Якщо ви не знали, як провести вечір.
Відеозапис презентації "Лісу рук" тут:
https://youtu.be/zLeGyzkVYZI
Відеозапис презентації "Лісу рук" тут:
https://youtu.be/zLeGyzkVYZI
YouTube
"Ліс рук. Картини з життя звичайної альтернативної школи". Презентація книжки Олександра Демарьова
Відеозапис презентації книжки Олександра Демарьова "Ліс рук. Картини з життя звичайної альтернативної школи", що відбулася в книгарні-кав'ярні "Сенс" 22 липня 2022 року.
0:33 - як створювалася книжка, жанр якої неможливо визначити;
8:11 - через що соціальний…
0:33 - як створювалася книжка, жанр якої неможливо визначити;
8:11 - через що соціальний…
❤10👍5🔥1
Зустрів учня, 5 клас
Він хвалиться тим, як проводить літо:
- Я сам гуляю. Стою на місці 20 секунд. Якщо довше - значить, з кимось говорю. У мене... О, дев'ятнадцята собачка! Поки йшов, зустрів дев'ятнадцять собак, і чотири - бездомних... У мене розпорядок: поїв - можна й поспати, поспав - можна й поїсти. Якщо мама не заставляє читати або гратись із сестричкою. А я не хочу читати! Мене пацани ждуть!
Питаю:
- А хочеш в школу? Залишився тільки місяць канікул.
- Пофіг, яка різниця?!
І побіг щасливий, а куди - я не встиг запитати, та й не впевнений, чи він сам знав.
Правильний у нього принцип: канікули чи робота (школа теж робота) - живи радісно: швидко бігай, ховайся від мами, щоб не примусила читати, лічи собачок.
Він хвалиться тим, як проводить літо:
- Я сам гуляю. Стою на місці 20 секунд. Якщо довше - значить, з кимось говорю. У мене... О, дев'ятнадцята собачка! Поки йшов, зустрів дев'ятнадцять собак, і чотири - бездомних... У мене розпорядок: поїв - можна й поспати, поспав - можна й поїсти. Якщо мама не заставляє читати або гратись із сестричкою. А я не хочу читати! Мене пацани ждуть!
Питаю:
- А хочеш в школу? Залишився тільки місяць канікул.
- Пофіг, яка різниця?!
І побіг щасливий, а куди - я не встиг запитати, та й не впевнений, чи він сам знав.
Правильний у нього принцип: канікули чи робота (школа теж робота) - живи радісно: швидко бігай, ховайся від мами, щоб не примусила читати, лічи собачок.
❤16👏2👍1
4 книжки для шестикласників, які я б хотів порадити, але їх немає у вільному доступі
Недавно у мене запитали, що я раджу читати дітям +- шостого класу.
Я згадав "Тореадорів з Васюківки" В. Нестайка, "Бабусин подарунок" В. Винниченка, "День сардини" С. Чапліна, "Гекльберрі Фіна" Марка Твена й навіть "Пригоди Цибуліно (Чиполіно)" Джанні Родарі - її я всім завжди раджу перечитувати.
Це гарні твори. Ті, які першими спали на думку.
Минуло кілька днів. Я добре подумав і от які 4 книжки згадав, які можна рекомендувати всім-всім. Усі ці твори я читав упродовж попереднього року, тому враження мої свіжі і їм можна довіряти. Та є проблема: цих творів немає в електронному вигляді, тож знайти їх можна хіба що в букіністів чи у бібліотеках.
Я навмисно вказую їх тут. Можливо, когось обурить те, що ці твори залишаються недоступними українським дітям, і хтось наважиться перекласти їх, або відсканувати уже наявні, але тільки раз, колись давно опубліковані видання.
Якщо знаєте якогось шестикласника, то обов'язково порадьте йому сходити в бібліотеку й взяти щось із цього списку у серпні. Якщо маєте наснагу, обов'язково оцифруйте чи перекладіть ці твори. Тільки спершу прочитайте.
1
"Будь чесний до самої смерті"
Назва може злякати. Але не бійтесь - там не про смерть, а про чесність. Звідки вона береться, що примушує людину перевіряти себе, як вона випрацьовує поняття про справедливість, доброту, людяність. І це все - без повчальності, а я дуже ціную книжки без повчальності. Головний герой - хлопчик із бідної селянської сім'ї, який здобуває освіту в угорській гімназії кінця ХІХ століття. Автор - Жигмонд Моріц.
