Влучно.

Колишній завідувач сектору моніторингу та аналітичного забезпечення в апараті уповноваженого із захисту державної мови і громадський активіст, а нині військовослужбовець Збройних сил України, доброволець Андрій Рибалко написав такий допис у Facebook на тему мовних срачів та справжньої боротьби за українську державу:

"Раз на кілька тижнів я відкриваю стрічку Facebook і відчуваю сум і втому. Не від війни. Від безкінечних суперечок про мову.
До того, як я пішов добровольцем у ЗСУ, я був аналітиком в Секретаріаті Уповноваженого із захисту державної мови. Моє завдання – зʼясовувати обʼєктивну реальність. Тільки той, хто правильно розуміє дійсність, може приймати правильні рішення і робити ефективні дії.

Ось як я бачу ситуацію з мовою. Українська домінує в публічному просторі. Законодавчо для цього створені всі умови: від пісень на радіо до мови обслуговування у закладах. Все більше людей обирають українську як мову повсякденного спілкування. Поступово, за десятки років, українська мова домінуватиме у всіх сферах суспільного життя.
За однієї умови: якщо Україна збережеться як держава. Якщо.

Ми знаходимося в історичному моменті, коли існування самостійної України під питанням. Так, цей момент розтягнутий на десятиліття. Але для Історії – це лише мить.
Ми втрачаємо Україну. Посадка за посадкою, село за селом, місто за містом ми втрачаємо території.

Ми втрачаємо українців. Десятки тисяч загинули. Мільйони виїхали. Юнаки до 18 років продовжують виїжджати. І не планують повертатися.
У війні з противником, який переважає нас як кількісно, так і ресурсно, єдиний шанс на перемогу – це консолідація суспільства і ефективне державне управління.
На якість державного управління вплинути складно. Але на консолідацію суспільства впливає кожен.

З 14 років я ріс і формувався у патріотичному середовищі. Ті, хто мене знають особисто, не мають підстав сумніватися, що українська мова для мене є цінністю. Саме тому я пишу цей пост з надією, що мій голос буде почутий як моїми знайомими, так і тими, хто знає мене лише через Facebook.

Моя теза: слід припинити мовні сварки. Боротьба з українцями, які спілкуються російською у приватному житті, – це не боротьба за українську мову. І не боротьба за Україну. У кращому випадку – це відволікання зусиль. У гіршому – розколювання суспільства.

Єдина загроза для української мови – це російська держава і її армія. Єдина державна інституція, яка реально захищає українську мову – це Сили оборони України.
Якщо вам раптом захотілося через мову нацькувати дітей на дитячому майданчику, подумайте, чи стане від цього сильнішою Україна? Вірю, вам болить, що армія, яка говорить російською, вбиває наших рідних і обстрілює наші міста. А ви точно знаєте, що тато чи мама цієї дитини робить для України? А що, якщо тато воює з російською армією, в той час, коли ви за його спиною воюєте з його дітьми? Чи зник безвісти. Чи в полоні.
Можливо, не воює... Можливо, ця сімʼя виїде за кордон. Замість неї колись приїде інша, яка говоритиме вʼєтнамською, арабською, іспанською. Ви впевнені, що вам буде легше порозумітися з ними, аніж з тими, з ким ви все життя прожили в одній державі, в одному дворі?

Сама по собі мова не є однозначним маркером патріотизму. Цікавий факт, що більшість зафіксованих «бунтів» проти ТЦК відбуваються в населених пунктах, де населення україномовне. Це явище не вписується в російську пропаганду про «пригнічених російськомовних». Але не вписується і в спрощену картину світу, де маркерами патріотизму виступають мова, прапор і гімн. Це важливі символи. Але символи нічого не значать без дій.
Саме дії, а не слова так важливі зараз. Захищати Україну зі зброєю в руках. Створювати ефективні спільноти і структури, які підтримують державу. Творити і поширювати український і культурний продукт.
Все, що нас роз’єднує, робить нас слабшими. Слабкі не виживають. А ми маємо вижити і перемогти. Щоб нести українське у світ."

Підтримуємо позицію Андрія.
Мова важлива. І тому ми ведемо наш канал українською мовою. Але не лише мова визначає рівень патріотизму, а дії на користь української держави.

"Підмочили" плани ворога

Окупанти не полишають спроб діяти на Північно-Слобожанському напрямку. Цього разу вони намагалися провезти гармату вантажівкою... через річку, підірваним мостом...

Результат у відео комунікаційного підрозділу 47 ОМБр «Маґура»

Україна не буде здавати території в обмін на "гарантії безпеки", бо ми вже проходили здачу ядерної зброї в обмін на такі гарантії. І ніхто ці гарантії не дотримав. Агресор має бути покараний, а не винагороджений. Якщо солдати США готові ставати на коліна перед Путіним - це вибір США. Українці свій вибір зробили і почали бити ворога, а не зустрічати його червоними доріжками. Бо українці твердо засвоїли уроки історії, що непокаране зло завжди повертається. І зло потрібно зупиняти і карати, а не заохочувати та підживлювати його апетити поступками.