23 квітня відзначаємо Міжнародний день книги та авторського права. Це свято ЮНЕСКО запровадило у 1995 році на честь вшанування двох видатних літераторів – Вільяма Шекспіра та Мігеля де Сервантеса Сааведри. Обоє вони померли 23 квітня 1616 року, щоправда, в різні дні, тому що Англія на той час послуговувалась юліанським календарем, а Іспанія – григоріанським.
Так чи інакше, а Міжнародний день книги хороший привід нагадати, що Український інститут національної пам’яті видає чудові історичні наукові та популяризаційні видання.
Більшість фізичного накладу ми відправляємо за запитом у бібліотеки, заклади культури та освіти, військові частини тощо. Однак електронні версії усіх видань Інституту завжди є у відкритому доступі на нашому сайті. Тримайте добірки з кількох цікавих та оригінальних видань УІНП.
Так чи інакше, а Міжнародний день книги хороший привід нагадати, що Український інститут національної пам’яті видає чудові історичні наукові та популяризаційні видання.
Більшість фізичного накладу ми відправляємо за запитом у бібліотеки, заклади культури та освіти, військові частини тощо. Однак електронні версії усіх видань Інституту завжди є у відкритому доступі на нашому сайті. Тримайте добірки з кількох цікавих та оригінальних видань УІНП.
❤17
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
До дня пам'яті трагедії на Чорнобильській АЕС презентуємо відеопроєкт, який у трьох роликах детально розгляне обставини та наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства.
Перший ролик розповідає про попередні аварії та зупинки на ЧАЕС, які стались до трагічної катастрофи 26 квітня 1986 року.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам'яті , Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК.
Перший ролик розповідає про попередні аварії та зупинки на ЧАЕС, які стались до трагічної катастрофи 26 квітня 1986 року.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам'яті , Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК.
👍18❤5
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
До дня пам'яті трагедії на Чорнобильській АЕС презентуємо відеопроєкт, який у трьох роликах детально розгляне обставини та наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства.
Другий ролик розповідає про першотравневі демонстрації, які радянська влада попри наявну інформацію про високе радіоактивне забруднення, виводила людей задля підвищення іміджу комуністичної ідеології.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам’яті, Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії», Збірник «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період – Збірник документів» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК, Володимир БІРЧАК та Фотоальбому «Незалежність. Найкращий час». Independence. Prime Time».
Фотоматеріали надані Українським національним інформаційним агентством «Укрінформ».
Електронну версію видань можна завантажити на сайті УІНП.
Другий ролик розповідає про першотравневі демонстрації, які радянська влада попри наявну інформацію про високе радіоактивне забруднення, виводила людей задля підвищення іміджу комуністичної ідеології.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам’яті, Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії», Збірник «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період – Збірник документів» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК, Володимир БІРЧАК та Фотоальбому «Незалежність. Найкращий час». Independence. Prime Time».
Фотоматеріали надані Українським національним інформаційним агентством «Укрінформ».
Електронну версію видань можна завантажити на сайті УІНП.
❤16
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
До дня пам'яті трагедії на Чорнобильській АЕС презентуємо відеопроєкт, який у трьох роликах детально розгляне обставини та наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства.
Третій ролик розповідає про те, як радянська влада намагалась приховати та зацензурити інформацію про катастрофу на Чорнобильській АЕС.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам’яті, Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії», Збірник «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період – Збірник документів» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК, Володимир БІРЧАК та Фотоальбому «Незалежність. Найкращий час». Independence. Prime Time».
Електронну версію видань можна завантажити на сайті УІНП.
Третій ролик розповідає про те, як радянська влада намагалась приховати та зацензурити інформацію про катастрофу на Чорнобильській АЕС.
Лектор проєкту — директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України Андрій Когут мовою фактів та документів пояснює як і чому відбулось аварія на Чорнобильській АЕС.
Відеопроєкт створений спільно Українським інститутом національної пам’яті, Галузевим державним архівом Служби Безпеки України, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
Над проєктом працювали: Андрій Когут, Віталій Сударкін, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ольга Савенок.
