Одна з самих хєрових речей під час війни це емоції. Сама хєрова річ в управлінні та прийнятті рішень на війні це емоції. Їх легко розігнати, але дуже важко зупинити. І в більшості випадків рішення "на емоціях" хибні. А саме страшне, що рішення прийняти "на емоціях" найже неможливо "відкотити". Зараз через зміну акцентів та провокації на "емоції" в певних колах, починається турбулентність по всій країні. Бо сама хєрова річ в управлінні та прийнятті рішень на війні це емоції.

Генадія Частякова вбили. Він був справжнім помічником Головнокомандувача. Не денщиком, не ад'ютантом. Помічником. Людиною якій не потрібні було гроші, кар'єра, чини. Самодостатнім. Результативним. Різким. З метою. Справжнім. Жив як воїн і загинув як воїн.
Я не знаю як зробити хоча б частину того що він задумував, але це треба зробити. Він того заслуговує.

Я не вірю в необережне поводження з боєприпасами. Він був надто фаховим і надто сильно любив свою родину і своїх дітей, для того щоб тягти в дім небезпечні речі наражаючи їх на небезпеку. І не треба мене переконувати версією типа журналістів, яким якимось дивом злили фотографію з міста огляду. Комусь дуже хочеться щоб сформувалося певна думка у суспільства.

Так, давайте зупинимось. Хоча б заради поваги до загиблого, та горя близьких і друзів. Версії можуть бути які завгодно. Можуть бути хибні для відволікання уваги підозрюваних. Можуть бути поспіхом придумані через переляк. А хтось може і не винний, але дуже бойться, що якась тінь впаде на нього. Варіантів безліч.
Але не треба провокувати колотнечу в середині країни. В нас війна. Ворог підступний і фаховий. Загибель одного з довірених помічників головнокомандувача це удар по ЗСУ.
І ворог буде намагатися розвивати цю тему, задля того щоб розкол в суспільстві ставав глибше.
Не треба робити речі, які від нас чекає ворог.
Це трагедія і велика втрата. Це втрата воїна на війні. Втрата побратима.
Будь ласка, давайте не дамо ворогу використати проти нас наше ж горе і втрати.

Дуже дивна ситуація. Ніхто з тих хто більше менш знайомий з загиблим та оточенням не виказав навіть натяку що в трагедії винні хтось з влади, політики чи таке інше. Всі мали на увазі росіян. Росіян або зрадників.
Але в коментарах масова навала ботні та покидьків які намагаються очернити загиблого, зробивши з нього п'яницю, дурня або таке інше.

Останній тиждень і реакція представників влади на деякі речі, підтвердили в публічній площині те, про що знають всі хто дотичний до війни. В нас дійсно країна розділена на дві частини. Причому цей тиждень показав, що ця прірва проходить навіть там де її не має бути. Через те що є певна категорія управлінців, які ЗОБОВ'ЯЗАНІ знати всі деталі та РОЗУМІТИ всі процеси. Але не знають, не розуміють і не вміють працювати з інформацією яку ім надають. Бо їм надають за родом діяльності всю. Але або не вміють з нею працювати, або "не царскоє єто дєло". Я не про пересічних громадян які дивляться марафон. Це про політиків та "управлінців", яких призначають ці політики.
Одна частина воює, живе війною, переймається всіма деталями і ЗНАЄ що насправді відбувається на фронті. В окопах, зі снарядами, навіть з набоями до стрілецької зброї самих розповсюджених калібрів. І знає можливості та ефективність ворога.
І друга частина, яка вважає що за неї війну повоюють, десь там далеко хтось інші. Для якої війна то цифри на папері та стрілки на карті. І яка вважає, що якщо з однієї колонки переписати цифру в іншу, то буде прорив, наступ, успіх "в полі".
Одна частина суспільства показує стійкість на війні, а інша стійкість та впевненість вимірює «понаднормовими» годинами сидіння в своєму кабінеті в комфортному кріслі.
Реакцію представників влади на статтю Залужного, де вони знайшли якусь невпевненість або ще якийсь негатив, відверто кажучи було неможливо передбачити. Бо всі хто має відношення до війни та знають що насправді відбувається, знають реальній стан речей, прочитали все що було написано і знають чого не БУЛО написано.
І всі хто це розуміють вважали що про цей стан знають всі кому потрібно знати. І всі розуміють що про це треба було казати ще вчора. І що цією статтею, головнокомандувач відповів на питання, які наші союзники задавали своєму президенту, але адресували нам. Стаття Залужного для тих хто знає реальній стан речей не сказала нічого нового. Вона просто показала, що головнокомандувач володіє всієї інформацією, чітко розуміє проблеми з якими мають справу люди в окопах. І саме головне - він шукає рішення.
Війна з росією показала дуже просту річ. Стійкість, мужність, героїзм ціною свого життя не зупинить ворога.
Ворог піде по тілам загиблих захисників та увійде в беззахисний дім. Спинити ворога можна тільки знищивши його фізично. Його, та ресурси, які ворогу допомагають воювати. Іх багато і втрати їх не лякають. Принймні поки.
Після того як пройшов перший хаос початку повномасштабки, ми криком кричимо, що нам треба не просто «вмирати за Україну», а нищити ворога. Бо наша смерть його не зупиняє. Українці показали і сьогодні показують що мають стійкість і мужність протистояти сильнішому ворогу. Але нам треба рішення, зброя і техніка, яка компенсує нам кількість ворога. Нам треба рішення, які якістю зможуть нівелювати перевагу ворога в живій силі та чавуні.
А у нас топ чиновники, які розмовляють лозунгами та якимись кричалками замполітів РККА.
Але у Залужного є розуміння і є варіанти рішень, а у чиновників ні. І істерична реакція це дуже явно показала. Тому вони свою паніку намагаються заховати за лозунгами.
Але в окопі від лозунгів та замполітських штучок користі не дуже. Це так не працює.
Не треба заважати військовим які доказали свою ефективність і зробили неможливе з обмеженими ресурсами. Не треба вимагати від військових того чого неможливо зробити без техніки, зброї і БК. Бо війна на стратегічному рівні це математика. І вона досі не на нашу користь. І я правда не можу зрозуміти про яку політику може йти мова, якщо ворога ще не зупинили? А ті хто вважають що війна десь дуже далеко і все вирішить хтось інший, можуть бути дуже сильно засмучені одного дня.

