На торгівельному фронті без змін

🇪🇺🇺🇸 Спільна заява США та ЄС щодо торгівлі та інвестицій

Майже місяць назад Трамп та фон дер Ляєн досягли усної Угоди, яку скріпили рукостисканням, щодо уникнення можливої торгової війни. Як ми вже писали ця Угода найкраща з того, що міг отримати ЄС і найголовніше — Союз відтермінував потенційну війну з найбільшим своїм партнером.

І ось нарешті сторони дійшли згоди щодо основних технічних питань і опублікували текст спільної заяви.

Передбачуваність для наших компаній та споживачів.
Стабільність у найбільшому торговельному партнерстві у світі.

І безпека для європейських робочих місць та економічного зростання в довгостроковій перспективі.

Ця торговельна угода між ЄС та США приносить користь нашим громадянам та компаніям і зміцнює трансатлантичні відносини.

Сьогоднішня спільна заява ЄС та США забезпечує найкращі можливі умови для компаній та споживачів ЄС:
➡️ ЄС є єдиним партнером у світі, який має всеосяжний митний ліміт
➡️ ексклюзивна гарантія митного ліміту для фармацевтичного та напівпровідникового секторів
➡️ всеосяжний 15% митний ліміт для переважної більшості товарів, включаючи автомобілі та фармацевтичні препарати
➡️ нульові мита на такі товари, як літаки, пробка та генеричні фармацевтичні препарати
➡️ спільне зобов'язання щодо подальшого зниження мит
➡️ конкурентна позиція експортерів ЄС, забезпечена завдяки постійному доступу до ринку США, який становить 20% нашого експорту
➡️ захист мільйонів робочих місць в ЄС
➡️ зміцнення трансатлантичних відносин у всіх сферах

— коротке резюме від президента Єврокомісії

Однак, чи все так просто? І чому нова торгова система Трампа це не новий status quo?

Читайте в нашому матеріалі


🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

Маріо Драґі — політика скептицизм інтеграція смерть

Європейська бюрократія не має рівних в питаннях написання білих книг, звітів, планів та іншої бюрократичної літератури. І не дивно — тому, що це єдиний спосіб для неї увійти в політичний простір який інакше був би для неї зачинений.

Для посилення і нагнітання ефекту європейська бюрократія комбінує різні інструменти для досягнення конкретної цілі: хапає ідеї фікс діючих політиків, наприклад Макрон з його баченням стратегічної автономії чи дає трибуну для колишніх політиків, з завданням донести політичні ідеї технократичними засобами. Серед цієї другої групи опинився і Маріо Драґі, колишній голова Європейського центрального банку та колишній премʼєр-міністр Італії.

Саме він отримав надскладне завдання стати політичним рупором Європейського Союзу, щоб донести до країн-членів — час змінювати Союз, інакше він перетвориться на музейний експонат з минулого. Але це не революційна ідея — Союз вже перезасновували неодноразово.

Що ховається за його методичною і проповідницькою роботою. І чому він ключова політична фігура майбутнього ЄС.

Читайте в нашому матеріалі


🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

Перерву́ перéрву в публікації таким от провокативним опитуванням.

Поки я ледачо намагаюсь осягнути масштаби політичних і суспільних змін в США, це видається хорошим питанням-індикатором, щоб подивитись наші поточні оцінки.

Поки національна політика крутиться довкола "королівських" замашок Трампа, тритижневого шатдауну уряду і спроб спрогнозувати вплив цього всього на мідтерми, які відбудуться за рік, найцікавіша електоральна драма (поряд з виборами в Вірджинії) - це вибори мера Нью-Йорка.

Як бачимо, за два тижні до виборів, безумовним фаворитом є Мамдані.

І республіканці тут в цікавій ситуації. Хоча ці вибори загалом - скоріше, проксі війни за вплив на майбутнє Демократичної партії.

