Колись Астахов був офіцером "Беркуту", сумнозвісного українського спецпідрозділу, який жорстоко розганяв проєвропейських протестувальників на Майдані у 2014 році. Пізніше він перейшов на бік росії і брав участь у примусовій депортації українських дітей з окупованої Донецької області в 2014 році - розминки до масової депортації. Хлопці також познайомилися з вожатими табору, когортою російських 20-річних, яких відправили до "Дружби" для практичних занять з дітьми.
Астахов виклав правила. Виходити за територію табору було заборонено. Не курити, не пити, нічого українського. Будь-які прапори чи футболки будуть порвані. "Ніяких каструль тут не буде", - сказав він, зневажливо називаючи українців "каструлями".
Минали дні, і наставала їхня нова реальність. Щодня табірники мали шикуватися під російський гімн о 8 ранку, а о 10 вечора їх замикали в гуртожитках. Їжа була погана: несмачна, без солі, інколи з волоссям у ній. Вони не могли отримувати передачі. Після того, як Денису відмовили в достатньому догляді за його діабетом 1-го типу, він потрапив до лікарні на три тижні. Якщо дітям було потрібно більше одягу, коли ставало холодно, їм казали вибирати з купи вживаного одягу на підлозі.
Їх підлітковий бунт розпочався одразу. Спонукувані голодом, злістю та нудьгою, хлопці знайшли проломи в паркані, через які велося відеоспостереження, і вирвалися на волю. Вони почали прокрадатися до місцевого магазину за ковбасою, хлібом, закусками та квасом, алкогольним напоєм, схожим на пиво. Під час зборів, на яких співали російський гімн, вони відмовилися брати участь.
На чолі з сусідом Сергія по кімнаті, 16-річним Ростиславом Лавровим, якого називають Ростиком, з села Раденськ Херсонської області, троє хлопців сідали на лавку, йшли геть або просто не з'являлися на зборах. За це Ростик був змушений писати доповідні записки про те, чому він так робив. Він потрапив до кабінету Астахова, який погрожував, що якщо Ростик і надалі відмовлятиметься підкорятися, то його відправлять до інтернату або психлікарні.
Двотижневе перебування перетворилося на три, а потім на чотири. Коли жовтень перейшов у листопад, хлопці відчули, що щось пішло дуже і дуже не так. Щотижня Астахов збирав дітей для оголошення: Автобус їде... Автобус запізнюється... Автобус підстрелили. Але у хлопців були телефони і доступ до месенджера Telegram. Вони знали правду: українська армія звільнила Херсон під час контрнаступу 11 листопада 2022 року.
Відчуття було гірко-солодким. З одного боку, їхні домівки та сім'ї були вільні. З іншого боку, росіяни не могли повернути їх на українську територію. Зрештою, Астахов зізнався в цьому. "Він сказав, що ми більше нікому не потрібні, - розповідає Ростик. "І що ще через місяць України більше не буде, що все це буде росія".
Ця новина підняла хвилю заворушень серед підлітків. Вони не хотіли мати нічого спільного з табірними заходами - гімном, дискотеками, заняттями. Наступного дня Сергій і Ростик були у своїй кімнаті, коли Сергій запропонував їм влаштувати сидячий страйк. "Давай зачинимося, щоб вони нас не турбували", - сказав Сергій. Ростик погодився.
Готуючись, вони запаслися їжею з магазину: локшиною, печивом, цукерками, бубликами та водою. Вранці перед сніданком вони зачинили двері, присунули до них шафу і стали чекати
Незабаром вони почули стукіт у двері. Вони вдягли навушники, увімкнули музику і мовчали. "Відчиняйте, ми знаємо, що ви там", - сказав один з вожатих. Тиша. Вихователі погрожували їм карцером. Тиша. Конвоїри пішли, потім повернулися з Астаховим. "Ми не будемо відкривати двері, - сказав Ростик. "Не хочемо".
У коридорі біля кімнати Дениса інший хлопець зібрав дітей з усього гуртожитку. "Приходьте до моєї кімнати, якщо хочете поговорити про те, що ми не йдемо додому", - сказав він. Поговорити зібралося близько 30 осіб. Наступного дня Денис і приблизно половина групи забарикадувалися ще в п'яти-шести кімнатах - інші відмовилися, побоюючись наслідків. Денис запасався їжею, поставив перед дверима шафу і відмовлявся відповідати. Коли вожаті помітили, що діти зникли, вони постукали, а потім спробували вдертися всередину
👇👇👇
Астахов виклав правила. Виходити за територію табору було заборонено. Не курити, не пити, нічого українського. Будь-які прапори чи футболки будуть порвані. "Ніяких каструль тут не буде", - сказав він, зневажливо називаючи українців "каструлями".
Минали дні, і наставала їхня нова реальність. Щодня табірники мали шикуватися під російський гімн о 8 ранку, а о 10 вечора їх замикали в гуртожитках. Їжа була погана: несмачна, без солі, інколи з волоссям у ній. Вони не могли отримувати передачі. Після того, як Денису відмовили в достатньому догляді за його діабетом 1-го типу, він потрапив до лікарні на три тижні. Якщо дітям було потрібно більше одягу, коли ставало холодно, їм казали вибирати з купи вживаного одягу на підлозі.
Їх підлітковий бунт розпочався одразу. Спонукувані голодом, злістю та нудьгою, хлопці знайшли проломи в паркані, через які велося відеоспостереження, і вирвалися на волю. Вони почали прокрадатися до місцевого магазину за ковбасою, хлібом, закусками та квасом, алкогольним напоєм, схожим на пиво. Під час зборів, на яких співали російський гімн, вони відмовилися брати участь.
На чолі з сусідом Сергія по кімнаті, 16-річним Ростиславом Лавровим, якого називають Ростиком, з села Раденськ Херсонської області, троє хлопців сідали на лавку, йшли геть або просто не з'являлися на зборах. За це Ростик був змушений писати доповідні записки про те, чому він так робив. Він потрапив до кабінету Астахова, який погрожував, що якщо Ростик і надалі відмовлятиметься підкорятися, то його відправлять до інтернату або психлікарні.
Двотижневе перебування перетворилося на три, а потім на чотири. Коли жовтень перейшов у листопад, хлопці відчули, що щось пішло дуже і дуже не так. Щотижня Астахов збирав дітей для оголошення: Автобус їде... Автобус запізнюється... Автобус підстрелили. Але у хлопців були телефони і доступ до месенджера Telegram. Вони знали правду: українська армія звільнила Херсон під час контрнаступу 11 листопада 2022 року.
Відчуття було гірко-солодким. З одного боку, їхні домівки та сім'ї були вільні. З іншого боку, росіяни не могли повернути їх на українську територію. Зрештою, Астахов зізнався в цьому. "Він сказав, що ми більше нікому не потрібні, - розповідає Ростик. "І що ще через місяць України більше не буде, що все це буде росія".
Ця новина підняла хвилю заворушень серед підлітків. Вони не хотіли мати нічого спільного з табірними заходами - гімном, дискотеками, заняттями. Наступного дня Сергій і Ростик були у своїй кімнаті, коли Сергій запропонував їм влаштувати сидячий страйк. "Давай зачинимося, щоб вони нас не турбували", - сказав Сергій. Ростик погодився.
Готуючись, вони запаслися їжею з магазину: локшиною, печивом, цукерками, бубликами та водою. Вранці перед сніданком вони зачинили двері, присунули до них шафу і стали чекати
Незабаром вони почули стукіт у двері. Вони вдягли навушники, увімкнули музику і мовчали. "Відчиняйте, ми знаємо, що ви там", - сказав один з вожатих. Тиша. Вихователі погрожували їм карцером. Тиша. Конвоїри пішли, потім повернулися з Астаховим. "Ми не будемо відкривати двері, - сказав Ростик. "Не хочемо".
