центр, заснований у 1972 році урядом Західної Німеччини на честь 25-ї річниці Плану Маршалла. Його мета — сприяти співпраці та взаєморозумінню між США та Європою. GMF займається дослідженнями, організовує міжнародні конференції, підтримує програми обміну для лідерів та ініціативи, спрямовані на зміцнення демократії. Штаб-квартира розташована у Вашингтоні, США, з офісами в Берліні, Брюсселі, Анкарі, Белграді, Бухаресті, Парижі та Варшаві.

Автор статті Джош Рудольф — старший науковий співробітник у German Marshall Fund, очолює роботу з протидії автократіям. Раніше працював у Білому домі, Мінфіні США, МВФ і USAID, де займався санкціями проти росії та боротьбою з корупцією.

«Поставте країну на перше місце, як це роблять українці

Ця стаття присвячена українському народу, від якого незабаром всі волелюбні народи повинні будуть черпати натхнення.

Більше трьох років українці копають глибоко в собі і йдуть на великі жертви, щоб зберегти свої базові свободи. Історія показує, що громадянам демократичних країн світу доведеться зробити те ж саме протягом наступних кількох років.

Не випадково три найсмертоносніші війни в американській історії відбулися з інтервалом у 80-86 років: Революція 1775 року, Громадянська війна 1861 року і вступ США у Другу світову війну в 1941 році. І ось минуло ще 84 роки, тож історія ось-ось нагадає про себе.

Цей цикл простежується протягом 500 років англо-американської історії і був помічений ще в класичній античності, починаючи з етрусків, які називали цей повторюваний період "saeculum" - час, необхідний для того, щоб шрам від тотальної війни вислизнув з живої пам'яті.

Хоча ця теорія поколінь найкраще розроблена Вільямом Штраусом і Нілом Хоу, які називають її "четвертим поворотом", інші історики документують цю періодичність великих/гегемоністських/загальносвітових/глобальних воєн, що відбуваються раз у житті.

Час не можна передбачити з точністю до одного року, оскільки він залежить від непередбачуваних подій і рішень. Але його можна передбачити до певного десятиліття, до якого громадяни мають романтичне уявлення про війну, відчувають себе більш захопленими ідеологією, ніж безпекою, і обирають силовиків, які обіцяють помститися за кривди і вирішити нерозв'язні проблеми за допомогою жорстких методів.

Ці поколіннєві імпульси підживлюють десятиліттями зростаючий соціальний тиск, аж поки якась подія - Бостонське чаювання, Форт Самтер, Перл-Гарбор - не прояснить екзистенціальний виклик.

Тоді все змінюється. Кілька років руйнувань, що слідують за такою подією, древні називали "екпіросом" (пожежею). Особливо у вільних суспільствах громадяни настільки зацікавлені у збереженні спільноти, яку вони побудували, що "екпірос" використовує десятиліттями накопичене розчарування невирішеними проблемами та зростаючими загрозами, щоб вивільнити раніше немислиму інтенсивність суспільної енергії: цунамі громадянської сили, яка організовує всі соціальні нагальні потреби в одну колективну боротьбу, яку необхідно виграти.

Візьмемо приклад американської мобілізації після нападу на Перл-Харбор - екпірозу, що тривав три з половиною роки, аж до перемоги в середині 1945 року. Збройні сили США увійшли в цей період з менш ніж півмільйона людей, а потім поповнювали свої ряди ще на півмільйона кожні два місяці до кінця Другої світової війни, навіть незважаючи на те, що Рузвельт, який змінив свій псевдонім з "Доктор Новий курс" на "Доктор Перемога у війні", попереджав, що кожен третій з тих, хто записався на службу, не повернеться живим.

Виробництво будинків, автомобілів і побутової техніки припинилося, оскільки заводи були перепрофільовані на будівництво літаків, кораблів і зброї. Через рік після Перл-Гарбору 50 мільйонів американців працювали на військові зусилля уряду в установах, створених для управління пропозицією робочої сили, встановлення виробничих квот, фіксації заробітної плати та цін тощо. Вчені з'їхалися до Лос-Аламоса, де працювали 24/7 над винайденням безпрецедентної зброї масового знищення.
👇

В єбанарії без змін

After America. Plan B for Europe

Last week, the European Council on Foreign Relations (ECFR) published a text about Europe's "unfairly forgotten trump card" - heavy industry. At first glance, this is economic analytics. In fact, it looks like a veiled message to the EU elites: the world has changed, and Europe must prepare for it as an autonomous player.

The author of the article does not say this out loud, but it is clear: the post-war era in which Europe's security was guaranteed by America is over.

Here is the article itself

“Heavy industry is Europe’s trump card

Whether or not the United States now qualifies as Europe’s adversary, it’s clear that its postwar role as guarantor of Europe’s security is over. Friedrich Merz has already called for European strategic independence from Washington—a watershed declaration for a likely incoming German chancellor.

For European leaders, meeting this historical moment will mean preparing to defend their national interests on their own—including, potentially, against the United States. And in any future strategic competition with Washington, Europe has an overlooked trump card: manufacturing prowess.

Led by Germany, Europe collectively outproduces the United States in steel, vehicles, ships, and civil aircraft. European Union member countries, on average, also pay less to service their debts than the United States. This gives the EU the industrial heft and financial firepower to support Ukraine and embark on domestic rearmament as U.S. President Donald Trump abandons Kyiv and NATO. But it will require the bloc to invest in its defense and defend the manufacturing base that underpins it against China’s trade dumping and US tariffs.