Проте республіканці розділились між підтримкою свого кандидата Сліви, що не має жодних шансів взагалі і підтримкою Куомо як поміркованого кандидата-центриста, з яким можна працювати. Тобто ліве крило демократів змогло поставити GOP в програшну ситуацію, коли вони підтримують "статус-кво" і менше зло, в той час як ліві опоненти будують хвилю ентузіазму щодо політики реальних змін.

В наступні 3 роки ліві використовуватимуть аргумент, що ця модель спрацює і на національному рівні.

Президентство Трампа важко проілюструвати краще.

Венесуела

Вся активність, яку Білий дім створює навколо Венесуели видається водночас логічною в контексті духу адміністрації Трампа і абсолютно абсурдною.

З однієї сторони - війна за наркотиками і якась підсвідома недовіра до всього на південь від кордону з Мексикою.

З іншої сторони майже хрестоматійний regime change з хорошими перспективами forever war, яких так намагається уникнути нова ітерація Республіканців.

За цим химерним міксом політики стоїть не менш химерне порозуміння двох людей в адміністрації: Стівена Міллера і Марко Рубіо.

Міллер - заступник голови адміністрації і, ймовірно, найвпливовіша особа в Білому домі. Він - архітектор всієї антиміграційної політики Трампа і загалом ключова особа в другій адміністрації. Він заробив собі довіру Трампа тим, що ні на секунду не послабив своєї лояльності до президента, зокрема після 6 січня 2021, коли так багато людей відвернулись від нього.

Міллер - це втілення MAGA політики.

Про Рубіо ми говорили чимало. І він, здавалось би, мав бути опозицією до такої особи як Міллер.

Проте Марко, який, здається в догоду своєму кар'єризму, бажанню вижити в світі Трампа і надій на 2028, пригнічує всі свої переконання та політичні інстинкти, просто роблячи будь-яку роботу, яку доручає Трамп, схоже таки знайшов царину, в якій може реалізувати свої глибинні прагнення.

Як відомо він - син кубинських мігрантів. Відповідно з молоком матері він засвоїв неприйняття латиноамериканських соціалістів. І питання повалення режиму Мадуро для нього завжди було пріоритетним.

Тож оця дивна формула підготовки до активних дій проти Венесуели, яка пояснюється прирівнянням наркотрафіку до тероризму і і виявляється у стягненні регулярних військ до берегів Венесуели і потоплення випадкових човнів (начебто з наркокур'єрами на борту) - наслідок злиття дуже різних інтересів ще більш не подібних один до одного діячів.

Дуже цікаво куди приведе цей мікс.

Музика. Публіка. Атмосфера. Їхня Америка.

Ми з вами спостерігаємо за поляризацією американського суспільства в реальному часі, занотовуючи її прояви та поточні наслідки.

Пропоную вашій увазі грунтовний аналіз цього явища від атворів, які не полінувались дослідити і описати це явище досить широко.

Ще одне важливо голосування наступного вівторка - референдум в Каліфорнії.

Губернатор Ньюсом вирішив відповісти на агресивний джеррімендерінг республіканців. Нагадаю, Трамп заохотив республіканців в Техасі зробити позачергові зміни в кордонах округів конгресу, щоб забезпечити партії додаткові місця в Палаті на мідтермах наступного року і зберегти більшість.

Губернатори-демократи з політичними амбіціями побачили в цьому шанс для публічного опору. Ще влітку губернатор Іллінойсу Пріцкер прийняв у себе біженців з Техасу: представників законодавчого органу штату, що втекли, щоб не дати республіканцям зібрати кворум і провести так званий редістріктінг.

Крок був здебільшого символічним і пізніше Техас таки перемалював кордони округів. Пріцкер теж може перемалювати кордони округів у штаті. Проте там цим займались уже давно і успішно, тому не так багато лишилось простору для маневру.