2
"Гримучий міст"
Як на мене, найкраща книжка про прадавні часи.
Написав її Володимир Уткін, український радянський письменник. Українською мовою я видання не знайшов. Можливо, його ніколи й не було. Не превеликий жаль.
Ця повість - "середня" із трилогії про прадавніх людей. Мостом тут називається перешийок, який з'єднує два материки - і саме по ньому доведеться йти племені, щоб врятуватись.
Читається за раз. І значно багатша, ніж такого ж штибу "Повість про доісторичного хлопчика" Ернста Д'Ервільї.
3
"Олімпійські ігри"
Гостросюжетна повість про поїздку хлопчика на справжні Олімпійські ігри, де виступає його брат. Олена Озерецька написала твір так, що за ним можна вчити історію Давньої Греції.
4
"Селище Ясени"
Читали цю книжку з дітьми навесні.
Троє підлітків, нехтуючи технікою безпеки, спричинили пожежу в Австралії. Вогонь поширюється так швидко, що не всі встигають евакуюватись. Як рятуються люди від небезпеки, а також як змінюються самі хлопці - про це написав Айвен Саутолл. А ще за цією книжкою можна пояснювати дітям, що таке "Deus ex machina".
Недавно у мене запитали, що я раджу читати дітям +- шостого класу.
Я згадав "Тореадорів з Васюківки" В. Нестайка, "Бабусин подарунок" В. Винниченка, "День сардини" С. Чапліна, "Гекльберрі Фіна" Марка Твена й навіть "Пригоди Цибуліно (Чиполіно)" Джанні Родарі - її я всім завжди раджу перечитувати.
Це гарні твори. Ті, які першими спали на думку.
Минуло кілька днів. Я добре подумав і от які 4 книжки згадав, які можна рекомендувати всім-всім. Усі ці твори я читав упродовж попереднього року, тому враження мої свіжі і їм можна довіряти. Та є проблема: цих творів немає в електронному вигляді, тож знайти їх можна хіба що в букіністів чи у бібліотеках.
Я навмисно вказую їх тут. Можливо, когось обурить те, що ці твори залишаються недоступними українським дітям, і хтось наважиться перекласти їх, або відсканувати уже наявні, але тільки раз, колись давно опубліковані видання.
Якщо знаєте якогось шестикласника, то обов'язково порадьте йому сходити в бібліотеку й взяти щось із цього списку у серпні. Якщо маєте наснагу, обов'язково оцифруйте чи перекладіть ці твори. Тільки спершу прочитайте.
1
"Будь чесний до самої смерті"
Назва може злякати. Але не бійтесь - там не про смерть, а про чесність. Звідки вона береться, що примушує людину перевіряти себе, як вона випрацьовує поняття про справедливість, доброту, людяність. І це все - без повчальності, а я дуже ціную книжки без повчальності. Головний герой - хлопчик із бідної селянської сім'ї, який здобуває освіту в угорській гімназії кінця ХІХ століття. Автор - Жигмонд Моріц.
2
"Гримучий міст"
Як на мене, найкраща книжка про прадавні часи.
Написав її Володимир Уткін, український радянський письменник. Українською мовою я видання не знайшов. Можливо, його ніколи й не було. Не превеликий жаль.
Ця повість - "середня" із трилогії про прадавніх людей. Мостом тут називається перешийок, який з'єднує два материки - і саме по ньому доведеться йти племені, щоб врятуватись.
Читається за раз. І значно багатша, ніж такого ж штибу "Повість про доісторичного хлопчика" Ернста Д'Ервільї.
3
"Олімпійські ігри"
Гостросюжетна повість про поїздку хлопчика на справжні Олімпійські ігри, де виступає його брат. Олена Озерецька написала твір так, що за ним можна вчити історію Давньої Греції.
4
"Селище Ясени"
Читали цю книжку з дітьми навесні.
Троє підлітків, нехтуючи технікою безпеки, спричинили пожежу в Австралії. Вогонь поширюється так швидко, що не всі встигають евакуюватись. Як рятуються люди від небезпеки, а також як змінюються самі хлопці - про це написав Айвен Саутолл. А ще за цією книжкою можна пояснювати дітям, що таке "Deus ex machina".
