Навіщо вам лопата в Австрії: як правильно прибирати сніг і хто відповідає за падіння

В Австрії обов’язок прибирання снігу на тротуарах та забезпечення безпечного проходу взимку – це не добра воля, а прямий обов’язок тих, хто живе поруч із тротуаром. Саме ці люди відповідають за безпеку пішоходів, а не комунальні служби.

Ще на початку ведення блогу, коли я жив у приватному будинку, я показував, як чистив сніг не лише біля свого будинку, а й біля дому сусідки-пенсіонерки. Сніг формував у спеціальні блоки і складав на терасі, бо подіти його було нікуди. Люди жартували й не вірили, що це не робота комунальників.

За прибирання і безпеку пішоходів узимку відповідає власник нерухомості, якщо вздовж його ділянки є тротуар або пішохідний шлях для публічного користування, і він розташований не далі ніж за 3 метри від межі ділянки. Це можуть бути: мешканці приватного будинку, управляюча компанія багатоквартирного будинку, або підрядник, якщо обов’язок передано за договором. Обов’язок також поширюється на власників магазинів і бізнесів. Від нього звільнені лише власники незабудованих земель, якщо вони використовуються для сільського або лісового господарства.

Прибирати потрібно з 6:00 до 22:00 – у цей час тротуар має бути прохідним, очищеним від снігу та, за потреби, посипаним. У межах населеного пункту слід очищати тротуари, пішохідні доріжки та сходи вздовж усієї ділянки, як правило – на всю ширину. Якщо тротуару немає – 1 метр уздовж краю дороги або вздовж фасаду будинку. Під час тривалого снігопаду або утворення льоду прибирання потрібно повторювати.

Окремий обов’язок стосується снігу та льоду на дахах. Власники мають усувати снігові навіси та бурульки, якщо вони становлять очевидну небезпеку для людей чи транспорту. Попереджувальні таблички або стрічки – лише тимчасовий захід і не замінюють прибирання.

Зібраний сніг не повинен створювати нову небезпеку. Його не можна скидати на проїжджу частину або на сусідній тротуар. Сніг дозволено складати на власній території або у спеціально визначених місцях, якщо такі передбачені громадою.

Загальний підхід простий: спочатку механічне прибирання, і лише якщо після цього залишається ризик ожеледиці – посипання. У більшості громад пісок і гравій (дрібні камінці) вважаються базовим і бажаним варіантом для тротуарів. Вони не топлять лід, але створюють зчеплення й працюють навіть у сильний мороз. Їхній мінус – після відлиги їх потрібно прибирати, інакше це сміття й пил.

Сіль і соляні суміші формально не заборонені по всій країні, але їх використання все частіше обмежується. У багатьох містах – Відні, Зальцбурзі, Граці – діють часткові або зональні заборони: біля дерев, газонів, у зелених зонах або там, де тротуар безпосередньо межує з ґрунтом. Під час екстремальної ожеледиці ці обмеження можуть тимчасово зніматися, але це виняток, а не правило.

Якщо хтось травмується через неприбраний тротуар, претензії висуватимуть тому, хто був зобов’язаний забезпечити безпеку. Зазвичай це власник – і далі в справу входять страхові компанії та адвокати. Факт, що падіння сталося після 22:00, не є автоматичним захистом. Важливо, чи виникла небезпека через порушення обов’язку в той час, коли він діяв. Водночас суди виходять із принципу розумної досяжності: цілодобовий 24/7 зимовий сервіс не вимагається, і ніхто не зобов’язаний стояти з лопатою під час безперервного снігопаду.

Якщо внаслідок падіння виникла шкода, мова може йти про оплату лікування, втрачений заробіток і компенсацію за біль та страждання. Спершу платить страхова, а вже потім з’ясовується, чи була тут чиясь провина. У більшості таких випадків виплати здійснюються за рахунок страхування приватної відповідальності або страхування будівлі.

Зимове утримання подається як питання безпеки, але часто ігнорується побічна шкода. Сіль у величезних обсягах потрапляє в ґрунт і воду, шкодить рослинам і міським деревам, подразнює лапи тварин. Вона ж прискорює корозію автомобілів, а дрібний гравій регулярно летить у лобове скло, залишаючи відколи й тріщини. І тут претензії, по суті, висувати нікому.

Партія одного лідера: як працює антисистемний запит і чому в Австрії це не спрацювало

Це коротка спрощена версія мого повного тексту, який вийшов великим і в Телеграмі це буде багато постів. Кому цікаво, повна версія тут.

По своїх різних проєктах мені щастить знайомитися з дуже різними людьми. Одного разу за кавою місцевий, уже дорослий австрієць згадав, що частину життя провів у політиці. А коли назвав, до якої саме сили мав стосунок, я впіймав дивне відчуття — ніби цю історію я вже десь бачив.

Саме тому цей текст — не лише про Австрію. Це про антисистемний запит виборців, образ «одного успішного лідера» і про те, чому така модель майже завжди ламається.

Франк Штронах — австрієць, який після війни поїхав у Канаду, побудував там промислову імперію Magna International і повернувся додому з аргументом: я знаю, як працює економіка, бо я її будував. Він говорив про державу як про підприємство: борги, неефективність, складні правила, політиків, які нічого не створювали. Менеджерська мова звучала просто й переконливо.

Спочатку це були інтерв’ю й лекції. Потім — Stronach Institut. Але дуже швидко стало зрозуміло: ідеї без інструменту нічого не змінюють. Так економічна критика перетворилася на політичний проєкт.

До існуючих партій Штронах не пішов принципово. Для нього це були закриті клуби, які відтворюють самі себе і не відповідають за результат. Тому він зробив партію як інструмент — швидкий, прикладний і підпорядкований одній людині. Team Stronach виглядав не як класична партія, а як політичний стартап: один бренд, одна фігура, один гаманець.

Гроші стали ключем. Штронах вклав у проєкт десятки мільйонів євро. Це дозволило миттєво зайти в політику, отримати мандати, увагу медіа й антисистемний імідж. У 2013 році партія заходить у парламенти земель і на федеральному рівні. Для новачка — успіх.

Чому виборці «купилися»? Контекст був ідеальний: втома від великих коаліцій, скандали, відчуття застою. Мільярдер-емігрант, який говорить просто, не з апарату й «не боїться правди», добре продавався заголовками. Голосували не стільки за програму, скільки проти системи.

Але далі почалося те, що було закладено з самого початку. Партія без внутрішньої демократії, ідеології й структури тримається рівно доти, доки активний її власник. Коли Штронах відійшов від щоденної політики і перестав постійно фінансувати проєкт, почалися конфлікти, виходи депутатів і швидкий розпад. Без драми, але й без майбутнього.

У 2017 році Team Stronach просто зникла.

Ця історія важлива не як моралізаторство, а як урок. Антисистемність добре працює на вході, але слабка на дистанції. Гроші можуть прискорити старт, але не замінюють структуру. Держава — не корпорація: вона не змінюється за бізнес-планом. Політика — це марафон. І якщо заходиш у неї як у проєкт, вихід майже завжди буде болючим.

Гроші від держави на ремонт вашої техніки в Австрії

В Австрії з 12 січня 2026 року запрацювала нова державна програма підтримки ремонту техніки — Geräte-Retter-Prämie (премія для порятунку техніки). Формально це наступник старого і схожого за логікою Reparaturbonus, але в урізаній та більш жорсткій версії. Ідея в тому, аби ви не викидали стару техніку, а користувалися нею далі та зменшували шкоду для навколишнього середовища.

Суть проста: держава компенсує 50 % вартості ремонту, але максимум 130 €. Витрачати гроші можна на ремонт, сервіс чи обслуговування техніки. Бонус також можна використати на складання кошторису ремонту, яке є платним, але компенсація в такому випадку обмежена сумою 30 €.

Програма доступна всім приватним особам, які проживають в Австрії. Пристрій при цьому має бути у вашій власності. Кількість бонусів не обмежена, але один бонус можна використати лише на один пристрій.

