Another “interesting” repost from Trump on Truth Social.

МАЛЕНЬКИЙ ГВИНТИК ТА ПОЛКОВНИК

Звичайний день. Рутину перервала новина - до нас їде керівництво корпуса, до якого ми були прикомандировані. Інформацію я звісно пропустив мимо себе. Що маленькому гвинтику високі чини?

- Увага на командному пункті. Перервало денну рутину.
В приміщення зайшли високі погони. Зам комбата повів бесіду, а до мене підійшов пан вирвавши з мого маленького світу.

- Кхе-кхе я нр корпусу ХY, позивний @&£&£.

Ні чого не зрозумівши з його бормотіння, почулось як Нахуй-захуй добрий вечір.

- Чув про мене?
Не мигнувши оком гаркнув.

- Так, звісно.
- Розкажіть про обстановку по противнику.
- Вам краще показати на Дельті чи Кропиві?

Поважний пан пропустив моі слова крізь вуха та почав діловито розгортать карту.
В військовій справі, я не повний профан. Тож сказав:
- По олдскулу? Безпроблем.

Мої очі забігали по карті вишукуючи наше бро. В цей момент я вразився маштабом мапи. Місто на яке націлювався ворог виглядало як мале село, а місцевість за яку ми боролись і зазвичай в мене розгорталась на системах ситуативної обізнаності затесалась в самий краєчок мапи.

- Противник використовуючи термоковдри по одинці пересувається тут, тут, тут. Знищується при виявлені засобами УБпАк.

Почав діловито навалювати я. Тицяючи в мапу олівцем в квадратик в пару сантиметрів. Звісно ж, як сппавжній полковник він мене перервав, та перепитав:

- Противник, як рухається? Трійками, четвірками?

- Поодинці пане рухаються.Знов повторив я.

Полковник упрямо гнув своє:

- Так що як рухається двійками трійками?

- Та ні поодинці під термоковдрами повторив я. Може не почув, подумав я в своєму невіглавстві.

- Так що двійками трійками знову повторив він?

Тут вже думаю, може кажу не так як хоче чути?

- Якщо кажете двійками трійками, хай буде двійками трійками.

- Так ходять то як? Кажіть як є. Пробасив полковник.

Вже в котрий раз ледь не поскладам повторюю:
- переміщуються по одному, користуються термоковдрами.

- А що найбільше турбує?

- Ворожі засоби убпак. Працюють ось з цих девятин. Наявними засобами нажаль вирішити не можем. Ось хіба що авіацією…
Спробував закинути ідею. Яку одразу ж перервали.

- Чому не складете артилерією?

- Так пане ж ворожі фпв покривають на оперативну глибину. Артилерія стоїть далеко та і в цілому не багато зараз снарядів можуть кинути. Нажаль цього не достатньо, щоб виконати задачу.

- А ось ми в 22ом. Затягнув полковник поринувши в спогади свого безумовно героїчного минулого.

- А що, як людей хватає?

- Та як усюди… звісно ж ні.

Кхм кхм да і похуй виглядав його вираз обличчя. Тож далі він попросив контактний номер. На цьому моменті я вирішив по свої дурості уточнити:

- Вам же не мій номер треба?

- Звісно не ваш. Гримнув полковник, розкриваючи бумажний записничок.І далі дивно зашарівшись, додав:

- Кхе кхе, я взагалі то по дівчинкам. Чоловіки мене не дуже цікавлять.

Ага. Тему розвивать я не став. Хоча для себе висновки зробив.

Надав потрібну йому інформацію, він відчалив. Залиш мене в роздумах про справжній стан справ у армії та перспективи оборони корпусу XY.