👍6❤2
Таксист розповідає:
- А я женився, коли мені було двадцять. Стоїмо ми з батьою, куримо. Я йому кажу: "Василь Михалович, влюбився. Хочу женитись". А він мені: "Женись, поки молодий і мозгів нема". Ха, поки нема мозгів!.. Правду казав батя.
- А я женився, коли мені було двадцять. Стоїмо ми з батьою, куримо. Я йому кажу: "Василь Михалович, влюбився. Хочу женитись". А він мені: "Женись, поки молодий і мозгів нема". Ха, поки нема мозгів!.. Правду казав батя.
😁18👏2
А тиждень тому говорив із @Aufgehobensein про "Ліс рук", але не стільки про книжку, як про те, що в ній. Так і треба - книжка виявилась приводом подивитись на саму суть. Отож, про школу й дітей у ній.
https://www.youtube.com/watch?v=CTzHEPjuaIU
https://www.youtube.com/watch?v=CTzHEPjuaIU
YouTube
Чи може школа навчити бути щасливою людиною? - Олександр Демарьов про книжку "Ліс рук"
https://www.patreon.com/ukrlife - Підтримайте UKRLIFE.TV!
Письменник та вчитель Олександр Демарьов в своєму інтерв'ю Ukrlife.TV розповів про свою книгу "Ліс рук" та поділився своїми думками щодо традиційних та альтернативних шкіл, виховання дітей щасливими…
Письменник та вчитель Олександр Демарьов в своєму інтерв'ю Ukrlife.TV розповів про свою книгу "Ліс рук" та поділився своїми думками щодо традиційних та альтернативних шкіл, виховання дітей щасливими…
👍4❤1
ВИСЛІВ
Один питає: «Далі що робити?»
А другий: «Що пошле судьба?»
Отак і можна відрізнити
Людину вільну від раба.
Автор цих рядків - Теодор Шторм (1817 - 1888).
Судьба послала мені цей вірш, коли я цього не чекав. Проте, їй-бо, я сам вирішив показати його вам.
Один питає: «Далі що робити?»
А другий: «Що пошле судьба?»
Отак і можна відрізнити
Людину вільну від раба.
Автор цих рядків - Теодор Шторм (1817 - 1888).
Судьба послала мені цей вірш, коли я цього не чекав. Проте, їй-бо, я сам вирішив показати його вам.
❤9👍3
Шукаю вчителів!
А чи є тут вчителі молодшої школи, математики, фізики, хімії і англійської мови?
Сталось так, що школа хоче рости, а деякі вчителі змушені були залишити Київ. Отака от причина пошуку нових людей у наш проєкт.
Детальніше про кожен предмет розповім особисто. Поки просто кілька слів про школу й вимоги.
Про школу стисло:
- це жива і онлайн школа. Жива на м. Лівобережній, онлайн - вечорами і в суботу. Пріоритет - жива.
- класи різні, з 1 по 10.
- гроші платять, погодинно (за домовленістю).
- укриття є, 3 хв до нього, а в укритті навіть санвузол є. Два санвузли.
- це одна з небагатьох альтернативних шкіл у світі, про яку написали книжку.
Вимоги:
- відчувати неприязнь до тих, хто вживає формулювання на кшталт "я дуже люблю діток" і "у нього до цього предмету немає здібностей, він гуманітарій".
- бути готовим, що учні "тикають", хочуть грати й говорити з вами навіть на перервах. Ба більше, бути готовим не тільки своїм прикладом надихати, а й чужим, дитячим, надихатись.
- не любити схеми, методички, програми, але вміти працювати за ними, виходячи за рамки; творити, але пам'ятати, що освіта має бути системна і систематизована (обидва слова підходять).
- пам'ятати, що самі колись були учнями, і (!) добре пам'ятати хороших улюблених учителів.
Якщо хочете працювати в школі чи "підпрацьовувати". Якщо давно набили руку у викладанні (звучить не дуже, правда?) чи, навпаки, мрієте спробувати. Якщо не тямите нічого у вчителюванні, зате розбираєтесь у справі, - пишіть мені (тобто сюди: @s_demarov ) обов'язково.
Поговоримо точно, може й спробуємо, а там, не дай бог, і працювати почнемо.
