Президентство Трампа важко проілюструвати краще.

Венесуела

Вся активність, яку Білий дім створює навколо Венесуели видається водночас логічною в контексті духу адміністрації Трампа і абсолютно абсурдною.

З однієї сторони - війна за наркотиками і якась підсвідома недовіра до всього на південь від кордону з Мексикою.

З іншої сторони майже хрестоматійний regime change з хорошими перспективами forever war, яких так намагається уникнути нова ітерація Республіканців.

За цим химерним міксом політики стоїть не менш химерне порозуміння двох людей в адміністрації: Стівена Міллера і Марко Рубіо.

Міллер - заступник голови адміністрації і, ймовірно, найвпливовіша особа в Білому домі. Він - архітектор всієї антиміграційної політики Трампа і загалом ключова особа в другій адміністрації. Він заробив собі довіру Трампа тим, що ні на секунду не послабив своєї лояльності до президента, зокрема після 6 січня 2021, коли так багато людей відвернулись від нього.

Міллер - це втілення MAGA політики.

Про Рубіо ми говорили чимало. І він, здавалось би, мав бути опозицією до такої особи як Міллер.

Проте Марко, який, здається в догоду своєму кар'єризму, бажанню вижити в світі Трампа і надій на 2028, пригнічує всі свої переконання та політичні інстинкти, просто роблячи будь-яку роботу, яку доручає Трамп, схоже таки знайшов царину, в якій може реалізувати свої глибинні прагнення.

Як відомо він - син кубинських мігрантів. Відповідно з молоком матері він засвоїв неприйняття латиноамериканських соціалістів. І питання повалення режиму Мадуро для нього завжди було пріоритетним.

Тож оця дивна формула підготовки до активних дій проти Венесуели, яка пояснюється прирівнянням наркотрафіку до тероризму і і виявляється у стягненні регулярних військ до берегів Венесуели і потоплення випадкових човнів (начебто з наркокур'єрами на борту) - наслідок злиття дуже різних інтересів ще більш не подібних один до одного діячів.

Дуже цікаво куди приведе цей мікс.

Музика. Публіка. Атмосфера. Їхня Америка.

Ми з вами спостерігаємо за поляризацією американського суспільства в реальному часі, занотовуючи її прояви та поточні наслідки.

Пропоную вашій увазі грунтовний аналіз цього явища від атворів, які не полінувались дослідити і описати це явище досить широко.

Ще одне важливо голосування наступного вівторка - референдум в Каліфорнії.

Губернатор Ньюсом вирішив відповісти на агресивний джеррімендерінг республіканців. Нагадаю, Трамп заохотив республіканців в Техасі зробити позачергові зміни в кордонах округів конгресу, щоб забезпечити партії додаткові місця в Палаті на мідтермах наступного року і зберегти більшість.

Губернатори-демократи з політичними амбіціями побачили в цьому шанс для публічного опору. Ще влітку губернатор Іллінойсу Пріцкер прийняв у себе біженців з Техасу: представників законодавчого органу штату, що втекли, щоб не дати республіканцям зібрати кворум і провести так званий редістріктінг.

Крок був здебільшого символічним і пізніше Техас таки перемалював кордони округів. Пріцкер теж може перемалювати кордони округів у штаті. Проте там цим займались уже давно і успішно, тому не так багато лишилось простору для маневру.

Натомість губернатор Каліфорнії вирішив капіталізувати цей опір фундаментальніше. Провів цілу кампанію Prop 50, за яку запропонував проголосувати виборцям на референдумі 4 листопада і яка дозволить здійснити редістріктінг на майбутні вибори. Таким чином Ньюсом не лише підсились шанси партії на перемогу на мідтермах, але і отримає особисту електоральну перемогу і потрібну медійність.

Власне на фоні виборів в Нью-Йорку бачимо якщо не двох майбутніх кандидатів, то два табори в Демпартії, які будують свій образ головних (і успішних) борців з Трампом і трампізмом.

Мідтерми наступного року дозволять обом таборам продемонструвати свою силу не вступаючи в прямий конфлікт між собою, але вже на початку 2027 ми станемо свідками початку прямої битви титанів.

