Електронна версія "Дня до вечора"

От вона і з'явилась!

Книжка є на кількох платформах, але я даю посилання на ту, яка мені подобається найбільше. Що я буду всякі "амазони" рекламувати - обійдуться! А невдовзі даватиму посилання на свій сайт, зовсім скоро.

Хай вас не лякає, що на обкладинці написано "великий український роман".

Існують упередження щодо великого українського роману. Суперечки точаться. Що він, мовляв, повинен охоплювати кілька поколінь, події - розгортатись сотні років, що він просто повинен бути об'ємним, проводити дуже розумну філософську лінію, до чогось там закликати чи хоча б виховувати як слід. Але це неправда.

Насправді, це не так страшно, як звучить. Великим можна назвати кожен роман, який зображує життя звичайних людей на тлі суспільних перетворень. Зображує чесно й детально. А саме таке завдання виконує "День до вечора" і саме чесно й детально.

Я знаю, що це велика відповідальність - так називати книжку. Це, може, й нахабно навіть. Великий український роман! Це ж наче заявити, що ця книжка правдиво показує: хто ми, де ми і як ми живемо. Це, виходить, не "книжка-розвага", не "книжка-для-загального-розвитку", а "книжка-дзеркало". Наче я звертаюсь до читача: "Ось, візьми, почитай. Побачиш, як і чим живе українська провінція у наш час. Які там люди? Які в них мрії? Бери-бери, там все про нас із тобою".

Біда в тому, що саме так я ставлюсь до цієї книжки. А може й не біда, а щастя.

І я, можливо, помиляюсь. Може бути, що й зовсім не зрозумів ані людей з їхніми мріями, ані провінції, ані життя. Тоді це не великий український роман, а тільки невдала спроба його створити. Тим швидше, ідучи по купах таких невдалих спроб, постане справжній великий український роман. Йому ж треба із чогось вирости, правильно?

Та я впевнений, що "День до вечора" - спроба не така вже й безнадійна. Навпаки, дуже надійна.

Втім, на автора в таких питаннях покладатись не можна. Краще читайте самі.

Це перша частина трилогії. Другу частину ретельно вичитує редакторка. Як вичитає - книжка піде в друк. Обкладинка вже готова.

Але то пізніше. Зараз я тільки те хотів сказати, що електронну версію книжки можна купити тут.

Наш гурток з вивчення великого американського роману майже закінчився.

Залишилось прочитати кілька книжок. Якраз до кінця року закриємо програму.

Ясно, що ми далеко не всю американську літературу прочитали. І навіть не всі ті твори, які треба було б. Але перше, скромне уявлення про американську літературу, про її великий роман ми тепер маємо.

На наступній зустрічі, 18 листопада, обговоримо "Пастку 22" Джозефа Хеллера.

Книжка велика, але легко читається.

Є ще серіал (6 епізодів) від Джорджа Клуні.

Як бачите, все говорить про те, щоб ви познайомились із твором і приєднались до обговорення.

До онлайн-зустрічі)

Почитав Гофмана - написав "твір на тему". Прямо як у шкільні роки.

"У Гофмана вийшло так, що наука, принесена Просвітництвом, потребує союзу з мистецтвом і навіть фантастичним. Причому такого союзу, де провідну роль відіграватиме саме мистецтво".

Якби я вмів таке писати в школі, то вважався би дуже розумним. Принаймні якби я був учителем, то ставив би за такі твори тверду "дев'ятку".

Читайте весь твір тут.

Якоб Бьоме (Беме)
(1575-1624)

Відтепер у майстерності аргументації орієнтуватимусь на цього німецького містика. На це маю дві причини (хоч їх він надав у своїх творах в рази більше).

Перша причина:

"Ви кажете, що у бога єдина сутність, що бог не має сина. Тепер розплющ очі і подивись на себе самого. Людина створена за подобою і з сили бога в його троїчності. Подивись на твою внутрішню людину, і ти побачиш це світло і ясно, якщо ти тільки не дурень і не нерозумна тварина".

Не знаю, як ви, а я побачив.

Друга причина:

"Всі речі в цім світі походять із зірок. Це тобі доведу, якщо ти не бовдур і є в тобі трохи розуму".

Не знаю, як ви, а я готовий його вислухати.