А чи є тут вчителі молодшої школи, математики, фізики, хімії і англійської мови?
Сталось так, що школа хоче рости, а деякі вчителі змушені були залишити Київ. Отака от причина пошуку нових людей у наш проєкт.
Детальніше про кожен предмет розповім особисто. Поки просто кілька слів про школу й вимоги.
Про школу стисло:
- це жива і онлайн школа. Жива на м. Лівобережній, онлайн - вечорами і в суботу. Пріоритет - жива.
- класи різні, з 1 по 10.
- гроші платять, погодинно (за домовленістю).
- укриття є, 3 хв до нього, а в укритті навіть санвузол є. Два санвузли.
- це одна з небагатьох альтернативних шкіл у світі, про яку написали книжку.
Вимоги:
- відчувати неприязнь до тих, хто вживає формулювання на кшталт "я дуже люблю діток" і "у нього до цього предмету немає здібностей, він гуманітарій".
- бути готовим, що учні "тикають", хочуть грати й говорити з вами навіть на перервах. Ба більше, бути готовим не тільки своїм прикладом надихати, а й чужим, дитячим, надихатись.
- не любити схеми, методички, програми, але вміти працювати за ними, виходячи за рамки; творити, але пам'ятати, що освіта має бути системна і систематизована (обидва слова підходять).
- пам'ятати, що самі колись були учнями, і (!) добре пам'ятати хороших улюблених учителів.
Якщо хочете працювати в школі чи "підпрацьовувати". Якщо давно набили руку у викладанні (звучить не дуже, правда?) чи, навпаки, мрієте спробувати. Якщо не тямите нічого у вчителюванні, зате розбираєтесь у справі, - пишіть мені (тобто сюди: @s_demarov ) обов'язково.
Поговоримо точно, може й спробуємо, а там, не дай бог, і працювати почнемо.
❤7👍7
Коротко про книжку
"Як писати про війну" Рона Кеппса
Книжка на 150 сторінок.
По суті, це конспект про головне: діалоги, тема, структура оповіді, манера письма і т.д. Я кажу "конспект" і маю на увазі саме його, бо автор просто переказує кілька курсів, які прослухав сам, і свій власний курс із письменництва.
Якщо ця книжка потрапить у руки людині, яка хоче поділитись своїм досвідом (не обов'язково пов'язаним із війною), але ніколи раніше не писала, то, може, й згодиться. Ні, певно, що згодиться. Точно-точно зайвою не буде.
Якщо людина вміє розповідати історії, пробувала писати, то ця книжка нічого нового їй не дасть.
Автор чітко розповідає про письменництво як про ремесло. Та чітко - не означає цікаво. І з головним завданням такого типу книжок ця не впоралась. А яке головне завдання такого типу книжок? Надихати. Ця не надто надихає. Принаймні не так сильно, як просто хороша художня книжка, яку читаєш і думаєш: "От би й мені так!" або "Я теж маю що розповісти!"
Хоча правильні речі й у цій є:
1. Вчить розбирати текст на складові. Показує, як і з чого складена історія.
2. Переконливо доводить, що письменництво - не дар, а ремесло, яке може опанувати кожен. Принаймні на тому рівні, щоб вміти доступно, чітко, точно розповісти про свій досвід у більш-менш художній формі.
3. Каже, що якщо ви вже читаєте, то до письменництва лишилось зовсім мало.
4. Автор дає список першоджерел - гарних, на його думку, текстів про війну, на яких можна вчитись.
Чи раджу я купувати цю книжку? І так, і ні.
Кому треба, хай купує й читає. Кому не треба, хай не читає.
Точно впевнений, що для когось вона стане дуже корисною. Принаймні з неї можна починати. І як початок-початок - це не найгірший варіант.
"Як писати про війну" Рона Кеппса
Книжка на 150 сторінок.
По суті, це конспект про головне: діалоги, тема, структура оповіді, манера письма і т.д. Я кажу "конспект" і маю на увазі саме його, бо автор просто переказує кілька курсів, які прослухав сам, і свій власний курс із письменництва.
Якщо ця книжка потрапить у руки людині, яка хоче поділитись своїм досвідом (не обов'язково пов'язаним із війною), але ніколи раніше не писала, то, може, й згодиться. Ні, певно, що згодиться. Точно-точно зайвою не буде.
