Повернувся черговий спогад з окупації. Я досі в шоці.
Доброго дня Любий Лікарю
Це сталося три роки тому. Було два подібних випадки:один я сиділа під забором із сторони двору і чекала чи буде ломитися окупант в двір, другий я поперла на окупанта з кирпичем. Окупація була не найлегшим досвідом три рази на день повз хату ходили окупанти. Вони змінювалися між позиціями. Коли нормально пройдуть, коли щось вичудять. То у двір ломляться, то нам в спину нам у спину стріляють. Ми їх боялися зайвий раз за двір не виходили, але іноді вимушені були- раз у день навідували батьків. Через нервове перенапруження і недосипання, постійний стрес і стрибання між гранатами в городі у нас все менше було контролю і все більше було люті. Не надихали голодні очі дітей перший раз наточила кирпича на окупанта коли продвигалася перебіжками від батьків я несла трішки молока дітям бо наші кози вигодовували козенят. Окупант йшов мені назустріч коли побачив сумку у мене в руці пришвидшив кроки я пустилася бігом заскочила у двір зачинила за собою хвіртку. Присіла під хвірткою вхопила в руку перше що здалося важкеньким. Окупант рушив за мною наближається до хвіртки я приготувалася до різкого ривка стиснула в руці те що схопила. В метрі від хвіртки окупант зупинився я чітко бачила його в щілину хвіртки. Він став і не мигаючи дивився на хвіртку, наставив на хвіртку автомат і зробив ще крок я зібралася як пружина готова завдати удару щойно підійде ближче. У нього під кирзом хруснула гілочка він аж підстрибнув я затамувала подих. Він подивився на свою ногу на хвіртку опустив автомат розвернувся і пішов я важко обіперлася на землю руки тремтіли рука з предметом заніміла. Я не могла віддихатися ніби бігла крос поглянула в на руку, а там пів кирпичини якою хвіртку підпирали. Я віддихалася, одягла посмішку і пішла до хати не можна домашнім казати вони на межі паніки.

На другий день коли повернулася на хвірці була розтяжка, якби не сонячна погода я її не помітила б. Дядя Коля зняв.

Наступний знову поверталася від батьків, цього разу батьку помагала з козою бо вночі був сильний обстріл і він сам здоїти перелякану козу не міг на повороті ледь не вилетіла на окупанта. За день до цього в селі розповідали, як ровесника мого сина ледь не розстріляли за хліб і молоко. Я була така люта і тут він зростом як мій тринадцятирічний син, очі перелякані. Він наставив на мене автомат те що я зробила у відповідь нормальна людина не зробить, потім коли я згадувала я не могла повірити що це було насправді: я не зводячи з нього погляд підняла під ногами частину кирпичини в одній руці сумка в іншому шматок кирпичу руки по швам і я вся натягнута як струна. Я маленькими кроками рушила на нього. Автомат в його руках тремтить, я чую як він цокотить. Я не звожу з нього погляд, всередині бурлить лють, в голові думка: "не віддам, не буду дивитися в голодні очі дітям". В сумці щавель, гречка яку батьки багато наварили, в з'їсти не можуть і трохи молока. Я була така люта, що думки що він вистрілить у мене не було і раптом він розвертається на каблуках і так тримаючи автомат пішов швидким кроком. Я так і застигла з роззявленим ротом до тями привів гул коптера я швидко рушила додому прийшла дала їсти дітям і вирубилась на 3 години. Зараз якщо станеться подібне, я не зможу так себе поводити, я не розумію чому я так себе тоді повела. Мабуть то була лють і відчай.

Не повторюйте за мною, це небезпечно. Не знаю яким дивом вони мене тоді не розстріляли. Бережіть себе.

