#Politics
Один дуже відомий та олдскульний представник вітчизняної навколофутбольної сцени, побачив “тінь сумніву” в очах керівника житомирського осередку партії шарія. Тому не допоміг навіть балон. Є така думка, що не допомогла б і будь-яка інша зброя. Кажуть, що це був візит ввічливості за нещодавній напад посіпак проросійського блогера на ветеранів «Азова».

#Politics
Почему приведенный ниже текст появился здесь? Все просто. На днях известный представитель “Зирки” (Кропивницкий) опубликовал на своей странице пост, в котором тонко подметил: чтобы быть особенным в 2021 году, нужно просто не быть депутатом местной говнопартии. Как быстро все стали политически активными и образованными (с) В дальнейшем он немного развил мысль и получился такой текст.

Наверное, суть поста пойму те, кто так же не может открыть социальные сети, чтобы не наткнуться на предвыборные афиши своих друзей/знакомых, которые вдруг массово поднялись и стройными рядами пошли в депутаты на грядущие местные выборы. Впрочем, если среди вашего ближайшего круга общения таких нет, то они наверняка найдутся среди друзей ваших друзей, о чем вы непременно узнаете из сторис в инсте. Я поддерживаю Ивана Ивановича! Я за Василия Андреевича! Адольф Петрович – ровный парень, с детства его знаю! Примерно так все это сейчас выглядит.

Не отличаются при этом и слова самих кандидатов. Независимо от партии, города, движа мы можем видеть, что для новоиспеченных кандидатов такое решение было мучительным, а за его обдумыванием каждый провел не одну неделю бессонных ночей. Я принял для себя тяжелое решение. Я не могу больше смотреть на судьбу страны. Я до последнего не хотел этого делать, но иду на эти выборы, как кандидат. Шаблоны для речей и лозунгов, видимо, самые оригинальные выбирали. Таким образом, у тебя остается не так много вариантов этой осенью. Либо ты сам идешь в кандидаты, либо ты агитируешь за своего друга/кума/свата. Иначе, тебя просто не существует в соц сетях, да, и в реальной жизни тоже. По крайней мере, до 25 октября.

#Politics
- “… А найголовніше, ми не розуміємо, який сюрприз Конституційний суд зробить завтра, чи післязавтра. Чи ви впевнені, що вони бачать і чують зворотню реакцію суспільства, що вони зупиняться. Я не впевнений в цьому, тому що я не знаю хто за цим стоїть” – уривок з прямої мови президента, яку станом на вечір четверга поширювали велика кількість інформаційних видань. У цьому дописі не будемо говорити погано про Зе, т.я. і без нас, сьогодні цього не роблять лише німі. Здається, що тут все зрозуміло й без зайвих слів. Мильна бульбашка “всенародної підтримки” до влади починає гучну лускати, одразу після провальних для неї виборів. Цікаво інше. Хто тепер зможе перешкодити процесам, які тягтимуть країну назад у болото? Так, Тупицького (голову КС) одразу викликали на допит до ДБР, а станом на ранок п’ятниці НАЗК має поновити доступ до реєстру декларацій. Але, чомусь здається, що ніхто не понесе особистої відповідальності за те, що відбулося. І тут якраз той випадок, коли дуже влучно підходить слово “зрада”.

Сьогодні можна із впевненістю стверджувати, що серед гілок влади відбуваються на 100% антиукраїнські маніпуляції, спрямовані на те, щоб зруйнувати які-неякі здобутки суспільства останніх років, та змусити цивілізований світ відвернутися від нас. Чуваки зрозуміли, що однаково нікому нічого за це не буде і вже відкрито штовхають країну в зворотньому напрямку, навіть не сильно конспіруючи свою діяльність. Дійшло до того, що сьогоднішній владі вже більш ніж прозоро натякають на можливість втрати нами безвізу. Часом скидається на те, що ми прости прагнемо, аби нам його таки скасували, і просто намагаємося навпомацки знайти той важіль, потягнувши який можна все зламати/розбити/відключити. Це так, якщо дуже поверхнево і не вдаючись в подробиці можливої спроби повалення конституційного ладу, а також цілковитої безкарності для корупціонерів, яка ось вже майорить перед очима різних покидьків.