У коридорі біля кімнати Дениса інший хлопець зібрав дітей з усього гуртожитку. "Приходьте до моєї кімнати, якщо хочете поговорити про те, що ми не йдемо додому", - сказав він. Поговорити зібралося близько 30 осіб. Наступного дня Денис і приблизно половина групи забарикадувалися ще в п'яти-шести кімнатах - інші відмовилися, побоюючись наслідків. Денис запасався їжею, поставив перед дверима шафу і відмовлявся відповідати. Коли вожаті помітили, що діти зникли, вони постукали, а потім спробували вдертися всередину
👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
🔥190👍90❤24😢21🙏7👏5💯4👀3😁1
"Давайте ми всі підемо додому, і тоді ми припинимо", - сказав Денис. "А що ми можемо зробити?" - запитав один з вожатих. "Це не від нас залежить". Вожаті здебільшого були російськими студентами, які намагалися отримати шкільні заліки. Іноді вони були грубими, іноді купували дітям сигарети, а іноді були байдужими, особливо коли їх було більше.
Головним джерелом жорстокості в таборі був Астахов. Діти, які пізніше повернулися в Україну, розповідали, що в "Дружбі" він зачиняв дітей у підвалах, а в іншому таборі бив залізним прутом. Він зрізав футболку з українським прапором з 15-річної дівчинки на ім'я Таїсія, а потім зняв її на пропагандистське відео, коли вона плакала. Він відправив 12-річного хлопчика на ім'я Микита до психіатричної лікарні.
Ні Астахов, ні уповноважений з прав дитини не відповіли на запити про коментарі. А потім був Влад. У перші дні після його витівки з трусами вожаті намагалися вивести винуватця на чисту воду. Він не наважився жартувати про те, що зробив, публічно, і вони з другом видалили відео. На четвертий день, в тихий час після обіду, Астахов без попередження зайшов до палати Влада. Колишній ОМОНівець прийшов з психологом і зачинив за собою двері.
"Ми знаємо, що це був ти", - сказав Астахов. Сусід Влада по кімнаті, єдина людина, з якою він поділився своєю таємницею, зрадила його.
Астахов запропонував Владу два варіанти: ізолятор або відділення міліції. Влад обрав перше - принаймні він знав би, чого очікувати. Астахов запитав його, де прапор. Влад сказав, що залишив його на тумбочці, але він зник. "Справді?" - запитав Астахов. "Так, а куди ще я міг його подіти?" - відповів Влад. Астахов сказав йому збирати речі. Влад спочатку відмовлявся, але здався після того, як Астахов почав робити це за нього.
Влад закінчив збирати речі, але все ще відмовлявся виходити з кімнати, тому Астахов і вожатий схопили його за руки і потягли до медпункту, який слугував ізолятором. Двоє друзів пішли за ним туди і плакали, прощаючись.
Коли він прибув до відділення, йому сказали, що він залишиться в одиночній камері на шість днів. У нього забрали телефон і помістили в кімнату розміром 2 на 2 метри з заґратованим балконом. Стіни були світло-зеленого кольору, пахло ліками.
Влад бив кулаками по стінах і намагався виламати двері. Астахов сказав йому, що якщо він заспокоїться, то його швидше відпустять. Якщо ні, то відправлять до психіатричної лікарні. Медсестра дала йому вісім таблеток, від яких він відмовився. Він здійняв такий галас, що на четвертий день йому дозволили зателефонувати матері.
"Мамо, мені тут недобре, - сказав він їй. "Я не можу тут більше залишатися. Я можу щось з собою зробити. Зроби що-небудь, будь ласка". Йому було приємно чути її голос, але він зрозумів, що він один.
Він думав про самогубство."Якщо я не витримаю, - думав він, - значить, така моя доля".
На шостий день його випустили. Він вийшов і відчув, що потрапив в "інший вимір". Світило сонце. Рослини були зелені. Його друзі зібрали його і понесли його сумки. Він більше не спав на самоті. Він міг розмовляти і слухати музику. Він був сповнений радості. Але в наступні дні він відчував себе замкнутим, ніби минуло 10 років, і намагався переварити те, що сталося. Приблизно через тиждень він почав відчувати себе нормальним - навіть підбадьореним, настільки, що разом з другом пішов до їдальні і знову зняв російський прапор.
Такий опір був поширений серед деяких старших дітей, але молодші були більш боязкими. Вожаті відокремили Влада від його старшої групи і посадили до молодших дітей, щоб запобігти його поведінці. Щовечора він чув, як молодші діти плачуть: "Мамо, мамо", а потім їх просили замовкнути.
Був один 12-річний хлопчик на прізвисько Батон, що означає "буханець", який плакав щоночі. Через стіни Влад чув, як вожаті виводили Батона в коридор і змушували стояти в кутку до ранку. "Я підходив до нього і казав: "Батоне, все буде добре. Скоро ти поїдеш до мами", - згадує Влад. Він скиглив: "Так, я розумію", а потім знову починав плакати".
"Ми нічим не могли йому допомогти, - сказав Влад. "Він просто продовжував плакати".
👇👇👇👇
Головним джерелом жорстокості в таборі був Астахов. Діти, які пізніше повернулися в Україну, розповідали, що в "Дружбі" він зачиняв дітей у підвалах, а в іншому таборі бив залізним прутом. Він зрізав футболку з українським прапором з 15-річної дівчинки на ім'я Таїсія, а потім зняв її на пропагандистське відео, коли вона плакала. Він відправив 12-річного хлопчика на ім'я Микита до психіатричної лікарні.
Ні Астахов, ні уповноважений з прав дитини не відповіли на запити про коментарі. А потім був Влад. У перші дні після його витівки з трусами вожаті намагалися вивести винуватця на чисту воду. Він не наважився жартувати про те, що зробив, публічно, і вони з другом видалили відео. На четвертий день, в тихий час після обіду, Астахов без попередження зайшов до палати Влада. Колишній ОМОНівець прийшов з психологом і зачинив за собою двері.
"Ми знаємо, що це був ти", - сказав Астахов. Сусід Влада по кімнаті, єдина людина, з якою він поділився своєю таємницею, зрадила його.
Астахов запропонував Владу два варіанти: ізолятор або відділення міліції. Влад обрав перше - принаймні він знав би, чого очікувати. Астахов запитав його, де прапор. Влад сказав, що залишив його на тумбочці, але він зник. "Справді?" - запитав Астахов. "Так, а куди ще я міг його подіти?" - відповів Влад. Астахов сказав йому збирати речі. Влад спочатку відмовлявся, але здався після того, як Астахов почав робити це за нього.
Влад закінчив збирати речі, але все ще відмовлявся виходити з кімнати, тому Астахов і вожатий схопили його за руки і потягли до медпункту, який слугував ізолятором. Двоє друзів пішли за ним туди і плакали, прощаючись.
Коли він прибув до відділення, йому сказали, що він залишиться в одиночній камері на шість днів. У нього забрали телефон і помістили в кімнату розміром 2 на 2 метри з заґратованим балконом. Стіни були світло-зеленого кольору, пахло ліками.
Влад бив кулаками по стінах і намагався виламати двері. Астахов сказав йому, що якщо він заспокоїться, то його швидше відпустять. Якщо ні, то відправлять до психіатричної лікарні. Медсестра дала йому вісім таблеток, від яких він відмовився. Він здійняв такий галас, що на четвертий день йому дозволили зателефонувати матері.
