начальник Харківського зонального відділу ВСП полковник Леонченко ніяк не вгамується. За наказом свого керівника, бригадного генерала Гуцола виписав приписи на перевірку всіх підрозділів центру. На все. Трофейна техніка, техніка, зброя, вживання алкогольних напоїв.
Задача - зупинити роботу навчального центру. Начальник ВСП дуже образився, що його підловили на брехні. Він взяв на віру плітки які переказав Леонченко (місцеві сказали що там вивозять пісок) і видав за підтверджену інформацію. І людина яка повинна бути взірцем закону в ЗСУ та оперувати тільки фактами, понесла ці плітки далі по Києву. Його підняли на сміх, простим питанням - "ти хоч розумієш, скільки коштує пісок в кар'єрі?". Образився старий досвідчений пліткар. Та поставив задачу центр розірвати.
А от мені цікаво, ну добре, паралізували роботу, добре, закрили центр. А от щоби що? От яка мета цього дійства? Полковник і генерал за бюджетний кошт під час війни, роблять все, щоб паралізувати навчання піхоти. Щоби що?
На теперішній момент, з цієї перевірки у інструктора сапера серед матбази (Вивернули все, зупинивши всі процеси) знайшли два навчальних експоната зроблені з бойових гранат (Ф1 і РГД). Які не отримані зі складу як навчальні. Але проблема в тому, що не видає держава навчальні боєприпаси. Просто не видає. Нема. Хочеш вчити людей? Показуй те що є. А є тільки бойове, або розряджене, але бойове за формальними ознаками. Оце й весь кримінал.
Тепер всі навчальні центри та підрозділи повинні здати всі навчальні боєприпаси зроблені з бойових і не отримані встановленим порядком зі складу як НАВЧАЛЬНІ. Інакше приїде ВСП і підведе під статтю карного кодексу.
Нагадаю. Йшов 604 день повномасштабного вторгнення. Харківська область. 30 км до Росії, 40 до лінії бойового зіткнення. Навчальний центр який готує резерви для бригад на фронті паралізований.
Полковник Леонченко, генерал Гуцол - круті пацани, можуть зупинити та зірвати навчання двох батальонів піхоти. Тільки заради чого? І для чого?

Мені подобаються цифри на дашбордах генерального штабу ЗСУ. Але я в буквальному сенсі знаю що стоїть за тими цифрами. Дуже багато людей знають буквально що стоїть за тими цифрами. То не мішені та очки вибиті на змаганнях з кульової стрільби. То все озброєний до зубів ворог який йшов вбивати спочатку військових, а потім окупувати селища та вбивати цивільних. Катувати, ґвалтувати, грабувати, вбивати.
За кожним дашбордом наші втрати. Війна сука, проста як двері. Ворог суне щоб знищити нас, ми нищимо його. У ворога втрати, у нас втрати. По іншому не буває. Це завжди однаково. Всі цифри на дашбордах це і наші втрати. Різниця тільки у співвідношенні. Співвідношення на нашу користь. Дуже на нашу користь.
Всі підрозділи які зараз нищать ворога будуть потребувати заміни. всі вони будуть потребувати відновлення боєздатності. Всі вони будуть отримувати поповнення. І знову буде циклічне коло. На виході з якого для кожного піхотинця буде стояти дашборд з втратами ворога. Співвідношення втрат ворога і наших закладається в навчальних центрах. В навчальних підрозділах. Тисячі людей що до весни прийдуть з ТЦК до війська. І від того як саме їх будуть навчати, буде залежати їх ефективність в бою, їх виживаємість та втрати ворога. Все просто. Все послідовно. Від просто до складного.
Саме тому так болить за бойову підготовку. Бо в більшій мірі саме від неї залежить те бісове співвідношення, про яке ніхто з тих хто дивиться на дашборди не хоче думати.