У відео використано матеріали книги Збірник документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії», Збірник «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період – Збірник документів» / Упорядники: Олег БАЖАН, Андрій КОГУТ, Геннадій БОРЯК, Володимир БІРЧАК та Фотоальбому «Незалежність. Найкращий час». Independence. Prime Time».
Електронну версію видань можна завантажити на сайті УІНП.
❤16👍5
27 квітня відзначаємо 170 років з дня народження Отто Ейхельмана, видатного юриста та правника, автора проєкту Конституції УНР.
Отто Оттович Ейхельман народився під Петербургом у 1854 році. Його батьки були балтійські німці, які сповідували лютеранство. У 1872 році Ейхельман завершив навчання у Ревельській гімназії (Таллінн, Естонія), а за три роки здобув юридичний ступінь у Дерптському університеті (нині Тартуський університет, Естонія).
Після отримання магістерського ступеня перебирається у російський Ярославль, де отримав посаду доцента у Демидівському юридичному ліцеї. У 1880 році захистив дисертацію з права у Київському університеті імені Святого Володимира. А вже за два роки переїздить з Ярославля в Київ, щоб стати завідувачем кафедри історії зарубіжного законодавства на юридичному факультеті університету.
Бувши німцем за походженням, Ейхельман у Києві став палким патріотом України та захисником всього українського. Сам Отто Оттович був прихильником «громадівських ідей» Михайла Драгоманова, розглядаючи державу, як «спілку громад».
Окрім викладання в Київському університеті, Ейхельман активно брав участь у київському міському самоврядуванню. Між 1898 та 1906 роках був гласним Київської міської думи. У 1905 році Ейхельман очолив юридичний факультет Київському університету, а вже 1908-го став очолив Київський комерційний інститут.
Після проголошення Центральної Ради, Ейхельман активно долучився до розбудови молодої української державності. У 1918 році працював у Міністерстві торгівлі та промисловості. Брав участь у розробці економічної угоди між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною в межах Брест-Литовського мирного договору. Згодом перейшов на роботу у Міністерство закордонних справ УНР, де спершу обіймав посаду товариша (заступника) міністра, а згодом був виконуючим обов’язків очільника МЗС.
Після захоплення влади більшовиками, виїхав у Прагу. Там очолював правничий факультет Українського Вільного університету. Також викладав в Українській господарській академії у Подєбрадах та Українському високому педагогічному інституті у Празі.
На еміграції створив проєкт Конституції Української Народної Республіки. Свій проєкт засновував на драгоманівських ідеях, тому головними принципами проєкту основного закону УНР Отто Ейхельмана є федералізм та ідея народного суверенітету. Саме вони обмежують парламентський абсолютизм, посилюючи позиції установчої гілки влади через участь народу в референдумах, плебісцитах тощо. Основи цього проєкту Конституції закладено на ґрунті новітнього класичного конституціоналізму, джерелами якого вважались англійська, американська та революційні французькі конституції.
Помер Отто Ейхельман у Празі 1943 року.
Отто Оттович Ейхельман народився під Петербургом у 1854 році. Його батьки були балтійські німці, які сповідували лютеранство. У 1872 році Ейхельман завершив навчання у Ревельській гімназії (Таллінн, Естонія), а за три роки здобув юридичний ступінь у Дерптському університеті (нині Тартуський університет, Естонія).
Після отримання магістерського ступеня перебирається у російський Ярославль, де отримав посаду доцента у Демидівському юридичному ліцеї. У 1880 році захистив дисертацію з права у Київському університеті імені Святого Володимира. А вже за два роки переїздить з Ярославля в Київ, щоб стати завідувачем кафедри історії зарубіжного законодавства на юридичному факультеті університету.
Бувши німцем за походженням, Ейхельман у Києві став палким патріотом України та захисником всього українського. Сам Отто Оттович був прихильником «громадівських ідей» Михайла Драгоманова, розглядаючи державу, як «спілку громад».
Окрім викладання в Київському університеті, Ейхельман активно брав участь у київському міському самоврядуванню. Між 1898 та 1906 роках був гласним Київської міської думи. У 1905 році Ейхельман очолив юридичний факультет Київському університету, а вже 1908-го став очолив Київський комерційний інститут.