"Мамо, мені тут недобре, - сказав він їй. "Я не можу тут більше залишатися. Я можу щось з собою зробити. Зроби що-небудь, будь ласка". Йому було приємно чути її голос, але він зрозумів, що він один.
Він думав про самогубство."Якщо я не витримаю, - думав він, - значить, така моя доля".
На шостий день його випустили. Він вийшов і відчув, що потрапив в "інший вимір". Світило сонце. Рослини були зелені. Його друзі зібрали його і понесли його сумки. Він більше не спав на самоті. Він міг розмовляти і слухати музику. Він був сповнений радості. Але в наступні дні він відчував себе замкнутим, ніби минуло 10 років, і намагався переварити те, що сталося. Приблизно через тиждень він почав відчувати себе нормальним - навіть підбадьореним, настільки, що разом з другом пішов до їдальні і знову зняв російський прапор.
Такий опір був поширений серед деяких старших дітей, але молодші були більш боязкими. Вожаті відокремили Влада від його старшої групи і посадили до молодших дітей, щоб запобігти його поведінці. Щовечора він чув, як молодші діти плачуть: "Мамо, мамо", а потім їх просили замовкнути.
Був один 12-річний хлопчик на прізвисько Батон, що означає "буханець", який плакав щоночі. Через стіни Влад чув, як вожаті виводили Батона в коридор і змушували стояти в кутку до ранку. "Я підходив до нього і казав: "Батоне, все буде добре. Скоро ти поїдеш до мами", - згадує Влад. Він скиглив: "Так, я розумію", а потім знову починав плакати".
"Ми нічим не могли йому допомогти, - сказав Влад. "Він просто продовжував плакати".
👇👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
❤136😢106🤬57👍37💔6💯2😨1
Бешкетування тривало весь грудень. Кожні два дні хлопці виходили з сидячих позицій, щоб прийняти душ, покурити або погуляти, а потім знову зачинялися всередині. Ростика неодноразово саджали в ізолятор, за цей час Сергій проносив йому другий телефон і печиво через заґратовані вікна камери.
Влад і його друзі забарикадувалися на останньому поверсі, заваливши сходові клітки меблями та ліжками, і навіть за допомогою скотчу та клею зачинили психологів у своїх кімнатах.
Протести припинилися лише тоді, коли було оголошено, що "Дружба" закривається і об'єднується з іншим табором "Лучистий", розташованим приблизно за 45 хвилин їзди. 22 грудня, замість того, щоб готуватися до поїздки додому на Різдво, Влада, Сергія, Ростика, Дениса та ще близько 200 дітей з Херсона перевели до іншого табору.
Незабаром заворушення відновилися і посилилися. Денис спав у ванній, щоб уникнути ранкової зарядки. Діти ховали алкоголь у вентиляційних системах. А напередодні Нового року вихованці табору влаштували акцію протесту. Опівночі Сергій з групою дітей був у табірному театрі, коли почалася новорічна промова путіна. Вони вийшли з театру і повернулися до своїх кімнат, де Сергій і ще кілька дітей встановили колонки на балконах і увімкнули гімн України та звернення Президента України Зеленського до народу.
Дениса не було вже три місяці, і він відчайдушно хотів повернутися додому до батьків. Він почав обмірковувати плани втечі: зв'язатися з Червоним Хрестом, найняти приватне авто чи просто втекти.
Але навіть якби йому якимось чином вдалося втекти, його б оголосили в розшук. Українські документи не визнаються в Росії, тому він не зміг би купити навіть квиток на поїзд. Навіть якби він знайшов гроші на приватний автомобіль, він не зміг би перетнути російський кордон без уповноваженого супроводу. Усі дороги майже напевно вели назад до Астахова.
Проте Денис не втрачав рішучості. "Якби я збожеволів, то спробував би знайти спосіб повернутися додому", - сказав він. Він вигадував плани, але тримав їх при собі. Існував лише один спосіб, як Астахов дізнався про Влада: інформатори. У таборі вожаті винагороджували донощиків додатковими порціями їжі або поїздками до міста. Для чималої групи проросійськи налаштованих дітей серед відпочивальників це була легка справа.
Тому Денис не наважувався ділитися своїми ідеями ні з ким, навіть з друзями. "Занадто багато щурів", - сказав Денис.
Єдині люди, яким він довіряв, були його батьки. Вдома в Херсоні мобільний зв'язок у них був поганий, але щоразу, коли Денис міг до них додзвонитися, він плакав. Під час відеодзвінків батьки могли бачити його змарнілі та почервонілі щоки. Тим часом вони страждали від високого кров'яного тиску, псоріазу та носових кровотеч.
Російська влада чітко дала зрозуміти: якщо батьки хочуть повернути своїх дітей, вони повинні самі забрати їх. Але для них це було майже так само малоймовірно, як і для Дениса.
Оскільки весь південний схід України охоплений війною, єдиний спосіб потрапити до Криму з Херсона - це їхати через Білорусь, а потім через материкову частину Росії - шлях у 4 000 кілометрів.
Батьки Дениса висилали йому гроші зі своїх пенсій, щоб він міг купити їжу та інсулін, але вартість поїздки була непомірно високою. А головне, вона була небезпечною. Для батьків Дениса, обоє з яких глухі, ризик непорозуміння з озброєними російськими солдатами на кордоні був надто високим.
Був кінець зими. Дні були короткими і холодними, і хлопцям знову сказали збирати речі: їх забирали на навчання до коледжу. Для Сергія це здавалося позитивною подією. Принаймні, вони матимуть трохи свободи, щоб гуляти за межами табору. "А якби не вийшло, то можна було б розробити план втечі", - сказав Сергій.
У лютому 2023 року Сергія, Ростика та Дениса відвезли до Керченського морського технічного коледжу, військово-морської академії, розташованої за три години на схід від Євпаторії. Ростик і Сергій були розміщені в одному корпусі в якості сусідів по кімнаті. Дениса поселили в іншому корпусі, а Влада забрали в зовсім інший військовий коледж.
У Керчі ситуація не стала кращою.
👇👇👇👇👇
Влад і його друзі забарикадувалися на останньому поверсі, заваливши сходові клітки меблями та ліжками, і навіть за допомогою скотчу та клею зачинили психологів у своїх кімнатах.
Протести припинилися лише тоді, коли було оголошено, що "Дружба" закривається і об'єднується з іншим табором "Лучистий", розташованим приблизно за 45 хвилин їзди. 22 грудня, замість того, щоб готуватися до поїздки додому на Різдво, Влада, Сергія, Ростика, Дениса та ще близько 200 дітей з Херсона перевели до іншого табору.
Незабаром заворушення відновилися і посилилися. Денис спав у ванній, щоб уникнути ранкової зарядки. Діти ховали алкоголь у вентиляційних системах. А напередодні Нового року вихованці табору влаштували акцію протесту. Опівночі Сергій з групою дітей був у табірному театрі, коли почалася новорічна промова путіна. Вони вийшли з театру і повернулися до своїх кімнат, де Сергій і ще кілька дітей встановили колонки на балконах і увімкнули гімн України та звернення Президента України Зеленського до народу.
Дениса не було вже три місяці, і він відчайдушно хотів повернутися додому до батьків. Він почав обмірковувати плани втечі: зв'язатися з Червоним Хрестом, найняти приватне авто чи просто втекти.
