Знаєте, в нас дуже важка робота. Дуже. Ми готуємо людей для боїв. Від нас люди йдуть в окопи. Всі, 100% йдуть на виконання бойових задач. Зазвичай приходять з окопів і після навчання повертаються в окопи.
Я знаю, що обов'язково хтось з них загине. Можливо навіть багато хто. Можливо навіть дуже багато хто. Вони пишуть. Інколи. Вони дякують за те що вижили завдяки тому чому ми їх навчили. Інші не напишуть вже ніколи. Ми зустрічаємося з деякими на заправках на виїзді з міста. Вони щиро радіють. І щиро дякують. Вони розповідають. Здебільше про бої та про втрати. Здебільше про те, що їм пощастило. Пощастило в боях. А до цього пощастило потрапити в наш центр.
В нас дуже страшна робота. Ми кожному приїхавшому на навчання дивимося в очі і розуміємо, що можливо більше ніколи його не побачимо. Що він загине. Це вже було. Багато раз. Ми кожного разу намагаємось спасти кожного з них. А ще нам треба кожному з них дати впевненість в собі і в тому, що він знищить ворога і повернеться додому. Але ми знаєм що то не завжди правда. Ми намагаємося кожного дня, кожну годину, кожну хвилину дати їм знання та навички які допоможуть їм знищити окупанта та вижити в бою. Бо бій буде. Без варіантів. Але ми можемо підготувати кожного з них до цього бою.
І ми це робимо. Вишукуючи можливості. День в день, ми намагаємось працювати з повною самовіддачею. На межі та за межою. Використовуючи все що можемо знайти тут і зараз. Просто тому, що нема часу у цих бійців чекати поки хтось зробить «академічно» вірно згідно керівних документів. Поки чиновники та бюрократи в погонах будуть робити «правильно», ненавчані люди будуть гинуть. Будуть гинуть там, де можуть перемоги і жити. Перемагати і звільняти Україну. Але «правильні тилові пацани» не дають їм такої можливості. Бо їм шкурняки важливіші за життя сотень піхотинців. Бо вони обрали собі хлібні і безпечні посади.
А потім начальник харківського ВСП полковник Леонченко О та капітан ВСП Антоненко В зловживаючи владою просто закривають автопарк центра на якому зав'язаний весь навчальний процес. Просто щоб показати хто тут головний, в цьому місті.
І я не знаю, навіщо мені треба кожного дня розбивати на тисячі шматків, дивлячись в ці очі бійців. Навіщо мені пропускати через себе цю безодню горя і відчаю, яку я розумію повністю. В яку я занурюють кожного ранку розплющуючи очі.
Бо ми працюємо в полі. З тими, у кого залежить життя від того, як ми відпрацюємо.
І у нас за весь цей час всього дві мети та дві мрії. Щоб ми могли зробити навчання максимально якісним. І щоб нам не заважали. І якщо перше залежить від нас, то друге нажаль ні. Бо чомусь все більше і більше починають заважати там, де потрібно допомагати. Ті, для кого нема війни. Хто ніколи не буде в окопах. Кому просто начхати на людське життя.
Але з кожним днем, їх все більше і більше. Мабуть тому, що пройшов страх. А ще тому, що всі кращі гинуть і гинуть. А ці ні.

З початку повномасштабного вторгнення був відданий наказ по розосередженості особового складу. Через загрозу ракетних та авіаційних ударів. Харків знаходить в зоні ураження російських ракет С-300 з Бєлгорода. Це коли не встигають навіть оповістити. Спочатку вибух, потім сирена. Тому всі військові дуже суворо дотримуються цього наказу. Більш того, в межах військової частина, частина особового складу не знає де знаходяться інші підрозділи. Це просто пересторога щоб унеможливити витік інформації.