Після проголошення Центральної Ради, Ейхельман активно долучився до розбудови молодої української державності. У 1918 році працював у Міністерстві торгівлі та промисловості. Брав участь у розробці економічної угоди між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною в межах Брест-Литовського мирного договору. Згодом перейшов на роботу у Міністерство закордонних справ УНР, де спершу обіймав посаду товариша (заступника) міністра, а згодом був виконуючим обов’язків очільника МЗС.
Після захоплення влади більшовиками, виїхав у Прагу. Там очолював правничий факультет Українського Вільного університету. Також викладав в Українській господарській академії у Подєбрадах та Українському високому педагогічному інституті у Празі.
На еміграції створив проєкт Конституції Української Народної Республіки. Свій проєкт засновував на драгоманівських ідеях, тому головними принципами проєкту основного закону УНР Отто Ейхельмана є федералізм та ідея народного суверенітету. Саме вони обмежують парламентський абсолютизм, посилюючи позиції установчої гілки влади через участь народу в референдумах, плебісцитах тощо. Основи цього проєкту Конституції закладено на ґрунті новітнього класичного конституціоналізму, джерелами якого вважались англійська, американська та революційні французькі конституції.
Помер Отто Ейхельман у Празі 1943 року.
❤23👍3
У рамках нашої рубрики у співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас матеріал про підняття синьо-жовтих прапорів на кораблях Чорноморського флоту у 1918 році.
Щоб дізнатись більше про цю непересічну подію - гортайте карусель 👉
Щоб дізнатись більше про цю непересічну подію - гортайте карусель 👉
👍17❤3
❤️ 50 років з Дня народження Олекси Гайворонського — історика, телеведучого, фотографа, письменника, одного з провідних популяризаторів історії Криму
У рамках співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ділимося з вами новим матеріалом про Олексу Гайворонського, видатного українського історика.
Олекса Гайворонський народився 30 квітня 1974 року у Бахчисараї. Дитинство та основну частину життя провів саме там. Навчався на історичному факультеті Сімферопольського університету. Після навчання працював у Бахчисарайському заповіднику, писав статті для кримських газет. Згодом став автором передачі на телеканалі ATR “Прогулянки Кримом з Олексою Гайворонським”, присвячених пам’яткам історії та культури Кримського півострова.
Олекса Гайворонський був автором багатьох книг про історію Криму, серед них «Сузір’я Гераїв: короткі біографії кримських ханів”, “Повелителі двох материків” та два томи книг про кримських ханів, за які отримав премію ім. Бекіра Чобан-заде.
Гайворонський досліджував і викладав історію Кримського ханату з точки зору самої держави, а не російських фальсифікацій.
Гайворонський був справжнім патріотом України. Після окупації півострова він відмовився отримувати російське громадянство та свідомо не співпрацював з окупаційними адміністраціями. Проте не міг покинути Крим через глибокий зв’язок з цією землею.
Після окупації Криму, телепередачу Гайворонського закрили, проте він продовжив займатись популяризацією історії Криму. Наприкінці 2015 року історик презентував календар “Ханська Україна”, з фото та історичними нарисами про пам’ятники та пам’ятні місця Кримського ханства. У 2016 вийшла друком збірка його нарисів “Країна Крим. Нариси пам'ятників історії Кримського ханства”. Крім чисельних історичних творів. У2018 “Крим.Реалії” випустили цикл передач з Гайворонським під назвою “Кримське ханство”.
Олекса Гайворонський присвятив своє життя вивченню історії кримських татар та періоду Кримського ханства. 27 вересня 2023 році, після тривалої хвороби, він пішов з життя.
У рамках співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ділимося з вами новим матеріалом про Олексу Гайворонського, видатного українського історика.
Олекса Гайворонський народився 30 квітня 1974 року у Бахчисараї. Дитинство та основну частину життя провів саме там. Навчався на історичному факультеті Сімферопольського університету. Після навчання працював у Бахчисарайському заповіднику, писав статті для кримських газет. Згодом став автором передачі на телеканалі ATR “Прогулянки Кримом з Олексою Гайворонським”, присвячених пам’яткам історії та культури Кримського півострова.