Пам'ятаєте цю рекламу - кращу з усіх можливих?

Тепер у неї є конкурент.

Учні, про яких в цій книжці йдеться, взялись читати її. Причому не кожен сам на самоті, а у гуртку.

Ще раз: учні створили гурток, на якому обговорюють книжку про них самих.

Ліпшої критики я не знаю. Критики в найкращому сенсі.

До речі, і раніше я отримував повідомлення від дітей. Здебільшого вони ділились, що на такій-то сторінці помилка.

Але тепер учні - читачі вже іншого рівня. Вони шукають помилки, але помилки по суті, глибші. В самій постановці питання вони сумніваються, саму ідею книжки вони перевіряють.

Але це чесні читачі, тому бачать і не лише помилки.

Словом, мені, як автору, дуже пощастило.

Нижче поділюсь першим відгуком. Він хороший, розумний, але не дуже цікавий конкретно мені, бо то відгук вчительки і ще й подруги. Хай вона мені пробачить це, але хто їй винен, що вона вчителює та ще й дружить зі мною?

Я вчительці Крістіні за відгук дякую, і дякую за те, що вона знаходить можливість займатись із учнями вечорами, коли немає світла, коли важко й завжди незручно. Словом вітаю зі справжньою вчительською роботою!

А відгук нижче 👇

Я думала, що моя улюблена глава з «Лісу рук» — це глава про дівчинку, батьки якої розлучалися. Психологічна драма в тій главі. Сильна і надихаюча історія. На що вона надихає? Боротися за своє щастя і щастя дітей, яке залежить від щастя батьків також.

Але при другому прочитанні в мене з’явилася інша улюблена глава. Перечитувати дійсно дуже корисно, від того, на якому ти етапі, залежить, як будеш читати, що помітиш, що для себе винесеш.

Ця глава про хлопця, у якого я тепер теж веду уроки (а тоді не вела). І з дечим, що тут описано, я стикаюся зараз. Тож мені дуже близька ця історія.

Найбільш сильною для мене виявилась частина, де п’ятикласник «грався» з меншою дівчинкою, не віддавав їй ручку. І я з самого початку відчувала те саме, що й вчитель математики, хоча там точно не було описано спочатку, що він відчуває. Саша Демарьов добре передав ситуацію і почуття вчителя.

Але хлопець був твердим: я лише грався. І як йому не вірити? Тим паче, що вся книжка про те, що дітям неможливо не вірити. Вони кажуть правду, задача вчителя бачити цю правду, шукати, можливо, змінювати, самим творити правду, та не зневажати, не сумніватися в дітях. Але ж тут ситуація як мінімум про двох дітей — дівчинка теж має право на щастя. І герой-методист питає саму дівчинку: ти гралася, тобі подобалось? А вона бере й відповідає: так, подобалось. Пф…

Дорослі відчувають: щось тут не так. Але ж треба вірити дитині. Я це знаю ще з того часу, як була вихователькою в дитсадку. Там маленька дівчинка, яка обманула няню, що щось там не взяла, зі сльозами на очах доводила, що вона не обманює. Няня була непохитною, брала силою: підвищеним голосом доводила дівчині, що та взяла.
Виходило:

— Так!
— Ні!

І жодного виходу. Я бачила, що дівчинка вірить у свою правду. Вона вже не брехала, її осмислення скоєного жило окремо від самого вчинку. А фантазія зробила свою справу, спрацювала, як і має в дитячому віці: домалювала свою «правду».

Тож я заспокоїла вихованку, сказавши, що я їй вірю, що все правда. Няня здивувалась, але мовчки погодилась. Можливо, ця невіра няні і була потрібна, адже якось дитині треба вчитися, що є дійсність, не все в нашій фантазії, не ми єдині в світі є. Але й підтримати дитину в складну мить треба.

В історії, описаній Демарьовим, учитель в кінці теж говорить, що зрузімів: найбільше в його діях учня образили сумніви вчителя в чесній грі.

В моій історії в дитсадку була шестирічна дівчинка. А тут — майже в два рази старший хлопець. І що? Хіба у віці справа? Тоді постає питання: а з дорослими як?

Тут залишається тільки думати і перевіряти свої думки: хто й що насправді відчуває, як ці почуття змінюються і як із цим жити вчителям та учням. І всім людям.

