Нагадаю, що свій шлях у «блогерстві» я почав з вишивки хрестиком, і вже потім почав перекладати

Я б теж хотів щось пожартувать на тему махача в Махачкалє, але матч Анжи - Ліверпуль був у москві і я б волів його забути.

А ще згадується радянський фільм «Міміно»

От смішно було б, якби в Махачкалі сів рейс з грузинського Телаві.

Після цього перекладу Перуна я знову повертаюся до його переозвучок - і дуже добре, що більшість з його останніх матеріалів не є «чутливими до часу», окрім оновлення щодо наступальної кампанії ЗСУ 2023-го року та подій в Ізраїлі. З них і почну.

Стисло: слово «геймченджер», ймовірно, буде означати різні речі для різних людей. Однак існує цілий ряд показників, які ви можете використовувати, якщо хочете оцінити, чи зробила система позитивний внесок у конкретну військову операцію. І сьогодні ми розглянули три з них: прямий вплив, ефективність та цілісний (холістичний) вплив/тест «якби не…».

Що стосується війни в Україні, то принаймні деякі системи, ймовірно, виправдали принаймні більшу частину своїх початкових сподівань. Наприклад, «Ланцет» і нові «Хаймарси», що застосовують ATACMS, напевно, входять до цього переліку. Інші зазнали порівняльних невдач, але, швидше за все, знаходяться десь посередині.

Справжні системи-«геймченджери», горезвісні срібні кулі, неймовірно рідкісні в історії. Але здатність накопичувати, об'єднувати і застосовувати багато більш розумних можливостей - це те, що було вирішальним у багатьох різних людських конфліктах. Гаубиця або основний бойовий танк «Леопард-2» не є «геймченджерами», але це не означає, що наявність більшої їх кількості не збільшить українську бойову міць.

Отже, хоча розумно намагатися визначити і розставити пріоритети для дійсно видатних систем, це не означає, що всі зусилля повинні бути скеровані в інший бік від забезпечення достатньої кількості того, що знаходиться посередині. Як завжди, небезпечно занадто зосереджуватися на блискучих деталях і забувати про основи.

Давно я цього не робив, але сьогодні мене наштовхнули на думку, що таки пора ☺️

1) Я дуже вдячний всім своїм патронам та постачальникам кави! Шоб я без вас робив! (грав би в Кіберпанк та «Еквестрію у вогні», тільки ще більше)
2) Якщо ви ще не мій патрон і не заливаєте мені пекельно гарячу каву у горлянку щоранку, але хочете отримати такі привілеї - це можна зробити отуть ☺️

P.S. Реклама на каналі не продається і я не планую вводити таку «послугу»

триста 😏

За посиланням на вас чекає маленький допис про Леопард 1А5, який пояснює, чому це не настільки поганий танк

Бонус: швидкість заднього ходу Лео 1А5!

Про статтю Шустера не написав хіба що лінивий.

Я був достатньо лінивим, аби написати про неї не учора, а сьогодні. По-перше, досить таки сильно на зміст накладає тінь біографії автора і речей про які він писав. Відеорепортаж з азовських таборів трирічної давнини ним підготовлений було озаглавлено з поміткою що це «Ukrainian white supremacist militia», що викликало у західного глядача відверто негативну коннотацію - натомість, більш близьке до реальності «Ukrainian nationalist movement» не мало би стільки питань.

Шустер працював в РФ у якості журналіста, що досить таки додає ймовірності його вербування російськими спецслужбами. Водночас, він же і був автором матеріалу Time, у якому зʼявився свого часу абсолютно дезінформаційний пасаж про 17 тисяч ультраправих іноземців, які пройшли підготовку в таборах Азову. Цей пасаж, між іншим, РФ використовувала і у спробах привʼязати новозеландського терориста з Крайстчерчу до України.

Питання взагалі не до Шустера, а до наших посадових осіб, «радника президента» з яким він спілкувався - кого ви підпускаєте до себе?

Момент наступний: «всі крадуть» - хороша голка щоб бити по суспільних настроях. Питання в тому, на чий рахунок записали це явище? Кого в матеріалі акуратно персоніфікували як зло?

Те, що західний журналіст у такому розлогому тематично матеріалі про війну, президента, Україну, владу раптом спускається до конкретного прізвища не найбільш відомої посадової особи - Ростислава Шурми. Його, звісно ж, журналісти обвинувачували в схематозі, і тут без вироку суду безглуздо робити висновок наперед - чи був схематоз таким як його описують.

Однак одна річ уже відома точно: Ростислав Шурма як мінімум останні півроку (а скоріше більше) перебуває у глибокому медійному конфлікті з Данилом Гетьманцевим. Шурма навіть звинувачував Коломойського у організації медіакампанії проти нього, хоча точніше було би озвучити саме прізвище падавана Ігоря Валерійовича - Гетьманцева. Конфлікт між Гетьманцевим і Шурмою, звісно ж, не за «високий ідеал» і стяг з Флер де Ліс, але за питання «як знімається стружка», і хто більш уповноважений. Шурма конфліктує з податківцями, які перебувають в орбіті Гетьманцева, при цьому експерти які хвалять ідеї Шурми розвалюють Гетьманцева в телеефірах.

Я не беруся захищати когось з них, але поява у великому матеріалі такого дрібного як для його тематики прізвища часто оплачується великими грішми. І тут можлива навіть і гра в темну - Шустер міг не знати, що його інсайдери підкладають йому таку «качку» і роблять його матеріал частиною своєї кампанії. Водночас, це зовсім не означає що за Шурмою немає ніяких схем взагалі.

Портрет Зеленського описаний Шустером цікавий, і навіть логічно що у цих подіях він виглядає саме так. Однак абсолютно неможливо за зовнішніми ознаками перевірити релевантність портрета, як і реальність обговорюваної напрочуд позбавленої контексту ідеї «взяти Горлівку» в жовтні.

Те, що матеріал може «співпадати» із нашими реаліями говорить лише про якість його написання, однак зовсім не про моральний портрет автора і не про реальні підстави висвітлити події таким чином.

Привіт! Сьогодні в нас історія від екологині Катерини Полянської та науковиці Анни Куземко - у червні вони вперше побували на місці колишнього Каховського водосховища, і нещодавно повторили цю мандрівку. Їхні враження свідчать про суттєві зміни в цій місцевості.

Як і більшість фахівців, які зараз відвідують локацію, Катерина та Анна кажуть: вже очевидно, що всупереч заявам деяких політиків, пустелі там не буде. Заяви про опустелювання, можливо, й були актуальними в перші кілька тижнів після руйнування греблі - адже тоді відкрилася замулена поверхня, земля там швидко розтріскалася, а рослин майже не було - лише поодинокі пагони. Але до осені ситуація кардинально змінилася.

Були й інші побоювання - що ця місцевість заросте інвазійними видами, а без втручання людини природа на території водосховища не зможе повернутися до того стану, який був перед побудовою греблі. Ці побоювання теж виявилися хибними.

"Природа таки виявилася розумнішою за нас, і те, у чому ми хотіли допомогти, формується без нашої допомоги. Природа нашого втручання не потребує", - каже Анна Куземко.

На місці колишнього водосховища зараз виріс вербово-тополевий ліс. Це хащі, але вони будуть видозмінюватися. Як саме - читайте в нашому матеріалі