Берні готує революцію.

Чим, влансе, займається, всю свою політичну кар'єру. Але зважаючи на вік, йому лишилось не так багато часу капіталізувати свій політичний талант в якусь життєздатну коаліцю в Палаті і Сенаті, де він всі ці роки був самотнім воїном самопрголошеної соціал-демократії.

За останній рік Сандерс і його рух здобули велику перемогу у вигляді Мамдані в Нью-Йорку і трохи меншу у вигляді новобраного (новообраної...) мера Сіетла Кеті Вілсон. Що, бзеумовно, зрезонувало в медіа по всій країні.

Також провів антиолігархічний тур по всій країні збираючи вражаючу аудтиторію і в синіх, і в червоних штатах. Що характерно - цей тур він провів разом з АОС, яка наразі виглядає спадкоємицею старого.

Але хочу занотувати ще декілька імен, щоб було за ким слідкувати. Це кандидати на праймеріз до Сенату, яких щойно офіційно підтримав Берні:

1. Лейтинант-губернатор Міннесоти Пеггі Фланеген.
2. Фермер (устричний!) з Мена Грем Плетнер.
3. Абдул Ель-Сайєд (колишній посадовець з питань охорони здоров'я) з Мічигану.

___________
З моїх публікацій можна поудамти, що ліві уже тріумфували в партії і альтернатив їм немає. Це, звісно ж, не так. Днями напишу на що роблять акцент центристи і хто там намагається відігравати лідируючі ролі (поза контекстом президенстьких праймеріз).

З перемалюванням округів у Трампа справи поганенькі

Пам'ятаєте всю цю драму з Техасом і джеррімандерінгом, на якій наполягав Трамп щоб забезпечити додаткові місця для Республіканців в Палаті на мідтермах наступного року? У відповідь Демократи почали свій джеррімандерінг, зокрема в Каліфорнії.

Так от, суд в Техасі відктаив цей процес. Мотивував це тим, що округи були перемальовані згідно з расовим принципом (не може бути!). А це незаконно.

На додачу до того Сенат Індіани відмовився зібратись на позачергову сесію на запит губернатора (про що того попросив Трамп) щоб перемалювати округи в штаті на користь GOP. Це при тому, що Республіканці контролюють більшість в парламенті штату. Причини політичні - після успіхів демократів в Вірджинії та Нью-Джерсі і зважаючи на загальні рейтинги, республіканці штату не хочуть дратувати виборців хотілками президента.

Загалом, в десятку штатів, в яких обидві партії зараз докладають зусиль до перемалювання округів, фінальні результати можуть бути дуже не переконливими. Власне врешті мова йтиме про 5-7 місць в Палаті (всього), на які ці перемалювання вплинуть.

І це характерно для сучасної політичної дійсності. Америка і так уже поділена на округи за партійним принципом максимально. Природньо (люди самі схильні селитись поруч зі своїми політичними соратниками) і штучно (через екзотичні межі округів). Аналіз даних додав точності цьому процесу.

І тому останні 3 виборці кампанії в Палату ми не бачимо (і ймовірно не побачимо) великих "хвиль" в сторону однієї чи іншої партії. А більшість будь-якої партії в Палаті, ймовірно, так і залишатиметься мінімальною в майбутні роки.

По-перше, я не знаю які психологічні ресурси треба мати, щоб чергову інформацію про «мирний план» сприймати всерйоз.

По-друге, можете сприймати це як копіум, але на фоні зливів в пресі заяву Рубіо я сприймав би як: Віткофф знову забув записати і все переплутав. Робота над мирним планом в процесі. Збираємо пропозиції.

Why wouldn’t you actually fuck yourself, Mr. Vice president?

Передайте хтось Венсу мою пропозицію.

Lame duck

Цим терміном — кульгава качка — зазвичай позначають президента після мідтремів свого другого терміну.

Коли він формально зберігає владні повноваження, але фактичну політичну владу уже втратив: жодних виборів для нього попереду. Опоненти і соратники уже думають про політичне майбутнє без нього.

Все важливе в своєму терміні президенти намагаються зробити до цього. Останні два роки другого терміну — не плідний сезон.

З Трампом все складніше з багатьох причин. Тут і два непослідовних терміни, і загравання з ідеєю третього терміну, і незрозуміле політичне майбутнє партії та країни загалом, коли Трамп чи його родина може зберегти вплив навіть після 2028.

І ще зовсім нещодавно здавалось, що Трамп дійсно успішно зламав всі політичні запобіжники, активно консолідуючи владу і відміняючи існуючі норми. Але…

Як це не смішно, але файли Епштейна, в купі з іншими факторами, суттєво підважили Трампа. Власне той факт, що партійці в такій кількості відмовились дотримуватись позиції Білого дому (про не оприлюднення файлів), що самому Трампу довелося міняти позицію — політично дуже сильний удар. Трамп бліцкригом взяв всю партію під жорсткий контроль одразу після інавгурації і здавалось, що там нема жодного простору для маневрів. Але виявляється, що є.