У ці хвилини в столиці триває акція під будівлею Конституційного суду. Вочевидь, чогось особливого від неї очікувати не варто. Все ж, це всього лише перша реакція суспільства на той треш, що відбувається на тижні. Але, в подальшому, причетним до цих сумнівних рішень посадовцям, мабуть варто подумати, що у разі скасування безвізу, замість того, щоб готуватися до закордонних виїздів та міжнародних домовлених зустрічей у чудовому пост-ковідному світі майбутнього, вітчизняні фанати спрямують свою енергію на них. Кажуть, що колись таке вже було, і тоді багатьом не сподобалося.

#Politics
Польща 🇵🇱
Незважаючи на те, що марш з нагоди Дня незалежності тут пройшов ще серед тижня, активне обговорення подій, які відбулися в середмісті Варшави, триває в ЗМІ та суспільстві і сьогодні. Лунає багато звинувачень у навмисних провокаціях та маніпуляціях, які місцеві зацікавлені сторони спрямовують одне проти одного. Для поверхневого (дуже поверхневого) розуміння ситуації варто вказати, що сьогодні польське суспільство є настільки поляризованим в політичному та ідеологічному сенсі, наскільки не було вже багато років. Так, насправді боротьба політичних опонентів була присутня в новітній польській історії майже весь час, але мала більш поміркований характер. Востаннє, серйозна боротьба за серця (та голоси) поляків точилася між партіями «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość) та «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska). Але, по-справжньому жорсткою вона була саме тоді, коли лідером останніх був співзасновник партії Дональд Туск.

Читати далі - за посиланням: https://telegra.ph/Pro-vnutr%D1%96shnyu-pol%D1%96tiku-Polshch%D1%96-marsh-do-Dnya-nezalezhnost%D1%96-ta-mozhliv%D1%96-provokac%D1%96i-11-14

#troublemakers_ukraine #politics
Завершились новогодние праздники, а вместе с ними и длинные выходные, к этим самым праздникам приуроченные. Безусловно, главной и самой обсуждаемой темой затянувшегося викенда стали события в американском Вашингтоне. Происходящее по ту сторону океана оказалось настолько потрясающим, что тема эта захватила себе все первые полосы главных информационных изданий. Ничем по-сути не занятые в это время диванные аналитики дружно выкатили какой-то невообразимый массив своих экспертных мнений. Ближе к субботе, количество этих мнений стало настолько большим, что в какой-то момент впору было задуматься - а хватит ли всем диванов. Спецоперация ФСБ? Буйные анархисты провокаторы? Или, возможно, беспорядки нужны только чтобы отвлечь внимания, а всем заправляет Андрей Деркач?

Мы, в свою очередь, решили эту лавину переждать и, по уже накатанной схеме, обратились к человеку, который сам небезуспешно политикой занимается, а значит, что-то в ней таки понимает. Ну, есть у нас такое убеждение, согласно которому комментировать какие-либо вопросы должен (и может) человек, который с этим вопросом хоть как-то соприкасается. К тому же, собеседник интересный и уважаемый. И раз уж тема такая подвернулась, то и пообщаться лишним не будет. Ведь человек, прошедший путь от лесных забивов до кресла депутата ВР и не потерявший уважение в ОФ среде - это нонсенс мирового масштаба. Тем более, что последняя наша беседа была еще в ноябре 2018го.

Вот и узнали у известного представителя Черкасс и киевского “Динамо” - что изменилось в его жизни за прошедшие несколько лет, о чем вспоминает бывший депутат Верховной Рады, как нужно относиться к событиям в США, а самое главное – каким образом это может отразиться на наших с вами реалиях. Благодарим собеседника за то, что нашел время на комментарий. Желаем крепкого здоровья и успехов в дальнейших начинаниях! Надеемся, будет интересно.

Интервью по ссылке: https://telegra.ph/Oleg-Petrenko-Young-Hope-Dinamo-o-nedavnih-sobytiyah-v-SSHA-i-realiyah-ukrainskoj-politiki-01-11

#Politics
Поки багато наших співвітчизників уважно стежили (для чого?) за вчорашніми перипетіями у Москві та інших російських містах, під посольством сусідньої держави у Києві мала місце така ситуація. Невідомі перешкодили проведенню акції на підтримку Олексія Навального, а також заряджали: путін – хуйло! Навальний – хуйло!

