Anders Puck Nielsen (1/2)

У цьому матеріалі я хочу поговорити про те, що потрібно росії, щоб припинити війну, яких умов від Путіна можна очікувати. Це важливе питання, тому що я думаю, що занадто багато людей розуміють це неправильно і мають нереалістичні очікування щодо можливостей мирної угоди. Тому в цьому матеріалі я хочу пояснити, чому на даний момент неможливо уявити, що Путін погодиться на будь-який реалістичний мирний план.

Нещодавно я був на радіошоу разом з деякими членами данського парламенту, і ми обговорювали війну в Україні. І там було поставлене питання, яке мене здивувало. Це питання полягало в тому, що якщо літній наступ України зазнає невдачі, чи може це означати, що обидві сторони домовляться про мирну угоду? Я думаю, що логіка полягала в тому, що росія щойно провела зимовий наступ, і він провалився. Вони не змогли суттєво просунути лінію фронту. І якщо наступ України також провалиться, і виявиться, що Україна також не може змініти лінію фронту, тоді жодна зі сторін не зможе пересунути лінію фронту. Отже, якщо обидві сторони усвідомлюють, що вони не можуть перемогти у військовому плані, то вони можуть піти на мирну угоду. Я думаю, що саме така логіка стояла за цим питанням.

Але ця логіка також виявляє фундаментальне нерозуміння того, наскільки серйозною є війна. Тому що вона передбачає, що саме Україна повинна закінчити війну, що нинішній наступ - це питання повернення якомога більшої території, перш ніж вони зможуть вирішити вести переговори про мир. Це неправильне розуміння ситуації. Мир не є варіантом для України на даному етапі, не лише з ідеологічної точки зору, але й з практичної. Як би Україна не хотіла, щоб війна закінчилася, немає жодного способу, щоб це сталося, тому що проблема в російській стороні і в тих очікуваннях, які мають росіяни.
Тому я хочу швидко пройтись по кількох пунктах, які, на мою думку, ми могли б зрозуміти як абсолютний мінімум цілей росії у війні. Насправді, я думаю, що цілі Путіна набагато більші, але ми можемо розглядати їх як абсолютний мінімум. І суть полягає в тому, щоб показати, що навіть якщо ми припустимо мінімальні цілі росії, то все одно неможливо уявити собі мирну угоду.

- По-перше, очевидно, що росія вимагатиме суверенного контролю над усією російською територією. Звісно, така велика держава, як росія, не може прийняти мирну угоду, в якій частина її території перебуває під контролем іноземного уряду. Проблема полягає в тому, що росія формально анексувала значну частину України. Це сталося ще в жовтні, вони анексували Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області. І, звичайно, Крим був анексований у 2014 році, тож загалом росія анексувала п'ять регіонів України. Тепер у російській конституції записано, що ці області є частиною росії. На початку була певна плутанина щодо того, де саме проходять кордони, тому що росія не окупувала всю територію цих областей, коли здійснювала анексію. І це досить дико - анексувати території, які ти не контролюєш. Але вони уточнили, що йдеться про адміністративні кордони цих областей. Думаю, що тоді Путін очікував, що російська армія займе решту цих територій, але цього не сталося. Тож, за логікою Путіна, скоріше не росія окупувала частину України, а Україна окупувала частину росії. І для нього буде абсолютно неможливо підписати мирну угоду, де росія не контролює всю територію Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Це означає, що першою вимогою росії на будь-яких переговорах буде те, щоб Україна віддала росії більше землі. Це включає в себе великі міста, такі як Запоріжжя, Херсон і Краматорськ.

На Заході іноді виникають дискусії, де люди припускають, що, можливо, компромісом заради миру могло б стати те, що росія залишить собі Крим. Вибачте, але ця дискусія абсолютно не відповідає дійсності. З точки зору росії, переговори йтимуть не про те, щоб вони повернули Україні територію, а про те, щоб Україна віддала їм трохи більше.

Anders Puck Nielsen (2/2)

- Друга мінімальна вимога, на яку я хочу звернути увагу, полягає в тому, що не може бути переслідування воєнних злочинів. Принаймні, не російських воєнних злочинів. На Заході ми схильні розглядати війну і питання воєнних злочинів як дві окремі проблеми, але очевидно, що це не так. Путін нізащо не погодиться з тим, що російських солдатів можуть судити в Гаазі. І, звичайно ж, не його самого. Тому що це було б ганьбою для росії. На думку Путіна, великі держави повинні виходити сухими з води. Тож усю ту роботу, яка була зроблена для отримання доказів воєнних злочинів, ми можемо просто викинути у сміттєвий бак. Тепер ми повинні дивитися вперед і не зациклюватися на минулому. Тому забудьте про всі ці воєнні злочини. А якщо Україна і Захід не готові забути про воєнні злочини, то мирної угоди не буде.

