Два морпіха

Тут Роб Лі (який з Кофманом робить подкасти і детально досліджує нашу війну) разом із Kriegsforscher (також відомого як Яґд, українського військового), зробили сумісний проєкт "Two Marines", в якому будуть оглядати найближче майбутнє російської армії, технологій які вони використовують, а також іншу інфу. Сьогодні вони опублікували матеріал де оглядають теперішнє положення на полі бою. Ніякої нової інформації тут нема, проте вони досить добре її зібрали разом, тому це цікаво почитати.

У березні 2026 року російська армія посилила наступальні дії по всій лінії фронту. Від атак малими піхотними групами та квадроциклами вона перейшла до активнішого застосування бронетехніки, артилерії та дронів на тлі покращення погоди. Попри інтенсифікацію штурмів, українські сили відбили всі великі атаки, хоча росіянам подекуди вдалося просунутися за рахунок інфільтрації між позиціями.

Водночас Україна нарощує удари в оперативній глибині далекобійними дронами, системно знищуючи ППО, склади, логістику та командні пункти, що ускладнює російське забезпечення. На більшості напрямків російська тактика залишається сталою: постійний тиск малими групами з періодичними механізованими атаками, часто під прикриттям туману. Однак ці атаки регулярно зазнають втрат, зокрема техніки.

Найінтенсивніші бої точаться на напрямках Гуляйполя, Покровська, Костянтинівки та Лиману. Особливо показовою стала велика атака на Лиманському напрямку, яка завершилася значними втратами для росіян без досягнення результату. Водночас на напрямку Слов’янська росія просувається швидше, що пов’язано радше з проблемами української сторони, ніж із власною ефективністю.

Паралельно Україна активно б’є по тиловій логістиці противника (до 30–45 км), зокрема по системах зв’язку та управління дронами. Росія адаптується до втрати Starlink, але це знижує ефективність її технологічних рішень.

Загалом ситуація залишається динамічною: росія нарощує тиск і, ймовірно, зосередиться на напрямках Слов’янська та Гуляйполя, тоді як Україна створює умови для власних локальних наступів через системне виснаження логістики та управління противника.

А де український «Ланцет»?

А пам'ятаєте, як відео з ударами російських «Ланцетів» масово розліталися по каналах і чатах, викликаючи однакову реакцію: «а де ж український аналог?».

Насправді українські аналоги працюють уже понад рік і демонструють доволі відчутні результати. Спочатку їхній розвиток гальмували об’єктивні фактори: потреба у власних системах зв’язку, технічні доопрацювання, проблеми із закупівлями. Але цей етап уже позаду.

Сьогодні це повноцінний інструмент — окремий клас засобів, який став частиною української мідлстрайк кампанії. По суті, це «скальпель» серед дронів: точковий, високоманеврений і ефективний. І за низкою технічних характеристик ці системи вже перевершують російський «Ланцет», продовжуючи швидко еволюціонувати.

Розмови з військовими показують інше: попит на такі засоби лише зростає. Все більше підрозділів хочуть мати у своєму розпорядженні інструменти для точкових і болючих ударів по противнику. Виробники готові масштабуватися, підготовлені екіпажі є. Головне обмеження — як і раніше, фінансування.

Утім, уже зараз можна констатувати: український ОПК створив той клас озброєння, відсутність якого довгий час була предметом критики.

На відео — частина неопублікованих кадрів застосування українських «Булави» та RAM-2X, наданих 422 ОП БпС, за що їм окрема подяка.

Детальніше — у моїй статті для «Оборонки».

Це не увійшло в статтю — тому коротко поясню тут.

Основа звʼязку на ФП-2 — це Starlink. Його ключова перевага — робота без ретрансляторів і незалежність від наземної інфраструктури. Фактично мова про глобальне покриття та відносну стійкість до локального РЕБ.

Але це не «срібна куля». Є обмеження по затримці сигналу і масогабаритах терміналу, який доводиться нести безпілотнику. Окремий фактор — географія: на території Росії Starlink не працює, тоді як класичний радіозвʼязок нікуди не зникає.

Тому під кожне завдання підбирають окрему архітектуру звʼязку: радіо з ретрансляторами, супутниковий канал або їх комбінацію. Подібні підходи вже використовувалися, зокрема на RAM-2X.

Втім, інтеграція супутникового терміналу має і другий порядок наслідків. Вона впливає на льотні характеристики «Х-вінгів» — а це їх ключова перевага, яка дозволяє заходити на ціль під складними, «крутими» кутами.

Ще один момент — комплексність. Система дозволяє проводити дорозвідку цілі перед ударом без залучення окремого баражуючого боєприпасу: цю функцію бере на себе окреме крило, яке утримується над районом.

Ціна нижча — але це навряд чи визначальний фактор у цій історії.

Бонус за безумний трюк

СБС повідомляють про ураження сторожового корабля "Адмірал Григоворич".

Насправді дане судно знаходиться в складі оперативного з'єднання ВМФ Росії в Середземному морі.