Рекомендую прочитати цю двадцать восьму главу, а ще краще — всю книжку. До речі, замовити електронну версію можна тут (паперову теж).

Крістіна

А от і думка учениці. Здається, вона розумніша, ніж вся книжка.

П'ятнадцятий розділ «Лісу рук» став моїм улюбленим.

Він є дуже важливим для розуміння основних ідей альтернативної школи в уявленні О. Демарьова. Думки, висловленні там, проходять крізь усю книгу.

Ось ті, що сподобалися мені найбільше:

Людьми не стають без інших людей.

Школа, яку Демарьов називає альтернативною, загалом і будується на цьому принципі. Усі знання, які ми маємо, найчастіше є знаннями минулих років. Так і школа має навчати нас історії. Причому у кожній дисципліні, бо всі вони розповідають про людські знання, а знання історії минулого відкривають для нас історію сьогодення і навіть майбутнього. Як нам стати людьми, не знаючи людей?

Занадто сильний індивідуалізм позбавляє індивідуальності.

Ця думка дуже добре висвітлюється в описі школи Саммергілл та системі виховання щасливих людей Олександра Нілла.

Він орієнтувався на право вибору та свободи. Кожен учень, який навчався у його школі, мав право відвідувати саме ті дисципліни, які приносили йому задоволення. А у деяких випадках учні обирали взагалі не відвідувати школу. Все було побудовано на лише бажаннях кожного учня, але чи виростали з них індивідуальності? Чи не є жорстоким позбавляти учня його майбутнього, виправдовуючи його лінь правом вибору?

Тут виникає ще одне питання.
Як зацікавити учня якимось предметом, не показавши його?

Певні обмеження ведуть до свободи.

Ця думка випливає із двох попередніх.

Навчання дається нелегко, особливо для дітей, які приходять до школи ще зовсім маленькими.
Вони починають вчитися, не розуміючи мети. Якщо не вимагати від них дисципліни та навчання, то згодом дитина не стане особистістю. Найстрашніше, коли дитина замість навчання отримує ілюзію навчального процесу. Ілюзії працюють у рекламі, але не працюють у реальному житті. А школа перш за все навчає жити.

Аліса

Забрали із малим посилку на пошті. Несу коробку - велику-велику.

- Тіма, вгадай, що я несу в цій коробці?
- Пісок.
- Пісок? Думаєш, бабуся передала тобі пісок?

Тіма киває.

- А ще що?
- Міст.

Ми якраз проходили через міст.

- Ага. А ще що в цій коробці?
- Печийо.

Це він так говорить на печиво.

- А ще що?
- Печийо.
- А ще?
- Печийо.
- І знову печиво?
- Батаго- батаго печия!
- Ясно. А ще що, крім печива, тут є?
- Іграшки.
- А ще?
- Печийо.
- Ти вже казав. Може ще щось?
- Кран.

Він якраз побачив підйомний кран.

(Принаймні тепер ясно, чого посилка така велика).

- Тіма, а може там овочі?

Тіма скривився.

- А може яблука і варення?

Тіма зупинився і відвернувся.

- Не ображайся, Тім. Але бабуся точно сюди не поклала кран і пісок.

Не говорить.

- Я думаю, тут яблука, варення, іграшки, а ще, може, якийсь сюрприз...

Тіма повільно розвертається і, дивлячись під ноги:

- Печийо?

Ох, цей Карпенко-Карий, ну й жартівник!

У "Хазяїні" от що втнув:

Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан…

Золотницький. А, бог з ним, що там твій чабан!

Пузир. Е, бог з ним… Тілько те гарно, що вам до вподоби… А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе "Ой з-за гори, з-за лиману"!

Золотницький. Ну, а Калинович як співа?

Пузир. Чув. I цей співає гарно.

З другої кімнати чутно "Гетьмани, гетьмани" або іншу, можна и не співать, як нема кому.

Вициганив у чебуречній справжній скарб

Випив Нафтусі, оздоровився трускавецькими мінералами і зайшов у чебуречну. Поки чекав замовлення, підійшов до скромної книжкової полиці. Купрін, Жюль Верн - по кілька томів, але не все зібрання. Три різні історії України. Поезія, здається, іспанська, один том Сервантеса, і ще кілька непривабливих навіть для такої бібліотеки книжечок у м'якій палітурці.

