Ми вважаємо, що іноземне втручання призведе до ще гірших наслідків, і що втручання, спровоковане зокрема Ізраїлем, призведе до ще більших криз

У шарфі, на якому з одного боку був зображений турецький прапор, а з іншого — палестинський, лисий чоловік років сорока звертався до натовпу на Галатському мосту — знаковій стамбульській переправі через бухту Золотий Ріг. Подією був марш на підтримку Гази, що відбувся 1 січня. Основні тези виступу, включно з називанням Біньяміна Нетаньягу «Гітлером XXI століття», були тими самими, які президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган повторює вже багато років. Широкий лоб, злегка підняті брови й урочистий вираз обличчя теж здавалися знайомими — як і ритм його мовлення. Це був Білал Ердоган, молодший син турецького президента.

Попри те що він не обіймає жодної державної посади, Білал дедалі активніше виходить у політичний простір. Серія публічних появ і його присутність поруч з Ердоганом на нещодавніх зустрічах із закордонними лідерами породили спекуляції про те, що його готують як наступника. Білал входить до рад кількох лояльних до влади фондів і став одним із публічних облич Всесвітніх кочових ігор — тюркського варіанту Олімпіади (з луками, соколиним полюванням і всім, що пов’язане з кіньми). Крім того, він активно підтримує Палестину. У середині грудня він використав війну в Газі, щоб зробити малоймовірний аргумент на користь надання своєму батькові ще більшої влади. «Якби ми зробили нашого президента трохи сильнішим, — сказав він, — Ізраїль не зміг би вчинити цей геноцид».

Важко уявити, які нові повноваження міг би отримати Ердоган, зважаючи на те, що він уже демонтував більшість стримувань і противаг щодо своєї влади. Так само він не має наміру залишати посаду найближчим часом. Перебуваючи при владі з 2003 року — спочатку як прем’єр-міністр, а згодом як президент, — формально він не може балотуватися знову після завершення нинішнього терміну у 2028 році. Однак конституційні зміни або дострокові вибори можуть дати йому ще п’ять років при владі.

Щоб проштовхнути нову конституцію через парламент, Ердогану потрібна підтримка щонайменше 400 із 600 депутатів — якої він не має. Він може зібрати 360 голосів, необхідних для винесення змін на референдум, але ризикує програти. Коли Ердоган скликав подібний плебісцит у 2017 році — щодо поправок, які ще більше посилили й подовжили його президентські повноваження, — він переміг з мінімальним відривом і на тлі звинувачень у фальсифікаціях. Набагато ймовірніше, що він попросить парламент оголосити дострокові вибори — ймовірно, наприкінці 2027 року.

Стан здоров’я Ердогана є державною таємницею. Але у 71 рік він помітно здав. Якщо він вирішить не балотуватися, очікується, що він сам призначить наступника, який піде на вибори від Партії справедливості та розвитку (AK). Сама партія, яку він перетворив на орган, що лише формально затверджує рішення, навряд чи матиме вирішальне слово.

Публічно політики правлячої партії AKР відмовляються навіть розглядати майбутнє без Ердогана на чолі. «Плану Б не існує», — каже один із високопоставлених членів партії. Проте за зачиненими дверима вже розгортається боротьба за прихильність Ердогана. Кажуть, що є чотири претенденти: Сельчук Байрактар — зять президента й архітектор успішної турецької програми безпілотників; Сулейман Сойлу — колишній міністр внутрішніх справ; Хакан Фідан — міністр закордонних справ; і Білал. В опитуванні, проведеному в грудні, 33,4% турків заявили, що хотіли б бачити Фідана наступним лідером AK. Білал посів третє місце з 14,2%, випередивши Байрактара (12,9%), але поступившись Сойлу (32,5%).

Фідан має найсильніше резюме з усіх — понад десять років він очолював турецьку розвідку, перш ніж стати головним дипломатом країни. Розмови про його амбіції посилилися минулої осені після того, як він заявив, що виробництво турецького винищувача власної розробки — одного з флагманських проєктів стрімко зростаючого оборонного сектору — загальмувалося через відмову Конгресу США видати експортну ліцензію на двигуни. Ці слова прозвучали через кілька днів після зустрічі Ердогана з Дональдом Трампом у Білому домі, яку обидва лідери подали як успішну. Це показало, що Фідан є достатньо впливовою фігурою, аби наважитися зіпсувати тріумфальну картинку свого шефа.

AKР може мати серйозні труднощі з виживанням після зміни лідера. Самому Ердогану, можливо, було б складно виграти ще одні вибори — навіть за умови, що більшість медіа перебувають під його контролем; його головний опонент, мер Стамбула Екрем Імамоглу, сидить за ґратами за сфабрикованими обвинуваченнями; а опозиційна Республіканська народна партія (CHP) зазнає постійного тиску з боку прокуратури. Високі процентні ставки, нові податки й скорочення витрат підірвали популярність президента. Інфляція знизилася з дуже високих показників, але й досі перевищує 30% — неприйнятно високий рівень для більшості турків. У більшості опитувань Ердоган поступається як Імамоглу, так і Мансуру Явашу — меру Анкари, столиці, якого вважають запасним кандидатом CHP на президентських виборах.

Будь-який призначений наступник зіткнеться з іще складнішими шансами — особливо якщо його прізвище буде Ердоган. Більшість виборців AK не підтримують ідею перетворення влади на сімейний бізнес, каже Седа Деміралп, політолог. «Ердоган — автократ, але він має демократичну легітимність», — зазначає інший науковець, Бурак Більгехан Озпек. «У Білала її немає». Турецька демократія перебуває у вкрай поганому стані. Але династія Ердогана аж ніяк не гарантована.