Чомусь згадався старий анекдот. Навіть не знаю чому.
Сидить чувак на дніровській дамбі і з усієї сили лупить веслом по воді. До нього підходять і питають
- чоловіче, а що ти робиш?
- Крокодилів ганяю. відповідає чоловік з веслом.
- Так їх же тут нема?
- Значить заїбісь ганяю.

Ледь не прогавив реакцію міністра оборони на писанину Безуглої. Дякую пане міністр.

Буратіни, Птічки... То що, виходить, що агентами впливу, які формували суспільну думку на 1+1 та інших каналах, були люди які входять в ОПГ керовану ФСБ Росії? То за логікою, всі акценти які робили ці агенти впливу, треба зараз критично передивитися на відповідність до можливих задач від кураторів ФСБ?
Якось невдобно виходить.

Міністерство оборони України розпочинає проєкт з рекрутингу до Збройних Сил України.
"Проєкт дозволить людині обрати конкретний підрозділ на визначеній посаді, де його/її цивільний досвід буде найбільш корисним."
Крутий проєкт. Справді крутий.І навіть може бути успішним за умовами мирного часу та контрактної армії.
Але я півтора роки з піхотою маю справу. І я знаю, що у рекрутерів на сайті вибрати ВОС 100 - стрілець, бажаючих буде дуже мало. Настільки мало, що нам навіть правду не скажуть. В графіках і в статистиці все буде гарне.
А всі інші посади будуть заповнюватися. А знаєте як рахується укомплектованість підрозділу? Відсотками. Загальними.
І коли будуть забиті всі клітини кухарями, діловодами, мінометниками і програмістами, у відсотках бригада буде вважатися укомплектованою. І їй наріжуть задачу на лінії бойового зіткнення. Може в обороні. А може в наступі. І от тоді прийде час реальності.
А реальність така, що згідно законодавства, всі хто прийдуть в ЗСУ обов'язково отримають базову загально-військову підготовку за військово обліковою спеціальністю 100 - стрілець. А потім підуть на іншу посаді. А оскільки вони всі будуть йти не в піхоту, то БЗВП пройдуть на від'єбись, навіть якщо їх чомусь будуть вчити.
А потім, коли бригада отримає задачу і вийде на позиції, всі ті люди бойовим розпорядженням будуть призначені в піхоту. Бо саме піхоти, не дуже буде вистачати через рекрутинг. Ну, мало бажаючих. А основному через недовіру.
І тоді всі хто бачили себе корисними для ЗСУ де завгодно але не в піхоті, побачать себе саме там.
Я дуже хочу помилитися. Але війна то трошки про інше, аніж про красиві графіки та сайти рекрутингу. На землі все трошки по іншому.
Тут треба вбивати. Щоб самому не загинути.

