моя рецензія на короткометражний фільм про стриптизера, який танцює свій останній танець: ""The notion of fight-as-dance has been circulating for years, and in Joshua Jadi’s Austrian short Stuporia (2025), a street fight is explicitly staged as a dance because its protagonist is a dancer. The air seems thick with this metaphor. Still, Lorber leans into it with flamboyant confidence. His tone is knowingly excessive, almost cartoonish, and often very funny.""

Попри гарний візуал і зірковий склад - абсолютно пусте і нікчемне кіно

Вітаю Juri Rechinsky та його співавтора Маріо Гайнцля з майбутньою світовою прем’єрою фільму «Portrait of Nowness» на Diagonale. Festival des österreichischen Films. Бажаю успішного показу, зацікавленої публіки та яскравого фестивального життя стрічки!
Синопсис:
Експериментальний документальний фільм, повністю знятий за допомогою бодікамери, яку носять різні, на перший погляд звичайні люди з різних куточків світу. Вони намагаються знайти щастя в повсякденному житті — долаючи, ігноруючи або просто оминаючи його екзистенційні виклики. Це інтимна подорож крізь численні життя й реальності, що підкреслює, наскільки ближчими ми є одне до одного.

Антоніна представляє вам неймовірні пояснення європейського митця, чому він співчуває росіянам. Бо ми все їх поза очі обговорюємо, а тут - від першої особи.

Отже, наша кінокритикиня Наталія Серебрякова запитала австрійського режисера Патріка Шиха, чому він зняв фільм «Російська зима». Його показали недавно на Берлінале. Це документальна стрічка про росіян, які «відмовилися підкоритися режиму» та емігрували до різних країн. Серед них - син «вагнерівця». Все як ми любимо.

Відповіді Патріка - це марожино та добірка розмов про «міри». Режисер сам каже, що не дуже розуміє предмет свого дослідження і очевидно ставиться нього як до екзотики:

«Я не знав, що сказати про росіян, бо не знаю їх. Це не фільм про росіян — це фільм про людей. І водночас це запитання до мене самого: чи зміг би я вистояти? Яка в мене сила? Що я можу зробити? Чи втік би я? Що я роблю у Франції або в Австрії? Це історія про безсилля, сором, провину. Я подумав: це про нас. І коли я знімаю фільми, то саме тому, що є щось незрозуміле, щось, чого я не знаю. Коли мені справді нічого сказати, тоді й народжується фільм».

https://antonina.detector.media/kino/post/225742/2026-03-09-avstriyskyy-rezhyser-patrik-shykha-rozpovidaie-chomu-znyav-spivchutlyve-kino-pro-rosiyan-v-ekzyli/

Since January, I’ve been learning on an online course where all the teaching is in German. At first, it was challenging, especially when we studied Photoshop. But now, after completing the web design course, I’ve created my very first website—the one I’ve dreamed about for 10 years. Tomorrow is the project presentation, so wish me luck! This is just a test account on a temporary hosting, but I hope it’s the beginning of my personal blog’s journey online.

Джон Сміт у авангардному кіно це зірка десь тієї ж величини, що і Джеймс Беннінг. Але Сміт британець і має більш мовно-орієнтовні фільми з першосортним почуттям гумору. Я зустріла його на врученні призів Європейської Кіноакадемії, нас посадили з ним буквально у якусь каморку для 1:1 інтерв'ю. Йому, між тим 74 роки (як було б моєму татові) і він пережив рак горла, від чого змінився його голос. Поговорили з ним про Тетчер, Путіна, американську експериментальну школу і його найпопулярніше у англомовному світі ім'я.

Поговорили з Паоло Соррентіно перед релізом La Grazia на MUBI

Такі справи

With Hlinur Palmason. I interviewed him and it was great 🙏

Вийшли мої перші рецензії з кінофестивалю Diagonale. На фільм Beautiful and Neat Room я йшла, не читаючи синопсису і натрапила на справжній скарб. Австрійка Марія Петчінг, яка з 2003 року живе в Нью-Йорці і намагається там бути вільною художницею, розповіла про вигаданий або справжній досвід життя в одній квартирі з випадковими сусідами. Як висновок фільму: best a girl`s friends are gay men and cats. Але все одно яким би милим не був твій ідеальний сусід латінос-гей, він все одно залишить за собою гору сміття в квартирі. І цю діру у серці можеш зашити тільки ти сама. Другий фільм Licht, kein Licht - Зайльд-енд-Ханеке-лайт-стайл з довгими планами залишає більше запитань ніж відповідей: типова Австрія, тим і сподобався.

Випадково дізналася про свій профіль на Rotten Tomatoes

Поговорила з Жанфранко Розі та Даніелом Блумбергом про їх співпрацю над неймовірним документальним фільмом Pompeii: Below the Clouds. Жанфранко справжній митець, його не цікавлять камера та оптика, а лише хмари, які є повноцінним героєм фільму. З Блумбергом я розмовляла вдруге (вперше було про його саундтрек до "Бруталісту"). Він фрік as always у хорошому розумінні.

Також днями вийшло два моїх інтерв'ю з акторами. Перше з most villian member of Skarsgard's family Біллом щодо його ролі у Гаса Ван Сента. Фільм навряд чи покажуть в Україні, але we hope. Друге - з перспективним австрійським актором Лукасом Валшером, в якого на цьогорічному Diagonale у Граці було відразу три ролі. Ви можете його знати по ролі брата головної героїні у Devil's Bathe Вероніки Франц. А зараз він вже в головних ролях.

ще таке в мене вийшло. Чатак не справив враження гарного співрозмовника, на кожне питання ставив контрзапитання, а одну журналістку навіть перепитав чи дивилась вона фільм

Я була негативно налаштована щодо цього фільму, але подивившись, зрозуміла, що режисерку немає в чому звинуватити, окрім її російсього коріння (Юлія Локтєв поїхала з Росії ще в 1970-х) та можливо тому факті, що її фільм відбирає увагу та нагороди у українських стрічок. Ось що Локтєв сказала про початок війни і це дійсно видно в її фільмі: "Disbelief persisted until the last moment. “Up until the very last minute… people thought it was impossible.” Even those anticipating escalation could not imagine “bombing Kyiv.” The emotional impact was immediate: “They felt ashamed and horrified,” and many “felt they had not done enough.” Проте не мала змоги її спитати, що одна з героїнь почувалася себе 24 лютого наче в книжці про Гаррі Поттера і про це вона каже подрузі по телефону, збираючи валізи. Ніби то і нема в чому звинуватити усіх цих інагентів, а ніби то й можна - що довго носили рожеві окуляри.

Не думала я коли писала на воркшопі своє коротке оповідання Банан, що воно не лише увійде у німецьку збірку, але й отримає друге життя у вигляді ШІ-фільму. Але цей фільм зроблений компанією Holywater не лише переміг на фестивалі у Лос-Анжелісі, де у журі були Гаспар Ное і Гармоні Корін, але й мав американський прокат, а зараз змагається за приз на Webby Awards. Дякую за його створення всім причетним, особливо Анастасії Хафійчук, яка спитала мене рік тому, чи є в мене якась ідея для ШІ-фільму. Проголосувати можна тут. Дякую!🌿