Паєбаццаіпрастіть. Трохи про soft power від чекістів

Для тих, хто не в темі, нагадую шо таке soft power – це здатність держави чи організації впливати на інші країни чи спільноти через культурну привабливість, ідеї, цінності та дипломатію, а не через примус або силу.

Тепер до мамкіних софтпаверщиків з сизрані та з чим їх їдять

На кінофестивалі PÖFF в Таллінні хочуть показати відверто пропагандистський «фільм» про кохання української біженки та росіянина. Держкіно закликає цього не робити. Цитата:

«З огляду на агресію росії проти України та численні страждання українського народу, особливо важливо забезпечити, щоб культурні платформи не ставали інструментами для фільмів, які розмивають кордони розуміння реальності українців.
Ми глибоко переконані, що надання можливості демонстрації російських фільмів у сучасному контексті несе ризик пропаганди, яка виправдовує агресію може бути частиною інформаційної стратегії агресора».

Тепер про саму «кіношку». Опис, синопсис фільму наступний:

«Українка Соня і росіянин даня зустрічаються в Стамбулі. У них спільні проблеми: потрібно знайти гроші на їжу, квартиру, роботу. У них однакове бажання веселитися, танцювати, пити і займатися сексом. Але головне питання полягає в тому, як впоратися з минулим».

Трейлер починається з розповіді про Бучу. Головна героїня сидить на підлозі і шоковано слухає, як хтось говорить по телефону (українською мовою):

«Вчора ми зайшли в Бучу. Трупи скрізь. На кожному, блядь, розі. Чоловіки, жінки. Зв'язані, розстріляні. Вони просто їх вбили. Я не знаю навіщо. Знаєш, який там запах? Смаженого м'яса і бруду. Не знаю. Війна – це бруд. Чорне все. Облич немає».

В кінці трейлера бачимо кацапа даню, який б'ється в істериках, плаче і кричить: «Сука, как вы меня заебали все уже. Со своей войной, блядь! Со своими яйцами, предателями. Отъебитесь! Идите вы нахуй, блядь, сука! Я жить хочу!».

Тривалість «фільму» 110 хвилин. Відео трейлеру я також знайшов.

Ось шо пише кінокритик:

«Лучший фильм последних лет о войне и любви.

Молодой человек и девушка встречаются в Стамбуле. Их сближает то, что ни у одного из них нет денег, чтобы жить в чужом городе. Они оба глухие, но это не мешает им общаться, проводить время вместе и делать то, что обычно делают молодые люди — беззаботно веселиться и искать близости. Им кажется, что они влюблены. Но всё не совсем так, как кажется. Она из Украины, он из ооссии, а где-то на родине идет война.
Сама идея сценария как отправной точки задумки сюжета великолепна и бросает вызов клише, встречающемуся во многих фильмах, о том, что любовь побеждает всё. Но, может быть, и побеждает, если будучи глухими невозможно слышать или говорить о войне? Автор идет ещё дальше и через главных героев приходит к грандиозному обобщению: нельзя быть глухим и немым к войне. Пройдет ещё не одно поколение человечества, прежде чем социальная память потускнеет и перестанет мешать любви. Помимо прочих достоинств фильма отдельного упоминания достоин продуманный до мелочей и активно поддерживающий сюжет саундтрек»

Цю всю хуєту написав Михкель Мьольман - впорядник програми цього ж кінофестивалю, не зовсім зрозумілий мені особисто персонаж (скрін додаю за березень 2022 року з його сторінки в фб)

Тепер про цікаве - в «фільмі» «Глухі коханці» «Глухі коханці» роль української біженки Соні виконує кацапка ольга бодрова. Вона народилася 24 липня 1998 року в москві і є донькою відомого актора та режисера сергія бодрова-молодшого. Ольга закінчила російський інститут театрального мистецтва (ГІТІС) у 2020 році та активно знімається в кіно з 2020 року.

На самого режисера та автора сценарію багато хуйні не знайшов в тирнеті. Є лише відос річної давнини та скрін за 2014 рік з соцмереж

Ну, а тепер до суті або чому дана «кіношка» є нічим іншим, як пропагандистською хуєтою. Чесно, я б навіть витратив час і подивився повністю, але немає у відкритому доступі продажів його шоб подивитись онлайн (11 євро ціна). Я про дуже прості речі, про наративи:

👇👇👇

Чьйуть нє росплаколся, блять