Єдиний загальновідомий факт, з приводу планів та мрій на майбутнє, особисто від Залужного -
"На пенсії Залужний хотів би працювати з дітьми. В інтерв’ю Залужний розповідав, що мріє закінчити військову кар’єру викладачем – «тихеньким та спокійним».
Все. більше від нього ніхто ніяких планів, мрій, роздумів про майбутнє не чув. Ну, не таких типу – «забебало все, хочу на море», а саме обдуманих.
Бо війна. Бо все ще в цій війні дуже і дуже туманно.
Так, ми встояли величезною ціною в 22 році і стоїмо досі. І ціна нині така ж висока. І так же складно.
Так, нема того страху, невпевненості та необізнаності як в перші дні. Але війна йде. Важка, на виснаження. Ресурсів меншає.
Тому мені реально не зрозуміло, навіщо журналісти або якісь публічні особи мусують тему Залужного в політиці?
Щоби що? Щоб нервувати Зеленського? Щоб нервувати союзників? Залужного заставити нервувати складно. Це фундаментальна в своїх холоднокровності особистість. Військовий готовий до буть якого перебігу подій.
То навіщо постійно запускати інформаційні вкиди про Залужного і політику? Людина воює війну. При обмежених ресурсах проти сильнішого ворога, ефективно робить все можливе. То чим він заважає на цій посаді?
Ні один кадровий військовий не думає і не мріє про політику під час війни. Всі хто хотіли - вже звільнилися, на пенсії чи за сімейних чи за станом здоров'я. Всі інші тягнуть військову лямку і на меті мають тільки перемогу.
Більше скажу. Навіть на призначення у владу, військові йдуть з великим скрипом. З дуже великим скрипом. Як правило ті, в кого щось з військовою кар’єрою не заладилось. Всі ж пам'ятали анонси заміни голів обласних та районних ВЦА на військових? Нема бажаючих. Бо війна. І місце кадрових військових які вчилися вже життя та є носіями таких важливих нині знань та досвіду - у війську.
Так, ніхто не знає як поведе себе Залужний після виходу на пенсію чи у відставку. Думаю він і сам не знає. Бо йому зараз не до прожектів та фантазій. Але я впевнений, що то буде дуже хєрова для нас всіх ситуація.
І якщо мета цих балачок, спрововокувати звільнення Залужного щоб підштовхнути його на похід у політику», то це реально хєрова історія може бути для всіх нас.
У військових є одне з основних правил – не чіпай і не ламай те що хоч якось працює.
Залужний не якось працює. Він працює ефективно в тих умовах які ми маємо.
На жаль, політика і війна для кадрових військових не сумісні. І коли хтось каже про політику, значить в головах війна вже закінчилася.

Довго мовчав. Бо я своє відношення до тієї гебнявої секти озвучив ще в 14 році. Але просто хочу зафіксувати. Фаріон написала "тєлєгу" головнокомандувачу на двох бойових офіцерів з 3 тьої штурмової, які зараз на війнонці воюють з окупантом. На Жоріна та на Кротевича. Під час війни. Війни з росією. Фаріон "воює" з офіцерами ЗСУ які ту війноньку воюють проти росіян. В принципі це логічне завершення того "двіжа" під гаслами псевдонаціоналізма.

Насправді, це реально дико і страшно. Під часи війни Фаріон хоче і щиро в це вірить, що за її "доносом" хтось буде щось робити з офіцерами, командуванням бригади яка зараз на фронті рубається з російським окупантом в посадках 24/7. Ви просто вдумайтесь в те, хто був якимось моральним орієнтиром для інших, кого завели у ВР свого часу. Вона не зійшла з розуму, це все в ній завжди було. Чого вона добивається? щоб їх покарали? Щоб їх звільнили з війни? Щоби що? Щоб вся бригада була деморалізована якимось рішенням, яке по її хворій уяві, повинні прийняти бо воно "депутат"?