Натомість губернатор Каліфорнії вирішив капіталізувати цей опір фундаментальніше. Провів цілу кампанію Prop 50, за яку запропонував проголосувати виборцям на референдумі 4 листопада і яка дозволить здійснити редістріктінг на майбутні вибори. Таким чином Ньюсом не лише підсились шанси партії на перемогу на мідтермах, але і отримає особисту електоральну перемогу і потрібну медійність.

Власне на фоні виборів в Нью-Йорку бачимо якщо не двох майбутніх кандидатів, то два табори в Демпартії, які будують свій образ головних (і успішних) борців з Трампом і трампізмом.

Мідтерми наступного року дозволять обом таборам продемонструвати свою силу не вступаючи в прямий конфлікт між собою, але вже на початку 2027 ми станемо свідками початку прямої битви титанів.

Побачимо праймеріз АОС проти Ньюсома?

Десь так.

Рамсфельд помер, тепер от Чейні помер. Я сумуватиму за цією ітерацією Республіканців.

Не тому що вони були кращі за поточну (тут дивлячись як оцінювати), а скоріше тому що вони для ще зовсім юного мене уособлювали Америку, її політику і весь світовий устрій тоді, в ранніх двотисячних.

Ліз Чейні не вподобала Vice, але зараз доречно буде це кіно переглянути.

А ще був проти Chicken Kiev промови Буша-старшого, підтримуючи незалежність України.

Крім виборів в НЙ і референдуму в Каліфорнії сьогодні також відбудуться вибори губернаторів у Вірджинії та Нью Джерсі.

В обох випадках очікується перемога демократів-центристів, проте інтрига не зовсім мертва.

І крім власне факту перемоги політичні ґіки (слово «задрот» якось не вписується в стилістику каналу, хоч і має найповніше смислове навантаження) будуть дивитись на динаміку різних електоральних груп відносно показників 2024 року (в обох штатах здається Камала перемогла приблизно 52 проти 46).

З потенційних перемог Мікі Шерріл (Нью Джерсі) і Ебігейл Спанбергер центр партії ліпитиме аргументи на користь відповідного поміркованого курсу партії на противагу лівим тенденціям.

Проте той факт що я ледь знайшов в собі мотивацію написати про ці вибори і навіть полінувався відкрити сусідню сторінку щоб перевірити як звуть опонентів-республіканців в обох штатах засвідчує значно більший медійний масштаб потенційних успіхів Мамдані. І це попри значну більшу репрезентативність Нью Джерсі і Вірджинії відносно загальнонаціональної політичної сцени.

Голий розрахунок говорить про те що Демократам треба триматися центру. Але ентузіазм свідчить про зворотнє.

До речі про Нью-Йорк.

Трамп закликав всіх голосувати за Куомо. А республіканця Сліву назвав спойлером.

Лише подумайте. Куомо — це людина типу Гіларі Клінтон в політичному світі. І Трамп готовий публічно підтримувати його, навіть називаючи його компетентним політиком.

Хтось каже, що Трамп просто наганяє драми, щоб використовувати Мамдані в якості страхопудала-комуніста. З таким опонентом під боком легше малювати себе рятівником нації. Проте я думаю Трампу не комфортно від того, що хтось з протилежного боку політичного спектру може генерувати стільки революційного захвату.

МАГА починає жити окремим життям. А класичні консерватори вимирають (і туди їм і дорога).

Про ідеологічні розбіжності в Демократичній партії ми ще наговоримось. Натомість в республіканському середовищі все не менш динамічно.

В той час як партійний мейнстрім гуртується навколо Білого дому і Трампа особисто, підлаштовуючись під його погляди і методи (передаю привіт Марко Рубіо) праворуч кристалізується сегмент МАГА без Трампа. І там цілий зоопарк колоритних (і досить огидних) персонажів. Такер Карлсон і Стів Беннон. Марджорі Тейлор-Грін і Лора Лумер. Ну і всілякі інші фуентеси. Ці персонажі до певної мірі паратизують на президентстві Трампа, проте не цураються бігти поперед батька в пекло (як Беннон, який просуває третій термін для президента) або ж і критикувати Білий дім (як ізоляціоністи-противники Ізраїлю).

