Крім виборів в НЙ і референдуму в Каліфорнії сьогодні також відбудуться вибори губернаторів у Вірджинії та Нью Джерсі.

В обох випадках очікується перемога демократів-центристів, проте інтрига не зовсім мертва.

І крім власне факту перемоги політичні ґіки (слово «задрот» якось не вписується в стилістику каналу, хоч і має найповніше смислове навантаження) будуть дивитись на динаміку різних електоральних груп відносно показників 2024 року (в обох штатах здається Камала перемогла приблизно 52 проти 46).

З потенційних перемог Мікі Шерріл (Нью Джерсі) і Ебігейл Спанбергер центр партії ліпитиме аргументи на користь відповідного поміркованого курсу партії на противагу лівим тенденціям.

Проте той факт що я ледь знайшов в собі мотивацію написати про ці вибори і навіть полінувався відкрити сусідню сторінку щоб перевірити як звуть опонентів-республіканців в обох штатах засвідчує значно більший медійний масштаб потенційних успіхів Мамдані. І це попри значну більшу репрезентативність Нью Джерсі і Вірджинії відносно загальнонаціональної політичної сцени.

Голий розрахунок говорить про те що Демократам треба триматися центру. Але ентузіазм свідчить про зворотнє.

До речі про Нью-Йорк.

Трамп закликав всіх голосувати за Куомо. А республіканця Сліву назвав спойлером.

Лише подумайте. Куомо — це людина типу Гіларі Клінтон в політичному світі. І Трамп готовий публічно підтримувати його, навіть називаючи його компетентним політиком.

Хтось каже, що Трамп просто наганяє драми, щоб використовувати Мамдані в якості страхопудала-комуніста. З таким опонентом під боком легше малювати себе рятівником нації. Проте я думаю Трампу не комфортно від того, що хтось з протилежного боку політичного спектру може генерувати стільки революційного захвату.

МАГА починає жити окремим життям. А класичні консерватори вимирають (і туди їм і дорога).

Про ідеологічні розбіжності в Демократичній партії ми ще наговоримось. Натомість в республіканському середовищі все не менш динамічно.

В той час як партійний мейнстрім гуртується навколо Білого дому і Трампа особисто, підлаштовуючись під його погляди і методи (передаю привіт Марко Рубіо) праворуч кристалізується сегмент МАГА без Трампа. І там цілий зоопарк колоритних (і досить огидних) персонажів. Такер Карлсон і Стів Беннон. Марджорі Тейлор-Грін і Лора Лумер. Ну і всілякі інші фуентеси. Ці персонажі до певної мірі паратизують на президентстві Трампа, проте не цураються бігти поперед батька в пекло (як Беннон, який просуває третій термін для президента) або ж і критикувати Білий дім (як ізоляціоністи-противники Ізраїлю).

І якщо Трамп як представник партійного мейнстріму виглядає як потужна політична сила, що успішно експлуатує державний апарат для досягнення своїх цілей, а шизи праворуч через мережу нетрадиційних медіа мають вплив на деякі групи республіканського електорату, то є одна група республіканської політики, яка виглядає зовсім нікчемно. Старі консерватори.

Протягом дня довелось почитати чи послухати двох з них. І це настільки душно, що аж кричати хочеться. Зокрема, едіторіал борд Wall Street Journal поповнив такий собі Метью Контінетті - автор численних книг та колонок про те якими прекрасними були 80-ті. Після того як я послухав його незрівнянний в своїй неадекватній ідеологічній зверхності аналіз поточних політичних подій я натрапив на новину про вихід чергової книги "Чому я такий нудний" від Майка Пенса. В якості промоції цієї книги колишній віце-президент апелює до ідей та поглядів котрогось з колишніх президентів, що покинув посаду і помер декілька десятків років тому.

Ви можете зауважити мою неприховану антипатію до носіїв старого американського консерватизму і я мушу пояснити природу цієї антипатії. Справа не в критиці їхніх ідей, які не чужими були і мені самому. Справа в тому, що ці самі старі консерватори рейганівського розливу не намагаються ніяким чином апелювати до сучасного виборця, сьогоднішнього громадянина з його проблемами, уявленнями про світ та перспективами. Вони лише повчають всіх своїх слухачів, що при Рейгані республіканці вірили у вільну торгівлю, дерегуляцію і військову міць Америки. І це правильно просто тому що правильно.

