Стрім вже сьогодні. Час - 21:00.

https://youtu.be/B4oHwjnHLfc

Теми:
- Чи є потенціал для наступу на Херсон? (тема від глядачів)
- Ми тероризуємо русню. Як воно?
- Операція Туреччини на півночі Сирії
- Волонтерський супутник для ЗСУ
- Приїзд Ердогана та Гутьєреша у Львів
- Чи ганебно здаватися у полон? (тема від глядачів)

Представимо ведучих:
Ведучі:
- я, Борошно
- Денис Москалик - аналітик центру політ. досліджень "Доктрина".
- Гліб Парфьонов автор каналу Над пропастью кринжи та аналітик центру політ. досліджень "Доктрина".
- Mortis - адмін каналу OSINT - війна солов'їною

"Мы воюем в Украине сейчас, чтобы не пришлось потом воевать у себя дома в Латвии. "

Слова, повторяемые Корчинским в 90-е, когда УНА-УНСО воевало в Абхазии и в Ичкерии. Жаль, что до Европы доходило так долго.

🇵🇱🤝🇺🇦 Президент Польщі Анджей Дуда привітав українців з Днем Незалежності!

Серьезно? Заставить в Киеве врубить тревогу, когда Боря Джонсон хотел посмотреть результат работы ВСУ на Крещатике? Не надо злить британца) Дороже будет)

Говорил про это еще задолго до того, как это стало мэйнстримом:

https://xn--r1a.website/cringedepartment/117

Ні, вони все ж таки невиліковні

Багато хто задається питанням - а де контрнаступ, вже кінець серпня ж.

Насправді контрнаступ на Херсонщині це дії багатьох порядків. Українські війська на даний час мають на тому напрямку навіть не паритет, а по деяким статтям - як артилерія, взагалі програє. Як виходи з ситуації?

Діяти асиметрично, змушувати ворога піти з цієї землі через неможливість її утримання. Спочатку підірвати мости, потім вибити понтони. Але й ворог сам нам допомагає... зробивши казна що на ЗАЕС вони знеструмили Херсон та Каховку, залишивши міста без води та світла, а отже і самих себе. Кожного дня росіянам все важче та дорожче тримати ці території. Чекаємо "жесту доброї волі".

Все попереду, ще навіть не кінець вересня. А там можливо ось ці хлопці заїдуть в звільнений Херсон.

Ціна на електроенергію в країнах-сусідах України вже більше €700 за МВт г

В Україні – €86.
Лише уявіть які валютні надходження можуть бути від експорту до ЄС – і стає зрозумілішим чому рашисти спочатку намагались відключити найбільшу АЕС від енергосистеми України, а вчора просто зробили все щоб вона зупинилась.

Сьогодні сумарна потужність експорту 650 МВт. Наступного тижня європейські оператори можуть прийняти рішення про чергове збільшення потужності українського експорту. До кінця року потенційне збільшення х2. Якщо тільки кволі менеджери держкомпаній не завалять цей проект.
А якщо будуть відновлені лінії від Хмельницької АЕС в Польщу, добудована лінія від Південоукраїнської АЕС в Румунію - матимемо х10.

Експорт за сьогоднішніх цін заводить в країну 250 млн доларів на місяць.

За умов збільшення до кінця року матимемо $500 млн щомісячних надходжень. Це цифри співставні з об’ємом експорту цілого ряду ключових сільгоспкультур.

А ще це заміщення 1 млрд куб. м російського газу для ЄС.

Автор - експерт в сфері енергетики, економіст Євген Мочалов

Проте аби звільнити Херсонську, а далі і Запорізьку області, а там і Запорізьку АЕС, донейтимо на 28 ОМБР – https://xn--r1a.website/OstanniyCapitalist/16233

@OstanniyCapitalist

Мій колега слушно зауважив про ще одну спробу «ескалації заради деескалації».

Хотілося б його доповнити. Перш за все, стає очевидним: Росія повністю себе дискредитувала в питаннях конвенційних методів війни. Призначення (майбутнє) цілого генерала на посаду командувача операцією по допомозі Україні вже є частковим визнанням того, що США бере участь у цій війні.

Навіть є певні аналогії. Свого часу в США вже була подібна консультативна місія – U.S. Military Assistance Command, Vietnam (MACV). Але наш приклад буде приємнішим.

Призначення не означає, що американці будуть тут воювати. Але це означає, що вони будуть приймати участь у плануванні військових операцій та вирішувати логістичні завдання безпосередньо в кооперації з ЗСУ, без будь-яких бюрократичних гальм.

Це також є ескалацією. В росіян нема іншого виходу, як бряцати ядерною зброєю, хоча вже стає зрозумілим – в разі чого, в цій війні нанесення превентивних ядерних ударів можливе. Особливо з боку Великобританії. Про що, до речі, нещодавно заявляла майбутня премьер-міністерка Британії Трасс.

Росіянам мало що залишилось насправді. Їм треба оголошувати мобілізацію зараз, щоб хоч якось наздогнати втрачені темпи війни. Коли українська армія проводить хвилю за хвилею мобілізаційні дії, створюючи бригади за бригадами. Ті навчаються на полігонах Європи та поступово озброюються та оснащуються – наприклад, мій товариш у ЗСУ отримав від Британії шолом PAGST та плити, котрі були виготовлені в липні цього року. Це говорить про те, що військова машина працює виключно на оснащення ЗСУ.

Приблизно до своїх максимальних параметрів українська армія зможе вийти приблизно на зиму 22/23 року. Коли повністю відмобілізована армія пройде навчання на європейських полігонах, пройде злагодження та отримає відповідну амуніцію. А чи зможе вийти хоча б на довоєнні параметри російська армія? На мою думку – ні.