Додайте розкол в МАГА, сварку з Тейлор-Грін, суперечки щодо віз для кваліфікованих мігрантів і падіння рейтингів Трампа (які він і сам визнає!)…і можливо lame duck період президентства Трампа почався вже. Не стверджую цього, але не відкидаю такої можливості.

Паралельно Трамп носиться світом зі своїми мирними планами, щоб покінчити з війнами. Ламає світовий порядок, усталені дипломатичні норми і спрощує складні проблеми. Всі ці угоди не виглядали тривкими і стабільними навіть при сильному Трампі. Наскільки порожніми папірцями вони виглядатимуть, якщо стане очевидним, що політична вага Трампа навіть в середині країни вже не вражає?…

День Гідності і Свободи - нагадування про доленосність людського вибору у вирі невизначеності.

Сьогодні над Україною знову нависає тінь невизначеності. США хочуть зробити «велику угоду», але ми всі памʼятаємо: Гідність і Свобода не купуються і не продаються.

Європа - це наша відповідь. Але вона діятиме лише якщо ми постійно будемо робити тяжкий і не завжди вдячний вибір на користь Гідності і Свободи.

🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

За тиждень Трамп встиг посваритись з Марджорі Тейлор-Грін (аж так що вона йде з Конгресу!) і подружитись з Зохраном Мамдані.

Трамп взагалі трохи сиплеться коли зустрічається з опонентами віч-на-віч.

Згадалась історія його від ту в охоплену пожежами Каліфорнію, коли Ньюсом майже годину чекав його на злітній смузі так що Дональд змушений був вийти, потиснути губернатору руку і сказати який той чудовий політик.

От і з Мамдані в білому домі. Вже не комуніст, а потенційно чудовий мер для Нью-Йорка.

Навіть щоб з Зеленським посваритись Трампу довелось на Венса поклалатись.

Загадка конфронтаційної натури президента.

Відставка МТГ і нівелювання Палати до виконавчого органу хотілок Трампа створюють унікальну ситуацію. А бездарність спікера Майкла Джексона цьому тільки сприяє.

Якщо це дійсно відбудеться, тоді у республіканців великі проблеми.

З відставкою Грін у них залишиться тільки 218 місць. Будуть ще довибори в Теннессі у грудні, але там досить хитка ситуація, демократи можуть забрати це місце собі.

У випадку відставки 1-2 конгресменів, ніхто не буде мати більшості у Палаті представників. Зрозуміло що будуть довибори, але це може зайняти місяці. До прикладу, демократ Сильвестр Тернер помер у березні цього року, а заміну йому оберуть тільки 31 січня 2026 року.

Ще питання які республіканці підуть у відставку? Якщо помірковані з спірних округів, тоді Хакім Джеффріс може стати спікером ще у 2026 році.

Республіканці ризикують здобути унікальне досягнення, втрати більшість без виборів.

Рубіо вносить у дипломатичний процес якийсь порядок і передбачуваність.

Якщо лишити за дужками мою оцінку Рубіо в його «принциповості» і емоційність цієї справи, тісно повʼязаної з нашою долею, мені цікаво, як його софтскіли і загальна компетенція зіграють на його політичну карʼєру.

В поточній ситуації його роль — в самому серці адміністрації, імплементуючи Трампівське бачення, раціоналізуючи і підвищуючи ефективність тих процесів, які інакше просто б загрузли в цьому складному світі…все це плюс чи мінус для президентських перспектив Марко?

Буде цікаво подивитись як цей вуж крутитиметься в наступні 2-6-10 років.

Для збереження нервової системи і загалом для адекватного розуміння подій пропоную всім підписникам сприймати візит Віткоффа до Путіна і всі подальші події як епізод з сіткому. Обовʼязково з закадровим сміхом.

Це freedom loving American, який користується другою поправкою, виступаючи проти тиранії федерального уряду в дусі отців-засновників, чи ні?

Боротьба цієї трійки за номінацію набирає обертів. Перший на вихід - Геґсет?

Венс - очевидний спадкоємець. А в політиці часто буває, що очевидний спадкоємець - найбільш вразливий. Джей Ді намагається балансувати між лояльністю до Трампа і підіграванням МАГА-базі, з якою у Трампа відбувається певний розкол.

Рубіо запахав свої принципи подалі і вирішив братись за будь-яку роботу, яку дасть йому президент. Така відданість владі (та прагненню її отримати), загальна компетентність і, ймовірно, прихильність голови адміністрації Сьюзі Вайлз, суттєво підвищили його роль в адміністрації і потенційні шанси.

Геґсет найтупіший з цієї трійці. Це його слабкість, але також джерело специфічної харизми, яку неймовірно любить американський виборець. Що робить його небезпечним в очах політичних конкурентів. І навіть нарциса-Трампа, який не любить, коли когось виборець любить більше за нього. Венс з його обцесією влади і продуманим кожним кроком в стратегії завоювання прихильності виборця не викликає у Трампа тривоги. А от щиро-дебільна харизма міністра оборони змушує його почуватись не певно.