Олекса Гайворонський був автором багатьох книг про історію Криму, серед них «Сузір’я Гераїв: короткі біографії кримських ханів”, “Повелителі двох материків” та два томи книг про кримських ханів, за які отримав премію ім. Бекіра Чобан-заде.
Гайворонський досліджував і викладав історію Кримського ханату з точки зору самої держави, а не російських фальсифікацій.
Гайворонський був справжнім патріотом України. Після окупації півострова він відмовився отримувати російське громадянство та свідомо не співпрацював з окупаційними адміністраціями. Проте не міг покинути Крим через глибокий зв’язок з цією землею.
Після окупації Криму, телепередачу Гайворонського закрили, проте він продовжив займатись популяризацією історії Криму. Наприкінці 2015 року історик презентував календар “Ханська Україна”, з фото та історичними нарисами про пам’ятники та пам’ятні місця Кримського ханства. У 2016 вийшла друком збірка його нарисів “Країна Крим. Нариси пам'ятників історії Кримського ханства”. Крім чисельних історичних творів. У2018 “Крим.Реалії” випустили цикл передач з Гайворонським під назвою “Кримське ханство”.
Олекса Гайворонський присвятив своє життя вивченню історії кримських татар та періоду Кримського ханства. 27 вересня 2023 році, після тривалої хвороби, він пішов з життя.
❤27👍4
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
130 років тому 1 травня 1894 року в Умані народився відомий археолог і історик, організатор пам’ятникоохоронної справи Петро Петрович Курінний.
Його батько, Петро Федорович Курінний, був на Уманщині знаною людиною. Син кріпака, він самотужки зумів здобути вищу освіту і стати юристом. Працював приватним повіреним Київської колегії адвокатів, у кооперативній спілці, був попечителем сільської школи.
До археології Петро Курінний-молодший долучився в Уманській чоловічій гімназії, де історію та географію викладав відомий археолог, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський. Він організовував розкопки на Уманщині, залучаючи до роботи і гімназистів, і широку громадськість.
Захоплення Курінного історією та археологією продовжилося і в Київському університеті Святого Володимира, куди він вступив на історико-філологічний факультет. У 1915 році його обирають секретарем історико-географічного гуртка при університеті, а через два роки – вченим секретарем Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.
Після закінчення університету Петро повертається в Умань, викладає в гімназії, організовує археологічні та етнографічні експедиції, засновує при гімназії Соціально-історичний музей Уманщини, згодом стає завідувачем Історичного музею Уманщини, ініціює заснування Комісії з охорони пам’яток мистецтва й старовини на Уманщині.
У 1924 році Курінний переїхав до Києва, де став директором створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту, а з 1926 по 1932 він очолював там історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок». Входив до Всеукраїнського археологічного комітету, редагував збірник «Український музей», працював на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН.
У 1933-му Курінного заарештовали за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» та п’ять років позбавляють права працювати за фахом. Підробляв, працюючи в геологічних партіях, які досліджували шахтні води Криворіжжя, та економістом-нормувальником у проєктних організаціях трестів «Укрводбуд» та «Укргіпровод». Пізніше влаштувався в Інститут археології АН УРСР.
У 1943 році, не бажаючи вдруге потрапити до рук НКВД, емігрував до Німеччини. З собою вивіз щоденники батька та інші цікаві історичні документи. В Німеччині став одним із організаторів Української вільної академії наук та професором Українського вільного університету в Мюнхені, очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники».
Він залишив помітний слід в українській археологічній науці. Досліджував пам’ятки трипільської і білогрудівської культур, їхню спорідненість зі скіфами та іншими давніми культурами, давньоруські пам’ятки Києва, зокрема, мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору. До останніх років життя викладав в Українському вільному університеті.
В Україну він так і не повернувся. Похований у Мюнхені. У 2016 року його іменем була названа вулиця в Святошинському районі міста Києва. У 2020 році побачила світ книга «Щоденники українського селянина Петра Федоровича Курінного. 1919 рік» на основі матеріалів родинного архіву, вивезеного сином.
130 років тому 1 травня 1894 року в Умані народився відомий археолог і історик, організатор пам’ятникоохоронної справи Петро Петрович Курінний.