І якщо Трамп як представник партійного мейнстріму виглядає як потужна політична сила, що успішно експлуатує державний апарат для досягнення своїх цілей, а шизи праворуч через мережу нетрадиційних медіа мають вплив на деякі групи республіканського електорату, то є одна група республіканської політики, яка виглядає зовсім нікчемно. Старі консерватори.

Протягом дня довелось почитати чи послухати двох з них. І це настільки душно, що аж кричати хочеться. Зокрема, едіторіал борд Wall Street Journal поповнив такий собі Метью Контінетті - автор численних книг та колонок про те якими прекрасними були 80-ті. Після того як я послухав його незрівнянний в своїй неадекватній ідеологічній зверхності аналіз поточних політичних подій я натрапив на новину про вихід чергової книги "Чому я такий нудний" від Майка Пенса. В якості промоції цієї книги колишній віце-президент апелює до ідей та поглядів котрогось з колишніх президентів, що покинув посаду і помер декілька десятків років тому.

Ви можете зауважити мою неприховану антипатію до носіїв старого американського консерватизму і я мушу пояснити природу цієї антипатії. Справа не в критиці їхніх ідей, які не чужими були і мені самому. Справа в тому, що ці самі старі консерватори рейганівського розливу не намагаються ніяким чином апелювати до сучасного виборця, сьогоднішнього громадянина з його проблемами, уявленнями про світ та перспективами. Вони лише повчають всіх своїх слухачів, що при Рейгані республіканці вірили у вільну торгівлю, дерегуляцію і військову міць Америки. І це правильно просто тому що правильно.

А якщо вільна торгівля, дерегуляція чи військова міць в останні 20 років позбавили вас можливості працювати на роботі оплачуваній достатньо для оренди житла, то ви просто не правильно вірите в ікону Рейгана на стіні слави американської свободи, нерозумний ви комуніст-ізоляціоніст-популіст.

І хоч би як всім нам не муляв очі американський популізм останніх 10 років, у нього є якісь причини. І патеон 80х ці причини ніяк не вирішує.

Характерно, що обережні надії ці "старі консерватори" покладають на потенційну кандидатуру добре відомого нам Тед Круза. Що ж, достойна фігура, щоб повести цей корабель в гавань забути ідей.

Коротке резюме по виборам:

Демократи виграли все що могли і з досить впевненим результатом.

Це не великий сюрприз, але якась причина для оптимізму для демократів на наступний рік.

Проте тепер треба якось вийти щ рекордно довгого шатдауну уряду, ініційованого демократами, щоб це виглядало політичною перемогою. Для мідтермів це, ймовірно, важливіше, ніж всі вчорашні електоральні перемоги.

По-трошку йдуть розмови про кандидата від республіканців в 2028.

І от ці чутки про Рубіо мені видаються дуже правдоподібними і я й сам про це міркував днями.

Припустімо, що Трамп не доламає систему, не пронесе конституцію і не буде балотуватись на третій термін.

Тоді в 2028 від GOP кандидатом буде хтось, хто успадкує всю відповідальність Трампа за численні події останніх 4х (і позаминулих 4х) років, не маючи «магії Трампа», його харизми і звʼязку з електоратом.

Чесно кажучи, якщо виборча система і сама природа електорату не зазнають непоправних змін, виграти спадкоємцю Трампа буде не дуже просто. Такі вже історичні реалії. Хіба Буш-старший зміг обратись після свого однопартійця ще й будучи віце.

Рубіо ще молодий. Він може почекати. Підтримати Венса, імовірно отримати місце в бюлетені в якості кандидата на ВП, пограти і в 2032 повернутись як нове обличчя оновленої партії поки що звучить як найкраща перспектива для Марко. В 2032 йому буде всього 61.