Частина 1. Вже давно всі знають, що більшою мірою частину територій в 14 році ми втратили через бездіяльність, зраду та невиконання своїх прямих обов'язків з боку правоохоронців та силовиків. Це зараз насправді не суттєво. Маємо що маємо. Головне зробити з того висновки. Всі пам’ятають як місцеві блокували військових, та перешкоджали діяльності ЗСУ. Оці всі матєрінскіє камітєти, лягання під колеса та таке інше. Все це управлялося та розігрівалося з РФ, але при підтримці певних людей у погонах. Одні гинули відстоюючи суверенітет та цілісність, інші підтримували сепаратизм. Тоді дуже трендово було - "міліция с народом". Коли правоохоронці, перешкоджали військовим або не реагували на перешкоджання. Це звучало на сході - "єта же народ, а мі должни єго защіщіать". Дозахищалися. Потім, дякуючи богові, були зроблені певні висновки, переформатування і потроху почалося змінюватися у свідомості вже поліціянтів. Але все одно, інколи бували випадки коли поліція врубала "аполітичність" і "нейтральність" у ситуаціях антиукраїнських проявів. Але лютий 22 року змінив дуже багато чого. Сотні загиблих правоохоронців, тисячі воюючих.
Зараз поліція реагує на перешкоджання діям ЗСУ так, як того потребує реальність. Принаймні в Харківській області. Якби в 14 році всі реагували так як зараз, то скоріше за все... Якби. Маємо що маємо, наше діло робити висновки та унеможливити повтори помилок.
Але зараз у нас є інша структура, яка підхопила прапор "єта же народ, а мі должни єго защіщіать". При чому захищати від військових, та підтримувати місцевих ждунів, рускоміровців та латентних сепаратистів. І це військова служба правопорядку. То давайте я вас з нею трошки познайомлю. ВСП це єдина структура не реформована з часів Януковича. Взагалі. Всі ті люди які виконували накази по знищенню армії, досі там в управлінні.
Наприклад начальник зонального ВСП Харкова полковник Леонченко, 22 роки служить в ВСП в Харкові. Більше 10 років начальником ВСП в Харкові. Фігурант багатьох корупційних скандалів та власник нерухомості, яку ніколи не міг купити за зарплату. Великий друг начальника Чугуєвского ТЦК, який зараз під вартою. Задайте собі питання - в чому кар'єра та амбіції начальника ВСП, полковника, який більше 10 років на посаді? При чому сума за яку в 13 році купилася ця посада у тодішнього начальника генерала Дубляна ні для кого в Харківському навколо військовому середовищі не таємниця.
Розумієте, я стикнувся з цим в Харківському регіоні, який ще нещодавно був фронтовим. Яке свавілля відбувається в тилових містах та на Заході, мені важко уявити. Але, як же таке могло статися?
Відверто кажучи ВСП завжди було хєровою конторою, куди нормальні люди йти служити трошки гидували. Але комусь треба то робити. Більш того, там дійсно є дуже фахові і героїчні люди, але на низових ланках. Є ті які воюють, які водять конвої та супроводжують вантажі. Але основна маса пристосуванці, які в гіршому випадку "нарєшали" собі безпечну службу на блокпостах, а в кращому - роботу в кабінетах, перевірки, та "кошмарити" ЗСУ. І ті хто там служить з нормальних, просто легалізують прогнившу систему. Це як «хороший священик в УПЦ МП». Хороший, тільки допомагає поганим творити зло.

Частина 2. За півтора року під шкурництвом генерала Гуцола, цей орган став таким собі антиЗСУшним. При чому в усіх сенсах. Наприклад, коли нам привезли 14 військовослужбовців в стані алкогольного сп'яніння, ВСП після задувки залишили в себе тільки трьох, на 11 відмовились складати протоколи. "Нєт мєста" відповів Лєонченко. Аватари залишися без покарання і все одно потім ще напилися і були відраховані. Це не поодинокі випадки. Прийшлося робити доповідь на самий верх, щоб заставити ВСП працювати як треба. Також є системні випадки, коли п'яний військовослужбовець «везеться на задувку» до харківського ВСП (самі поважні пани майже не виїздять на виклики без свого інтересу), а в проколах все по нулям. Свічку не тримав, але злі язики кажуть, що ціна питання - половина місячних виплат, які залишаються зальотчику. Інша схема, це повна підтримка ждунів, та проросійських місцевих, яким заважає ЗСУ, яке виконує задачі по обороні країни. Це вже схема по дерибану земель, де витісняють ЗСУ з орендованих ділянок під виглядом «возмущєнія абществєнності». Як тільки місцеві звертаються з любого приводу, ВСП радісно займає їх сторону і блокує діяльність підрозділів.
Останнє, це саме фішка генерала Гуцола. Він професійний ВСПшник, був призначений бувшим міністром і єдине чим занятий, це збереженням своєї посади. Предпенсійний вік і повна імпотенція в своїй службовій діяльності. Задача яку ставить всім підлеглим, щоб не було скандалів з місцевими і щоб не дійшло до міністерства та ОП.
До речі, все що пов'язано з "отказніками", СЗЧшніками і іншими випадками невиконання наказів, це теж сфера діяльності ВСП. Коли людину тижнями не переводять з частини до частини при наявному витязі з наказу, це бездіяльність ВСП. А таких випадків тисячі. Коли офіцери з якогось дива вирішили що в нас кріпосне право і не виконують накази по переміщенню. Це все, кожен факт повинні опрацьовувати ВСПшники. Але оскільки позиція начальника ВСП однозначна, цього не відбувається. Зате на блокпостах ВСПшники з радістю вивертають усіх військових, які не тільки їдуть в тил, але й їдуть на фронт.
ВСП може паралізувати роботу військової частини і не нести жодної відповідальності. Чому?
Бо це такий хитрий орган, який має подвійне підпорядкування і за яким ніхто не проводить ніякого контроля. Просто нема в природі тих хто перевіряє роботу, та ефективність цього органу. Вони можуть перевіряти все у військових, блокувати автопарки, але не відповідають за це. Керівництво ВСП це такий собі рекет в ЗСУ який зберіг свою структуру з часів Януковича. Кожен ВСПшник по замовчуванні вбачає в військовослужбовці ЗСУ злочинця та аватара. Я вже не кажу про обілєчіваніє на блокпостах на початку повномасштабного вторгнення.
Розумієте, у нас є структура, яка повністю ворожа до ЗСУ з часів домайданівських, яка нікому не підзвітна та ніким не контролюється. Просто сама в собі, отримує зарплати, надбавки та таке інше. І ніякого контролю. Більш того, за півтора року, Гуцол створив умови за яких корупціонери просто почали обкладати даниною військові частини. Ні, він сам з того грошей не має. Напевно. Він має спокій і гарні доповіді. Якщо проаналізувати всі перевірки то в більшості вони роблять все щоб "закошмарити" військову частину і заставити командира частини прийти "домовлятися" до начальника місцевого ВСП. При чому тут не завжди про гроші. Це і послуги якісь і розміщення людей і всякі такі дрібнички. Просто тупо паразитуючий орган, який просто розлагає з середини ЗСУ, коли за "дєнєжку малую", фальсифікує результати тестів на алкоголь.