Слава Україні

Катерина Ізюмський район

Цілителі

Доброго дня, любий лікарю! Доброго дня, шановна спільното!
Пам’ятаю, якось Євген Олегович пропонував ділитися історіями про чудових людей. Сьогодні я про це згадала, мені взагалі все життя щастило на прекрасних людей, але саме цією розповіддю мені захотілося поділитися тут.
Минулої ночі я повернулася із міста, в якому була вперше в житті і яке закарбувалося в моїй памʼяті назавжди. Я зовсім не подивилася місто, бо мене цікавила одна єдина конкретна адреса, куди я мчала з усіх ніг. І при тому, що за моїми розрахунками мала опинитися у місті в 7 ранку, опинилася за адресою, яку шукала, вже о 5.06. Це особливе місто, місто Дніпро, і в ньому я зустріла людей, які підкорили моє серце. Розповім як це було.
Заходжу я із темряви у світле фойє, шукаю заздалегідь придбані бахіли, і бачу величезну табличку з написом: режим відвідування хворих з 11.00…
І розумію, що я майже у відчаї, адже я не знаю ні палати, ні навіть відділення і 5 ранку... Набираюся мужності і відкриваю двері найпершого відділення. Пошепки питаю. І що чую у відповідь? Ми все розуміємо. Саме цю фразу того ранку (чи ще ночі) я чула постійно, за кожними новими дверима відділень мене розуміли.
І ось відкриваю я чергові двері, вітаюся, і вже готова вимовити той самий набір слів, які повторювала вже кілька разів… І раптом бачу стриману посмішку літньої жіночки, і вона мене питає: «А Ви, напевне, Альонка? На Вас чекають».
Кожен українець чув про цю чудову лікарню у цьому прекрасному місті. Багато репортажів і дописів про високу професійність лікарів Дніпра, але ця щира турбота, материнська, справжня, буквально на кожному кроці не лише по відношенню до хворих, але й навіть до відвідувачів, для мене стала неочікуваним і дуже приємним відкриттям.
Цим листом я хочу дуже подякувати людям, для яких медицина - це не просто професія чи місце роботи, а сенс їх буття. Від Вас не страшно повертатися додому, бо наші рідні залишилися у найтурботливіших руках. Дякую!

Альона, м. Буча

Приветствую, Евгений Олегович и всех участников этого канала. Сейчас в Фейсбуке мне попался на глаза этот стих. Я хочу им поделится со всеми. Эго автор Даниил Андреев. Стих написанный в сталинских застенках или ещё до того, как он туда попал. Этот стих про ТОГДА и ,к сожалению, про СЕГОДНЯ, Сегодняшнюю россию
.......................................................................................................................
Вижу, как строится. Слышу, как рушится.
Все холодней на земной стезе...
Кто же нам даст железное мужество.
Чтобы взглянуть в глаза грозе?
Сегодня с трибуны слово простое
В громе оваций вождь говорил.
Завтра - обломки дамб и устоев
Жадно затянет медленный ил.
Шумные дети учатся в школах.
Завтра - не будет этих детей:
Завтра - дожди на равнинах голых,
Месиво из чугуна и костей.
Скрытое выворотится наружу.
После замолкнет и дробь свинца,
И тихое зеркало в красных лужах
Не отразит ничьего лица.
1937.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Киевлянка.

Про остальное писать не хочется: Трапм , путиногитлер ,игры их ,которые стоят миллионы человеческих жизней в Украине . Единственно,что порадовало -пародия Юрия Великого на Трампа..Смотрела раз 10,не преувеличиваю ,еще буду смотреть. Её бы на английский перевести и дать Трампу посмотреть.. Я считаю ,что Юрий Великий заслужил звание Герой Украины с вручением ему награды... Пусть скорее наступит мир... Обнимаю.

И снова АННА ГИН.
‐-----------
Харьков с утра играет в игру "А чего нет у вас?!". Во всех дворовых чатах транслируют традиционную викторину прифронтового города. Собери пазлик называется. У одних нет электричества, у других газа, у третьих воды. У счастливчиков с 533-го микрорайона – ни того, ни другого, ни третьего. Джек пот.