Ставлення до такої акції може бути діаметрально різним, адже сам вона залишає поле для різних думок. Чи варто силоміць розганяти такий захід? – питання. Чи варто підтримувати тамтешнього опозиціонера, якщо в перспективі Навальний – це наступний путін (з оцими своїми розповідями про “не бутерброд”) – ще більше питання.

#Politics
Чудова новина, що з'явилась вчора під вечір, напевне потішила велику кількість і наших читачів. Володимир Зеленський підписав указ РНБО про введення санкцій проти Тараса Козака - народного депутата від «ОПЗЖ» та поплічника Віктора Медведчука. Під санкції потрапили і вісім компаній, які володіють телеканалами «ZIK», «112 Україна» та «NewsOne».

Санкції передбачають блокування активів компаній, що мають ліцензії на мовлення трьох згаданих телеканалів, заборону на виведення капіталів за межі України, зупинку виконання економічних та фінансових зобов'язань. Компаніям також заборонять користуватися радіочастотами України, ретранслювати/розповсюджувати телепрограми та надання телекомунікаційних послуг, анулюють або припинять дію ліцензії та інші дозволи на здійснення діяльності тощо.

Таким чином, Рада національної безпеки і оборони долучилася до акції, яку фанати київського “Динамо” провели ще 29 вересня 2019 року, під час матчу проти СК “Дніпро-1”. Знадобилося всього лише близько 1,5 роки. З одного боку – не дуже то й швидко, а з іншого – хоча б так. Від себе можемо порадити президентові частіше відвідувати навколофутбольні та праві канали. Може й відбудуться в його голові якісь покращення (насправді, ні).

#Politics
В російських та вітчизняних ЗМІ зі вчорашнього дня активно поширюють новину із обвинувальним вироком українцю Василю Василенку, якого засудили до 12 років колонії суворого режиму за, начебто, шпигунство на користь “Укроборонпрому”. В заголовку майже кожної з таких публікацій одразу акцентують увагу на тому, що Василенко колишній футболіст, який в період з 1992 по 2001й виступав у таких клубах, як “Таврія” (Новотроїцьке), “Торпедо” (Мелітополь) та “Дружба” (Бердянськ). Інформація про арешт нашого співвітчизника вже з’являлася в мережі менше року тому. Василенка затримали 24 жовтня 2019го, начебто, за спробу придбати деталі від списаної російської ЗРК С-300 і передати до одного з підприємств, яке там пов’язують з нашою оборонкою. На справу одразу поставили гриф “секретно”, а широка громадськість вперше дізналася про справу лише в липні 2020го. У грудні того ж року Московський міський суд засудив українця до 12 років колонії за злочин, передбачений ст. 276 КК РФ (шпигунство). Після цього була апеляція, яку вчора суд відхилив, залишивши попереднє рішення без змін. Цікаво, що на розгляд апеляції 53-річний Василенко очікував в СІЗО “Лєфортово”, де за повідомленнями деяких російських ЗМІ, певний час знаходився в одній камері з колишнім радником голови “Роскосмосу” Іваном Сафроновим, якого там підозрюють в державній зраді (і, взагалі справа Сафронова у сусідів була доволі гучною), але пізніше їх розселили.

Щодо футбольної кар’єри українця, то клуби у яких він грав, на той час були командами рівня другої і третьої футбольних ліг (відповідно сьогоднішнім 1 та 2 лігам). В 1992/95 рр. у складах команд “Дружба” та “Торпедо” (пізніше “Олком”, Мелітополь) брав участь у матчах Кубку України. Серед вітчизняних ЗМІ одну з найдокладніших публікацій, ще в грудні минулого року, підготували журналісти НВ. Серед іншого вони зазначили, що 5 жовтня 2019 р. (за лічені дні до арешту в Москві) Василенко провів матч у складі аматорського клубу “Медіана” з Мелітополя. Про це свідчить запис гри, а також фото складу “Медіани”, зроблене того дня перед грою з іншим мелітопольським аматорським клубом “Прометей”.