Але навіть якби йому якимось чином вдалося втекти, його б оголосили в розшук. Українські документи не визнаються в Росії, тому він не зміг би купити навіть квиток на поїзд. Навіть якби він знайшов гроші на приватний автомобіль, він не зміг би перетнути російський кордон без уповноваженого супроводу. Усі дороги майже напевно вели назад до Астахова.
Проте Денис не втрачав рішучості. "Якби я збожеволів, то спробував би знайти спосіб повернутися додому", - сказав він. Він вигадував плани, але тримав їх при собі. Існував лише один спосіб, як Астахов дізнався про Влада: інформатори. У таборі вожаті винагороджували донощиків додатковими порціями їжі або поїздками до міста. Для чималої групи проросійськи налаштованих дітей серед відпочивальників це була легка справа.
Тому Денис не наважувався ділитися своїми ідеями ні з ким, навіть з друзями. "Занадто багато щурів", - сказав Денис.
Єдині люди, яким він довіряв, були його батьки. Вдома в Херсоні мобільний зв'язок у них був поганий, але щоразу, коли Денис міг до них додзвонитися, він плакав. Під час відеодзвінків батьки могли бачити його змарнілі та почервонілі щоки. Тим часом вони страждали від високого кров'яного тиску, псоріазу та носових кровотеч.
Російська влада чітко дала зрозуміти: якщо батьки хочуть повернути своїх дітей, вони повинні самі забрати їх. Але для них це було майже так само малоймовірно, як і для Дениса.
Оскільки весь південний схід України охоплений війною, єдиний спосіб потрапити до Криму з Херсона - це їхати через Білорусь, а потім через материкову частину Росії - шлях у 4 000 кілометрів.
Батьки Дениса висилали йому гроші зі своїх пенсій, щоб він міг купити їжу та інсулін, але вартість поїздки була непомірно високою. А головне, вона була небезпечною. Для батьків Дениса, обоє з яких глухі, ризик непорозуміння з озброєними російськими солдатами на кордоні був надто високим.
Був кінець зими. Дні були короткими і холодними, і хлопцям знову сказали збирати речі: їх забирали на навчання до коледжу. Для Сергія це здавалося позитивною подією. Принаймні, вони матимуть трохи свободи, щоб гуляти за межами табору. "А якби не вийшло, то можна було б розробити план втечі", - сказав Сергій.
У лютому 2023 року Сергія, Ростика та Дениса відвезли до Керченського морського технічного коледжу, військово-морської академії, розташованої за три години на схід від Євпаторії. Ростик і Сергій були розміщені в одному корпусі в якості сусідів по кімнаті. Дениса поселили в іншому корпусі, а Влада забрали в зовсім інший військовий коледж.
У Керчі ситуація не стала кращою.
👇👇👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
❤151👍66😢48🤬36🤯4💯2💔2😱1
Принаймні в таборі хлопці були оточені іншими українцями. В училищі ж вони були самі. Формувати опір стало набагато важче, особливо після того, як на хлопців почали тиснути, щоб вони подали заяви на отримання російських паспортів. Протягом першого місяця російська влада викликала хлопців до себе в офіс і пропонувала їм 100 000 рублів (1000 доларів), квартири та російські паспорти.
"Ви ж розумієте, що ви тепер в росії, ви повинні поважати цю країну, - сказали вони Ростику. "Оскільки ти тут живеш, ти повинен отримати цей паспорт". Коли Ростик чинив опір, влада погрожувала скоротити йому стипендію.
"Давайте, - сказав їм Ростик. "Зменшуйте".
За це Сергія та Ростика замкнули в гуртожитку на два тижні у квітні. На щастя, вони подружилися із співчутливими російськими дітьми на першому поверсі, які дозволяли хлопцям через вікно виходити в місто, ходити по магазинах і курити.
Коли вони вийшли з ув'язнення, тиск відновився.
Роздавання паспортів є поширеною тактикою, яку росіяни застосовують на окупованих територіях, коли доступ до нормального життя, від соціальних виплат до купівлі нерухомості, стає майже неможливим без прийняття російського громадянства.
Це поставило хлопців у скрутне становище. Після стількох місяців життя в невизначеності, це був шлях до безпеки. Але якби вони здалися, паспорт дав би їм право на усиновлення в росії, зміну імен і військовий призов, який після досягнення 18 років міг би відправити їх на фронт воювати проти їх рідної країни.
Хлопці залишалися непокірними, але через шість місяців перебування в полоні у них закінчилися надія і можливості. "На той час я вже скоріше змирився, ніж шукав виходу", - каже Денис.
Однак, повернувшись в Україну, їх сім'ї виношували план втечі. Мати Сергія зв'язалася з благодійною організацією Save Ukraine, яка займається порятунком викрадених росією українських дітей. У нині видаленому звіті Уповноважений з прав дитини в росії назвав цю групу терористичною організацією.
Рятувальні операції "Врятувати Україну" - це не драматичні операції, які проводяться серед ночі. Це скоріше місія через підземний світ російської бюрократії. Випадок кожної дитини індивідуальний. Save Ukraine розробила план для Сергія, Ростика та Дениса:
Мати Сергія, Ірина, поїде до Криму, щоб забрати всіх трьох хлопців з Керчі. Але для цього Ірині довелося б фактично стати законним опікуном друзів Сергія, оскільки батьки Дениса були живі, але недієздатні, а мати Ростика перебувала в невідомій психіатричній лікарні. Два місяці "Save Ukraine" збирала необхідні документи. На початку червня 2023 року Ірина вирушила до Керчі.
Хлопці не дуже добре розуміли, що відбувається. Сергій сховав свій паспорт у місцевого друга, щоб росіяни не змогли його вкрасти.
Він не даремно хвилювався. Напередодні приїзду Ірини Сергію, Ростику та Денису заборонили виходити з гуртожитку, хоча керівництво коледжу вже затвердило всі документи Ірини. Вони залишалися замкненими у своїх кімнатах протягом тижня, поки не приїхала Ірина, після чого Сергія та Дениса викликали до кабінету директора.
Сергій розплакався, побачивши матір. Вони з Денисом були вільні. Але Ростик не міг. Російська влада стверджувала, що його мати перебуває в психіатричній лікарні в Криму, і якщо Ростик хоче виїхати, вона повинна приїхати за ним сама.
Справа Ростика мала дійти до суду, який би визначив, чи має право Ірина забрати його. Ірина покинула кампус разом із Сергієм та Денисом, але вони сховалися в Криму з вимкненими телефонами, щоб дочекатися результату. Тим часом росіяни замкнули Ростика в його кімнаті, щоб він не втік. Однак через два тижні суд відклали. У Ірини та хлопців не було іншого вибору, окрім як вибратися на волю.
Ростик знайшов свій шлях назад через кілька місяців, але Сергій, який не міг цього знати, був спустошений. "У нас було стільки планів!" - сказав Сергій. "Ми хотіли покататися [на моєму мотоциклі], погуляти. Я вже сказав дівчатам [вдома], що прийду з подругою. А потім я приїхав один, і вони місяць питали: "А де твій друг?".
Наступні кілька днів у дорозі були довгими, виснажливими, як у тумані.
👇👇👇👇👇👇
"Ви ж розумієте, що ви тепер в росії, ви повинні поважати цю країну, - сказали вони Ростику. "Оскільки ти тут живеш, ти повинен отримати цей паспорт". Коли Ростик чинив опір, влада погрожувала скоротити йому стипендію.
"Давайте, - сказав їм Ростик. "Зменшуйте".