На фоні цього мені дуже дивно чути, що начальник Харківського зонального відділу ВСП полковник Леонченко, зробив запит на фізичне знаходження всіх розосереджених підрозділів 151 навчального центру. Мало того, він поставив усно задачу своїм підлеглим з'ясувати де фізично знаходяться підрозділи і доповісти йому. При цьому всі документи на оренду приміщень які займає центр, він сьогодні вже отримав. Там все чисто і прозоро. Якась хвороблива цікавість у полковника. Зараз будемо з’ясовувати наскільки правомочні такі запити і дії.
Найближчі дні будемо спостерігати куди і що прилетить.
PS. Так, я параноїк. Але саме тому досі живий параноїк.

Вказівкою дуже старшого начальника автопарк центру розблоковано, центр працює в штатному режимі. Харківське ВСП не залишає надії зробити ще якусь подлянку, але то вже дрібниці. Думаю найближчим часом будуть трошки зайняти даючи поясненя ДБР і прокуратурі. Сама корумпована система яка виросла в осередок свавілля це ВСП. Треба з цимось щось робити. Було погано, а зараз взагалі сатанізм чистой води.

Ніхто. Не піде. Від нас. Ненавченим. На фронт. Як би не заважали.

начальник Харківського зонального відділу ВСП полковник Леонченко ніяк не вгамується. За наказом свого керівника, бригадного генерала Гуцола виписав приписи на перевірку всіх підрозділів центру. На все. Трофейна техніка, техніка, зброя, вживання алкогольних напоїв.
Задача - зупинити роботу навчального центру. Начальник ВСП дуже образився, що його підловили на брехні. Він взяв на віру плітки які переказав Леонченко (місцеві сказали що там вивозять пісок) і видав за підтверджену інформацію. І людина яка повинна бути взірцем закону в ЗСУ та оперувати тільки фактами, понесла ці плітки далі по Києву. Його підняли на сміх, простим питанням - "ти хоч розумієш, скільки коштує пісок в кар'єрі?". Образився старий досвідчений пліткар. Та поставив задачу центр розірвати.
А от мені цікаво, ну добре, паралізували роботу, добре, закрили центр. А от щоби що? От яка мета цього дійства? Полковник і генерал за бюджетний кошт під час війни, роблять все, щоб паралізувати навчання піхоти. Щоби що?
На теперішній момент, з цієї перевірки у інструктора сапера серед матбази (Вивернули все, зупинивши всі процеси) знайшли два навчальних експоната зроблені з бойових гранат (Ф1 і РГД). Які не отримані зі складу як навчальні. Але проблема в тому, що не видає держава навчальні боєприпаси. Просто не видає. Нема. Хочеш вчити людей? Показуй те що є. А є тільки бойове, або розряджене, але бойове за формальними ознаками. Оце й весь кримінал.
Тепер всі навчальні центри та підрозділи повинні здати всі навчальні боєприпаси зроблені з бойових і не отримані встановленим порядком зі складу як НАВЧАЛЬНІ. Інакше приїде ВСП і підведе під статтю карного кодексу.
Нагадаю. Йшов 604 день повномасштабного вторгнення. Харківська область. 30 км до Росії, 40 до лінії бойового зіткнення. Навчальний центр який готує резерви для бригад на фронті паралізований.
Полковник Леонченко, генерал Гуцол - круті пацани, можуть зупинити та зірвати навчання двох батальонів піхоти. Тільки заради чого? І для чого?

Мені подобаються цифри на дашбордах генерального штабу ЗСУ. Але я в буквальному сенсі знаю що стоїть за тими цифрами. Дуже багато людей знають буквально що стоїть за тими цифрами. То не мішені та очки вибиті на змаганнях з кульової стрільби. То все озброєний до зубів ворог який йшов вбивати спочатку військових, а потім окупувати селища та вбивати цивільних. Катувати, ґвалтувати, грабувати, вбивати.