Державою встановлено вичерпний перелік пристроїв, на які можна використати бонус. Серед іншого це пральні машини, холодильники, морозилки, кавомашини, пилососи, кухонна техніка, електроінструмент, комп’ютери, ноутбуки, монітори, а також окремі медичні прилади для догляду. Бонус не розповсюджується на смартфони, телефони, автомобілі, електричні байки, техніку на паливі, вмонтовані в будівлю пристрої, а також на випадки гарантійного ремонту чи ситуації, коли ремонт оплачує страхова компанія.

Бонус можна використати тільки у майстернях, які є частиною програми. Їх перелік є на сайті, але знайти таку майстерню було не складно навіть у моєму невеличкому містечку. Звичайно, перед ремонтом має сенс уточнити в майстерні її участь у програмі.

Аби скористатися програмою, потрібно зайти на спеціальний сайт (Geräte-Retter-Prämie крапка at), створити сертифікат із кодом (він діє 3 тижні), віднести техніку в сервіс разом із сертифікатом, оплатити весь ремонт, а через кілька тижнів держава поверне на ваш рахунок половину сплаченої суми. Виплата відбувається після 15 числа місяця, що слідує за місяцем ремонту, на рахунок, який ви вказали під час оформлення бонусу.

Я відніс свою кавомашину в сервіс на змащення та чистку — ремонт обійшовся в 114 €. Не дешево, подумав я, але 70% суми становила робота майстра. За сертифікатом Geräte-Retter-Prämie держава повернула мені 56 € на рахунок.

Подібна державна програма підтримки ремонту техніки діє в Австрії з 2022 року. За цей час можливістю скористалося близько 1 мільйона людей, на що було передбачено понад 250 мільйонів євро. Половину бюджету профінансовано Європейським Союзом в рамках програми Recovery and Resilience Facility

Український бал у Відні 2026: українська культура, традиція, благодійність і Гофбург

Віденські бали — це не туристичний фольклор, а жива частина міської культури. Щороку у Відні відбуваються під пів сотні балів. Вони є продовженням традиції, сформованої ще за часів імперії Габсбургів у XIX столітті. Україна в цій історії — не сторонній глядач. Частина українських земель упродовж тривалого часу входила до складу Австро-Угорської імперії. Тож ця культура для нас не є чимось чужим або випадково запозиченим.

Український благодійний бал у Відні проводиться з 2015 року, і у 2026-му відбудеться вже всьоме. За ці роки бал проходив у різних знакових локаціях Відня, зокрема в легендарних палацах міста. Формат залишався сталим: класичний віденський бал з українським культурним наповненням і благодійною метою.

Уперше Український бал 12 лютого 2026 року проходитиме в імператорському Гофбурзі — одному з головних символів австрійської державності, де розміщуються не лише музейні простори, а й державні органи та міжнародні організації.

Гасло балу — «Допомагай танцюючи» — це не метафора, а цілком практичний принцип. Український бал має благодійний характер: кошти від продажу квитків, благодійної лотереї та добровільних пожертв спрямовуються на підтримку України. Цьогоріч усі зібрані кошти будуть спрямовані на будівництво реабілітаційного центру у м місті Бережани Тернопільської області для людей, які постраждали внаслідок російської агресії в Україні.

Український бал давно перестав бути подією виключно для українців. Понад половину з приблизно 1,5 тисячі гостей становлять австрійці та гості з інших країн.

Традиційний віденський формат балу поєднується з українським культурним та благодійним наповненням, створюючи подію з глибоким змістом і впізнаваним характером. У цьому сенсі бал працює як культурна платформа і форма м’якої культурної дипломатії.

Проведення балу в Гофбурзі — це не лише про престиж, а й складна організація. Для Українського балу це важливий етап: подія, яка раніше проходила у менших віденських палацах, тепер відбувається в головній імперській резиденції міста.

Український бал — це ще й можливість побачити наживо українських зірок. Серед них живі виступи переможців Євробачення Jamala та Kalush Orchestra.

Попри класичний формат, Український бал не вимагає від гостей уміння танцювати вальс. Програма побудована так, що поруч із класичними частинами (полонез, вальс, кадриль) є джаз і танго, а також сучасна музика та DJ-зони. Бал задуманий як доступний досвід — не лише для знавців класичної музики, а для всіх, хто хоче відчути атмосферу.

Квитки можна було придбати завчасно зі знижкою, також діяли спеціальні ціни для студентів. Квитки не безкоштовні, ціни значно демократичні за ті, що пропонуються на Оперному балу, що робить участь у бальній культурі більш доступною, пропонуючи неймовірно шикарну та багату програму.

Над Українським балом працюють 25 членів ТУМА, виключно на волонтерських засадах. Це люди, які мають основну роботу або навчаються і займаються організацією у вільний час. Вони не отримують жодної фінансової винагороди за свою роботу.

Важлива частина балу — дрес-код Black Tie. Для жінок — довгі вечірні або бальні сукні. Для чоловіків — смокінг, фрак або класичний костюм з метеликом. Організатори наголошують: дрес-код — не забаганка, а частина історії, культури й бальної традиції. У разі грубого порушення можливий недопуск на захід.

Якщо відвідуєте бал уперше, варто купити квиток завчасно, не забути про дрес-код (якщо не впевнені — можна надіслати фото організаторам для уточнення), не спізнюватися на відкриття о 21:00 (бо це один із найкрасивіших моментів вечора), а також заздалегідь переглянути програму, щоб розуміти, у якому залі і що відбувається.

Український бал у Відні — це поєднання історичної традиції, сучасної культури й конкретної благодійної допомоги. Подія, яка давно вийшла за межі «внутрішнього заходу діаспори» і стала частиною календаря головних балів Відня.

Дефіцит яєць в Австрії: що відбувається насправді і чим австрійські яйця відрізняються від інших

У січні покупці побачили напівпорожні полиці з яйцями. На перший погляд — черговий «харчовий дефіцит». Але якщо придивитися, ситуація цікавіша і безпосередньо повʼязана з австрійською моделлю виробництва яєць.

Дефіцит дійсно є, але можна бути спокійними: Австрія не залишилась без яєць. Країна забезпечує себе яйцями приблизно на 90 %, що є дуже високим показником у європейському масштабі.

Проблема в тому, що першими почали зникати яйця найвищої категорії: біо та яйця від курок вільного випасу. З яйцями нижчих категорій проблем обʼєктивно не мало би бути, але на тлі інформації про дефіцит люди почали про всяк випадок скуповувати і їх.

Головна причина дефіциту — пташиний грип у країнах ЄС (Німеччина, Польща та інші), через що було масово знищено курей-несучок. Це скоротило європейську пропозицію і підняло гуртові ціни. Коли дешеві імпортні яйця зникли, гастрономія та харчова промисловість почали активніше купувати австрійські яйця — інколи буквально «вимітаючи» полиці супермаркетів. Звичайні люди купують лише третину яєць, все інше — це якраз гастрономія та харчова промисловість. Тобто коли гастрономія втрачає імпорт, вона фактично починає конкурувати з покупцем у супермаркеті.

Разом із тим зросло споживання і помітно змінилися харчові звички. В середньому мешканець Австрії споживає 248 яєць на рік — це на 24 яйця більше, ніж три роки тому. А через кризу навіть попри зростання попиту інвестицій у цю галузь практично не було, і виробництво відчутно не збільшувалося. Та й різко наростити виробництво яєць вищої категорії за умов жорстких стандартів фізично неможливо.

Кожне яйце в супермаркеті має штамп. Наприклад: 1-AT-1234567. Перша цифра — головна і означає умови утримання курок, які несуть яйця: 0 — біо (органічне виробництво, корм без ГМО, жорсткі норми щодо площі), 1 — вільний випас (кури мають доступ на двір), 2 — курникове утримання (без кліток, але без вільного вигулу), 3 — кліткове утримання (в Австрії практично відсутнє). AT — країна походження, а далі — код конкретної ферми.

З 2009 року в Австрії немає «найдешевших» яєць, коли курки живуть у клітках у жахливих умовах. Країна однією з перших у Європі відмовилася від такого способу утримання, навіть попри те, що це призвело до здорожчання. Виробництво переключилося на більш дорогі варіанти яєць. Модель справді гуманна, але виявляється менш гнучкою в кризові моменти.