Частина 3. А ще проблема в тому, що все керівництво МО, знає про цю проблему. Всі знають. Просто нічого не можуть зробити. Це як після Майдана, міліцію переводили в поліцію. Тисячі пристосуванців, займають посади десятиріччями, створивши корумповані мережі. І з ними нічого не можуть зробити. Чекають закон про військову юстицію, бо неможливо розгрібати ці авгієві конюшні. А зараз зовсім повна безкарність, бо більшість людей помилково вважають їх такими ж як ЗСУ, вважають що вони воюють. І не кажуть про кричущі випадки свавілля, які кожного дня рахуються на десятки та сотні. Ця структура воює з ЗСУ з середини. Я не знаю що з цим робити. Кажуть новий міністр налаштований на кардинальні зміни. Подивимось. Але на сьогодні маємо рудимент старої системи, яка з'явилася як інструмент знищення та приниження ЗСУ і не перетерпіла ніяких змін з моменту створення за 22 роки. Розпорядження генерала Гуцола, про переніс управління ВСП з Києва до Львіва з 7 березня 2022 року, теж потребує окремого вивчення. Бажано ДБР та СБУ. Захиснички. Бесцінні кадри, яких евакуювали в найважчі для Києва часи.

А давайте без фанфаронста, та завищених сподівань? Ну от реально.
Росія зараз з точку зору більшості їх населення переживає свої найкращі часи. Я зараз не про економіку, не про демократію, не про якісь обмеження або санкції. І навіть не про правлячий, та прогресивний клас. Не про молодь. І звісно не про бізнес еліти. Я про звичайного росіянина, яких переважна більшість на величезній мало пристосованій для цивілізованого життя території. У них, насправді все дуже і дуже добре. У них з'явилися сенси в житті, про які можна говорити. Вони знову відчувають себе народом "асвабадітєлєм". А ще в цього народа, з'явилися гроші. Багато грошей. Небачено багато. Це і зарплати військових і гробові і виплати за поранення. А ще дешеві кредити. А ще купа соціальних програм по списанню боргів та «підтримці» які стали доступні через війну. А ще нестача фахівців та зниження рівня конкурентності на ринку праці. Байдуже що об'єктивно стало гірше, що в містах десь впала якість життя. Вони відчувають себе краще. І байдуже їм насправді, що це все робиться вбиваючи свої сусідів. І байдуже на мораль та етичність. Селища які були депресивними чорними дірками, бухають тижнями «в чорну голову» на гробові виплати. Інваліди після поранень, на деякий час стають зірками яких всі люблять, бо в них є пойло й гроші. Це народ який завжди жив одним днем. Завжди. І в більшості своїй, цей день був хєровий. А зараз в більшості своїй, в їх уяві, цей день гарний. Не важливо що в ковбасі стало на 50% менше м’яса. Важливо що її стало більше. Це завжди так працювало в цій державі.
Ця війна в середньому по палаті, дала їм те, чого в них ніколи не було при їх житті – сенс життя.
Ця війна в середньому по палаті збагатило (хоча і не надовго) певні версти населення.
Більшість росіян відчули переваги війни морально. Б завжди було хєрово, але зараз є мета і сенс. І дешеві гроші.
Путін, шмутін, не важливо хто. Помер, чи живий, здоровий чи хворий, не важливо. Середньостатистичний росіянин має прямі вигоди від війни. Навіть якщо це тільки в його уяві.