За кожним дашбордом наші втрати. Війна сука, проста як двері. Ворог суне щоб знищити нас, ми нищимо його. У ворога втрати, у нас втрати. По іншому не буває. Це завжди однаково. Всі цифри на дашбордах це і наші втрати. Різниця тільки у співвідношенні. Співвідношення на нашу користь. Дуже на нашу користь.
Всі підрозділи які зараз нищать ворога будуть потребувати заміни. всі вони будуть потребувати відновлення боєздатності. Всі вони будуть отримувати поповнення. І знову буде циклічне коло. На виході з якого для кожного піхотинця буде стояти дашборд з втратами ворога. Співвідношення втрат ворога і наших закладається в навчальних центрах. В навчальних підрозділах. Тисячі людей що до весни прийдуть з ТЦК до війська. І від того як саме їх будуть навчати, буде залежати їх ефективність в бою, їх виживаємість та втрати ворога. Все просто. Все послідовно. Від просто до складного.
Саме тому так болить за бойову підготовку. Бо в більшій мірі саме від неї залежить те бісове співвідношення, про яке ніхто з тих хто дивиться на дашборди не хоче думати.

Частина 1. Вже давно всі знають, що більшою мірою частину територій в 14 році ми втратили через бездіяльність, зраду та невиконання своїх прямих обов'язків з боку правоохоронців та силовиків. Це зараз насправді не суттєво. Маємо що маємо. Головне зробити з того висновки. Всі пам’ятають як місцеві блокували військових, та перешкоджали діяльності ЗСУ. Оці всі матєрінскіє камітєти, лягання під колеса та таке інше. Все це управлялося та розігрівалося з РФ, але при підтримці певних людей у погонах. Одні гинули відстоюючи суверенітет та цілісність, інші підтримували сепаратизм. Тоді дуже трендово було - "міліция с народом". Коли правоохоронці, перешкоджали військовим або не реагували на перешкоджання. Це звучало на сході - "єта же народ, а мі должни єго защіщіать". Дозахищалися. Потім, дякуючи богові, були зроблені певні висновки, переформатування і потроху почалося змінюватися у свідомості вже поліціянтів. Але все одно, інколи бували випадки коли поліція врубала "аполітичність" і "нейтральність" у ситуаціях антиукраїнських проявів. Але лютий 22 року змінив дуже багато чого. Сотні загиблих правоохоронців, тисячі воюючих.
Зараз поліція реагує на перешкоджання діям ЗСУ так, як того потребує реальність. Принаймні в Харківській області. Якби в 14 році всі реагували так як зараз, то скоріше за все... Якби. Маємо що маємо, наше діло робити висновки та унеможливити повтори помилок.
Але зараз у нас є інша структура, яка підхопила прапор "єта же народ, а мі должни єго защіщіать". При чому захищати від військових, та підтримувати місцевих ждунів, рускоміровців та латентних сепаратистів. І це військова служба правопорядку. То давайте я вас з нею трошки познайомлю. ВСП це єдина структура не реформована з часів Януковича. Взагалі. Всі ті люди які виконували накази по знищенню армії, досі там в управлінні.
Наприклад начальник зонального ВСП Харкова полковник Леонченко, 22 роки служить в ВСП в Харкові. Більше 10 років начальником ВСП в Харкові. Фігурант багатьох корупційних скандалів та власник нерухомості, яку ніколи не міг купити за зарплату. Великий друг начальника Чугуєвского ТЦК, який зараз під вартою. Задайте собі питання - в чому кар'єра та амбіції начальника ВСП, полковника, який більше 10 років на посаді? При чому сума за яку в 13 році купилася ця посада у тодішнього начальника генерала Дубляна ні для кого в Харківському навколо військовому середовищі не таємниця.
Розумієте, я стикнувся з цим в Харківському регіоні, який ще нещодавно був фронтовим. Яке свавілля відбувається в тилових містах та на Заході, мені важко уявити. Але, як же таке могло статися?