#Politics
Англія 🏴󠁧󠁢󠁥󠁮󠁧󠁿
Чорні траурні пов'язки на руках футболістів у вчорашньому матчі АПЛ між "Вулвергемптоном" і "Шеффілд Юнайтед", а також кубковому між "Челсі" і "Ман Сіті". Жалоба за принцом Філіпом триває в британських країнах вже другий вікенд. Вчора чоловіка королеви Єлизавети II з військовими почестями поховали в каплиці Святого Георгія у Віндзорському замку. За той тиждень, що минув з моменту смерті герцога Единбурзького (закрив свої питання 9 квітня, пару місяців не дотягнувши до 100 років) кілька разів доводилося чути жарт, мовляв кумедно виглядає ситуація з темношкірими гравцями, що перебувають в жалобі за "дідом", який, можливо, доклав зусиль до процесу колонізації історичної батьківщини цих футболістів. З одного боку - дотепно, а з іншого наче й не по суті.

#Euro2021 #Politics
По вчорашньому матчу між збірними Німеччини і Франції в Мюнхені, хотілося б написати кілька слів про акцію з польотом парапланериста Greenpeace, який не надто вдало приземлився на поле «Альянц Арени» перед початком гри. Стовідсотково, всі вже бачили фото/відео цього приземлення, як 38-річний активіст ледь не врізався у трибуну, зачепив камери та когось з вболівальників. На самому парашуті ви могли побачити заклик відмовитися від нафти та підпис організатора акції - Greenpeace. Але зараз не про сам інцидент, а скоріше про його підтекст.

Ну, по-перше, зовсім не дивно, що з усіх країн-господарок Євро, така акція відбулася саме в Німеччині. Ті, хто хоча б трохи цікавляться сучасною німецькою внутрішньою політикою мають хоч здалека розуміти – який пи***ць там зараз коїться. Ліва партія Союз90/Зелені (утворена в результаті злиття в 1993 році Союзу90 з НДР і, відповідно, Партії зелених з ФРН) сьогодні всіляко намагається переконати німців у тому, що їм необхідно якомога швидше відмовитися від своєї металургії, машинобудівельної галузі, нафтопереробного комплексу та усіх викопних видів палива. А ще, прийняти більше мігрантів. Треба ще більше, бо тих, що вже прийняли до того – не достатньо. Лідер цього політичного формування Анналена Бербок серйозно розраховує на крісло канцлера вже в поточному році (чергові вибори до Бундестагу заплановані на 26 вересня). Вона єдина жінка-кандидат на цю посаду, до того ж наймолодша (41 рік). Ні, звичайно ж, якщо ви звернете увагу на схожі ситуації в інших країнах – будете також праві. Колективна Грета Тунберг добряче уразила мізки багатьом людям в розвинених країнах (переважно серед підлітків та зелених ідеалістів різної ланки). Але, саме в Німеччині все це виглядає особливо кепсько.

Частково будуть праві й ті, хто зауважить, що саме кандидатура Бербок на посаду канцлера буде найкращим варіантом для України, адже вона є найбільшим критиком будівництва Північного потоку-2 та неодноразово висловлювалася проти політики Росії, а також Путіна та Лукашенка особисто. За іншими прогнозами, лідер “зелених” потрібен нам не у ролі канцлера, а ліпше на посаді очільника МЗС. Мовляв, там її антиросійська риторика буде нам максимально корисною. Але, тут треба зважати на те, що, по-перше, Україна – це не весь Світ, і дивитися на питання треба глобальніше. По-друге, першочергова задача цієї політичної сили зараз – це прийом біженців та фінансові дотації різним не білим прошаркам населення. І лише після цього просування різних кліматичних законів для захисту навколишнього середовища (закреслено), як вони стверджують, а насправді власного збагачення. І ніхто не дасть жодних гарантій, що на певному етапі, про нагальні для нас питання просто не забудуть, як це вже не одноразово траплялося в світі великої політики, навіть за останні кілька років. Саме тому, все ж варто говорити, що для сьогоднішньої Європи всі ці ліво-зелені партії несуть неабияку загрозу, адже по суті, це можливо і буде новою світовою диктатурою. Кліматична проблема є явно перебільшеною і здається, що не помічати того безглуздя вже просто неможливо. А найбільша загроза посилення цієї диктатури в загальноєвропейському масштабі зараз іде саме з Німеччини.

#Politics
Цікавий матеріал вийшов на каналі «Ісландія». Тема варта уваги і на думку багатьох, ще недостатньо розкрита. Так, може й не зовсім наш профіль, а тема навколофутболу згадується лише на самому початку і всього кількома реченнями, але подивитися радимо.

