Дуже прикро, що керманичі довели українців до того, що ті тепер, бачачи український однострій, хочуть не подякувати тому, хто його носить, а напасти на нього з битами.

Станом на середину четвертого року повномасштабної війни ми маємо цивільних українців, які перетинаючись на вулиці з військовослужбовцями своєї армії — тікають від них або взагалі нападають на них з холодною зброєю; маємо військовослужбовців територіальних центрів комплектування, які вимагають від цивілів хабарі та б'ють їх до смерті; та маємо окрему касту кишенькових провладних військовослужбовців барбершопного фронту, які у всіх гріхах звинуватять цивілів та сміються з їхніх смертей. Особливо сумно бачити серед них колишніх знайомих та навколознайомих по правому табору.

Вони можуть звинувачувати цивільних обивателів в програній війні та в усіх інших проблемах, відводячи увагу від хапуг та зрадників в рядах політичної еліти, але це завідомо є не лише неправдою, але й дурістю. Ми насправді маємо дуже крутих цивілів, які не дивлячись на обов'язок держави забезпечувати армію — рідше самі беруть на себе зобов'язання по забезпеченню; частіше просто дають війську свої гроші. Держава, яка воліла не мобілізувати а знищити українську економіку податками — перетворила ініціативність українців в обов'язкову акцію, в якій самі посадовці зі стотисячними+ зарплатами приймати участі не спішать.

Це краще, що могли зробити цивільні обливали з огляду на політично-соціальний контекст, в якому вони жили. Не можна вимагати від тих, хто майже два покоління ріс в атмосфері радикальної лібералізації та пацифікації, щоб вони раптом згадали про військову службу, яку не проходили; про вишколи, на яких не були; про тренування, на які не ходили; про прамілітарні націонал-патріотичні організації, учасниками яких вони не були; та стали лицарями-націоналістами, взяли зброю і пішли вбивати ворога. Не можна і від націоналіста вимагати захисту чужого та ворожого йому порядку, який вже будує механізм репресій проти нього.

Так само не можна в усьому звинувачувати військовослужбовців територіальних центрів комплектування — мобілізаційні плани їм вигадує командування. Плани командування, в свою чергу, відштовхуються від списку побажань відірванго від реальності політичного керівництва. Ця частина мобілізації: побиття, викрадення, статті жіночкам через повідомлення в чати про роздачу повісток — це все є волею цього керівництва. ТЦК варто звинувачувати в корупції — є місця та люди, до яких військовослужбовці територіальних центрів комплектування ніколи не прийдуть. Є люди, від яких вони вимагатимуть хабара в декілька тисяч доларів.

Якби вони цього не робили, якби правоохоронні органи за це саджали у в'язниці, та якби кишенькові студійники це не виправдовували — мобілізація йшла б зовсім по-іншому. І якщо з огляду на цю ситуацію мотиви політичної еліти та їх кишенькових піддакувачів зрозумілі — виключно власне збагачення, то мотиви колишніх знайомих по правому табору, які приєдналися до кишенькових, залишаються розмитими. Обиватель завжди має знати, що може шукати підтримки серед націоналістів. Якщо націоналіст ненавидить обивателя — він буде шукати в іншому місці, де чисто "випадково" вже можуть опинитися спецслужби ворога.

Збираючи все це до купи, мені, як представнику того руху, який деякі інші медійні його "представники" дискредитують в очах звичайних обивателів, які все одно є частиною моєї нації, хочеться бити кулаком в стіну. Як тому, хто носить український однострій, який вже держава дискредитувала в очах представників моєї нації, мені хочеться просто кричати. Якщо таким був один з пунктів плану московитів — створити прірву між військовослужбовцями та цивільним громадянами, зірвати мобілізацію, та дискредитувати рух, який найбільше їм загрожує — націоналістичний, то їм для цього майже нічого робити не довелося.

☠️ @vallholl