Відверто кажучи ВСП завжди було хєровою конторою, куди нормальні люди йти служити трошки гидували. Але комусь треба то робити. Більш того, там дійсно є дуже фахові і героїчні люди, але на низових ланках. Є ті які воюють, які водять конвої та супроводжують вантажі. Але основна маса пристосуванці, які в гіршому випадку "нарєшали" собі безпечну службу на блокпостах, а в кращому - роботу в кабінетах, перевірки, та "кошмарити" ЗСУ. І ті хто там служить з нормальних, просто легалізують прогнившу систему. Це як «хороший священик в УПЦ МП». Хороший, тільки допомагає поганим творити зло.

Частина 2. За півтора року під шкурництвом генерала Гуцола, цей орган став таким собі антиЗСУшним. При чому в усіх сенсах. Наприклад, коли нам привезли 14 військовослужбовців в стані алкогольного сп'яніння, ВСП після задувки залишили в себе тільки трьох, на 11 відмовились складати протоколи. "Нєт мєста" відповів Лєонченко. Аватари залишися без покарання і все одно потім ще напилися і були відраховані. Це не поодинокі випадки. Прийшлося робити доповідь на самий верх, щоб заставити ВСП працювати як треба. Також є системні випадки, коли п'яний військовослужбовець «везеться на задувку» до харківського ВСП (самі поважні пани майже не виїздять на виклики без свого інтересу), а в проколах все по нулям. Свічку не тримав, але злі язики кажуть, що ціна питання - половина місячних виплат, які залишаються зальотчику. Інша схема, це повна підтримка ждунів, та проросійських місцевих, яким заважає ЗСУ, яке виконує задачі по обороні країни. Це вже схема по дерибану земель, де витісняють ЗСУ з орендованих ділянок під виглядом «возмущєнія абществєнності». Як тільки місцеві звертаються з любого приводу, ВСП радісно займає їх сторону і блокує діяльність підрозділів.
Останнє, це саме фішка генерала Гуцола. Він професійний ВСПшник, був призначений бувшим міністром і єдине чим занятий, це збереженням своєї посади. Предпенсійний вік і повна імпотенція в своїй службовій діяльності. Задача яку ставить всім підлеглим, щоб не було скандалів з місцевими і щоб не дійшло до міністерства та ОП.
До речі, все що пов'язано з "отказніками", СЗЧшніками і іншими випадками невиконання наказів, це теж сфера діяльності ВСП. Коли людину тижнями не переводять з частини до частини при наявному витязі з наказу, це бездіяльність ВСП. А таких випадків тисячі. Коли офіцери з якогось дива вирішили що в нас кріпосне право і не виконують накази по переміщенню. Це все, кожен факт повинні опрацьовувати ВСПшники. Але оскільки позиція начальника ВСП однозначна, цього не відбувається. Зате на блокпостах ВСПшники з радістю вивертають усіх військових, які не тільки їдуть в тил, але й їдуть на фронт.
ВСП може паралізувати роботу військової частини і не нести жодної відповідальності. Чому?
Бо це такий хитрий орган, який має подвійне підпорядкування і за яким ніхто не проводить ніякого контроля. Просто нема в природі тих хто перевіряє роботу, та ефективність цього органу. Вони можуть перевіряти все у військових, блокувати автопарки, але не відповідають за це. Керівництво ВСП це такий собі рекет в ЗСУ який зберіг свою структуру з часів Януковича. Кожен ВСПшник по замовчуванні вбачає в військовослужбовці ЗСУ злочинця та аватара. Я вже не кажу про обілєчіваніє на блокпостах на початку повномасштабного вторгнення.