Його батько, Петро Федорович Курінний, був на Уманщині знаною людиною. Син кріпака, він самотужки зумів здобути вищу освіту і стати юристом. Працював приватним повіреним Київської колегії адвокатів, у кооперативній спілці, був попечителем сільської школи.
До археології Петро Курінний-молодший долучився в Уманській чоловічій гімназії, де історію та географію викладав відомий археолог, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський. Він організовував розкопки на Уманщині, залучаючи до роботи і гімназистів, і широку громадськість.
Захоплення Курінного історією та археологією продовжилося і в Київському університеті Святого Володимира, куди він вступив на історико-філологічний факультет. У 1915 році його обирають секретарем історико-географічного гуртка при університеті, а через два роки – вченим секретарем Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.
Після закінчення університету Петро повертається в Умань, викладає в гімназії, організовує археологічні та етнографічні експедиції, засновує при гімназії Соціально-історичний музей Уманщини, згодом стає завідувачем Історичного музею Уманщини, ініціює заснування Комісії з охорони пам’яток мистецтва й старовини на Уманщині.
У 1924 році Курінний переїхав до Києва, де став директором створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту, а з 1926 по 1932 він очолював там історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок». Входив до Всеукраїнського археологічного комітету, редагував збірник «Український музей», працював на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН.
У 1933-му Курінного заарештовали за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» та п’ять років позбавляють права працювати за фахом. Підробляв, працюючи в геологічних партіях, які досліджували шахтні води Криворіжжя, та економістом-нормувальником у проєктних організаціях трестів «Укрводбуд» та «Укргіпровод». Пізніше влаштувався в Інститут археології АН УРСР.
У 1943 році, не бажаючи вдруге потрапити до рук НКВД, емігрував до Німеччини. З собою вивіз щоденники батька та інші цікаві історичні документи. В Німеччині став одним із організаторів Української вільної академії наук та професором Українського вільного університету в Мюнхені, очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники».
Він залишив помітний слід в українській археологічній науці. Досліджував пам’ятки трипільської і білогрудівської культур, їхню спорідненість зі скіфами та іншими давніми культурами, давньоруські пам’ятки Києва, зокрема, мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору. До останніх років життя викладав в Українському вільному університеті.
В Україну він так і не повернувся. Похований у Мюнхені. У 2016 року його іменем була названа вулиця в Святошинському районі міста Києва. У 2020 році побачила світ книга «Щоденники українського селянина Петра Федоровича Курінного. 1919 рік» на основі матеріалів родинного архіву, вивезеного сином.
❤17👍1
2 травня виповнюються десяті роковини трагічних подій в Одесі, коли ціною людських життів було зупинено повзучий наступ “русской весни” та зруйновано імперський міф про те, що "Одесса - русскій город".
Довкола тих подій досі тривають політичні спекуляції, але потрібно пам'ятати, що вони стали кривавим розв'язком провокацій, розгорнутих весною 2014 року проросійськими силами в Одесі.
Пропонуємо вам інформаційні матеріали УІНП, які досить докладно та виважено розповідають про події 2 травня: https://bit.ly/35m6lNF .
Також запрошуємо до перегляду документальних фільмів "2 травня. Без міфів", які зняла “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів:
https://youtu.be/dn7opDCmlu4
https://youtu.be/3qDtDZlg3nY
Сайт "групи 2 травня": http://2mayodessa.org/
#Одеса #2травня
Довкола тих подій досі тривають політичні спекуляції, але потрібно пам'ятати, що вони стали кривавим розв'язком провокацій, розгорнутих весною 2014 року проросійськими силами в Одесі.
Пропонуємо вам інформаційні матеріали УІНП, які досить докладно та виважено розповідають про події 2 травня: https://bit.ly/35m6lNF .
Також запрошуємо до перегляду документальних фільмів "2 травня. Без міфів", які зняла “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів:
https://youtu.be/dn7opDCmlu4
https://youtu.be/3qDtDZlg3nY
Сайт "групи 2 травня": http://2mayodessa.org/
#Одеса #2травня
УІНП
2 травня: день, коли одесити зупинили “русскую весну”
2 травня виповнюються шості роковини трагічних подій в Одесі, коли ціною десятків людських життів було зупинено повзучий наступ “русской весни”. Дов...
❤🔥26👍7