Шість хлібин
Один чоловік щодня купував шість буханців хліба. Щодня за будь-якої погоди він ходив на базар за хлібом. Одного разу друг спитав його:
— Скажи мені, що ти робиш із цими шістьма буханцями, які ти купуєш день у день? Ти все одно не зможеш стільки з'їсти.
Чоловік сказав:
— Я охоче поясню тобі. Слухай: один буханець я залишаю собі, один викидаю, два віддаю назад, а два даю в борг.
Почувши таке, друг похитав головою:
— Я не зрозумів жодного слова з того, що ти сказав; скажи ясніше.
Тоді той відповів:
— Хліб, що я залишаю собі, я з'їдаю. Хліб, який викидаю, я віддаю своїй тещі. Два буханці, які я повертаю, я даю моїм матері та батькові, а ті два буханці, які я позичаю, даю моїм синам.
@prytcha

📖Цитати про життя 👉 https://www.instagram.com/reel/DQKEmjZDCEH/?igsh=MWt3NWZxZHRyamhqcw==
Ці слова можуть змінити день, а іноді - і життя.

Мрія
Юна, свіжа, світла Мрія прийшла до людини і попросила:
— Втіли мене в життя!
— Ще не час, — відповів чоловік, — я надто молодий для такої Мрії.
Через якийсь час Мрія знову звернулася до нього:
— Тепер ти дорослий, втіли мене, будь ласка!
— Ще не час, — похитав головою чоловік, — треба спочатку міцно стати на ноги.
— Ну, що, настав час? — підганяла його Мрія, коли він уже міцно стояв на ногах.
— Ще не час, — сказала людина, — треба дітлахів підняти, а вже потім.
— Може зараз? — спитала його Мрія на весіллі його молодшої дочки.
— Ні, ні, ні... ще не час, — похитав головою чоловік. — Стільки клопоту, діти, онуки… давай потім.
— Добре, потім, — зітхнула Мрія.
І ось людина вийшла на пенсію і через якийсь час згадала про Мрію.
— Гей, Мріє, ти де? По-моєму, настав час!
— Вже не час, — зітхнула стара, зблікла, стара й майже згасла Мрія. — Вже не час.
@prytcha

Жадібна мати
Один хлопчик мав жадібну матір. Принаймні так говорили оточуючі. Вона, даючи дитині шоколадку, завжди ламала її навпіл і половину з'їдала сама, а половину давала дитині.
Минули роки. Хлопчик став дорослим чоловіком. Він завжди пригощаючись чимось, ділиться половинкою з приятелем. Усі люди кажуть, що його виховала добра мати.
@prytcha

Рішення та дія

Якось Учитель запитав учнів:
— На колоді сиділи три жаби. Одна з них вирішила стрибнути у воду. Скільки жаб залишилося на колоді?
— Три. — невпевнено відповів один із них.
— Звичайно ж, три жаби, — посміхнувся Вчитель. – Оскільки жаба лише вирішила стрибнути, але не зробила для цього жодних дій. Ніколи не плутайте дію з ухваленням рішення. Іноді вам здається, що ви вже стрибнули, але насправді ви, як і раніше, сидите на колоді.
@prytcha

Повна чаша

Якось один відомий дзенський майстер приймав у себе професора університету, якому дуже кортіло порозпитувати його про дзен. Майстер насипав чай. Наповнивши чашку гостя по вінця, він, одначе, продовжував лити. Професор дивився-дивився на те, як гарячий напій переливається через край, а потім не витримав і скрикнув:
— Вона ж повна! Більше не вміщується!
— Тепер ти розумієш, що означає повна чаша? — відказав майстер, — Так само і ти сповнений власних знань, думок та суджень. То як я можу показати тобі дзен, якщо ти ще не звільнив свою чашу?
Дзенська притча
@prytcha

Тут і тепер
У одного ощадливого чоловіка  був дуже великий яблуневий сад, який кожного року давав щедрий урожай.  Чоловік сумлінно збирав урожай, відносив яблука до льоху і потроху їх їв. Яблук було дуже багато і у льосі вони підгнивали. 
Чоловік дотримувався порядку: завжди брав яблуко, що вже почало псуватись, перш ніж дійти до свіжих і рум'яних.
Так він усе життя їв тільки гнилі яблука...
@prytcha

Що думають навколо?

Здавалося, Майстра абсолютно не хвилює враження, яке він справляє на інших людей.
Коли учні запитали, як йому вдалося досягти такого стану внутрішньої свободи, він розсміявся:
— До двадцяти років мене зовсім не турбувала думка оточуючих.
Після двадцяти стало небайдуже, що про мене подумають.
Але одного разу — коли мені було за п'ятдесят — я раптом виявив, що на мене ніхто й не думав звертати увагу!
@prytcha

😏 Забудь про імпортний інформаційний фастфуд!
Ми тут за культурний український преміум-контент!

🖼️ Мистецтво і культура.
🎶 Музика — одразу в плей-лист!
🎨 Арт, що говорить голосніше за слова.
🕰 Історія, яка б’ється в нашій ДНК.
📚 Книжки формують твій смак.
😎 Психологія, що допомагає не з’їхати з рейок.

Приєднуйся до тих, хто підсилює український сегмент не лише хештегами.😉

👉 Тицяй сюди —> канали, які варто вполювати у підписки <—

Смакуй українське 😘

Про глечик і воду

Є така східна приказка: «З глечика в чашку можна налити тільки те, що в ньому було».

Тобто якщо там вода, а тобі хочеться щоб лилося вино, одного бажання буде мало.

Так і з людьми: ти даремно часом чекаєш від людини якихось вчинків, а вона просто наповнена не тим вмістом, щоб виправдати твої очікування.
@prytcha

​Учень запитав вчителя:
— Ти такий мудрий. Ти завжди в хорошому настрої, ніколи не сердишся. Допоможи і мені бути таким.
Вчитель погодився та попросив учня принести картоплю та прозорий пакет.
— Якщо ти на когось розлютишся і затаїш образу, — сказав вчитель, — то візьми цю картоплю. З одного його боку напиши своє ім'я, з іншого — ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
— І це все? — здивовано спитав учень.
— Ні, — відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити із собою. І щоразу, коли на когось образишся, додавати в нього картопля.
Учень погодився.
Минув якийсь час. Пакет учня поповнився ще кількома картошинами і став досить важким. Його дуже незручно було завжди носити із собою. До того ж та картопля, що він поклав на самому початку, почала псуватися. Вона покриласяслизьким гидким нальотом, якись прорісла, якась зацвіла і почала мати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:
— Це вже неможливо носити із собою. По-перше пакет надто важкий, а по-друге картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше.
Але вчитель відповів:
— Те саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на когось сердишся, ображаєшся, то в тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це одразу не помічаєш. Потім каміння стає все більше. Вчинки перетворюються на звички, звички — на характер, який породжує смердючі вади. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він надто важкий, щоб носити його постійно із собою. Я дав тобі можливість спостерігати весь цей процес збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися чи, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібне тобі це каміння.
@prytcha