❤️ Сьогодні 145 років від дня народження Симона Петлюри. Довгий час його ім’я було оповите міфами та фальсифікаціями. Російська і радянська пропаганда не шкодувала грошей і зусиль, щоб дискредитувати його, звинуватити у єврейських погромах, зраді ЗУНР, навісити тавро недалекого «бухгалтера», який взявся керувати країною і її військом. Навіть цілі художні фільми знімали для його дискредитації, а ярлик «петлюрівець» в радянські часи був ознакою неблагонадійності, як до того «мазепинець» і після того – «бандерівець».

Але історія все розставляє на свої місця і розвінчує міфи. Так, Петлюра був різним, він іноді припускався помилок, але їх не робить лише той, хто нічого не робить. Тим цікавіша його постать на тлі тієї епохи. Але він вірив у можливість відродження української держави, він казав: «В українську державність ми віруємо, українську державність ми ісповідуємо, - в її неминучості ми переконані», і все своє життя поклав на те, щоб ці слова стали реальністю.

А як добре ви знаєте біографію голови Директорії, Головного Отамана військ і флоту УНР? Перевіримо у нашому новому тесті?

⚔️23 травня – День Героїв. Цього дня українці вшановують пам’ять про героїв національно-визвольних змагань усіх часі та поколінь, які поклали своє життя за волю та незалежність України.

Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: «Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».

Дата 23 травня була вибрана не випадково. 3 травня за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня радянськими агентами були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.
Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали члени Організації Українських Націоналістів і вояки Української Повстанської Армії.

Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, Козаччини до Визвольних змагань ХХ століття, наводячи приклад Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА.
Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.

Після відновлення Незалежності у 1991 році свято почало повертатись в український календар пам’ятних дат. Нині свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо з 2014 року, відколи українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка після анексії Криму та окупації частини Донбасу, у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення. На жаль, протягом десяти років війни пантеон героїв, які віддали життя за Україну, поповнюється щодня.

​​#FightForUkraine
Алла «Рута» Пушкарчук у 2014 році долучилась до добровольчого руху. З початком повномасштабного вторгнення, бувши журналісткою та редакторкою, Алла разом з своїм коханим Максимом вдруге стала на захист України. Загинула 25 квітня внаслідок ворожого обстрілу на Донбасі.

Алла Пушкарчук народилась у селі Сокіл на Волині. Вивчала редактуру у Київському національному університеті культури і мистецтв та театрознавство в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.

З початком російської агресії на Донбасі у 2014 році долучилась до «Правого сектору». Була фотокореспонденткою та репортеркою в 5-му окремому батальйоні Української добровольчої армії. Її репортаж «Поворот праворуч» увійшов в 10-ку фіналістів Конкурсу художнього репортажу «Самовидець» 2016 року. 2017 року – із серією фотографій з війни Алла увійшла в число переможців XIX Міжнародного фотоконкурсу від Всеукраїнської газети «День».

Після демобілізації, у 2018 році, працювала у виданні «Український Тиждень», де пройшла кар’єрний шлях від новинарки до культурної оглядачки. Згодом займалась піаром видавництва «Комора». У 2021 стала випусковою редакторкою одного з найповажніших українських книжкових видань «Читомо». Опікувалась новинним відділом та проєктом «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який присвячений письменникам і журналістам України та світу, яких переслідують через їхні політичні переконання, насамперед на окупованих Росією територіях.

З початком повномасштабного вторгнення, Алла разом зі своїм коханим Максимом долучились до Сил оборони. Пара служила мінометниками у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Мріяла після війни відкрити власну книгарню, яка б нагадувала її домашню бібліотеку. Загинула 25 квітня внаслідок обстрілу

«Алла була з того покоління, що дорослішало на війні і жадібно будувало плани на майбутнє. Вона колекціонувала народні прикраси, живо цікавилася культурним життям, постила фото котиків, які з нею були повсюди. Ніхто не замінить Аллу. Ні в мирному житті, ні в воєнному. Це невідновлювана втрата у повному сенсі», — згадує про Руту головний редактор «Українського Тижня» та військовослужбовець Дмитро Крапивенко.

💔У середу, 29 травня, помер український політв’язень, дослідник та громадський діяч, почесний голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих Петро Михайлович Франко. Йому було 89 років.

Петро Франко народився у селі Глинивці на Львівщині у 1934 році. У 1949 році 15-річного Петра Франка заслали в ГУЛАГ на п’ять років участь у національно-визвольному русі.

Після відновлення Україною незалежності Петро Франко приклав чимало зусиль для збереження національної пам’яті українського народу. Був членом редакційних колегій науково-документальних видань «Книга пам’яті України», «Реабілітовані історією», «Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні».

З його ініціативи виготовлено і встановлено меморіальні дошки Юрію Липі на Яворівщині, Петрові Франку, Романові Сушку, патріарху Йосифу Сліпому, Романові Шухевичу, Євгенові Коновальцю, митрополитові Андрею Шептицькому у Львові. А також львівських пам’ятників Романові Шухевичу, Гайдамакам, митрополита Андрея Шептицького, Євгену Коновальцю, Петру Сагайдачному та Героям ЗУНР та УГА.

Один із ініціаторів відновлення військових поховань українських січових стрільців та вояків УГА, а також будівництва меморіалу «Пам'яті жертв радянського політичного терору» на Янівського цвинтарі та виділення 76 поля на Личаківському цвинтарі для поховання борців за волю України.

За свою роботу зі збереження національної пам’яті відзначений орденом Свободи, орденом Ярослава Мудрого 5 ступеню та орденами «За заслуги» усіх трьох ступенів.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким! Це ще одна велика втрата для українського суспільства. Шана і памʼять панові Петрові, який зробив неоціненний внесок у збереження та примноження історичної правди та національної пам’яті!