Споживач у магазині бачить маркування, а от у ресторані — ні. Саме тому в Австрії дедалі гучніше говорять про обов’язкове маркування походження та способу утримання яєць у гастрономії, як це вже зроблено для м’яса.

Чому українці в Австрії отримують менше соціальних виплат, ніж інші біженці — і як статус визначає все

Сирійська родина з шести осіб — батьки та четверо дітей — приїхала до Австрії у 2023 році після втечі з Сирії. До цього вони кілька років жили спочатку в північній Сирії, а потім у Туреччині, де не мали стабільного доступу до освіти, безпеки та підтримки для дітей. Голова родини у Сирії працював адвокатом і мав власну юридичну практику, але будинок і офіс були зруйновані. Один із синів має аутизм, що додатково ускладнювало перебування родини в інших країнах. В Австрії родина отримала субсидіарний захист — тимчасовий статус перебування з правом на роботу, але без повних соціальних прав і виплат, які мають біженці з визнаним статусом. Це інший статус, ніж той, який нині мають українці.

Після прибуття до Австрії родина дізналася, що у Відні люди з їхнім статусом мали доступ до повноцінних соціальних виплат, тому прийняли рішення переїхати до столиці. Родина щомісяця отримувала близько трьох тисяч євро сукупних виплат, куди входила соціальна допомога, допомога на житло та дитячі виплати. Це дозволило сирійській родині попри відсутність визнаного статусу біженця зняти квартиру у столиці та облаштувати свій побут. Право на роботу в родини є, але ним вони поки не користувалися.

В Австрії існує кілька різних режимів захисту для людей, які тікають від війни чи переслідувань, а разом із ними — і кілька видів соціальних виплат. Для українців доступний найпростіший і найшвидший з погляду бюрократії статус захисту від війни (Vertriebene), але претендувати можна лише на базову допомогу (Grundversorgung). Для біженців із Сирії може бути наданий статус біженця (Asylberechtigte), а разом із ним — право на повноцінну соціальну допомогу, тобто мінімальне соціальне забезпечення (Mindestsicherung / Sozialhilfe). Поки статус не визнаний і триває процедура, такі люди перебувають у статусі шукачів притулку (Asylwerber). Після відмови у статусі біженця, але за відсутності можливості депортації через небезпеку в країні походження, вони отримують статус субсидіарного захисту (Subsidiärer Schutz).

Доступ до повноцінної соціальної допомоги разом із біженцями мають громадяни Австрії та громадяни ЄС. Вона враховує реальні доходи та витрати отримувачів і дозволяє відносно непогано жити навіть за відсутності роботи або за недостатнього заробітку. Звичайно, це не безумовна допомога, а механізм підтримки людей, які з певних причин у конкретний момент тимчасово не можуть утримувати себе та родину. Це можуть бути безробітні або ж люди, які працюють, але заробляють недостатньо.

Різниця у виплатах для родини з шести осіб суттєва: близько 1300 євро на базовій допомозі проти приблизно 3000 євро на повноцінному соціальному забезпеченні. Станом на минулий рік лише у Відні близько 137 тисяч осіб отримували повноцінну соціальну допомогу, з них приблизно 9,5 тисяч — у статусі субсидіарного захисту. Бюджетна реформа щедрості дозволить столиці заощаджувати щорічно близько 200 мільйонів євро.

Для людей зі статусом субсидіарного захисту доступ до повноцінних соціальних виплат системно існував лише у Відні, що зробило столицю своєрідним магнітом для мігрантів у пошуку комфортного життя. Але з 2026 року це змінилося. Місто скорочує видатки і переводить осіб із субсидіарним захистом на базову допомогу, як і українців.

Тепер сирійська родина, як і тисячі інших людей, опинилася в скрутному становищі. Нових мінімальних соціальних виплат недостатньо навіть для оплати квартири з комунальними послугами площею 94 квадратні метри. Родина змушена шукати дешевше житло і теоретично може опинитися без даху над головою. Батько сподівається, що Австрія як соціальна держава їх у біді не залишить. Про конкретні плани щодо працевлаштування голова родини не говорить.

Нейтралітет зі зброєю: як австрійська армія захищає країну

Австрія — нейтральна країна і не є учасницею НАТО. Це означає, що у разі збройної агресії саме австрійське військо буде захищати мешканців альпійської республіки від агресора. І краще б цього ніколи не сталося.

Сучасні збройні сили зʼявилися у 1955 році після відновлення суверенітету, виведення окупаційних військ та проголошення постійного нейтралітету, який закріплений у конституції.

До обовʼязків армії, окрім оборони країни, належить захист конституційного ладу, охорона кордону у кризових ситуаціях, допомога під час катастроф і стихійних лих та підтримка поліції в надзвичайних умовах. Саме тому військових можна побачити під час ліквідації повеней чи лавин, а також під час міграційної кризи на кордонах.

Сьогодні австрійські збройні сили налічують 16 тисяч військових на службі та ще приблизно 30 тисяч у резерві. Загальний мобілізаційний потенціал оцінюється приблизно у 50 тисяч осіб. Оборонний бюджет становить 4,74 млрд євро або близько 1% ВВП, але в планах найближчих років — довести його до 2% і наблизитися до рівня витрат країн НАТО.

За рейтингом Global Firepower Австрія перебуває у середині списку — 67 місце зі 145 країн. У державах зі схожою кількістю населення і членством у НАТО, таких як Чехія, Угорщина, Португалія чи Швеція, армії у півтора-два рази більші.

На озброєнні сухопутних військ перебувають 58 танків Leopard 2A4, бронемашини Pandur та самохідні артилерійські установки M109. Повітряні сили мають 15 винищувачів Eurofighter Typhoon, а також транспортні літаки C-130 Hercules і гелікоптери, які поступово оновлюються. У протиповітряній обороні використовуються системи Mistral та Oerlikon, а в перспективі планується закупівля сучасних IRIS-T SLM. Основною стрілецькою зброєю є гвинтівки Steyr та пістолети Glock.

В Австрії діє загальний військовий обов’язок. Чоловіки віком від 18 до 35 років зобов’язані пройти строкову службу тривалістю 6 місяців. Альтернативою є 9-місячна соціальна служба у лікарнях, службах порятунку чи соціальних установах. Щороку строкову та альтернативну службу проходять 15–18 тисяч осіб. У 2013 році на референдумі 59,7% громадян підтримали збереження призову. Служба для жінок добровільна, їх у війську близько 3–4%.

Неявка на призов карається штрафом до 7 тисяч євро та адміністративним арештом, можливе також примусове доставлення для проходження медкомісії. За ухилення від мобілізації передбачена і кримінальна відповідальність. Строковик отримує компенсацію 400–500 євро на місяць, забезпечується житлом, харчуванням, одягом та страховкою. Якщо військовий має родину, передбачені державні виплати. Роботодавець зобов’язаний зберігати за ним робоче місце.

Після проходження служби особа залишається у резерві: солдати — до 50 років, офіцери — до 65 років. Резервісти можуть залучатися до навчань та підлягають мобілізації у разі воєнної загрози чи надзвичайної ситуації. На цей час роботодавець зобов’язаний відпустити працівника, а держава компенсує виплати.

Федеральний президент Австрії Олександр Ван дер Беллен є верховним головнокомандувачем збройних сил.

У 2025 році пролунали заяви про можливість дискусії щодо вступу до НАТО через зміну безпекової ситуації в Європі, однак жодних реальних кроків зроблено не було. Згідно з опитуваннями, близько двох третин австрійців підтримують збереження нейтралітету. Водночас країна співпрацює з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», бере участь у міжнародних навчаннях та миротворчих місіях ООН, а також долучилася до європейської ініціативи протиповітряної оборони Sky Shield.

Нейтралітет не означає відсутність оборони — він означає відповідальність самостійно забезпечувати власну безпеку. Для порівняння, нейтральна Швейцарія при схожій кількості населення має близько 147 тисяч військових, а з мобілізацією — під 200 тисяч. У неї приблизно вдвічі більше бойових літаків і втричі більше танків. Ну і можливість реального захисту свого нейтралітету. В іншому — надія на кільце країн НАТО навколо.