Побачимо праймеріз АОС проти Ньюсома?

Десь так.

Рамсфельд помер, тепер от Чейні помер. Я сумуватиму за цією ітерацією Республіканців.

Не тому що вони були кращі за поточну (тут дивлячись як оцінювати), а скоріше тому що вони для ще зовсім юного мене уособлювали Америку, її політику і весь світовий устрій тоді, в ранніх двотисячних.

Ліз Чейні не вподобала Vice, але зараз доречно буде це кіно переглянути.

А ще був проти Chicken Kiev промови Буша-старшого, підтримуючи незалежність України.

Крім виборів в НЙ і референдуму в Каліфорнії сьогодні також відбудуться вибори губернаторів у Вірджинії та Нью Джерсі.

В обох випадках очікується перемога демократів-центристів, проте інтрига не зовсім мертва.

І крім власне факту перемоги політичні ґіки (слово «задрот» якось не вписується в стилістику каналу, хоч і має найповніше смислове навантаження) будуть дивитись на динаміку різних електоральних груп відносно показників 2024 року (в обох штатах здається Камала перемогла приблизно 52 проти 46).

З потенційних перемог Мікі Шерріл (Нью Джерсі) і Ебігейл Спанбергер центр партії ліпитиме аргументи на користь відповідного поміркованого курсу партії на противагу лівим тенденціям.

Проте той факт що я ледь знайшов в собі мотивацію написати про ці вибори і навіть полінувався відкрити сусідню сторінку щоб перевірити як звуть опонентів-республіканців в обох штатах засвідчує значно більший медійний масштаб потенційних успіхів Мамдані. І це попри значну більшу репрезентативність Нью Джерсі і Вірджинії відносно загальнонаціональної політичної сцени.

Голий розрахунок говорить про те що Демократам треба триматися центру. Але ентузіазм свідчить про зворотнє.

До речі про Нью-Йорк.

Трамп закликав всіх голосувати за Куомо. А республіканця Сліву назвав спойлером.

Лише подумайте. Куомо — це людина типу Гіларі Клінтон в політичному світі. І Трамп готовий публічно підтримувати його, навіть називаючи його компетентним політиком.

Хтось каже, що Трамп просто наганяє драми, щоб використовувати Мамдані в якості страхопудала-комуніста. З таким опонентом під боком легше малювати себе рятівником нації. Проте я думаю Трампу не комфортно від того, що хтось з протилежного боку політичного спектру може генерувати стільки революційного захвату.

МАГА починає жити окремим життям. А класичні консерватори вимирають (і туди їм і дорога).

Про ідеологічні розбіжності в Демократичній партії ми ще наговоримось. Натомість в республіканському середовищі все не менш динамічно.

В той час як партійний мейнстрім гуртується навколо Білого дому і Трампа особисто, підлаштовуючись під його погляди і методи (передаю привіт Марко Рубіо) праворуч кристалізується сегмент МАГА без Трампа. І там цілий зоопарк колоритних (і досить огидних) персонажів. Такер Карлсон і Стів Беннон. Марджорі Тейлор-Грін і Лора Лумер. Ну і всілякі інші фуентеси. Ці персонажі до певної мірі паратизують на президентстві Трампа, проте не цураються бігти поперед батька в пекло (як Беннон, який просуває третій термін для президента) або ж і критикувати Білий дім (як ізоляціоністи-противники Ізраїлю).

І якщо Трамп як представник партійного мейнстріму виглядає як потужна політична сила, що успішно експлуатує державний апарат для досягнення своїх цілей, а шизи праворуч через мережу нетрадиційних медіа мають вплив на деякі групи республіканського електорату, то є одна група республіканської політики, яка виглядає зовсім нікчемно. Старі консерватори.

Протягом дня довелось почитати чи послухати двох з них. І це настільки душно, що аж кричати хочеться. Зокрема, едіторіал борд Wall Street Journal поповнив такий собі Метью Контінетті - автор численних книг та колонок про те якими прекрасними були 80-ті. Після того як я послухав його незрівнянний в своїй неадекватній ідеологічній зверхності аналіз поточних політичних подій я натрапив на новину про вихід чергової книги "Чому я такий нудний" від Майка Пенса. В якості промоції цієї книги колишній віце-президент апелює до ідей та поглядів котрогось з колишніх президентів, що покинув посаду і помер декілька десятків років тому.