А якщо вільна торгівля, дерегуляція чи військова міць в останні 20 років позбавили вас можливості працювати на роботі оплачуваній достатньо для оренди житла, то ви просто не правильно вірите в ікону Рейгана на стіні слави американської свободи, нерозумний ви комуніст-ізоляціоніст-популіст.

І хоч би як всім нам не муляв очі американський популізм останніх 10 років, у нього є якісь причини. І патеон 80х ці причини ніяк не вирішує.

Характерно, що обережні надії ці "старі консерватори" покладають на потенційну кандидатуру добре відомого нам Тед Круза. Що ж, достойна фігура, щоб повести цей корабель в гавань забути ідей.

Коротке резюме по виборам:

Демократи виграли все що могли і з досить впевненим результатом.

Це не великий сюрприз, але якась причина для оптимізму для демократів на наступний рік.

Проте тепер треба якось вийти щ рекордно довгого шатдауну уряду, ініційованого демократами, щоб це виглядало політичною перемогою. Для мідтермів це, ймовірно, важливіше, ніж всі вчорашні електоральні перемоги.

По-трошку йдуть розмови про кандидата від республіканців в 2028.

І от ці чутки про Рубіо мені видаються дуже правдоподібними і я й сам про це міркував днями.

Припустімо, що Трамп не доламає систему, не пронесе конституцію і не буде балотуватись на третій термін.

Тоді в 2028 від GOP кандидатом буде хтось, хто успадкує всю відповідальність Трампа за численні події останніх 4х (і позаминулих 4х) років, не маючи «магії Трампа», його харизми і звʼязку з електоратом.

Чесно кажучи, якщо виборча система і сама природа електорату не зазнають непоправних змін, виграти спадкоємцю Трампа буде не дуже просто. Такі вже історичні реалії. Хіба Буш-старший зміг обратись після свого однопартійця ще й будучи віце.

Рубіо ще молодий. Він може почекати. Підтримати Венса, імовірно отримати місце в бюлетені в якості кандидата на ВП, пограти і в 2032 повернутись як нове обличчя оновленої партії поки що звучить як найкраща перспектива для Марко. В 2032 йому буде всього 61.

Тим часом Еліс Стефанік оголосила про те що балотуватиметься на посаду губернатора Нью-Йорку.

Час для оголошення вибрано не випадково. На фоні перемоги Мамдані республіканці будуть грати на загрозі комунізму. І вибори гутрнатора штату — ідеальний майданчик для цього.

Нинішня губернатор Кеті Гокул наразі перебуває у дуже непростому становищі.

З однієї сторони приголомшлива перемога Мамдані в місті і очікування серйозних позитивних змін, які потребуватимуть співпраці з Олбані (столиця штату, де розташовані всі керівні установи). З іншої сторони виборці штату, які вцілому значно більш помірковані, ніж виборці в самому місті. Памʼятаєте про успіхи Трампа і республіканців-конгресменів в округах штату поза містом?

Гокул довго не наважувалась офіційно підтримати Мамдані і врешті зробила це досить обережно.

Стефанік — дуже не зручна опонентка для чинного губернатора. Але, очевидно, демократи будуть давити на її тісний звʼязок з Білим домом. Особливо якщо Трамп реалізує свої погрози — відріже федеральне фінансування міста і/або направить на вулиці Мангеттена національну гвардію.

Одним словом вибори Гокул-Стефанік в 2026 будуть проксі битвою Мамдані і Трампа.

Урядовий шатдаун фактично завершено

Він тривав 41 день і був обґрунтований питанням доступної вартості охорони здоровʼя. Зокрема демократи таким чином намагались давити на республіканців щодо субсидій по Обамакер (не буду робити вигляд, що я розумію деталі цієї суперечки).

Шатдаун — це завжди ризик. Ним невдоволені всі. І питання лиш в тому на кого повісять більше собак. Після успішних виборів група з 10 демократів здались і вирішили, що час настав закінчувати цю аферу.

Проте ліва частина партії лишилась не задоволена, бо саме вони робили аргумент щодо вартості медичних послуг, яка зросте, якщо республіканці не підуть на поступки по питанню субсидій.