Фалько — австрійська світова зірка та справжній рок-н-рольщик

Скільки відомих не класичних австрійських музикантів ви знаєте? Впевнений, усі легко згадають Моцарта, Гайдна чи Штрауса, а от із більш-менш сучасними — складніше. Особисто я далеко не одразу дізнався про легендарного Фалько, якому сьогодні виповнюється 69 років. Але знати його варто, бо це рок-н-рольна австрійська легенда, яка часто губиться в тіні класиків.

Швидше за все, хоча б раз у житті ви чули одну з його хітових пісень: “Rock Me Amadeus”, “Vienna Calling”, “Jeanny”, “Out of the Dark”, “Der Kommissar”, “Egoist” або “Wiener Blut”. Якщо ні — послухайте просто зараз, шансів, що не зайде, майже немає.

У 1986 році сингл “Rock Me Amadeus” став №1 у США в рейтингу Billboard Hot 100. Це єдиний німецькомовний трек в історії, що очолив американський чарт. Співак поєднував німецьку та англійську мови, нову хвилю, поп і реп-елементи. Вважався частиною Austropop, але орієнтувався на міжнародний ринок.

Колись давно я вперше гуляв Центральним кладовищем Відня. Там поховано багато відомих людей. Могила Фалько і сьогодні залишається однією з найвідвідуваніших. На ній встановлено пам’ятник, який виглядає, м’яко кажучи, спірно для постаті такого масштабу. Потім я зайшов до кладовищенського кафе, де замовив улюблену страву співака — шніцель. Усередині мене чекало несподіване: цілий вівтар із його портретами та різними артефактами. Австрійці люблять його по-справжньому й слухають не для галочки.

У Відні на його честь названо невелику пішохідну вулицю Falcogasse та сходи Falcostiege, які розташовані далеко не в центрі. А найближчий окремий пам’ятник стоїть приблизно за 90 км від столиці — у містечку Gars am Kamp. Чув думку, що світовій столиці класичної музики вшановувати популярного виконавця — щось ніби непристойне. Несправедливо, але як є.

Йоганн Гьольцель (його справжнє ім’я) загинув у 1998 році — молодим, трагічно, несподівано, миттєво і під кокаїном у поєднанні з алкоголем. Позашляховик, яким він керував, проживаючи вже в Домініканській Республіці, зіткнувся з автобусом. Йому було лише 40 років.

Не так уже й багато у світі чогось по-справжньому віденського. Фалько — стовідсотковий, неповторний і яскравий символ цього дивовижного міста.

Трагедія за 50 метрів до вершини найвищої гори Австрії

Під час моїх екскурсій ми буваємо на панорамній високогірній дорозі Ґроссґлокнер. На одній із зупинок я показую найвищу гору Австрії — Ґроссґлокнер (3 798 м). Ми дивимося на неї здалеку, у безпеці. Але щороку 5–6 тисяч альпіністів реально йдуть на вершину. Летальні випадки трапляються майже щороку, але поодинокі.

У шльопках і шортах туди не піднятися: потрібен досвід ходіння в зв’язці, робота з кішками та льодорубом. Літнє сходження триває 8–12 годин, зимове — 12–17. Основні ризики: виснаження, переохолодження, помилки на маршруті.

18 січня 2025 року молода пара австрійців вирушила на зимовий підйом. Досвідчений альпініст Томас (37 років), який піднімався на вершину близько 15 разів, та менш досвідчена Керстін (33 років), що активно тренувалася кілька років. Це був не комерційний тур — вони були парою і рішення прийняли спільно.

Стартували близько 7 ранку — із запізненням. Температура −8°C, але при вітрі до 74 км/год відчувалося як −20°C. Темп різко впав. Через кілька годин стало зрозуміло, що вони вибиваються з графіка, але продовжили підйом, хоча саме там могли безпечно розвернутися.

Близько 22:00 поліцейський гелікоптер кілька разів пролетів над ними, освітлюючи схил. Тепловізор бачив двох людей. Сигналів лиха не було.

О 00:35 Томас зв’язався з поліцією, але, за словами поліцейського, це не виглядало як екстрений виклик: він повідомив, що вони повільно рухаються і допомога не потрібна.

Близько 02:00, за його словами після погодження з партнеркою, він залишив її і пішов по допомогу. Вона отримала травму і не могла йти далі. Суд згодом встановив: достатнього захисту від холоду їй не забезпечили.

О 03:30 було здійснено чіткий виклик, і стартувала рятувальна операція. Через вітер гелікоптер не міг злетіти, рятувальники піднімалися пішки. О 10 ранку Керстін знайшли приблизно за 50 метрів до вершини — мертвою від переохолодження.

Тіло перебувало на стіні, з рюкзаком і сплітбордом на спині, без рукавиць. Положення не повністю збігалося з описом Томаса.

Слідство тривало майже рік. Прокуратура звинуватила його в тому, що як більш досвідчений партнер він мав розвернутися раніше, проконтролювати спорядження, вчасно повідомити рятувальників і забезпечити захист від холоду.

19 лютого 2026 року в Інсбруку після понад 13 годин слухань суд визнав Томаса винним у грубій необережності, що спричинила смерть.

Вирок: 5 місяців позбавлення волі умовно (на 3 роки) та штраф 9 600 євро. Суд окремо зазначив, що не вважає його ані вбивцею, ані людиною, яка рятувала лише власну шкіру.

Підсумки 4 років в Австрії: українці інтегруються і планують залишатися

Через 4 роки після того, як українські біженці почали приїжджати до Австрії, ми вже маємо конкретні позитивні цифри щодо інтеграції. І це важливо, адже у коментарях чи навіть державних кабінетах завжди знайдеться хтось, хто буде казати навпаки.

Станом на лютий 2026 року в країні проживає понад 94 000 осіб з українським громадянством. Більшість приїхали після 24 лютого 2022 року. Понад 60% — жінки, а третина — молодші 20 років.

Згідно з новим опитуванням інтеграційного фонду ÖIF, у якому взяли участь 2,6 тисячі осіб, 62% не планують повертатися в Україну. 28% ще не визначилися, а повернутися найближчим часом планує лише 2% опитаних. І з роками кількість бажаючих поїхати на батьківщину тільки зменшується.

Міністерка інтеграції Клаудія Бауер публічно заявила, що українці «з великим відривом — найпрацьовитіша група серед новоприбулих».

У 2025 році українці отримали 23 тисячі місць на мовних курсах — це найбільша група серед усіх новоприбулих. На рівні B2 6 із 10 відвідувачів курсів — українці, а на рівні C1 уже 8 із 10. Дослідження також показує пряму залежність: 66% тих, хто добре знає німецьку, задоволені життям в Австрії. Серед тих, хто не знає мови, таких лише 37%.

У 2022 році в Австрії було приблизно 10 тисяч працюючих українців, а станом на 2025 рік — уже 25 тисяч. Це зростання у 2,5 раза. Близько половини осіб працездатного віку вже активні на ринку праці. 9 із 10 шукачів роботи зареєстровані на біржі праці AMS. Залишається проблема визнання дипломів і кваліфікації.

Дані по федеральних землях показують одну тенденцію: зменшення кількості людей на соціальних виплатах (базовому забезпеченні). У Відні в 2022 році це було більше 23 тисяч осіб, зараз таких лише трохи більше 10 тисяч. У Тіролі з 3 тисяч залишилося менше третини. У Верхній Австрії 80% українців вже самозабезпечені, і це найвищий показник у країні. У Зальцбурзі понад 70% українців забезпечують себе самостійно.

А от новоприбулим, навпаки, стало важче. Тільки до Відня щотижня прибуває по 80 біженців з України. Це, зокрема, люди, в яких нічого немає і яким нема куди піти. Але центр прибуття, де можна було отримати тимчасове житло, був закритий на початку року. Також під загрозою закриття через брак фінансування з боку Відня — гуманітарний громадський центр Train of Hope. А у федеральних землях майже відсутня пропозиція соціального житла.

Статус захисту було продовжено до березня 2027 року. Зараз українцям зі статусом захисту пропонують переходити на повноцінну посвідку на проживання, умови якої хоч і були спрощені порівняно зі звичайною, але все одно доступна вона тільки тим, хто повноцінно працює і сам забезпечує себе і родину. Що робити після закінчення статусу тимчасового прихистку пенсіонерам, інвалідам, самотнім мамам з дітьми — поки не ясно.