Тому стілець під Геґсетом захистався. На початку вересню, під час одного з перших ударів США по “наркоторгівцям” на венесуельських човнах міністр оборони віддав наказ “убити всіх”. Післ япершого удару двоє “наркоторгівців” були помічені живими у спробі врятувати життя тримаючись за уламки човна. Були добиті другим ударом на виконання наказу міністра.

Це очевидний військовий злочин, про що говорять зараз і в Палаті, і в Сенаті. Зокрема, і республіканців. І навіть Трамп, замість того щоб у звичній собі манері заявити про fake news і похвалити блискучі дії збройних сил, заявив що треба розбиратись. І що йому не подобається другий удар.

Цікаво, що в разі якщо Геґсета цей скандал таки потопить, то заміснить його на посаді скоріше за все уже добре відомий нам за останній час Деніел Дрісколл. А чий він друг? А він дург Венса.

Шах і мат, Геґсет.

Лишається двоє (але це не точно).

Тут трохи деталей про скандал з Геґсетом.

Не можу не сказати про це. Але паралельно з тим як Марко Рубіо переймає погляди Трампа, у нього на обличчі проявляються трампівські барви автозасмаги.

А ви помітили як змінилась позиція американців щодо заморожених російських активів?

Ще нещодавно вони були «яструбами» у цьому питанні, наполягаючи щоб Європа використовувала ці кошти в повному обсязі.

Тепер уже американці прямо чи не прямо створюють тиск на Бельгію, щоб активи не чіпали. Німці ж тепер в авангарді думки про повну конфіскацію.

Думаю в обох випадках у Вашингтоні розраховували на те що ці гроші врешті опиняться в США. Наприклад, через купівлю американської зброї європейцями. Тепер, ймовірно, блискучі переговорники Віткофф-Кушнер домовляються з росіянами про використання цих коштів, а отже треба щоб вони дочекались договорнячка в Бельгії недоторканими.

Що ж, побажаємо Мерцу і Урсулі успішної окупації Бельгії вдалих переговорів в Брюсселі.

Стратегія Національної безпеки США.

Strategy without being strategic.

Дякую, пане канцлер, що публічно озвучили мою теорію.

Про американську стратегію і європейський суверенітет.

Пробачте, що виходжу за межі тематики каналу, але це цікаво.

Починаючи з мюнхенської промови Венса майже рік тому, протистояння США і ЄС стає все більш чітко формалізованим.

Опублікована стратегія національної безпеки США стала черговим доказом цього, але головне політичне питання-індикатор цієі теми стали заморожені активи РФ і їх надання Україні.

Ще раз: питання надання російських активів в Європі в якості допомоги Україні стало полем конфлікту між країнами ЄС та США. І, за великим рахунком, показником спроможності Європи вести суверенну політику.

Зараз, безумовно, момент істини. Не для України, а радше для європейців. Україна знаходиться в стані, де варіант лише один. А ось європейці дійсно перед вибором. Зараз вони і роблять свій основний вибір в цьому десятилітті.

Варіантів два. Або вони хочуть «бути гравцем» і не сильно хочуть бути столом об який дитина Ілона Маска витиратиме козявки в Білому домі, або спускають на гальмах», «грошей нема», «ми боїмось виборів і що нам виборець скаже через здорожчання моркви на півтора євро за кіло». Або «ми боїмось що скаже Орбан», або ризикувати і грати власну політику.

Ця власна політика не сподобається багатьом. Це будуть штрафи, арешти, спецконфіскації російських коштів, ризиковані кроки і підготовка до справжньої війни. Не в Україні, а у них. На них звісно ж проллється увесь той град лайна, несхвалення і критики. Зрада демократії, жорсткість, кровожерливість, ще шось.

Тут немає третього. Або Європа сильна і самостійна, або ніяка. Така, як є нині - не виживе. Лише «вогонь з усіх стволів» по внутрішньому ворогу, вогонь по штабам, викручені руки і арешти, «обшуки» у нелояльних політ організацій, що працюють на РФ, КНР або США. І багато-багато непопулярних кроків в напрямку консолідації системи. Що ближче ймовірність війни з РФ (що суттєво зростає з виходом США з Європи), то менш реальною є ставка «зберегти нинішню тиху гавань».

Або це, або доведеться хавати те, що спустять згори старші гравці, які значно раніше доклали зусиль, аби консолідувати свої системи.

Тільки почало здаватись, що Рубіо знайшов своє місце в ієрархії прийняття рішень.

Аж раптом опублікували стратегію нацбезпеки, де, судячи з усього, він — держсекретар і радник з нацбезпеки — не зробив свого інтелектуального внеску майже зовсім.

Очевидно, він все ще може розставляти акценти в рамках стратегій, визначених іншими гравцями (regime change у Венесуелі як спроба здійснення особистої вендети сина втікачів від латиноамериканського комунізму в межах загальної політики щодо західної півкулі). Але місця для свого глобального бачення чи яструбиноі позиції щодо Китаю (мовчу вже про Росію) там не знайшлось.

Але це не значить, що Рубіо зовсім не має повноважень.