Отже, було уражено інший фрегат проєкту 11356Р, а саме "Адмірал Макаров" або ж "Адмірал Ессен", що знаходиться в Новоросійську та регулярно пускає Калібри по території україни.

З одного боку так міномет на НРК це реально річ цікава.

З іншого боку цей маніпулятор...

Схоже що 2Б9 "Васильок" це unknown technology тепер і будуть пробувати все це вирішувати комерційними пропозиціями на основі китайських-роборук, які йобнуться від тряски, неякісного використання і так далі.

Не зрозумів правда тейку "вітчизняні виробники досі не думають в напряму створення боєприпасів та стволів цього калібру".

У нас є виробництво 82мм мін, так воно не таке яке б хотілося, але воно є. Їх просто не закуповують і тому вони пішли тим шляхом, яким у нас йде все. Стали боеприпасом для дронів. А от щодо мінометного НРК, це реально над чим варто задуматися нашим виробникам, всунути туди систему керування типу Кріп-А, відновити unknown technology "василька" і прям перемога може бути.

Але то таке...

https://xn--r1a.website/ze_bg1920/7202

Виходить Макаров вже другий раз "уражають". Перший раз ГШ заявили, а потім він в той же день ракети пускав, а тепер СБС.

Ну нічого, Бог любить трійцю.

НАТО зразка 2022: не приймемо Україну інакше будемо воювати з рашкою

НАТО зразка 2026: розвалюється через срачку помаранчевого ідіота

Балдю з цього таймлайну, наче лор батлфілду стає реальним.

https://xn--r1a.website/yaroslavivval/10803

Але я скоріше думаю, що Рютте шось придумає, щоб відтермінувати це на деякий термін.

А шкода :/

Хто такі UFORCE?

На публікацію цієї статті разом із веліколєпним Богданом Мірошниченком в нас пішло багато часу, але воно того варте.

Представляємо вам історію появи UFORCE, тієї самої компанії, яка виникла не звідки, але виробляє Магуру, Немезіси, НРК "Лють" та багато чого іншого.

UFORCE позиціонує себе саме як компанія-інтегратор, тобто така яка фокусується на бізнес-питаннях та управлінні і допомагають компаніям виходити на якісно новий рівень та підважувати сильні сторони одна одної. Подібна концепція для нас не нова, на нашому ринку вже давно існують Українська Бронетехніка, Вирій, ТАФ, які в принципі працюють так само.

Під час спілкування зі співзасновником UFORCE Олегом Рогинським постійно виникало відчуття, що говориш не стільки з власником великої компанії, скільки із західним стартапером. Це, в принципі, логічно: він має досвід роботи на зовнішніх ринках і орієнтується на відповідні підходи — на кшталт Anduril чи Lockheed Martin. При цьому Україна має те, чого цим компаніям часто бракує, — реальний бойовий досвід.

Можливість тестувати технології у бойових умовах робить український ринок унікальним. Саме це і приваблює іноземних військових та виробників. За різними оцінками, вони не лише намагаються адаптувати українські рішення, а й активно переманюють інженерів, пропонуючи кращі умови. Усередині країни ситуація теж непроста — компанії конкурують між собою за обмежену кількість фахівців.

Окрема історія — інвестиції. На ринку є гравці, які скуповують перспективні технології за низькими оцінками без чіткої стратегії розвитку. Бувають і ситуації, коли команди продають більшу частину компанії просто для того, щоб отримати ресурс на масштабування. При цьому частина західних інвесторів не поспішає заходити в Україну через регуляторні обмеження, зокрема щодо виведення капіталу, які встановлює Національний банк.

Водночас на Заході deftech-компанії залучають мільярдні інвестиції у власні продукти. Наприклад, виробник морських дронів Saronic отримав до $1,7 млрд фінансування.

Вони будуть ставити інвесторам в приклад український досвід, але зроблять красиві білборди у стилі "не працюйте в українській компанії, працюйте у нас" і будуть забирати наших людей. А далі вони будуть копіювати наші технології і дрони, але не для реального бойового застосування, а для того, щоб замовник їх купив і поклав на полицю. І потім будемо писати історичні книжки про легендарні "Магури", які колись започаткували цілий жанр у морській війні, але зараз не виробляються", – каже Рогинський.

Як раз з "Магурами" і сталася схожа ситуація. Їх нібито мала почати збирати американська компанія Red Cat у партнерстві з українським виробником. Пройшов час, і українську розробку стали позиціонувати на виставках як власну американську.

Це ще раз показує: без системної роботи із Заходом і чіткого пояснення цінності українського бойового досвіду наші компанії ризикують програвати конкуренцію гравцям із більшими ресурсами.

Про те як зараз функціонує deftech та історію стоврення UFORCE, читайте у новому матеріалі "Оборонки"

Найбільше я випав з цього. У майбутньому ми дедалі частіше будемо бачити випадки коли на заході з'являтимуться напрацювання, дивним чином дуже схожі на наші, при цьому якісно вони ніяк не будуть змінюватися (покращуватися). Але це не буде заважати їм витісняти нас з ринку озброєнь, який в майбутньому для нас може стати одним з основних. Ну звичайно, якщо ми не просремо його...