Частина 1. Війна, це такий період, де перемагає той, хто діє більш результативно. На війні, практично все що дає результат та перевагу, робиться не за правилами миру, а за правилами війни. Фактично просто "не за правилами". Бо правила та установи мирного часу не працюють і не встигають. Хто зумів гнучкіше перебувати систему на військовий лад, той має перевагу.
Практично все що робиться ефективніше ніж "зазвичай" (читайте - в умовах миру) робиться не по правилам.
Бо нІколи і на жаль нІкому переробляти або адаптувати правила під ситуації. Вертоліт збитий стугною, то не по правилам. Тисячі мавіків в повітрі, то теж не по правилам. Дрони камікадзе сотнями палять техніку, то теж не по правилам. Застосування зброї дуже часто не по правилам. Навіть настріл стволів гармат та інтенсивність використання техніки, теж по правилам. Ви собі не уявляєте, скільки правил та всяких інструкцій порушує пілот та інженер споряджаючи боєприпаси на fpv. Війна взагалі, ведеться за іншими ніж зазвичай правилами.
Те ж саме стосується і бойової підготовки та навчання особового складу. Те ж саме стосується відновлення боєздатності підрозділів. Можна робити ефективно і з гарним результатом, а можна тільки за правилами. Робити за правилами дуже зручно. Бо самі по собі правила писалися за інших обставин. По правилам підготовка військовослужбовця який прийшов на службу, це процес на кілька місяців. При чому за замовчуванням, вважається, що це мотивований рекрут, який хоче вчитися та буде займатися додатково самоосвітою. І люди, які це робили багато так багато років, вони і досі продовжують робити так же. Від лейтенантів до генералів. Бо це не потребує напруження.
Правила трошки змінили, але в частині яка вигідна воюючій державі. В термінах. Це об'єктивно треба робити, бо часу не вистачає на розкачку. Це по ідеї несе нове навантаження. Бо треба ту ж кількість мегабайт інформації вкласти в непідготовлені голови за строк втричі коротший. І тут треба зламати себе і починати впахувати над цим питанням. Треба оптимізувати програму і викидати всю "воду". Щоб зрозуміти де вода де не вода, треба самому побігати в якості піхотинця і так би мовити "хлєбнути в повній мірі". Вижити, проаналізувати, систематизувати, переварити і зробити ці навички зручними для передачі іншим за стислий термін. Так роблять ті, хто орієнтований на результат. Але є люди які орієнтовані на процес і на правила.
І тут починається їх зірковий час. Бо так не можна, так не по правилам, а оце взагалі вони "повинні знати" і "повинні вміти". Оце "повинні вміти та знати" дуже зручне для тих хто не хоче робити більше ніж вимагають правила. Правила мирного часу. Які можна трактувати на свою користь. Це комфортно. Але в реальності всі ці "повинні" це розбиті за кілька днів стрілецькі батальйони які просто переставали існувати або масово покидали позиції оголюючи фланги сусідам. Бо їх використовували маючи надію, що вони вміють та знають. А вони тільки "повинні були". Але не знали і не вміли.
Ті хто пережив пекло перших місяців навали, хто пройшов важкі позиційні бої з переважаючим в усьому ворогом, та бої в забудові, ніколи не зможуть робити "по правилам" за рахунок ефективності. Ті хто втрачав людей через ненавченість, ніколи не будуть навчати "по правилам" за рахунок ефективності. Це деформація свідомості.
Але це єдине що ми можемо протиставити ворогу. Якого більше. В якого більше чавуна та стволів. А нам треба це зробити. Бо питання про наше виживання. Або перемога, або смерть. Ця війна показала що це не просто слова.
Дуже просто і приємно робити все за правилами. Чесно. Це настільки офігєнно, коли ти робиш і ні з ким не конфліктуєш, ні з ким не сваришся, ніде не нарягаєшься. Не викручуєш собі мізки тим, як за місяць або взагалі за два тижні зробити те на що раніше давалося три місяці.

Частина 2 Але правила не працюють. В нас збільшилася кількість війська в рази. В нас збільшилась бойова компонента. Всі полігони та навчальні центри забиті і на всі полігони черги. А ще розміщення людей, яке неможливо компактно через загрозу ракетних ударів. І терміни. І якість мобрезерву. І не для того мама квіточку ростила.
І сама велика, дурня то вважати що вони "повинні знати" та вони "повинні вміти". В нас просте правило. Якщо людина прийшла до нас і не саботує, не відмовляється і відповідально підходить до самого факту служби, вона виконала своє "повинна" і "зобов'язана". Далі ми їй винні. Ми повинні навчити, ми повинні дати знання та навички, ми повинні зробити так, щоб вона знищила ворогів, виконала задачу і живою повернулась додому. Це вже наші перед нею обов’язки. По іншому не працює. Не буде більше мотивованих контрактників, не буде більше ОР1. Не буде більше черг в ТЦК та тисяч добровольців. Будуть тільки люди, яких призвали і які зовсім не горять бажанням воювати. Частіше за все тому, що інформаційно їх вже прокачали на поразку. І кожному з них треба дати знання, навички і впевненість. І від результату якого ми з ними досягнемо, буде залежать в подальшому все. І втрати підрозділу і задачі які будуть виконані або не виконані. І це теж проблема.
Бо за правилами у нас ніхто ні за що не відповідає. ТЦК не відповідає за те що буде далі з людиною. Персональщики роблять розподіл і не дуже заморачуються реальною спроможністю центрів. Підготовка не відповідає за те, як практично можна зробити те що вони центрам напланували. Навчальні центра не відповідають за те як людина буде воювати. Командири об'єктивно отримують те що їм дають.
І терміни. І мотивація людей. І кількість. І правила. Які так полюбляють люди процесу. За правилами все просто. Наприклад можна не шукати стрільбища та полігони поближче до ППД, а їздити на полігон за 60 км. Там все безпечно і правильно. Інфраструктура розбита, тому треба їздити. Дві години туди, дві години назад. І вже обід. Треба годувати людей і після обіду інші заняття в іншій локації. Що робить "правильний" військовий? Він оптимізує процес. Роздав набої, набили магазини, вистроїли в шеренгу, чергами вивалили по магазину «від бедра», всі молодці, вправу виконано. Коли робиш зауваження таким «метрам», що люди не влучають і не вміють стріляти прицільно, вони зазвичай відповідають, що потім самі навчаться. І взагалі, чого доїбалися, програму ж виконано. Але тут проблема. Потім може не бути. Не у всіх є потім вже після першого стрілкового бою.
Для того щоб навчити людину перед тим як відправити її на війну, перед усім треба розуміти що людина яка не має базових знань та навичок, засвоює все що їй дають. І потім крок за кроком, від простого до складного, накачувати людину знаннями та навичками. Даючи їй відпочинок коли її плавить від об’єму інформації. І це теж надважливо. Не відбарабанити програму, а донести і перевірити як її засвоїли.
Коли люди приходять з ТЦК, вони не мають навичок поводження зі зброєю. Для того щоб їх контролювати на рубежі потрібна вдвічі більша кількість інструкторів. Банально щоб не постріляли один в одного по необережності.
Коли люди приходять з бойових підрозділів, в них є навички поводження зі зброєю, але в них в більшості "помилка вижившого". Мало базових знань, але дохуїща самомнєніє. Поки вони починають розуміти, що інструктор "діло каже" на "норм вчить", це теж потребує уваги і збільшує нагрузку на інструкторів.
А ще розосередженість через загрозу ударів. Ні, не можна навчальний центр відтягнути в глибокий тил. 1. Там вже є навчальні центра або батальйони. 2. Відновлення боєздатності підрозділів частіше за все проходить коли частина бригади стоїть на спокійному напрямку, а частина тут же вчиться.
І все це робиться надзусиллями через брак людей та часу. Через брак матбази. Через брак полігонів.
І все це з радістю намагаються закопати люди які все хочуть "по правилам". По правилам мирного часу. Бо шукати надоліки та розповідати чому тут не можна і тут не правильно, набагато легше ніж знайти спосіб у який з цими всіма вводними дати результат.