І серед них - вона!

Збірник статей авторів детективів про те, як створювати детективні історії. Називається "Як зробити детектив".

Я не любитель цього жанру. Але я вважаю, що кожен оповідач повинен уміти розповідати гарно. І гарно - це не лише з інтонацією. А й так, щоб тримати слухача в напрузі, примусити його співпереживати, хвилюватись, може і боятися навіть. Детективні історії немислимі без напруги. Ті кілька представників жанру, котрі відомі мені, вміли розповідати захоплююче. Чом би не повчитись цього?

Підійшов з цією книжкою до офіціантів і сказав, що хочу купити цю книжку. Ні, навчений досвідом, я сказав так:

- Продайте мені цю книжку.

Продати її не могли, але, побачивши мій інтерес, віддали просто так.

Я радісний, тепер маю вдосталь цитат, щоб закидати ними... вас.

Перша стаття - від творця Шерлока Холмса. Може я обрав не найкраще місце для цитування, але мені воно сподобалось. Тож тримайте. І будьте готові до нових більш чи менш вдалих уривків з книжки.

"Якось, коли я входив до зали, щоб узяти участь у турнірі більярдистів-любителів, служитель вручив мені невеликий пакет, що залишили на моє ім'я. Розкривши його, я виявив звичайну зелену крейду, якою користуються у грі в більярд. Це мене потішило, я поклав крейду в кишеню, і вона мені згодилась у грі. І я користувався нею аж до того дня, доки через кілька місяців, коли я натирав нею кінчик кия, вона не розламалась і не виявилось, що вона пуста, а всередині схована записка зі словами: "Шерлоку Холмсу від Арсена Люпена".

Якщо що, Арсен Люпен - це теж вигаданий персонаж, авантюрист і шляхетний грабіжник, герой романів Моріса Леблана.

Такі розіграші - не рідкість для Конан Дойла. Що про цей випадок сказав він сам? А ось що:

"Це який же треба мати склад розуму, щоб докласти стільки зусиль заради такого нікчемного ефекту".

Я б на його місці поставив тут знак оклику. Але він, певно, перестрахувався, бо не хотів надто образити Моріса Леблана - хто зна, може то письменник так жартував над письменником?

Подкаст - це в мене вперше

У жовтні я мав два тижні часу подумати - добре, що перехід на нову роботу відбувся не одразу. Думав про багато.

Задумав спершу створити брошуру про літературу. Про те, чого писати можуть усі. В цій брошурі було б мало моїх думок, зате уся вона складалась би з порад, рекомендацій, підказок і застережень класиків. Така брошура допомогла б читачам і авторам розібратись в тому, що таке література і чого від неї не чекати.

Чому брошура? Бо невелика й по суті. І у вільному доступі.

І така штука обов'язково буде. Щоправда, на створення навіть невеликої книжечки до 100 сторінок треба час. Думаю, до весни зроблю.

А тим часом можна ж озвучувати найдоречніше і найцікавіше із тих знахідок, якими мене обдаровує доля читача. Я читач такий-собі, більше недочитую, ніж прочитую. Завжди, так би мовити, в літературному боргу.

Однак те, що осилюю, осилюю на совість. Чом би цим не ділились? Чом би не рекомендувати?

Знаю ще таких і кращих читачів. Чом би з ними не говорити? Чом не вчитись один в одного? Чом би не спробувати надихнути когось на читання?

Не бачу підстав "читати в стіл". Між книжкою і людиною завжди є людина. Хто зна, може мені пощастить з допомогою цього подкасту стати між людиною і книжкою. Я на це сподіваюсь, щиро й з повним усвідомленням серйозності такого посередника.

А чому подкаст? Бо сам слухаю багато, настільки, що формат аудіо зараз здається мені найбільш зручним і доречним. У темряві легше слухати, ніж читати.

Прошу вас послухати пілотний випуск подкасту. Цей випуск нетиповий, інші будуть у несхожому форматі.

Крім того, буде багато аудіоверсій статей і нарисів класиків літератури про все, що стосується справи, яка їх прославила.

Я не сам, нас ціла команда. Нам хочеться зробити бібліотеку читача, який не боїться помріяти про письменницьку роботу.