Смерть по-австрійськи: що варто знати

Щороку в Австрії помирає близько 88 тисяч людей, і це здебільшого люди похилого віку — 80+ років. У середньому чоловіки йдуть трохи раніше — у 79 років, а жінки пізніше — у 84. Топ причин стабільний роками: серцево-судинні захворювання, онкологія та хвороби дихальної системи. Австрія безпечна країна, тож насильницьких смертей майже немає.

Після смерті вдома треба викликати лікарів (номери 116117 чи 144), які засвідчать цей сумний факт і видадуть довідку. Наступного робочого дня треба отримати державне свідоцтво про смерть. Далі, але не раніше 48 годин з моменту смерті, тіло можна ховати, якщо смерть була природною і поліція не втручалася. Також за допомогою українського посольства можна відправити тіло на батьківщину — в труні чи в урні після кремації. Це непроста бюрократична процедура, але на сайті посольства є всі деталі.

Якщо людина померла в лікарні і констатована смерть мозку, в Австрії діє принцип автоматичного донорства. Якщо людина не внесла себе в спеціальний реєстр відмов, органи можуть бути вилучені і вони врятують життя комусь іншому. Громадянство, віросповідання чи юридичний статус ролі не грають — цей принцип поширюється на всіх.

Далі потрібно домовитися з комерційною компанією, яка забере тіло і організує всі необхідні процедури до поховання. У Відні є великий муніципальний оператор Bestattung Wien, з яким усе простіше. У них є сайт з інформацією, гаряча цілодобова лінія 01501950, і загалом вони можуть вирішити всі питання навколо цього. В інших федеральних землях працюють приватні компанії, знайти які можна через сайт Bestatter.

Жити в Австрії дорого, а вмирати… Вартість поховання може стартувати від 1–2 тисяч євро за кремацію і скромну урну. Або ж обійтися в 5–10 тисяч євро, якщо це повна процедура з труною в землі. Обов’язок оплати поховання покладається на рідних: подружжя, дітей, батьків. Якщо ніхто не організовує поховання, може бути проведене просте соціальне поховання за рахунок громади, але витрати згодом можуть бути виставлені спадкоємцям. Також можна придбати спеціальну страховку, яка покриє ці витрати.

Окрім класичних видів поховання (труна в землю, урна на кладовищі чи в колумбарії), є природне поховання, коли урна з попелом розміщується під деревом у лісі пам’яті. Більшість зараз обирає саме кремацію. В Австрії діє обов’язок поховання на цвинтарі, тобто залишити урну вдома, закопати на городі чи розвіяти попіл у горах за законом не можна. У деяких федеральних землях є винятки, але для цього потрібен спеціальний дозвіл.

Місце на кладовищі здається в оренду. Це означає, що раз на 10–20 років його мають оплачувати живі рідні. Вартість оренди становить приблизно від 200 до 1000 євро за урну або від 800 до 3500 євро за могилу. У великих містах — дорожче. Якщо не платити, пам’ятник демонтують, а могилу використають повторно, після завершення мінімального строку спокою. Урну ж перекладуть в загальну ділянку. Могили відомих людей мають особливий статус — їх утримує держава.

Як Австрія втратила демократію і стала авторитарною державою

93 роки тому, 4 березня 1933 року, в Австрії сталася одна з найдивніших політичних криз у європейській історії. Через процедурну плутанину парламент фактично припинив роботу, що несподівано стало кінцем демократії для альпійської республіки.

Того дня в австрійському парламенті проходило непросте голосування щодо страйку залізничників. Уряд наказав карати страйкарів, а опозиція була проти і хотіла прийняти відповідні рішення. Парламент був майже порівну поділений між таборами, і будь-який голос вирішував результат.

Голосування проходило письмовими бюлетенями, і після підрахунку виникла процедурна плутанина. Два бюлетені були оформлені неправильно, у них виникла плутанина щодо імені та голосування, що призвело до суперечки: чи рахувати їх. Через це результат став юридично спірним.

Тоді голова парламенту, легендарний батько Першої республіки, Карл Реннер робить неочікуваний крок. Оскільки він, як головуючий, не може голосувати і лише веде засідання, він вирішив скласти повноваження, щоб стати звичайним депутатом, проголосувати і вирішити питання. Це було згідно з регламентом, але його заступник з протилежного табору також пішов у відставку, аби повторити маневр і зберегти рівновагу голосів. Неочікувано у відставку йде також третій голова, який мав вести роботу парламенту після відставки перших двох. Але тут виникає юридична пастка: парламент просто не може працювати без головуючого і опиняється паралізованим. А потім почався хаос: депутати посварилися, жодних рішень не було прийнято, і пізно ввечері всі розійшлися по домівках.

Наступного дня можна було обрати нового головуючого парламенту і відновити роботу. Але тодішній канцлер Австрії (голова уряду) Енгельберт Дольфус заявив про самоусунення парламенту. І фактично вирішив, що парламент більше не потрібний, а керувати країною тепер буде він сам. Він був представником Християнсько-соціальної консервативної партії, на базі якої потім народилася сучасна ÖVP. Депутати опозиції спробували відновити засідання демократичного органу, але поліція просто не пустила їх у будівлю парламенту.

А слідом відбулася заборона усіх опозиційних політичних сил, прийняття авторитарної конституції та навіть громадянська війна. Все це привело Австрію до авторитаризму і зрештою прямо в лапи нацистської диктатури.

Сам диктатор Дольфус прожив після того всього рік. Парадокс у тому, що його вбили під час невдалої спроби нацистського перевороту в Австрії. Тоді група нацистів захопила державну канцелярію і стріляла в канцлера, який помер через кілька годин, стікаючи кров’ю, бо заколотники просто не дозволили надати йому медичну допомогу.

Скільки грошей потрібно для життя в Австрії та куди австрійці витрачають сімейний бюджет

Статистична служба Австрії опублікувала нові результати великого дослідження споживання домогосподарств. Воно добре показує, скільки насправді коштує повсякденне життя в країні.

Середнє домогосподарство в Австрії витрачає 4 170 € на місяць. Йдеться про середню сім’ю з 2,17 особи. Тобто якщо дуже грубо поділити — це приблизно 2 тисячі євро витрат на людину щомісяця. У цю суму входить усе необхідне: житло, транспорт, їжа, відпочинок, медицина, одяг, техніка та інші повсякденні витрати. Звісно, можна прожити і на менший бюджет — мова тут не про мінімальні, а про середні витрати.

За останні п’ять років життя подорожчало, а витрати домогосподарств зросли на 28 %. Це один із найпомітніших стрибків за останні десятиліття. Головні причини очевидні: енергетична криза останніх років, загальна інфляція після пандемії та подорожчання житла.

Середня структура витрат домогосподарств в Австрії виглядає так:
26,4 % — житло та енергія
13,6 % — транспорт
11,6 % — їжа
11,4 % — відпочинок
6,6 % — ресторани
30,4 % — інші витрати

Найбільше грошей австрійці витрачають на житло. Фактично кожне четверте євро сімейного бюджету йде на дах над головою. У середньому 26,4 % усіх витрат припадає на житло та енергію. У грошах це приблизно 1 100 € на місяць на одне домогосподарство. Структура цих витрат у категорії житла така: 55,9 % — безпосередньо оренда, 15,9 % — енергія, 15,5 % — ремонт та утримання, 12,7 % — комунальні витрати. Більше половини цих грошей припадає саме на оренду.

Автомобіль — друга стаття витрат. На транспорт припадає 13,6 % сімейного бюджету, що становить приблизно 567 € на місяць. Тут структура виглядає наступним чином: 54,6 % — пальне, сервіс і ремонт, 36,1 % — купівля автомобілів, 9,3 % — громадський транспорт. Автомобіль залишається головною транспортною витратою, а прожити без нього можна хіба що у столиці.

На їжу та напої йде 11,6 % бюджету. Це приблизно 484 € на місяць. Найбільші категорії: 17,7 % — м’ясо, 15,5 % — хліб та зернові, 12,4 % — молочні продукти та яйця, 10,3 % — овочі, 7,9 % — безалкогольні напої, 6,3 % — солодощі.