Окремо хотілося б сказати про сам канал. Так, в тусовці можна зустріти геть різне ставлення до Іванова (ба більше до Петрова). І почути про них можна також різне. Також питання до деяких форматів на каналі, адже іноді це просто неможливо дивитися. Але, не варто відкидати той факт, що саме в “Антиподах” ведучий помітно прогресує і показує рівень, часом пиляючи дуже сильний контент. Запропонований випуск - як один з прикладів такого прогресу.

https://youtu.be/wuIx-l2Vi4k

#Politics
Трохи дивна акція пройшла вчора під стінами посольства Угорщини в Києві. Невелика група людей зібралися, аби висловити свою солідарність з владою Угорщини щодо заборони обговорення і поширення в школах інформації на теми лгбт чи зміни гендеру. Запроваджена заборона стосується книжок, фільмів та іншої інформації, доступної дітям і молоді. Ініціатива дійсно дуже доречна в наші непрості часи. Та й в цілому, стосовно того, що угорці останнім часом стали мішенню для випадів на всіх рівнях через свою радикальну позицію – зрозуміли, мабуть, всі. Навіть під час #Euro2021 ви багаторазово бачили всі їхні банери з анти-лгбт посилом, фото яких, в тому числі, поширювали і ми (а про сам закон в 2-х слова згадували тут https://tttttt.me/TroublemakersUkraine/11945).

Але, спостерігати за угорськими фанатами (серед яких переважна більшість націоналісти) – це не зовсім одне й те саме, що підтримувати їх на акціях. Так, у них зараз дійсно все круто рухається по футболу. Прем’єр сам є великим поціновувачем цієї гри, в розвиток якої вкладаються чималі кошти. Fradi шалено підтримують свій “Ференцварош”, зі столичних дербі прилітають видовищні фото, а заповнені трибуни на матчах європейської першості – це окрема історія і схоже на якусь казку. Але, здається, що далі колекціонування фотокарток з секторами заходити не варто. Все ж, цей наш сусід (на відміну, наприклад, від Польщі) відкрито висловлює територіальні претензії на певні регіони нашої країни. І не може бути ніякого сумніву в тому, що як тільки в них з’явиться можливість - вони зроблять більш рішучі кроки.

Окрім того варто розуміти, що «Йоббік» - вельми затягнуті фанати “великої Угорщини”, а «Фідес» на чолі з Орбаном - добрі друзі Путіна. Так, питання дійсно не просте, в якому важко відстоювати якісь думки. Кожен, кому така акція не до вподоби, одразу ризикує наразитися на питання – “А ти, що? Значить за лгбт?”. Незручне питання, погодьтеся. Та все ж… Можна захоплюватися рішеннями наших сусідів з цього питання і міркувати над тим, як би запровадити щось таке у нас. Але навіщо їх відкрито підтримувати? Навіщо носити вулицями столиці угорські прапори? Дії “Традиції” є цілком зрозумілими. Партія хоче зробити себе помітною, так би мовити, зіграти на відносно вільному полі, на якому поки ніхто серйозно не грає. Ну, і підтримувати відносини з закордонними правими якось же треба. Але, знову… Угорський націоналізм, що прямо ставить під сумніви кордони на заході України – це вже якось too much. “Припинити територіальні претензії та ворожнечу. За дружбу східних європейців проти азійських орд та брюссельських збоченців”. (с) В такій позиції залишається прогалина розміром з сектор угорців на останньому виїзді до Мюнхена. Ця акція на підтримку “братнього” народу – вона за Орбана тому, що він молодець і зразково знищує гоміків у себе в країні? Чи вона за Орбана тому, як він молодець и топить за угорські мову і паспорти в окремих районах Закарпатської обл?

Підсумок допису такий. Перше ніж проводити такі акції, треба якось більше підготовити до них суспільство. Не збереться на таке багато людей, т.я. ніхто не розуміє - навіщо носити угорський прапор Києвом. “Традиція” іноді пропонує слушні ініціативи, але їх не буде підтримувати багато людей, бо ці ініціатив складні для розуміння. Як, наприклад, наведена вище. Навіщо висловлювати якусь підтримку і взагалі лізти до людей, які самі навмисно від всіх закриваються? Так, без сумніву, вони в чомусь круті, але це інша країна і в них свої проблеми. Коли діти вже ситі і мають якісь перспективи в житті – варто подумати, як захистити їх від гомосеків з Брюсселю. У нас поки інші проблеми. Тим більше, що вони такий собі союзник для України, з цілої купи причин.