Підпишіться на канал.

А потім ще послухайте подкаст про Сінклера Льюїса. Виберіть де саме:

https://linktr.ee/t_chytannia

І розкажіть про цей подкаст тим, кому хочеться про такий подкаст дізнатись.

Дякую!

16 місяців ми мучили той американський роман і таки домучили!

Наш гурток з вивчення великого американського роману завершився. Ми закінчили програму!

Все почалось зі статті Теодора Драйзера, в якій він вказував на найкращі реалістичні романи своєї країни. Ми склали список, виявили, що половини з того, що рекомендує Драйзер, немає в перекладі, замінили одне на друге, друге - на п'яте, а те - на десяте, і так отримали свою програму.

Траплялись невдалі книжки. Я їх і не згадуватиму тут. Але випадали нам цікавезні, хороші, захоплюючі. Мій Топ-5 книжок, прочитаних вперше, виглядає так:

5. Уілла Кессер "Моя Антонія"
4. Джозеф Хеллер "Пастка 22"
3. Річард Райт "Син Америки"
2. Ептон Сінклер "Король-Вугілля"
1. Сінклер Льюїс "Беббіт"

Дещо було приємно перечитати. Список такий:

3. Джон Стейнбек "Грона гніву"
2. Теодор Драйзер "Американська трагедія"
1. Герман Мелвілл "Мобі Дік"

Після цього курсу стало ясно, що Хемінгуей мало що розумів у літературі, коли сказав, що вся американська література виросла з "Гека Фінна" Марка Твена. Бо вся вона виросла... із боротьби з англійським впливом, а потім - із американською дійсністю. Ми не читали в цій програмі ранніх американців, навіть Купера - родоначальника американського роману. Ми почали з найбільш американського і найвеличнішого роману - "Мобі Діка". Так, Мелвілл схопив дух американізму краще всіх, а як майстерно показав його трагічність!..

На прикладі американської літератури (особливо першої половини 20 століття) видно, що найкращі твори вдавались авторам тоді, коли вони виростали з життя. Реалізм виявився найбільш продуктивною формою для осмислення дійсності. Але чим далі, тим більше література віддалялась у мрійливість, абстрактність, чисте мистецтво. Таким мистецтво теж може бути. Але я все ж прихильник реалізму. Хоча й він буває різним. Наприклад, Фолкнер мені "не зайшов" - надто він літературний.

На американській літературі добре вчитись, виховуватись як читач. Вона майже вся написана простою мовою, з увагою (а то й повагою) до читача. Одним словом, рекомендую. А іншим одним словом дякую тим, з ким я через цей квест проходив: дякую! Сам би здався на третій книжці.

Про деякі твори мені хочеться розповісти, їх потрібно обговорити ще. Я розкажу про них у подкасті.

А що далі?

Ми провели голосування у чаті гуртка, яке показало, що наступна програма - Нобелівка. Будемо читати твори лауреатів Нобелівської премії з літератури. Не всіх: усяких буніних-солженіциних і їм подібних - викинемо. І тих пропустимо, кого вже читали. Але все одно програма вийде вражаючою. За шістнадцять місяців не впораємось.

Ну й не біда! Спішити не будемо.

Якщо вам цікаво, обов'язково приєднуйтесь до чату гуртка. До кінця грудня визначимось із програмою, частотою, форматом і першою книжкою у списку.

Долучайтесь! Будемо освоювати світову культуру разом - тим багатшою зробимо свою.

Надзвичайно короткий посібник від Марка Твена про те, як стати письменником:

https://www.youtube.com/watch?v=vCaTeGbSgL8&t=237s

А якщо серйозно, то це не стільки посібник, як стиснутий у сім хвилин сорокарічний, якщо не більше, досвід одного з найкращих американських прозаїків, на книгах якого виросли сотні мільйонів дітей і виростуть ще мільярди. Стисло, по суті, з гумором.

Перший літклуб у цьому році, на який я потрапив, був присвячений "Людині" Ольги Кобилянської.

Чесно кажучи, я цю повість прочитав уперше. Це була друга спроба. Колись, готуючись до ЗНО, я проглянув стислий переказ твору. (А що, всі так роблять). Та ось, прочитавши сам твір і обговоривши його на літклубі, хочу дещо сказати.