Оголтелые вновь запустили беспилотники по энергетической инфраструктуре.

Светофоры в городе не работают, троллейбусы не ходят, метро – "в режиме укрытия".

Но знаете, что удивляет? Настроение в наших переписках. Года два назад в похожее утро там сыпались бы проклятия, а сегодня заходишь и улыбаешься. Люди шутят.

– Эй, кто с Немышли? Можно к вам с феном? Очень нужно голову высушить!

– Пятихатки, встречайте, мы всей Салтовкой едем к вам купаться!

И забавные смайлики.

С утра перечитываю, смеюсь. У меня тоже воды нет, свет постоянно мигает, лифт не работает.

Помню, какой это вызывало ужас в двадцать втором. Тащишься по пустой серой лестнице на семнадцатый этаж с тяжеленной баклажкой воды из родника и плачешь. Телефон разряжен, подсветить нечем, собака упирается, идти не хочет. Холодина, еда всухомятку, интернета нет. Даже ощущения свои помню – такая тревога была, аж подташнивало.

А сейчас в каждом тамбуре – годовой запас воды в баках. Фонарики на батарейках, заряженные пауэрбанки, генераторы, туристические горелки, консервы, термобелье…

Не люди, а престарелые бойскауты 😊

У меня только одних свечей в доме хватит на 364 романтических вечера. Такая, правда, себе романтика – я их зажигаю и расставляю вокруг вольера с попугаем, когда отопление вырубает.

Хотя, это тоже смешно, согласитесь. Надо будет как-нибудь сфоткать и подписать "магический обряд гадания на алохвостом жако".

Ладно, надо идти гулять с собакой.

Лифт, правда, так и не работает. Ну и хорошо, попу подкачаю.

П.С. Хочется взять за шквариник этого любителя кремля, управляющего ночными шахедами, тряхнуть хорошенько и спросить: И ШО? И шо, блядь?!

И расхохотаться ему в лицо.
___________
КИЕВЛЯНКА.
П,С ДОКТОР,ПОСЛУШАЛА ВАШЕ ИНТЕРВЬЮ С НАТАШЕЙ ВЛАЩЕНКО. ВСЕГДА СЛУШАЮ ВСЕ ВАШИ ИНТЕРВЬЮ. ❤️

Предложение создать научный сборник из переписок.

Здравствуйте доктор!
Спасибо вам за вашу работу и ваши слова, что вы для нас всегда находите.
С первых дней полномасштабного вторжения россии в Украину вы поддерживали меня своими видео. Благодаря им я смогла взять себя в руки, перестать рыдать от безысходности и найти в себе силы действовать и дальше жить.

Сперва я бросилась освещать происходящее в Украине на просторах социальных площадок, где есть русские. «Они же не знают»- думала я. «Разве они могли бы такое допустить, если бы знали правду?». Ах, как наивна я была. Много месяцев я сражалась с ветряными мельницами. Полностью измотавшись, после бессонниц , с приступами панических атак и полным разрывом отношений со своими «друзьями» и совковыми родственниками я решила сконцентрироваться на реальной помощи украинцам, которые в этом нуждались. И это спасло меня от полного разрушения себя и разочаровании в этом мире. Но переписки остались. Огромный материал, где отлично просматривается психическое расстройство людей, подвергшихся промыванию мозгов, со всеми цитатами вроде «зачем нам мир, если в нем нет россии» и «русский солдат на такое не способен». На мой взгляд- это ценный материал, который ещё много лет после войны можно будет исследовать и не одну научную работу по таким перепискам написать.
Уверена, что таких как я было много и подобные переписки сохранились и у них. Но нужно собрать этот бесценный материал в сборник. Лучше, чтобы этим занимался человек имеющий отношение к психиатрической медицине. Практикант с кафедры или студент. У меня нет таких знакомых. Поэтому я пишу здесь с этим предложением и надеюсь, что найдутся интересующиеся люди и поддержат мою идею.
Очень хочется, чтобы наши попытки открыть глаза россиянам в первые месяцы полномасштабного вторжения всё-таки не были сражением с ветряными мельницами, а принесли хоть такую пользу обществу!