Розумієте, у нас є структура, яка повністю ворожа до ЗСУ з часів домайданівських, яка нікому не підзвітна та ніким не контролюється. Просто сама в собі, отримує зарплати, надбавки та таке інше. І ніякого контролю. Більш того, за півтора року, Гуцол створив умови за яких корупціонери просто почали обкладати даниною військові частини. Ні, він сам з того грошей не має. Напевно. Він має спокій і гарні доповіді. Якщо проаналізувати всі перевірки то в більшості вони роблять все щоб "закошмарити" військову частину і заставити командира частини прийти "домовлятися" до начальника місцевого ВСП. При чому тут не завжди про гроші. Це і послуги якісь і розміщення людей і всякі такі дрібнички. Просто тупо паразитуючий орган, який просто розлагає з середини ЗСУ, коли за "дєнєжку малую", фальсифікує результати тестів на алкоголь.

Частина 3. А ще проблема в тому, що все керівництво МО, знає про цю проблему. Всі знають. Просто нічого не можуть зробити. Це як після Майдана, міліцію переводили в поліцію. Тисячі пристосуванців, займають посади десятиріччями, створивши корумповані мережі. І з ними нічого не можуть зробити. Чекають закон про військову юстицію, бо неможливо розгрібати ці авгієві конюшні. А зараз зовсім повна безкарність, бо більшість людей помилково вважають їх такими ж як ЗСУ, вважають що вони воюють. І не кажуть про кричущі випадки свавілля, які кожного дня рахуються на десятки та сотні. Ця структура воює з ЗСУ з середини. Я не знаю що з цим робити. Кажуть новий міністр налаштований на кардинальні зміни. Подивимось. Але на сьогодні маємо рудимент старої системи, яка з'явилася як інструмент знищення та приниження ЗСУ і не перетерпіла ніяких змін з моменту створення за 22 роки. Розпорядження генерала Гуцола, про переніс управління ВСП з Києва до Львіва з 7 березня 2022 року, теж потребує окремого вивчення. Бажано ДБР та СБУ. Захиснички. Бесцінні кадри, яких евакуювали в найважчі для Києва часи.

А давайте без фанфаронста, та завищених сподівань? Ну от реально.
Росія зараз з точку зору більшості їх населення переживає свої найкращі часи. Я зараз не про економіку, не про демократію, не про якісь обмеження або санкції. І навіть не про правлячий, та прогресивний клас. Не про молодь. І звісно не про бізнес еліти. Я про звичайного росіянина, яких переважна більшість на величезній мало пристосованій для цивілізованого життя території. У них, насправді все дуже і дуже добре. У них з'явилися сенси в житті, про які можна говорити. Вони знову відчувають себе народом "асвабадітєлєм". А ще в цього народа, з'явилися гроші. Багато грошей. Небачено багато. Це і зарплати військових і гробові і виплати за поранення. А ще дешеві кредити. А ще купа соціальних програм по списанню боргів та «підтримці» які стали доступні через війну. А ще нестача фахівців та зниження рівня конкурентності на ринку праці. Байдуже що об'єктивно стало гірше, що в містах десь впала якість життя. Вони відчувають себе краще. І байдуже їм насправді, що це все робиться вбиваючи свої сусідів. І байдуже на мораль та етичність. Селища які були депресивними чорними дірками, бухають тижнями «в чорну голову» на гробові виплати. Інваліди після поранень, на деякий час стають зірками яких всі люблять, бо в них є пойло й гроші. Це народ який завжди жив одним днем. Завжди. І в більшості своїй, цей день був хєровий. А зараз в більшості своїй, в їх уяві, цей день гарний. Не важливо що в ковбасі стало на 50% менше м’яса. Важливо що її стало більше. Це завжди так працювало в цій державі.
Ця війна в середньому по палаті, дала їм те, чого в них ніколи не було при їх житті – сенс життя.
Ця війна в середньому по палаті збагатило (хоча і не надовго) певні версти населення.
Більшість росіян відчули переваги війни морально. Б завжди було хєрово, але зараз є мета і сенс. І дешеві гроші.
Путін, шмутін, не важливо хто. Помер, чи живий, здоровий чи хворий, не важливо. Середньостатистичний росіянин має прямі вигоди від війни. Навіть якщо це тільки в його уяві.