Частина 3. А саме страшне, коли люди які пристосувалися жити по правилам, намагаються зламати тих, хто робить ефективно але виходить за шаблонні рамки. При чому ці люди не будуть воювати. Вони завжди знайдуть у який спосіб застосувати свою правильність в безпечному місці. А ще вони навчилися захищати свої "правила". І вони вже не бояться, бо вони все роблять так, аби не було відповідальності. аби не примати рішення. Бо правила то є залізобетонна відмазка. Не можна, не положено, нема відповідальності, ініціатива не потрібна. Всі в стойло.
Війни виграються піхотою а не правилами мирного часу. Воюють і мають успіх на полі бою навчані піхотинці. Навчані відповідально та добре, а не за формальними правилами.
І якщо ми не зробимо вибір в найкоротший час що саме нам потрібно - правила або ефективність, то нічого не вийде. Бо це на жаль під час війни не працює. Люди які впахують на межі і за межою, ще повинні боротися з бюрократами та знавцями "правил". Це забирає сили. І це не вигідно. Бо всі хто по правилам, у вищих кабінетах завжди праві. А ті хто в полі "своєвольнічають" завжи повинні виправдовуватися
А ненавчані люди гинуть. Назавжди. Війна не дає другого шансу. Не будемо вчити гарно - не буде ким воювати.

Нема такої держави, як Дагестан. Нема держави Карачаєво-Черкесія. Є Російська Федерація. І там живуть громадяни Росії. "Росіянє". І не треба зміщувати акценти з росіян на національні. Це політика держави. Жителі цих регіонів Росії воюють зараз в Україні. Воюють за Росію. За свою державу. Все що відбувається - це Росія.

Засміявся - програв.

У мене погана новина для тих хто публічно закликає та хоче перейти в "оборону" або в "стратегічну оборону".
Реальність така що ми і досі в обороні. І в стратегічній обороні. На декількох ділянках ми маємо успіх в просуванні, на певних ділянках повільно, але просуваємося за визначеними задачами по контрнаступу. Але глобально ми в обороні. В ворога перевага в усьому. Досі. І нічого не змінилося кардинально. Їх банально більше. Сильно більше. І де і коли ми остаточно спиним ще ніхто не знає. Тому не тіште себе ілюзіями. Вас найобують. Оборона то не чарівна кнопка «все повернути як до 23.02», а бо «заїбісь». Може в когось стратегічна оборона, то по Дніпру, а може по кордонам Івано-Франківської області. Але то інша історія. Дуже хуйова. Бо ми вже сиділи пасивно в обороні і дали ворогу обшитися мінами на глибину кілька кілометрів.
І дуже прикро що люди цього не усвідомлюють. А ще гірше, що ті хто зараз спекулюють на цій темі, будуть тримати оборону на останній лінії оборони десь під Варшавою.