Відпочинок забирає майже стільки ж, як і їжа. На дозвілля, спорт і культуру припадає 11,4 % сімейного бюджету, або приблизно 475 € на місяць. Структура тут така: 44,7 % — подорожі, 17,2 % — спорт і послуги для дозвілля, 11,3 % — товари для хобі та спорту. Відпустка і все, що з нею пов’язано, — важлива частина витрат австрійців.

На ресторани і кафе йде лише 6,6 % бюджету.

Інші витрати займають 30,4 % бюджету. Сюди входять медицина, одяг, меблі, техніка, страхування та різні послуги.

У сільській місцевості більше витрачають на автомобілі. У Відні — навпаки, більше на громадський транспорт. Крім того, мешканці столиці витрачають приблизно на 35 % більше на дозвілля, ніж люди в інших регіонах. Що теж не дивно — театрів, концертів і ресторанів у столиці трохи більше.

Життя в Австрії дороге, а головний фінансовий тягар — це житло. Для родини з двох людей типовий бюджет життя в Австрії становить приблизно 4 тисячі євро на місяць. На момент написання цієї статті ціни продовжують зростати, хоча інфляція вже сповільнилася і тримається приблизно на рівні 2 %.

Структура витрат в Австрії загалом дуже схожа на інші країни ЄС, де, за даними Eurostat, найбільшу частину сімейного бюджету майже всюди займає житло — 25–26 % витрат. На їжу в країнах ЄС витрачають у середньому близько 14 % бюджету. Витрати на відпочинок, спорт і культуру в Австрії дещо вищі, ніж у багатьох країнах ЄС. Загалом структура витрат виглядає типовою для розвинених країн: чим багатша країна, тим меншу частку бюджету люди витрачають на їжу і більшу — на житло, послуги та дозвілля.

Якщо ж порівнювати з Україною, то за даними Держстату, найбільшу частину сімейного бюджету на батьківщині займає не житло, а їжа — 40–45 % усіх витрат. На житло, комунальні послуги та енергію в Україні припадає приблизно 15–20 % бюджету. Чим нижчі доходи населення, тим більшу частину бюджету люди змушені витрачати на базові речі — насамперед на їжу.

На честь кого найчастіше називають вулиці в Австрії. І які взагалі вони бувають

Вулиці, провулки, бульвари й площі міст — це своєрідна карта історичної пам’яті. За їхніми назвами можна зрозуміти, кого країна вважає важливими постатями та які імена закарбувалися в історії та культурі. В Австрії таких назв тисячі — від головних площ великих міст до маленьких вуличок у селах.

Я проаналізував дані реєстру адрес Австрії і підрахував, на честь кого їх називають найчастіше. Результат виявився досить показовим: абсолютним лідером із великим відривом став композитор Моцарт, а не імператор, політик чи військовий. Та й загалом більшість вулиць названа на честь людей мистецтва.

В Австрії найпопулярнішою історичною особою, на честь якої називають вулиці, провулки та площі, є Вольфганг Моцарт. Якщо об’єднати всі варіанти назв із прізвищем легенди музики, то по всій країні набереться 179 вулиць, провулків, площ та інших топонімів, названих на честь нього. На другому і третьому місці ще два австрійські композитори, на честь яких названі вулиці та інші топоніми: Антон Брукнер — 47, а Йозеф Гайдн — 42.

Якщо подивитися на лідерів у кожній федеральній землі, то Моцарт займає перше місце у восьми з дев’яти земель Австрії. Єдиний виняток — Бургенланд, де через історичний зв’язок з місцевою столицею Айзенштадтом найбільше вулиць названо на честь Йозефа Гайдна.

Названих на честь жінок вулиць небагато. У Відні це всього близько 10%, де серед лідерок є імператриця Марія Терезія, письменниця та лауреатка Нобелівської премії миру Берта фон Зуттнер, письменниця Ада Крістен, а також акторка та винахідниця Геді Ламарр.

В Австрії приблизно кожна п’ята вулиця названа на честь людини, і майже стільки ж — на честь природи або особливостей місцевості. Назви, пов’язані з природою або місцевістю: Berg (гора), Wald (ліс), Feld (поле), Wiese (луг), Bach (струмок). Також є багато функціональних назв, що описують об’єкти поруч: Bahnhofstraße — вокзальна, Schulstraße — шкільна, Kirchengasse — церковна, Parkstraße — паркова, Sportplatzstraße — спортивна.

Серед інших відомих персоналій зустрічаються композитори Бетховен, Шуберт, Штраус, Малер, Брамс, поети Ґете та Шиллер, драматург Ґрільпарцер, психоаналітик Фрейд, художник Клімт, імператор Франц Йосиф та імператриця Марія Терезія.

В Україні найвідомішою постаттю в назвах топонімів з великим відривом від інших є Тарас Шевченко, а далі йдуть Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та Богдан Хмельницький.

У німецькомовній топоніміці назва вулиці зазвичай складається з двох частин: імені та типу. Тому одна й та сама людина може мати різні варіанти назв: Mozart-straße, Mozart-gasse або Mozart-platz. У прикладі я відділив дефісом прізвище людини та тип топоніму, хоча насправді ці слова пишуться разом. В українських назвах тип не є частиною слова і зазвичай стоїть до або після назви: вулиця Шевченка чи площа Франка.

Найпоширеніший тип — Straße, що буквально означає «вулиця». Gasse перекладається як «провулок» і часто трапляється в історичних центрах міст. Weg — доріжка або невелика вулиця, характерна для житлових районів. Allee означає алею — широку вулицю з деревами. Ring — кільцева вулиця або бульвар навколо історичного центру. Steig — вузька пішохідна стежка. А Platz — це площа.

Чому жінки в Австрії заробляють менше і частіше бідніють на пенсії

Навіть у економічно розвиненій Австрії різниця в доходах між чоловіками і жінками (Gender Pay Gap) залишається відчутною. І ця різниця не зникає з віком — навпаки, накопичується протягом життя і на пенсії часто перетворюється на реальну фінансову проблему саме для жінок.

За даними Eurostat, у 2024 році жінки в Австрії заробляли в середньому на 17,6% менше, ніж чоловіки. Для порівняння: середній показник по ЄС становить 11,1%. Тобто Австрія входить до країн із найбільшим розривом у зарплатах.

Ситуація поступово покращується. За оцінками WIFO, з 2011 до 2024 року розрив зменшився з 19,6% до 12,6%. Проте навіть попри цю позитивну тенденцію Австрія все ще залишається серед країн Європи з найбільшою зарплатною нерівністю.

Цікаво, що проблема не пов’язана з освітою. Навпаки, жінки часто мають навіть вищий рівень освіти. У 2024 році 54% дипломів університетів отримали жінки, а серед працюючого населення 30% жінок мають вищу освіту (проти 23% чоловіків). Проте це майже не впливає на доходи.

Економісти пояснюють це структурою ринку праці. Жінки значно частіше працюють у сферах, які традиційно оплачуються гірше: освіта, медицина, догляд, соціальна робота, торгівля або сфера послуг.

Ще один ключовий фактор — часткова зайнятість. В Австрії 51% жінок працюють неповний робочий день, тоді як серед чоловіків цей показник становить лише 14%.

Причина здебільшого сімейна. Після народження дітей саме жінки частіше скорочують робочий час або переривають кар’єру. Наприклад, серед жінок віком 30–39 років 72% називають догляд за дітьми головною причиною part-time, тоді як серед чоловіків — лише 11%.

Економісти називають це явище «штрафом за материнство». До приблизно 30 років різниця в зарплатах не дуже велика, але після народження першої дитини вона швидко зростає.

На практиці цьому сприяє і недостатня інфраструктура догляду за дітьми: нестача місць у дитячих садках, довгі черги або короткий графік роботи. Навіть якщо дитсадок працює повний день, часто вже близько 16:00 дитину потрібно забирати.

Теоретично в декрет міг би йти батько, але на практиці це трапляється рідше. Зарплата чоловіка часто вища, тому перерва в роботі для сім’ї менш вигідна.

Різниця в доходах протягом життя безпосередньо впливає і на пенсії. Середня брутто-пенсія жінок становить 1594 €, тоді як у чоловіків — 2321 €. Тобто пенсії жінок у середньому приблизно на 40% нижчі.