С уважением, Нана

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Нас продолжают обстреливать. Не каждый день, но часто. Работать с детками это не мешает,
Один детеныш даже пошел в школу и вроде неплохо справляется. Зато к нам пришли ещё новенькие. Активные и умные - нужно только правильно уметь смотреть.
К нам добавилось много людей онлайн, желающих помогать детям, и это здорово. Купили генератор, и запасаемся готовыми для употребления продуктами. В условиях жизни без света (включают на пару часов утром и на пару часов вечером) это то, что нужно, чтобы кормить детей.
Жаль только, что нашим защитникам мало кто добавляется с помощью. Приходится говорить ребятам - сейчас не может, ждите очереди или пока соберём нужную сумму. Это долго. Это стоит жизней.
Жить в условиях блекаутов - это непросто. Это павербанки, жесткое планирование помыть и постирать, про покупаться дольше 5 минут речь не идёт. Но мы держимся. Покупаем листовое железо и делаем буржуйки. Ремонтируем машины ребятам. Дома одеваемся теплее. Держимся.


Кто все ещё хочет помогать ВСУ - присоединяйтесь к моему телеграм каналу. Сборы делаем там.
https://xn--r1a.website/+kelGzJZwDa85OTMy

Тримаймося
Виктория, Сумская область

Відповідь на запитання Нани

Нано, ви підіймаєте дуже важливі питання, і ваші матеріали можуть бути корисними не тільки для психологів, психіатрів, а також для сценаристів, письменників, режисерів.

Щодо психологів/психіатрів:
Я зробила невеличкий пошук і аналіз, а також спитала деяких психологів із свого оточення. Ось деякі "свіжі" роботи і їх автори.
Ви можете написати напряму, такби мовити зконтактувати психологів через ФБ, скоріше за все в їх оточенні є ті, що пишуть дисертації на теми "поламана, нищівна психіка і велика кількість лайна в головах 140 мільйонів і їх вплив на всю планету", а також самі психологи працюють над книжками, статтями.

☆ Мар'яна Великодна
Написала книгу "Psychoanalitic practices and Russia's war against Ukraine".

https://www.facebook.com/100001277891347/posts/pfbid0JmdDpRPV38VjvA5YdUNuCBHp9uNAgrWcT4cXb3Yg8RkQXDL8ZmjK7RrHB3P4sUjUl/?app=fbl

☆ Валерій Дорожкін
"Рефлексії небайдужого на тему нової релігії Московії "Безсмертний полк"

https://www.psyportal.org/texts/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96/%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%97-%D0%BD%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BD%D0%B0-%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%83-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97-%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B3%D1%96%D1%97-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%97-%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA.html


Це посилання на сторінку конференції "путін і війна".
Проскрольте там пости. Та є англ мовою і деякі матеріали укр мовою.

https://www.facebook.com/profile.php?id=61560611036935


Надія з Києва

И снова АННА ГИН .
Коли Паша попросив знайти та заказати півників на паличці "пам’ятаєш, як у дитинстві, Ань", я не здивувалась. Паша завжди ставить нетривіальні задачі.

В шпиталі він Пан Павло – волонтер, який буквально живе у медзакладі. Іноді мені здається, що у Паши така місія – викликати у поранених посмішку.

Що він тільки не вигадував – і труселя чудернацькі дарував хлопцям, і іграшки, і прапори. І тут раптом придумав нове – півники!

– Тільки не сучасні, Ань, а саме такі знайди, як були у дитинстві!

А шо Аня, Аня солдат, сказали роздобудь – роздобула. Заказала відразу ящик, щоб всім вистачило.

Але сумнів був.

Думала – то ж з нашого з Пашою дитинства ці півники, а більшість хлопців зростали вже в епоху чупа-чупсів.