І третє - це питання репарацій. Репарації - це гроші, які виплачуються як компенсація за збитки, завдані війною. Це не те, про що ми так багато говоримо на Заході, але для України це важливе питання. Проводиться велика робота, щоб відстежувати збитки і те, скільки це коштує. Але, звичайно, росія ніколи не погодиться на угоду, яка передбачає виплату репарацій. Навпаки, думаю, вони, ймовірно, вимагатимуть репарацій від України. Тому що є таке відчуття, що той, хто програв, платить репарації, тож це дуже символічне питання. І оскільки ви не хочете виглядати як той, хто програв, ви хочете, щоб інша сторона заплатила репарації.

Все це лише для того, щоб показати, наскільки неможливо уявити собі мирну угоду на даному етапі. Насправді амбіції Путіна набагато більші, ніж ці мінімальні вимоги, про які я тут згадав. Але я хочу сказати, що якщо ми не готові віддати росії хоча б ці речі, то нерозумно уявляти собі будь-які переговори. І, звичайно, всі ці вимоги не є стартовими позиціями для України та Заходу. І саме тому я вважаю, що ми дійшли до того, що війна не може припинитися, поки Путін є президентом. Вона триватиме, тому що це єдиний спосіб, яким він може утримувати владу в росії. Війна стала політичним проєктом Путіна, тому вона має тривати.

Якщо ми подивимося на війну в Україні зараз, то у великій перспективі є лише два шляхи, якими вона може піти. Або Путін перестає бути президентом, або війна не закінчується. Ось така сумна ситуація зараз. І, звичайно, війна не може продовжуватися на нинішньому рівні інтенсивності, але вона може перерости у своєрідний заморожений конфлікт, коли рівень інтенсивності буде нижчим і стане стійким для обох сторін, щоб компенсувати свої втрати, і тоді, можливо, війна може тривати вічно. Але якщо ми хочемо, щоб війна дійсно закінчилася, то умовою для цього є те, що росія повинна отримати нового президента.

З цього випливає багато наслідків, і я не буду перераховувати їх усі тут. Але скажу ось що: Важливо, щоб ми не мали нереалістичних сподівань на те, що війна скоро закінчиться. Тому що все вказує на те, що вона триватиме щонайменше доти, доки Путін буде президентом. Він сам себе загнав у кут, і зупинити війну для нього вже неможливо.

Всьо, по Майклу Кофману борги я закрив - пішов закривати борги по Перуну.

Стисло: У цьому епізоді The Russia Contingency до Майка приєдналися Роб Лі, старший науковий співробітник Євразійської програми Інституту зовнішньої політики, та Франц-Штефан Ґаді, засновник і головний виконавчий директор Gady Consulting. Вони говорили про початок наступу України, перші враження від бойових дій і про те, куди може рухатися наступ.

Спойлер: Роб Лі: Я думаю, що багато хто з нас чекає на нові бригади. Ми чекаємо побачити 47-му бригаду, тому що до неї прикута велика увага з кількох причин. Старший сержант бригади має величезну кількість підписників в Інстаграмі, він дуже впливовий, харизматичний хлопець.

Переклад на Друкарні
Переклад на Патреоні

Збір закрито, дякую! ❤️

Оновлення/уточнення від організатора збору - ви дивовижні :3

Збираємо на три комплекта резини.
1) На бус для аеророзвідки 126 бригади, хлопців знаю ще з початку широкомасштабного.
2) На l200, який стоїть в 84км від Мелітополя.
3) На байк, який Саша передав нашим береговим ракетним військам.

Сума ~40к грн, фото ілюстративне. 🙂

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Збір як завжди за посиланням

https://send.monobank.ua/jar/8s2wHfR9Qy

Чи номер картки

5375411201688806

Перший з матеріалів Перуна, що я вам заборгував - про чудове слово «ескалація»

Стисло: Управління ескалацією - це питання логіки, теорії і стимулів, з одного боку, а також розуміння потенційно нелогічної поведінки людей, з іншого. З середини Холодної війни неконтрольована ескалація між ядерними державами або ядерними блоками є сферою взаємного гарантованого знищення, а отже, її варто уникати обом сторонам. Але логіка та історія також показують, що стратегічно неприйнятно просто «втихомирювати» кожну ядерну державу, яка висуває надмірні вимоги. За допомогою таких інструментів, як допомога, поступова ескалація і тиск, можна завдати ядерним державам стратегічної поразки, не викликаючи ядерної ескалації.