Частина 1. Вийшла стаття Головнокомандувача ЗСУ України в перекладі англійсьою для англомовного читача. Буде в першому коменті. І там внизу посилання на повний текст. Вам же до пропоную варсію, яка саме була написана Валерієм Залужним.
....................................
СУЧАСНА ПОЗИЦІЙНА ВІЙНА ТА ЯК У НІЙ ПЕРЕМОГТИ

В. Ф. Залужний
Головнокомандувач Збройних Сил України, м. Київ, Україна

Розпочавши широкомасштабну збройну агресію проти України 24 лютого 2022 р. російська федерація спровокувала початок безпрецедентної світової безпекової кризи, найбільшої з часів завершення другої світової війни. Російський великодержавний шовінізм помножений на хворі імперські амбіції поступово перетворює розпочатий нею в центрі Європи воєнний конфлікт в збройне протистояння демократичного і авторитарного політичних режимів з перспективою його поширення й на інші регіони планети з побудованими за подібними геополітичними моделями (Ізраїль та Сектор Газа, Південна та Північна Корея, Тайвань та Китай, та ін.). Недостатня дієвість існуючих світових політичних регуляторних механізмів в першу чергу ООН та ОБСЄ не залишає Україні вибору аніж поновлення її територіальної цілісності після широкомасштабної збройної агресії в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 р. виключно військовою силою, вирішальну роль в якій відіграють її Збройні Сили (ЗС).
Вступивши у війну з більш потужним противником, у якого багато зброї і набагато більший мобілізаційний потенціал, Україна не лише змогла його зупинити, але й провести у 2022 році вдалий контрнаступ та відкинути противника на багатьох напрямках. Народ України продемонстрував свою готовність не на словах, а на ділі покласти душу і тіло за свою свободу. Однак в силу багатьох суб’єктивних та об’єктивних причин війна на сьогоднішньому етапі поступово переходить до позиційної форми, вихід з якої в історичній ретроспективі завжди був складним як для ЗС, так і для держави в цілому. При цьому затягування війни, як правило, у більшості випадків є вигідним одній зі сторін конфлікту. У нашому конкретному випадку – це російській федерації, оскільки це надає їй можливість відновлювати та нарощувати свою воєнну могутність. Тому особливої актуальності у сучасних умовах набувають питання усвідомлення причин виникнення такої ситуації, пошуку можливих шляхів виходу з неї та зміни характеру й перебігу цієї війни на користь України.
Аналіз нинішньої ситуації, в якій перебувають ЗС України й інші складові сил оборони держави свідчить, що для відходу від позиційної форми ведення воєнних дій необхідне: завоювання переваги у повітрі; подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень (МВЗ); підвищення ефективності контрбатарейної боротьби (КББ); створення та підготовки необхідних резервів; нарощування спроможностей радіоелектронної боротьби (РЕБ). Тому, визначення причин переходу воєнних дій до позиційної форми та пошуку можливих шляхів виходу з цієї ситуації очевидно повинно здійснюватися саме за цими основними складовими. Слід зауважити, що означені вище складові жодним чином не нівелюють роль та місце ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ, інших зразків озброєння та військової техніки які надаються партнерами. Вони лише доповнюють їх у контексті нарощення спроможностей сил оборони за рахунок нових технологічних рішень і інноваційних підходів на шляху виходу з позиційної кризи на лінії зіткнення. Розглянемо такі причини більш детально.
Причини переходу воєнних дій у позиційну форму.
Щодо завоювання переваги у повітрі.
Сучасне воєнне мистецтво передбачає завоювання переваги у повітрі для успішного проведення масштабних наземних операцій. Це знайшло своє відображення як у доктринах збройних сил держав-членів НАТО, так і у керівних документах збройних сил російської федерації.