За це Сергія та Ростика замкнули в гуртожитку на два тижні у квітні. На щастя, вони подружилися із співчутливими російськими дітьми на першому поверсі, які дозволяли хлопцям через вікно виходити в місто, ходити по магазинах і курити.
Коли вони вийшли з ув'язнення, тиск відновився.
Роздавання паспортів є поширеною тактикою, яку росіяни застосовують на окупованих територіях, коли доступ до нормального життя, від соціальних виплат до купівлі нерухомості, стає майже неможливим без прийняття російського громадянства.
Це поставило хлопців у скрутне становище. Після стількох місяців життя в невизначеності, це був шлях до безпеки. Але якби вони здалися, паспорт дав би їм право на усиновлення в росії, зміну імен і військовий призов, який після досягнення 18 років міг би відправити їх на фронт воювати проти їх рідної країни.
Хлопці залишалися непокірними, але через шість місяців перебування в полоні у них закінчилися надія і можливості. "На той час я вже скоріше змирився, ніж шукав виходу", - каже Денис.
Однак, повернувшись в Україну, їх сім'ї виношували план втечі. Мати Сергія зв'язалася з благодійною організацією Save Ukraine, яка займається порятунком викрадених росією українських дітей. У нині видаленому звіті Уповноважений з прав дитини в росії назвав цю групу терористичною організацією.
Рятувальні операції "Врятувати Україну" - це не драматичні операції, які проводяться серед ночі. Це скоріше місія через підземний світ російської бюрократії. Випадок кожної дитини індивідуальний. Save Ukraine розробила план для Сергія, Ростика та Дениса:
Мати Сергія, Ірина, поїде до Криму, щоб забрати всіх трьох хлопців з Керчі. Але для цього Ірині довелося б фактично стати законним опікуном друзів Сергія, оскільки батьки Дениса були живі, але недієздатні, а мати Ростика перебувала в невідомій психіатричній лікарні. Два місяці "Save Ukraine" збирала необхідні документи. На початку червня 2023 року Ірина вирушила до Керчі.
Хлопці не дуже добре розуміли, що відбувається. Сергій сховав свій паспорт у місцевого друга, щоб росіяни не змогли його вкрасти.
Він не даремно хвилювався. Напередодні приїзду Ірини Сергію, Ростику та Денису заборонили виходити з гуртожитку, хоча керівництво коледжу вже затвердило всі документи Ірини. Вони залишалися замкненими у своїх кімнатах протягом тижня, поки не приїхала Ірина, після чого Сергія та Дениса викликали до кабінету директора.
Сергій розплакався, побачивши матір. Вони з Денисом були вільні. Але Ростик не міг. Російська влада стверджувала, що його мати перебуває в психіатричній лікарні в Криму, і якщо Ростик хоче виїхати, вона повинна приїхати за ним сама.
Справа Ростика мала дійти до суду, який би визначив, чи має право Ірина забрати його. Ірина покинула кампус разом із Сергієм та Денисом, але вони сховалися в Криму з вимкненими телефонами, щоб дочекатися результату. Тим часом росіяни замкнули Ростика в його кімнаті, щоб він не втік. Однак через два тижні суд відклали. У Ірини та хлопців не було іншого вибору, окрім як вибратися на волю.
Ростик знайшов свій шлях назад через кілька місяців, але Сергій, який не міг цього знати, був спустошений. "У нас було стільки планів!" - сказав Сергій. "Ми хотіли покататися [на моєму мотоциклі], погуляти. Я вже сказав дівчатам [вдома], що прийду з подругою. А потім я приїхав один, і вони місяць питали: "А де твій друг?".
Наступні кілька днів у дорозі були довгими, виснажливими, як у тумані.
👇👇👇👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
❤174😢89👍36🙏6💯2👀2🤔1💔1
Save Ukraine попросила не розголошувати подробиці подорожі додому, щоб не ставити під загрозу майбутні порятунки, але дорога на північний захід через росію, а потім до Білорусі зайняла близько п'яти днів. На кордоні хлопців допитували. Коли вони вже думали, що їх випустили, агенти попросили ще один документ, якого у них не було. Вони були за 2 кілометри від білоруського кордону.
Після кількох довгих хвилин їм дозволили пройти. "Гаразд", - сказав агент. "Проходьте".
"От дурні", - подумав Сергій.
Денис і Сергій продовжили рух через Білорусь до кордону з Україною. Перед перетином кордону вони зупинилися покурити і подивилися на свої російські міграційні карти. "Треба спалити це лайно", - сказав Сергій.
Стоячи посеред дороги в оточенні камер спостереження, Денис і Сергій піднесли запальнички до своїх міграційних карток. Близько п'яти хвилин полум'я лизало ламінацію, повільно поглинаючи пластик і випускаючи синій дим. Вони докурили сигарети, а рештки карток викинули через огорожу в зону, де було повно мін.
Вони пішли далі, і за поворотом побачили український прапор. Вздовж дороги були розкидані металеві протитанкові їжаки. Навколо нікого не було. Коли вони наблизилися до кордону, з'явився солдат і запитав: "Громадяни України?". "Так", - відповіли хлопці.
Він перевірив їхні документи, запропонував хлопцям тачку для їхніх сумок, і вони увійшли в Україну».
Мораль проста. Подобається комусь чи ні, але в нас майбутнє з такими дітьми
Світ змінюється. Якщо мене в 2014 році вважали до вторгнення радикалом, то я розумію, що, в порівнянні з людьми з Харкова чи Маріуполя, з Херсону чи Нової Каховки, з Вовчанська або з Бахмуту, з Волновахи та Вугледару, я лагідне кошеня. Росіяни мають молитися всім богам і чортам, щоб ніколи не зустрітися з вимушеними переселенцями вищезгаданих і не згаданих міст
Як би не звучало цинічно, проте рф своїми діями зробила все, щоб діти України з самого дитинства ненавиділи рф. Це не забудеться. Про це вони розкажуть своїм дітям
Бо в них це дитинство спиздили. І вони знають те, хто це зробив
А за тих, кого росіяни викрали, але які втекли чи просто пережили те, шо пережили, я взагалі мовчу - в цих малих величезне майбутнє, якшо їх спрямувати чи хоча б дати шанс себе реалізувати в тих же спецслужбах України.
Питання не в тому шо кацапи підараси. Питання в тому, що діти не здалися і не захотіли стати хохлами (позиція автора - холод є приниженням). Тому вони пішли на жертви і виграли бій, можливо найважливіший в їх житті
Колись про цих дітей знімуть фільми - про те, як формувався їх світогляд, чому вони стали такими і чому не сприймають росіян за людей
Але це все буде потім. Зараз же наша задача, шоб діти ніколи не пошкодували через свій вибір. Залишилось цей шанс не проїбати
Кінець
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Після кількох довгих хвилин їм дозволили пройти. "Гаразд", - сказав агент. "Проходьте".
"От дурні", - подумав Сергій.
Денис і Сергій продовжили рух через Білорусь до кордону з Україною. Перед перетином кордону вони зупинилися покурити і подивилися на свої російські міграційні карти. "Треба спалити це лайно", - сказав Сергій.
Стоячи посеред дороги в оточенні камер спостереження, Денис і Сергій піднесли запальнички до своїх міграційних карток. Близько п'яти хвилин полум'я лизало ламінацію, повільно поглинаючи пластик і випускаючи синій дим. Вони докурили сигарети, а рештки карток викинули через огорожу в зону, де було повно мін.
Вони пішли далі, і за поворотом побачили український прапор. Вздовж дороги були розкидані металеві протитанкові їжаки. Навколо нікого не було. Коли вони наблизилися до кордону, з'явився солдат і запитав: "Громадяни України?". "Так", - відповіли хлопці.