Якщо людина вміє розповідати історії, пробувала писати, то ця книжка нічого нового їй не дасть.
Автор чітко розповідає про письменництво як про ремесло. Та чітко - не означає цікаво. І з головним завданням такого типу книжок ця не впоралась. А яке головне завдання такого типу книжок? Надихати. Ця не надто надихає. Принаймні не так сильно, як просто хороша художня книжка, яку читаєш і думаєш: "От би й мені так!" або "Я теж маю що розповісти!"
Хоча правильні речі й у цій є:
1. Вчить розбирати текст на складові. Показує, як і з чого складена історія.
2. Переконливо доводить, що письменництво - не дар, а ремесло, яке може опанувати кожен. Принаймні на тому рівні, щоб вміти доступно, чітко, точно розповісти про свій досвід у більш-менш художній формі.
3. Каже, що якщо ви вже читаєте, то до письменництва лишилось зовсім мало.
4. Автор дає список першоджерел - гарних, на його думку, текстів про війну, на яких можна вчитись.
Чи раджу я купувати цю книжку? І так, і ні.
Кому треба, хай купує й читає. Кому не треба, хай не читає.
Точно впевнений, що для когось вона стане дуже корисною. Принаймні з неї можна починати. І як початок-початок - це не найгірший варіант.
Смолоскип і Компанія
ЯК ПИСАТИ ПРО ВІЙНУ - Смолоскип і Компанія
«Як писати про війну» — не просто посібник з художнього письма. Його автор Рон Кеппс служив у Армії США, Армійському…
👍6
Читаю вголос вірш із Антології української інтернет-поезії "За межею означень" (2009 р):
Ти дзвониш
Старому другу.
Без приводу.
Просто так.
Питаєш чомусь
Про спеку.
І сміх,
Як дзвіночок...
Дзвониш,
Щоб завтра
Зустріти осінь.
Закінчив - і сам не зрозумів, що це кінець. Який же може тут бути кінець, коли ще нічого не почалося? Якщо поезія покликана бути приводом для міркувань, то цей вірш своє завдання виконав: я збирався замислитись глибоко й серйозно.
Аж почув збоку:
- Що?! Це таке в книжці написано?!
Я подивився на Богдана. На превеликий жаль я його розчарував. Виявляється, і такі вірші можуть потрапити в книжку. Виявляється, і книжки бувають такими - повними схожих віршів.
Але Богдан мене порадував. Він дав чесну критику. Чеснішу важко придумати.
Ні, певно є на світі люди, яким така поезія подобається. Однак це не ми з Богданом. І то нічого, що ми сприймаємо її трохи по-різному: я - думаю, про що замислитись, він - чи то гнівається, чи то ображається. Для нас цей вірш однаково безпомічний.
Треба сказати, що в тій антології новітньої української інтернет-поезії більшість віршів нижче навіть такої критики: презирливо-сердитих вигуків. Упорядники антології, мабуть, хотіли переконати читачів у тому, що вся наша новітня поезія - це погано виконані рими (не завжди) й ритми (далеко не завжди) про осінь, рідний край, троянди й орхідеї, любов у інтернеті і, врешті, жагу писати вірші про все вищесказане.
А я не вірю. Я шукаю сучасну українську поезію, яка зрозуміла без тлумачень, чесна, щира й не натягнута на поетичний штамп. І ще й майстерно написана. Чи знаєте ви, де таку шукати?
Тільки, будь ласка, не рекомендуйте патріархів сучасної української поезії, майже-лауреатів Нобелівської премії, живих класиків і інших авторів "глибоких і проникливих рядків" - це не те, що я шукаю. І не кажіть, що та поезія з антології застаріла, що, мовляв, за останні 10-15 років наша поезія здійснила неймовірний стрибок. Просто поділіться тим, що вам подобається.
А я буду вам вдячний. Дуже!
Ти дзвониш
Старому другу.
Без приводу.
Просто так.
Питаєш чомусь
Про спеку.
І сміх,
Як дзвіночок...
Дзвониш,
Щоб завтра
Зустріти осінь.
Закінчив - і сам не зрозумів, що це кінець. Який же може тут бути кінець, коли ще нічого не почалося? Якщо поезія покликана бути приводом для міркувань, то цей вірш своє завдання виконав: я збирався замислитись глибоко й серйозно.