фото: tradition_and_order

#Politics
Верховна Рада звільнила сьогодні Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ, яку він посідав понад 7 років. Відставку Авакова підтримав 291 народний депутат.

Зараз не зовсім зрозуміло чи призведе це до якихось конкретних покращень і яким саме чином, але привід для святкування однозначно є. Ну, не може людина з такою кількістю факапів обіймати посаду стільки років.

З цієї нагоди, на сьогодні було анонсовано великий святковий рейв під будівлею МВС (початок о 20-00), але на сторінці організаторів поки не повідомляється – кого саме варто очікувати в лайн-апі, та чи будуть взагалі якісь артисти та спікери.

Окрім того, відомий паб прихильників “Динамо” у центрі столиці оголосив, що з нагоди особливої події, тільки сьогодні, пригощають своїх гостей борщем за рахунок закладу.

Оновлено.
#Politics
Не футбольне зіткнення відбулося вчора на ст. м. Хрещатик. Безпосередньо на платформі перетнулися представники колективу Hoods (“Арсенал”, Київ) та правих організацій.

За версією представників “Арсеналу”, перетин відбувся в приблизній кількості 25х25. Опоненти (серед яких представники організацій C14, Національний Спротив, Основа Майбутнього) застосували балони, акціонери відповіли тим же, частину прибили на платформі, частина втекла вгору по ескалатору. Ніхто з них не зазнав ушкоджень, окрім наслідків використання балонів.

За версією представників правих рухів:
Худсів - 20. Правих - 30.
В бійці взяли участь 20 худсів і 15 правих бо малі дали дьору.
Учасники: «Національний спротив», Традиція і порядок, молодіжка «Сокіл», «Правого сектору» і «Основи майбутнього»(ексС14)
Від ОМ/С14 було троє.

Екшен відбувся навколо вчорашнього судового засідання по білоруському анархісту Олексію Боленкову. В Україні його звинувачують у підпалі вежі мобільного зв’язку оператора “Київстар”. В той же час, у разі депортації на батьківщину, на Боленкова може очікувати довічне ув’язнення або розстріл. Сама ситуація щодо цього персонажа доволі не проста, там є багато "але", і вже довелося почути різні думки. Складна вона, в першу чергу для розуміння тими, хто не сильно занурюється в усі ці субкультурні та навколо-політичні течії. Таким чином, залишаємо читачам можливість самостійно розібратися в ситуації та скласти власну думку по цій історії.

#Politics
Головною та найбільш обговорюваною новиною останніх кількох днів у вітчизняному інфопросторі є тема сотень мігрантів, котрі штурмують польський кордон зі сторони Білорусі на пропускному пункті Брузги-Кузниця. Мабуть вже немає таких, хто б не бачив всі ці відео зі спробами мігрантів розхитати паркан, а також інші подібні записи. Подейкують, що таким чином білоруський правитель Лукашенко вирішив помститися Євросоюзу за критику його режиму та його дій спрямованих проти опозиції. Ну, і не треба тут бути якимось великим політологом, аби швидко зрозуміти, що в цій історії дуже сильно стирчать вуха іншого диктатора в Кремлі. Наступною думкою, котра має у вас з’явитися (та посунути польську проблему на другий план), буде розуміння того, що весь цей натовп (або не конкретно цей, а такий же наступний) рано чи пізно може почати рухатися в сторону нашого кордону. Ні, поляків звісно шкода в цій ситуації. Але, чомусь є впевненість, що вони якось подужають цю проблему. В сусідів і кордони непогано захищені, і поки вистачає яєць стинатися з ЄС не лише в питанні із незаконними мігрантами, але й в ряді інших важливих питань (як то нещодавня гучна історія із верховенством польських законів над законами ЄС).