Він перевірив їхні документи, запропонував хлопцям тачку для їхніх сумок, і вони увійшли в Україну».
Мораль проста. Подобається комусь чи ні, але в нас майбутнє з такими дітьми
Світ змінюється. Якщо мене в 2014 році вважали до вторгнення радикалом, то я розумію, що, в порівнянні з людьми з Харкова чи Маріуполя, з Херсону чи Нової Каховки, з Вовчанська або з Бахмуту, з Волновахи та Вугледару, я лагідне кошеня. Росіяни мають молитися всім богам і чортам, щоб ніколи не зустрітися з вимушеними переселенцями вищезгаданих і не згаданих міст
Як би не звучало цинічно, проте рф своїми діями зробила все, щоб діти України з самого дитинства ненавиділи рф. Це не забудеться. Про це вони розкажуть своїм дітям
Бо в них це дитинство спиздили. І вони знають те, хто це зробив
А за тих, кого росіяни викрали, але які втекли чи просто пережили те, шо пережили, я взагалі мовчу - в цих малих величезне майбутнє, якшо їх спрямувати чи хоча б дати шанс себе реалізувати в тих же спецслужбах України.
Питання не в тому шо кацапи підараси. Питання в тому, що діти не здалися і не захотіли стати хохлами (позиція автора - холод є приниженням). Тому вони пішли на жертви і виграли бій, можливо найважливіший в їх житті
Колись про цих дітей знімуть фільми - про те, як формувався їх світогляд, чому вони стали такими і чому не сприймають росіян за людей
Але це все буде потім. Зараз же наша задача, шоб діти ніколи не пошкодували через свій вибір. Залишилось цей шанс не проїбати
Кінець
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
❤751🙏174👍92💯43💔16😢15🤔1👀1
Русский скот, как терпится? Лезгинку готовы танцевать, крепостные?
👏533🤣405😁50👍15🤩4🤡4🖕2🥰1
Пентагон, 2026 рік:
— Чому ми програємО?
— Бо той офіс, що знав відповідь, ми закрили рік тому
https://www.patreon.com/posts/125502987?utm_campaign=postshare_creator
— Чому ми програємО?
— Бо той офіс, що знав відповідь, ми закрили рік тому
https://www.patreon.com/posts/125502987?utm_campaign=postshare_creator
Patreon
Розум зайвий: Пентагон переходить у ручний режим | Фашик Донецкий
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
👍347🤔76😁31🤷♂10👻4❤2🔥2🤓2🥰1
Whose is Vladivostok? A little about Chinese cucumbers
An excellent article about the near future of Russia was published in The Spectator. I quote in full
«Vladivostok, the ‘ruler of the East’, is preparing to celebrate the 165th anniversary of its founding. City Day, as they call it in the capital of Russia’s Far East, will see week-long celebrations, including sailing regattas, street performances and an enormous firework display. The naval base, home to Russia’s Pacific Fleet, usually gets in on the act too, commemorating the arrival on 2 July 1860 of the first military vessel to seize control from its Chinese inhabitants. Many of those inhabitants stayed in the Far East, at least at first, though mass deportations to China increased after the Soviets seized power in 1917 – an egregious example of ethnic cleansing, well before that term came into more common usage, by Russian rulers who treated the Chinese with contempt.
The Chinese border is now some 45 kilometres down the road, and beyond that Russia’s celebrations strike a raw nerve among nationalists who play an increasingly large role in the Chinese Communist Party (CCP) and who dream of restoring the borders of Qing Dynasty China. For them, Vladivostok will always be Haishenwai, its original Chinese name. That translates as Sea Cucumber Bay, so named because of its abundance of these slug-like creatures, a delicacy in China.
The Russian seizure of Sea Cucumber Bay, 18 years after China ceded Hong Kong to Britain, was only one part of Tsarist Russia’s plundering of land from the crumbling Qing Dynasty. Under a series of 19th century treaties – Aigun (1858), Peking (1860) and Tarbagatai (1864) – China ceded 1.5 million square kilometres to Russia, including a vast tract of territory north of the Amur River and in the Far East bordering the Sea of Japan. That represented more than a tenth of Chinese land at the time.
The CCP makes a big thing of China’s ‘century of humiliation’ at the hands of rapacious foreigners who forced ‘unequal treaties’ on Beijing, and presents itself as a redemptive power, restoring China’s place in the world. Yet Russia was by far the most rapacious of them all. In theory at least, the border dispute is settled, but in the nationalist mindset, the loss of territory to Russia ranks alongside the ceding of Hong Kong as a cause of grievance. Chinese school textbooks still show the area, as well as large swathes of central Asia, as being part of historic Chinese lands, with Russia identified as one of the offenders who inflicted ‘humiliation’ on China.
Two years ago the CCP decreed that all Chinese maps should show the Chinese names for Vladivostok and seven other far-eastern cities. Maps are important for the CCP and each year it publishers a ‘standard map’, updated to include Beijing’s ever-extending and increasingly spurious territorial claims – from the Himalayas to the South China Sea. Neighbours see it as a sinister measure of Beijing’s imperialist threat, but to the party it is a sacred document, a badge of legitimacy, encapsulating its historic grievances and its growing ambition. It must be faithfully reproduced in school textbooks and in government and corporate handouts and plastered to the walls of workplaces and classrooms.
Xi Jinping and Vladmir Putin have similar world views. Putin has his Russkiy Mir (Russian World), his imperial ambition to restore control over areas of historic Russian influence, and used to justify the Ukrainian war. Xi has his China Dream, a similarly imperialist endeavour, with Taiwan as its most immediate target. Yet for all the talk of ‘without limits’ partnership, these are clashing imperialisms – the small detail of 1.5m square kilometres of Qing land and of course Sea Cucumber Bay.
👇👇👇
An excellent article about the near future of Russia was published in The Spectator. I quote in full
«Vladivostok, the ‘ruler of the East’, is preparing to celebrate the 165th anniversary of its founding. City Day, as they call it in the capital of Russia’s Far East, will see week-long celebrations, including sailing regattas, street performances and an enormous firework display. The naval base, home to Russia’s Pacific Fleet, usually gets in on the act too, commemorating the arrival on 2 July 1860 of the first military vessel to seize control from its Chinese inhabitants. Many of those inhabitants stayed in the Far East, at least at first, though mass deportations to China increased after the Soviets seized power in 1917 – an egregious example of ethnic cleansing, well before that term came into more common usage, by Russian rulers who treated the Chinese with contempt.
The Chinese border is now some 45 kilometres down the road, and beyond that Russia’s celebrations strike a raw nerve among nationalists who play an increasingly large role in the Chinese Communist Party (CCP) and who dream of restoring the borders of Qing Dynasty China. For them, Vladivostok will always be Haishenwai, its original Chinese name. That translates as Sea Cucumber Bay, so named because of its abundance of these slug-like creatures, a delicacy in China.
The Russian seizure of Sea Cucumber Bay, 18 years after China ceded Hong Kong to Britain, was only one part of Tsarist Russia’s plundering of land from the crumbling Qing Dynasty. Under a series of 19th century treaties – Aigun (1858), Peking (1860) and Tarbagatai (1864) – China ceded 1.5 million square kilometres to Russia, including a vast tract of territory north of the Amur River and in the Far East bordering the Sea of Japan. That represented more than a tenth of Chinese land at the time.