Аж почув збоку:
- Що?! Це таке в книжці написано?!
Я подивився на Богдана. На превеликий жаль я його розчарував. Виявляється, і такі вірші можуть потрапити в книжку. Виявляється, і книжки бувають такими - повними схожих віршів.
Але Богдан мене порадував. Він дав чесну критику. Чеснішу важко придумати.
Ні, певно є на світі люди, яким така поезія подобається. Однак це не ми з Богданом. І то нічого, що ми сприймаємо її трохи по-різному: я - думаю, про що замислитись, він - чи то гнівається, чи то ображається. Для нас цей вірш однаково безпомічний.
Треба сказати, що в тій антології новітньої української інтернет-поезії більшість віршів нижче навіть такої критики: презирливо-сердитих вигуків. Упорядники антології, мабуть, хотіли переконати читачів у тому, що вся наша новітня поезія - це погано виконані рими (не завжди) й ритми (далеко не завжди) про осінь, рідний край, троянди й орхідеї, любов у інтернеті і, врешті, жагу писати вірші про все вищесказане.
А я не вірю. Я шукаю сучасну українську поезію, яка зрозуміла без тлумачень, чесна, щира й не натягнута на поетичний штамп. І ще й майстерно написана. Чи знаєте ви, де таку шукати?
Тільки, будь ласка, не рекомендуйте патріархів сучасної української поезії, майже-лауреатів Нобелівської премії, живих класиків і інших авторів "глибоких і проникливих рядків" - це не те, що я шукаю. І не кажіть, що та поезія з антології застаріла, що, мовляв, за останні 10-15 років наша поезія здійснила неймовірний стрибок. Просто поділіться тим, що вам подобається.
А я буду вам вдячний. Дуже!
❤1
"Високосинь" і "зеленодаль"
Згадав два гарних слова, яких в сучасній мові ніколи не зустрічав.
Це з одного вірша, якого я б теж ніколи не прочитав, якби не Борис Антоненко-Давидович.
Ось це місце з його статті про літературне козакування "На шляху до легкої слави" (раджу читати всю):
"Трапляється й так, що автор сам розуміє, що йому з його віршем "непереливки" й він подає до вірша пояснення: "За коріння, що дрижить від вдарів води, що злитить із пролитої водою дороги, я підозріваю закордонний капіталістичний клас"...
Але бувають і інші вірші. Я розірвав конверт і прочитав писаного жіночою рукою листа. Авторка пише, що це її перша спроба, й, наколи її два вірші не годяться до друку, вона просить, щоб їй не відповідати в "Поштовій скриньці", бо їй буде боляче. Ні адреси, ні прізвища,— тільки дві літери М.-Ч. Я пробіг очима перші рядки, й вони одразу чогось запали мені в пам'ять:
Ти уже уходиш? Ну іди...
* Я б тобі плеснула
Кислоти!..
Першого вірша, розуміється, не можна було друкувати вже хоч би через оту "кислоту", але він зворушив мене своєю безпосередністю. Я зараз же прочитав другого. Там було:
Високосинь — зеленодаль...
Співець незримий десь в блакиті...
Я потоплю свій сивий жаль
В хвилястім цім, як море, житі.
Хай п'ють проміння золоте
Натомлені і хворі груди,—
Мене ніхто-ніхто не жде...
Та не спішу і я нікуди...
Не можна сказати, щоб ці вірші визначались би великими формальними досягненнями чи ідейним змістом, вони досить індивідуалістичні, прості й безпретензійні. Та щось було в них, чи, може, в нервовому жіночому— письмі, чи просто в моїй інтуїції, що змусило мене кілька разів перечитати їх і задуматись. Хто така ця авторка? Мені чогось здається, що інтуїція не зрадила мене на цей раз: я певний, що авторка цих віршів — це одна з тих, що повернулись із своєї весняної ночі із зів'ялими й пожмаканими квітами. Дівчина не пішла далі топтати конвалію і рвати бузок, її раптом зраджено, і ось:
Мене ніхто, ніхто не жде... Та не спішу і я нікуди...