Частина 1. Війна, це такий період, де перемагає той, хто діє більш результативно. На війні, практично все що дає результат та перевагу, робиться не за правилами миру, а за правилами війни. Фактично просто "не за правилами". Бо правила та установи мирного часу не працюють і не встигають. Хто зумів гнучкіше перебувати систему на військовий лад, той має перевагу.
Практично все що робиться ефективніше ніж "зазвичай" (читайте - в умовах миру) робиться не по правилам.
Бо нІколи і на жаль нІкому переробляти або адаптувати правила під ситуації. Вертоліт збитий стугною, то не по правилам. Тисячі мавіків в повітрі, то теж не по правилам. Дрони камікадзе сотнями палять техніку, то теж не по правилам. Застосування зброї дуже часто не по правилам. Навіть настріл стволів гармат та інтенсивність використання техніки, теж по правилам. Ви собі не уявляєте, скільки правил та всяких інструкцій порушує пілот та інженер споряджаючи боєприпаси на fpv. Війна взагалі, ведеться за іншими ніж зазвичай правилами.
Те ж саме стосується і бойової підготовки та навчання особового складу. Те ж саме стосується відновлення боєздатності підрозділів. Можна робити ефективно і з гарним результатом, а можна тільки за правилами. Робити за правилами дуже зручно. Бо самі по собі правила писалися за інших обставин. По правилам підготовка військовослужбовця який прийшов на службу, це процес на кілька місяців. При чому за замовчуванням, вважається, що це мотивований рекрут, який хоче вчитися та буде займатися додатково самоосвітою. І люди, які це робили багато так багато років, вони і досі продовжують робити так же. Від лейтенантів до генералів. Бо це не потребує напруження.
Правила трошки змінили, але в частині яка вигідна воюючій державі. В термінах. Це об'єктивно треба робити, бо часу не вистачає на розкачку. Це по ідеї несе нове навантаження. Бо треба ту ж кількість мегабайт інформації вкласти в непідготовлені голови за строк втричі коротший. І тут треба зламати себе і починати впахувати над цим питанням. Треба оптимізувати програму і викидати всю "воду". Щоб зрозуміти де вода де не вода, треба самому побігати в якості піхотинця і так би мовити "хлєбнути в повній мірі". Вижити, проаналізувати, систематизувати, переварити і зробити ці навички зручними для передачі іншим за стислий термін. Так роблять ті, хто орієнтований на результат. Але є люди які орієнтовані на процес і на правила.
І тут починається їх зірковий час. Бо так не можна, так не по правилам, а оце взагалі вони "повинні знати" і "повинні вміти". Оце "повинні вміти та знати" дуже зручне для тих хто не хоче робити більше ніж вимагають правила. Правила мирного часу. Які можна трактувати на свою користь. Це комфортно. Але в реальності всі ці "повинні" це розбиті за кілька днів стрілецькі батальйони які просто переставали існувати або масово покидали позиції оголюючи фланги сусідам. Бо їх використовували маючи надію, що вони вміють та знають. А вони тільки "повинні були". Але не знали і не вміли.
Ті хто пережив пекло перших місяців навали, хто пройшов важкі позиційні бої з переважаючим в усьому ворогом, та бої в забудові, ніколи не зможуть робити "по правилам" за рахунок ефективності. Ті хто втрачав людей через ненавченість, ніколи не будуть навчати "по правилам" за рахунок ефективності. Це деформація свідомості.
Але це єдине що ми можемо протиставити ворогу. Якого більше. В якого більше чавуна та стволів. А нам треба це зробити. Бо питання про наше виживання. Або перемога, або смерть. Ця війна показала що це не просто слова.
Дуже просто і приємно робити все за правилами. Чесно. Це настільки офігєнно, коли ти робиш і ні з ким не конфліктуєш, ні з ким не сваришся, ніде не нарягаєшься. Не викручуєш собі мізки тим, як за місяць або взагалі за два тижні зробити те на що раніше давалося три місяці.