The CCP makes a big thing of China’s ‘century of humiliation’ at the hands of rapacious foreigners who forced ‘unequal treaties’ on Beijing, and presents itself as a redemptive power, restoring China’s place in the world. Yet Russia was by far the most rapacious of them all. In theory at least, the border dispute is settled, but in the nationalist mindset, the loss of territory to Russia ranks alongside the ceding of Hong Kong as a cause of grievance. Chinese school textbooks still show the area, as well as large swathes of central Asia, as being part of historic Chinese lands, with Russia identified as one of the offenders who inflicted ‘humiliation’ on China.
Two years ago the CCP decreed that all Chinese maps should show the Chinese names for Vladivostok and seven other far-eastern cities. Maps are important for the CCP and each year it publishers a ‘standard map’, updated to include Beijing’s ever-extending and increasingly spurious territorial claims – from the Himalayas to the South China Sea. Neighbours see it as a sinister measure of Beijing’s imperialist threat, but to the party it is a sacred document, a badge of legitimacy, encapsulating its historic grievances and its growing ambition. It must be faithfully reproduced in school textbooks and in government and corporate handouts and plastered to the walls of workplaces and classrooms.
Xi Jinping and Vladmir Putin have similar world views. Putin has his Russkiy Mir (Russian World), his imperial ambition to restore control over areas of historic Russian influence, and used to justify the Ukrainian war. Xi has his China Dream, a similarly imperialist endeavour, with Taiwan as its most immediate target. Yet for all the talk of ‘without limits’ partnership, these are clashing imperialisms – the small detail of 1.5m square kilometres of Qing land and of course Sea Cucumber Bay.
👇👇👇
👍94❤3🔥1🥱1
These historic animosities, the decades long freeze in relations prior to the collapse of the Soviet Union, punctuated by military clashes in the 1960s along their 4,300-kilometre-long border, encourages those in the Trump administration who believe that Russia can be somehow ‘peeled away’ from China. ‘Having to do whatever China says they need to do because of their dependence on them – I don’t think that’s a good outcome for Russia,’ said Secretary of State Marco Rubio in an interview with Breitbart News.
Others close to Trump have described his grand geopolitical aim in cosying up to Putin as trying to pull off a ‘reverse Nixon’, sacrificing Ukraine in a bid to drive a wedge between China and Russia in the same manner that President Richard Nixon’s famous 1972 trip to China was aimed at undermining the Soviet Union and creating distance between Beijing and Moscow.
This is almost certainly delusional, and the blow to American credibility would be costly in multiple other ways. The Soviet Union and China at the time of the Nixon visit had no relations, with the Sino-Soviet split still in full force; their border was heavily fortified, and the two communist giants loathed each other. Today’s relations between China and Russia is a marriage of convenience, and Russia is the junior partner. There is fear in Russia that Beijing will someday transform its economic dominance into political control, and the Russian Far East, where the population is continuing to shrink, will simply be subsumed by a voracious China. But for the moment their interests are too closely aligned. They increasingly define their relationship in terms of opposition to Western democracies – and to the US in particular. China is keeping Russia’s economy afloat, underwriting its aggression, and Beijing is mostly getting what it needs from Russia without having to further modify that standard map. It can afford to ignore the fireworks in Haishenwai. At least for the moment».
What they didn't write but wanted to say
Behind all the fireworks, parades, and solemn speeches about the "glorious history of Vladivostok", the most important truth was not heard - something that no one in Russia dares to say out loud, but every strategist in the general staff is well aware of: The Far East no longer belongs to Russia in the full sense of the word.
Yes, it is de jure on the map. But de facto, it has long been dominated by China: its goods, its money, its investments, its labour force, its business, its influence. China is not invading - it is infiltrating, buying, taking tidbits of the country. It is like a sea cucumber that is in no hurry, but slowly, silently, and irreversibly absorbing the space around it.
When Beijing updates the "standard map" with Chinese names of Russian cities, it is not a mistake. It is a warning. It is a formalisation of intent. And the fact that Russia silently swallows such "updates" is already a signal. China is testing the boundaries, and it sees that there are no more boundaries.
The article diplomatically left out a simple point: Russia is becoming a vassal. And all this imperial rhetoric is just a scenery that hides fear. Fear not of NATO. And not before Ukraine. Fear that one day China will no longer ask for permission. It will simply say: "Vladivostok? It has always been Haishenwai. We are just correcting a mistake of history." And Russia will not be able to answer or deny this, because for years it has been building this dependence on its own.
This was not written in the article. But this is the subtext in every sentence. It is a whisper to the loud music of the parades. This is the true face of Putin's fear. Not before the West, but before the East, which remembers well who stole from it and how much. And which now comes with a bill. A cold one. In a package of sea cucumbers
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Others close to Trump have described his grand geopolitical aim in cosying up to Putin as trying to pull off a ‘reverse Nixon’, sacrificing Ukraine in a bid to drive a wedge between China and Russia in the same manner that President Richard Nixon’s famous 1972 trip to China was aimed at undermining the Soviet Union and creating distance between Beijing and Moscow.
This is almost certainly delusional, and the blow to American credibility would be costly in multiple other ways. The Soviet Union and China at the time of the Nixon visit had no relations, with the Sino-Soviet split still in full force; their border was heavily fortified, and the two communist giants loathed each other. Today’s relations between China and Russia is a marriage of convenience, and Russia is the junior partner. There is fear in Russia that Beijing will someday transform its economic dominance into political control, and the Russian Far East, where the population is continuing to shrink, will simply be subsumed by a voracious China. But for the moment their interests are too closely aligned. They increasingly define their relationship in terms of opposition to Western democracies – and to the US in particular. China is keeping Russia’s economy afloat, underwriting its aggression, and Beijing is mostly getting what it needs from Russia without having to further modify that standard map. It can afford to ignore the fireworks in Haishenwai. At least for the moment».
What they didn't write but wanted to say
Behind all the fireworks, parades, and solemn speeches about the "glorious history of Vladivostok", the most important truth was not heard - something that no one in Russia dares to say out loud, but every strategist in the general staff is well aware of: The Far East no longer belongs to Russia in the full sense of the word.
Yes, it is de jure on the map. But de facto, it has long been dominated by China: its goods, its money, its investments, its labour force, its business, its influence. China is not invading - it is infiltrating, buying, taking tidbits of the country. It is like a sea cucumber that is in no hurry, but slowly, silently, and irreversibly absorbing the space around it.
When Beijing updates the "standard map" with Chinese names of Russian cities, it is not a mistake. It is a warning. It is a formalisation of intent. And the fact that Russia silently swallows such "updates" is already a signal. China is testing the boundaries, and it sees that there are no more boundaries.
The article diplomatically left out a simple point: Russia is becoming a vassal. And all this imperial rhetoric is just a scenery that hides fear. Fear not of NATO. And not before Ukraine. Fear that one day China will no longer ask for permission. It will simply say: "Vladivostok? It has always been Haishenwai. We are just correcting a mistake of history." And Russia will not be able to answer or deny this, because for years it has been building this dependence on its own.
This was not written in the article. But this is the subtext in every sentence. It is a whisper to the loud music of the parades. This is the true face of Putin's fear. Not before the West, but before the East, which remembers well who stole from it and how much. And which now comes with a bill. A cold one. In a package of sea cucumbers
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
👍105❤4🔥1🥱1🍌1
Владивосток чий? Трохи про китайські огірки
Чудова стаття про недалеке майбутнє рф вийшла в The Spectator. Цитую повністю
«Чому путін боїться морських огірків
Владивосток, путін готується відсвяткувати 165-ту річницю свого заснування. День міста, як його називають у столиці Далекого Сходу, буде відзначатися протягом тижня, включаючи вітрильні регати, вуличні вистави і грандіозний феєрверк.