Мені здається, що ця дівчина ніколи й не гадала писати, принаймні, її другий вірш надруковано, а в "Поштовій скриньці" я радив їй неодмінно писати, але сталось дивне: ніхто не зголосився і не прийшов одержувати гонорар... Дівчина написала ці два вірші тоді, коли обсипалась черемха і зів'яв бузковий кущ. Адже ж буває потреба в людини, коли її пече і крає, співати або декламувати щось таке, що саме імпонує її стану. Вірші цієї невідомої авторки вийшли теплі, щирі, від серця. Отак іноді зовсім негарне обличчя в моменти найбільшого піднесення або глибокої туги стане раптом прекрасне, щоб потім згодом знову нікого не вражати й нікого не приваблювати. Я довго чогось почував незрозумілу тривогу й ніяк не міг забути отих останніх рядків:
Мене ніхто-ніхто не жде... Та не спішу і я нікуди...
Авторка цих рядків була, без сумніву, поза "посполитим рушенням" у літературу, але вона, леле, була одна з небагатьох, що зворушували в простих, невибагливих рядках і лишали в пам'яті свій слід."
Згадав два гарних слова, яких в сучасній мові ніколи не зустрічав.
Це з одного вірша, якого я б теж ніколи не прочитав, якби не Борис Антоненко-Давидович.
Ось це місце з його статті про літературне козакування "На шляху до легкої слави" (раджу читати всю):
"Трапляється й так, що автор сам розуміє, що йому з його віршем "непереливки" й він подає до вірша пояснення: "За коріння, що дрижить від вдарів води, що злитить із пролитої водою дороги, я підозріваю закордонний капіталістичний клас"...
Але бувають і інші вірші. Я розірвав конверт і прочитав писаного жіночою рукою листа. Авторка пише, що це її перша спроба, й, наколи її два вірші не годяться до друку, вона просить, щоб їй не відповідати в "Поштовій скриньці", бо їй буде боляче. Ні адреси, ні прізвища,— тільки дві літери М.-Ч. Я пробіг очима перші рядки, й вони одразу чогось запали мені в пам'ять:
Ти уже уходиш? Ну іди...
* Я б тобі плеснула
Кислоти!..
Першого вірша, розуміється, не можна було друкувати вже хоч би через оту "кислоту", але він зворушив мене своєю безпосередністю. Я зараз же прочитав другого. Там було:
Високосинь — зеленодаль...
Співець незримий десь в блакиті...
Я потоплю свій сивий жаль
В хвилястім цім, як море, житі.
Хай п'ють проміння золоте
Натомлені і хворі груди,—
Мене ніхто-ніхто не жде...
Та не спішу і я нікуди...
Не можна сказати, щоб ці вірші визначались би великими формальними досягненнями чи ідейним змістом, вони досить індивідуалістичні, прості й безпретензійні. Та щось було в них, чи, може, в нервовому жіночому— письмі, чи просто в моїй інтуїції, що змусило мене кілька разів перечитати їх і задуматись. Хто така ця авторка? Мені чогось здається, що інтуїція не зрадила мене на цей раз: я певний, що авторка цих віршів — це одна з тих, що повернулись із своєї весняної ночі із зів'ялими й пожмаканими квітами. Дівчина не пішла далі топтати конвалію і рвати бузок, її раптом зраджено, і ось:
Мене ніхто, ніхто не жде... Та не спішу і я нікуди...
Мені здається, що ця дівчина ніколи й не гадала писати, принаймні, її другий вірш надруковано, а в "Поштовій скриньці" я радив їй неодмінно писати, але сталось дивне: ніхто не зголосився і не прийшов одержувати гонорар... Дівчина написала ці два вірші тоді, коли обсипалась черемха і зів'яв бузковий кущ. Адже ж буває потреба в людини, коли її пече і крає, співати або декламувати щось таке, що саме імпонує її стану. Вірші цієї невідомої авторки вийшли теплі, щирі, від серця. Отак іноді зовсім негарне обличчя в моменти найбільшого піднесення або глибокої туги стане раптом прекрасне, щоб потім згодом знову нікого не вражати й нікого не приваблювати. Я довго чогось почував незрозумілу тривогу й ніяк не міг забути отих останніх рядків:
Мене ніхто-ніхто не жде... Та не спішу і я нікуди...
Авторка цих рядків була, без сумніву, поза "посполитим рушенням" у літературу, але вона, леле, була одна з небагатьох, що зворушували в простих, невибагливих рядках і лишали в пам'яті свій слід."
🔥3❤1👍1