Але я помилялася. Радіють поранені військові тим смаколикам, як діти, правда.

Я взагалі завжди плачу, коли вони посміхаються. Тому що не повинні вони, ці молоді гарні чоловіки та парубки, взагалі тут бути. Перебинтовані, оперовані, без кінцівок.

Я не часто розповідаю про шпиталь, тому що це важко. Важко бачити, важко говорити, важко дивитись.

Але іноді вони посміхаються. Захисники. Ця мить – дуже коштовна річь. Дорожче за мілліон міліардів, чи скільки там накрали наші чиновники, хай їм грець.

Ворогам – горіти у пеклі, захисникам – сил та одужання, нам всім – тихої ночі. Тримаємось.

ДОКТОР, Евгений Олегович, может быть Вы знакомы с Анной Гин.? Она же харьковчанка. А вдруг..

Кивлянка.

И снова Анна Гин.

У мамы сегодня день рождения. На кладбище пусто, тихо, только дождь барабанит по надгробьям.

Я снова зашла за оградку со словами "Прости, мамуль, война еще идет". Поклялась им с папой еще в двадцать втором, что мы вместе отметим Перемогу. И теперь всякий раз извиняюсь.

Говорят, слезы уходят с годами. Неправда. Сегодня четвертый день рождения без нее, а я рыдаю, не могу успокоиться.

Не хватает ее невероятного тепла "доченька, обязательно шапку надень, на улице минус". Не хватает седой пряди волос, которая вечно выбивалась из-под вязанного беретика. Не хватает дома, где всегда пахло пирогом с яблоками.

Прости, мамуль, сегодня хризантемы белые. Знаю, ты любишь желтые, но сегодня я не смогла выбрать другой цвет. Это видео, где отец укачивает крохотный белоснежный гроб в Тернополе, оно навсегда теперь с нами, с каждым украинцем.

Поэтому сегодня белые, мам. Хочется хоть немного, хоть на частичку, быть сегодня с этим папой.

Война не кончилась, мам. Вчера в Харькове был жуткий обстрел, взрывы российских беспилотников гремели один за одним, каждый раз казалось – это точно в мой дом.
Мимо. Но в городе погибли три человека.

Мы сидели с Гектором в ванной и так захотелось тебя набрать. Прям схватилась за телефон, а там звонок – дочка звонит.

– Мамуль, ты как там?

Так устроен мир. Так прекрасно и так чудовищно.

Я обязательно приеду к вам праздновать нашу Перемогу. Испеку яблочный пирог по твоему рецепту и привезу, обещаю.

Люблю тебя, мам_______ Киевлянка. У нас была страшная ночь. Впрочем,как и у всех в Украине. Обнимаю. Киевлянка.

Тяжка ніч, і до нас дістали
Доброго дня Любий Лікарю
1:30. Я не зрозуміла одразу. Спочатку крізь сон почула тривогу. А далі... Вибух. Ще один. Світло зникло. Схопилася перевірила обігрівачі. Вимкнула. Побігла до рубильника на електролічильнику і все вимкнула. Коти попросилися у галірею до їжі. Вибух. Розбудили дітей. Сіли за двома стінами. Із галіреї залетіли котики. Туляться. Вибух у вікно бачимо відблиски, як при грозі освячуються кімнати. Діти сидять тихенько. Вони знають що то далеко. Хлопці просто сидять мовчки. А племіниця малює в телефоні. Вибух - ближче. Позвонили мамі. Сказали де ми. Попередили, якщо не буде по телевізору інформації влучання в приватний сектор, і ми не відподатимемо, то у нас зникло світло і немає зв'язку. На щастя зв'язок не зник. Ввімкнули аудіо файл який прислали знайомі. Слухаємо. Ще вибух - ближче. Сестра каже, що ми біля трансформатора невже в нього цілять. Затихло. Ми посиділи, ще півгодини. Почали клювати носом. Тихо розбрелися по ліжкам. Виявляється тривога досі. ДТЕК повідомив, що буде світло о 12:00. В телеграмі інформація, що били по ТЕЦ, запускали Калібри. Ох. З ранку подруга, з Чернігівщини, розповіла, що через них шахеди летіли. Але щось нове надали ЗСУ коли збивають вильоти гучніші хоч і далеко від них, а чінко чують коли збивають. І набагато ефективніше збивають. Видно, щось надали союзники. Щиро дякую їм за це. Що ж тривога минула, світла нема. Ми живі. Тож треба жити цей день. Зараз розтоплю грубку і вичистимо у птахів. Так і живимо між атаками, відключенням і тривогами.
Слава Україні.
Катерина Ізюмський район