І не задоволені ліві не стільки колегами-колаборантами, скільки лідером меншості в сенаті Чаком Шумером. Мовляв не має контролю над фракцією і не може провадити опозицію в цьому опорі республіканцям.

Крісло під Шумером хитається давно. І зараз ліві, ймовірно, відчули запах крові — скинути Шумера і замінити його своєю людиною може бути саме тією перемогою лівих, яка потрібна їм на шляху до контролю за партією.

Тож АОС явно міркує над своєю кампанією в 2026 році, щоб зайняти місце Чака в Сенаті. Звісно, якщо доля не змусить її до більш амбітних кроків.

Цікаво, у кого з них апрувал рейтинги в світі вищі?

Чи-то голоси в голові Трампа, чи оточення в Білому домі розділились на дві фракції, але Трамп посилив конфронтацію зі своїм правим флангом.

Чорнороту Марджері Тейлор-Грін він назвав відвертим шизом і відмовився її підтримувати.

А також в ефірі Фокс Ньюз посварився з Лорою Інграм. Ведуча дозволила собі не погодитись з думкою Трампа, що Н1-В візи, які США видають кваліфікованим професіоналам — важливі і необхідні для американської економіки і бізнесу. На думку консервативної журналістки they took our jobs і американський Джо цілком може робити ту саму роботу, що і Ph. D Сан Дао Вунь з Південної Кореї, що приїхав в Америку по Н1-В.

Трамп і сам міняв думку з цього приводу декілька разів, але зараз каже що без кваліфікованих мігрантів США не витягне.

Від цих слів явно спітніли долоньки у Джей Ді, який буквально днями розповідав що по Н1-В в Америку заїжджають бухгалтери, щоб забирати роботу у американських колег. Але Джей Ді майстер спорту по сіданню на шпагат, він впорається.

Берні готує революцію.

Чим, влансе, займається, всю свою політичну кар'єру. Але зважаючи на вік, йому лишилось не так багато часу капіталізувати свій політичний талант в якусь життєздатну коаліцю в Палаті і Сенаті, де він всі ці роки був самотнім воїном самопрголошеної соціал-демократії.

За останній рік Сандерс і його рух здобули велику перемогу у вигляді Мамдані в Нью-Йорку і трохи меншу у вигляді новобраного (новообраної...) мера Сіетла Кеті Вілсон. Що, бзеумовно, зрезонувало в медіа по всій країні.

Також провів антиолігархічний тур по всій країні збираючи вражаючу аудтиторію і в синіх, і в червоних штатах. Що характерно - цей тур він провів разом з АОС, яка наразі виглядає спадкоємицею старого.

Але хочу занотувати ще декілька імен, щоб було за ким слідкувати. Це кандидати на праймеріз до Сенату, яких щойно офіційно підтримав Берні:

1. Лейтинант-губернатор Міннесоти Пеггі Фланеген.
2. Фермер (устричний!) з Мена Грем Плетнер.
3. Абдул Ель-Сайєд (колишній посадовець з питань охорони здоров'я) з Мічигану.

___________
З моїх публікацій можна поудамти, що ліві уже тріумфували в партії і альтернатив їм немає. Це, звісно ж, не так. Днями напишу на що роблять акцент центристи і хто там намагається відігравати лідируючі ролі (поза контекстом президенстьких праймеріз).

З перемалюванням округів у Трампа справи поганенькі

Пам'ятаєте всю цю драму з Техасом і джеррімандерінгом, на якій наполягав Трамп щоб забезпечити додаткові місця для Республіканців в Палаті на мідтермах наступного року? У відповідь Демократи почали свій джеррімандерінг, зокрема в Каліфорнії.

Так от, суд в Техасі відктаив цей процес. Мотивував це тим, що округи були перемальовані згідно з расовим принципом (не може бути!). А це незаконно.

На додачу до того Сенат Індіани відмовився зібратись на позачергову сесію на запит губернатора (про що того попросив Трамп) щоб перемалювати округи в штаті на користь GOP. Це при тому, що Республіканці контролюють більшість в парламенті штату. Причини політичні - після успіхів демократів в Вірджинії та Нью-Джерсі і зважаючи на загальні рейтинги, республіканці штату не хочуть дратувати виборців хотілками президента.