Війна, особливо війна яка несе загрозу всій державі і кожному її громадянину, особливо війна за виживаємість проти переважаючих сил противника у всьому, потребує повної ефективності від кожного хто воює. Інакше вб'ють його, підуть далі і вб'ють родину. А ще призовуть синів до окупаційної армії. РФ вже так робить на окупованих територіях.
Під час такої війни дуже багато речей трансформуються і змінюються. В тому числі змінюється критерій за яким оцінювалися чесноти людини до війни. Система координат зміщується від гуманізму до необхідності вбивати. Добрі ангели, на жаль, не захистять від злих вбивць окупантів.
Зараз важливо що саме людина може зробити на війні, на полі боя, для війни, аніж якісь інші риси притаманні вихованню або освіті. Війна, то не дуже вдалий час для гарних манер.
І Важлива стає функція (не математика, а функція системи). Людина функція може бути не приємною, не вихованою, може викликати негативні емоції, але вона надефективна в тій системі де зараз потрібна.
Бо воює функція. Воюють не самі прекрасні риси типу гуманізма, мистецтва та гарних манер. Вбивають ворога інші якості.
І всі ці якості, хороші люди втягують з себе і вимушені їх використовувати якщо не постійно, то дуже дуже часто.
Але вони то роблять задля високої мети. Щоб жили просто хороші люди в тилу. Люди вбивають в собі все те, що виховувала сторіччями цивілізація задля того, щоб частина суспільства вижила та зберегла то все в собі.
Дуже мало у нас (для війни такого масштабу) людей, які мають розуміння, знання, досвід та талант до війни. Саме тому у нас зараз купа кадрових військових з певним бекграундом, на "чесноти" яких вимушено закривають очі всі, бо вони по суті в ході війни не особистості а функції в системі. Кожен хто воює, кожен хто в війні і навколо війни це перед усім функція тут і зараз.
Це можуть бути погані хлопці, але хороші ефективні функції. Бо під час війни хороший хлопець це ні про що. Я наприклад знаю, дуже складних в спілкуванні людей, які зараз дуже гарно воюють. А знаю навпаки, дуже приємних людей, які виявилися нікчемними функціями під час війни. Злилися, або навіть втекли. Але воювати зараз це важливіше ніж бути хорошим хлопцем поза системою війни.
Але у нас є люди, які дуже слабо досі розуміють що насправді відбувається на фронті, і шо таке насправді війна, вважають що люди-функції, неодмінно повинні бути в білому ангельському одягу. А ще, все робити згідно етикету та правил хороших манер.
Але на війні інші цінності. На війні наприклад не лаються матюками. На війні ними розмовляють. І боротися з цим, або заперечувати і обурюватися це безглуздо і не розумно. Є і інші пріоритети. Морально психологічна стійкість в бою, стресостійкість, вміння справлятися з бойовим стресом та управляти ним, готовність вбивати, то все може дуже не співпадати з галантністю, ввічливістю та іншими такими бажаними за мирного часу рисами.
Коли нема на фронті людини функції – грубої, прямолінійної, лайливої, тоді до затишних осель хороших людей в тепле родинне коло заходить ввічливий кадирівець. Або сп'янілий від крові та насильства ваньок. І вбиває, ґвалтує хороших цивілізованих людей.
Зараз країна стоїть не завдяки хорошим вихованим людям. На жаль це в кіно та книжках завжди позитивні герої. Чемні, виховані, з гарними манерами. Але зараз країна стоїть і б'ється завдяки людям функціям. І хороші люди в тилу живуть завдяки тим функціям, які зараз рубаються в посадках та застройці.
Окреме вітання хочеться передати захисникам моралі та хороших манер, які то все роблять з міст за тисячу км від фронту, а особливо з за кордону. Чим далі від лінії бойового зіткнення тим більше від людей функцій вимагають рис які їм шкодять на війні. Це так не працює. Тут і зараз важливо, як людина воює і як вона нищить ворога. Важлива функція. Висока мораль та виховання, то все буде потім. Серед тих хто виживе і якщо вистоїть держава.

Хороші, культурні люди зараз можуть бути хорошими і правильними в хороших умовах, бо погані хлопці але хороші функції гинуть на фронті. Це дуже просто. Я так розумію, певна кількість людей і досі не зрозуміла, що російська армія досі здатна пройти до західного кордону. І тому вони впевнені в повній безпеці, всі в білих одєждах, повчають тих хто по маківку в крові. Це дуже і дуже велика помилка.

Це Бен. Бен із Конго. Бен із Конго в 2011 році нелегалом приїхав в Україну і тут працював, навіть звертався в 19 рочку до Зеленського щоб йому надали громадянство. От так він полюбив Україну. Бачите які патріотичні в нього кольори на одежі. А 27 лютого 22 року, Бен зібрав речі і поїхав. Але не до ТЦК, а до Львова, потім через Польщу у Францію. Тоді ж з України всіх приймали. З'їбнула короче мамина булочка від війноньки.
Майже півтора роки жив у Франції, але зараз його хочуть повернути у Конго. Бо в нього нема громадянства ні Українського, ні іншого крім Конго. Але Бен із Конго не хоче в Конго.
Він, трясця його матері, хоче повернутися в Україну.

І на упередження. Я не расист. Я інтернаціоналіст. За певних обставин всіх однаково ненавиджу.

А Безугла, це вже російсько-фсбшний "майдан3" та розкол українського суспільства з поляризацією, чи ще ні?