Частина 2. Збройні Сили України вступали у війну маючи 120 літаків тактичної авіації, з яких лише 40 були визнані технічно придатними до застосування, та 33 зенітних ракетних дивізіони середньої та малої дальності, з яких лише 18 мали повністю справну техніку. Завдяки матеріально-технічній допомозі країн-партнерів Україна посилила свою авіацію та систему протиповітряної оборони. Зокрема, були отримані літаки винищувальної та штурмової авіації, а також гелікоптери радянського виробництва. Суттєво була нарощена кількість зенітних ракетних комплексів (систем) переважно за рахунок засобів західного виробництва, зокрема переносних зенітних ракетних комплексів “Martlet, “Starstreak”, “Джавелін”, “Piorun”, “Mistral”, “Stinger”, “Grom”, зенітних самохідних установок “Gepard”, зенітних артилерійських комплексів “Skyneх”, зенітних ракетних комплексів “Avenger”, “Stormer”, “Patriot”, “Hawk”, “IRIS-T”, “NASAMS”, SAMP-T, “Crotale-NG”. Завдяки цьому з початку широкомасштабної збройної агресії російська федерація втратила таку кількість літаків, яка приблизно відповідає чисельності авіації однієї повітряної армії, а гелікоптерів – приблизно на 13 полків (бригад) армійської авіації. До того ж втрати засобів ППО противника різних типів вже перевищують 550 одиниць. Не дивлячись на такі втрати, на сьогодні противник продовжує утримувати суттєву перевагу у повітрі, що ускладнює просування наших військ та є одним із ключових факторів, який трансформує характер воєнний дій у позиційну форму.
За різними оцінками, на кінець 2023 року противник може наростити кількість авіації до 8 змішаних авіаційних дивізій, тому на цю обставину слід звернути особливу увагу. Але, незважаючи на суттєву кількісно-якісну перевагу противника в авіації та засобах ППО, він не може конвертувати її в повне панування у повітрі завдяки вдалій роботі наших підрозділів безпосереднього протиповітряного прикриття військ, які постійно збільшують рахунок уражених засобів повітряного нападу. Це призводить до того, що противник не відчуває себе спокійно в небі України, його авіація намагається не входити в зони дії наших зенітних засобів та застосовує авіаційні засоби ураження переважно з великих відстаней, що суттєво знижує їхню ефективність. Натомість, на перший план виходять безпілотні літальні апарати противника, які перебрали на себе значну частку завдань пілотованої авіації щодо повітряної розвідки та ураження з повітря.
Щодо подоланням глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень.
Наступною передумовою, що трансформує характер поточних воєнних дій у позиційну форму, є широке застосування мінно-вибухових загороджень як противником, так і нашими військами. Розглянемо ситуацію зі спроможностями щодо подоланням таких загороджень нашими військами.
Станом на 24 лютого 2022 року Збройні Сили України мали обмежений комплект сил, призначених для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях. На їх озброєнні знаходилися технічно застарілі зразки техніки. Завдяки західним партнерам в ході воєнних дій вдалося дещо наростити спроможності інженерних частин (підрозділів) щодо пророблення проходів за рахунок таких засобів як M58 MICLIC, Wicent 1, NM189 Ingeniorpanservogn, але враховуючи безпрецедентні масштаби даних загороджень, навіть таких спроможностей об’єктивно не вистачає.
На сьогодні мінно-вибухові загородження противника на особливо важливих напрямках мають велику щільність та сягають глибини до 15-20 км. Їх прикриття здійснюється розвідувальними БпЛА, які ефективно виявляють наші загони (групи) розгороджень і наводять на них засоби вогневого ураження. У разі вдалого пророблення проходів у МВЗ нашими військами противник швидко відновлює мінні поля в цих районах за допомогою таких інженерних систем дистанційного мінування як “Земледелие”. Водночас Збройні Сили України не менш ефективно застосовують мінно-вибухові загородження та розвідувально-вогневі комплекси для виявлення і знищення інженерних засобів розмінування противника.

Частина 3. Такий стан призводить до того, що наступальні дії обох сторін відбуваються із суттєвими труднощами та великими втратами озброєння та військової техніки і особового складу.
Щодо контрбатарейної боротьби.
У російсько-українській війні, як і у війнах минулого, роль РВіА у вогневому ураженні залишається досить значною, і залежно від умов, напрямків і районів дій коливається від 60 до 80% загального обсягу виконуваних завдань. Успіх дій військ безпосередньо залежить від результативності ударів і вогню, тому “полювання” на засоби вогневого впливу противника для обох сторін набуває пріоритетного значення. Контрбатарейна боротьба стає важливою складовою збройного протистояння. І попри заяви деяких, так званих, “військових аналітиків”, різного роду публікацій, зокрема і в російських ЗМІ, щодо поступового ослаблення росії, ми не маємо права принижувати значущість та можливості російського озброєння, його засобів розвідки та протидії, здатності ВПК держави-агресора постачати у війська значну кількість як застарілих, так і найсучасніших зразків озброєння та військової техніки. Ми маємо реально оцінювати загрози, аналізувати досвід та робити висновки.
Одразу після отримання західного ракетно-артилерійського озброєння, Збройні Сили України здобули суттєву перевагу та значні успіхи у КББ. Так, досить ефективно показали себе ВТБ типу “Excalibur” (155 мм снаряд) в боротьбі з самохідною артилерією, РЛС КББ. Проте, з часом їх можливості суттєво знизилися, оскільки система наведення на ціль (за допомогою GPS) є дуже чуттєвою до впливу засобів РЕБ противника, який призводить до втрати високоточності боєприпасів.
Противник швидко навчився застосовувати нову тактику дій: розосередження (по-гарматах); вогонь з максимальної дальності; використання нових засобів РЕБ (система РЕП “Поле 21”) тощо. Також противник досить широко та ефективно почав застосовувати для КББ баражуючі боєприпаси типу “Ланцет” з “підсвіткою” цілі БпАК “Орлан”, “Zala” та інших, боротьба з якими є достатньо складною.
З метою утримання та збільшення переваги у дуельному протистоянні росіяни, за рахунок використання застарілих артилерійських систем (Д-1, Д-20 тощо) значно підвищили щільність артилерії та її можливості щодо масованості застосування звичайних боєприпасів. Противник також наростив виробництво та інтенсивність застосування високоточних боєприпасів калібру 122 мм типу “Краснополь”, що наводяться на цілі за допомогою підсвічення цілі далекоміром з наземних КСП.
В якості протидії противнику, ми вимушені були залучати до ураження його артилерії реактивні артилерійські системи типу “HIMARS”. Проте, на ураження зазначених цілей (артилерія, РСЗВ тощо) витрачалася значна частина наявного комплекту ракет. На теперішній час ми змогли за рахунок меншої кількості більш якісних (точних) засобів вогневого ураження здобути умовного паритету з кількісно переважаючою артилерією противника.
Щодо створення та підготовки необхідних резервів.
У порівнянні з Україною, російська федерація має майже втричі більший мобілізаційний людський ресурс. Не спромігшись досягти успіху у початковий період війни складом збройних сил мирного часу у вересні 2023 року противник розпочав часткову мобілізацію, яка триває й по сьогоднішній день. Але скористатися перевагою у мобілізаційних людських ресурсах для створення істотної переваги у чисельності бойового складу угруповань військ, що безпосередньо воюють проти України, йому не вдається.
Основні причини такого стану мають політичну, організаційну та мотиваційну природу. Так, президент рф путін напередодні президентських виборів побоюється проводити загальну мобілізацію у зв’язку з можливими ризиками зростання соціальної напруги у державі та переростання її у політичну кризу. Противник має обмежені можливості щодо підготовки мобілізованих громадян та забезпечення їх необхідним озброєнням та військовим майном. У зв’язку зі значними втратами особового складу, цивільне населення рф прагне ухилятися від призову та участі у веденні бойових дій.