Фастів знищили вокзал
Доброго дня Любий Лікарю
05.12.2025 світло було цілий день нарешті енергосистеми полагодили після атаки 29.11.2025. купила магній заснула швидко о 21:30. Ні що не передвіщадо біди.

05.12.2025 23:23 вибух, перевернувся з боку на бік. 23:25 вибух схопилися. 23:26 на вулиці чую повітряну тривогу. Буджу дітей, схоплюємося з сестрою, хапаємо котиків і у куток без вікон. Кіт нервує, бурчить. Вибух, освітило всі кімнати. Кіт більше не пручається. У нас у хаті лікується тяжко поранена півнем курка, вона у підгузку і у фартушку, щоб сама не розкльовувавла рани. Вибух, тьоп тьоп, я не зрозуміла що це, всі п'ять котів біля нас. У черговому спалаху бачу обриси курки між ногами, вибух. Затихло.

00:45 гул, спалах, і ми і діти і коти і курка всі притислися в кутку. Вибух задрижала хата. Спалах, притислися вибух. Потім чую постріли артилерії, радість, радісний вигук племіниці " наші, нас захищають". Спалах, притислися вибух. 01:03 спалах, притислися, сестра кудись кинулася, вибух, хата підстрибнув. Я питаю у сестри, що вона витворяє. Відповідає, що щось велике було і при відкрила двері, щоб не вилетіли вікна. Судячи по тому, як трухонуло, не відкрила двері вікна вилитіли б. З'явилися перші відео і новини. Десь біля вокзалу. Виглянула сестра у галірею все місто у диму, все місто у зареві, щось палає.

01:34 в телеграм каналі про вибух у Боярці. А тільки 27.11.2025 звідти з лікарні додому з хлопцями повернулася. Який жах у тій лікарні навіть ховатися немає де. Як же діти там поперелякувалися.

01:54 на карті повітряних тривог частина Вінницької області чомусь жовтий. Я показую сестрі, що це може бути. І ледь не впустила телефон. Сигнал радіаційної небезпеки. Порада ввімкнути телевізор, або радіо. Ми в шоці, телевізора у нас нема. Звоне мама, ми просимо ввімкнути телевізор. Підчас розмови лунає відбій радіаційної небезпеки. Хух. Тиша.

02:18 спалах, притислися, вибух і так ще 10 раз. Повідомлення про балістику. Чули як мінімум дві пронеслися над нами. Знову гудять, спалахи, притислися, 5 вибухів підряд. Хата дрижить. Тиша.

Змерзли, змучилися, годину нічого не чути. Моє ліжко між двома вікнами, страшно. Взяла подушку і одіяло і лягла із сином на одне ліжко, воно в куточку, без вікон. Сестра пішла до племіниці. Заснули.

5:30 два вибухи, втислися в стіни, почекали і знову заснули.

6:10 проліт ракети, летять гудять шахеди. Схопилися побігли в укриття притислися два вибухи підряд. Почекали півгодини тихо. Полягали спати. Прокинулися о 7:29. Продовжується тривога. Гудять шахеди але у нас не вибухають. Найдивовижніше, що весь цей час світло було. 7:45:повідомлення у телеграмі від енергетиків, щоб заряжали все що можемо, доки є напруга. Балістика летить на захід, на електростанції. Тільки зараз ми дізналися про вокзал.