1. Перша частина твору препогана в художньому розумінні. Це не повість, а есе, так писати не можна. Це прямолінійне втілення якогось погляду, проведення ідеї, а не дослідження життя. Якщо саме цю частину Ольга Кобилянська надсилала у феміністичний альманах, то не дивно, чого Іван Франко, як редактор, відхилив рукопис.

2. Твір цей феміністичний. Фемінізм тут проявляється не тільки в тому, що жінка не робить того, чого від неї чекає сім'я. А ще й - і більш за все - у тому, що вона це робить.

Якщо пам'ятаєте, все крутиться довкола любові. Олена не хоче вступати в шлюб, який буде вигідний, але який буде також неприємний їй. Вона вирішила, що ожениться тільки з любові.

А в кінці книжки вона виходить заміж за "ограниченого чоловіка", ограниченого насамперед в здатності почуттів. Вона не знає, чи він її любить, чи вона його любить, та й що таке любов - сама не знає. Очевидно лише, що він гарний, сильний і має статки. Її сім'ї не доведеться більше жити бідно. Цей шлюб із "ограниченою людиною" забезпечує безбідне існування рідним Олени.

Як на мене, фемінізм тут проявився не в тому, що Олена мала свою позицію на початку твору і притримувалась її. Вона зрівнялась із чоловіками тим, що добровільно взяла на себе обов'язок турбуватись про благополуччя своїх рідних. Хто зазвичай повинен забезпечувати батьків і братів-сестер? Ясно, що старший син. А у повісті це робить Олена. Іронічно, що в дійсності вона зрівнюється з чоловіками у цьому, чи не найважливішому моменті, тоді, коли відмовляється від всіх переваг, які їй давала феміністична теорія.

Повість же про людину, а не про жінку.

Що бути феміністкою, Олені достатньо було притримуватись правил, теорії. Щоб жити по-людськи, їй треба звільнитись від життя за теорією. Шлях до свободи означає подолання рабських умов, а не втечу від них. Уникаючи шлюбу, Олена ризикувала стати такою самою, як її старша подружка - самотня вчителька музики. Біда не в тому, що самотня, а в тому, що вільна тільки в своїй голові. Бо не подолала неправильність умов, а залишалась осторонь. А щоб подолати, треба в них опинитись, зануритись в них з головою, відчути їх на власній шкурі.

3. Випадково побачив короткий документальний фільм про жіноче питання у сучасному Китаї. (Випадковостей не буває, дякую Насті, що показала). Це фільм про те, що таке тиск на молоду жінку з боку рідні, яке становище жінки і чому мільйони людей почувають себе нещасними. Сама назва промовиста: "Непотрібні жінки".

На жаль, це не пережиток, а дійсність.

З превеликим задоволенням прочитав повість "Сюньове Сульбакен". Тепер мені ясно, чому Леся Українка так поважала Бйорнстьєрне Бйорнсона, чому він отримав Нобелівську премію, чому він один із чотирьох великих норвезьких письменників. Це гарна повість, майже казка. От тільки без чудес.

Невдовзі будемо обговорювати твори Бйорнстьєрне Бйорнсона на літклубі, який тільки-тільки починається. Мені часто доводиться чути від різних людей, що вони хотіли б долучитись до якогось гуртка, та не впевнені у своїй "читацькій кваліфікації". Мене така позиція навіть ображає, бо я вірю, що книжка, яка б вона не була, для всіх. Особливо ж тоді, коли її обговорювати. Але така позиція є, тому її також варто враховувати і визнавати.

Так от, серед усіх літературних клубів і гуртків, які я знаю, оцей - присвячений лауреатам Нобелівської премії - найбільше підійде тим, хто "давно хотів, але боявся". Бо:

По-перше, він не вимагає ніякої підготовки, просто бери й читай книжку за списком.
По-друге, долучитись до нього можна будь-коли, бо програма не має якоїсь специфічної логіки, це просто список лауреатів найвідомішої літературної премії в світі.
По-третє, можна впливати на програму: обирати тих авторів, яких хочеться читати, і відмовлятись від тих, кого читати немає бажання.
По-четверте, програма різнобічна, містить поезію і прозу зовсім несхожих авторів із різних куточків світу.
А по-п'яте, цей літклуб працює в онлайн-форматі. Втім, не знаю, чи це аж така перевага.