Ви можете зауважити мою неприховану антипатію до носіїв старого американського консерватизму і я мушу пояснити природу цієї антипатії. Справа не в критиці їхніх ідей, які не чужими були і мені самому. Справа в тому, що ці самі старі консерватори рейганівського розливу не намагаються ніяким чином апелювати до сучасного виборця, сьогоднішнього громадянина з його проблемами, уявленнями про світ та перспективами. Вони лише повчають всіх своїх слухачів, що при Рейгані республіканці вірили у вільну торгівлю, дерегуляцію і військову міць Америки. І це правильно просто тому що правильно.

А якщо вільна торгівля, дерегуляція чи військова міць в останні 20 років позбавили вас можливості працювати на роботі оплачуваній достатньо для оренди житла, то ви просто не правильно вірите в ікону Рейгана на стіні слави американської свободи, нерозумний ви комуніст-ізоляціоніст-популіст.

І хоч би як всім нам не муляв очі американський популізм останніх 10 років, у нього є якісь причини. І патеон 80х ці причини ніяк не вирішує.

Характерно, що обережні надії ці "старі консерватори" покладають на потенційну кандидатуру добре відомого нам Тед Круза. Що ж, достойна фігура, щоб повести цей корабель в гавань забути ідей.

Коротке резюме по виборам:

Демократи виграли все що могли і з досить впевненим результатом.

Це не великий сюрприз, але якась причина для оптимізму для демократів на наступний рік.

Проте тепер треба якось вийти щ рекордно довгого шатдауну уряду, ініційованого демократами, щоб це виглядало політичною перемогою. Для мідтермів це, ймовірно, важливіше, ніж всі вчорашні електоральні перемоги.

По-трошку йдуть розмови про кандидата від республіканців в 2028.

І от ці чутки про Рубіо мені видаються дуже правдоподібними і я й сам про це міркував днями.

Припустімо, що Трамп не доламає систему, не пронесе конституцію і не буде балотуватись на третій термін.

Тоді в 2028 від GOP кандидатом буде хтось, хто успадкує всю відповідальність Трампа за численні події останніх 4х (і позаминулих 4х) років, не маючи «магії Трампа», його харизми і звʼязку з електоратом.

Чесно кажучи, якщо виборча система і сама природа електорату не зазнають непоправних змін, виграти спадкоємцю Трампа буде не дуже просто. Такі вже історичні реалії. Хіба Буш-старший зміг обратись після свого однопартійця ще й будучи віце.

Рубіо ще молодий. Він може почекати. Підтримати Венса, імовірно отримати місце в бюлетені в якості кандидата на ВП, пограти і в 2032 повернутись як нове обличчя оновленої партії поки що звучить як найкраща перспектива для Марко. В 2032 йому буде всього 61.

Тим часом Еліс Стефанік оголосила про те що балотуватиметься на посаду губернатора Нью-Йорку.

Час для оголошення вибрано не випадково. На фоні перемоги Мамдані республіканці будуть грати на загрозі комунізму. І вибори гутрнатора штату — ідеальний майданчик для цього.

Нинішня губернатор Кеті Гокул наразі перебуває у дуже непростому становищі.

З однієї сторони приголомшлива перемога Мамдані в місті і очікування серйозних позитивних змін, які потребуватимуть співпраці з Олбані (столиця штату, де розташовані всі керівні установи). З іншої сторони виборці штату, які вцілому значно більш помірковані, ніж виборці в самому місті. Памʼятаєте про успіхи Трампа і республіканців-конгресменів в округах штату поза містом?

Гокул довго не наважувалась офіційно підтримати Мамдані і врешті зробила це досить обережно.

Стефанік — дуже не зручна опонентка для чинного губернатора. Але, очевидно, демократи будуть давити на її тісний звʼязок з Білим домом. Особливо якщо Трамп реалізує свої погрози — відріже федеральне фінансування міста і/або направить на вулиці Мангеттена національну гвардію.