7:50 у телеграм каналах, являється повідомлення скопійоване з російських пабліка, що по Фастові всі цілі відпрацьовані. Сестра дивиться і каже, що на сьогодні все. Ми поставили все на зарядку. Коти туляться, курочка скаржиться кокає, треться об ноги. Пішли вичистили у курей , постелили нове сіно, Погодували. Нас зачепила сусідка сказала, що її родича залізничника швидко викликали на вокзал. Від вокзалу нічого не лишилося. Наносили дрова все вправили. Розтопляємо і готуємо їсти.

9:03 нарешті відбій, розслабилися. Тепер почався процес відповідати на дзвінки наляканих знайомих і родичів.

"- Ой, ми привіт, ми в новинах бачили ...

- ми живі, здорові, з нами все добре. Ми від вокзалу далеко живимо".

Потім повідомили про закриття станції і зміну рухів поїздів.

Вчителька племіниці влаштувала перекличку у шкільній вайбер групі.

Прогріваємо грубкою хату, на грубкі готуємо їсти, зайві електроприбори вмикати не ризикуємо. Переробляю капусту і гарбузи. Живемо далі

Тримаймося. Слава Україні

Катерина Ізюмський район

Третя ніч постіль
Доброго дня Любий Лікарю
7.12.2025 22:50 лунає повітряна тривога.

23:50 перший вибух, хапаю подушку і одіяло і біжу до сина в ліжко у куток. Курочка прибігла під ліжко племінника,кокає на всю хату скаржиться. До нас застрибнуло у ліжко три кота. Сестра помчала у ліжко племіниці подалі від вікон, до них прибіг один кіт. Спимо.

01:30 вибух, кинулася, син спить, подивилася на час. Спимо.

02:20 вибух, підстрибнула. Син прокинувся. Близенько, щось бурчить сестра. Почекали. Повторних вибухів нема. Лягли спати.

3:47 вибух, кинулися. Далекий подивилася час спимо далі.

4:15 вибух, кинулися. Далеко спимо. В телеграмі написали, що працює ППО.

Прокинулися о 6:59 подзвонила мама, що у Фастов приїжджають журналісти Сніданку з 1+1.

У телеграмі повідомляють про пошкодження триповерхового будинку і приватного будинку.

Тримаймося. Слава Україні

Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Очень... Туманы. Солнца нет, нет, нет.
Депрессия (да-да, та самая, клиническая) накрыла новой волной. Повысили дозу антидепрессанта. Добавили витамин D. Пользуюсь любой возможностью поспать, потому что организм стремится именно к этому.
На фото я на работе отключилась, ну не было сил, на следующий день дали выходной и я сутки дрыхла.
Дети... Дети приходят. У нас погуляла ветрянка. И Коксаки. Переболели многие, но все равно работаем. Работаем с молодыми людьми с инвалидностью 18+. Им после всех возможных мест учебы всё равно идти некуда, найти работу ну почти невозможно. У нас учатся кулинарии и проводят занятия спортом.
Работаем и с младшими. Ради них самих. Ради их родителей. Для родителей периодически проводим групповые занятия с психологом. Тоже что-то.

С волонтерством трудно - людей, готовых помогать, всё меньше. Все устали. Все измучены и измотаны. Нервы на пределе и можно сорваться от любой мелочи.
Я держусь. Потому что если нет, то конец будет печальный.
Бытовые трудности из-за лаптестана - со светом, водой, теплом не так страшны как то, когда друзья, родные ранены или погибли. Лишились жилья. Ненавижу. Как же я вас, орков, ненавижу, потому что каждый день - новая и новая боль.
Освободили нас... От жизни, здоровья, дома... Сволочи. Какие же сволочи.

Виктория, Сумская область

Простір майже усіх океанів
Згуртував навкруг Криму в момент!
Пити ліки? Та ну його в баню!
Психіатри, це ваш пацієнт!