Інша справа, якщо щось таке почне регулярно відбуватися в наших реаліях. Чомусь є дуже сильне переконання, що ми не зможемо так само хутко протистояти проблемі, якщо ця складова гібридної війни буде повернута в сторону кордонів України. По-перше, протяжність кордону між Україною та Білоруссю складає аж 1084 км., тоді як польсько-білоруський кордон простягається всього на 399 км. Не складно здогадатися, що більшу частину з цієї тисячі кілометрів складають кордони, де власне ніяких кордонів то і немає. Просто лісові стежки, по яких місцеве населення ходить один до одного в гості. Як в короткі строки захистити все це – питання. По-друге, є серйозне побоювання того, що нашу владу зможуть дуже легко схилити/примусити до тієї думки, що мігрантів все ж варто розміщувати саме в Україні. Все ж, щоб там не казали, але сьогоднішні позиції Польщі якісно відрізняються від наших, адже ми є набагато більш залежними від настроїв на континенті. Секретар РНБО Олексій Данілов вчора включив мужика та офіційно відповів німецькому соціал-демократу Нільсу Шміду. І, так то воно типу круто виглядає, але здається, що це може бути лише разова акція. Стовідсотково у європейських владоможців та керівників фондів є такі важелі, натиснувши які вони зможуть з легкістю змусити перших осіб нашої держави переглянути свою думку.

І ось тут постає питання: якою буде реакція українського суспільства, якщо це все ж станеться? Чи вбачатимуть люди в цьому проблему, чи знову залишаться переважно представники правих організацій та навколофутбольних рухів? Маємо перед очима зовсім свіжі приклади угорців та тих же поляків, коли подібні ситуації траплялися у них. Тоді фанатська сцена та націоналістичне середовище активно підтягувалися до кордонів своїх країн, аби бути напоготові. Як ви можете пам’ятати, чогось масштабного не відбулося тоді не в одних, не в інших. Можна сказати, що проїхалися попити каву та почергувати. Але, зі сторони виглядало ефектно. Мабуть, цей склад став би у нагоді цього разу, адже двом великим групам мігрантів все ж вдалося прорватися днями до Польщі (і в них не стріляли). І тут цікаво ось що. Чи зможемо вітчизняна сцена зібрати щось таке, в разі виникнення необхідності вже завтра? Питання залишається відкритим (є протилежні думки), але чомусь не хочеться, аби нам довелося шукати на нього відповідь в реальному житті...

#Politics
Головною вчорашньою темою на багатьох каналах та групах вітчизняного інфополя була смерть ватного блогера Єгора Просвірніна. І, якщо чесно, то приводів для того, аби влаштовувати національне свято не так вже й багато. Сам він стрибнув з вікна, чи йому помогли, але це точно особистість не того масштабу, аби приділяти йому стільки уваги. Писав про імперську Росію? Ну, так сьогодні це майже те саме, що на серйозному писати про “Володаря перснів” чи “Гаррі Поттера”. Інформаційне навантаження одне й те саме.

Якщо ми говоримо саме про Telegram, яким наші сусіди вміють користуватися набагато ліпше за нас (в плані обміну контентом та донесення цього контенту аудиторії), то прямо зараз там продовжують працювати справжні пропагандисти, яких читають дійсно дорослі люди, а не тіктокери. Читають їх також багато тих росіян, що з різних причин знаходяться закордоном. Коли вже почнуть випадати Соловйови з Симонян, разом із Прилєпіними, Мальцевими та Кононенками на додачу? Вони, а також багато інших, підкидують контент для RT та допомагають просувати “повєстку” у себе в країні та за її межами. Ось такі опади - це дійсно був би привід наповнювати келихи. А той в одному капці – це взагалі хто?

https://tttttt.me/zelinskyi_bg/1142

#Politics
Вчора у Києві попрощалися з першим президентом незалежної України Леонідом Кравчуком. Діючий та всі попередні президенти, за винятком Януковича, також провели Кравчука в останню путь в "Українському домі" на Європейській площі. Нагадаємо, що 10 травня 88-річний Леонід Кравчук помер у німецькому Мюнхені, де був на лікуванні після перенесеної в червні минулого року операції на серці.