Військово-морська база, де базується Тихоокеанський флот росії, зазвичай теж бере участь у святкуванні, відзначаючи прибуття 2 липня 1860 року першого військового корабля, який захопив контроль над китайськими мешканцями. Багато з цих мешканців залишилися на Далекому Сході, принаймні спочатку, хоча масові депортації до Китаю посилилися після того, як радянська влада захопила владу в 1917 році - кричущий приклад етнічної чистки задовго до того, як цей термін увійшов у широкий вжиток, проведеної російськими правителями, які ставилися до китайців з презирством.
Китайський кордон зараз знаходиться приблизно в 45 кілометрах далі по дорозі, і за цим кордоном російські святкування зачіпають болючі нерви націоналістів, які відіграють дедалі більшу роль у Комуністичній партії Китаю (КПК) і мріють про відновлення кордонів Китаю часів династії Цін. Для них Владивосток назавжди залишиться Хайшенваєм, його оригінальною китайською назвою. Хайшенвай, до речі, перекладається як "Бухта морських огірків", назва місту дана через велику кількість слимакоподібних істот, делікатесу в Китаї.
Захоплення росією бухти Морських огірків через 18 років після того, як Китай передав Гонконг Британії, було лише частиною грабунку царською росією земель династії Цин, що розпалася. За низкою договорів 19 століття - Айгунським (1858), Пекінським (1860) і Тарбагатайським (1864) - Китай поступився росії 1,5 мільйонами квадратних кілометрів, включно з величезною територією на північ від річки Амур і на Далекому Сході, що межує з Японським морем. На той час це становило більше десятої частини китайської землі.
КПК роздуває з мухи слона про "століття приниження" Китаю від рук хижих іноземців, які нав'язали Пекіну "нерівноправні договори", і презентує себе як силу, що визволить Китай і відновить його місце у світі. Проте росія була, безумовно, найбільш загарбницькою з усіх. Принаймні, теоретично, прикордонна суперечка вирішена, але в націоналістичному мисленні втрата території на користь росії стоїть на одному щаблі з втратою Гонконгу як причина невдоволення. У китайських шкільних підручниках ця територія, як і значна частина Центральної Азії, все ще розглядається як частина історичних китайських земель, а росія визначена як один із кривдників, що завдав Китаю "приниження".
Два роки тому КПК постановила, що всі китайські карти повинні показувати китайські назви Владивостока і семи інших далекосхідних міст. Карти важливі для КПК, і щороку вона публікує "стандартну карту", оновлену з урахуванням постійно зростаючих і все більш безпідставних територіальних претензій Пекіна - від Гімалаїв до Південно-Китайського моря. Сусіди вбачають у ній зловісний вимір імперіалістичної загрози Пекіна, але для партії це священний документ, знак легітимності, що втілює її історичні образи та зростаючі амбіції. Він має бути точно відтворений у шкільних підручниках, урядових і корпоративних роздаткових матеріалах, а також наклеєний на стіни робочих місць і навчальних аудиторій.
Сі Цзіньпін і путін мають схожі світогляди. У путіна є "Русский мир", його імперські амбіції відновити контроль над територіями історичного російського впливу, які використовуються для виправдання війни в Україні. Сі має свою "китайську мрію", аналогічне імперіалістичне прагнення, найближчою метою якого є Тайвань. Проте, попри всі розмови про партнерство "без обмежень", йдеться про зіткнення імперіалізмів - через маленьку деталь у 1,5 мільйона квадратних кілометрів землі Цін і, звісно ж, затоку Морських огірків
👇👇👇
Чудова стаття про недалеке майбутнє рф вийшла в The Spectator. Цитую повністю
«Чому путін боїться морських огірків
Владивосток, путін готується відсвяткувати 165-ту річницю свого заснування. День міста, як його називають у столиці Далекого Сходу, буде відзначатися протягом тижня, включаючи вітрильні регати, вуличні вистави і грандіозний феєрверк.
Військово-морська база, де базується Тихоокеанський флот росії, зазвичай теж бере участь у святкуванні, відзначаючи прибуття 2 липня 1860 року першого військового корабля, який захопив контроль над китайськими мешканцями. Багато з цих мешканців залишилися на Далекому Сході, принаймні спочатку, хоча масові депортації до Китаю посилилися після того, як радянська влада захопила владу в 1917 році - кричущий приклад етнічної чистки задовго до того, як цей термін увійшов у широкий вжиток, проведеної російськими правителями, які ставилися до китайців з презирством.
Китайський кордон зараз знаходиться приблизно в 45 кілометрах далі по дорозі, і за цим кордоном російські святкування зачіпають болючі нерви націоналістів, які відіграють дедалі більшу роль у Комуністичній партії Китаю (КПК) і мріють про відновлення кордонів Китаю часів династії Цін. Для них Владивосток назавжди залишиться Хайшенваєм, його оригінальною китайською назвою. Хайшенвай, до речі, перекладається як "Бухта морських огірків", назва місту дана через велику кількість слимакоподібних істот, делікатесу в Китаї.
Захоплення росією бухти Морських огірків через 18 років після того, як Китай передав Гонконг Британії, було лише частиною грабунку царською росією земель династії Цин, що розпалася. За низкою договорів 19 століття - Айгунським (1858), Пекінським (1860) і Тарбагатайським (1864) - Китай поступився росії 1,5 мільйонами квадратних кілометрів, включно з величезною територією на північ від річки Амур і на Далекому Сході, що межує з Японським морем. На той час це становило більше десятої частини китайської землі.
КПК роздуває з мухи слона про "століття приниження" Китаю від рук хижих іноземців, які нав'язали Пекіну "нерівноправні договори", і презентує себе як силу, що визволить Китай і відновить його місце у світі. Проте росія була, безумовно, найбільш загарбницькою з усіх. Принаймні, теоретично, прикордонна суперечка вирішена, але в націоналістичному мисленні втрата території на користь росії стоїть на одному щаблі з втратою Гонконгу як причина невдоволення. У китайських шкільних підручниках ця територія, як і значна частина Центральної Азії, все ще розглядається як частина історичних китайських земель, а росія визначена як один із кривдників, що завдав Китаю "приниження".
Два роки тому КПК постановила, що всі китайські карти повинні показувати китайські назви Владивостока і семи інших далекосхідних міст. Карти важливі для КПК, і щороку вона публікує "стандартну карту", оновлену з урахуванням постійно зростаючих і все більш безпідставних територіальних претензій Пекіна - від Гімалаїв до Південно-Китайського моря. Сусіди вбачають у ній зловісний вимір імперіалістичної загрози Пекіна, але для партії це священний документ, знак легітимності, що втілює її історичні образи та зростаючі амбіції. Він має бути точно відтворений у шкільних підручниках, урядових і корпоративних роздаткових матеріалах, а також наклеєний на стіни робочих місць і навчальних аудиторій.
Сі Цзіньпін і путін мають схожі світогляди. У путіна є "Русский мир", його імперські амбіції відновити контроль над територіями історичного російського впливу, які використовуються для виправдання війни в Україні. Сі має свою "китайську мрію", аналогічне імперіалістичне прагнення, найближчою метою якого є Тайвань. Проте, попри всі розмови про партнерство "без обмежень", йдеться про зіткнення імперіалізмів - через маленьку деталь у 1,5 мільйона квадратних кілометрів землі Цін і, звісно ж, затоку Морських огірків
👇👇👇
👍290👀40💯24❤4😁4🔥1🤡1