Це означає і більший ризик бідності. У 2024 році поріг ризику бідності для однієї людини становив 1661 € на місяць. За статистикою 19% жінок старших за 65 років перебувають у зоні ризику бідності, а серед самотніх пенсіонерок цей показник сягає 26–32%.

Експерти називають кілька можливих рішень: розвиток системи дитячих садків і доглядових послуг, більшу участь батьків у відпустках по догляду за дитиною, підтримку жінок у технічних професіях та більшу прозорість зарплат.

Саме над цим зараз працює ЄС: нові правила мають змусити компанії відкривати інформацію про зарплатні розриви між чоловіками і жінками.

Аншлюс: як Австрія зникла з карти Європи

В 1938 році Австрія вже кілька років була нестабільною державою. У 1933 році канцлер Дольфус фактично ліквідував парламент і встановив авторитарний режим: демократія в країні зникла, а партії були заборонені. У 1934 році австрійські нацисти здійснили невдалу спробу перевороту і вбили канцлера Австрії, але тоді Гітлер не ризикнув вводити війська через опір Муссоліні. До 1938 року ситуація змінилася: Італія стала союзником Німеччини, а Австрія залишилася фактично без міжнародної підтримки.

В умовах тиску Німеччини та відсутності захисту з боку інших країн австрійський канцлер Шушніг був змушений прийняти ультиматум Гітлера, за яким один із провідних австрійських нацистських політиків ставав міністром внутрішніх справ, місцеві нацисти отримували амністію, а австрійська нацистська партія фактично поверталася до політичного життя країни. Намагаючись перехопити ініціативу, Шушніг оголосив референдум щодо незалежності Австрії, який через пару днів був скасований. Сам канцлер пішов у відставку і наказав австрійській армії у разі вступу німецьких військ до Австрії відступати, не вступаючи в бойові дії.

Новим канцлером Австрії став згаданий в ультиматумі міністр внутрішніх справ Зейсс-Інкварт, від імені якого Гітлеру нібито була надіслана телеграма з проханням про відправку до Австрії німецьких військ, а вже вночі зосереджені на кордоні війська увійшли до Австрії.

12 березня 1938 року Вермахт переходить австрійський кордон у кількох місцях: Браунау-ам-Інн (символічно, бо це місто, де народився Гітлер), Зальцбург, Пассау та Куфштайн. Загалом до Австрії увійшло приблизно 65–70 тисяч солдатів Вермахту – приблизно стільки ж, скільки налічувала австрійська армія мирного часу.

Австрійські війська не чинили опору. По-перше, такий наказ був отриманий від легітимної влади. По-друге, багато австрійців тоді підтримували об’єднання з Німеччиною і створення великої німецької держави. По-третє, країна була політично розколота і економічно слабка. Тому замість запеклих боїв на кордоні німецькі війська часто зустрічали квітами, прапорами і натовпами людей.

Німецька пропаганда представляла аншлюс як повернення Австрії до Німеччини – до рейху. Сам Гітлер того дня приїхав до Лінца, де провів дитинство та юність. Фюрер планував зробити Лінц одним із головних міст Третього рейху і фактично його культурною столицею.

Далі через Амштеттен, Мельк та Санкт-Пельтен Гітлер урочисто прибуває до Відня. Тисячі людей зустрічали фюрера по дорозі зі свастиками, нацистськими прапорами та квітами. З балкону палацу Гофбург, перед багатотисячним натовпом, Гітлер заявив про вступ його батьківщини до рейху.

Слідом був опублікований закон про возз'єднання Австрії з Німеччиною, згідно з яким Австрія оголошувалася «однією із земель Німеччини» і відтепер стала називатися «Остмарк», оскільки назва країни Österreich – це буквально «Східний рейх», а рейх відтепер тільки один.

Мексика була єдиною країною, яка офіційно подала протест у Лізі Націй проти аншлюсу Австрії. Сама Ліга Націй (сьогодні її наступницею є ООН) обговорила ситуацію, але жодних санкцій або дій не ухвалила. Деякі інші країни обмежилися негативною реакцією, але ніхто тоді не хотів серйозно сваритися з Німеччиною.

Чому українцям замість статусу біженців дали статус захисту

Спеціальний тимчасовий статус захисту без надання біженства не був введений спеціально для українців, а з’явився в Європі ще понад 20 років тому. В Австрії це статус Vertriebene aus der Ukraine і відповідна посвідка на проживання, яку ще називають Blaue Karte. Це працює згідно з директивою ЄС «Temporary Protection Directive», прийнятою ще в 2001 році після воєн на Балканах, коли сотні тисяч людей шукали захисту в країнах ЄС. Тоді європейські країни зрозуміли просту річ: класична процедура притулку занадто повільна для масових криз. Вона розрахована на індивідуальні кейси і довгі процедури, а не на тисячі людей, яким допомога потрібна вже зараз.

Тому ЄС створив окремий механізм — тимчасовий захист для масового притоку біженців. Його логіка проста: коли починається велика війна або гуманітарна катастрофа, країни можуть одразу надати право на проживання всій групі людей, не змушуючи кожного проходити довгу процедуру притулку. Але тимчасово.

Цей механізм дозволяє швидко отримати: право на проживання, доступ до роботи, медичну допомогу, соціальну підтримку та освіту для дітей. Але об’єм допомоги і розмір виплат кожна країна визначає окремо. Наприклад, умови в Німеччині відчутно кращі.

З часу прийняття директиви статус жодного разу не застосовували. Під час попередніх криз країни не змогли домовитися, тому біженці з Сирії та Афганістану проходили стандартну процедуру притулку. У що це перетворилося, ми бачимо. Тому, можливо, в ЄС вирішили не ризикувати.

Статус є тимчасовим і, судячи із заяв політиків ЄС, на 2026/2027 був продовжений востаннє. Далі рекомендується переходити на інші статуси. Але і тут Австрія пішла назустріч і дала можливість отримати Rot-Weiß-Rot-Karte plus für Vertriebene aus der Ukraine. Але там є умови, які виконують не всі. Наприклад, як бути непрацюючим інвалідам, пенсіонерам чи багатодітним мамам — не ясно.

Хоча в Австрії є класичний статус біженця — Asyl, більшість українців не подають на нього заяву. І причина не лише в тимчасовому захисті.

Процедура притулку має багато мінусів. Перше — можуть забрати паспорт. Людина отримує тимчасове посвідчення, з яким не можна подорожувати і повертатися, наприклад, в Україну. Паспорт повертають лише після завершення процедури або відмови. Також немає автоматичного права на роботу.

Невизнані біженці отримують ті ж виплати, що й українці, бо перебувають у системі Grundversorgung. Це мінімальне забезпечення, яке не відповідає реальним витратам. В ідеалі воно має працювати разом із соціальним житлом, але через нестачу житла система працює інакше.

Отримати статус біженця складно. Самого факту війни недостатньо. Потрібно довести особисте переслідування. Це може тривати роками. У разі відмови — депортація або її відкладення. Це також ускладнює майбутні процеси в ЄС.

Є ще один мінус — правило першої країни в’їзду (Dublin-Regulation). Заяву має розглядати перша країна ЄС, куди людина потрапила. Австрія може не розглядати заяву або передати людину туди. Зазвичай це Польща, Угорщина чи Румунія.

Якщо говорити про цифри, то у 2024 році статус біженця отримало лише кілька українців, а у 2022–2023 — лише десятки.

Подати на статус біженця можна і зараз. Заборони немає. Але Австрія такі заяви в основному не розглядає, бо є статус захисту.

Чому у Відні стає все складніше знайти житло — і що буде далі

Дует компаній у сфері столичної нерухомості BUWOG та EHL підготував аналітичний звіт «Звіт про ринок житла Відня 2026» на 85 сторінок про ситуацію з житловою нерухомістю столиці. Це найбільший ринок у країні, тому більшість висновків актуальні і для інших частин Австрії.

Населення столиці (як і країни) росте, а значить і попит також неминуче зростає. Сьогодні у Відні проживає 2,04 мільйона мешканців, а через 50 років буде ще на 300 тисяч більше. Міграція — ключовий фактор росту. Чому саме Відень? Економіка, освіта та соціальна система. Загалом у країні сьогодні живе 9,2 мільйона людей.