Якщо припустити, що за таких умов, генеральний (підкреслюю) контрнаступ ЗСУ відбудеться навесні наступного року, то мобілізація ЗС РФ дійсно зможе зробити суттєві перешкоди для наступу. Насичення частин, котрі понесли втрати, а також створення нових. До речі, збільшення штатної чисельності військ говорить про це.

Однак дії російської влади загалом, особливо в середині країни, говорять про інше. Вона максимально дистанціюється від можливої мобілізації. І включення механізму «я дурак, стріляти буду» говорить якраз про бажання заключити хоч якісь домовленості. І це не дивно. Росіяни з травня просять про перемовини щодо закінчення війни, але Київ відмовляє.

Розміщення ядерних бомб та носіїв в Білорусі та Криму – це гра з невідомою сумою. З одного боку ти намагаєшся вийти на деескалацію. З іншого – споглядаючи конвенційну дисфункцію твоїх військ, з‘являється дуже багато зацікавлених в тому, щоб використати ці погрози як «казус беллі» для можливої інтервенції та розширення війни.

Подивимось, як воно буде: одне ясно точно. Західні країни за ці півроку війни пройшли шлях від «може, домовимось» до «потрібен розпад Росії». До цього дійшли не всі, але дії говорять краще за слова. Залишилось тільки довести деколонізацію до кінця.

Очень смешно читать такие новости, иншалла.

Первое, оно же главное. 3-й Армейский корпус собирали с горем пополам. Из планируемых чисел собрано максимум 15 тысяч человек, подчеркиваю, максимум 15 тысяч. И это то при таких золотых обещаниях в зарплате и льготах.

Так что ни о каких 60 тысячах речи и близко не идет. Вдвойне смешно, что вооружили их самой новой техникой. Почему смешно? Потому что мотивация бойцов так называемых регбатов ни чем не выше обычных бойцов российской армии.

Так что ждем "не биту не крашену" в трофеях украинской армии. В коллекции точно не хватает Т-90М.

А ось нарешті й вирізка з The Ukrainian Weekly, друга шпальта. Насправді дуже й дуже приємно бачити свою працю в таких виданнях

Підписник та товариш нещодавно повернувся з навчань у Британії, котрі проходив як мобілізований військовослужбовець. Та написав коротенький звіт по цьому КМБ.

Текст наведено без змін, фото прикладене надане підписником:

"У цій публікації я уникатиму назв підрозділів, населених пунктів і імен.

Багато хто не розуміє, який сенс у підготовці солдат ЗСУ у Великій Британії. Ще коли ця програма була тільки озвучена була шквал критики, починаючи від того що це недоцільно і дорого, і закінчуючи тим що у нас можуть краще.

Центри підготовки були розкинути по всій Англії, різні підрозділи ЗСУ проходили навчання у різних підрозділів армії, флоту і королівських ВПС Великої Британії. Саме я проходив КМБ, програма якого для британців складає 6 місяців для нас була стиснута в 3 тижні і включала маневри в складі відділення, навички обладнання позицій, маскування, патрулювання, поводження зі зброєю, стрільби і вивчення законів та звичаїв війни.

Прибуття в навчальний табір.

Прибули літаком на військову авіабазу, звідти на автобусах до навчального центру. Навчальний центр це три десятка одно- та двоповерхових будинків для теоретичної частини і проживання о/с, все навчання проходить в полі на практиці.

Інструкторський склад.

Вище будь яких похвал, починаючи від їх ставлення до нас і закінчуючи їх вміннями та навичками. Основне ось що: вони не вчили нас. Вони наголошували це постійно: Ми лише інструктуємо, і сподіваємось що ці навички знадобляться вам. Крім цього вони цікавились специфікою бойових дій в Україні, багато уваги приділяли тим з нас хто мав бойовий досвід і вносили корективи в свою програму. До нас не будо ніякого зверхнього ставлення, я і уявити не міг наскільки вони нас співчувають і підтримують.

Програма підготовки.

Програма підготовки це стиснутий в три тижні шестимісячний курс молодого бійця з корективами наших українських кураторів і британських інструкторів. Різні підрозділи українців навчались різними підрозділами британців, тож за всіх однозначно я сказати не можу. Починали з азів-техніка безпечного поводження зі зброєю, стійки, рухи. Потім перейшли до маневрів у двійках, потім у четвірках і так до відділення.

Вчили тактичній медицині, обирати місце для польового табору, патрулювати, вести бій в лісі і полі, потім перейшли до міста, стрільби. Тренування в полях і місті були з холостими набоями. На території табору був спортмайданчик з інвентарем на будь який смак. З цивільними я не спілкувався, але всі британці одностайно підтримують Україну, а деякі стають пліч-опліч.

Самі по собі вони відкриті і прості, полюбляють низький гумор і міцну армійську лайку. Іноді ведуть себе як діти, порвані між ногами штани на тренуваннях приводять їх у захват що переходить в істерику, в засідках можуть демонстративно перднути демаскувавши ціле відділення рекрутів. Між собою спілкуються досить відкрито, неформальна обстановка у них дійсно неформальна. Проте у їх вміннях сумнівів ні у кого не має, сили і витривалості в кожному на трьох, у деяких за плечами не одне бойове відрядження в Афганістан.

Особисті враження.

Багато хто не розуміє можливості що надана їм цією програмою. Це шанс який випадає не кожному, бо хтось вчився на власному гіркому досвіді і на власній крові, це честь, це можливість отримати підготовку без ракетних обстрілів, а для тих хто її вже має поділитись своїм досвідом і отримати чужий. Деякі і після трьох тижнів цього не зрозуміли, але це їх проблеми. Поставити навчання мобілізованих за кордон це надати їм максимально можливі гарантії безпеки.