В контексті України страх перед ескалацією, ймовірно, був не єдиною причиною того, що [союзники] не поспішали з наданням допомоги Україні. Але протягом 2022 і 2023 років багато з цих страхів, пов'язаних з конкретною ескалацією, наприклад, наданням нових систем озброєнь, були подолані один за одним. Залишаються ще деякі табу, які необхідно подолати, щоб Україна отримала все, що вона просить.

Але позиція НАТО як потенційного домінанта ескалації, швидше за все, слугуватиме гальмом для будь-якої масованої ескалації з боку Кремля. З цієї точки зору можна стверджувати, що Кремль має дуже «слабку руку», роблячи ставку більше на зміну політичних настроїв на Заході, ніж на будь-яку вирішальну військову перемогу. Тільки час покаже, чи виявиться це вартісною стратегією, чи просто видаванням бажаного за дійсне.

Переклад на Друкарні
Переклад на Патреоні

❗Головне з прес-конференції Блінкена❗

1. Говорили про Україну, основний посил - все, що робить Китай, має бути скероване на справедливий мир (тобто відповідати американській позиції). Також стало очевидно, що США схиляли Китай до тиску на росію, аби та не виходила з зернової угоди (Блінкен обгорнув це гарно в "продуктивну позицію Китаю щодо продовольчої безпеки, яку він може проявити"). Відмітив, що наразі США не мають підтвердження того, що Китай масово передавав росії зброю, і нагадав, що вони будуть жорстко реагувати. У відповідь на питання журналістки CNN сказав, що основне занепокоєння - приватні компанії в КНР, які можуть допомагати збройним силам рф отримувати доступ до технологій та зброї.

2. Тайвань: США підтримують політику одного Китаю, не підтримують незалежність Тайваню, але будуть надавати допомогу Тайваню і допоможуть захищатися (повернення політики "стратегічної невизначеності"). Проте таки відмітив наявність провокацій зі сторони Китаю, і попередив про їх недоцільність і загрозу.

3. КНДР: США продовжують наполягати, що саме КНР мають унікальну можливість натиснути на Пхеньян, або ті припинили тести і провокації і перейшли до переговорів (скоріше за все, це загальні протокольні фрази).

4. Бізнес та торгівля: це в спільних інтересах, але поступатися ніхто не буде. Проте ідея загрози тарифами та санкціями все ще жива, і це все залежить від поведінки кожної сторони (американці взяли жорстку позицію, і це добре).

5. Загальні положення: погодилися не погоджуватися в багатьох питаннях, але діалог визнали пріоритетом над протистоянням. Обидві країни усвідомлюють свою глобальну відповідальність.

ВАЖЛИВО! Подробиць по зустрічі із Сі наразі не надав.

Майкл Кофман, Джастін Бронк та Джек Вотлінг бажають всім мирної ночі ✨

Роблю невеличку перерву з Перуном (так, я знаю, шо вже вийшов новий відос, але я дочекаюся, поки Перун додасть субтитри вручну) і презентую переклад відео від 11 червня про далекобійну артилерію, РСЗВ і оце все.

P.S. А він, власне, вже і додав субтитри. Ну што ж.

Стисло: війна в Україні лише посилила глобальну тенденцію переорієнтації збройних сил на конкуренцію між великими державами і, як наслідок, на такі речі, як високоточна вогнева міць на великі відстані на противагу можливостям протистояння повстанцям. В умовах повністю мережевого поля бою проти майже рівного за силою супротивника далекобійні вогневі засоби просто надто важливі, щоб їх ігнорувати. Хоча боєприпаси повітряного базування мають значні переваги у якості вогневих засобів великої дальності, ймовірно, є логічне обґрунтування для того, щоб наземні вогневі засоби також були включені в цей перелік.

Хоча Армія США мала певні фальстарти, коли справа доходить до модернізації своїх далекобійних можливостей, безумовно, виглядає так, що різні елементи пріоритету високоточного вогню на великих відстанях фундаментально змінять здатність армії вражати цілі на дуже значних відстанях. Очевидно, що ці системи озброєнь все ще будуть обмежені доступністю, вартістю і багатьма іншими факторами. Але потенційні можливості цих систем цілком реальні. І, ймовірно, це дає поштовх арміям в усьому світі замислитись над тим, як вони будуть використовувати ці нові системи, а також над тим, як вони можуть захиститись від них.

Переклад на Друкарні
Переклад на Патреоні