Загалом, в десятку штатів, в яких обидві партії зараз докладають зусиль до перемалювання округів, фінальні результати можуть бути дуже не переконливими. Власне врешті мова йтиме про 5-7 місць в Палаті (всього), на які ці перемалювання вплинуть.

І це характерно для сучасної політичної дійсності. Америка і так уже поділена на округи за партійним принципом максимально. Природньо (люди самі схильні селитись поруч зі своїми політичними соратниками) і штучно (через екзотичні межі округів). Аналіз даних додав точності цьому процесу.

І тому останні 3 виборці кампанії в Палату ми не бачимо (і ймовірно не побачимо) великих "хвиль" в сторону однієї чи іншої партії. А більшість будь-якої партії в Палаті, ймовірно, так і залишатиметься мінімальною в майбутні роки.

По-перше, я не знаю які психологічні ресурси треба мати, щоб чергову інформацію про «мирний план» сприймати всерйоз.

По-друге, можете сприймати це як копіум, але на фоні зливів в пресі заяву Рубіо я сприймав би як: Віткофф знову забув записати і все переплутав. Робота над мирним планом в процесі. Збираємо пропозиції.

Why wouldn’t you actually fuck yourself, Mr. Vice president?

Передайте хтось Венсу мою пропозицію.

Lame duck

Цим терміном — кульгава качка — зазвичай позначають президента після мідтремів свого другого терміну.

Коли він формально зберігає владні повноваження, але фактичну політичну владу уже втратив: жодних виборів для нього попереду. Опоненти і соратники уже думають про політичне майбутнє без нього.

Все важливе в своєму терміні президенти намагаються зробити до цього. Останні два роки другого терміну — не плідний сезон.

З Трампом все складніше з багатьох причин. Тут і два непослідовних терміни, і загравання з ідеєю третього терміну, і незрозуміле політичне майбутнє партії та країни загалом, коли Трамп чи його родина може зберегти вплив навіть після 2028.

І ще зовсім нещодавно здавалось, що Трамп дійсно успішно зламав всі політичні запобіжники, активно консолідуючи владу і відміняючи існуючі норми. Але…

Як це не смішно, але файли Епштейна, в купі з іншими факторами, суттєво підважили Трампа. Власне той факт, що партійці в такій кількості відмовились дотримуватись позиції Білого дому (про не оприлюднення файлів), що самому Трампу довелося міняти позицію — політично дуже сильний удар. Трамп бліцкригом взяв всю партію під жорсткий контроль одразу після інавгурації і здавалось, що там нема жодного простору для маневрів. Але виявляється, що є.

Додайте розкол в МАГА, сварку з Тейлор-Грін, суперечки щодо віз для кваліфікованих мігрантів і падіння рейтингів Трампа (які він і сам визнає!)…і можливо lame duck період президентства Трампа почався вже. Не стверджую цього, але не відкидаю такої можливості.

Паралельно Трамп носиться світом зі своїми мирними планами, щоб покінчити з війнами. Ламає світовий порядок, усталені дипломатичні норми і спрощує складні проблеми. Всі ці угоди не виглядали тривкими і стабільними навіть при сильному Трампі. Наскільки порожніми папірцями вони виглядатимуть, якщо стане очевидним, що політична вага Трампа навіть в середині країни вже не вражає?…

День Гідності і Свободи - нагадування про доленосність людського вибору у вирі невизначеності.

Сьогодні над Україною знову нависає тінь невизначеності. США хочуть зробити «велику угоду», але ми всі памʼятаємо: Гідність і Свобода не купуються і не продаються.

Європа - це наша відповідь. Але вона діятиме лише якщо ми постійно будемо робити тяжкий і не завжди вдячний вибір на користь Гідності і Свободи.

🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

За тиждень Трамп встиг посваритись з Марджорі Тейлор-Грін (аж так що вона йде з Конгресу!) і подружитись з Зохраном Мамдані.

Трамп взагалі трохи сиплеться коли зустрічається з опонентами віч-на-віч.

Згадалась історія його від ту в охоплену пожежами Каліфорнію, коли Ньюсом майже годину чекав його на злітній смузі так що Дональд змушений був вийти, потиснути губернатору руку і сказати який той чудовий політик.

От і з Мамдані в білому домі. Вже не комуніст, а потенційно чудовий мер для Нью-Йорка.