Одним словом вибори Гокул-Стефанік в 2026 будуть проксі битвою Мамдані і Трампа.

Урядовий шатдаун фактично завершено

Він тривав 41 день і був обґрунтований питанням доступної вартості охорони здоровʼя. Зокрема демократи таким чином намагались давити на республіканців щодо субсидій по Обамакер (не буду робити вигляд, що я розумію деталі цієї суперечки).

Шатдаун — це завжди ризик. Ним невдоволені всі. І питання лиш в тому на кого повісять більше собак. Після успішних виборів група з 10 демократів здались і вирішили, що час настав закінчувати цю аферу.

Проте ліва частина партії лишилась не задоволена, бо саме вони робили аргумент щодо вартості медичних послуг, яка зросте, якщо республіканці не підуть на поступки по питанню субсидій.

І не задоволені ліві не стільки колегами-колаборантами, скільки лідером меншості в сенаті Чаком Шумером. Мовляв не має контролю над фракцією і не може провадити опозицію в цьому опорі республіканцям.

Крісло під Шумером хитається давно. І зараз ліві, ймовірно, відчули запах крові — скинути Шумера і замінити його своєю людиною може бути саме тією перемогою лівих, яка потрібна їм на шляху до контролю за партією.

Тож АОС явно міркує над своєю кампанією в 2026 році, щоб зайняти місце Чака в Сенаті. Звісно, якщо доля не змусить її до більш амбітних кроків.

Цікаво, у кого з них апрувал рейтинги в світі вищі?

Чи-то голоси в голові Трампа, чи оточення в Білому домі розділились на дві фракції, але Трамп посилив конфронтацію зі своїм правим флангом.

Чорнороту Марджері Тейлор-Грін він назвав відвертим шизом і відмовився її підтримувати.

А також в ефірі Фокс Ньюз посварився з Лорою Інграм. Ведуча дозволила собі не погодитись з думкою Трампа, що Н1-В візи, які США видають кваліфікованим професіоналам — важливі і необхідні для американської економіки і бізнесу. На думку консервативної журналістки they took our jobs і американський Джо цілком може робити ту саму роботу, що і Ph. D Сан Дао Вунь з Південної Кореї, що приїхав в Америку по Н1-В.

Трамп і сам міняв думку з цього приводу декілька разів, але зараз каже що без кваліфікованих мігрантів США не витягне.

Від цих слів явно спітніли долоньки у Джей Ді, який буквально днями розповідав що по Н1-В в Америку заїжджають бухгалтери, щоб забирати роботу у американських колег. Але Джей Ді майстер спорту по сіданню на шпагат, він впорається.

Берні готує революцію.

Чим, влансе, займається, всю свою політичну кар'єру. Але зважаючи на вік, йому лишилось не так багато часу капіталізувати свій політичний талант в якусь життєздатну коаліцю в Палаті і Сенаті, де він всі ці роки був самотнім воїном самопрголошеної соціал-демократії.

За останній рік Сандерс і його рух здобули велику перемогу у вигляді Мамдані в Нью-Йорку і трохи меншу у вигляді новобраного (новообраної...) мера Сіетла Кеті Вілсон. Що, бзеумовно, зрезонувало в медіа по всій країні.

Також провів антиолігархічний тур по всій країні збираючи вражаючу аудтиторію і в синіх, і в червоних штатах. Що характерно - цей тур він провів разом з АОС, яка наразі виглядає спадкоємицею старого.

Але хочу занотувати ще декілька імен, щоб було за ким слідкувати. Це кандидати на праймеріз до Сенату, яких щойно офіційно підтримав Берні:

1. Лейтинант-губернатор Міннесоти Пеггі Фланеген.
2. Фермер (устричний!) з Мена Грем Плетнер.
3. Абдул Ель-Сайєд (колишній посадовець з питань охорони здоров'я) з Мічигану.

___________
З моїх публікацій можна поудамти, що ліві уже тріумфували в партії і альтернатив їм немає. Це, звісно ж, не так. Днями напишу на що роблять акцент центристи і хто там намагається відігравати лідируючі ролі (поза контекстом президенстьких праймеріз).