Перший президент був для нашої країни фігурою значущою, але неоднозначною. Багато хто вважав його некомпетентним та недалеким політиком, котрий свого часу заподіяв країні більше шкоди аніж зробив добра. Принаймні, Україна опинилася на старті своєї нової дійсності у значно гіршому положенні, чим це могло бути. Дуже гостро про колишнього президента висловився тиждень тому бронзовий призер Олімпіади в Токіо, каратист Станіслав Горуна. Мовляв, шкода, що помер так пізно. Бо саме він заклав фундамент всіх державницьких проблем залежності від сусідньої країни. І так вважає дійсно велика кількість людей. Зрештою, саме при ньому наша країна почала позбуватися серйозного озброєння, наслідки втрати якого ми відчуваємо просто зараз. Сюди ж розпил Чорноморського морського пароплавства та багато чого іншого, що взагалі пилялося.

Зазвичай, під час подібних дискусій скептикам протиставляють такі факти, як власне поява самої незалежної Української Держави, яка відбулася за безпосередньої участі колишнього голови Верховної Ради УРСР, що входив до Політбюро ЦК КПУ. Згідно легендам, свідомість ідеолога комунізму (завідувач сектору ідеологічного відділу ЦК) змінило отримання доступу до закритих архівів і неопублікованих творів Леніна, а також українських архівів часів Голодомору. Як потім зауважував сам Кравчук, після цього він переконався у хибності комуністичної ідеології, але відкрито цього не висловлював, адже в ті роки це стовідсотково означало звільнення з посади та в'язницю. В останні роки життя Кравчук взагалі назвав свій підпис під актом ліквідації СРСР найважливішим своїм вчинком у житті. З серпня 2020 року ще встиг побути головою української делегації в мінській Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі, але що саме там робив - зрозуміти складно. Зараз для всіх вже стало наявним, що годі було стільки часу про щось домовлятися із росіянами.

Разом з тим, Леонід Кравчук був першим пострадянським лідером, хто передав владу демократичним шляхом. В 1994 році за результатами виборів, йому на зміну прийшов проросійський Леонід Кучма. Як можемо бачити сьогодні, в деяких сусідніх з нами країнах, проблема передачі влади актуальна ще до сьогодні, тоді як ми пройшли це ще майже 30 років тому. В квітні 2021 року, мабуть розуміючи високу вірогідність повномасштабного російського вторгнення, Кравчук в інтерв'ю каналу «Україна24» сказав наступне: - "Буду стріляти до останнього - поки руки зброю будуть тримати і поки бачити ворога буду. Я його - сучого сина, до себе не запрошував. Сам прийшов. Я його вб'ю. Що буде далі? Мені не цікаво, але я його вб'ю". (c)

Втім, наскільки можна зрозуміти, поцілити у когось перший президент так і не встиг, адже з літа минулого року боровся із недугом. "Маємо те, що маємо" (с)

На довершення вищезазначеного, можна звернути увагу на невеличку статтю на sportarena, котра стосується не лише політики, але й футболу: https://sportarena.com/football/kravchuk-i-futbol-chto-horoshego-dlya-sporta-sluchilos/

#Politics
Дотепний мем щодо ситуації з російською пропагандисткою Мариною Овсянніковою, про яку ми згадували раніше. Непогано б пригадати.

Тут дійсно відбувається щось незрозуміле. Питання навіть не в тому, що вона вже 100 разів перевзулася, тепер говорить про НЕ один народ та хоче взяти прізвище Ткачук. А в тому, як її взагалі відпустили з Росії після того перфомансу на “Першому”? У своїх відповідях на ключові питання українців до неї, колишня співробітниця пропагандистського каналу повідомила, що відпустили її “завдяки президентам Франції Еммануелю Макрону, України Володимиру Зеленському та американським політикам”.

Насправді, щось не надто віриться. Здається, що французький президент в усіх цих перемовинах присутній взагалі просто, як меблі. Наш президент навряд чи має на ту сторону настільки значний вплив, аби вирішувати такі питання, адже просто зараз залишаються невирішеними більш важливі питання із поверненням з полону українських Воїнів. Годі щось коментувати й стосовно американських політиків. Хто там зараз розбере, які саме сили могли “попросити” за ту Овсяннікову.

Нехай навіть в пропагандистки дійсно тоді щось заклинило і вона зламалася. Нехай за неї насправді хтось з впливових людей “замазав” і її відпустили. Але, чому вона поїхала сюди і тепер щось тут розповідає? Вона ж має тепер бути десь в Європі, як свідок злочинів, що призвели до війни та ще більших злочинів. Ситуація дійсно дивна.