Many European leaders look with envy on the U.S. tech sector. But manufacturing plays a far greater role in the EU economy than in the United States. On average, manufacturing accounts for 16.4 percent of the EU’s gross value added compared to just 11 percent in the United States. The EU’s manufacturing sector employs 30 million people versus just 13 million in the United States. While U.S. tech is highly profitable, the industry employs just 6.5 million people.

The stagnant EU economy has fueled calls for Europe to prioritize high-tech sectors over its “old” industrial base. But while new technologies matter, this is a false dichotomy. There are three reasons why maintaining Europe’s manufacturing edge is critical not just for its growth, but also for its security.

First, manufacturing drives the little productivity growth that Europe still generates. While digital technologies have propelled U.S. productivity growth, in the eurozone’s five largest economies, so-called mid-tech manufacturing—such as cars and machine-building—has dominated the top 10 sectors, with some of the fastest productivity growth since 2012.

If the EU is to fund large and immediate increases in defense spending, it will need the income created by its industrial sector to generate tax receipts and keep its debt levels sustainable. These sectors are far from a lost cause. For example, ASML, widely seen as Europe’s most important tech company, is a machine-builder. Exports of clean technology account for 4 percent of Germany’s GDP, a figure unmatched in any other G-7 economy or even China.

Second, industrial production is a precondition for Europe to rearm quickly. Not only does Europe produce more vehicles than the United States and 50 percent more steel, but Airbus also produced twice as many planes as crisis-stricken Boeing in 2024. And Europe maintains critical upstream industries for defense production, such as steel and chemicals, although they are reeling from high energy costs.
👇

Після Америки. План Б для Європи

Минулого тижня аналітичний центр European Council on Foreign Relations (ECFR) опублікував текст про “незаслужено забутий козир Європи” — важку промисловість. На перший погляд, це економічна аналітика. Насправді ж це схоже на завуальоване послання елітам ЄС: світ змінився, і Європа має готуватись до нього як автономний гравець.

Автор статті не каже цього вголос, але все прозоро насправді: післявоєнна ера, в якій безпека Європи гарантувалась Америкою, закінчилась

Ось сама стаття

«Важка промисловість - козир Європи

Незалежно від того, чи можна вважати Сполучені Штати супротивником Європи, очевидно, що їх післявоєнна роль гаранта європейської безпеки закінчилася. Фрідріх Мерц вже закликав до стратегічної незалежності Європи від Вашингтона - переломна заява для ймовірного нового канцлера Німеччини.

Для європейських лідерів зустріч з цим історичним моментом означатиме підготовку до самостійного захисту своїх національних інтересів, в тому числі, можливо, і проти Сполучених Штатів. І в будь-якій майбутній стратегічній конкуренції з Вашингтоном Європа має козир, про який забули: виробничу майстерність.

На чолі з Німеччиною Європа разом перевершує Сполучені Штати у виробництві сталі, транспортних засобів, кораблів і цивільних літаків. Країни-члени Європейського Союзу в середньому платять менше за обслуговування своїх боргів, ніж Сполучені Штати.

Це дає ЄС промислову вагу і фінансову вогневу міць, щоб підтримати Україну і розпочати внутрішнє переозброєння, оскільки президент США Дональд Трамп відмовляється від Києва і НАТО. Але це вимагатиме від блоку інвестицій в свою оборону і захист виробничої бази, яка лежить в його основі, від торгового демпінгу Китаю і тарифів США.

Багато європейських лідерів із заздрістю дивляться на американський технологічний сектор. Але виробництво відіграє набагато більшу роль в економіці ЄС, ніж у Сполучених Штатах. В середньому на обробну промисловість припадає 16,4 відсотка валової доданої вартості в ЄС порівняно з 11 відсотками в США. У виробничому секторі ЄС зайнято 30 мільйонів людей проти 13 мільйонів у США. Хоча американські технології є високоприбутковими, в цій галузі зайнято лише 6,5 мільйона осіб.

Стагнація економіки ЄС посилила заклики до Європи надати пріоритет високотехнологічним секторам над "старою" промисловою базою. Але хоча нові технології мають значення, це хибна дихотомія. Існує три причини, чому збереження виробничих переваг Європи є критично важливим не лише для її зростання, але й для її безпеки.

По-перше, виробництво є рушійною силою того незначного зростання продуктивності, яке Європа все ще демонструє. В той час як цифрові технології сприяли зростанню продуктивності в США, в п'яти найбільших економіках єврозони так зване середньотехнологічне виробництво, таке як автомобілебудування і машинобудування, домінує в 10 найбільших секторах, демонструючи одні з найшвидших темпів зростання продуктивності з 2012 року.

Якщо ЄС хоче фінансувати значне і негайне збільшення витрат на оборону, йому знадобиться дохід, створений його промисловим сектором, щоб генерувати податкові надходження і утримувати рівень боргу на прийнятному рівні. Ці сектори далеко не безнадійні. Наприклад, ASML, яку багато хто вважає найважливішою технологічною компанією Європи, є машинобудівником. Експорт чистих технологій становить 4% ВВП Німеччини - показник, який не має аналогів у жодній іншій економіці G-7 чи навіть у Китаї.

По-друге, промислове виробництво є передумовою для швидкого переозброєння Європи. Європа не лише виробляє більше автомобілів, ніж Сполучені Штати, і на 50% більше сталі, але й Airbus у 2024 році випустив вдвічі більше літаків, ніж охоплений кризою Boeing. І Європа зберігає критично важливі для оборонного виробництва галузі, такі як сталеливарна і хімічна промисловість, хоча вони потерпають від високих цін на енергоносії.
👇👇👇