76% людей живуть в орендованому житлі. Для новоприбулих щороку потрібні тисячі нових квартир. Будівництво не встигає за попитом, а ринок оренди знаходиться під постійним тиском: знайти житло, навіть задорого, стає все складніше.

Купити квартиру і зменшити орендний тиск можуть дозволити собі далеко не всі. Через інфляцію та економічну ситуацію житло дороге. Водночас у Відні є велика кількість соціального житла, яке дозволяє багатьом людям орендувати квартири роками за відносно доступними цінами. Люди довше залишаються в оренді, що ще більше тисне на ринок.

На ринку будівництва нового житла також дефіцит. Щороку будується все менше квартир, частина нових проектів заморожена. Будувати стає складніше через інфляцію і подорожчання матеріалів, адже горизонт планування — роки. Інвестиційна активність падає, кредити дорожчають, а вимоги до першого внеску залишаються високими. Навіть якщо почати активно будувати зараз, результат буде лише через кілька років — дефіцит накопичується.

Пропозиція нових орендних квартир скоротилася приблизно на 25%, бо девелоперам стало невигідно будувати житло під здачу. Державне регулювання оренд також впливає на ринок, а кредити для забудовників стали дорожчими.

У результаті саме орендний сектор страждає найбільше. Конкуренція за квартири зростає, багато людей «застрягають» у своєму житлі, бо переїзд — це ризик. Ринок поступово рухається до моделі ринку продавця, коли умови диктує власник.

Через це більше людей почали розглядати купівлю житла, що також підштовхує ціни вгору. Пропозиція при цьому залишається недостатньою.

Родини стають меншими. До 2060 року на третину зросте кількість людей, які живуть поодинці або вдвох. Уже сьогодні середній розмір домогосподарства у Відні — лише 2,04 людини. Це означає, що навіть без різкого росту населення потрібно більше квартир, особливо невеликих, яких на ринку також бракує.

Поряд з історичним центром найдорожчі райони Відня — 13-й, 18-й та 19-й, де житло коштує приблизно 8–8,7 тисяч євро за квадрат. Це престижні зелені райони з хорошою інфраструктурою, де ціни стабільно високі.

Будівельний бум переживають нові райони — колишні промзони в 10-му, 21-му та 22-му районах. Найвідоміші приклади — Seestadt Aspern, Nordbahnviertel та Gaswerk Leopoldau. Тут формуються нові великі житлові квартали з сучасною інфраструктурою і порівняно доступнішими цінами.

Центр стає дедалі менш доступним для звичайного покупця, місто росте, а роль транспорту стає ключовою для комфорту життя.

Головний висновок простий: проблема ринку житла сьогодні — у дефіциті. Населення росте, пропозиція не встигає, модель оренди домінує, а демографічні зміни лише посилюють тиск на ринок. І найближчим часом швидких змін цієї тенденції не очікується.

Австрійська школа без австрійців

У Відні у районі Brigittenau є школа, в якій майже не залишилося австрійців. Лише 5 з 390 учнів не мають міграційного походження. Загалом учні розмовляють 32 мовами, більшість з яких – турецькою, арабською та чеченською мовами.

230 з 390 учнів школи є мусульманами, що складає майже 60 відсотків учнів. В одному класі взагалі лише один першокласник – християнин, а всі інші діти – мусульмани. Однокласники насміхаються з хлопця, кажуть на його адресу образи і навіть називають його свинею.

Релігія іслам відчутно впливає на життя класів. Під час Рамадану діти постяться – нічого не їдять і не п'ють цілий день. Це заважає концентрації та навчальному процесу, бо вони без сил і настрою. Діти кажуть, що для їх віри та батьківщини це нормально, а батьки це підтримують. Учні навіть змагаються між собою у додатках на смартфоні: хто довше протримається без харчування.

Частина дітей походить зі складних сімей. Половина родин живе за межею бідності. А діти не виконують навчальний план і лише третина з них закінчує початкову школу за відведені чотири роки. Діти повторюють один і той самий клас по одному-два рази. Є школярі, яким вже 17 років. Деякі взагалі не вміють читати й писати.

Соціальний працівник, який займається дітьми, вчить їх залагоджувати конфлікти та виступає посередником. Він допомагає учням проблемної школи справлятися з різними труднощами, а учні із задоволенням відвідують консультації. В той же час учні вживають заборонені речовини, а деякі навіть потрапляють до в'язниці. Соціальний працівник також відвідує їх там.

Подібні школи є проблемними. Зараз таких 400 по всій Австрії, а 2/3 знаходяться саме у Відні. Держава виділяє додаткове фінансування на 65 мільйонів євро, яке піде на додатковий персонал: вчителів, психологів та соціальних працівників. Але чого насправді можуть досягти такі заходи, коли проблема значно глибша та серйозніша.

Теоретично більш успішні і інтегровані діти могли би допомогти іншим в якості прикладу і підтримки. Але цей потяг вже пішов, бо адекватні батьки просто не віддають своїх дітей у такі школи, а прірва між двома системами тільки збільшується.

Цю історію нам розповідає видання Heute на основі матеріалу видання Profil.

Як змінився ринок праці Австрії за 20 років: працюючих більше, а роботи — майже стільки ж

Австрійська служба статистики проаналізувала зміни на ринку праці країни за останні 20 років і зʼясувала: працюючих стало значно більше, але загальна кількість відпрацьованих годин майже не змінилася.

У 2005 році в Австрії працювали 3,75 млн людей, а у 2025 — вже 4,5 млн. Це +750 тисяч працівників або +20%. Для порівняння: населення країни за цей час виросло лише на 11,5%. Основне зростання дали жінки, старші люди та іноземці.

Жінки масово вийшли на роботу. 20 років тому працювали 61,1% жінок, а у 2025 — вже 71%. Серед чоловіків приріст значно менший — лише +3,9%. Але майже половина працюючих жінок працює неповний день.

Старші люди працюють довше. У групі 55–64 роки в 2005 році працювало 29,9%, а у 2025 — вже 60,9%. Фактично — подвоєння. Причини — підвищення пенсійного віку, жорсткіші правила раннього виходу на пенсію та старіння населення. Попри це Австрія все ще відстає від багатьох країн ЄС: лише 21 місце з 27 за зайнятістю цієї групи.

Важливим фактором стала міграція. Частка працівників без австрійського громадянства зросла з 9,5% у 2005 році до 21,2% у 2025. Їхня кількість збільшилась з 355 тисяч до 954 тисяч.

Австрія стала економікою послуг. Частка зайнятих у сфері послуг зросла з 67,2% до 73,1%. Найбільше зростали медицина та догляд, освіта, IT і професійні послуги. Водночас частка промисловості зменшилась, а сільське господарство скоротилося майже вдвічі.

Працює більше людей — але не більше годин. Загальна кількість відпрацьованих годин за рік: 2005 — 6,76 млрд, 2025 — 6,89 млрд. Різниця — лише +2,1%, хоча працівників стало на 20% більше. Головна причина — часткова зайнятість. Кількість людей на неповному робочому дні зросла з 798 тисяч до 1,4 млн. Частка таких працівників збільшилась з 21,3% до 31%, а серед жінок — з 39,5% до 49,8%.

Понаднормових годин стало значно менше: з 354 млн у 2005 році до 170 млн у 2025. Середній робочий тиждень скоротився з 34,8 до 29,4 години — мінус 5,3 години.

При цьому більшість людей не хочуть працювати більше: 78,9% задоволені своїм графіком, 14,5% хотіли б працювати менше навіть із меншим доходом, і лише 6,7% — більше.

У підсумку ринок праці Австрії став більш жіночим, старшим, інтернаціональним і сервісним, а також значно більш гнучким. Хоча працюючих стало на 20% більше, загальна кількість відпрацьованих годин зросла лише на 2%. Це означає, що економіка все більше спирається на кількість людей, а не на кількість відпрацьованих годин.

Класична модель «40 годин на тиждень усе життя» поступово відходить, а баланс між роботою і особистим життям стає важливішим для все більшої кількості людей.