Навіть щоб з Зеленським посваритись Трампу довелось на Венса поклалатись.

Загадка конфронтаційної натури президента.

Відставка МТГ і нівелювання Палати до виконавчого органу хотілок Трампа створюють унікальну ситуацію. А бездарність спікера Майкла Джексона цьому тільки сприяє.

Якщо це дійсно відбудеться, тоді у республіканців великі проблеми.

З відставкою Грін у них залишиться тільки 218 місць. Будуть ще довибори в Теннессі у грудні, але там досить хитка ситуація, демократи можуть забрати це місце собі.

У випадку відставки 1-2 конгресменів, ніхто не буде мати більшості у Палаті представників. Зрозуміло що будуть довибори, але це може зайняти місяці. До прикладу, демократ Сильвестр Тернер помер у березні цього року, а заміну йому оберуть тільки 31 січня 2026 року.

Ще питання які республіканці підуть у відставку? Якщо помірковані з спірних округів, тоді Хакім Джеффріс може стати спікером ще у 2026 році.

Республіканці ризикують здобути унікальне досягнення, втрати більшість без виборів.

Рубіо вносить у дипломатичний процес якийсь порядок і передбачуваність.

Якщо лишити за дужками мою оцінку Рубіо в його «принциповості» і емоційність цієї справи, тісно повʼязаної з нашою долею, мені цікаво, як його софтскіли і загальна компетенція зіграють на його політичну карʼєру.

В поточній ситуації його роль — в самому серці адміністрації, імплементуючи Трампівське бачення, раціоналізуючи і підвищуючи ефективність тих процесів, які інакше просто б загрузли в цьому складному світі…все це плюс чи мінус для президентських перспектив Марко?

Буде цікаво подивитись як цей вуж крутитиметься в наступні 2-6-10 років.

Для збереження нервової системи і загалом для адекватного розуміння подій пропоную всім підписникам сприймати візит Віткоффа до Путіна і всі подальші події як епізод з сіткому. Обовʼязково з закадровим сміхом.

Це freedom loving American, який користується другою поправкою, виступаючи проти тиранії федерального уряду в дусі отців-засновників, чи ні?

Боротьба цієї трійки за номінацію набирає обертів. Перший на вихід - Геґсет?

Венс - очевидний спадкоємець. А в політиці часто буває, що очевидний спадкоємець - найбільш вразливий. Джей Ді намагається балансувати між лояльністю до Трампа і підіграванням МАГА-базі, з якою у Трампа відбувається певний розкол.

Рубіо запахав свої принципи подалі і вирішив братись за будь-яку роботу, яку дасть йому президент. Така відданість владі (та прагненню її отримати), загальна компетентність і, ймовірно, прихильність голови адміністрації Сьюзі Вайлз, суттєво підвищили його роль в адміністрації і потенційні шанси.

Геґсет найтупіший з цієї трійці. Це його слабкість, але також джерело специфічної харизми, яку неймовірно любить американський виборець. Що робить його небезпечним в очах політичних конкурентів. І навіть нарциса-Трампа, який не любить, коли когось виборець любить більше за нього. Венс з його обцесією влади і продуманим кожним кроком в стратегії завоювання прихильності виборця не викликає у Трампа тривоги. А от щиро-дебільна харизма міністра оборони змушує його почуватись не певно.

Тому стілець під Геґсетом захистався. На початку вересню, під час одного з перших ударів США по “наркоторгівцям” на венесуельських човнах міністр оборони віддав наказ “убити всіх”. Післ япершого удару двоє “наркоторгівців” були помічені живими у спробі врятувати життя тримаючись за уламки човна. Були добиті другим ударом на виконання наказу міністра.

Це очевидний військовий злочин, про що говорять зараз і в Палаті, і в Сенаті. Зокрема, і республіканців. І навіть Трамп, замість того щоб у звичній собі манері заявити про fake news і похвалити блискучі дії збройних сил, заявив що треба розбиратись. І що йому не подобається другий удар.

Цікаво, що в разі якщо Геґсета цей скандал таки потопить, то заміснить його на посаді скоріше за все уже добре відомий нам за останній час Деніел Дрісколл. А чий він друг? А він дург Венса.

Шах і мат, Геґсет.

Лишається двоє (але це не точно).