​​15 травня відзначаємо 170-ту річницю з дня народження відомого українського хіміка, гігієніста та епідеміолога, першого міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини та відомого українського громадсько-політичного діяча Івана Горбачевського.

Іван Горбачевський народився у селі Зарубинці на Тернопільщині, в родині греко-католицького священника. Навчався у Першій тернопільській класичній гімназії, а згодом на медичному факультеті Віденського університету. У гімназії долучився до громадівського гуртка, який очолював майбутній видатний український фізик, а тоді старшокласник Іван Пулюй. У студентські роки керував товариством «Січ у Відні».

У 1877 році здобув ступінь доктора наук та почав працювати у Хімічному та Фізичному інститутах у Відні. У 1882 році першим у світі синтезував сечову кислоту. До цього серед хіміків панувала думка, що штучно синтезувати речовину живого організму не можливо поза ним.

У 1883 році очолює катедру лікарської хімії у Карловому університеті у Празі. Цю посаду він обійматиме 35 років, періодично поєднуючи її з посадами декана медичного факультету та ректора Карлового університету. Серед його наукових здобутків: дослідження травлення еластину (білок міжклітинної речовини, який, зокрема, сприяє загоюванню ран) та висунення гіпотези, що білки складаються з амінокислот. Він також синтезував біологічно важливу речовину креатин, відкрив фермент ксантиноксидазу, методику виділення нуклеїнових кислот із тканин організму, нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах, вперше встановив джерела сечової кислоти в організмі.

У 1906 році очолив Санітарну раду Чеського королівства. А в 1917 році призначений першим в Австрійській імперії міністром охорони здоров’я. У жовтні 1918 року пішов з посади через незгоду щодо поділу Галичини між поляками та українцями. Був активним прихильником проголошення Західноукраїнської народної республіки.

З 1919 року професор Українського вільного університету у Відні. А з 1924 року ректор Українського вільного університету у Празі. Того ж року заснував та очолював до 1935 року Музей визвольної боротьби України, який під час Другої світової розграбували радянські спецслужби.

Помер 1942 у Празі, похований на цвинтарі «Шарка».

Колектив Українського інституту національної пам'яті приєднується до вітань з Міжнародним днем вишиванки 🇺🇦

Яким має бути календар памʼятних дат російсько-української війни?

Календар є одним з інструментів меморіалізації. Тож закономірно, що в контексті збереження памʼяті про події сучасної російсько-української війни постає питання відповідних дат.

Низку дат у державному календарі запровадили після початку російської збройної агресії у 2014 році. Тут можна згадати, наприклад, 29 серпня, коли вшановуємо памʼять загиблих захисників України. Але повномасштабний етап війни спонукає до системного переформатування календаря памʼятних дат.

Як підійти до цього завдання – обговорили фахівці та представники державних інституцій на круглому столі «Російсько-українська війна: календар ключових дат».

Чи потребують переформатування вже наявні дати?

Чи доцільно запроваджувати нові дати, поки війна триває?

Як позиціювати 24 лютого в системі памʼятних дат?

Відповіді на ці питання від учасників круглого столу зібрали в матеріалі на сайті УІНП.

Обговорення можна послухати в записі.

До Дня пам'яті жертв політичних репресій, який традиційно вшановуємо у третю неділю травня (19 травня) презентуємо відеопроєкт, який у трьох відео детально та доступною мовою розповість про обставини та наслідки Великого терору 1937-1938 років.

Перший ролик присвячений Биківні - місцю масових поховань жертв Великого терору. Про те, як село під Києвом перетворилось на "полігон смерті" сталінського режиму розповість заступниця генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька.

Проект підготовлено за співпраці: Українського інституту національної пам’яті, Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності


Над проєктом працювали: Тетяна Шептицька, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.

Відемонтаж: Віталій Сударкін

У відео використано матеріали Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Державного архіву м. Києва, Центрального державного аудіовізуального та електронний архіву, Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, відкритих джерел, приватних фотоархівів.

​​🙏18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу.

У 1944 році згідно із таємною постановою Державного комітету оборони № 5859-сс «Про кримських татар», підписаною Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВД з метою звільнення Кримського півострова від корінного населення.

Формальною підставою стали обвинувачення кримських татар у масовому дезертирстві та колабораціонізмі, що геть не відповідало дійсності – понад 17 тисяч кримських татар служили в Червоної армії з перших днів війни. Третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові, також складали кримські татари.

Спецоперація, у якій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД, розпочалася о 3-тій годині ночі. Депортованим (а це були переважно жінки, діти, старі, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до пів години, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти переповненими, наглухо закритими ешелонами відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Частина депортованих потрапила на примусові роботи до Московського вугільного тресту, до таборів фронтового резерву та до ГУЛАГу. Дорога тривала до трьох тижнів. Багато депортованих від голоду та хвороб померли в дорозі.

Загалом протягом трьох днів з Криму було вивезено понад 190 тисяч кримських татар. Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрілці – про них просто забули, а коли спохопилися, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944-му з Криму було депортовано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Лише 1989 року кримським татарам дозволили повернутися на батьківщину.

Після незаконної анексії Криму у 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду.

🔸Детальніше про депортацію кримськотатарського народу 1944 року читайте в наших інформаційних матеріалах.

🔸Детальніше про День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу історик Андрій Іванець в інтерв'ю для Радіо Культура.

🔸Дітям про депортацію розказує Джамала в проєкті «Книга-мандрівка».

🔸Перший кримськотатарський художній фільм про сталінські депортації "Хайтарма".