Перша зустріч - наступної п'ятниці, 20 січня. Деталі - в чаті гуртка. Там само, у закріпленому повідомленні, посилання на чудові повісті того норвезького класика зі складним ім'ям.

Що таке зворотний зв'язок?

Розмовляю з хлопцями віком 9-10 років. Питаю, чи знають вони, що це таке.

- Та знаємо, канєшно! Це коли ти пишеш: "Прівєт". А тобі: "Пока". А ти: "Покакаєш дома".

Всьо.

За символічну винагороду поділюсь координатами цього раю на землі.

У мене зразу дві новини. Щоб повідомити їх, треба кільканадцять хвилин. Ще швидше ви їх прочитаєте. Але щоб я мав що сказати, знадобились два роки роботи.

Ось ці новини:

1. На початку березня виходить моя нова книжка.
2. З’явився сайт, де можна купити всі мої книжки.

У 2021 році вийшов друком мій перший художній твір. То був роман “День до вечора”. Я в ньому хотів показати, чим і як живе сучасна українська провінція. Коли “День до вечора” ще не був дописаний, я вже знав, що це тільки перша частина циклу. Тема — широка, причому настільки широка, що опрацювати її в одному цілісному творі може хіба що дуже талановита людина. Відомо ж, що генії вміють писати про складне просто, і їм для цього не треба багато слів. Я себе не вважаю талановитим, тому націлився зразу на трилогію.

Як же назвати цю трилогію? Я довго думав, ще довше вагався, але таки насмілився поставити перед собою завдання — написати великий український роман. І, як на мене, це зовсім не так страшно, як про це зазвичай розказують. Щоби бути великим, роману достатньо зосередитись на предметі, про який він розповідає. Тобто, у моєму випадку, детально дослідити життя людей у селі. Неквапливо, нікуди не поспішаючи, зупиняючись на типових рисах, почуттях і вчинках. Узагальнюючи, де треба, а де не треба — пропускаючи. Тут я орієнтувався на приклади творів із списку великого американського роману. Зазвичай вони писалися “реалістами середньої руки”, що мене, до речі, теж надихає.

“День до вечора” — це роман про батьків, які готові розчинитись у безпросвітній буденності лиш для того, щоб їхнім дітям жилось краще. І про дітей, які це знають.

Друга частина — “Нінок”. Так звати дівчину, яка вирішила оселитись у селі й, при цьому, жити не так, як живуть її батьки. Їй просто не підійшло місто, де вона вчилась. Таке буває. Всі ми, рано чи пізно, починаємо мріяти про спокійне тихе місце понад річкою, про свій невеликий сад, а то і про город. Ніна Романець вирішила будувати життя там, де зростала.

Я не приховував, що “День до вечора” — роман значною мірою автобіографічний. Зазвичай про письменників-початківців кажуть, що їхні твори завжди автобіографічні. Якщо це справді так, то я, виходить, прогресую, бо “Нінок” — біографічний твір.

Цей роман з’явився тільки тому, що мені дуже треба було його написати, віддати шану факту життя, який стався. Я погано вигадую, не вмію це робити правдоподібно. “Нінок” — роман, не тільки заснований на реальних подіях, а весь — про те, що я бачив і чув.

Більше я розкажу про сюжет і героїв пізніше. Хочеться розповісти і про обкладинку, і про те, як роман писався - про багато що. Та зараз мушу перейти до другої новини.

Мої друзі зробили дуже простий і гарний сайт. Там є всі чотири мої книжки:

1. “Виховання шахами, або Чого мене навчили діти”
2. “Ліс рук. Картини з життя звичайної альтернативної школи”
3. “День до вечора”.

+ уже можна робити передзамовлення на

4. “Нінок”.

На сайті є уривки кожної книги. Ви можете прочитати їх, щоб зрозуміти, чи подобається вам така манера письма, чи цікава тема тощо. А книжку “Виховання шахами” ви можете взагалі завантажити повністю — щоправда, тільки у форматі pdf. Втім, якщо хочете, можете її прослухати — теж повністю і теж безкоштовно. Всі посилання на сайті.

А про нову книжку розказуватиму ще багато і не повторюючись Але трохи згодом. Поки що покажу вам обкладинку👇