Частина 4. Водночас слід враховувати, що не дивлячись на те, що командуванням Збройних Сил України постійно проводиться робота щодо удосконалення порядку створення та підготовки резервів, залишаються проблемними деякі питання. Зокрема, ми маємо обмежені можливості з підготовки резервів на власній території, оскільки противник має змогу наносити ракетно-авіаційні удари по навчальним центрам та полігонам. Тривалий характер війни, обмежені можливості щодо ротації військовослужбовців на лінії бойового зіткнення, прогалини у законодавстві, які дозволяють начебто у законний спосіб ухилятися від мобілізації, суттєво знижують мотивацію громадян до проходження військової служби. Ці проблеми нам відомі, ми бачимо шляхи їх вирішення і постійно над цим працюємо. Таким чином, зазначене зумовлює відсутність можливості України щодо досягнення переваги над противником у резервах за рахунок нарощування їх чисельності.
Щодо радіоелектронної боротьби.
Ще до початку подій 2014 року військово-політичне керівництво рф приділило значну увагу розвитку РЕБ. Показовим прикладом цього є створення в 2009 році у збройних силах рф окремого роду військ – військ РЕБ. Крім того у складі зс рф створено потужний повітряний компонент засобів РЕБ, який забезпечує ефективне застосування військ (сил) та високоточної зброї. На озброєння противником було прийнято близько 60 типів сучасної техніки та засобів РЕБ, які відрізняються кращими технічними характеристиками, високою рухомістю, підвищеною захищеністю, малим часом розгортання та згортання, впровадженням нових технічних рішень, засобів автоматизації, спеціального програмного забезпечення тощо. Практично весь парк морально застарілої техніки було оновлено.
До основних переваг російської техніки РЕБ також можна віднести налагодження серійного виробництва засобів так званого “окопного РЕБ” (“Cілок”, “Пітон”, “Гарпун”, “Піроєд”, “Стриж”, “Лісочок”), якими насичена тактична ланка військ російської федерації.Не дивлячись на те, що з початку широкомасштабної збройної агресії противник втратив значну частину зазначеної техніки, на сьогодні він продовжує утримувати суттєву перевагу у засобах РЕБ. На Куп’янському та Бахмутському напрямках противник фактично створив ешелоновану систему РЕБ, елементи якої постійно змінюють своє місцеположення.
Що стосується ЗС України, до 2022 року на їх озброєння були прийняті такі сучасні засоби РЕБ з БпЛА як “Буковель-АД”, “Анклав”, “Хмара”, “Нота”, які у подальшому добре себе зарекомендували у бойових умовах. Але не дивлячись на це на початок війни у частинах (підрозділах) РЕБ ЗС України близько 65 % зразків станцій перешкод були виробництва колишнього радянського союзу, а нових налічувалось лише 25 одиниць.
Зважаючи на обмежені можливості вітчизняного оборонно-промислового комплексу нарощування спроможностей з РЕБ було здійснено за рахунок міжнародної військової матеріально-технічної допомоги, шляхом отримання комплексів (засобів) виявлення та радіоелектронної боротьби з БпЛА, антидронових рушниць, тактичних мобільних систем пеленгації, комплексів РЕБ з бортовими радіолокаційними станціями тощо.
На сьогодні здійснюється нарощування спроможностей щодо боротьби з високоточною зброєю (ВТЗ) противника (КР, БпЛА) шляхом розгортання загальнонаціональної системи РЕБ “Покрова” з можливістю здійснення підміни супутникового радіонавігаційного поля (“спуфінгу”), подавлення супутникової радіонавігації по всій лінії бойового зіткнення та на більшій частині території України. Також продовжується розробка та впровадження в процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності: “Графіт” – для автоматизованої передачі і відображення інформації про проліт малорозмірних БпЛА; “Кварц” – для збирання, оброблення, відображення даних та управління засобами радіоелектронної боротьби. На цей час нами практично досягнуто паритету щодо виконання завдань з РЕБ, що суттєво ускладнює можливість досягнення переваги як збройними силами рф, так і України, при застосуванні озброєння та військової техніки й військ у цілому.